СОВДМАЩ. 7 страница

Проте поставлене завдання так і не було вирішене. Система контролю за забрудненням вод, що базувалася лише на стандар­тах якості, виявилася неефективною з багатьох причин. Основний упор був зроблений на контролі кінцевого результату, тобто на перевірці ступеня забруднення вод, а не на превентивних захо­дах, що виключають або хоч би перешкоджають скиду у води забруднюючих речовин.

Сучасний етап розвитку законодавства про контроль за за­брудненням вод почався 1972 року, коли Конгрес США прий­няв зміни і доповнення до Закону 1948 року «Про контроль за забрудненням вод». Закон 1972 року прийнято вважати осно­воположним актом, що запровадив нову стратегію в боротьбі із забрудненням вод. До цього часу вже сформувалася система органів охорони довкілля — федеральне Агентство з охорони дов­кілля (Епуігоптепіаі Ргоксііоп Адепсу — ЕРА), створене 1970 Року, і відповідні органи штатів. Зміни і доповнення 1977 року (з того часу Закон 1948 р. був перейменований і почав називатися «Закон про чисту воду») і 1987 року остаточно визначили систему правового забезпечення чистоти вод, що діє досі¹.

Див.: Закон про чистоту вод 33 и.5.С.&& 1251—1387.

Поряд з названим актом діє ряд федеральних законів, регулю­ючих специфічні сфери забезпечення безпеки і чистоти вод. Це закони «Про безпеку питної води» 1988 року¹, «Про скидання сміття і відходів у територіальні океанські й морські води СІЛА» 1972 року²; «Про забруднення вод при витоку нафти» 1990 року³. У прийнятих 1972 року змінах і доповненнях до Закону 1948 року були два кардинальні рішення, що докорінно змінили стратегію боротьби із забрудненням вод⁴.

Перше — введення нового загальнодержавного механізму ре­гулювання і контролю за скидами у води забруднюючих речовин промисловістю і муніципальними водостоками міст і інших насе­лених пунктів. Зменшити забруднення вод стало головним завдан­ням Закону. Підходи до його вирішення були різними. Один із них — закріплення вимог до якості вод у федеральних стандартах і покладання на штати відповідальності за розробку і реалізацію планів з провадження і дотримання цих стандартів. Такий підхід був вибраний при ухваленні Закону «Про чистоту атмосферного повітря». Проте він не підходив для Закону «Про чистоту вод», оскільки, як наголошувалося, контроль лише за дотриманням стан­дартів якості вод виявився неефективним. Потрібне було розро­бити ще і превентивний механізм. Тому законодавець визначив іншу стратегію, передбачивши затвердження ЕРА на додаток до затверджуваних штатами стандартів якості вод, обов'язкових фе­деральних стандартів, що нормують викид у води забруднюючих речовин промисловими підприємствами і муніципальними водо­стоками, з врахуванням використовуваних у практиці технологій і технічних можливостей.

Технологічні стандарти — наріжний камінь системи державно­го контролю, що діє в даний час. На підприємства і муніципальні служби був покладений обов'язок отримати в установленому по­рядку сертифікати, лімітуючи на підставі норм і вимог стандартів кількість і якість забруднюючих речовин з конкретних джерел забруднення.

¹ Див.: 5аіе Огіпкіпд ^аіег Асі, 42 Ц.5.Є. && ЗООі - 300 —] —26.

² Див.: Осеап Оитріпд Асі 33115.С. && 1401 — 1445.

³ Див.: Оіі Роііиііоп Асі, 33 О.5.С. 2701—2761.

⁴ Див.: Брославський Л.І. Законодавство про охорону вод в США / Л.І. Брославський // Журн. рос. права. — 2006. — № 3. — С. 131-143.

Таким чином, нині діють дві системи стандартів: перша — що закріплює нормативи викиду забруднюючих речовин потенцій­ними джерелами забруднення; друга — що закріплює вимоги до якості вод, необхідної для їх використання за призначенням. Якщо перша система дозволяє контролювати викиди шкідливих речовин і вживати відповідних заходів, у тому числі і правової дії, спрямовані на припинення і запобігання таким викидам понад встановлені нормативи, то друга дозволяє визначити кінцевий результат, можливість використання вод за тим або іншим при­значенням і, отже, ефективність чинного законодавства. Обидві ці системи зрештою мають одну мету — гарантувати безпеку вод при їх використанні.

Друге кардинальне вирішення Закону — встановлення оптималь­ного співвідношення компетенції федеральних органів і органів штатів. Тенденція на підвищення ролі федеральних органів отри­мала своє логічне завершення. Відповідальність за забезпечення якості вод була покладена і на федеральні органи, і на орга­ни штатів. Федеральні органи, а саме ЕРА, повинні здійснювати керівництво штатами з реалізації федеральних програм контролю за забрудненням і поліпшенням якості вод і в передбачених за­конодавством випадках здійснюють як регулюючі, так і контро­люючі функції (у тому числі моніторингу і перевірки дотримання стандартів), а також застосовують правові санкції та інші заходи юридичної відповідальності за порушення законодавства про охо­рону вод. Кожні два роки ЕРА має видавати звіт про якість вод країни, узагальнюючи інформацію, що готується штатами.

Закон регулює стосунки, пов'язані із забезпеченням чистоти поверхневих вод, контролем за їх забрудненням у всіх водойми­щах і водотоках країни, як природних, так і штучних.

У цьому законі й у інших законодавчих актах для позначен­ня найбільш широкого, узагальненого поняття поверхневих вод уживається, як правило, термін «судноплавні води». Проте в ко­ментарях і судових рішеннях зазвичай наголошується, що йдеться ^пРо всі поверхневі води, у тому числі й ті, які не придатні й не використовуються для судноплавства.

Закон 1972 року сформулював головну мету таким чином: «від­новити і підтримувати хімічну, фізичну і біологічну цілісність і збереження вод країни». Були поставлені завдання: по-перше,

відновити чистоту вод країни і досягти такого рівня якості води, який є необхідним для життєдіяльності риб і інших водних живих організмів, а також використання людьми вод для купання і інших видів відпочинку і розваг; по-друге, повністю припинити викид у води забруднюючих речовин¹.

При виникненні конфліктів і судових спорів сторони посила­ються на судові прецеденти, як це заведено у США, де загальне право застосовується і за наявності великого масиву писаного права². Так, громадська організація «Сієрра-клуб» пред'явила по­зов до вуглевидобувної компанії, що проводила роботи в штаті Алабама, недалеко від річки Даніел Крік. Вугілля знаходилося недалеко від поверхні, і при виїмці ґрунту утворювалися відвали, що піддавалися сильній ерозії. Дощові потоки і стічні води, що накопичилися в процесі видобутку вугілля, несли в річку різне сміття і відходи, що призвело до замулювання і відкладення кис­лотних наносів. Намагаючись запобігти скиданню забруднюючих речовин у річку, компанія спорудила в місцях, де була порожня порода, водозбірний басейн (резервуар). Це допомагало зовсім не завжди, особливо якщо сильні дощі переповнювали басейн і вода стікала через край. Обидві сторони визнали сам факт забруднення вод і головну причину цього — сильні дощі. Суть спору полягала в тому, чи несе компанія за це відповідальність і які правові підстави для покладання на неї обов'язку здійснювати контроль за забрудненням вод у результаті стоку в них дощових потоків. Суд першої інстанції знайшов, що компанія не є певним джерелом забруднення, на неї не поширюється Національна сис­тема і вона не повинна нести відповідальність, оскільки забруд­нення вод — результат дії сил природи, а не діяльності компанії, незважаючи на те, що видобуток вугілля безумовно цьому сприяв. Апеляційний суд відмінив це рішення і направив справу на новий розгляд. У рішенні Апеляційного суду підкреслюється, що ком­панія проводила роботи із збору і переміщення дощових потоків,

Див. докладніше: Брославский Л.И. Урбанизация и правовая охрана ка-чества вод в США / Л.И. Брославский // Журн. зарубежного законодательства и сравнительного правоведения. — 2007. — № 1.

² Див.: Брославский Л. Уголовная ответственность за зкологические преступ-ления в области охраньї вод в США / Л. Брославский // Журн. рос. права. — 2008. - № З

використовуючи для цього басейн як відвідний канал, створений спеціально для цих цілей на місці порожніх порід. Отже, компанія повинна розглядатися як певне джерело забруднення і нести пе­редбачену законом відповідальність за забруднення вод¹.

6.4. Враховуючи досвід управління водними ресурсами країн Євросоюзу, впровадження нових підходів у практику державно­го управління водними ресурсами буде проводитися поступово за детально опрацьованим перспективним планом дій. Принцип басейнового управління реалізовуватиме функції: вивчення стану водних ресурсів, ведення їх обліку, видачу дозволів на спеціальне водокористування, охорону вод, зупинку підприємств, які порушу­ють встановлені вимоги, забезпечення захисту від шкідливої дії вод, моніторинг вод, паспортизацію, кадастр та ін.²

Сьогодні положення Директиви 2000/60/ЄС частково врахо­вані в законодавстві України. Зокрема, це такі положення:

1. Одна політика включає в себе механізми захисту внутрішніх поверхневих вод, проточної води, прибережних та ґрунтових вод. Ці механізми призначені для: запобігання подальшому забруднен­ню і посилення статусу акваекосистем та систем, які залежать від аквасистем; посилення захисту та очищення водного середовища, зокрема, шляхом вживання заходів з метою зменшення викидів, у тому числі небезпечних речовин, та руйнування основних ком­понентів води; забезпечення послідовного зниження забруднен­ня ґрунтових вод та запобігання їх подальшому забрудненню; запобігання та ліквідації забруднення морських вод; зменшення до нуля забруднення морських вод синтетичними речовинами (ст. 1).

2. Держави розробляють спеціальний механізм регулювання діяльності, пов'язаної з використанням води річок та їхніх басей­нів (ст. 3) та спеціальні програми поводження з поверхневими водами, ґрунтовими водами, охоронюваними територіями (ст. 4).

3. Держави ведуть реєстр територій, пов'язаних з вико­ристанням води, які потребують охорони (ст. 6}. Держави-члени також стимулюють захист та покращення стану води з метою

Див.: ШІЇесі Біаіез Соигі оі Арреаїз. РЇЙЬ Сігсиіі, 1980. 620 Р.2й 41.

Див.: Директива 2000/60/ ЄС Європейського Парламенту і Ради, що вста­новлює рамки дій Співтовариства у сфері водної політики // О] І* 327/22/12/2000. -Р. 1.

використання якомога меншої кількості очищувальних речовин під час підготовки води для споживання (ст. 7).

4. Держави гарантують інформування громадськості про про­грами заходів стосовно водних ресурсів та запрошують до спів­робітництва у виробленні цих програм всі зацікавлені сторони (ст. 14).

5. Держави контролюють всі викиди до поверхневих вод, встановлюючи необхідні методики та процедури контролю за кіль­кістю та складом викидів (ст. 10).

Глава 7. Правове регулювання охорони атмосферного повітря

7.1. Міжнародно-правові основи охорони атмосферного повітря.

7.2. Правова охорона атмосферного повітря в Європейсь­кому Союзі.

7.3. Правова охорона атмосферного повітря у СІЛА.

7.4. Основи правової охорони атмосферного повітря в Ук­раїні.

7.1. Правову основу співробітництва в галузі запобігання тран­скордонному забрудненню атмосферного повітря становлять:

Конвенція про трансграничне забруднення повітря на великі відстані (Женева, 1979; ратифіковано Україною 1980 р.) і про­токоли до неї (Протокол про довгострокове фінансування спіль­ної програми спостережень і оцінку поширення забруднювачів повітря на великі відстані в Європі (Женева, 1984; ратифіковано 1985 р.); Протокол про обмеження викидів сірки принаймні на 30% (Гельсінкі, 1985; ратифіковано 1986 р.)¹

Метою Конвенції є поступове скорочення і запобігання за­брудненню повітря, включаючи його трансграничне забруднення на великі відстані.

Сторони за допомогою обміну інформацією, консультацій, нау­ково-дослідницької діяльності й моніторингу розроблять політику і стратегію як засоби боротьби з викидами забруднювачів повітря, беручи до уваги зусилля, що вже додаються на національному і міжнародному рівнях.

Згідно із ст. 1 Конвенції «Про трансграничне забруднення повітря на великі відстані»:

— «трансграничне забруднення повітря на великі відстані» означає забруднення повітря, фізичне джерело якого знахо­диться повністю або частково в межах території, що знахо­диться під національною юрисдикцією однієї держави, і нега-

Див.: Конвеншя о трансграничном загрязнении воздуха на большие рассто яния: сб. действ. договоров, соглашений и конвенцій, заключенньїх СССР. — М., 1985. - Вьш. XXXIX.

тивний вплив якого виявляється на території, що знаходиться під юрисдикцією іншої держави, на такій відстані, що в цілому неможливо визначити частку окремих джерел або груп джерел викидів;

— «забруднення повітря» означає введення людиною, прямо або побічно, речовин або енергії в повітряне середовище, що спричиняє за собою шкідливі наслідки такого характеру, як загро­за здоров'ю людей, завдання шкоди живим ресурсам, екосистемам і матеріальним цінностям, а також заподіяння збитку ландшафту або перешкоди іншим законним видам використання навколиш­нього середовища.

Кожна Сторона зобов'язується розробляти якнайкращу політи­ку і стратегію, включаючи системи регулювання якості повітря, і як їхню складову частину — заходи з боротьби з його забруднен­ням, сумісні із сталим розвитком, зокрема шляхом використання якнайкращої наявної і економічно прийнятної технології і мало-відходної і безвідходної технології.

Сторони здійснюють співробітництво в проведенні досліджень і/або розробок по таких питаннях:

1. наявна і пропонована технологія скорочення викидів спо­лук сірки і інших основних забруднювачів повітря, включаючи техніко-економічні обґрунтування і наслідки для навколишнього середовища;

2. апаратура й інші засоби спостереження і вимірювання рівня викидів і концентрації забруднювачів повітря в атмосфері;

3. вдосконалені моделі для поліпшення розуміння трансгра-ничного перенесення забруднювачів повітря на великі відстані;

4. дія сполук сірки й інших основних забруднювачів повітря на здоров'я людей і навколишнє середовище, маючи на увазі створення наукової основи для встановлення співвідношень «доза — ефект» у цілях охорони навколишнього середовища;

5. економічна, соціальна й екологічна оцінка альтернативних заходів для досягнення цілей у сфері охорони навколишнього середовища, включаючи скорочення трансграничного забруднення повітря на великі відстані;

6. програми навчання і підготовки кадрів, пов'язані з еколо­гічними аспектами забруднення сполуками сірки й іншими основ­ними забруднювачами повітря.

Передбачається обмін наявною інформацією по таких питан­нях:

1. дані про викиди забруднювачів повітря, починаючи з дво­окису сірки;

2. основні зміни в національній політиці й загалом промисло­вому розвитку, а також їхні потенційні наслідки, які могли б викликати істотні зміни в трансграничному забрудненні повітря на великі відстані;

3. техніка і технологія для скорочення забруднення повітря, що має відношення до трансграничного забруднення повітря на великі відстані;

4. передбачувані витрати на боротьбу з викидами сполук сірки й інших основних забруднювачів повітря в національному масштабі;

5. метеорологічні й фізико-хімічні дані, що стосуються про­цесів, які відбуваються в ході перенесення;

6. фізико-хімічні й біологічні дані, що стосуються наслідків трансграничного забруднення повітря на великі відстані, і ступінь збитку, який, згідно з цими даними, може заподіюватися транс-граничним забрудненням повітря на великі відстані.

Разом з тим Конвенція не містить положень про відповідаль­ність держав за заподіяний збиток.

Сторони надають важливе значення необхідності виконання існуючої «Сумісної програми спостереження й оцінки розпов­сюдження забруднювачів повітря на великі відстані в Європі» (ЕМЕП) і в тому, що стосується подальшого розвитку цієї про­грами, погоджуються підкреслити:

1. бажаність приєднання Договірних Сторін до ЕМЕП, яка на першому етапі заснована на моніторингу двоокису сірки та її похідних, та її повного здійснення;

2. необхідність використання порівняних або стандартизова­них процедур для моніторингу, коли це можливо;

3. необхідність обміну даними про викиди за тих, що підля­гають узгодженню періоди обумовлених забруднювачів повітря, починаючи з двоокису сірки, вироблюваних з площ за сіткою Узгоджених розмірів, або про потоки обумовлених забруднювачів повітря, починаючи з двоокису сірки, через відрізки національних ^М і за періоди, що підлягають узгодженню;

4. необхідність моніторингу хімічних компонентів в інших се­редовищах, таких, як вода, ґрунт і рослинність, а також анало­гічної програми моніторингу для реєстрації дії на здоров'ї людей і навколишнє середовище.

7.2. Шостою екологічною програмою ЄС передбачено щодо якості повітря, розвитку й імплементації заходів у транспортно­му, промисловому й енергетичному секторах з метою сприяння і зіставлення з поліпшенням якості повітря¹. Під якістю атмос­ферного повітря слід розуміти сукупність ресурсних властивостей атмосфери, при суспільно необхідних витратах на їх відтворення, і які перебувають у стані, здатному забезпечити виконання не­обхідних функцій².

Заходи мають за мету:

— вдосконалення моніторингу й оцінки якості повітря, вклю­чаючи зберігання забруднювачів, і положень про інформування громадськості, включаючи розвиток і використання параметрів

якості повітря;

— розробку тематичної стратегії із зміцнення сумісної та інтегрованої політики із забруднення повітря, що охоплює пріо­ритети для майбутніх дій, перегляд і оновлення, де необхідно, стандартів якості повітря і максимально допустимих меж викидів на національному рівні з позиції досягнення довгострокового за­вдання неперевищення критичного навантаження і рівня, а також розвиток поліпшення системи збору інформації, моделювання і

прогнозу;

— вживання відповідних заходів щодо низького рівня змісту

озону і конкретизації їх;

— визначення якості повітря в приміщеннях і діях на здоров'я з рекомендаціями для майбутніх заходів;

— перейняття лідируючої ролі в переговорах і імплементації Монреальського протоколу по озоноруйнуючих речовинах;

■ ' Див,: Рішення 31600/2002/ЄС щодо Шостої програми дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища: зб. нормативно-правових актів Європейського Союзу у сфері охорони навколишнього середовища. — Л., 2004. — 192 с.

Див.: Теліженко О.М. Управління якістю атмосферного повітря на між-державному рівні: автореф. дис.... д-ра екон. наук: 08.08.01 / О.М. Теліженко: НАН України. - К., 2004. - С. 19.

перейняття лідируючої ролі в переговорах із зміцнення зв'язків і взаємодії в рамках міжнародних процесів сприяння очи­щенню повітря в Європі;

— майбутній розвиток спеціальних інструментів із зниження викидів з відповідних категорій джерел.

Законодавчі акти у сфері охорони атмосферного повітря можна умовно поділити на:

1. стандарти якості навколишнього повітря (граничні показ­ники та керівні принципи);

2. вимоги до контролю якості продукції та обробки ма­теріалів;

3. моніторинг та обмін інформацією.

Стандарти якості навколишнього повітря (граничні показники та керівні принципи) встановлюють: Рамкова Директива 96/62/ ЄС «Щодо оцінки та контролю навколишньої атмосфери»; дочірня Директива 1999/30/ЄС «Щодо обмежувальних рівнів для діок-сиду сірки, діоксиду азоту й оксидів азоту, твердих частинок у навколишньому повітрі»; дочірня Директива 2002/3/ЄС «Щодо озону в навколишньому повітрі»; Директива 2001/81/ЄС «Щодо національних граничних величин викидів деяких забруднювачів атмосфери»; Директива 96/61/ЄС «Щодо всеохоплюючого за­побігання і контролю забруднень»; Директива 2008/50/ЄС «Про якість атмосферного повітря та чистіше повітря для Європи» та інші.

Правову основу щодо вимог до контролю якості продукції та обробки матеріалів становлять: Директива 98/70/ЄС (зі змінами та доповненнями 2000/7і/ЄС) щодо якості бензину та дизельного палива; Директива 94/63/ЄС щодо викидів внаслідок зберігання та реалізації бензину та моторного палива; Директива 99/94/ЄС Щодо палива та викидів вуглекислого газу СО₂ новими паса­жирськими транспортними засобами; Директива 2001/80/ЄС Щодо встановлення обмежень на викиди окремих забруднювачів У повітря великими агрегатами згоряння та інші.

Моніторинг та обмін інформацією регулюється: Рішенням 93/389/ЄЕС (змінене та доповнене Рішенням 1999/296/ЄС) щодо Моніторингу викидів вуглекислого газу СО₂ та інших парникових ^газів; Рішенням 86/277/ЄЕС щодо Протоколу про довгострокове фінансування ЕМЕР.

Рамкова Директива Ради 96/62/ЄС встановлює порядок екологічної стандартизації та нормування якості атмосферного

повітря¹.

Враховуючи, що з метою захисту навколишнього середовища в цілому та здоров'я людини необхідно уникати, запобігати або зменшувати концентрації шкідливих речовин, що забруднюють повітря, та встановлювати для рівнів забруднення оточуючого повітря обмежувальні рівні та критичні межі, намічено, у першу чергу, що вдосконалення нормування спрямоване, з одного боку, на скорочення витрат засобів та часу (комплексне, розрахункове, групове нормування), а з іншого — на підвищення методично­го рівня розробки гігієнічних стандартів. Обмежувальні рівні та критичні межі щодо озону можуть потребувати доповнення або заміни більш безпечними рівнями. Європейська Комісія повинна проводити дослідження дії різних забруднюючих речовин з метою аналізу впливу спільної дії джерел забруднення на зміни клімату, здоров'я людей та навколишнє середовище. Якість оточуючого повітря потребує оцінки обмежувальних рівнів або критичних меж, беручи до уваги чисельність населення та розмір екосисте­ми, що піддаються забрудненню повітря.

При вживанні країнами-членами охоронних заходів повинні братись до уваги вимоги, встановлені положеннями щодо функ­ціонування промислового устаткування відповідно до законодавс­тва Співтовариства в галузі спільного запобігання та зменшення

забруднення².

Для врахування реальних рівнів забруднюючої речовини при встановленні обмежувальних рівнів та часу, необхідного для вжиття заходів, спрямованих на покращення якості оточуючого повітря, Рада може також встановлювати тимчасову припустиму межу для обмежувального рівня.

З метою досягти цілей даної Директиви вживаються такі за­ходи: (а) врахування спільного підходу до захисту повітря, води

¹ Див.: Рамкова Директива Ради 96/62/ЄС «Щодо оцінки та контролю навко­лишньої атмосфери» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: гакоп.гас1а.§оу.иа/ср'

Ьіп/іа\у$/таіп.с£І?пге§=994_498

² Див.: Директива Ради 96/61/ЄС «Щодо всеохоплюючого запобігання і кон­тролю забруднень»: зб. нормативно-правових актів Європейського Союзу у сфер¹ охорони навколишнього середовища. — Л.: Екоправо-Львів, 2004.

та ґрунту; (Ь) несуперечність законодавству Співтовариства щодо забезпечення безпеки та здоров'я робітників на робочих місцях; (с) відсутність значного негативного впливу на навколишнє сере­довище інших країн-членів.

Країни-члени складають план дій, що містить заходи, які вжи­ваються в короткий термін у разі, коли з'являється ризик пере­вищення обмежувального рівня та/або критичної межі з метою зменшення зазначеного ризику та обмеження тривалості інциден­ту. Якщо критичні межі перевищені, країни-члени зобов'язуються забезпечити вживання необхідних заходів для інформування гро­мадськості.

Країни-члени надають чинності законам, нормам та адміністра­тивним положенням, які необхідні для виконання даної Директи­ви. Після схвалення країнами-членами цих заходів вони містять посилання на дану Директиву або супроводжуються таким поси­ланням під час їх офіційної публікації.

Директива Європейського парламенту і Ради 2001/81/ЄС «Щодо національних граничних величин викидів деяких забрудню­вачів атмосфери»¹ встановлює довготермінову та проміжну мету. Довгострокові екологічні цілі в рамках політики ЄС розроблені за допомогою спрямованого на отримання результатів підходу, який враховує критичні граничні значення, що визначають необ­хідний ступінь зменшення осаджень і концентрацій забруднювачів у навколишньому середовищі для збереження структури і жит­тєдіяльності екосистем.

Довготермінова мета полягає в обмеженні викидів закислю-ючих та евтрофікуючих забруднювачів і попередників озону з метою запобігання перевищенню критичних рівнів і навантажень та ефективного захисту всіх людей від визнаних ризиків для здоров'я, що має бути досягнуто 2020 року.

Проміжна мета має бути досягнута 2010 року і полягає в до­сягненні національних граничних величин викидів для покращення захисту навколишнього середовища і здоров'я людини у Співто­варистві від ризику негативного впливу закислення, евтрофікації ^гРунтів і приземного озону.

Див.: Директива Європейського парламенту і Ради 2001/81/ЄС «Щодо на­ціональних граничних величин викидів деяких забруднювачів атмосфери» [Електрон-

ний

ресурс]. — Режим доступу: пт.{р://еиг-Іех.еигора.еи/

Сфера дії Директиви поширюється на такі речовини: діоксид сірки (5О₂), оксиди азоту (ІЮх), летючі органічні сполуки (ЛОС),

аміак (ІЧНз).

Діяльність держав-членів, відповідно до даної директиви,

включає:

— Розроблення національних програм з метою досягнення про­міжних екологічних цілей, вимагаючи інформацію про прийняту і передбачену політику і заходи та кількісні оцінки їх впливу на викиди забруднювачів 2010 року.

— Створення реєстрів та прогнозів викидів на 2010 рік, вико­ристовуючи методології, погоджені конвенцією про транскордон­не забруднення повітря на великі відстані, та принципи ЕМЕР/

Система екологічного моніторингу повинна накопичувати, сис­тематизувати і аналізувати інформацію: про стан навколишньо­го середовища; про причини спостережуваних і вірогідних змін стану (тобто про джерела і чинники впливу); про допустимість змін і навантажень на середовище в цілому; про існуючі резерви

біосфери¹.

Таким чином, у систему екологічного моніторингу входять спостереження за станом елементів біосфери і спостереження за джерелами і чинниками антропогенної дії.

Відповідно до наведених визначень і покладених на систему функцій, моніторинг включає три основні напрями діяльності:

— спостереження за чинниками дії і станом середовища;

— оцінку фактичного стану середовища;

— прогноз стану навколишнього природного середовища к оцінку прогнозованого стану.

Слід взяти до уваги, що сама система моніторингу не включає діяльності з управління якістю середовища, але є джерелом необ­хідної для ухвалення екологічно значущих вирішень інформації.

Основні завдання екологічного моніторингу:

1. спостереження за джерелами антропогенної дії;

2. спостереження за чинниками антропогенної дії;

3. спостереження за станом природного середовища і його динамікою;

¹ Див.: Бичев М.А. Зкологический мониторинг [Електронний ресурс].» М.А. Бичев. — Режим доступу: Ьпр://209.85.135.104/$еагс^=саспе

4. оцінка фактичного стану природного середовища;

5. прогноз зміни стану природного середовища під впливом чинників антропогенної дії та оцінка прогнозованого стану при­родного середовища.

Екологічний моніторинг атмосферного повітря є правовим за­собом його захисту¹.

Директива Ради 96/62/ЄС «Щодо оцінки та контролю навко­лишньої атмосфери» встановлює основні принципі спільної стра­тегії щодо оцінки якості оточуючого повітря країн-членів на основі спільних методів та критеріїв — отримання адекватної інформації щодо якості оточуючого повітря та забезпечення доступу до неї громадськості. Розробка та впровадження бази даних щодо якості атмосферного повітря та впливу на здоров'я людей є важливою та необхідною складовою в реалізації системи моніторингу, тому існує потреба створити таку базу в альянсі державних мініс­терств та відомств шляхом злиття коштів зацікавлених сторін для її розробки.

Директива 2008/50 ЄС встановлює заходи, спрямовані на:

1. визначення і встановлення цілей для захисту якості атмос­ферного повітря з метою уникнення, запобігання чи зменшення шкідливих впливів на здоров'я людини та довкілля в цілому;

2. оцінку якості атмосферного повітря в державах-членах на основі загальних методів та критеріїв;

3. отримання інформації про якість атмосферного повітря з метою допомогти боротьбі із забрудненням повітря та його нега­тивними наслідками, а також контролю довгострокових тенденцій та удосконалень, що виникають у результаті заходів, які вжива­ються на національному рівні та на рівні Співтовариства;

4. гарантування того, що така інформація стосовно якості атмосферного повітря доступна громадськості;

5. підтримку якості повітря, якщо вона на належному рівні, та її покращення в інших випадках;

6. сприяння зростанню співпраці між державами-членами Щодо зменшення рівня забруднення повітря.

Під час оцінки якості атмосферного повітря потрібно брати До уваги кількість населення та екосистем, які впливають на

Див.: Зкологическое право: учебник / под ред. гсроф. С.А. Боголюбова. ~ М., 2006. - С. 453-457.

забруднення повітря. Отже, доцільно класифікувати територію кожної держави-члена на зони чи агломерації, які відтворюють густоту населення. Єдиного підходу до оцінки якості атмосферно­го повітря потрібно дотримуватись згідно з єдиними критеріями

Дата добавления: 2015-05-31