ВВЕДЕНИЕ 4 страница

відходи містить перелік операцій видалення відходів, Додаток ІІВ — перелік операцій утилізації відходів).

До операцій з видалення відходів належать: поховання в землі чи скидання на землю; закачування на глибину у свердловини, природні резервуари тощ.о;""скидання в поверхневі водойми; ски­дання на спеціально обладнані звалища; фізико-хімічне і біологіч­не оброблення, яке призводить до утворення кінцевих сполук чи сумішей, які потім видаляються будь-яким способом (наприклад, випарювання, сушіння, прожарювання, нейтралізація, осаджуван­ня тощо); спалювання; постійне зберігання.

До операцій з утилізації відходів належать: використання у вигляді палива (крім безпосереднього спалювання) чи іншим чи­ном для отримання енергії; утилізація/регенерація розчинників; рециркуляція/утилізація органічних речовин, металів та їх сполук; регенерація кислот; повторна перегонка використаних нафтопро­дуктів чи інше повторне їх використання.

Законодавство ЄС у сфері поводження з відходами передба­чає, що утилізація чи видалення відходів повинні здійснюватися у Співтоваристві без створення загрози здоров'ю людей та без використання процесів і методів, які можуть спричинити шко­ду довкіллю. При цьому механізм сталого управління відходами ЄС передбачає пріоритети щодо здійснення утилізації/видалення відходів: заохочення повторного використання; надання переваги утилізації, особливо рециркуляції; мінімізація кількості відходів, що підлягають видаленню; видалення відходів безпечним спосо­бом; видалення відходів якомога ближче до місця їх виробництва, при цьому не призводячи до зменшення ефективності операцій із оброблення відходів.

Контроль за видаленням відходів здійснюється державами-чле-нами на національному рівні. Держави-члени повинні заборонити неконтрольоване скидання та захоронення відходів.

Держави-члени розроблюють плани управління відходами. Такі плани включають, зокрема, характеристику відходів (типи, кіль­кість і походження відходів), які повинні утилізуватися чи вида­лятися; належні місця видалення відходів; загальні технічні вимо­ги та спеціальні положення щодо конкретних відходів, а також організацій і підприємств (приватних або державних), що упов­новажені здійснювати діяльність у сфері управління відходами;

приблизну вартість операцій з видалення й утилізації; належ­ні заходи вдосконалення збирання, сортування та перероблення відходів тощо.

Проте, згідно зі звітами Комісії про стан імплементації законо­давства Співтовариства про відходи та рішеннями Суду Європей­ського Союзу, значна кількість держав-членів не виконала своїх зобов'язань щодо розроблення передбачених планів управління відходами¹.

Організації та підприємства, що здійснюють операції з вида­лення чи утилізації відходів, передбачені в переліках операцій Додатка II (А та В) до Рамкової директиви про відходи, повинні отримати дозвіл на проведення таких операцій від компетентних органів держав-членів. Такі організації/підприємства реєструють­ся компетентними органами держав-членів. Реєстрації також під­лягають підприємства, що здійснюють збирання чи переміщення відходів на професійній основі або забезпечують утилізацію чи видалення відходів від імені інших осіб.

На організації/підприємства, що здійснюють утилізацію й вида­лення відходів, покладається обов'язок ведення реєстрів відходів, які повинні включати облік обсягів, походження, характеристики відходів та, у відповідних випадках, призначення, частоту зби­рання, види транспорту та методів перероблення відходів. Дана інформація повинна також бути доступною для компетентних ор­ганів держав-членів і надаватися їм на їх звернення.

У ЄС був прийнятий ряд директив, що встановлюють екологіч­ні вимоги до здійснення захоронення та спалювання відходів².

Дані директиви, зокрема, встановлюють вимоги до дозволів та заяв на дозволи щодо здійснення цих операцій, вимоги до прийняття відходів у місцях видалення, вимоги щодо від­криття, розміщення та оперування такими місцями, здійснення

¹ Див.: Справи С-292/99 Комісія проти Франції; С-466/99 Комісія проти Італії; С-35/00 Комісія проти Великої Британії [Електронний ресурс]. — Режим до­ступу: ЕІГКОРА.ЕШМТ/СОММ/ ЕМУЩ0ШЕШ7ІА\У/ ІЕАОІШ_СА5Е5

² Див.: Директива Ради 1999/31/ЄС про захоронення відходів: зб. нормативно-правових актів Європейського Союзу в сфері охорони навколишнього середовища. — Л., 2004; Директива Ради 2000/76/ЄС про спалювання відходів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: //Л/М

моніторингу і контролю за діяльністю даних місць. Це Директива Ради 1999/3і/ЄС про захоронення відходів'.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює переміщен­ня відходів, є Регламент ЄЕС № 259/93 про нагляд і контроль за переміщенням відходів у межах Європейського Союзу, ввезення в та вивезення за його межі².

Правове регулювання управління небезпечними відходами здій­снюється згідно із загальними вимогами, встановленими для всіх категорій відходів (передбачених Рамковою директивою про від­ходи, директивами про захоронення та спалювання відходів та регламентом про переміщення відходів), та особливими вимогами відповідних нормативно-правових актів про небезпечні відходи³.

Основними нормативно-правовими актами щодо управління не­безпечними відходами є Директива 91/689/ЄЕС про небезпечні відходи і Директива Ради 94/67/ЄС про спалювання небезпечних відходів⁴.

Правовою основою поводження з пакувальними матеріалами та відходами пакування у Співтоваристві є Директива 94/62/ЄС про пакування та відходи пакування⁵. Поводження з радіоактив­ними відходами регулює Директива Ради 92/3/Євратом «Про на­гляд та контроль за перевезеннями радіоактивних відходів між державами-членами, до Співтовариства та із нього».

Система управління відходами у ФРН включає: запобігання утворенню відходів; обмеження на поховання відходів, обов'язкову попередню обробку перед розміщенням (біологічну — компосту-

¹ Див.: [Електронний ресурс]. — Режим доступу: ЕЩОРА.ЕШМТ/СОММ/ ЕМУЩОШЕгЯЛУАЗТЕ/іШЕХ.НТМ

Див.: Регламент № 259/93 про нагляд і контроль за переміщенням від­ходів у межах Європейського Співтовариства, ввезення в та вивезення за його межі [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ЕиКОРА.ЕШОТ/СОММ/ЕНУЩОШЕгЯ/ ¥А5ТЕ/ІШЕХ.НТМ

³ Див. докладніше: Максіменцева Н.О. Правове забезпечення поводження з небезпечними відходами: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.06 / Н.О. Мак­сіменцева; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2006. —- 19 с.

⁴ Див.: Директива 91 /689/ЄЕС про небезпечні відходи (ОВ Ь 377, 31.12.1991, С. 20) з останніми виправленнями, внесеними Директивою 94/31/ЄЕС ОВ І. 168, 2.7.1994, С. 28.

⁵ Див.: Директива /62/ЄС про пакування та відходи пакування ОЛ Ь 365, 31.12.1994, р. 10.

вання, термічну — спалювання для здобуття енергії); нова модель включає стимулювання виробництва, заснованого на замкнутих циклах.

У теперішній час у ФРН управління відходами регулюється Законом про замкнуті цикли і про відходи, 1994 (набрав чин­ності 1996 р.), котрим введена обов'язкова вимога із запобігання утворенню, максимальної переробки й екологічно безпечного ви­далення неутилізованих відходів всіма суб'єктами господарської діяльності. Введений особливий статус спеціалізованого підпри­ємства у сфері поводження з відходами. Здійснено перенесення відповідальності за видалення відходів на виробників і власників відходів.

Муніципальні служби отримали право передавати свої повно­важення і відповідальність у сфері поводження з відходами третім особам — спеціалізованим фірмам із поводження з відходами.

Постанова про відходи пакувальних матеріалів і про перероб­ку вторинної упаковки (1991) рекомендує розвивати виробництво багаторазової упаковки, покладає відповідальність за переробку упаковки на виробника, вводить систему спецмаркування для збо­ру коробок, пляшок, тари з-під напоїв тощо, а також заставну вартість за 1 одиницю упаковки.

Технічна інструкція з поводження з побутовими відходами (1993) і Керівництво із зберігання муніципальних відходів і по­передньої біологічної обробки (набрало чинності в березні 2001) забороняють з 2005 року розміщення на полігонах відходів без попередньої їх обробки.

Високі ставки податку на упаковку і розміщення відходів сти­мулюють підприємства до впровадження маловідхідних технологій, максимального вторинного використання відходів і їх переробки.

Для вирішення проблеми поводження з відходами 1990 року представники промисловості та торгівлі створили акціонерну ком­панію «Дуальна система Німеччини»¹.

Перед компанією стояло завдання впровадити в загально­державному масштабі програму «Зелена точка», яку розробляли

¹ Див.: Козаченко Т.П. Зарубіжний досвід використання ефективних методів поводження з твердими відходами [Електронний ресурс] / Т.П. Козаченко. — Режим доступу: ЬПр://209.85.129.132/зеагсЬ?я=сасЬе:

600 компаній і фірм з виробництва та переробки упаковки, дослід­ницьких та фінансових організацій. Суть програми полягала в про­дажі «Дуальною системою» підприємцям ліцензії на використання знаку «Оег Огипе Рипкі», яка б звільняла їх від необхідності обов'язкового прийому та утилізації своєї упаковки. Ліцензійний збір за знак «Зелена точка» стягується також, за домовленістю, з більшості європейських товарів, що імпортуються в Німеччину. Плата за ліцензію виводиться з розрахунку ваги та матеріалу упаковки.

Виробники відходів укладають контракти зі спеціалізованими фірмами зі збирання, сортування та первинної переробки сміття. Після збирання та сортування відходів відокремлюється вторинна сировина. Оскільки вторинна сировина в ряді випадків дорожча за первинну, ці підприємства «Дуальна система» дотує. Дуальна система є, за погодженням з Антимонопольним комітетом ФРН, безприбутковою організацією.

В ефективній діяльності «Дуальної системи» провідну роль відіграла громадська свідомість населення, на яку покладено за­вдання добровільно сортувати сміття. Для цього на вулицях ні­мецьких міст стоять контейнери для різних видів відходів. Як пра­вило, це цілий ряд ємностей різного кольору для чіткого розріз­нення їх призначення — окремо для паперу, полімерних відходів та органіки. Для скла призначені різнокольорові контейнери (білі, зелені та коричневі для відповідної склотари).

Слід зазначити: система заставної тари, як і система збирання макулатури та іншої сировини за плату, у Німеччині розвинена слабо. Тому паперові, скляні та полімерні відходи скидають у контейнери без оплати. Натомість у країні існує жорстка система, що не дозволяє викинути сміття в непризначене для цього місце. Особливо це стосується таких небезпечних відходів, як акумуля­тори, елементи живлення, автопокришки тощо. Система штрафів та пропаганда змушують «власників» цих відходів здавати їх у спеціальні пункти прийому. Більше того, за прийом від них ста­рої електроніки, холодильників, побутової техніки власники самі сплачують певні гроші, якими покривають витрати на неприбут­кову утилізацію.

За роки своєї діяльності товариство «Дуальна система Ні­меччини» створило 17 тисяч додаткових робочих місць та 320

сортувальних пунктів. Кількість зібраної та переробленої упаков­ки сягає 5 млн тонн щороку. Загальна кількість побутового сміття за роки функціонування «Дуальної системи» скоротилась у Німеч­чині на 15%'. Наприклад, у Берліні управління, яке займається розвитком міста, містобудівництвом та захистом навколишнього середовища, має відділ з управління відходами. Він займається не тільки тими відходами, які є нині, але й вивчає перспективу на 10 років вперед. Сенат проводить політику зменшення відходів. Для цього є спеціальна служба, яка займається екологічним про­світництвом.

ФРН, однією з перших у світі, налагодила збирання скла і склобою роздільно за забарвленням — білим, зеленим, коричне­вим. Таке сортування сприяє виробленню з вторинної сировини продукції відмінної якості. Упаковки із синтетики і сумішей ма­теріалів збираються в контейнерах жовтого кольору в містах і жовтих мішках у селах. Ця маса поділяється на фракції на 40 сортувальних лініях, після чого проходить механічну або терміч­ну утилізацію. Блакитний колір мають місткості, де збирається використана упаковка з вмістом металів. Магніти на сортуваль­них лініях відокремлюють залізисті фракції від алюмінієвих. До зелених контейнерів кладуть залишки дерев'яних упаковок із про­мислових підприємств і домашніх господарств.

У Німеччині сортування побутових відходів населенням ма­теріально стимулюється. Там кожну групу відходів вивозять окре­мо, за певними графіками. Мешканці будинків кладуть відходи до контейнерів або пакетів, різних за кольорами чи емблемами-поз-начками. Придатні для утилізації компоненти транспортуються до сортувальних установок, де відбувається їх доведення до конди­цій, які відповідають технічним умовам приймання на промислові підприємства як вторинна сировина².

Стаття Ь.541-1 Екологічного кодексу Франції головні цілі у сфері управління відходами формулює таким чином:

— запобігання або скорочення виробництва і негативної дії відходів, зокрема, від промислової і торгівельної діяльності;

¹ Див.: Супруненко О. Сміттєва ера: від світання до смеркання [Електронний ресурс] / О. Супруненко. — Режим доступу: \»ллг\у.сИ:.иа/3000/3320/3205і/

² Див.: Кучеренко О. Наука про сміття [Електронний ресурс] / О. Кучеренко. — Режим доступу: \у^'\у.с1ау.иа/36092/

— організація належного перевезення відходів;

— оцінка відходів стосовно їх вторинного використання, ре-циклінгу або здобуття з відходів багато разів використовуваних матеріалів або енергії;

— забезпечення публічності інформації про дії на довкілля і громадське здоров'я в результаті операцій, пов'язаних з ви­робництвом і видаленням відходів, за умови дотримання правил конфіденційності, передбачених законом, а також заходів, призна­чених попереджати про це або компенсувати несприятливі дії.

Відходами вважаються будь-які отримані в результаті про­цесів виробництва, трансформації або використання речовини, матеріали або продукти, залишені (викинуті) власником, або ті, які він має намір залишити (викинути) або від яких має намір позбавитися, що є аналогом відповідних положень українського законодавства.

Кінцевими відходами є відходи, отримані в тому числі й у результаті обробки відходів, які не можуть бути більше піддані обробці в поточних технічних і економічних умовах, зокрема шля­хом витягання утилізованої частини або іншим чином зменшення їх шкідливого або небезпечного характеру.

Видалення відходів включає операції збору, транспортування, зберігання, сортування і обслуговування, необхідні для рекупе­рації елементів і багато разів використовуваних матеріалів або енергії в умовах, що дозволяють уникати шкідливих дій.

Головна вимога при поводженні з відходами сформульована у Франції так: «Будь-яка особа, що виробляє відходи або що во­лодіє ними в природних умовах, які негативно позначаються на ґрунті, флорі й фауні, пошкоджують території або ландшафти, забруднюють повітря або води, породжують шуми і запахи і в цілому завдають збитку здоров'ю людини і довкіллю, зобов'язана в цьому випадку забезпечувати або заставляти забезпечувати усу­нення цього збитку в умовах, що дозволяють уникати вищезазна­чених дій» (стаття Ь.541-2).

Всі витрати з виконання необхідних аналізів, експертиз або технічних випробувань несуть залежно від конкретних обставин особи, що володіють відходами, транспортують, генерують, переда­ють, експортують або імпортують відходи. Відмітимо, що це один із аспектів реалізації відомого принципу «забруднювач платить».

Підприємства, які виробляють, імпортують, експортують, зни­щують або транспортують відходи, зобов'язані надавати адмініст­рації будь-яку інформацію, що стосується джерела походження, природи, характеристик, кількості, порядку і умов видалення від­ходів, які вони виробляють, передають або приймають як вантаж. Національний план видалення відходів приймається «відпові­дальним міністром довкілля для деяких категорій відходів, список яких встановлений декретом Державної Ради через їх небезпеку або особливості поводження і зберігання».

Спеціальні промислові відходи, що фігурують, зважаючи на їх небезпечні властивості, у списку, встановленому декретом Держав­ної Ради, не можуть поміщатися в установки із зберігання, в яких розміщуються інші категорії відходів. Починаючи з 1.07.2002 року в установки видалення відходів за допомогою складування (три­валого зберігання) дозволяється приймати лише кінцеві відходи.

Деталізація норм Кодексу, включаючи викладені вище, здій­снюється, перш за все, на рівні урядових актів — декретів Державної Ради, частково включених в підзаконну частину Еколо­гічного кодексу. Так, згаданий французький національний список відходів міститься сьогодні в Додатку II до Декрету № 2002-540 від 18.04.2002 року про класифікацію відходів. Він заснований на Євро­пейському Каталозі Відходів, схваленому Європейською Комісією у вигляді додатка до рішення № 2000/532/ЄС від 3.05.2000 року¹.

9.3. До середини 60-х років у США проблема відходів, і не­безпечних і звичайних, розглядалася виключно як місцева. У ба­гатьох сільських районах діяли лише невеличкі постанови, що стосуються видалення відходів. У найбільш населених районах були створені приватні служби, уповноважені видаляти сміття, збирати тверді відходи і вивозити їх на приватні або муніципальні звалища. Муніципалітети зазвичай приймали постанови, регулюю­чий збір і видалення відходів на їхніх територіях. Вклад штатів у правове регулювання стосунків у даній сфері незначний.

Перше федеральне законодавство про тверді відходи (1965 р.) передбачало виділення субсидій на дослідження відповідних про-

¹ Див. докладніше: Хохлявин С.А. Зкологический кодекс Франции и норми финансового характера, обеспечивающие его реализацию при обращении с отходами [Електронний ресурс] / С.А. Хохлявин. — Режим доступу: //

таїгесіігесі.азрРтаїГО

блем, а також надання фінансової допомоги муніципалітетам і штатам у здійсненні контролю за відходами. Відповідно до при­йнятих 1970 року поправок до Закону про видалення твердих відходів, на федерацію покладений обов'язок приймати плани, в яких у числі іншого повинні передбачатися обмеження з приводу відкритого спалювання і скидання. 50-75% витрат на створен­ня нових або вдосконалення старих установок з видалення від­ходів почали покриватися за рахунок федеральних фондів¹. Проте регулятивні повноваження залишилися за штатами і місцевими органами. Відзначимо, що федеральне законодавство про тверді й небезпечні відходи розвивалося паралельно законодавству про забруднення повітря і води.

1976 року Конгрес прийняв Закон про збереження і відновлен­ня ресурсів, що визначив комплексну схему залучення федераль­них, штатних і місцевих органів у процес відновлення ресурсів і видалення твердих і небезпечних відходів. Враховуючи необхід­ність проведення одноманітної національної політики, Закон пе­редбачає самостійні схеми для звичайних і небезпечних відходів.

1) Звичайні відходи. Відносно цих відходів розд. Д Закону встановлює модель міжурядової співпраці, відповідно до якої фе­деральний уряд забезпечує технічну і фінансову допомогу штат­ним і місцевим органам. Для здобуття такої допомоги штати зобов'язані подати на схвалення в Агентство з довкілля охорони плани по твердих відходах. Відповідно до ст. 4003 ЗСВР, ці плани повинні відповідати певному мінімуму вимог, включаючи заборону владнати відкриті звалища, враховувати чинники довкілля при видаленні твердих відходів. Одночасно вони встановлюють необ­хідні регулятивні повноваження штатів. Агентство зобов'язане обнародувати постанови, регулюючі надання допомоги в розвитку і вживанні планів штатів, встановлювати критерії, що дозволяють визначити, які звалища можна вважати відкритими, а які сані­тарними². Але основними повноваженнями з прийняття постанов, регулюючих збір і видалення твердих відходів, наділені штатні, місцеві й регіональні агентства. Схема контролю за твердими відходами, поміщена в розд. Д ЗСВР, нагадує схему Закону про

Див.: РиЬ. І. N. 91-512, 84 5Ш. 1227. Див.: 42 115.С.А. § 6943; 42 115.С.А. § 6941

я; 40 СРН РІ. 241 (1985).

чисте повітря, яке також вимагає затвердження планів штатів на федеральному рівні, обмеження ж викидів встановлюються на рівні штату або на місцевому рівні¹.

2) Небезпечні відходи. Хоча ці відходи складають лише 1% від спільного обсягу відходів, управління ними — одна з найбільш важких проблем охорони довкілля. Небезпечні відходи — ті від­ходи, які заносяться Агентством з довкілля охорони в спеціальні переліки, оскільки вони надають офіційно визнаний токсичний, канцерогенний, мутагенний або тератогенний вплив на людину й інші живі істоти². Крім того, відходи можуть бути ідентифіко­вані як небезпечні, якщо при відповідних випробуваннях вони демонструють одну з таких чотирьох характеристик: займистість, корозивність, реактивність і токсичність.

У США діє комплексна програма із зменшення кількості від­ходів, яка встановлює різні способи скорочення кількості від­ходів³.

Перший спосіб — скорочення (або заборона) використання токсичних речовин взагалі. Наприклад, в Америці згідно із зако­ном заборонено виробляти і використовувати бензин з додаван­ням свинцю.

Другий спосіб — виробляти товари і матеріали тривалого ви­користання. Наприклад, замість звичайних батарейок — акуму­лятори.

Третій підхід — збір і ізоляція (поховання) матеріалів, до скла­ду яких входять токсичні речовини.

Четвертий шлях — скорочення кількості відходів — збір і переробка вторинної сировини.

Є певні стимули і бар'єри, які допомагають скоротити кількість токсичних відходів.

Перше — це закони і позови в суді. Це найефективніша зброя, особливо громадських організацій. Друге — податки і застави. Третє — економічні або ринкові стимули. Четверте — освіта.

Див.: Юфит С.С. Альтернативньїе технологии переработки бьітовнх отходов / С.С. Юфит // ТД. — 2009. — № 3. - С. 5-13.

² Див.: КСКА § 3001, 42 ІІ.5.С.А. § 6921.

³ Див.: Плущевский М. Зарубежньїе системьі обращения с упаковочньши отходами / М. Плущевский, Т. Боравская, А. Фаюстов // ТБ. — 2009. — № 3. — С. 18-21.

Програма із скорочення відходів буде ефективнішою, якщо враховує різні підходи.

Що стосується скорочення використання токсичних речовин у виробництві, то основним нормативним актом тут є Закон США «ТЬе іохіс зиЬзіапсе сопігоі-асі» (Закон по токсичних речовинах). Цей Закон вимагає, щоб була вивчена токсичність усіх речо­вин, які використовуються у виробництві. Якщо бізнесмен нама­гається впровадити у виробництво нову речовину, він повинен вивчити її токсичність і довести Агентству із захисту довкілля, що вона не токсична. Після такого дослідження Агентство може заборонити, дозволити або обмежити її використання або вироб­ництво. У Законі записано, що через те, що моторне масло вва­жається шкідливим, на кожній пляшці крупними буквами мають бути слова: «Ооп'і роііиіе. Сопзег/е гезоигсез. Кеіигп изесі оіі іо соПесііоп сепіегз» («Не забруднюйте. Зберігайте ресурси. Повер­ніть використане масло у спеціальні центри»). Якщо продукт з токсичним компонентом виробляється всупереч вирішенню, то це буде порушенням Закону. Перший штраф — 25000 доларів. Якщо виробництво недозволеної речовини продовжується, то потягне кримінальну справу. Є випадки, коли компанії штрафуються на мільйон доларів'.

Другий закон, який використовується для скорочення токсич­них речовин, — це закон про відповідальність за екологічний збиток «Сотргепепзіуе епуігоптепіаі гезропзе сотрепзаііоп апсі ііаЬііііу асі». Це дуже складний закон, який стосується ліквідації забруднення в природі, компенсації тим, хто страждає від збит­ку, і відповідальності тих, хто платитиме за очищення або збір всіх токсичних речовин. Це дуже потужний закон. Наприклад, не лише працівники, які виробляють батареї, можуть подати позов до суду, щоб отримати компенсацію збитку, але також люди, які живуть поряд із звалищами, можуть подати позов, якщо дове­дуть, що страждають від звалища. Якщо підприємство виробляє акумулятори і вони потрапляють на звичайне звалище, а це під­приємство — єдине відоме населенню (хоча лише 1 % відходів —

¹ Див.: Кук Гері. Приклади вирішення проблеми токсичних відходів в США «Вахта Байкалу» (Інститут острів Земля, Сан-Франциско, США) [Електронний ресурс] / Гері Кук. — Режим доступу: \уту\у.1е£а11ехі5.па5.£оу.иа/па$/2008/ге§и1а1:іоп$/

його), за цим законом воно повинно платити за очищення всього звалища. Тому багато компаній шукають тепер альтернативні тех­нології без використання токсичних речовин.

9.4. Національне законодавство України містить ряд базових вимог щодо поводження з відходами, що відповідають нормам єв­ропейського законодавства. Законом України «Про відходи» визна­чено основні принципи державної політики щодо відходів, правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобі­ганням утворенню відходів та їхньому негативному впливу на нав­колишнє середовище, перевезенням, утилізацією та захороненням.

Закон «Про відходи» визначає правові, організаційні та еко­номічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або змен­шенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкод­женням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України¹.

Основним напрямом державної політики України у сфері охо­рони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки є мінімізація накопичення відходів і повер­нення їх у виробництво з метою вилучення цінних компонентів і використання їх як вторинних ресурсів.

Однак сьогодні розрив між обсягами накопичення відходів, їх утилізацією та знешкодженням поглиблює екологічну кризу. Виникає потреба розглядати проблему відходів у рамках єдиного підходу до її соціально-екологічних та ресурсно-технологічних ас­пектів. З огляду на наявні ресурсні можливості та високу еколо-го-економічну ефективність використання відходів виробництва і споживання, вони можуть стати важливим джерелом задоволення потреб економіки в сировині. Підвищення рівня їх використання пов'язується найближчими роками з продовженням формування ринкового механізму ціноутворення на відповідну продукцію, з розробкою адміністративно-правової регламентації в цій сфері діяльності (важливо поєднати жорсткі обмеження щодо розміщен­ня відходів з фінансовими та іншими пільгами при розширенні їх

¹ Див.: Про відходи: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 36-37. — Ст. 242.

утилізації), а також з цілеспрямованою інвестиційною діяльністю і залученням іноземного капіталу.

Вирішення проблеми відходів має здійснюватися шляхом вирі­шення таких питань:

— визначення обсягів,-розташування і темпів утворення від­ходів;

— визначення складу та властивостей відходів;

— аналіз умов і закономірностей використання первинної і вторинної сировини, стану сировинного ринку, економічна оцінка доцільності утилізації відходів;

— обґрунтування концепції пріоритетних напрямів і масшта­бів розвитку вторинного ресурсокористування, цільових програм;

— розроблення проблемно орієнтованої класифікації відходів (за ресурсними ознаками);

— розроблення нових і удосконалення діючих технологій та виробничих схем утилізації відходів;

— забезпечення селективного складування відходів за їхніми властивостями та консервація цінних ресурсних відходів (створен­ня техногенних родовищ);

— розроблення конкретних рекомендацій і обґрунтувань щодо утилізації відходів, проектування технологічних ланцюгів комплексної переробки сировини.

Основними ознаками відходів за національною концепцією є: по-перше, речовини, матеріали та предмети, що утворюються у процесі людської діяльності. Певним недоліком такого положення, на нашу думку, є виключення з категорії «відходи» речовин, ма­теріалів та предметів, що можуть утворюватись внаслідок природ­них та техногенних катастроф, і відходів, виробником яких ста­ють інші, крім людини, біологічні істоти; по-друге, такі речовини, матеріали,, предмети не можуть у подальшому використовуватись за місцем утворення чи виявлення.

Одним із позитивних факторів проведення порівняльного аналі­зу законодавства ЄС та чинного українського законодавства щодо відходів є впровадження змішаної концепції поняття «відходи».

Проаналізувавши стан законодавства щодо відходів та пробле­ми правозастосовчої практики поняття «відходів» України та ЄС, необхідно підкреслити, що європейській підхід більш цілісний, чіткий та дієвий.

Підходи до визначення поняття відходів в українському зако­нодавстві більш розрізнені, не дають чіткого визначення відходів, крім того, певною мірою запозичують основні положення європей­ського підходу, компілюючи його з національними особливостями не кращим чином. Існує нагальна потреба закріплення в законо­давстві про відходи єдиного визначення, яке б всебічно визначало такий особливий об'єкт правового регулювання, як відходи.

З урахуванням певних взаємозв'язків різних концепцій у на­ціональному законодавстві та досвіду інших країн доцільно зап­ропонувати концептуальне визначення поняття відходів як будь-яких матеріалів, предметів, речовин, що утворюються внаслідок людської діяльності, функціонування інших біологічних істот, при­родних та техногенних ситуацій, які не мають свого подальшого використання за місцем їх утворення, мають власника, який по­винен усіма можливими засобами запобігти їх утворенню або ж позбутися їх у встановленому законом порядку шляхом утилізації, видалення чи переробки з метою забезпечення'охорони навколиш­нього природного середовища та захисту життя і здоров'я людей. Закон України «Про відходи» визначає відповідальність власни­ків відходів щодо їх розміщення, знешкодження, утилізації та еко­логічно безпечного видалення. При цьому на власників покладено правову відповідальність за безпечне поводження з відходами, а також обов'язки з визначення складу відходів та можливостей їх утилізації з метою збереження ресурсних цінностей, пошуку технологій їх залучення в повторне виробництво. Однак реалі­зація положень цього закону наразі фінансово не забезпечена, оскільки утилізація відходів потребує значних капіталовкладень. Така невизначеність ситуації може призвести до низки негативних наслідків, а саме: гальмування з боку підприємств фінансування і проведення робіт з встановлення ресурсної цінності відходів, оскільки це пов'язано з ризиком втрати права розпорядження ними; опір проведенню цих робіт з боку інших суб'єктів під­приємництва; збереження за підприємством відповідальності за відходи (у тому числі платежів за розміщення) незалежно від втрати власності на них¹.

Див.: Про відходи: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 36-37. — Ст. 242.

Дата добавления: 2015-05-31