Питання для обговорення. 1. Зародження міжнародного приватного права

1. Зародження міжнародного приватного права.

2. Розвиток доктрини міжнародного приватного права у ХІІІ–XVIII ст. у Західній Європі.

3. Розвиток доктрини міжнародного приватного права у XIX–ХХ ст.

4. Розвиток науки міжнародного приватного права у дореволюційній Росії.

5. Наука міжнародного приватного права у радянський період.

6. Розвиток науки міжнародного приватного права в Україні.

Перелік питань з теми, що не охоплюються курсом і не винесені на практичне заняття

1. Зародження міжнародного приватного права в пам’ятках руського права (Х–ХІІІ).

2. Теорії статутів ХІІ–XVШ ст.

3. Наука міжнародного приватного права у дореволюційній Росії у ХІХ ст. та на початку ХХ ст.

4. Англо-американська територіальна доктрина.

5. Територіальна доктрина МПП.

6. Національна теорія: основні положення.

7. Новітні доктрини міжнародного приватного права.

8. Міжнародні наукові асоціації та їх роль у розвитку доктрини міжнародного приватного права.

9. Історія виникнення і розвитку доктрини транснаціонального торгового права (lex mercatoria).

10. Роль доктрини в уніфікації та гармонізації у міжнародному приватному праві.

Література

Абдуллин А.И. Становление и развитие науки международного частого права в России: проблема понимания природы международного частного права в трудах российских правоведов XIX в. // ЖМЧП. – 1996. – № 3.

Абдуллин А.И. Очерки истории международного частного права в России // Проблемы понимания природы международного частного права в трудах российских правоведов XIX – ХХ в.). Казань, 2004.

Ануфриева Л.П. Соотношение международного публичного и международного частного права: правовые категории. – М., 2002.

Ануфриева Л.П. Международное частное право: В 3-х т. Том 1. Общая часть. – М.: БЕК, 2000.

Богуславский М.М. Международное частное право. – М.: Юристъ, 1998.

Буткевич О.В. Міжародне право середніх віків / К.: Вид-во гуманіт. л-ри, 2008. – 672 с.

Берман Гарольд Дж. Западная традиция права: Эпоха формирования. М., 1998.

Грабарь В.Э. Материалы к истории литературы международного права в России (1647-1917). – М.: Изд-во Академии наук СССР, 1958. – 491 с.

Грабарь В.Э. Материалы к истории литературы международного частного права в России.М., 1958.

Довгерт А.С. Международное частное право Украины: итоги развития за 12 лет независимости // Суспільство. Держава. Право. – 2003. – Вип. 3. – С. 11-21.

Звеков В.П. Международное частное право. Курс лекций. – М., 1999. – С. 34-39.

Исаад М. Международное частное право. – М., 1989.

Исаад М. Международное частное право: современные проблемы. – М., 1994.

Кисиль В.И. Правовая реформа СССР и некоторые аспекты международного частного права // Советское государство и право. – 1990. – № 1. – С. 98-104.

Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. – К.: Україна, 2000. – С. 3-38.

Кудряшов С.М. Страницы истории: Николай Павлович Иванов (зарождение науки международного частного права в России) // Московский журнал международного права. – 1994. – № 4.

Кудашкин В.В. Правовое регулирование международных частных отношений. – СПб., 2004.

Лукашук И.И. Международное право в судах государств. – М., 1993.

Лунц Л.А. Развитие советской доктрины по международному частному праву // Советское государство и право. – 1977. – № 12. – С. 48-57.

Лунц Л.А. Курс международного частного права: В 3 т. – М.: Спарк, 2002. – 1007 с.

Лунц Л.А. Международное частное право. – М., 1970. – С. 104-135.

Маковский А.Л. Новый этап в развитии международного частного права в России // Журнал российского права. – 1997. – № 1. – С. 147-151.

Матвеев Г.К. Предмет, система и задачи дальнейшего развития международного частного права // Советский ежегодник международного права. – 1978. – М.: Наука, 1980. – С. 285-297.

Мартенс Ф.Ф. Современное международное право цивилизованных народов. – СПб; Изд. 3- е, 1895. – Т.1.

Международное частное право: современная практика. Сборник статей под ред. М.М. Богуславского и А.Г. Светлова. – М.: ТОН – Остожье, 2000.

Международное частное право. Современные проблемы. – М.: ТЕИС, 1994.

Мережко А.А. История международно-правовых учений. – К.: Таксон, 2006. – 492 с.

Мережко А.А. Наука международного частного права: история и современность. – К.: Таксон, 2006. – 356 с.

Мережко А.А. Транснациональное торговое право (lex mercatoria). – К.: Таксон, 2002.

Мережко А.А. Наука международного частного права: история и современность. – К.: Таксон, 2006.

Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми / За редакцією проф. А. Довгерта. – К.: Український центр правничих студій, 2001.

Перетерский И.С., Крылов С.Б. Международное частное право. – М., 1959. – С.20-28.

Проблемы современного международного частного права. – М., 1988.

Садиков О.Н. Развитие советской науки международного частного права. Всесоюзный научно-исследовательский институт советского законодательства. Ученые записки ВНИИСЗ. – М., 1971. – Вып. 23. – С. 78-90.

Садиков О.Н Международное частное право: современные проблемы. – М., 1994. – С. 32-76, 77-83.

Садиков О.Н. Развитие советской науки международного частного права // Ученые записки ВНИИСЗ. – 1971. – Вып.23.

Методичні вказівки

Вивчення історії міжнародного приватного права доводить, що для появи норм міжнародного приватного права, а в наступному і доктрини (науки) в цій сфері, необхідним є наявність таких передумов. По-перше, існування держав чи інших територіальних одиниць з різними системами цивільного законодовства; по-друге, здійснення товарного та іншого обігу між населенням цих держав (інших відокремлених утворень); по-третє, визнання прав іноземців.

Наявність цих передумов була характерна для епохи середньовіччя, зокрема, в Західній Європі виникнення міжнародного приватного права пов’язують з торгівлею, яку вели в ХІІІ – ХV ст. міста Північної та Середньої Італії – Болонья, Модена, Венеція, Генуя та інші. Кожне з цих міст мало власну кодифікацію місцевих звичаїв (статутів). Саме тоді виникли перші колізії між статутами різних автономних міст-держав, а також питання про те, чи можна застосовувати статути до іноземних купців. Юристи того часу намагались вирішити колізійні питання шляхом тлумачення джерел римського права, яке продовжувало широко застосовуватись, але не мало колізійних норм. Так виникла течія глосаторів, які робили на полях або між рядками Кодексу Юстиніана примітки (пояснення), що отримали назву «глоси». Школа глосаторів нараховує більше ніж 47 прізвищ, а засновником її вважається італійський юрист Ірнерій.

В подальшому глосаторів змінила школа постглосаторів або коментаторів (ХІV), найвідомішими представниками якої є вчений Бартол (1314-1357) та його учень Бальд (1327-1400), які вважаються засновниками доктрини міжнародного приватного права. Постглосатори складали коментарі до текстів римського права. Суть теорії постглосаторів полягає в тому, що колізійні принципи слід встановлювати виходячи із змісту матеріальних норм цивільного права.

Подальший етап розвитку науки міжнародного приватного права пов’язується з діяльністю статутаріїв (ХVІ – ХVІІ). Народження цієї течії обумовлено феодальною роздробленістю деяких європейських країн (Франції, Італії, Голландії). Наприклад, у Франції кожна провінція мала свої системи права (кутюми, звичаї), що породжувало колізії між ними. Головна ідея теорії статутів полягала в тому, щоб розподілити всі статути на класи, після чого визначити, які з них мають територіальний та екстериторіальний характер застосування. Представниками голландської школи статутаріїв є такі юристи як Ульрік Губер (1636-1694), який висунув теорію «міжнародної вічливості», Павел Вут (1616-1667) та інші.

В ХІХ ст. виникає англо-американська територіальна доктрина, суть якої полягає в тому, що держава в принципі застосовує лише власне право, але вона може визнавати суб’єктивні права, засновані на іноземному законі, в силу принципу міжнародної ввічливості. Американська доктрина цього періоду відзначається тим, що час саме тоді член Верховного суду США, професор Гарвардської школи права Джозеф Сторі (1779-1845) запропонував термін «міжнародне приватне право».

Із інших теорій ХІХ-початку ХХ ст. слід звернути увагу на теорію «міжнародно-правової спільноти», яку висунув німецький юрист Карл фон Савіньї та «національну теорію» італійського політичного діяча Паскуале Манчіні.

Ідеї Савіні і Манчіні були закладені в основу вчення «універсалістів» (Фіоре – в Італії, Т. Ассер – в Голландії, А. Вейс у Франції та інші). Універсалісти намагалися побудувати систему колізійних норм виходячи із міжнародно-правових засад. На противагу цій течії з’явилася теорія «партикуляристів» (Е. Бартен, Ф. Кан), представники якої вважали, що колізійні питання необхідно вирішувати виходячи з національного права.

У ХХ ст., з одного боку, відбувався подальшій розвиток теорій «партикуляристів» та «універсалістів», а з іншого – на доктрини міжнародного приватного права впливали такі загальні теорії права як юридичний позитивізм, нормативізм, теорії американської «реалістичної школи». Видатними представниками науки міжнародного приватного права цього періоду є: М. Вольф, Дж. Чешир, Л. Раапе, П. Норт, А. Батіфоль, Б. Карі.

Посилення державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, здійснення широкомаштабної уніфікації призвело до того, що міжнароднке приватне право у ХХ ст. вийшло за межі суто колізійного права. Найбільш відомою теорією кінця ХХ ст. стала доктрина «права міжнародної торгівлі», або сучасного lex mercatoria, прибічниками якої є К. Шмітхоф (Англія), Б. Гольдман, Ф. Кан (Франція), П. Лалів (Швейцарія), О. Мережко (Україна).

Наука міжнародного приватного права дореволюційної Росії виникла у другій половині ХІХ ст. Російська література міжнародного приватного права представлена роботами таких видатних вчених: М. Брун, М. Іванов, П. Казанський, М. Капустін, К. Малишев, Ф. Мартенс, Б. Нольде.

Виділяють три етапи розвитку науки міжнародного приватного права СРСР: перший етап (1917-1930) характеризувався становленням науки; другий етап (1930-1940) полягав у розробці системи та основних положень радянської науки міжнародного приватного права; третій етап (1940-1991) характеризувався широким вивченням теоретичних та практичних питань міжнародного приватного права. Витоки радянської науки ми знаходимо у працях В. Грабаря, В. Корецького, С. Крилова таінших. Першим підручником з міжнародного приватного права стала праця професора А. Макарова «Основні засади міжнародного приватного права» (1924 р.).

Українська наука міжнародного приватного права розвивалася як складова радянської науки, а з 1991 року починається етап самостійного розвитку вітчизняної доктрини міжнародного приватного права. Видатними вченими, які представляють вітчизняну науку міжнародного приватного права, є В.М. Корецький, Г.К. Матвєєв, Ю.К. Матвеєв, А.С. Довгерт, В.І. Кисіль, О.А. Підопригора, А.Г. Хачатурян, О.О. Мережко, Г.А. Цірат, В.Л. Чубарєв та інші.

Дата добавления: 2015-05-31