ВВЕДЕНИЕ 3 страница

³ Див.: Про екологічну мережу [Електронний ресурс]: Закон України № 1864-ІУ. — Режим доступу: Ш//й

Організаційне забезпечення реалізації Програми здійснюватиме спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до відання якого віднесені питання екології і природних ресурсів Ук­раїни, разом із зацікавленими центральними і місцевими органами виконавчої влади. У Програмі- відмічено, що період її реалізації роз­діляється на два етапи — 2000 - 2005 і 2006 - 2015 роки.

На першому етапі передбачалося забезпечити збільшення пло­щі окремих елементів національної екологічної мережі, вживан­ня економічних важелів сприяння їх формуванню на землях всіх форм власності, створення відповідної нормативно-правової бази, здійснення комплексу необхідних наукових досліджень і органі­заційних заходів.

На другому етапі планується довести площу національної екологічної мережі до рівня, необхідного для забезпечення еко­логічної безпеки країни, введення в дію постійної системи при­родоохоронних заходів збереження ландшафтного і біологічного різноманіття.

Реалізація Програми забезпечить збереження і відтворення ландшафтної різноманітності, а також сприятиме:

1. дотриманню екологічної рівноваги на території України;

2. створенню природних умов для життя і розвитку людини в екологічно збалансованому природному середовищі, максимально наближеному до природних ландшафтів;

3. запобіганню безповоротній втраті частини гено-, демо- і екофонду;

4. забезпеченню збалансованого і невиснажливого природо­користування на значній території України;

5. розвитку ресурсної бази для заняття туризмом, відпочинку й оздоровлення населення;

6. зростанню природно-ресурсного потенціалу на суміжних з національною екологічною мережею землях сільськогосподарсько­го значення;

7. удосконаленню природоохоронної нормативно-правової бази та її гармонізації з міжнародною;

8. перебудові Загальноєвропейської екологічної мережі;

9. забезпеченню відновлення біогеохімічного кругообігу в природному довкіллі, зменшенню загрози деградації і втрати ро-Дючості земель;

10. ренатуралізації земельних угідь, які вилучаються із сіль­ськогосподарського використання;

11. посиленню узгодженості діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевої самоврядності, громад­ських екологічних організацій у вирішенні проблем екологічної

безпеки України.

У Законі «Про екологічну мережу» сформульовані основні при­нципи формування, збереження і використання екомережі:

а) забезпечення цілісності екосистемних функцій складових

елементів екомережі;

б) збереження й екологічно збалансоване використання при­родних ресурсів на території екомережі;

в) припинення втрат природних і напівприродних територій (зайнятих рослинними угрупуваннями природного походження і комплексами, зміненими в процесі людської діяльності), розши­рення площі території екомережі;

г) забезпечення державної підтримки, стимулювання суб'єктів господарювання при створенні на їхніх землях територій і об'єктів природно-заповідного фонду, інших територій, які підлягають особливій охороні, розвитку екомережі;

д) забезпечення участі громадян і їх об'єднань у розробці пропозицій і ухваленні рішень відносно формування, збереження і використання екомережі;

є) забезпечення поєднання національної екомережі з еко-мережами суміжних країн, які входять до Загальноєвропейсь­кої екомережі, всебічний розвиток міжнародної співпраці в цій

сфері.

До структурних елементів екомережі належать ключові, спо­лучні, буферні й відновлювані території. Ключові території за­безпечують збереження найбільш цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафтної і біорізноманітності. Сполучні території (екокоридори) поєднують між собою ключові території, забезпечують міграцію тварин і обмін генетичного матеріалу. Буферні території забезпечують захист ключових і сполучних те­риторій від зовнішніх впливів. Відновлювані території забезпе­чують формування просторової цілісності екомережі,. для яких мають бути виконані першочергові заходи відносно відтворення первинного природного стану.

Скрутне становище склалося в Україні у сфері гармонізації до законодавства ЄС щодо охорони видів.

1996 року Україна приєдналася до Бернської конвенції (Кон­венція про охорону дикої фауни і флори і природних місць іс­нування в Європі). Вовк (Canis Lupus) входить у Додаток II даної Конвенції «Види, які підлягають особливій охороні». По суті, потрапивши в даний список, будь-який вид виключається з полювання. Це стосується і вовка. Охота на нього має бути забо­ронена. У той самий час ця Конвенція була підписана Україною по вовку із застереженням. (В Україні дозволяється в обмеженій кількості за умови відповідного контролю вибіркове регулювання чисельності вовка з метою запобігання негативному впливу їх на популяції інших видів, серйозній шкоді сільському господарству і іншим об'єктам власності)¹. Ці обмеження введені Україною на основі ст. 9 Конвенції Берна, яка проголошує: «Дозволити в умо­вах суворого контролю, на вибірковій основі й в обмеженій мірі вилов, вміст і інші розумні види експлуатації деяких видів диких тварин і рослин в невеликій кількості». Це означає, що відстріл вовка повинен відбуватися не весь рік і не по всій Україні, а в окремих місцях, де він завдає шкоди. І ця шкода має бути за­протокольована. Відстрілюватися повинні конкретні вовки, що за­вдають збитку, а не всі поспіль. Повинна проводитися експертна оцінка, яких вовків і кому стріляти. Має бути суворо визначений ліміт вовків, що добуваються, проводитися відповідний контроль за видобутком вовків. Цього в Україні немає. Так, ст. 33 Закону України «Про мисливське господарство і полювання», порушуючи ст. 9 Конвенції Берна, дозволяє вбивати вовка будь-якому мис­ливцеві в будь-який час року.

Ніякого відповідного контролю природоохоронними органами не передбачено. Необхідний лише дозвіл користувача мисливсь­ких угідь. Подібні дії також ніяк не належать до «відповідного контролю» або до «обмеженої кількості» видобутку вовків.

і ' ■ Див.: Про приєднання України до Конвенції 1979 року про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі [Електронний ресурс]: Закон України від 29 жовтня 1996 р. — Режим доступу: чр/рк.гакоплайа.£о\.иг; Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі: зб. міжнар.-правових актів у сфері охорони довкілля. — Л.: Екоправо-Львів, 2002. - С. 302-308.

Стаття 16 Закону «Про мисливське господарство і полю­вання»¹ не передбачає лімітацію видобутку вовків, що також гру­бо порушує Закон України про приєднання до Конвенції Берна і ст. 9 Конвенції Берна.

Наказ Держкомлісгоспу України «Про заходи з відстрілу і вилову хижих шкідливих тварин» (від 16.12.1997 р. № 121) не передбачає жодних заходів з контролю за відстрілом вовків або вибіркового регулювання їх чисельності, як того вимагає За­кон України про приєднання до Конвенції Берна і ст. 9 Кон­венції Берна. Іншими словами, даний Наказ незаконно дозволяє знищувати вовків без обмеження їх числа, місця і часу. Наказ Держкомлісгоспу України «О затвердженні граничних рівнів цін на мисливські трофеї, здобуті іноземними громадянами, і гранич­них рівнів тарифів на послуги, що їм надаються» від 28.02.2002 року № 26 встановлює ціну в 600-700 євро за трофеї вовка, чим порушує дану статтю Конвенції Берна. Стаття 6 п. в) Конвенції Берна забороняє «навмисне порушення спокою дикої фауни (у тому числі й вовка), особливо в період виведення або вирощу­вання потомства»².

2006 року в Україні був ухвалений Закон «Про захист тва­рин від жорстокого поводження», що забороняє відстріл вагітних тварин і їхніх дитинчат. 22 травня 2007 року господарський суд міста Києва прийняв рішення, що п. 2 Наказу Держкомлісгоспу України «Про заходи з відстрілу і вилову хижих і шкідливих тварин» від 16.12.1997 року № 121 є протиправним, оскільки порушує ст. 20 Закону України «Про захист тварин від жорсто­кого поводження». Ця стаття забороняє полювання, вилов і інші форми добування вагітних самок і дитинчат мисливських тварин, що не можуть самостійно існувати. Таким чином, суд заборонив винищування маленьких вовченят і вагітних вовчих в Україні. По­зов до суду подали дві громадські організації — ЕкоПраво-Київ і Київський еколого-культурний центр, які керувалися екоетичним ставленням до вовка.

Київський еколого-культурний центр звернувся в Кабінет

Див.: Про мисливське господарство і полювання [Електронний ресурс]: Закон України. — Режим доступу: пїїр://гакоп1.гас1а.доу.иа

² Борейко В. Защита волков в Украине: моральнме вопросьі и правовьіе про­блеми / В. Борейко // Екологія. Людина. Право. — 2008. — № 6-7 (36-37) — С. 21

Міністрів України з листом, у якому зажадав вжити таких заходів з охорони вовків в Україні:

1. Провести наукові дослідження по вовку, розробити мето­дику його підрахунку, встановити точну чисельність його сімей в Україні, а також розробити гуманні способи регулювання його чисельності.

2. Розробити і ввести критичну величину чисельності сімей вовків для кожної області, нижче за яку їх не можна відстрілю­вати.

3. Заборонити видачу премій і безкоштовних патронів за від­стріл вовків.

4. Обмежити вибірковий відстріл вовків терміном з 1 листо­пада по ЗО квітня.

5. Заборонити видобуток вовків капканами.

6. Створити спеціалізовані заповідники для охорони вовка в місцях його мешкання.

7. Не допускати скорочення або розриву ареалу розповсюд­ження вовків в Україні.

8. Затвердити такси відшкодування збитку за незаконне вбивство вовка.

9. Почати поступову заміну вибіркового відстрілу вовків їх стерилізацією (відповідно до досвіду Канади).

10. Привести мисливське законодавство України відносно вов­ка у відповідність до Бернської конвенції¹.

Див.: Васидлов Ю. О государственной враждебности к волкам в Украине / Ю. Васидлов // Вторая Международная междисциплинарная конференция по дикой ^пРироде: [материали]. — К., 2000. — С. 129-137

Глава 9. Правове регулювання управління відходами

9.1. Міжнародно-правовий механізм управління відходами.

9.2. Управління відходами в Європейському Союзі.

9.3. Правове регулювання відходів у США.

9.4. Правове регулювання поводження з відходами в Ук­раїні.

9.1. Основу міжнародно-правового механізму управління від­ходами становить Базельська конвенція про контроль за транскор­донним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням'.

Конвенція встановлює правила у сфері поводження з небез­печними відходами, проголошує, що найбільш ефективним спо­собом захисту здоров'я людини і довкілля від загрози, ство­рюваної такими відходами, є скорочення до мінімуму їх вироб­ництва з точки зору кількості та їх небезпечного потенціалу. Держави повинні вживати необхідних заходів для забезпечення того, аби використання небезпечних і інших відходів, включа­ючи їх трансграничне перевезення і видалення, було сумісне з охороною здоров'я людини і довкілля незалежно від місця їх видалення.

Кожна Сторона вживає належних заходів з тим, аби:

— забезпечити зведення до мінімуму виробництво небезпеч­них і інших відходів у своїх межах з урахуванням соціальних, технічних і економічних аспектів;

— забезпечити наявність відповідних об'єктів з видалення для економічно обґрунтованого використання небезпечних і інших відходів незалежно від місця їх видалення. Ці об'єкти, по можли­вості, мають бути розташовані в її межах;

— забезпечити, аби особи, що беруть участь у використанні небезпечних і інших відходів у її межах, вживали таких заходів, які необхідні для запобігання забрудненню небезпечними й ін­шими відходами в результаті такого звернення та, якщо таке забруднення все ж відбувається, для зведення до мінімуму його наслідків для здоров'я людини і довкілля;

Див.: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Ьир://гакоп.гас1а.§;оу.иа/с^-/

— забезпечити, аби трансграничне перевезення небезпечних і інших відходів було зведено до мінімуму, відповідно до екологічно обгрунтованого й ефективного використання таких відходів, і здій­снювалося так, щоб здоров'я людини і довкілля були захищені від негативних наслідків, до яких може призвести таке перевезення;

— вимагати надання зацікавленим державам інформації від­носно пропонованого трансграничного перевезення небезпечних і інших відходів, ясно вказуючи на наслідки передбачуваного пере­везення для здоров'я людини і довкілля;

— не допускати імпорту небезпечних і інших відходів, якщо є підстави вважати, що використання цих відходів не здійснюва­тиметься екологічно обгрунтованим чином;

— співробітничати у вживанні заходів з іншими Сторонами і зацікавленими організаціями, безпосередньо або через Секре­таріат, у тому числі в поширенні інформації про перевезення небезпечних і інших відходів у цілях вдосконалення екологічно обґрунтованого використання таких відходів і запобігання їх не­законному звороту.

Сторони вважають незаконний зворот небезпечних або інших відходів злочинним діянням.

Міжнародне право регулює найважливіші аспекти переміщен­ня небезпечних відходів, використовуючи для цього такі правові інструменти: повідомлення і дозволи, інформаційні зобов'язання, екологічне страхування, заборони й обмеження.

Положення Базельської конвенції справляли значний вплив на національне законодавство багатьох країн та європейське право навколишнього середовища.

9.2. Стале управління відходами є однією з пріоритетних сфер діяльності Європейського Союзу в напрямі охорони навколиш­нього середовища. Зменшення обсягів виробництва відходів та усунення їх виробництва взагалі, шляхом удосконалення методів управління й розумного споживання ресурсів, є одним із пріори­тетів європейської політики в галузі навколишнього середовища. При цьому акцент робиться саме на переробці й утилізації, а не на видаленні відходів, на так званому принципі трьох R: Reduce (зменшення), Recicling (рециркуляція) та Recovery (утилізація)¹.

' Див.: Будякова Т. Деякі питання поводження з відходами: огляд законодавства ЄС / Т. Будякова // Вісник екологічної адвокатури. — 2004. — № 25. — С. 8.

Європейське екологічне законодавство щодо відходів базуєть­ся на концепції відповідальності виробника¹. Стаття 15 Рамкової директиви про відходи вартість видалення відходів покладає на володільців відходів, які передають їх спеціалізованим організа­ціям (державним чи приватним), що здійснюють збирання відходів чи операції з видалення відходів, передбачені в Додатку II А до Рамкової директиви про відходи, або на попередніх володільців відходів чи виробників продукції, у результаті діяльності яких виробляються відходи. Стаття 3(1) накладає на держави-члени обов'язок вживати належних заходів для запобігання виробленню відходів або зменшення обсягів їх вироблення та їх небезпеч­ності².

Стале управління відходами було і надалі залишається однією з провідних сфер діяльності Співтовариства в галузі охорони нав­колишнього середовища³.

Стаття 8 Програми встановлює завдання та пріоритетні сфери дій щодо сталого використання й управління відходами, а саме:

— досягнення суттєвого загального зменшення обсягів ви­роблених відходів за допомогою ініціатив щодо запобігання їх виникненню, кращої ефективності ресурсів і переходу до більш сталої структури виробництва та споживання;

— суттєве зменшення кількості відходів, які підлягають ви­даленню, і обсягів небезпечних відходів, які виробляються, уни­каючи збільшення викидів у повітря, воду та ґрунти;

— заохочення повторного використання;

— для відходів, які дедалі ще виробляються: рівень небезпеч­ності слід знизити, і вони повинні мати якнайменший ризик; пере­вага має надаватись утилізації, особливо рециркуляції; кількість відходів, що підлягають видаленню, повинна бути мінімальною, і вони мусять видалятися безпечним способом; відходи, які підля-

¹ Див.: Фюр М. Транснаціональний законотворческий процесе и политика ЕС в области производства продукции на примере отходов злектронного и злектричес-кого оборудования / М. Фюр // Зкологическое право. — 2006. — № 4. — С. ЗО.

² Див.: Рамкова Директива 75/442/ЄЕС про відходи СМ N Ь 194, 25/07/1975.

³ Див.: Рішення № 1600/2002/ЄС Європейського парламенту і Ради від 22 липня 2002 р. щодо Шостої програми дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища ОЛ, І 242/1, 10.9.2002.

гають видаленню, мають видалятись якомога ближче до місця їх виробництва, при цьому не призводячи до зменшення ефектив­ності операцій із оброблення відходів.

Ці завдання виконуються шляхом оцінки потоків відходів у ЄС, включаючи імпорт і експортна розробки й імплементації заходів щодо запобігання утворенню або поводження з відходами.

Основними засобами реалізації зазначених підходів є: встанов­лення принципу «забруднювач платить»; проведення фіскальної політики, спрямованої на посилення економічних важелів витиску­вання багатовідхідних технологій, особливо пов'язаних з утворен­ням токсичних відходів; застосування економічних інструментів для сприяння максимальній утилізації відходів; упровадження на об'єктах захоронення відходів відносно простих і досить ефектив­них та економічно реальних інженерно-технічних рішень із змен­шення негативного впливу відходів на навколишнє середовище з відповідним моніторингом¹. Економічну ефективність обумовлює значний інноваційний потенціал сфери переробки та утилізації відходів. Підвищення рівня та ефективності використання від­ходів є порівняно найменш капіталомістким шляхом розвитку промисловості, який має значну енерго-, ресурсо- та екологічну ефективність, сприяє економії витрат на розширення сировинної бази, транспортування відходів та сировини, зниженню факторів ризику господарської діяльності².

Базовим правовим інструментом, який закладає основу ефек­тивного управління відходами, і напрямом подальшого регулю­вання на рівні Співтовариства є Рамкова директива 75/442/ЄЕС про відходи. Після набрання нею чинності 1977 року до даної Директиви було внесено ряд змін і доповнень, зокрема. Дирек­тивою 91/156/ЄЕС³.

Див.: Виговська Г.П. Поводження з відходами в Україні: підсумки і перс­пективи [Електронний ресурс] / Г.П. Виговська, В.С. Міщенко. — Режим доступу: //////

Див.: Близнюк А.М. Стратегія формування індустрії переробки відходів в управлінні екокризовими промисловими регіонами [Електронний ресурс]: автореф. Дис.... канд. юрид. наук з держ. упр. / А.М. Близнюк. — Донецьк, 2002. — Режим Доступу: с1І55ег.сот.иа/сопіепІ5/38200.пітІ

³ Див.: Директива 91/156/ЄЕС СМ І 78, 18.03.1991.

З урахуванням положень Рамкової директиви було прийнято ряд нормативно-правових актів, які деталізують положення даної Директиви та встановлюють більш конкретні вимоги до повод­ження з відходами. За предметом регулювання ці акти можна умовно поділити на три групи:

1) акти, які регулюють конкретні операції поводження з від­ходами. Цю групу актів складають директиви, що встановлю­ють вимоги до діяльності та дозволів на діяльність із видалення відходів (в основному спалювання чи захоронення). Основними нормативно-правовими актами цієї групи є Директива 1999/31/ЄС про захоронення відходів¹ і Директива 2000/76/ЄС про спалю­вання відходів²;

2) акти, які регулюють поводження з окремими видами від­ходів. Це в основному директиви, що встановлюють вимоги до поводження з небезпечними відходами та їх окремими типами, а також з відпрацьованими мастилами, пакувальними матеріалами, батареями і акумуляторами. Основними нормативно-правовими ак­тами даної групи є Директива 91/689/ЄЕС про небезпечні відхо­ди³, Директива 94/67/ЄС про спалювання небезпечних відходів⁴, Директива 75/439/ЄЕС про видалення відпрацьованих мастил⁵, Директива 94/62/ЄС про пакування та відходи пакування⁶;

3) акти, що регулюють переміщення відходів. Основну час­тину актів даної групи складають регламенти, які встановлюють вимоги до транзиту, експорту й імпорту відходів у межах та за межі Співтовариства. Основним нормативно-правовим актом цієї групи є Регламент Ради 259/93 про нагляд і контроль за

¹ Див.: Директива 1999/31/ЄС про захоронення відходів (М Ь 182, 16/07/1999.

² Див.: Директива 2000/76/ЄС про спалювання відходів ОЛ Ь 332, 28/12/2000.

³ Див.: Директива 91/689/ЄЕС про небезпечні відходи 0^і І* 377, 31/12/1991.

⁴ Див.: Директива 94/67/ЄС про спалювання небезпечних відходів СМ І 365, 31/12/1994.

⁵ Див.: Директива 75/439/ЄЕС про видалення відпрацьованих мастил ОЛ Ь 194, 25/07/1975.

⁶ Див.: Директива 94/62/ЄС про пакування та відходи пакування СУ Ь 365, 31/12/1994.

переміщенням відходів у межах Європейського Співтовариства, ввезення в ЄС та вивезення за його межі¹.

Таким чином, варто відмітити доволі значне розпорошення норм щодо поводження з відходами по різних правових актах. Такі документи будуються з^ схожою структурою та висвітлюють вузькопрофільні питання².

Загальні вимоги щодо поводження з відходами встановлює Рамкова директива 75/442/ЄЕС про відходи. Відповідно, дирек­тиви поводження з відходами означають збирання, переміщення, утилізацію та видалення відходів, включаючи нагляд за цими опе­раціями, та відновлення місць видалення відходів. У законодавс­тві ЄС використовується термін «управління відходами», який за своїм змістом відповідає терміну «поводження з відходами», що використовується в українському законодавстві в цій сфері³. Термін «відходи» визначається статтею 1(а) Рамкової директиви 75/442/ЄЕС як будь-яка речовина чи предмет, внесені до перелі­ку категорій відходів Додатка І даної директиви, котрих позбав­ляється, планує чи повинен позбавитись їхній власник. Власником відходів визнається виробник відходів або фізична чи юридична особа, що ними володіє. Перелік категорій відходів, передбаче­ний у Додатку І до Рамкової директиви, є базовим. Згідно зі статтею 1(а) Рамкової директиви було розроблено деталізова­ний перелік відходів за категоріями Додатка І. Цей перелік, так званий Європейський каталог відходів, міститься в Додатку до Рішення Комісії 2000/532/ЄС⁴.

Європейський каталог відходів становить собою систему кла­сифікації відходів (матеріалів), яка охоплює всі види відходів, включаючи небезпечні. Класифікація відходів за даним каталогом (віднесення до відповідних категорій) здійснюється на основі ком­бінованого підходу: враховуючи природу відходів та їх походження.

¹ Див.: Регламент Ради 259/93 про нагляд і контроль за переміщенням від­ходів у межах Європейського Співтовариства, ввезення в та вивезення за його межі [Електронний ресурс]. — Режим доступу: п(ір://еиг-1ех.еигора.еи/

Див.: Дубовик О.Л. Проблематика борьбьі с преступностью в научннх Исследованиях и судебной практике ЕС / О.Л. Дубовик, А.А. Иванова, В.Т. Кали-ниченко, Т.В. Редникова // Зкологическое право. — 2008. ~№1.-С. 29.

³ Див.: Про відходи: Закон України від 5 березня 1998 р. № 187/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 36-37. — Ст. 242.

⁴ Див.: Рішення Комісії 2000/532/ЄС СОМ/2003/0250 Ііпаї.

Каталог не є вичерпним переліком відходів. Він періодично пере­глядається та, відповідно, оновлюється.

Додаток І до Рамкової директиви 75/442/ЄЕС містить перелік категорій відходів:

1. Виробничі чи споживчі залишки, іншим чином не визначені нижче.

2. Продукти, в яких закінчився термін придатності.

3. Матеріали, забруднені внаслідок запланованих чи навмис­них дій (наприклад, залишки після операцій очищення, пакувальні матеріали).

4. Вироби, не придатні до використання (наприклад, відбра­ковані акумуляторні батареї, відпрацьований каталізатор).

5. Речовини, що вже не виконують свого призначення на­лежним чином (наприклад, забруднені кислоти, забруднені роз­чинники, відпрацьовані солі після гартування).

6" Залишки від технологічних процесів (наприклад, шлаки).

7. Залишки від процесів зниження рівня забруднення (напри­клад, шлами, пил від пиловловлювачів, відпрацьовані фільтри).

8. Продукти, що не мають подальшого застосування (напри­клад, сільськогосподарські, побутові, канцелярські, торгові відхо­ди) і т. ін.

Відходами є матеріали, речовини чи предмети, що містяться в Європейському каталозі відходів, за умови, що виробник цих речовин чи особа, що ними володіє, позбувається, планує чи по­винна позбутися даних речовин.

Слід мати на увазі, що дещо інші переліки відходів містяться в додатках до Регламенту Ради № 259/93/ЄЕС про нагляд та контроль за переміщенням відходів у межах ввезення та вивезен­ня за межі Європейського Союзу. Дані переліки — Червоний та Жовтий (щодо небезпечних відходів) і Зелений (щодо відходів, які не є небезпечними) — застосовуються до переміщення відходів і відповідають перелікам у додатках до Базельської конвенції про контроль за транскордонним переміщенням небезпечних відходів та їх видаленням¹.

' Див.: Регламент Ради № 259/93/ЄЕС про нагляд та контроль за переміщен­ням відходів у межах ввезення в та вивезення за межі Європейського Співтовариства [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ЕиШРА.ЕШНТ/СОММ/ЕІ\ІУІКШМЕШУ Ш5ТЕ/ІШЕХ.НТМ

Характерною рисою визначення терміна «відходи» в праві нав­колишнього середовища ЄС є чітка ідентифікація власника. Ще однією ознакою європейського підходу необхідно назвати кон­цепцію видалення, тобто визначення дій, які необхідно вчинити, щоб матеріали, речовини, пpедмети стали відходами. Концепція видалення посідає центральне місце у визначенні відходів. Вона встановлює можливості подальшого економічного використання матеріалів, що визначає певний кінцевий результат (наприклад, переробка). Речовини, які передбачається видаляти або перероб­ляти у специфічний спосіб, є відходами. Однак необхідно звер­нути увагу, що таке визначення не встановлює обмежень ні за фізичним станом відходів, ані по компонентах навколишнього природного середовища (повітря, вода, ґрунт), куди видаляються відходи.

Виходячи з того, що визначення поняття відходів у законо­давстві було досить нечітким, необхідні роз'яснення дали судові органи.

Поняття «видалення» було розтлумачено у справі Evro Tombesy & other та Inter-Envronment Wallonie v Region Wallone² і закріп­лено як сукупність заходів з переробки відходів, коли продукту переробки повертається первинний стан або він трансформується в якусь корисну речовину або у процес, при якому виділяються корисні компоненти. Якщо відходи не підлягають переробці, то їх можна видаляти безперешкодно. Однак не всі процеси перероб­ки підпадають під визначення «видалення». Суд встановив, що будь-яка переробка матеріалів, предметів, речовин, що більше не використовуються за прямим призначенням, є відходами і підпа­дає під визначення «видалення відходів». Справи ACRO Chemie Nederland & EPON 'підтверджують, що речовина може пройти деяку операцію відновлення та залишитись відходами.

Див.: [1997] ЕСК 1-3561 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ЕШЮРА. ОММ/ЕНУІ^МЕОТ/иш/[,ЕАОІш СА5Е5

Див.: [1997] ЕСК 1-7411 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ЕШЮРА. ОММ/Е№ІКОШЕОТ/ЬА\У/І.ЕАОІКО СА5Е5 Див.: АКСО Спетіе Иесіегіапсі Ш & Міпізіег уап Огс1епіп£ еп МіііеиЬеНеег (С-418/97 [2000] ЕСК 1-4477).

У рішенні у справі Огапіі' було зазначено, що якщо речо­вина може завдати шкоди навколишньому середовищу, то вона підпадає під визначення відходів. Ще однією ознакою поняття «відходи» за європейською концепцією є небезпека, тобто якщо це відходи, вони повинні бути небезпечними та відрізнятись від первинної сировини. Саме аналіз речовини взятий за основу Гру­пою Формування Політики щодо управління відходами (ОЕСО). Відходи не повинні розглядатись як такі з моменту, коли виникає потреба в їх подальшій переробці та їх можна використовувати в такий саме спосіб, як і речовину, що не ідентифікована як відходи та яка відповідає екологічним і санітарним вимогам.

Рамкова директива встановлює загальні вимоги щодо управ­ління відходами:

— здійснення утилізації чи видалення відходів без створення загрози для здоров'я людей і без використання процесів та ме­тодів, що можуть завдати шкоди довкіллю;

— здійснення діяльності з переробки, зберігання та пере­міщення відходів лише на основі дозволів відповідних компетен­тних органів держав-членів;

— здійснення нагляду за видаленням відходів компетентними органами держав-членів.

Зазначена директива встановлює чітку послідовність дій щодо управління відходами:

1. Виробленню відходів повинно запобігатися.

2. Якщо виробленню відходів неможливо запобігти, то слід зменшувати кількість вироблення та небезпечні властивості цих відходів.

3. Вироблені відходи слід утилізувати шляхом рециркуляції, повторного використання, перероблення чи іншим чином для от­римання вторинної сировини або енергії.

4. Якщо відходи не можливо утилізувати, їх слід безпечно видалити.

Операція поводження з відходами вважається видаленням чи утилізацією залежно від того, до якого переліку операцій Додат­ка II вона належить (Додаток II А до Рамкової директиви про

¹ Див.: Раііп Огапіі Оу V. УеНтаззаіоп капзапіеп/еузііоп кипіауЬіутап ЬаНііиз [2000] С-9/00.

Дата добавления: 2015-05-31