СОВДМАЩ. 4 страница

Підтвердженням цьому може бути справа Лопес Остра проти Іспанії¹, яка стала класичним прикладом захисту екологічних прав людини. У цій справі йшлося про те, що поруч із будинком по­зивачки було побудовано завод із переробки відходів, який почав працювати без ліцензії і в процесі своєї діяльності здійснював не­безпечні викиди в атмосферу та розточував неприємні запахи. Це, У свою чергу, призвело до погіршення стану здоров'я місцевих жителів. Позивачка заявила про порушення ст.ст. 8 і 3 Конвенції та висунула прохання про компенсацію збитків та відшкодування шкоди відповідно до ст. 41.

Посилаючись на бездіяльність муніципальних органів влади м. Лорка, позивачка заявила, що вона була постраждалою внаслідок порушення її права на повагу до її житла, що порушило її при­ватне та сімейне життя, а також стала жертвою принижуючого

Див.: Ьорег Озіга V. Зраіп (1995) 20 Е. Н. К. Я 277.

її гідність поводження. Комісія з прав людини визнала порушення ст. 8 і передала справу в Суд.

Суд заявив, що «значне забруднення навколишнього середо­вища може вплинути на добробут громадян і унеможливити ко­ристування ними своїм житлом настільки, що це негативно вплине на їхнє приватне і сімейне життя, не заподіюючи, однак, значної шкоди їхньому здоров'ю».

Така принципова позиція Суду дає конкретну можливість при порушенні права людини на сприятливе навколишнє середовище подавати скарги до Суду, посилаючись на ст. 8 Конвенції.

З іншого боку, Суд вважав за необхідне взяти до уваги «спра­ведливий баланс, який повинен був бути встановлений між інте­ресами індивіда і громадою в цілому».

Надзвичайно цікавою в цьому контексті є справа Герра та ін. проти Італії¹.

Сорок позивачів проживали у м. Манфредонія поруч із хіміч­ним заводом із виробництва добрив та інших хімічних речовин. Завод здійснював значні викиди в атмосферу міста, окрім того, він був визнаний як підприємство «високого ризику» відповідно до критеріїв, визначених указом Президента. Позивачі скаржи­лись, що органи влади не вжили належних заходів для зменшення ризику забруднення та запобігання аваріям. Це, на їхню думку, порушило їхні права на життя та фізичну цілісність згідно із ст. 2 Конвенції. Окрім того, вони вважали, що держава не вжила заходів із надання інформації щодо ризику та плану дій для на­селення в разі аварії. Суд не визнав порушення права на життя як наслідок забруднення навколишнього середовища. Суд вирішив розглядати справу з точки зору порушення права на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8): свобода отримувати ін­формацію, на думку Суду, «не може інтерпретуватись як така, що покладає на державу, за таких обставин, як у даній справі, позитивні зобов'язання збирати та поширювати інформацію са­мостійно». Він також висловив думку, що якщо уряд має інфор­мацію про обставини, які очевидно становлять ризик здоров'ю чи фізичній цілісності, то така ситуація може захищатись згідно із ст. 2 Конвенції. Проте на сьогодні Суд створив прецеденти

розгляду подібних справ лише на підставі ст. 8 Конвенції¹. Суд керується ст. 8 Конвенції, вважаючи, що її положення охоплюють право людини на сприятливе довкілля і, відповідно, на захист від забруднення довкілля і шкідливої дії небезпечних хімікатів, інших речовин, сприяючих розвитку-захворювань, запахів, шуму².

Екологічні права проголошує прямо чи побічно законодавс­тво держав-членів. Відповідно до Конституції Португалії (ст. 66), громадяни мають право жити у здоровому довкіллі в умовах еко­логічної рівноваги. Конституція Чехії проголошує, що громадяни мають право на чисте і сприятливе довкілля. Фундаментальне екологічне право закріплюють конституції Болгарії (ст. 55) та Іспанії (ст. 45)³.

Екологічні права в ряді держав втілюються через обов'язок держави забезпечувати належну якість місця існування людини. Стаття 20а Конституції Німеччини визначає, що держава, усві­домлюючи відповідальність за майбутні покоління, здійснює ох­орону природних основ життя в конституційних рамках відповідно до закону. Конституція Австрії відносить до ведення федерації вжиття заходів із запобігання небезпечній дії на довкілля, викли­каної перевищенням допустимих норм вмісту шкідливих домішок, забезпечення чистоти повітря, утилізації небезпечних відходів (ст. 102). Конституція Бельгії (ст. 23) свідчить, що кожен має право на життя відповідно до людської гідності, гарантує право на здорове довкілля. Стаття 24 Конституції Греції визначає як обов'язок держави охорону природного і культурного довкілля. Держава зобов'язалася вживати спеціальних репресивних або превентивних заходів для його збереження.

Право на позов у справах екологічного характеру встанов­люється національним законодавством держав-членів. Відповідно,

Див.: Оиегга ап<1 Оіпеге V. Ііаіу (1998) 26 Е. Н. К. К. 357.

Див. докладніше: Андрусєвкч А. Захист екологічних прав людини у практиці Європейського суду з прав людини / А. Акдрусевич // Вісник екологічної адвокатури. ~ 2000. — № 12. - С. 18-30.

Див.: Даваєва КК. Конституционное право на благоприятную окружающую ^сРеду в Российской Федерации: правовое регулирование и судебная защита: авто-?^еФ- дис.... канд. юрид. наук / К.К. Даваева. — М., 2008. — С, 28.

Див.: Конституції європейських держав [Електронний ресурс]. — Режим Доступу: піф://209.85.129.132/5еагсл?я=сасЬе:яеаНТМС1Уаоі. - «ітсшкШиНоп. іагапі.ги/ООС

75

у різних державах-членах існують різні можливості звернення до суду за захистом власних екологічних прав. Загалом, їх можна розділити на чотири основні групи:

1) можливість звернення до суду за захистом екологічних прав будь-якої особи (Голландія, Ірландія);

2) можливість звернення до суду за захистом екологічних прав будь-якої зацікавленої особи (Франція, Велика Британія, Іс­панія, Швеція, Фінляндія);

3) можливість звернення до суду за захистом екологічних прав лише при порушеннях індивідуальних прав позивача (Німеч­чина);

4) можливість звернення до суду за захистом екологічних прав, надана відповідним асоціаціям (Італія, Греція).

У цілому засоби судового захисту екологічних прав громадян у державах-членах відповідають положенням Оргуської конвенції 1998 року. Національні суди можуть скасувати рішення держав­них органів або навіть анулювати пакет таких рішень. У деяких державах-членах суди можуть також давати доручення держав­ним органам виконати їхні обов'язки в цій сфері¹.

Конституція ФРН гарантує кожному громадянину, права якого були порушені публічною владою, судовий захист (ст. 19). Однак не було жодного судового рішення, що зобов'язує законодавця, відповідно до ст. 20а, вжити додаткових заходів з охорони нав­колишнього середовища. Проте на цю норму часто посилаються, коли йдеться про обґрунтування заходів з охорони навколишнього середовища, проти яких поданий позов через порушення основних прав².

В одній справі, наприклад, хазяїн земельної ділянки поскар­жився, що йому не дали дозволу на будівництво двох вели­ких скульптур, які він хотів спорудити на ділянці у вільному ландшафті. Федеральний адміністративний суд застосував тут ст. 20а для того, щоб обґрунтувати, що будівельно-правові норми, спрямовані на збереження в певних областях дикої природи, є конституційними, незважаючи на те, що в цьому разі неможливе

' Див.: Калиниченко П.А., Рацнборинская Д.Н. Вказ. твір.

Див.: Клемин А.В. Взаимодействие европейского и национального права в практике ФРГ: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.10 — международное право / А.В. Клємин. — Казань, 1992 — 24 с.

створення твору мистецтва й у такий спосіб обмежена свобода творчості'.

При розгляді іншої справи Федеральний адміністративний суд вирішив, що з основного права вільного віросповідання (ст. 4 Ос­новного Закону) не випливае,.-що можна споруджувати цвинтар у природних парках; якщо спорудження цвинтаря взагалі підпадає під ст. 4, то тут припустимо обмеження основного права правом охорони природи, що, у свою чергу, гарантується ст. 20а².

4.4. Цінний досвід застосування екологічного законодавства та активної роли громадськості в цьому процесі накопичений у СІЛА³. Закон США «Про національну політику в галузі охоро­ни навколишнього середовища», за оцінкою спеціалістів, сприяв поліпшенню екологічної обстановки, має позитивне значення для вирішення екологічних проблем⁴.

Заяву про вплив законодавчих чи інших ініціатив, крупних федеральних заходів, які можуть негативно вплинути на стан навколишнього середовища, готують міністерства і відомства і передають ЇЇ Агентству з охорони навколишнього середовища, яке виступає з публічним коментуванням та оцінкою Заяви як офіційний експерт.

Міністерства і відомства використовують різні форми залучен­ня громадян до процедури збирання даних на Заяву про вплив на навколишнє середовище. Це публікації в пресі, одержання думок поштою, збори, публічні слухання. Найбільш ефективними є останні, які провідне міністерство чи відомство, заслуховуючи думки ініціатора проекту, експертів чи представників екологіч­них організацій, окремих громадян щодо можливого негативного впливу певної діяльності на навколишнє середовище, пропонує шляхи запобігання йому, альтернативні варіанти вжиття заходу. Провідне міністерство (тобто основне з декількох міністерств чи

Див.: Сазе ВУегеСе Ш\У? 1995? 2648-26-49$ [Електронний ресурс]. - Ре­жим доступу: Нир://209.85.129.132/8еагсЬ?я==сасІіе Д С

Див.: Сазе ВУєпуОє №1иг ипсі КесЬІ? 1997.5. 440 [Електронний ресурс]. -Режим доступу: Ь11р://209.85.129.132/5еагсЬ?я=саспе

Див. докладшіше: Кравченко С.М. Захист екологічних прав громадян в країні та США / С.М. Кравченко // Право України. - 1995. — № 5-6.

Див.: Робинсон Н. Правовое регулирование природопользования и охраньї ^0|фужающей средн в США / Н. Робинсон. — М., 1990. — С. 101-127.

відомств, які беруть участь у підготовці Заяви) має прокомен­тувати, дати відповідь та врахувати в подальшому зауваження учасників публічних слухань. Подібні процедури передбачені ана­логічними законами штатів щодо заходів на їхніх територіях і містять оцінку їхнього впливу на навколишнє середовище та ін.

Процедуру публічних слухань ми можемо запозичити для ін­формування громадськості про зміст Заяви і форми залучення її до обговорення альтернатив проектам тієї чи іншої діяльності з урахуванням думки населення, яке проживає в даному регіоні. Правовою підставою для цього є ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього середовища», яка передбачає участь гро­мадян у обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів про розміщення, будівництво і реконструкцію об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього середовища, з внесен­ням пропозицій по цих питаннях до державних та господарських органів.

Важливу роль у забезпеченні ефективної реалізації права на захист навколишнього середовища у США має контроль окре­мих громадян за додержанням екологічного законодавства шля­хом подачі позовів. Вони як інструмент контролю за реалізацією законодавства були введені доповненнями до Закону про чисте повітря, згідно з яким будь-який суб'єкт може пред'явити позов до будь-якого урядового органу чи відомства, включаючи Спо­лучені Штати, про недодержання покладених на них обов'язків з контролю за якістю повітря; порушення стандартів викидів в атмосферу; невиконання приписів органів державного контролю; будівництво промислового підприємства (обладнання), що здійс­нює викиди в атмосферу, без відповідного дозволу. Отже, гро­мадяни наділені правом контролювати як державні органи, котрі, на думку позивача, здійснюють покладений на них контроль не­належним чином, так і суб'єкти природокористування'. Аналогічні норми були включені й у інші федеральні законі. Інститут позовів громадян охоплює також судовий захист їхнього права на без­печне навколишнє середовище, відшкодування шкоди, заподіяної його забрудненням.

¹ Див.: Захарченко Т.Р. Некоторьіе вопросьі права окружающей средн США / Т.Р. Захарченко. - К., УМКВО. 1992. - С. 48-63.

У ряді законів, що стосуються захисту довкілля, Американсь­кий Конгрес передбачив значне розширення права звернення до _суду для всіх осіб. Проте Верховний суд доклав останніми роками _не менше зусиль для звуження цього права, оголосивши вимо­ги звернень «неконституційними». Законодавчі органи окремих штатів теж значно розширили право звернення до суду, причому ця законодавча ініціатива зустрінута відповідними судами штатів лояльніше¹.

Інститут позовів громадян США має за мету в першу чергу не відновлення порушеного суб'єктивного права позивача на від­шкодування шкоди, а є засобом контролю за додержанням зако­нодавства в галузі охорони навколишнього середовища. Часто ці справи приводять до реформи законодавства чи державної полі­тики. Щодо такого роду справ використовується термін «стра­тегічна справа». Одним із її результатів є зупинення порушення прав невизначеного (широкого) кола суб'єктів або зміна законо­давства чи практики, що породжує порушення прав громадян чи соціальну несправедливість, а також боротьба із соціальною не­справедливістю в державі або конкретному регіоні. Результатом стратегічної справи може стати привернення уваги суспільства до важливих проблем суспільного життя та недоліків функціону­вання держави та її апарату.

Широко використовується термін «стратегічний судовий про­цес», тобто судовий процес, що ініціюється з метою досягнення таких результатів, що виходять за межі конкретної справи чи індивідуального клієнта з метою зміни законодавства чи його за­стосування так, щоб це вплинуло на суспільство в цілому. Також цей термін взаємозаміняється термінами «результативний судовий процес» та «тестовий судовий процес». Часто стратегічні судові процеси називають також «судові процеси громадського інтересу»².

4.5. За українським законодавством, подання громадянами су­дових позовів до державних органів, підприємств, установ, органі­зацій має за мету відшкодування шкоди, завданої їхньому здоров'ю

Див. докладніше: Бонайн Д. Право на обращение в суд / Д. Бонайн // Вісник екологічної адвокатури. — 2000. — № 11-12.

Див. докладніше: Мелень О. Стратегічність у діяльності НУО: тлумачення термінів / О. Мелень // Епуігоптепі Реоріе Ьа\у.ІоигпаІ. — 2007. — № 4-5 (34-35]; ^А (Зиагіегіу Ьері РгоГеззіопаІ РиЬІІсаііоп. — Р. 63-67.

та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище. Громадські об'єднання мають право подавати до суду позови про відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища, у тому числі здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань.

Враховуючи право останніх брати участь у здійсненні спеціаль­но уповноваженими органами управління перевірок додержання природоохоронного законодавства, слід зробити висновок, що їхнє право подавати позови про відшкодування шкоди, завданої екологічними правопорушеннями, можна розцінити як засіб кон­тролю.

Україна є стороною Оргуської конвенції. Для нашої держави є важливою розробка практичних механізмів впровадження та відповідальності за недотримання стандартів Оргуської конвенції — для захисту природного світу, забезпечення сталого розвитку, розвитку громадянського суспільства, дотримання прав людини та прав майбутніх поколінь, адже органи влади в Україні належним чином не виконують взятих на себе зобов'язань з доступу до екологічної інформації, участі громадськості та доступу до право­суддя з питань довкілля'. Порушення екологічних прав громадян в Україні мають постійний, системний характер. Серед головних причин цього — низька пріоритетність екологічної політики, де­фіцит політичної волі, корупція та криза в системі державного управління, невідповідність багатьох нормативно-правових актів України міжнародним стандартам, у тому числі стандартам Ор­гуської конвенції, та незадовільна практика правозастосування.

Необхідні зміни були внесені Законом України № 254-ІУ від 28.11.2002 року лише до чотирьох Законів України, а саме: «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологіч- _; ну експертизу», «Про місцеве самоврядування в Україні» та до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Але цього недостатньо.

У процесі імплементації Конвенції до національного законо­давства України не внесено змін до ряду законів, які вочевидь

¹ Див.: Відкрите звернення Української Гельсінської спілки з прав людини щодо недотримання положень Оргуської конвенції в Україні [Електронний ресурс]' — Режим доступу: ргугосіа.іп.иа/Ьіо^/іа^/ог^изка-копуепсіуа.

потребували приведення у відповідність до Конвенції, наприклад, Закону України «Про інформацію». Тлумачення поняття «еколо­гічна інформація» в цьому законі відрізняється від тлумачення Оргуської конвенції. З нього виключено такі важливі сфери ін­формації, як відомості про стян здоров'я та безпеки, умови життя людей, стан об'єктів культури і споруд, тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан довкілля.

Досі практично нічого не зроблено для створення загально­державної інформаційно-аналітичної системи доступу до екологіч­ної інформації. Така система, згідно із ст. 10 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», Закону «Про місцеве самоврядування», повинна була запрацювати ще 2005 року.

Позиція України щодо виконання нею своїх зобов'язань за Оргуською конвенцією не є послідовною та цілісною, а нагляд за ЇЇ виконанням на національному рівні практично відсутній. Можна стверджувати про те, що робота державних органів часто відбу­вається з порушенням взятих Україною зобов'язань¹.

Так, Мінприроди своїми нормативними актами великі розділи екологічної інформації віднесло до конфіденційної, а саме: інфор­мацію про регулювання екологічних питань на транскордонних річках України; регулювання екологічних питань, що стосуються біологічно активних (отруйних, інфекційних) речовин, генетично змінених організмів, які можуть використовуватися як біологічна зброя; окремі висновки державної екологічної експертизи; інфор­мацію про технічні характеристики гідротехнічних споруд; інфор­мацію, що стосується питань функціонування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України.

Це суперечить Конституції України, Оргуській конвенції, За­конам «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про інформацію», які гарантують кожному право вільного до-^стУпу до екологічної інформації. Обмеження цього права можуть встановлюватися лише законом. З огляду на це, повинні бути скасовані накази Мінприроди та інших органів влади, що обме­жують право доступу.

Андрусевич А. Щодо виконання Україною своїх зобов'язань за Конвенцією ^пРо доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ Д° правосуддя з питань, що стосуються довкілля / А. Андрусевич // Екологія. Право. Людина. — № 1 (31). — С. 14

В Україні порушується право участі громадських природоохо­ронних організацій у прийнятті рішень з резонансних проектів та стратегічних програм, які матимуть суттєвий вплив на довкілля. Суттєві проблеми зберігаються й у практиці доступу до право­суддя та правозастосуванні. За класифікацією Ради Європи, стан участі громадськості можна поділити на чотири стадії: інформація, консультації, діалог та партнерство. Можна сказати, що в Україні ми перебуваємо десь між першою та другою стадією¹.

Все це привело до визнання України другою нарадою Сторін Оргуської конвенції 2005 року стороною, що не дотримується Конвенції. Урядом досі не виконано рекомендацій другої наради: привести законодавство та практику у відповідність до положень Конвенції; не пізніше кінця 2005 року подати Комітету ЄЕК ООН з питань дотримання Конвенції Стратегію інтеграції її положень до національного законодавства разом з розробкою відповідних графіків, практичних механізмів та процедури введення в дію ім-плементуючого законодавства.

Тривале зволікання у справі впровадження Оргуської конвен­ції є неприйнятним з огляду на євроінтеграційні наміри України. Якщо тепер не порушити питання про відповідальність вищих органів державної влади за багаторічне невиконання положень Оргуської конвенції, про політичні декларації щодо становлення правової держави, демократичний та європейський вибір Україні невдовзі доведеться забути.

Глава 5. Правове регулювання охорони кліматичної системи Землі

5.1. Міжнародно-правове регулювання охорони кліматичної системи Землі.

5.2. Правове регулювання в галузі запобігання змінам клі­мату в Європейському Союзі.

5.3. Правове регулювання в галузі охорони клімату у США.

5.4. Запобігання змінам клімату в Україні та його правове забезпечення.

5.1. 1992 року була прийнята Конвенція про зміну клімату, яка заклала основи вирішення проблеми зміни клімату¹. Важли­вим положенням Конвенції було визнання наявності проблеми глобального потепління в результаті діяльності людини. Сторо­нами Конвенції є Європейський Союз і Україна.

Рамкова конвенція відіграє важливу роль як основа міжна­родних подій, політичних рішень, дипломатичних переговорів, звітувань держав, координованих наукових досліджень, забезпе­чуючи технологічне та фінансове сприяння, зменшення та адап­тацію, обмін інформацією і розвиток можливостей у сфері зміни клімату². Як Рамкова конвенція, зазначена Конвенція не містить конкретних зобов'язань. Але ст. 2 Конвенції містить деякі юри­дичні обов'язки: «...досягти у виконанні відповідних положень Кон­венції стабілізації концентрацій парникових газів в атмосферу на такому рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему. Такий рівень має бути досягнутий У строки, необхідні для природної адаптації екосистем до зміни клімату, що дасть можливість не ставити під загрозу виробництво продовольства і сприятиме забезпеченню подальшого економічно­го розвитку на стійкій основі». *

Див.: Голубовська-Онісімова Г. Деякі сучасні проблеми впровадження Оргуської конвенції в Україні [Електронний ресурс] / Г. Голубовська-Онісімова. -Режим доступу: ^№\у.тагаа-86.ог£.иа/Ше5/5реесЬ_а§о.(іос

Див.: Про зміну клімату [Електронний ресурс]: Конвенція. — Режим Доступу: ипксс.іпі/гезоигсе/сіосз/

Див.: Кравченко С. Право на забруднення чи право на життя: зміна клімату ' права людини / С. Кравченко // Екологія. Право. Людина. — 2008. — № 6-7. -С 15-20.

Згідно з Конвенцією країни-учасниці диференційовані на три основні групи:

1. Країни Додатка І (члени Організації економічного спів­робітництва і розвитку та країни з перехідною економікою, що прийняли на себе особливі зобов'язання з обмеження викидів (у т.ч. ЄС, Україна, США);

2. Країни Додатка II (виключно члени ОЕСР), що взяли особ­ливі зобов'язання фінансового характеру з допомоги країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою (включаючи до­помогу в розробці та впровадженні екологічно чистих технологій

— ЄС, Німеччина, США);

3. Країни, що розвиваються.

Головною метою Конвенції стала «стабілізація концентрації парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би небезпечної антропогенної дії на кліматичну систему. Такий рівень має бути досягнутий у терміни, достатні для природної адаптації екосистем до зміни клімату. Загальне завдання, що де­кларується Конвенцією, полягає в забороні кількісного зростання антропогенних викидів парникових газів, погодженому зниженні їхньої долі в рамках міжнародно зафіксованих зобов'язань окре­мих країн і організації спеціальних заходів, що збільшують інтен­сивність поглинання окремих газів наземними екосистемами.

Сторони домовилися захищати кліматичну систему на благо нинішнього і майбутніх поколінь людства на основі справедли­вості й відповідно до їх загальної, але диференційованої відпові­дальності та можливостей, що є в них.

Політика і заходи у сфері захисту кліматичної системи від ан­тропогенних змін повинні відповідати конкретним умовам кожної Сторони і бути інтегровані з національними програмами розвитку.

Стратегія запобігання змінам клімату, що декларується Кон­венцією, ґрунтується на зниженні швидкості зростання, а в по­дальшому і стабілізації концентрації парникових газів в атмосфері. Ця мета може бути досягнута двома шляхами: зниженням емісії парникових газів і збільшенням їх стоку з атмосфери. Зниження емісії може досягатися в основному зменшенням енергетичного використання викопного палива. Для збільшення стоку парни­кових газів у даний час доступна лише одна ефективна дорога

— поглинання двоокису вуглецю лісами молодого віку.

Відповідно до Конвенції:

«Зміна клімату» означає зміну клімату, яка пряма або побічно обумовлена діяльністю людини, що викликає зміни у складі гло­бальної атмосфери, і накладається на природні коливання кліма­ту, спостережувані впродовж порівняних періодів часу.

«Несприятливі наслідки зміни клімату» означають зміни у фі­зичному середовищі, або біоті, що викликаються зміною кліма­ту, які справляють значний негативний вплив на склад, відновну здатність або продуктивність природних і регульованих екосис­тем, або на функціонування соціально-економічних систем, або на здоров'я і благополуччя людини.

«Парникові гази» означають такі газоподібні складові атмос­фери — як природного, так і антропогенного походження, які поглинають і перевипромінюють інфрачервоне випромінювання. Головні парникові гази антропогенного походження, які включа­ються у сферу дії зобов'язань по клімату, — вуглекислий газ, метан, закис азоту, а також фторвуглецеве з'єднання. Зниження емісії кожного виду газів у перерахунку на двоокис вуглецю за­раховується у виконання зобов'язань.

Для практичної реалізації положень Рамкової конвенції і ко­рекції її недоліків 1997 року був прийнятий Кіотський прото­кол, який характеризується як перший міжнародний документ, що використовує ринкові механізми для вирішення глобальних екологічних проблем.

У Кіотському протоколі були встановлені показники зниження об'єму викидів парникових газів. Для розвинених країн показник зниження викидів склав 5,2% порівняно з 1990 роком. Індивіду­альні зобов'язання країн-учасниць Протоколу визначені в додатку до нього. Так, наприклад, держави-члени ЄС повинні скоротити свої викиди на 8% від рівня 1990-х років (вклад окремих держав диференціюється). Так, Німеччина повинна скоротити викиди на 21%, а Франція — залишитись на рівні 1990 року; Україна на період до 2012 року має право на здійснення того самого об'єму викидів, як і 1990 року.

Для досягнення мети розробники Кіотського протоколу вибра­ли не стільки екологічні й наукові заходи (створення і поширення ефективних екологічно безпечних технологій, співпраця в науко­во-технічних дослідженнях, створення системи спостереження і

архівів даних і т. д.), скільки економічні інструменти. Зазначені в Кіотському протоколі інструменти зачіпають не лише природоохо­ронну сферу, але здатні справляти істотний вплив на соціально-економічний розвиток держав, а також на їхні комерційні й тор-гівельні взаємовідносини з іншими членами світової спільноти.

Зокрема, ст. 2 Кіотського протоколу в число зобов'язань сторін включає розробку і здійснення національної політики з врахуван­ням таких заходів:

— поступове скорочення або усунення ринкових диспропор­цій, фіскальних стимул-реакцій, звільнення від податків і мит, а також субсидій у всіх секторах — джерелах викидів парникових газів і вживання ринкових інструментів;

— заохочення належних реформ у відповідних секторах у цілях сприяння здійсненню політики і заходів, обмежуючих або таких, що скорочують викиди парникових газів.

Для реалізації Протоколу, відповідно до Статті 2, державам надано право розробляти свої комплекси заходів державної полі­тики, яка найбільшою мірою відповідатиме їхнім національним інтересам. Особливу увагу рекомендується приділити підвищенню ефективності використання енергії, переходу на «чистіші» джере­ла енергії та ЇЇ альтернативні джерела, розробку нових технологій.

Економічні механізми міжнародної кооперації, які закладені в Протоколі, ґрунтуються на бо кліматичні ефекти не зале­жать від місця викиду парникових газів, а парникові гази в ат­мосфері в наявних концентраціях прямо не шкодять здоров'ю людини. Ці механізми отримали назву «механізмів гнучкості Кіотського протоколу».

Сюди входить:

— спільне здійснення проектів — передача або придбання одиниць скорочення викидів парникових газів, отриманих у ре­зультаті реалізації проектів, спрямованих на скорочення антро­погенних викидів або збільшення поглинання парникових газів у будь-якому секторі економіки (ст. 6);

— торгівля квотами на викиди парникових газів — комер­ційне переуступання своїх прав на викиди парникових газів для цілей виконання своїх зобов'язань (ст. 7);

— «механізм чистого розвитку» — здійснення проектів на території країн, що не входять у Додаток 1 до Рамкової конвенції

_про зміну клімату (країни, що розвиваються), і додавання у свої квоти результатів скорочення викидів парникових газів, досягну­того шляхом здійснення цих проектів (ст. 12).

З інших важливих документів, що складають механізми Кон­венції про зміну клімату, слід" зупинитися на Боннських угодах про здійснення Буенос-Айреського Плану дій. План передбачає технічну і фінансову підтримку країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, які зобов'язалися включити положення про заходи запобігання змінам клімату в Національні стратегії сталого розвитку. Фінансування необхідних заходів передбачаєть­ся через Глобальний екологічний фонд.

Дата добавления: 2015-05-31