ВВЕДЕНИЕ 1 страница. розробити, відповідно до Закону, плани з виконання стандартів стосовно індустріальних д

Т

Т

Т

Т

Т

Т

Т

Т

Т

Т

розробити, відповідно до Закону, плани з виконання стандартів стосовно індустріальних джерел забруднення атмосферного повітря, розташованих на території штату. 1977 року були прий­няті доповнення до Закону про чисте повітря, що ставлять нові цілі для подальшого поширення дії стандартів якості атмосферно­го повітря на території штатів, оскільки багато штатів не змогли у встановлений Законом термін виконати вимоги федеральних стандартів. Поправки до Закону 1990 року включили у сферу дії Закону такі чинники, як кислотні дощі, руйнування озонового шару та ін. Агентство з охорони довкілля (ЕРА) переглянуло стандарти NAAQS у бік посилювання. Консультаційний комітет (CASAC) при Агентстві обгрунтував необхідність зниження вста­новленого 1997 року максимального допустимого річного вмісту дрібних мікрочасток у повітрі. Максимальний допустимий рівень добового вмісту дрібних мікрочасток в атмосферному повітрі був понижений майже в 2 рази¹.

У червні 1997 року Екологічна служба США опублікувала завершальний текст закону, контролюючого національний стан­дарт озонового рівня. Рівень вмісту озону контролюється різними способами, починаючи з контролю викидів заводів і закінчуючи щорічними перевірками викидів автомобілів і контролем очисних споруд і споживчих товарів.

Закон «Про чисте повітря» встановив партнерство з контролю якості повітря між штатами і федеральним урядом. ЕРА встанов­лює стандарти допустимого озонового рівня, використовуючи як критерій здоров'я і добробут жителів штатів, і несе відповідаль­ність за впровадження цих стандартів. ЕРА також надає технічне і стратегічне керівництво, допомогу і здійснює контроль за впро­вадженням цих норм штатами.

Озон і його попередник, оксид азоту, та леткі органічні спо­луки переносяться на багато миль від місця свого виникнення, забруднюючи довкілля великих територій. Коли стандарти були встановлені, ЕРА і штати використовували дані національних сис­тем контролю якості повітря, що належать до штатів з метою

¹ Див.: Петровский М.А. Административнше процедури и техническое ре-гулирование в США [Електронний ресурс] / М.А. Петровский. - Режим доступу: Н«р://гіос5.спіс1.ги/с1осигпепі/883500278.

контролю. У випадках, коли дані виявляються недостатніми, ре­гіони можуть визначатися як такі, що не класифікуються. Тери­торії діляться на середні, помірні, серйозні, сильні й дуже сильні (екстремальні) в залежності від рівня забруднення. Класифікацію робить ЕРА.

Для невіддалених областей штати повинні докласти серйозні зусилля, аби визначити, що необхідне для досягнення відповід­ного стандарту. Це включає контроль в базовому році й розви­ток у проектному році (як правило, наступного року) шкідливих викидів, вживання розроблених методів ЕРА і затвердження мо­делей, що справляють позитивний вплив на скорочення викиду шкідливих речовин в атмосферу і на підвищення якості повітря. ЕРА надає велику підтримку в розробці і вживанні програм з поліпшення якості повітря, але остаточна робота в цій сфері покладається на штати.

Поправки до Акта «Про чисте повітря» 1990-х років включають специфічні, обов'язкові вимоги з контролю над якістю повітря, які, як мінімум, мають бути прийняті у віддалених регіонах. Залежно від складності ситуації може бути врахована Федеральна програма з контролю транспорту, вживання мінімальних техноло­гічних вимог при перевірці й технічному огляді транспорту, конт­роль над викидами відпрацьованих газів в атмосферу і заправкою транспорту паливом.

Штати застосовують програми з оцінки результатів впровад­ження моделей з контролю якості повітря. Якщо прогноз показує, що NAAQS не приносить жодних результатів у будь-якому ре­гіоні, то уряду необхідно визначити і прийняти додаткові заходи для даного регіону.

Розробляючи стратегію і застосовуючи необхідні показники для здобуття результатів у вибраній стратегії, штат, проте, по­винен підпорядкувати їх загальній меті ЕРА, згідно з якою вони передивляються і втілюються в життя.

Хоча деякі території вживають всіх необхідних заходів, аби запобігти викиду шкідливих для озону речовин джерелами, розта­шованими на їхній території, проте досягти хоч би половини вимог стандарту виявляється скрутним із-за постійного переміщення повітряних мас з менш сприятливих регіонів. Ця проблема особ­ливо актуальна на сході США. У поправках 1990 років наголошу-

валося, що в деяких регіонах озонова проблема може виглядати як привнесена.

Оскільки жоден окремий штат не може повністю оцінити або вирішити всі проблеми, пов'язані з транспортуванням озону, ЕРА і Рада з довкілля рекомендували створити національний робочий комітет для об'єднання всіх зацікавлених штатів. Це створило можливість колективної оцінки і подальшого розвитку регіо­нальної стратегії контролю озону. Цей спільний процес (ОТАG) розглядається як приклад затвердження ЕРА «політики чистого повітря». ОТАG — це унікальний експеримент, який встановив нову модель побудови політики охорони довкілля. Це показало, що федеральний уряд і уряд штатів володіють широким спектром можливостей для співробітництва в питаннях вирішення проблем впливу довкілля на здоров'я і життя мільйонів американців. На­укові й технічні експерти височайшого рівня, як приватні, так і офіційні, виробили безпрецедентну наукову Г технічну базу даних, на основі якої можливо здійснюватиме майбутній розвиток... Учас­ники ОТАG продемонстрували професіоналізм, самовідданість і бажання досягти угоди з приводу рекомендацій, запропонованих для вирішення тривалої проблеми забруднення повітря.

Мета ОТАG — оцінка проблеми транспортування озону і створення рекомендацій для ЕРА, що стосуються регіональної стратегії. В ОТАG створено декілька підгруп і робочих груп, які включають представників штатів, ЕРА, промисловості і громад­ськості¹.

Вивчення проблем чистого повітря порушує й інші питання. Наочним прикладом є американська програма боротьби з кислот­ними дощами, яку ми розглянули раніше, у главі 5.

У США реалізується програма екологічної безпеки транс­портних засобів. Нормування відпрацьованих газів — один з ос­новних заходів зниження токсичності викидів, постійно зростаюча кількість яких робить загрозливий вплив на рівень забруднення атмосферного повітря крупних міст і на здоров'я людини².

Див.: Скаво К- Неофедерализм в США и внполнение федерального закона об очистке воздуха [Електронний ресурс] / К- Скаво, Л. Шульц. — Режим доступу: Мір://Іа^.е<іи.ги/(іос/с1осигпепі.а$р?с1осЮ=1143105

Див.: Буштуева КА О нормировании автомобильньгх вибросов / К.А. Буш-туева, Л.М. Лифлянд // Гигиена и санитария. — 1988. — № 12. — С. 40-52.

Наприкінці 50-х років XX століття в Каліфорнії, США, була почата розробка стандартів на викид забруднювачів, що містяться у вихлопних газах автомобілів, які з'явилися частиною законо­давства штату, що стосується якості атмосферного повітря. Ме­тою стандарту було встановлення максимально допустимих норм вмісту шкідливих речовин в автомобільних викидах. 1959 року в Каліфорнії були установлені гранично допустимі норми вмісту у відпрацьованих газах СО і С_1ОН_1О. 1965 року ухвалений закон про контроль за забрудненням повітря автотранспортом (Тhe Моtоr Vehicle Air Pollution Control Act), а 1966 року затверджений державний стандарт США.

Державний стандарт був, по суті, технічним завданням для автомобільної промисловості, стимулюючим розробку і вживання заходів, спрямованих на вдосконалення екобезпеки автомобілів. Одночасно це дозволяло Агентству з охорони довкілля США ре­гулярно посилювати стандарти, що знижують кількісний вміст токсичних компонентів у відпрацьованих газах¹.

Робота з нормування викидів і контроль за його реалізацією для легкових автотранспортних засобів проводиться у США з 1967 року, вантажівок і автобусів з бензиновими двигунами — з 1969 року, вантажних автомобілів і автобусів з дизелями — з 1982 року.

При цьому слід зазначити, що національні стандарти США поширюються на всі штати, окрім Каліфорнії, де діють жорсткіші стандарти, випереджаючі державні.

По правилах, введених у Каліфорнії 2008 року, всі виробники легкових автомобілів, що продаються на території штату, з 2009 року повинні забезпечити 25% скорочення викидів двоокису вуг­лецю й інших шкідливих газів. З 2016 року скорочення має бути ще радикальнішим — на 34%².

Судовій владі належить важливе місце у виробленні екологіч­ної політики. Доказом тому можуть служити рішення Верховного

¹ Див.: Ярославцев С.Ф. Зколого-автотранспортная политика некоторьіх за-рубежньїх страк: совремегаше тенденции / С.Ф. Ярославцев // Право н политика. ~ 2009. - № 2(110). — С. 335.

² Див.: Паскаль Делиль. Суверенитет, зкология и знергия [Електронний ре-сурс] / Делиль Паскаль. - Режим доступу: ЬИрУ/чпАПУ.кгеті.огд/печгз/147228391.

суду: у справах «Массачусетс проти ЕРА» і «Фонд захисту дов­кілля проти «Дьюк Енержі».

У справі Массачусетс проти Агентства з охорони довкілля було встановлено, що, відповідно до ст. 202 (а) (1) Закону «Про чисте повітря», «Адміністратор (ЕРА) повинен встановлювати стандарти, застосовні до викидів будь-яких речовин, що забруд­нюють повітря, з будь-якого класу або класів нових механічних транспортних засобів або нових двигунів для механічних транспор­тних засобів, які, на його думку, сприяють забрудненню повітря і можуть нести загрозу громадському здоров'ю і добробуту»¹. Закон визначає речовину, що забруднює повітря, як «будь-яку частку, що забруднює повітря, або комбінацію часток, включаю­чи фізичну, хімічну, біологічну, радіоактивну речовину або тіло, яке в результаті викиду або іншим чином потрапляє в довко­лишнє повітря». Агентство із захисту довкілля заявило, що не може регулювати викиди деяких видів парникових газів, оскільки: 1) Закон «Про чисте повітря» не наділяє Агентство повнова­женнями на видання обов'язкових для виконання постанов по питаннях глобальної зміни клімату; і 2) навіть якщо б Агентство мало повноваження на встановлення стандартів викиду парнико­вих газів, то їх реалізація була б недоцільною, бо регулювання викидів з механічних транспортних засобів з'явилося б лише «не­значною мірою» у справі боротьби із зміною клімату, що супере­чить «всеосяжному підходу» до проблеми. Відповідно до заяви Агентства, «всеосяжний підхід» включає цілий пакет заходів з додаткової підтримки технічної інновації, створення програм не-адміністративного регулювання для стимулювання добровільного зниження емісій парникових газів на приватних підприємствах і подальшого дослідження зміни клімату. Вочевидь, що заходи, розглянуті судом, не входили в цей пакет.

Наведені аргументи не були прийняті судом, який підкреслив, що «зміна клімату тягне за собою серйозні й добре усвідомлені наслідки». Суд також постановив, що хоча «одне лише регулюван­ня рівня викидів з механічних транспортних засобів не дозволить

' Зиргете Соигі оі ІЬе ОпііесІ Зіаіез. АргіІ 2, 2007. МаззасЬизеиз, еі зі, РеШіопегз V. ЕшігоптепіаІ Ргоіесііоп А^епсу еі аі. Оп \Угі1: ої Сегііогагі Іо ІЬе Шііесі 51а1ез Соигі оі Арреаіз Гог Ше Оізігісі оі СоіитЬіа Сігсиіі.

зупинити процес глобального потепління, ніщо не вказує на те, що суд не володіє достатньою юрисдикцією для ухвалення рішен­ня про те, чи зобов'язано ЕРА уповільнити або запобігти глобаль­ному потеплінню». На думку більшості суддів, ЕРА має право не робити жодних дій лише в юму разі, якщо буде визначено, що парникові гази не сприяють зміні клімату, або якщо Агентство надасть вичерпні пояснення того, що воно не може або не реалізо­вуватиме свої повноваження для проведення такого визначення».

Крім того, суд постановив, що Агентство із захисту довкілля не може «не виконувати свої статутні зобов'язання на підставі невпевненості в тому, які чинники впливають на зміну клімату. Якщо недолік наукової інформації настільки істотний, що не дає Агентству можливості прийняти обґрунтоване рішення про те, чи сприяють парникові гази глобальному потеплінню, воно повинне про це заявити. Та обставина, що Агентство не бажає регулювати рівень викиду парникових газів унаслідок якоїсь невпевненості, є недопустимою. Питання полягає в тому, чи існує досить інформа­ції для того, щоб дійти висновку про рівень небезпеки».

Агентство із захисту довкілля не надало розумних пояснень своєї відмови визначити, чи можуть парникові гази викликати або сприяти зміні клімату. Дії Агентства, таким чином, були довіль­ними, непередбачуваними, або, іншими словами, такими, що по­рушують закон.

Як і у справі «Массачусетс проти ЕРА», суд визнав незакон­ними адміністративні спроби змінити ключові положення Закону «Про чисте повітря» у своєму рішенні у справі «Фонд захисту довкілля проти «Дьюк Енержі». Суперечка зводилася до декількох технічних положень закону, включаючи питання переоснащення заводів, зміни рівня викидів, якості повітря в прилеглих районах і, найголовніше, необхідності визнання нових джерел забруднення. Згідно із законом енергетичні компанії повинні встановлювати очисне устаткування в тому разі, коли в результаті переоснащен­ня заводу підвищується рівень викидів. Головним питанням, що стояло перед судом, було визначення способу підрахунку кіль­кості викидів: на погодинній або річній основі.

Представники «Дьюк Енержі», одного з найбільших комуналь­них підприємств у країні, переконали федеральний окружний суд У тому, що масштабне переоснащення заводу не призвело до

підвищення забруднення, оскільки погодинний рівень викидів залишився тим самим. Переоснащення дозволило заводу лише збільшити тривалість робочого дня. Таким чином, позиція «Дьюк Енержі» полягала в тому, що хоча загальна міра забруднення підвищилася, погодинний рівень викидів залишився незмінним, а значить, не сталося жодного збільшення шкідливих викидів. Четвертий окружний суд прийняв аргументи «Дьюк Енержі», постановивши, що підприємство зобов'язане встановлювати нове очисне устаткування лише в разі приросту погодинних викидів. Факт загального зростання забруднень розглянутий не був. Адво­кати компанії також висунули аргумент про те, що одне з поло­жень закону «Про чисте повітря», а саме «Стандарти використання нового джерела» (the New Source Performance Standarts, NSPS), суперечило статті про допустимі норми погодинних викидів, а значить, робило останню недійсною. Верховний суд відкинув цей аргумент, зробивши висновок про те, що непослідовні заяви пред­ставників компанії були неістотними і ніяк не заперечували само­го формулювання закону.

Під час розгляду справи «Дьюк Енержі» ЕРА на підставі рі­шень окружного суду намагалося пом'якшити правила модерні­зації старих ТЕЦ, що працюють на вугіллі. Надавши компанії простір для законного маневру, Верховний суд, таким чином, зро­бив крок назад, чим, як і у випадках з іншими рішеннями судів різних рівнів, може скористатися уряд. Проте, як правило, суди виносять постанови, спрямовані на захист довкілля. Серед них:

— тимчасове обмеження об'ємів вугільної промисловості там, де видобуток вугілля веде до руйнування гірських вершин і зни­щення рослинності долин;

— висновок про те, що уряд здійснював управління національ­ними лісовими ресурсами без належного екологічного аналізу і не враховував наслідків збільшення вирубки лісу для суспільства;

— висновок про те, що уряд незаконно приховував і спотворю­вав думки учених, не згідних із зниженням обмежень на вирубку лісу на тихоокеанському північному заході¹.

¹ Див. докладніше: Хоффман Стивен. Федерализм и разделение властей в политике США по охране окружающей средьі / Стивен Хоффман // Журн. междунар. права и междунар. откошений. - 2007. — № 3.

7.4. Основу Національного плану дій з гігієни довкілля¹ скла­дає Закон України «Про охорону атмосферного повітря»², спрямо­ваний на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної без­пеки життєдіяльності людини, а також запобігання шкідливому впливу на довкілля.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвер­дження Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря» від 9 березня 1999 року № 343 моніторинг атмосферного повітря проводиться Мінекоресурсів, МНС, державною санітарно-епідеміологічною службою МОЗ, їх­німи органами на місцях, а також підприємствами, установами, організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану атмосферного повітря³.

Встановлені основні пріоритети у сфері охорони атмосферного повітря:

— зменшення ступеня шкідливого впливу об'єктів — джерел забруднення повітря;

— посилення державного нагляду за дотриманням повітре-охоронного законодавства у процесі експлуатації, розміщення, будівництва нових і реконструкції промислових підприємств та інших об'єктів;

— удосконалення систем вентиляції, очищення та кондицію­вання повітря в закритих приміщеннях;

— поліпшення контролю якості атмосферного повітря і повітряного середовища в житлових та громадських приміщен­нях;

— удосконалення економічних методів управління якістю повітря.

Див.: Національний план дій з гігієни довкілля на 2000 — 2005 роки [Елек­тронний ресурс]: схвалено Постановою Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2000 р. № 1556. - Режим'доступу: //Ьіір://то2сІос5.кіеу.иа/уіе%'.рЬр?ісі=2630.

Див.: Про охорону атмосферного повітря: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 50. - Ст. 678.

Див.: Про затвердження Порядку організації та проведення моніторингу ^в галузі охорони атмосферного повітря [Електронний ресурс]: Постанова Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. № 343. - Режим доступу: Ьіір://гакоп.гас1а. &//

Україна підписала Протокол про важкі метали до Конвенції 1979 року «Про транскордонне забруднення повітря на великі відстані»¹ та взяла на себе зобов'язання скоротити загальноріч-ний обсяг викидів важких металів, зокрема свинцю, кадмію, ртуті, шляхом вжиття ефективних заходів.

Мета Концепції полягає у створенні умов щодо скорочення викидів важких металів та запобігання їхньому несприятливому впливу на здоров'я населення, природні ресурси та довкілля.

Для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити такі ос­новні завдання: 1. прийняти нормативно-правові акти, спрямовані на забезпечення зменшення викидів важких металів в атмосферне повітря; 2. зменшити обсяги викидів важких металів підприємс­твами та іншими об'єктами, насамперед, за рахунок вжиття ма-лозатратних заходів; 3. розробити нормативи, стандарти, вимоги щодо важких металів та продуктів, що їх містять, у викидах в ат­мосферне повітря, з урахуванням вимог Директив Європейського Союзу та Протоколу до Конвенції 1979 року про транскордонне забруднення повітря на великі відстані щодо важких металів; 4. організувати вітчизняне виробництво технологічного та газо­очисного устаткування, виходячи із сучасного рівня технологій спалювання палива та очищення димових газів від пилу з метою забезпечення мінімальних викидів важких металів; 5. провести інвентаризацію викидів важких металів та створити банки даних щодо викидів таких металів.

Концепція передбачає реалізацію державної політики, що має забезпечувати: створення державної системи регулювання, спря­мованої на скорочення викидів важких металів; гармонізацію природоохоронного законодавства України із законодавством ЄС щодо скорочення викидів важких металів; організацію вітчизняно­го виробництва сучасного технологічного та газоочисного устатку­вання, яке забезпечує мінімальні обсяги викидів важких металів в атмосферне повітря.

В Україні, відповідно до Закону «Про охорону атмосферного повітря» та Закону «Про забезпечення санітарного та епідеміо-

Див.: Про транскордонне забруднення повітря на великі відстані [Елект­ронний ресурс]; Конвенція. — Режим доступу: ШрУ//// таіп.сді?пге£=995_223

логічного благополуччя населення», якість атмосферного повітря регулюється гігієнічними стандартами — гранично допустимими концентраціями (ГДК). Методологія обґрунтування ГДК є уніфі­кованою і використовується всіма фахівцями, які мають дозвіл на проведення таких досліджень^ Метою цих досліджень є обгрун­тування таких концентрацій шкідливих речовин в атмосферному повітрі, які за умови дії на людину протягом життя не будуть спричиняти несприятливих змін у стані здоров'я населення та умовах його проживання. Вирішення цих питань потребує комп­лексного підходу. Якщо порівняти методологію нормування шкід­ливих факторів в атмосферному повітрі Україні з тими підходами, що використовуються для стандартизації в країнах ЄС, то можна констатувати як наявність спільного, так і чимало розбіжностей¹.

У країнах ЄС система нормування передбачає диференціацію забруднюючих речовин за ступенем небезпеки та масштабів ви­робництва, і в залежності від цього визначаються 2 групи речовин для фонового і технологічного нормування. В Україні система нормування таку диференціацію не передбачає.

З іншого боку, в Україні обґрунтування гранично допустимих стандартів для всіх речовин ведеться із застосуванням єдиної методичної схеми з визначенням в експериментальних умовах за­лежності «доза-час-ефект» реакцій організму на дію речовин, а в країнах ЄС ці показники визначаються на основі зіставлення комплексу даних щодо оцінки експериментальних та епідеміоло­гічних досліджень. Тому оцінка небезпеки нормованої речовини визначається показником ризику для здоров'я людей, у той час як в Україні показники ризику не використовуються.

Рівень гранично допустимих стандартів у країнах ЄС не є пос­тійним і переглядається кожні 5 років. При цьому вносяться корективи, що випливають з нових знань, або підтверджується попередній стандарт. В Україні встановленні гігієнічні стандарти практично не переглядаються.

Середньодобові ГДК для бензапирену, двооксиду сірки і свин­цю в Україні близькі до стандартів, що прийняті в країнах ЄС і

¹ Див.: Морозов В.В. Порівняння методологій обґрунтування ГДК в ат­мосферному повітрі з Україні та країнах €С і США [Електронний ресурс] / В.В. Морозов, Ю.Л. Попов. — Режим доступу: Шр://та5Іегз.сіоппіи.ейи.ііа/2(Х]!ЛеМ/ роІираепкоДіізз/ііЬ/соІОІ.піт

рекомендовані ВОЗ. Нормативи ж для двооксиду азоту й оксиду вуглецю, прийняті в Україні, збігаються із зарубіжними стандар­тами, однак їх значення в 3-6 разів нижче останніх.

Затверджена Постанова КМ України щодо Програми припи­нення виробництва та використання озоноруйнівних речовин на 2004 - 2030 роки № 56^і.

Збереження озонового шару стратосфери, який захищає все живе на Землі від згубної дії ультрафіолетового сонячного вип­ромінювання, є однією з пріоритетних глобальних екологічних проблем XXI століття. Проголошення Україною наміру стати повноправним членом ЄС зумовлює необхідність вжиття заходів щодо гармонізації національного законодавства України із зако­нодавством ЄС у відповідній сфері. У зв'язку з цим передбачені Програмою заходи повинні відповідати загальній стратегії ЄС у сфері поводження з озоноруйнівними речовинами.

Аналіз показує, що запропоновані ЄС строки припинення спо­живання (за визначенням Монреальського протоколу, під «спо­живанням» слід розуміти сумарний обсяг вироблених у країні та ввезених до неї озоноруйнівних речовин, з якого відраховується обсяг вивезених озоноруйнівних речовин) найбільш поширених перехідних холодоагентів жорсткіші порівняно з передбаченими Монреальським протоколом. Тому постає завдання щодо забез­печення в Україні вже найближчими роками не тільки вилучення найбільш небезпечних хлорфторвуглеводнів, а й успішного пошу­ку речовин з нульовим озоноруйнівним потенціалом, спроможних замінити перехідні гідрохлорфторвуглеводні.

Припинення виробництва та використання озоноруйнівних ре­човин (хлорфторвуглеводні, гідрохлорфторвуглеводні, бромистий метил, чотирихлористий вуглець, метилхлороформ, галогени) по­винно базуватися як на відповідних рішеннях Монреальського протоколу, так і на правових нормах у сфері поводження з озо­норуйнівними речовинами, розроблених на виконання Україною міжнародних зобов'язань.

¹ Див.: Програма припинення виробництва та використання озоноруйнівких речовин на 2004 - 2030 роки № 56 [Електронний ресурс]: Постанова КМ Ук­раїни. — Режим доступу: Мір:/А*™пу.тата-86.ог£.иа/Ше5/СпетісаІ5_тапа§етегіі.,

Шгаіпе_икг.рсіі

Незважаючи на відсутність вітчизняного виробництва, озоно-руйнівні речовини використовуються майже в усіх секторах еко­номіки. Винятком є бромистий метил, який виробляється на Сак-ському державному хімічному заводі для карантинних потреб.

З 1996 року Україна належала до числа країн, які не вико­нують вимоги Монреальського протоколу, оскільки як країна 2-ї статті цього Монреальського протоколу (розвинуті країни) була зобов'язана припинити використання споживання найбільш небез­печних озоноруйнівних речовин. На 7-й зустрічі сторін Монреаль­ського протоколу було отримано попередження щодо можливого вжиття світовою спільнотою санкцій стосовно України, якщо вона не припинить використання озоноруйнівних речовин. З урахуван­ням економічного становища країни сторони Монреальського протоколу рекомендували надати Україні допомогу в реалізації проектів конверсії промислових підприємств. Фінансування про­ектів передбачалося здійснювати за рахунок коштів Глобального екологічного фонду.

Ще 4 березня 1999 року Верховна Рада України ратифікувала Угоду між Україною та Всесвітнім банком щодо надання Україні гранту в розмірі 23,2 млн доларів (Проект вилучення речовин, шо руйнують озоновий шар). У результаті реалізації зазначеного Проекту отримано сучасне озонозберігаюче промислове облад­нання, що використовується під час виробництва різноманітної продукції (холодильна техніка, аерозолі тощо), та устаткування для збирання і відновлення відпрацьованих озоноруйнівних речо­вин. Це дало змогу припинити використання озоноруйнівних речо­вин у виробничих циклах та налагодити сервісне обслуговування холодильної техніки з дотриманням вимог екологічної безпеки. Постане реальна загроза зупинки вітчизняних підприємств-спожи-вачів озоноруйнівних речовин у разі, якщо їх не буде переведено на озонобезпечні технології. Продукцію, що містить озоноруйнівні речовини, уже нині заборонено експортувати до багатьох країн, а в найближчі роки — і до будь-якої країни світу.

Таким чином, утриматися на зовнішньому ринку вітчизняні виробники зможуть лише за умови своєчасного проведення кон­версії виробництва. Саме тому значно підвищується роль сервіс­них центрів і кваліфікації їхнього персоналу, обізнаного з мето­дологією переходу на озонобезпечні речовини. Рядом вітчизняних

^

підприємств уже істотно обмежено або й повністю припинено використання озоноруйнівних речовин шляхом перепрофілювання та впровадження альтернативних технічних рішень за рахунок власних ресурсів.

На виконання статті 7 Монреальського протоколу¹ Україна щороку (до ЗО вересня) надає Озоновому секретаріату узагаль­нений звіт (відомості) щодо експорту, імпорту озоноруйнівних речовин. Розроблено Порядок видачі погодження для отримання ліцензії на експорт та імпорт озоноруйнівних речовин і продукції, що їх містить.

Здійснюється державне регулювання ввезення і вивезення най­більш небезпечних з точки зору руйнування озонового шару но-вовироблених речовин. Це створило необхідні передумови для за­безпечення виконання Україною вимог Монреальського протоколу та отримання і в подальшому міжнародної технічної допомоги.

Основними завданнями є: подальше приведення національного законодавства у відповідність до вимог Монреальського протоколу та законодавства ЄС у сфері поводження з озоноруйнівними речо­винами; введення обмежень на поводження з озоноруйнівними ре­човинами, посилення екологічного контролю за їх використанням і запобігання нелегальному ввезенню, вивезенню озоноруйнівних речовин та продукції, що їх містить; надання науково-технічної, економічної та методичної допомоги підприємствам у впроваджен­ні озонобезпечних речовин та озонобезпечних технологій, а також здійснення нагляду за реалізацією планів і графіків їх конверсії. Припинення використання хлорфторвуглеводнів і галонів оз­начає необхідність встановлення для підприємств строків щодо заборони повторного заповнення та (або) використання холодиль­ного обладнання й устаткування для кондиціонування повітря, що працюють на хлорфторвуглеводнях, а також технічних засобів пожежогасіння, споряджених галонами. При цьому повинно бути зроблено все для екологічно безпечного зберігання видалених хлорфторвуглеводнів та галонів з метою їх відновлення і подаль­шого використання або знищення.

¹ Див.: Монреальський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Шр://иагакоп.согп/<іоситепі/ірагіі8/ І5х18787.Мт

Першочерговій заміні підлягає холодильне обладнання та устаткування для кондиціонування повітря у субсекторах (по­бут, торгівля, промисловість, переробка та зберігання продук­тів харчування, транспорт) з найбільшими щорічними обсягами споживання озоноруйнівлих речовин та найбільшою величиною середнього їх заправлення на 1 установку (агрегат). Це стосуєть­ся насамперед підприємств торгівлі та промисловості, на частку яких припадає майже 70 відсотків обсягу річних потреб в озо­норуйнівних речовинах. Вжиття заходів у зазначених субсекто­рах сприятиме не лише істотному скороченню щорічних обсягів споживання озоноруйнівних речовин, а й зведенню до мінімуму використання однієї з найбільш небезпечних для озонового шару речовини — хлорфторвуглеводню-12.

Дата добавления: 2015-05-31