Управління у сфері освіти

Освіта — основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку сус­пільства і держави. Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями. Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.

Стаття 55 Конституції України встановлює, що в Україні кожен має право на освіту. При цьому повна загальна середня освіта є обов’язковою. За Конституцією, держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток до­шкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-техніч­ної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Законодавство України про освіту базується на Конституції України і складається із Закону України “Про освіту”, інших актів законодавства України. Відповідно до Закону України “Про освіту” від 23 травня 1991 р., завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України.

Основними принципами освіти в Україні є: доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв’язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних органі­зацій; науковий, світський характер освіти; інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв’язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти; єдність і наступність системи освіти; безперервність і різноманітність освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

Структуру Закону України“Про освіту” становлять 7 розділів, правові норми яких, зокрема, розкривають: систему освіти; статус учасників навчально-виховного процесу; фінансово-господарську діяльність, матеріально-технічну базу закладів освіти; процедуру міжнародного співробітництва; укладення міжнародних договорів; настання відповідальності за порушення законодавства про освіту.

Відповідно до Закону (ст. 28) система освіти складаєтьсяз навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Водночас структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.

Законодавство України про дошкільну освіту базується на Конституції України і складається із Законів України “Про освіту”, “Про дошкільну освіту”, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон України “Про дошкільну освіту” вiд 11 липня 2001 р. ви­значає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи дошкільної освіти, яка забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини, ґрунтується на поєднанні сімейного та суспіль­ного виховання, досягненнях вітчизняної науки, надбаннях світового педагогічного досвіду, сприяє формуванню цінностей демократичного правового суспільства в Україні.

Основними завданнями законодавства України про дошкільну осві­ту є:

– забезпечення права дитини на доступність і безоплатність здобуття дошкільної освіти;

– забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти;

– визначення змісту дошкільної освіти;

– визначення органів управління дошкільною освітою та їх пов­новажень;

– визначення прав та обов’язків учасників навчально-виховного процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства про дошкільну освіту;

– створення умов для благодійної діяльності у сфері дошкільної освіти.

Дошкільна освіта є обов’язковою первинною складовою частиною системи безперервної освіти в Україні. Відповідно до ст. 4 Закону, дошкільна освіта — це цілісний процес, спрямований на:

– забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб;

– формування у дитини дошкільного віку моральних норм, набуття нею життєвого соціального досвіду.

За Законом (ст. 5) систему дошкільної освіти становлять:

– дошкільні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форми власності;

– наукові і методичні установи;

– органи управління освітою;

– освіта та виховання в сім’ї.

Структуру Закону становлять 10 розділів, правові норми яких, зокрема, визначають: статус навчальних закладів системи дошкільної освіти; управління системою дошкільної освіти; організацію навчально-виховного процесу в дошкільному навчальному закладі; науково-методичне забезпечення системи дошкільної освіти; статус та учасників навчально-виховного процесу у сфері дошкільної освіти; фінансово-господарську діяльність, матеріально-технічну базу дошкільних навчальних закладів; питання міжнародного співробітництва; про­цедуру відповідальності у сфері дошкільної освіти.

Законодавство України про загальну середню освіту базується на Конституції України і складається із Закону України “Про освіту”, Закону України “Про загальну середню освіту”, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон України “Про загальну середню освіту” вiд 13 травня 1999 р. визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти, що сприяє вільному розвитку людської особистості, формує цінності правового демократичного суспільства в Україні.

Основними завданнями законодавства України про загальну середню освіту є:

– забезпечення права громадян на доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти;

– забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку загальної середньої освіти;

– забезпечення нормативно-правової бази щодо обов’язковості повної загальної середньої освіти;

– визначення структури та змісту загальної середньої освіти;

– визначення органів управління системою загальної середньої освіти та їх повноважень;

– визначення прав та обов’язків учасників навчально-виховного процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства про загальну середню освіту.

Галузевий Закон визначає загальну середню освіту як цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності. Загальна середня освіта є обов’язковою основною складовою безперервної освіти.

Відповідно до Закону систему загальної середньої освіти становлять: загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, навчально-виробничі комбінати, позашкільні заклади, науково-методичні установи та органи управління системою загальної середньої освіти, а також професійно-технічні та вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації, що надають повну загальну середню освіту.

Структуру Закону становлять 11 розділів, правові норми яких, зокрема, регламентують: статус загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти; організацію навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах; статус учасників навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах; державний стандарт загальної середньої освіти; управління системи загальної середньої освіти; науково-методичне забезпечення системи загальної середньої освіти; фінансово- господарську діяльність, створення матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів; питання міжнародного співробітництва; відповідальність у сфері загальної середньої освіти.

Законодавство України про професійно-технічну освіту базується на Конституції України і складається із Законів України “Про освіту”, “Про професійно-технічну освіту” та інших нормативно-правових актів.

Закон України “Про професійно-технічну освіту” вiд 10 лютого 1998 р. є галузевим у сфері професійно-технічної освіти, а отже, ви­значає правові, організаційні та фінансові засади функціонування

і розвитку системи професійно-технічної освіти, створення умов для професійної самореалізації особистості та забезпечення потреб суспіль­ства і держави у кваліфікованих робітниках.

Завданням цього Закону є регулювання суспільних відносин у галузі професійно-технічної освіти з метою:

– забезпечення громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, права на здобуття професійно-технічної освіти відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, перепідготовку та підвищення квалі­фікації;

– задоволення потреб економіки країни у кваліфікованих і конкурентоспроможних на ринку праці робітниках;

– сприяння в реалізації державної політики зайнятості населення;

– забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку установ професійно-технічної освіти та професійно-технічних навчальних закладів різних форм власності та підпорядкування.

Закон визначає професійно-технічну освіту складовою системи освіти України та комплексом педагогічних й організаційно-управлін­ських заходів, спрямованих на забезпечення громадян оволодівати можливостями, знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвивати компетентність та професіоналізм, виховувати загальну і професійну культуру.

Відповідно до Закону система професійно-технічної осві­ти складається з професійно-технічних навчальних закладів незалежно від форм власності та підпорядкування, що проводять діяльність у галузі професійно-технічної освіти, навчально-методичних, науково-методичних, наукових, навчально-виробничих, навчально-комерційних, видавничо-поліграфічних, культурно-освітніх, фізкультурно-оздоровчих, обчислювальних та інших підприємств, установ, організацій та органів управління ними, що здійснюють або забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.

Структуру Закону становлять 12 розділів, правові норми яких, зокрема, регламентують: управління та організацію професійно-тех­нічної освіти; статус професійно-технічних навчальних закладів; органі­зацію навчального процесу в професійно-технічних навчальних закладах; зміст професійно-технічної освіти; статус суб’єктів професійно-технічної освіти; особливості соціального захисту учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів; педагогічних працівників; органі­зацію фінансово-економічних відносин у галузі професійно-технічної освіти; питання міжнародного співробітництва; відповідальністьза порушення законодавства про професійно-технічну освіту.

Законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається із Законів України “Про освіту”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про вищу освіту” та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до нього.

Прийнятий Верховною Радою України Закон України “Про вищу освіту” вiд 17 січня 2002 р. є галузевим у цій сфері і спрямований на врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян України. Він установлює правові, орга­нізаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях.

Згідно із Законом систему вищої освіти становлять:

– вищі навчальні заклади всіх форм власності;

– інші юридичні особи, що надають освітні послуги у галузі вищої освіти;

– органи, які здійснюють управління в галузі вищої освіти.

Структуру Закону складають 14 розділів, правові норми яких, зокрема, регламентують: загальні положення; структуру вищої освіти, документи про вищу освіту; стандарти про вищу освіту; управління у галузі вищої освіти; правовий статус вищих навчальних закладів; управ­ління вищим навчальним закладом; організацію навчально-виховного процесу; статус учасників навчально-виховного процесу; підготовку наукових і науково-педагогічних працівників; наукову і науково-техніч­ну діяльність у вищих навчальних закладах; фінансові відносини в системі вищої освіти; процедуру міжнародного співробітництва; відповідальність за порушення законодавства про вищу освіту та інші питання освітнього життя.­

До державних органів управління освітою в Україні належать: Міністерство освіти і науки України; міністерства і відомства України, яким підпорядковані навчальні заклади; Вища атестаційна комісія України; Міністерство освіти Автономної Республіки Крим; місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.

Міністерство освіти і науки України (МОН України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МОН України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності.

МОН України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також положенням “Про Міністерство освіти і науки України”, затвердженим Указом Президента України від 7 червня 2000 року.

Структуру Міністерства складають і йому підпорядковуються: Колегія Міністерства освіти і науки України, регіональні управління осві­ти і науки України, а також Департамент адміністративної роботи і контролю, Департамент розвитку дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти, Департамент розвитку професійно-технічної осві­ти, Департамент вищої освіти, Департамент міжнародного співробітництва, Департамент економіки та соціального розвитку, Департамент науково-технологічного розвитку, Департамент інноваційного розвитку, а також управління та відділи з прогнозування, моніторингу, розробки та здійснення політики у наукових та освітніх сферах.

Основними завданнями МОН України є: участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності; створення умов для здобуття громадянами повної загальної середньої освіти; забезпечення розвитку освітнього, наукового та науково-технічного потенціалу України; визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності; сприяння функціонуванню національної системи науково-технічної інформації; забезпечення інтеграції вітчизняної освіти і науки у світову систему із збереженням і захистом національних інтересів.

МОН України відповідно до покладених на нього завдань: розробляє державні стандарти освіти, здійснює контроль за їх додержанням; бере участь у розробці норм і нормативів утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; приймає рішення щодо запровадження експериментальних робочих навчальних планів, нових освітніх програм, педагогічних новацій і технологій; провадить у встановленому порядку ліцензування, атестацію та акредитацію вищих і професійно-технічних навчальних закладів незалежно від форми власності та підпорядкування, веде Державний реєстр навчальних закладів; присвоює у встановленому порядку вчені звання доцента і професора науковим та науково-педагогічним працівникам; встановлює порядок атестації педагогічних працівників; організовує в установленому порядку проведення державної наукової та науково-технічної експертизи проектів державних, міжнародних, регіональних програм; організовує діяльність координаційних рад з пріоритетних напрямів розвитку науки, техніки; здійснює організаційно-методичне забезпечення державної атестації наукових установ України, веде Державний реєстр наукових установ, яким надається підтримка держави; організовує підвищення квалі­фікації та перепідготовку кадрів у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності та ін.

Враховуючи розвиток європейського і світового співтовариства в умовах глобалізації, Міністерством освіти і науки України розроблено Національну доктрину розвитку освіти, яку затверджено Указом Президента України від 17 квітня 2002 року. Цим документом і положенням про Міністерство освіти і науки України визначені такі завдання: розроблення і реалізація державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності; забезпечення розвитку освітнього, наукового і науково-технічного потенціалу України; прогнозування і визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності відповідно до потреб особистості, суспільства, держави; забезпечення інтеграції вітчизняної освіти і науки, державної системи охорони інтелектуальної власності у світовий простір із збереженням і захистом національних інтересів.

Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і

в межах їх компетенції: встановлюють, не нижче за визначені Міністерством освіти і науки України мінімальні нормативи, обсяги бюджетного фінансування навчальних закладів, установ, організацій системи освіти, що є комунальною власністю, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання; забезпечують розвиток мережі навчальних закладів та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування; здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створюють умови для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення; організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку, контролюють виконання вимог щодо навчання дітей у навчальних закладах; вирішують у встановленому порядку питання, пов’язані з опікою і піклуванням про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків, дітей-сиріт, захист їх прав, надання матеріальної та іншої допомоги; створюють належні умови за місцем проживання для виховання дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їхніх інтересів; забезпечують у сільській місцевості регулярне безкоштовне підвезення до місця навчання і додому дітей дошкіль­ного віку, учнів та педагогічних працівників; організовують професійне консультування молоді та продуктивну працю учнів; визначають потреби, обсяги і розробляють пропозиції щодо державного замовлення на підготовку робітничих кадрів для регіону.

Дата добавления: 2015-05-31