Юрисдикційні адмін. провадження

Хоча більша частина проваджень, що становлять структуру адміністративного процесу, спрямована, як вже відзначалося, на вирішення справ “позитивного” характеру, що виникають у ході виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів, проте значне місце в цій діяльності займає також розгляд справ про правопорушення, інші правові спори по суті та прийняття по них відповідних рішень.
У процесі такої діяльності вирішується юридична справа, здійснюється правовий захист порушених або оспорюваних інтересів, виноситься юридично-владне рішення щодо застосування відповідної правової санкції, відновлення порушеного права. Ця діяльність має назву “адміністративна юрисдикція”, яка характерна для адміністративного процесу.
Тому частина проваджень у структурі адміністративного процесу характеризується як юрисдикційні адміністративні (адміністративно-юрисдикційні) провадження. До них належать:
- провадження у справах про адміністративні правопорушення;
- провадження з розгляду скарг громадян;
- дисциплінарні провадження щодо державних службовців.
Певне проміжне місце між неюрисдикційними та юрисдикційними видами проваджень посідають провадження у зв'язку із застосуванням заходів адміністративного примусу, зокрема адміністративного попередження і адміністративного припинення.
Для адміністративно-юрисдикційної діяльності характерні такі риси.
1. Наявність правового спору (або правопорушення). Розгляд і розв'язання юридичних справ, зумовлених позитивними обставинами, не охоплюються юрисдикційною діяльністю. Юрисдикція виникає тільки тоді, коли необхідно розв'язати спір про право або у зв'язку з порушенням діючих правових норм. Щодо адміністративної юрисдикції такі спори виникають між сторонами суспільних відносин, що регулюються адміністративно-правовими нормами, набуваючи характеру адміністративно-правових спорів.
2. Адміністративно-юрисдикційна діяльність в силу своєї суспільної значущості вимагає належного процесуально-правового регулювання. Встановлення і доведення подій і фактів, їх юридична оцінка здійснюються в рамках особливої процесуальної форми, що є важливою й обов'язковою для юрисдикції. Адміністративна юрисдикція значно відрізняється від інших видів юрисдикційної діяльності, що існують у рамках кримінального й цивільного процесів. Вона є менш деталізованою процесуальною діяльністю.
Розгляд адміністративно-правових спорів здійснюється на основі відповідних нормативно-правових актів, що закріплюють порядок розгляду скарг на неправомірні дії або бездіяльність органів і посадових осіб, якими порушуються права і законні інтереси громадян. Що ж стосується адміністративних деліктів, то процесуальний порядок розгляду таких справ закріплено у процесуальній частині КпАП.
3. Адміністративно-юрисдикційна, як і інші види юрисдикційної діяльності, передбачає змагальність при розгляді справи. Це означає, що сторони адміністративно-правового спору, які винні у вчиненні адміністративного правопорушення, не є пасивними спостерігачами розв'язання справи юрисдикційними органами. Вони наділені досить широкими процесуальними правами, що дає їм змогу активно захищати свої інтереси, представляти докази, заявляти клопотання, заперечувати пред'явлені докази у здійсненні адміністративного правопорушення. При цьому адміністративно-юрисдикційні органи, їх посадові особи зобов'язані сприяти здійсненню цих процесуальних прав.
4. Обов'язковість ухвалення рішення у вигляді правового акту — важлива ознака юрисдикційної діяльності. Як спосіб розв'язання правових конфліктів юрисдикція передбачає необхідність ухвалення остаточного рішення — акту застосування норм права до конкретного випадку. Юрисдикційний акт щодо конкретної адміністративної справи означає, по суті, розв'язання правового спору.
Якщо ж йдеться про правопорушення, то в такому акті можуть бути передбачені правові санкції. їх застосування є лише одним із варіантів рішення, що ухвалюється адміністративно-юрисдикційними органами. Іншими варіантами можуть бути, наприклад, рішення про припинення провадження в справі або про застосування заходів впливу до неповнолітнього.
Як відомо, провадження в адміністративній справі вважається завершеним, коли ухвалене щодо нього рішення виконане в повному обсязі. У цьому випадку законодавець передбачає відповідну гарантію реальності рішень, ухвалених адміністративно-юрисдикційним органом. Зокрема, постанова в справі про адміністративне правопорушення є обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами (ст. 298 КпАП).
5. Різноманітність суб'єктів адміністративної юрисдикції. Це зумовлено насамперед наданням можливості інстанційного оскарження дій та рішень органів і посадових осіб, якими порушуються права громадян. Тобто будь-який вищий щодо них орган зобов'язаний розглянути таке звернення й ухвалити щодо нього відповідне рішення.
Водночас особливості правопорушень в різних галузях управління зумовлюють наявність значної кількості органів (посадових осіб), уповноважених розглядати їх і розв'язувати по суті. У переважній більшості випадків розгляд справ про адміністративні правопорушення покладено на органи, головним завданням яких, поряд із виконанням юрисдикційних функцій, є здійснення виконавчо-розпорядчих повноважень у різних галузях державного управління.
Адміністративно-юрисдикційні функції здійснюються також органами, спеціально створеними для розгляду справ про адміністративні правопорушення. Це адміністративні комісії при виконкомах районних, міських, районних у містах рад.
6. Особливе місце в системі адміністративно-юрисдикційних органів посідають суди. При цьому слід мати на увазі, що розгляд судами справ про адміністративні правопорушення не можна визнати окремим, самостійним видом правосуддя, оскільки суд застосовує заходи адміністративної відповідальності за тими ж правилами, що й органи виконавчої влади, і на підставі одного закону — КпАП. У даному випадку суд здійснює адміністративну юрисдикцію “за аналогією” з адміністративним порядком притягнення до відповідальності за адміністративні правопорушення. Виходячи з цього, суд, вирішуючи справи про адміністративні правопорушення, діє як орган адміністративної юрисдикції, а не як орган адміністративної юстиції.
Отже, адміністративно-юрисдикційні провадження полягають у розгляді адміністративно-правових спорів, справ про адміністративні правопорушення (а щодо державних службовців — і про дисциплінарні проступки) у встановленій законом адміністративно-процесуальній формі спеціально уповноваженими органами (посадовими особами), які наділені правом розглядати такі спори та накладати адміністративні стягнення.
Водночас для загальної характеристики адміністративних проваджень будь-якого виду важливе значення має розуміння місця і ролі громадянина як учасника цих проваджень. Можливості громадянина брати участь в адміністративних провадженнях як учасник і виступати відтак суб'єктом адміністративного процесу визначаються змістом його адміністративно-процесуального статусу.

Кожний вид адміністративних проваджень має свої характерні стадії, однак варто зазначити, що всі вони характеризуються логічністю, послідовністю та адміністративно-процесуальною врегульованістю. Кількість стадій в окремому адміністративному провадженні ви­значається їх змістом. Однак вчені-адміністративісти сходяться на тому, що практично в кожному виді провадження можна виділити:

– стадію аналізу ситуації, що передбачає збір, узагальнення та аналіз інформації про реальний стан справ, реальні факти, а у випадку достатніх правових підстав — порушення адміністративної справи (Глава 22 КУпАП);

– стадію прийняття рішення по справі, яка передбачає на основі повного і всебічного вивчення матеріалів справи прийняття конкретного рішення (Глава 23 КУпАП);

– стадію оскарження або опротестування рішення по справі, яка є необов’язково здійснюваною (факультативною), однак процесуально вона закріплена законом (Глава 24 КУпАП);

– стадію виконання прийнятого рішення, яка є логічним завершенням адміністративного провадження, оскільки без неї втрачається сенс будь-якого розгляду справи (Розділ V КУпАП).

Сучасне вітчизняне законодавство в окремих випадках деталізує стадії адміністративного провадження, зокрема дисциплінарного. Так, Законом України “Про Вищу раду юстиції” від 15 січня 1998 р. (Ст. 39) визначено стадії дисциплінарного провадження:

– перевірка даних про дисциплінарний проступок;

– відкриття дисциплінарного провадження;

– розгляд дисциплінарної справи;

– прийняття рішення.

Щодо законодавчого закріплення стадій провадження у справах про адміністративні проступки, то вони визначені в КУпАП та Митному кодексі України, хоча термін “стадія” в законах не згадується. Тому їх можна визначити як:

– порушення справи;

– адміністративне розслідування;

– розгляд справи та її вирішення;

– перегляд постанови;

– виконання постанови.

Як бачимо, кількість стадій адміністративного провадження різниться залежно від виду провадження, але основною причиною, на нашу думку, є підхід учених щодо об’єднання чи розмежування їх на окремі процесуальні дії, від чого зміст стадій залишається незмінним.

Даний різновид адміністративного провадження є найбільш поширеним серед проваджень адміністративно-юрисдикційного процесу. Правовою основою провадження є система адміністративного законодавства, серед якого чільне місце належить КУпАП, однак визнати його таким, що відповідає вимогам часу, не можна. Саме тому відповідно до вимог Концепції адміністративної реформи в Україні та реформи адміністративного права науковцями та законодавцями розробляється Адміністративний процесуальний Кодекс України, який регламентуватиме механізм заходів адміністративного впливу.

За чинним законодавством передбачене звичайне і прискорене (спрощене) провадження у справах про адміністративне правопорушення. Звичайне провадження є характерним для більшості адміністративних правопорушень, тоді як прискорене – у разі вчинення адмі­ністративних правопорушень, передбачених статтями 70, 73, 77, частинами першою та третьою статті 85, статтею 153 КУпАП, а також в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення. Якщо порушник оспорює стягнення, що на нього накладається за вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою цієї статті, то складається протокол про адміністративне правопорушення, тобто здійснюється звичайне провадження.

Законодавець серйозно підійшов до визначення суб’єктів прова­дження у справах про адміністративні правопорушення, закріпивши їх перелік у статтях 213; 218–24411; 255 та 313 КУпАП. Перелік цих суб’єктів прийнято відносити до першої групи.

До другої групи відносять осіб, учасників адміністративного процесу, які особисто зацікавлені у вирішенні справи, а саме: особи, що притягуються до адміністративної відповідальності, потерпілі та їх законні представники – батьки, опікуни, попечителі, адвокати та ін. На відміну від суб’єктів першої групи, ніхто з цих представників не користується владними повноваженнями.

Третю групу становлять особи, що сприяють здійсненню провадження, а саме: свідки, експерти, перекладачі, фахівці та ін.

В юридичній літературі вказується, що іноді виділяють четверту групу суб’єктів, а саме: громадські організації, трудові колективи та ін. у випадках, коли вони звертаються з клопотанням, або коли їм передають матеріали справи для розгляду при звільненні особи від адміністративної відповідальності. Значного поширення це набувало в часи радянської системи.

Перелік стадій провадження у справах про адміністративні правопорушення наводився вище, але проаналізуємо їх більш детально.

Порушення справи. Розрізняють приводи і підстави для порушення справи про адміністративне правопорушення. Якщо підставою для порушення справи є наявність даних, що вказують на ознаки складу правопорушення, то приводами є: заяви громадян, повідомлення підприємств, установ й організацій, мас-медіа, матеріали правоохоронних органів, а також безпосереднє виявлення уповноваженою на це особою факту вчинення адміністративного правопорушення.

Адміністративне розслідування. На цій стадії встановлюються фактичні обставини в справі, що здійснюється шляхом опитування осіб, які володіють зацікавленою інформацією, проведення експертизи, вилучення документів і под.

Розгляд справи та її вирішення. Дана стадія провадження є основною, оскільки на цій стадії вирішується питання винуватості особи, що притягується до адміністративної відповідальності. Об’єктивне вирішення справи, по суті, передбачає не тільки встановлення винних

і застосування до них справедливих заходів адміністративного впливу, але й забезпечення іншого, не менш важливого завдання — щоб жодна невинна особа не була піддана адміністративному покаранню. На цій стадії, головним чином, відбувається реалізація як адміністративних матеріальних, так і процесуальних норм.

Перегляд (оскарження або опротестування) постанови. Стадія носить факультативний характер, оскільки не завжди має місце

в адміністративному провадженні. Постанову по справі про адміністративне правопорушення згідно зі ст. 287 КУпАП може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення є остаточною і оскарженню

в порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення не підлягає, за винятком випадків, передбачених законами України.

Законодавець визначив, що постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено: 1) постанову адміністративної комісії — у виконавчий комітет відповідної ради або в ра­йонний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, рішення якого є остаточним; 2) рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради — у відповідну раду або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, рішення якого є остаточним; 3) постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення — у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, рішення якого є остаточним. Постанову про одночасне накладення основного і додаткового адміністративних стягнень може бути оскаржено за вибором особи, щодо якої її винесено, чи потерпілого в порядку, встановленому для оскарження основного або додаткового стягнення.

Скарга подається в орган (посадовій особі), який виніс постанову по справі про адміністративне правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України. Скарга, що надійшла, протягом трьох діб надсилається разом із справою органу (посадовій особі), правомочному відповідно до цієї статті її розглядати. Особа, яка оскаржила постанову про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Скаргу на постанову по справі може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. У разі пропуску зазначеного терміну з поважних причин цей термін за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:

– залишає постанову без зміни, а скаргу або протест без задоволення;

– скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

– скасовує постанову і закриває справу;

– змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, щоб стягнення не було посилено.

Виконання постанови. Значення цієї стадії полягає в тому, що лише в процесі виконання постанови винна особа зазнає певних позбавлень морального чи матеріального характеру. Гарантією забезпечення виконання постанови є те, що постанова про накладення адміні­стративного стягнення є обов’язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

За загальним правилом виконання постанови про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено КУпАП та іншими законами України. При оскарженні або опротестуванні постанови про накладення адмі­ністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги або протесту без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адмі­ністративного правопорушення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому КУпАП та іншими законами України. Постанова про адміністративний арешт виконується органом внутрішніх справ у порядку, встановленому законами України. У разі винесення кількох постанов про накладення адмі­ністративних стягнень щодо однієї особи кожна постанова виконується окремо.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту чи виправних робіт або роблять її виконання неможливим, орган (посадова особа), який виніс постанову, може відстрочити її виконання на строк до одного місяця.

Законодавець допускає, що відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) здійснюється в порядку, встановленому законом.

У той же час не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не направили на виконання протягом трьох місяців з дня винесення. Варто зазначити, що законодавством може бути встановлено й інші, більш тривалі терміни для виконання постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення здійснюється органом (посадовою особою), який виніс постанову, та іншими органами державної влади в порядку, встановленому законом.

Дата добавления: 2015-05-31