СОВДМАЩ. 5 страница

10 червня 2009 року в Бонні громадські Експерти з проблем глобальної зміни клімату подали проект «Копенгагенської Кліма­тичної Угоди»¹. Вона має стати опорною точкою для урядів країн, які ведуть переговори щодо угоди на пост-Кіотський період з бо­ротьби зі зміною клімату, та покаже як подолати неузгодження між бідними та багатими країнами.

Угода показує шлях, яким суспільство повинно піти, щоб за­побігти катастрофічним наслідкам глобальної зміни клімату, виз­наючи, що середня глобальна температура на Землі не повинна піднятися вище ніж на 2°С. У документі наведений глобальний «ковпак» на викиди парникових газів — вуглецевий бюджет — та описано в деталях, як промислово розвинені країни та країни, що розвиваються, можуть зробити свій внесок задля безпеки плане­ти та її жителів відповідно до їхніх можливостей та принципів відповідальності. Найбідніші та вразливіші країни таким чином будуть захищені.

Адаптація — інший ключовий момент, якого торкається Угода. У рамках Адаптаційних дій передбачені гранти, страхування та компенсації для найбільш незахищених країн.

Угода закликає до створення договору із зобов'язаннями з трь­ох частин: Кіотський протокол із внесеними змінами про те, що промислово розвинені країни теж візьмуть зобов'язання; Новий протокол Копенгагена, який визначає плани дій із скорочення ви­кидів парникових газів та їх фінансування для країн, що розвива-

Див.: Копенгагенська кліматична угода [Електронний ресурс]. — Режим Доступу: ппр://с1ітаіе£гоир.ог£.иа/ирі/їїпаИгеа{у

ються; а також набір рішень, що стануть основою кліматозахисної політики на наступні три роки.

На їхню думку, розвинені країни повинні взяти подвійні зобов'язання: по-перше, скоротити викиди парникових газів на 40% від рівня 1990 року до 2020; по-друге, надавати допомогу країнам, що розвиваються, у заходах з адаптації до змін клімату, які вже сьогодні не можна відвернути, та з реалізації програм з енергозбереження і переходу на відновлювальні джерела енергії.

Розвинені країни також повинні будуть розробити плани ско­рочення викидів парникових газів у короткостроковій перспективі та підготувати довгострокову стратегію скорочення викидів пар­никових газів на 80-95% від 1990 року до 2050.

Натомість країни, що розвиваються, повинні будуть розробити плани скорочення викидів парникових газів з метою їх зменшення на 15-30% від рівня «бізнес, як завжди». Фінансування таких заходів буде частково здійснюватися розвиненими країнами.

Кліматичний саміт ООН відбувся в Копенгагені з 7 по 18 грудня 2009 року. Саміт виявив серйозні суперечності між його учасниками. Через розбіжності між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, щодо розміру фінансової допомоги бідним державам і механізму контролю за викидами саміт був на межі провалу. За підсумками конференції її учасники підписали угоду, яка має декларативний характер, а укладення повноцін­ного договору з проблем клімату перенесли на наступний рік. Наступний саміт з проблем зміни клімату відбудеться в місті Бонн у Німеччині.

5.2. В Європейському Союзі створена система запобігання забрудненню атмосферного повітря парниковими газами. Сертифі­кати на емісії зазначених забруднюючих речовин є новим еконо-міко-правовим інструментом європейського екологічного права.

Стаття 1 Директиви 2003/87/ЄС Європейського парламенту і Ради Європейського Союзу від 13.10.2003 року визначає мету її ухвалення — зменшення емісій ефективним з погляду витрат і економіки способом¹.

Див.: Директива 2003/87/ЕС Европейского парламента и Совета Европейс-кого союза от 13.10.2003 г. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: ЬКр://ес.еигора, еи/епуігоптепі/сіітаі/етіззіоп

Сертифікат надає право на емісію парникових газів еквіва­лентну одній тонні діоксиду вуглецю. Під емісіями слід розуміти випуск установками парникових газів в атмосферу. Відповідно до ст.ст. 4-6 Директиви, уповноважені національні органи повин­ні видавати експлуататорам^озвіл на емісії газів, без яких з 1 січня 2005 року неможливо здійснювати екологічно-небезпечну

ДІЯЛЬНІСТЬ.

Основна ідея цього інструменту — платна або безкоштовна ви­дача сертифікатів (ліцензій) на здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Введення цього інституту дозволяє регулювати загальну кількість проведених викидів шляхом обме­ження видачі сертифікатів. Крім того, операції із сертифікатами на емісії (так звана екологічна біржа) дозволять визначити рин­кову вартість забруднення навколишнього середовища. Суб'єкти, що завдали екологічної шкоди, насамперед підприємства, дістали можливість самостійно вибрати шлях свого розвитку: інвестування в очисні системи і продаж невикористаних сертифікатів на емісії або їх покупка. Компанії регулярно надають інформацію про фак­тичні об'єми своїх викидів. Підприємствам-емітентам дозволяється придбати проектні скорочення в інших країнах, зокрема за межа­ми Євросоюзу. Дозволяється також зараховувати ці скорочення в рахунок виконання своїх зобов'язань із скорочення викидів.

Відповідно до Директиви, викид парникових газів з 1 січня 2005 року дозволений тільки на тих джерелах, які мають дозвіл від уповноваженого органу влади. Щоб отримати дозвіл на викид парникових газів, організації повинні звернутися в уповноважений орган влади із заявою, яка повинна містити таку інформацію: опис підприємства і характеристика його роботи, включаючи вживану технологію; опис сировини і матеріалів, використання яких при­веде до викидів ПГ; опис джерел викиду ПГ; заходи, спрямовані на моніторинг викидів.

. Процес переходу компаній до торгівлі сертифікатами на викиди включає: виявлення виробництв, яких це стосується; інвентари­зацію ПГ на рівні суб'єкта господарювання для річних доповідей по викидах; уточнення ризику і можливостей для компанії; виз­начення стратегії діяльності.

Якщо компанія перевищує квоту викидів, застосовуватимуть­ся штрафи в розмірі 40 євро за тонну СО2 (у 2005 — 2007 рр.)

і 100 євро — з 2008 року. Передбачається ухвалення методів звітності для кожного конкретного об'єкта. Для цього, відповід­но до Директиви, заводи повинні вести облік використовуваних видів палива (кількість, склад) і розрахункових кількостей ви­кидів СО₂. Звіти по викидах щорічно направляються у відповід­ні органи влади. Обліку підлягають тільки прямі викиди СО₂. Непрямі викиди, пов'язані з електроенергією, використовуваною як джерело енергії, не беруться до уваги в енергоспоживаючих компаніях, але враховуються компаніями, що генерують електро­енергію.

Вперше встановлюються межі на викиди вуглекислого газу в енергетично інтенсивних галузях. Компанії, що скорочують викиди нижче встановленої для них межі, можуть продавати «невибрану» квоту іншим компаніям або зберігати її на майбутнє. Стратегія тієї або іншої компанії залежить від цін на квоти, що перебува­ють в обігу. Таким чином, ЄС розраховує, що прийнята схема не тільки дозволить скоротити викиди при мінімальних витратах для економіки, але і зробить проблему зміни клімату пріоритетною для всіх суб'єктів, додавши ринкову цінність скороченим викидам. Під схему торгівлі викидами ЄС потраплять близько 46% всіх викидів вуглекислого газу в ЄС 2010 року.

Країни-учасниці визначили дозволену кількість викидів по ус­тановках в секторах, що були зазначені. Долі загальних дозволів на викиди розподіляються по промислових установках до 28 лю­того кожного року. Кількість дозволів, еквівалентна загальним викидам від цих установок, протягом згаданого календарного року передаватиметься до ЗО квітня кожного року, здійснюючи пере­дачу квот, що залишилися з минулого року.

Зростання енергоефективності є важливою складовою пакету програм і заходів, необхідних для виконання Кіотського прото­колу. Управління попитом на енергію є важливим інструментом, що уможливлює вплив ЄС на світовий енергоринок, а отже, на стабільність енергопостачання у середньо- і довготерміновому вимірі.

Рада схвалила план заходів Комісії щодо енергоефективності й запропонувала спеціальні заходи в будівельній галузі. Покращен­ня енергетичного виконання будівель у межах ЄС, з урахуванням зовнішніх кліматичних і місцевих умов, а також вимог щодо.клі-

мату в приміщеннях і рентабельності, здійснюється відповідно до Директиви ЄС 2002/91/ЄС, яка встановлює вимоги щодо:

а) загальної схеми для методології розрахунку комплексного енергетичного виконання будівель;

б) застосування мінімальних вимог стосовно енергетичного виконання нових будівель;

в) застосування мінімальних вимог стосовно енергетичного виконання наявних великих будівель, що підлягають значній ре­конструкції;

г) енергетичної сертифікації будівель;

д) регулярної перевірки парових котлів і систем кондицію­вання повітря в будинках, а також оцінювання опалювального об­ладнання там, де термін експлуатації котлів перевищує 15 років.

Енергетичне виконання будівлі — це кількість енергії, фак­тично спожитої або розрахованої для задоволення різних пот­реб, пов'язаних з використанням будівлі, що може, серед іншо­го, включати опалення, нагрівання гарячої води, охолодження, вентиляцію й освітлення. Ця кількість повинна відображатись за допомогою одного або більше числових показників, з урахуванням термоізоляції, технічних і монтажних характеристик, планування і розташування (з огляду на кліматичні аспекти), впливу сонця і сусідніх споруд, власного виробництва енергії та інших фак­торів, що впливають на потребу в енергії, включно з кліматом у приміщенні. Енергетичне виконання будівлі відображується в сертифікаті енергетичного виконання будівлі.

Країни-члени вживатимуть необхідних заходів, щоб забезпечи­ти відповідність нових будівель мінімальним вимогам щодо енер­гетичного виконання. Для нових будівель із загальною корисною площею понад 1000 м² країни-члени забезпечують перед початком їх будівництва розгляд і урахування технічної, екологічної та еко­номічної здійсненності альтернативних систем, таких, як:

— децентралізовані системи енергопостачання, що базуються на поновлюваній енергії;

— централізоване опалення або охолодження, якщо вони є; ^сУкупні тепло й енергія.

Див.: Директива 2002/91/ЄС щодо енергетичної експлуатаційної характе­ристики будівель. ОЛ С 213 Е, 31.7.2001, с. 266.

Країни-члени вживатимуть необхідних заходів, щоб забезпе­чити, що при проведенні значної реконструкції будівель із за­гальною корисною площею понад 1000 м² усучаснення їх енер­гетичного виконання виходитиме з мінімальних вимог настільки, наскільки це технічно, функціонально і економічно можливо. Країни-члени будуть визначати ці мінімальні вимоги щодо енер­гетичного виконання на підставі відповідних вимог, встановлених для будівель. Мінімальні вимоги можна буде встановити або для реконструйованої будівлі загалом, або для реконструйованих сис­тем чи компонентів, якщо ті є частиною реконструкції, яка має бути проведена з метою покращення загального енергетичного виконання будівлі.

Ще 1990 року уряд ФРН розробив програму із зниження ви­кидів вуглекислого газу в атмосферу. Метою є скорочення ви­кидів вуглекислого газу до 2020 року на 40 відсотків¹.

2007 року були затверджені вузлові моменти програми із за­хисту клімату. При цьому в ній зафіксовані не лише цілі, але й конкретні методи та інструменти для їх досягнення. Програма передбачає заходи із скорочення енерговитрат при опалюванні, експлуатації побутових приладів, автомобілів, а також у про­мисловості. Фінансові кошти, що виділяються на ці цілі, будуть збільшені із 700 мільйонів до 2,6 мільярдів євро на рік.

Одним із основних пунктів програми є збільшення долі по­новлюваних джерел енергії з 13 до 25-30 відсотків до 2020 року. Перехід на поновлювану теплову енергію закріплений на зако­нодавчому рівні: у майбутньому доля альтернативної енергії, ви­користовуваної в опалюванні новобудов, повинна буде складати 15 відсотків. До 2020 року на 25 відсотків вирішено збільшити і долю теплоелектроцентралей, оскільки одночасне вироблення тепла й електроенергії не заподіює великого збитку довкіллю. На ці цілі щорік виділятиметься по 750 мільйонів євро.

Набагато підвищуються вимоги до раціонального використан­ня енергії в будівлях. Передбачено підвищити енергетичну ефек­тивність новобудов на 60 відсотків до 2012 року. Це дозволить у майбутньому понизити плату за опалювання для громадян. Для

_вже існуючих будівель встановлені мінімальні енергетичні стан­дарти. Крім того, буде продовжена реалізація програми по ре­монту житлового фонду.

Також передбачається скоротити емісію двоокису вуглецю лег­ковими автомобілями. Для досягнення цієї мети передбачається перекласти автомобільні податки на іншу основу — за кількістю викидів вуглекислого газу конкретним автомобілем.

Екологічна політика Франції у сфері захисту клімату харак­теризується стрімким зльотом і передбачає перш за все зміну структури енергоспоживання. За підтримки держави альтерна­тивні види енергії посіли належне місце поряд з нафтою, газом і ядерною енергією. Основною метою є захист довкілля. На відміну від викопних енергоносіїв, відновлювальні види енергії не спричи­няють парникового ефекту. Енергетика перебуває в самому цен­трі плану боротьби проти парникового ефекту, схваленого фран­цузьким урядом 2000 року в цілях зменшення впливу на клімат планети і забезпечення енергетичної безпеки. Здобуття викопних енергоносіїв пов'язане з геополітичною стратегією. Більш того, кількість їх обмежена, і в майбутньому доведеться вдатися до інших видів енергії.

Аби зменшити вжиток електроенергії в будівництві й на транс­порті, французький уряд подав 2000 року державний план поліп­шення використання енергії. Його впровадження в життя доруче­не Агентству із захисту довкілля і використання енергоресурсів (АОЕМЕ). План включає заходи, що заохочують інвестиції в цій сфері, а також рекламні кампанії та створення мережі інформа­ційних пунктів¹.

5.3. Починаючи з кінця 70-х років XX століття, екологи у США намагалися прийняти законодавство про обмеження викидів діок-сиду сірки, які призводять до випадіння кислотних дощів. Була розроблена загальнонаціональна система торгівлі квотами на ви­киди в рамках обмеження на сумарний викид, у цілях зниження викидів діоксиду сірки від теплових електростанцій².

¹ Див.: Программа правитєльства Германии по защите климата [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Нир://ш*^.сі\¥-\уог1(і.сіе/с1и'/аг(іс1е/

Див. докладніше: Калиниченко В.Т. Зкологическая политика Франции / В.Т. Калиниченко // Политика и общество. — 2006. - № 6. — С. 93-101.

Див. докладніше: Ануфриев С.П. Знергозффективность и проблема измене-^ния климата / С.П. Ануфриев, А.П. Чазов. — М., 2006. — 192 с.

Програма складалася з п'яти елементів:

1. Юридично обов'язкове обмеження річного викиду діоксиду сірки від кожної теплової електростанції.

2. Вимога про безперервний вимір викидів кожної елект­ростанції протягом всього періоду дії програми.

3. Вимога про звітність кожної електростанції про сумарний викид діоксиду сірки щодня протягом всього року.

4. Взаємозаміна або еквівалентність всіх дозволів на викиди діоксиду сірки. Всі дозволи могли вільно продаватися або міня­тися. Якщо електростанція викидала менше діоксиду сірки, чим мала дозволів, то вона могла вільно продавати невикористані дозволи іншій електростанції або зберегти ці дозволи для вико­ристання наступного року.

5. Кожна електростанція повинна була звітувати про зни­ження викидів.

Якщо викиди від електростанції перевищили дозволений рі­вень і електростанція не змогла протягом одного місяця після закінчення даного року купити додаткові дозволи, то повинна була сплатити величезний грошовий штраф — значно більше, чим вартість покупки бракуючих дозволів в іншої електростанції, а також «відшкодувати збиток атмосфері». Це означає, що з бюд­жету викидів майбутнього року віднімався надлишковий викид у поточному році.

1990 року Президент США і Конгрес прийняли поправки до Закону «Про чисте повітря», у тому числі програму боротьби з кислотними дощами на всій території країни. У програмі було задіяно понад 2000 джерел. Великі обмеження покладалися на електроенергетику.

Згідно з новим законом період з 1995 по 1999 рік називав­ся першою фазою програми із зниження викидів 5О₂. Ця фаза програми передбачала участь у системі торгівлі лише крупних підприємств — джерел викидів 5О₂, всього 263 вугільних елек­тростанцій. Інші підприємства могли добровільно брати участь у торгівлі викидами замість того, щоб чекати, коли настане друга фаза програми. Закон вимагав від кожного джерела установки спеціального устаткування для безперервного моніторингу ви­кидів і надання щоквартального звіту про викиди в Агентство з охорони довкілля США (Ц5 ЕРА). У свою чергу, 115 ЕРА повинне

управляти всією системою видачі дозволів і моніторингу, звітува­ти перед Конгресом про хід виконання програми. Основні результати програми:

— електростанції США не лише виконали всі вимоги Закону 1990 року про зниження викидів 5О₂, але й понизили сумарний викид на 20% нижче за законодавчо встановлений Конгресом «базовий» рівень викидів;

— незважаючи на швидке зниження викидів ЗО₂, економіка США і виробництво електроенергії виросли за той самий період. Тому вдалося довести, що економічне зростання може відбувати­ся при одночасному зниженні викидів;

— зниження забруднення повітря викидами 5О₂ понизило ри­зик для здоров'я населення в грошовому вираженні на 40 млрд дол. на рік¹.

Друга фаза програми, яка почалася в січні 2000 року, вста­новила більш жорсткі обмеження для тих підприємств, які бра­ли участь у першій фазі. До того ж в програму були залучені нові джерела викидів. Підприємства-забруднювачі контролюють об'єми викидів щогодини і включають у звіти такі дані:

1. установка і використання датчиків (вугілля, нафта, мазут);

2. щоденне, щоквартальне і щорічне проведення тестування;

3. щоквартальне надання в 115 ЕРА даних по погодинних об'ємах викидів і результатах тестування.

Уряд відповідає за:

4. збір, верифікацію і публікацію даних по викидах;

5. облік передачі квот на викиди і підведення балансу;

6. управління перевіркою виконання зобов'язань за рік (ви­рішення суперечності);

7. здійснення штрафних санкцій за невиконання зобов'язань;

8. ведення рахунків підприємств в комп'ютеризованій сис­темі відстеження переміщення квот².

Відмова США приєднатися до Кіотського протоколу аргумен­тувалася слабкими сторонами протоколу {наприклад, виключен­ня із зобов'язань країн, що розвиваються) та інтересами амери-

Див.: Дані Агентства з навколишнього середовища США [Електронний Ресурс]. — Режим доступу: Шр://\\іту'л^г.ера.§от/іаи'$ге£5/

Див.: Ануфриев С.П., Чазов А.П. Вказ. твір. — С. 58.

канського паливно-енергетичного комплексу. США проголосили стійке економічне зростання як невід'ємний елемент вирішення проблеми клімату, а не її джерела, оскільки це робить можливи­ми масштабні інвестиції в природоохоронні заходи і застосування передових технологій.

5.4. В Україні розроблена правова база проектів спільно­го здійснення, основу якої складають Наказ Мінприроди від 17.07.2006 року № 342 «Про затвердження вимог до підго­товки проектів спільного здійснення», а також Розпоряджен­ня Кабінету Міністрів України від 18.08.2005 року № 346р «О затвердженні Національного плану заходів щодо реалізації Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН «Про зміну клімату».

З метою вдосконалення правової бази регулювання зміни клімату в даний час розроблений проект Закону України «Про парникові гази», який визначає правові й організаційні основи запобігання і пом'якшення наслідків зміни клімату та спрямова­ний на виконання зобов'язань України за Конвенцією «Про зміну клімату» і Кіотським протоколом.

Положення Закону поширюються на всіх суб'єктів господа­рювання, які здійснюють антропогенні викиди парникових газів, охорону і поліпшення якості поглиначів парникових газів.

Стаття 3 Закону визначає основні принципи скорочення об'ємів антропогенних викидів і збільшення поглинання парникових газів: зведення до мінімуму несприятливих соціальних, екологічних і економічних наслідків від антропогенних викидів парникових газів; створення стимулюючих умов для здійснення підприємни­цької діяльності у сфері впровадження нових екологічно ефектив­них технологій, спрямованих на скорочення об'ємів антропогенних викидів і збільшення поглинання парникових газів; формування і реалізація відповідно до національних умов державної політики і заходів щодо клімату; нормування викидів парникових газів з врахуванням економічної доцільності тощо.

Об'єктами регулювання скорочення об'ємів антропогенних ви­кидів і збільшення поглинання парникових газів є:

— одиниці встановленої кількості парникових газів для всіх суб'єктів господарювання на території України, які дозволяється викинути в атмосферне повітря впродовж певного періоду;

— одиниці скорочення викидів парникових газів, досягнутих у результаті загального виконання проектів суб'єктами господа­рювання за участі інших країн, які є сторонами Кіотського про­токолу;

— дозволи на викиди в^атмосферне повітря антропогенних парникових газів.

Антропогенні викиди парникових газів в атмосферне повітря можуть здійснюватися суб'єктом господарювання на підставі доз­волу, який видається безоплатно в установленому порядку цен­тральним органом виконавчої влади у сфері охорони природного довкілля.

Для обліку кількісних, якісних і інших характеристик парнико­вих газів, поглинання парникових газів і контролю за його якістю ведуться щорічні національні кадастри антропогенних викидів і поглинання парникових газів.

З метою виконання зобов'язань України за РКІК і Кіотським протоколом здійснюється контроль за викидами і поглинанням парникових газів. Закон також передбачає підстави відповідаль­ності за порушення законодавства про антропогенні викиди пар­никових газів.

Україна бере участь у міжнародній співпраці у сфері скоро­чення антропогенних викидів парникових газів і збільшення пог­линання парникових газів відповідно до зобов'язань України за Рамковою конвенцією Організації Об'єднаних Націй «Про зміну клімату» і Кіотським протоколом до Рамкової конвенції Органі­зації Об'єднаних Націй «Про зміну клімату» і законодавства Ук­раїни.

Щодо гармонізації законодавства України до вимог ЄС по­ложення Директиви 2002/91/ЄС не враховані в законодавстві України, зокрема:

1. Заходи з метою підвищення раціональності забезпечення будинків енергією мають враховувати кліматичні та місцеві умо­ви, так само як і внутрішні умови будинків та рентабельність. Ці заходи не повинні суперечити іншим суттєвим вимогам до будин­ків, таким, як доступність, практичність та призначення будинку (п. 9 преамбули Директиви).

2. Обсяги забезпечення будинків енергією обчислюються виходячи з методології, яка включає термоізоляцію, установки

обігріву та кондиціювання повітря, використання відновлюваних джерел енергії та особливості конструкції будинків.

3. Методологія обчислення обсягів забезпечення будинків енергією включає принаймні такі аспекти:

— термічні характеристики будинків. Ці характеристики мо­жуть також включати герметичність;

— обігрівачі та установки забезпечення гарячою водою, включаючи характеристики цього обладнання;

— установки кондиціонування повітря;

— вентиляція;

— вмонтовані освітлювальні прилади (в основному в нежит-лових секторах);

— розташування та розміщення будинків, включаючи зовніш­ній клімат;

— де потрібно, у цих обрахуваннях враховується позитивний вплив таких чинників: активні сонячні системи та інші системи обігріву та електрифікації, засновані на відновлюваних джерелах енергії; електроенергія, вироблена в результаті когенерації; уста­новки обігріву та охолодження в районі або багатоквартирному будинку; природне освітлення.

З метою здійснення обрахування всі будинки повинні бути адекватно класифіковані за такими категоріями:

— будинки різних типів, призначені для однієї родини;

— багатоквартирні будинки;

— офіси тощо.

Покращення загального енергетичного забезпечення будинків, які вже зведені, не обов'язково означає повне оновлення будин­ків, а може стосуватись тільки тих частин, які є найбільш важ­ливими для забезпечення будинку енергією та є рентабельними (п. 14 преамбули).

Зводити нові будинки слід з мінімальним енергоспоживанням та використанням таких альтернативних систем, як системи де­централізованого постачання енергії, засновані на відновлюваних джерелах енергії, когенерація тощо.

Держави створюють систему надання сертифікатів енергетич­ного забезпечення будівлі. Сертифікат супроводжується рекомен­даціями щодо рентабельних заходів покращення енергетичного забезпечення. Метою видачі сертифікату є надання інформації.

Регулярно слід здійснювати перевірки бойлерів та систем кон­диціювання повітря.

Видача сертифікатів будинків, надання супровідних рекоменда­цій та перевірки бойлерних та систем кондиціонування здійсню­ються незалежно кваліфікованими та/або акредитованими експер­тами, які можуть бути як незалежними експертами, так і найня­тими державними органами або приватними організаціями¹.

Див. докладніше: Система управління інформацією з питань адаптації законодавства [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Ніір://209.85.129.132/ 5еагсп?_ч=саспе

Глава 6. Правова охорона водного середовища і водних ресурсів

6.1. Охорона транскордонних водних об'єктів у міжнарод­ному екологічному праві.

6.2. Політика Європейського Союзу щодо якості вод.

6.3. Правове забезпечення охорони вод у СІЛА.

6.4. Охорона вод в Україні.

6.1. Гельсінська конвенція про охорону та використання тран­скордонних водотоків та міжнародних озер¹, яка укладена в рам­ках Європейської економічної комісії ООН, є основним організу­ючим засобом співробітництва в галузі формування міжнародної політики щодо охорони та ощадливого використання водних ре­сурсів.

У міжнародно-правовій доктрині широко поширене поняття «транскордонний» щодо річок як різновиду водотоку. Це понят­тя застосовується також до забруднення та іншого негативного впливу, якщо він виходять за межі кордонів однієї держави або простягається за територію під юрисдикцією однієї держави. При визначенні транскордонного забруднення вказують на «факт пере­тину забруднюючими речовинами державного кордону і завдання екологічної шкоди за межами юрисдикції держави походження»². Європейські інтеграційні процеси сприяють посиленню ролі тран­скордонного співробітництва.

В Європі таке співробітництво здійснюється на основі регіо­нальних двосторонніх і багатосторонніх угод і національних за­конів, які посідають значне місце у правовій охороні міжнародних водних систем³.

¹ Див.: Про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнарод­них озер: Конвенція, Гельсінкі, 17.03.1992 р. // Відомості Верховної Ради України.

- 1999. — № 34. - Ст. 282.

² Див.: Шишко А.А. Предупреждение трансграничного загрязнения (меж-дународно-правовьіе проблеми) / А.А. Шишко. — К., 1990. — 100 с; Балушка Н. Правовий аспект поняття транскордонної річки / Н. Балушка // Юрид. журн.

— 2004. — № 4.

³ Див.: Аврамекко И.В. Международное зкологическое право / И.В. Авра-менко. — Ростов-на-Дону: Феникс, 2005. — С. 28.

Головним завданням Гельсінської конвенції є налагодження двостороннього або багатостороннього співробітництва з країна-_ми-сусідами для вирішення на міждержавному рівні таких питань:

— ощадливого використання водних ресурсів з метою задо­волення всіх потреб водокористування;

— регулювання забруднення водних об'єктів;

— налагодження мережі моніторингу та контролю якості води;

— контролю повеневих та льодозаторних явищ;

— налагодження системи аварійного оповіщення на випадок аварійних ситуацій з метою спільного усунення наслідків аварій;

— відпрацювання нормативно-технічних (технологічних) кри­теріїв оцінки якості води транскордонних водних об'єктів та стіч­них вод.

Європейський Союз, держави-члени та Україна є членами Гель­сінської конвенції.

Ряд Європейських країн та €С підписали також Конвенцію із захисту Рейну від забруднення хлоридами (1976 р.), яка пе­редбачає щорічне скорочення скидів хлоридів у Рейн. Конвенція про захист Рейну від забруднення хімічними речовинами (1976 р.) суворо регламентує скид речовин у Рейн. Норми скидів у Рейн визначаються Міжнародною комісією з охорони Рейну від за­бруднення¹.

6.2. Основи політики Європейського Союзу щодо якості вод впроваджує Рамкова директива 2000/60. Завданням Водної Рам­кової Директиви є реалізація головних цілей водної політики ЄС², а саме: забезпечення людей питною водою, постачання води для інших господарських потреб, охорона водного середовища й об­меження наслідків повеней і посух.

Головними цілями регулювання є: впровадження концепції ін­тегрованого управління басейнами рік, беручи до уваги потреби всіх споживачів; впровадження принципів творення водних ре­гіонів; єдине визначення цілей і методів правового регулювання; визначення спеціалізованої урядової адміністрації на рівні басей-

Див.: Про захист Рейну [Електронний ресурс]: Конвенція. — Режим доступу: чу\у\у.са^аіег-іп{о.пеі/КЬгагу/ги5Дуаіег/гпіпе.рсіГ

Дата добавления: 2015-05-31