Єдність законності та моралі в роботі слідчого

Головне, що об'єднує представників юридичних професій, -це шляхетність мети, прагнення знайти справжнього винуватця і покарати зло.

Слідчий є представником державної влади. Усі слідчі дії чиняться ним від імені держави і будь-яка самодіяльність, що спотворює чи порушує закон, сприймається навколишніми як акт державного беззаконня. Прикриття порушень закону інтересами слідства є дискредитацією державної влади.

Усвідомлення слідчим свого відповідального положення, pi) (уміння ним високої ціни кожного його неправильного, помил­кового кроку тільки зміцнює його моральну основу і підвищує внутрішню відповідальність.

Основи спеціальних знань викладаються у вищих навчаль­них закладах. Нагромадження досвіду і професійне вдоскона­лення тривають усе життя - це інтелектуальна праця, робота мозку, яка не припиняється ніколи. Етичні якості: людинолюб­ство, терпимість, доброта - є продуктом душевної діяльності. Що стосується роботи слідчого, то етичні категорії виступають моральною основою використання отриманих знань і набутого досвіду при розслідуванні карного злочину.

Слідчий, який один раз порушив закон із „благих намірів", зробить це і вдруге. Форми порушення будуть „удосконалювати­ся", масштаби — зростати, а доцільність їхнього застосування буде поширюватися, виходячи з особистих розумінь свого обов'язку, до межі беззаконня.

При розслідуванні кримінальної справи основним інструментом слідчого є Кримінально-процесуальний кодекс, який визначає, що, як і в який спосіб слідчий має виконувати. Криміналістичні знання і прийоми допомагають слідчому якнай­краще технічно реалізувати процесуальні норми.

Моральний принцип є внутрішнім компасом, що не дозволяє слідчому в гонитві за легким і швидким успіхом збитися на шлях аморальної угоди з власною совістю, якими б цілями це не ви­правдовувалося.

Слідчий зобов'язаний роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права і забезпечувати можливості реалізації цих прав.

Якщо слідчий заклопотаний розкриттям злочину і встанов­ленням справжнього винуватця, його совість, як правило, чиста і він не вдається до підтасування фактів, фальсифікації матеріалів слідства та ін. Такі прийоми застосовуються у разі, якщо розкрит­тя злочину перетворюється на самоціль і досягається за будь-яку ціну. Тоді використовується обман, шантаж, провокації тощо.

Питання, чи може слідчий обманювати обвинувачуваного, свідка, влаштовуючи тактичні пастки та інше, не є риторичним. З цього приводу написано чимало публікацій, що нерідко містять діаметрально протилежні думки. Свого часу А.Р. Ратинов пропо­нував застосовувати в слідчій практиці такі „методи боротьби", як „роздроблення сил і засобів „супротивника", що виражалося в розпаленні конфліктів між співучасниками злочину і завданні „удару" в найуразливіші місця [90, с 55, 157]. Ця позиція автора була сприйнята по-різному.

Саме по собі питання щодо перетворення обвинувачувано­го в „супротивника" слідчого суперечить духу і букві закону. Це покладає на слідчого завдання виявлення обставин як таких, що обвинувачують, так і виправдовують підозрюваного, обвинувачу­ваного. Теорія „конфліктного слідства" таїть у собі небезпеку за­вдання горезвісних „ударів" невинній особі.

Аморальним і абсолютно неприпустимим з погляду закону явищем у роботі слідчих має бути визнана дезінформація свідків, експертів, провокація бажаних показань.

Проти системи, запропонованої А. Ратиновим, виступила гру­па вчених, які вважали, що деякі методи, рекомендовані останнім, неприпустимі, оскільки слідчий, застосовуючи їх, неминуче балансує „на межі неправди" та „на межі провокації^-" [42].

Відкинуті були і спроби деяких учених розвинути теорію "конфліктного слідства" у разі заперечення обвинувачуваним своєї причетності до злочину чи окремих епізодів. Ця теорія до­зволяла в інтересах слідства використовувати різні „слідчі паст­ки", „слідчі підступні дії" та ін.

Моральний критерій у кримінально-процесуальних нормах найчастіше фігурує як заборона вдаватися до дій, які принижу­ють честь і гідність, розголошувати відомості про інтимні аспек­ти життя, домагатися показань шляхом насилля тощо.

Зауважимо: мета і засоби, законність і моральність нерозривні. Успіх, досягнутий аморальними методами, завжди сумнівний і, у кращому випадку, приховує небезпеку слідчої помилки, а в гіршому - злочин. Головне, чим має керуватися у своїй діяльності

мс лише слідчий, але й інші представники юридичної професії, - досягти справедливості як у незвинуваченні чи виправданні не­винного, так і в адекватному покаранні винного.

Дата добавления: 2015-05-26