Елементи психологічного програмування 2 страница

Політичне маніпулювання 335

буденній свідомості системність того рівня, який не потре­бує чітких логічних доказів, обмежується зовнішніми зв'язками між явищами.

Сучасний політичний міф гранично актуальний, кон­кретний, прагматичний, адресний та функціональний. У ньому можуть бути віддзеркалені й одвічні надії, сподіван­ня, вірування. У попередні історичні періоди, за словами С. Кара-Мурзи, у політичному житті домінували методи придушення і примусу за цілковитого ігнорування відчут­тів і думок людей. А вже сучасній політичній міфології притаманні не пряма санкція чи заборона дій, а підготовка умов для них: спочатку змінюють людей, щоб мати змогу регулювати і контролювати їх дії. «Політичні міфи, — стверджує цей автор, — діють так само, як змія, що пара­лізує кролика перш ніж атакувати його. Люди стають жер­твами міфів без серйозного опору. Вони переможені й ско­рені ще до того, як виявляються здатними усвідомити, що ж насправді відбулося».

Політичний міф як засіб боротьби за владу, її легітимі-зацію і втримання значно ефективніший за насилля. Адже насильницькі методи спрямовуються ззовні, їм проти­стоять бастіони людської гідності — приватне життя, осо­биста свобода тощо, а політична міфологія, закарбовую­чись у пам'яті своїми простими і яскравими образами, гіп­нотично зомбує свідомість, стимулює дії та поведінку людини, відповідно до задумів політичного маніпулятора.

Політичні міфи мають такі особливості:

— штучне, свідоме, цілеспрямоване їх створення;

— побудова на основі засвоєних масовою свідомістю, усвідомлених і культивованих політиками колективних сподіваннях;

— поєднання тверезого розрахунку і фанатичної віри, що дає змогу політикам звільнятися від моральних пере­шкод;

— неможливість руйнування їх за допомогою раціо­нальних аргументів. Тому політичні міфи вважають ненауковим знанням, у кращому разі — напівправдою;

— безпосередня пов'язаність із політичною реальні­стю. Політичні міфи покликані виправдати певний перебіг подій, забезпечити впевненість людей у правомірності та доцільності здійснюваних політичних акцій.

До політичної міфології найчастіше звертаються в пере­ломні моменти історії — у період криз, катастроф, дестабілі­зацій, революцій, оскільки міф як політичний інструмент забезпечує доступ до важелів управління масовою свідомі­стю за дефіциту владних ресурсів. Ефективне використання

336 Прикладні політичні технології

політичних міфів, на думку А. Цуладзе, дає змогу докорін­но зламати ситуацію на політичній арені, змінити розста­новку сил на свою користь; перерозподілити владні ресурси без необхідності долати опір деморалізованих супротивни­ків; отримати доступ до нових важелів влади.

Створення політичних міфів відбувається за певною технологією, яка передбачає:

1) формування узагальненого, спрощеного, контраст­ного уявлення про дійсність («чорне — біле»; «герой — злодій», «наші — вороги» тощо);

2) нав'язування ілюзії простого пояснення суспільних проблем, забезпечення на цій основі комфортності та захи­щеності існування;

3) створення образів носіїв добра і зла — героя та анти­героя;

4) створення віртуальної реальності, яка б вабила об'єкт маніпулювання (людину, суспільство) своєю зручні­стю, простотою, зрозумілістю; розкривала нові перспекти­ви; дарувала шанс, сподівання на легкі й прості способи реалізації планів, досягнення ідеалів;

5) формування драматургії міфу (боротьби героя та анти­героя; динамічної, драматичної та непередбачуваної дії);

6) імплантація у міф елементів дива, віддалення від норм повсякденності елементів з метою стимулювання від­мови від перевірки його достовірності. Адже диво не пере­віряють, ним захоплюються;

7) підтримка завдяки грі на емоціях і переживаннях віри в міф, що блокує критичне мислення, стимулює неадекватну інтерпретацію суспільних процесів на осно­ві поєднання реальності з вигадками, містикою, фанта­зіями;

8) залучення до створення міфу громадськості, внаслі­док чого з'являються нові деталі, подробиці, варіанти міфу; посилення віри у міф, оскільки спрацьовує формула: «...у народі кажуть»;

9) штучне створення напруги між полюсами «минуле» — «майбутнє» шляхом формування у міфологемі необхідної маніпуляторові комбінації: «ностальгія за минулим — страх перед майбутнім»; «зречення минулого — перспективи світ­лого майбутнього». Основною метою цього є згуртування та мобілізація мас на очікувану маніпулятором дію;

10) культивування настроїв приреченості, пасивності, переконаності, що від волі людини нічого не залежить;

11) своєчасна заміна «неактуальних» політичних міфів на нові відповідно до політичної кон'юнктури;

Політичне маніпулювання 337

12) приховане монтування у політичний міф мотивації, яка в певний момент простимулює потрібні маніпуляторо­ві дії людини, групи людей, суспільства.

Отже, політичний міф, використовуючи консерватизм поглядів, схематизм сприйняття, несистемність мислен­ня, автоматизм реакції, програмує внутрішній світ люди­ни, готує передумови для необхідних маніпуляторові пове­дінки і дій.

Політичний імідж

Імідж покликаний впливати не на свідомість, а пере­важно на емоційну сферу людини та рівень несвідомого.

Політичний імідж — віртуальний, емоційно забарвлений образ людини, групи, організації, події, процесу чи явища, що склався у масовій свідомості та має характер стереотипу.

Метою формування іміджу є створення у психіці аудиторії потрібного образу об'єкта і відповідної думки про цей образ (об'єкт); утворення атракції (лат. attractio — притягування) — психологічного тяжіння до нього ауди­торії.

Основою механізму атракції є прагнення до максимі-зації винагород і мінімізації покарань. Людина (будь-який живий організм) прагне туди і до того, де і від кого можна отримати винагороди (позитивні емоції, приємні відчуття, задоволення потреб). Водночас вона намагаєть­ся уникати ситуацій і об'єктів, від яких отримує «пока­рання» (негативні емоції, неприємні відчуття, незадово­лення потреб).

Будь-який привабливий імідж покликаний сформува­ти позитивну думку про об'єкт, яка через закон максиміза-ції винагород і мінімізації покарань викликатиме психо­логічне тяжіння, що сприятиме певним діям стосовно нього (наприклад, голосувати за кандидата, купувати товар, вступати в організацію тощо).

У політичному маніпулюванні використовують цінніс­ні та психологічні функції іміджу.

Ціннісні функції іміджу забезпечують формування навколо особи ореолу привабливості; додають комфортно­сті міжособистісним відносинам (позитивний імідж прив­носить у спілкування симпатію, доброзичливість, пози­тивні емоції, мінімізує нетактовність і нетерпимість), підвищення самооцінки (усвідомлення особою своєї інди­відуальної непересічності та привабливості).

338 Прикладні політичні технології

Психологічні функції іміджу передбачають викори­стання його для досягнення поставлених цілей. Такими цілями найчастіше бувають міжособистісна адаптація (вірно обраний імідж дає змогу привернути до себе пози­тивну увагу і встановити нормальні відносини); зосере­дження уваги на кращих особистісних, ділових якостях носія іміджу; приховування негативних якостей (відволі­кання уваги від недоліків шляхом її концентрації на дру­горядних деталях — макіяжі, одязі, аксесуарах тощо; у такому разі вони сприймаються як цікаві особливості, пікантні риси); організація, концентрація уваги (пози­тивний імідж мимоволі приваблює до себе людей, подоба­ється їм, притягує та утримує увагу); подолання кордонів і меж поширення (вдало обраний імідж дає змогу успішно долати соціальні, конфесійні, етнічні, статеві та вікові бар'єри).

Політичний імідж формується та існує у громадській думці на різних рівнях: чуттєвому (одержані за допомогою відчуттів і сприймань враження, що містять інформацію про зовнішні ознаки і властивості носія політичного імі­джу — манеру говорити, зовнішній вигляд, характерні риси, особливості поведінки тощо); емоційному (відобра­ження у формі переживань особистої значущості та оціню­вання поведінки, діяльності політика, організації для життєдіяльності людини; здатність носія політичного імі­джу управляти та коригувати емоційний стан людини, групи, суспільства); раціональному (осмислення та аналіз слів, поведінки, діяльності носія політичного іміджу).

Ефективність іміджу забезпечують його форми: про­стота, виразність і легкість запам'ятовування. Зміст імі­джу має ґрунтуватися на характеристиках особи, діяльно­сті, поведінки, які традиційно цінуються народом; макси­мально відповідають соціальним очікуванням електорату в конкретній історичній ситуації.

Найчастіше у політичному маніпулюванні використо­вують три-, чотирифакторні іміджеві моделі.

За трифакторної моделі створення іміджу відбуваєть­ся з опиранням на моральні якості (чесний, відповідаль­ний, справедливий, послідовний тощо), інтелектуальність (освіченість, загальна і професійна ерудиція, глибокий розум, розвинена інтуїція, досвід тощо), потенціал особи (працездатність, цілеспрямованість, завзятість, рішучість, здатність до саморозвитку і самовдосконалення).

Чотирифакторна модель охоплює, крім елементів трифакторної моделі, додаткову складову, що фіксує лідерські якості особи: мотиви лідерської поведінки

Політичне маніпулювання 339

(акцентування при формуванні іміджу на творчих, кон­структивних і благородних мотивах, пов'язаних з високи­ми етичними якостями, прагненням політика розв'язати соціальні або економічні проблеми, допомогти народу тощо); авторитетність лідера (демонстрація суттєвих пере­ваг — інтелектуальних, менеджерських тощо; акцентуван­ня на високих моральних якостях політика); інновацій-ність діяльності (спрямованість іміджу на позитивний для суспільства, конкретний і швидкий результат; його форму­ванню сприяють слова: «стабілізувати», «змінити», «по­ліпшити», «зміцнити», «зупинити», «захистити» тощо); акцентована активність діяльності (поведінка лідера повинна бути помітною, ім'я і позитивні вчинки — макси­мально тиражованими у ЗМІ, лідер має завжди вирізняти­ся з оточення).

Успіх політичному іміджу забезпечують:

1) органічність, гармонійність його моделі. Наприклад, трифакторна модель обов'язково має поєднувати етичні якості, інтелектуальність, потенціал особи. Відсутність будь-якого із елементів суттєво знижує потенціал моделі; негативно впливає на нього також нерівномірне, асиме­тричне використання якостей;

2) оптимальну кількість стрижнів, навколо яких розбу­довується іміджева модель. Оскільки процес формування іміджу відбувається за використання стереотипів суспіль­ної свідомості, то він як продукт політичного маніпулюван­ня має бути максимально спрощеним, тобто поєднувати не більше трьох-чотирьох компонентів;

3) систематичне підтвердження політиком власного
іміджу.

У процесі створення політичного іміджу фахівцям (іміджмейкерам) доводиться використовувати такі еле­менти і чинники:

а) цілеспрямовано скомпонований первинний матеріал
(політик; структура, до якої він належить, пов'язана з ним
подія), покликаний мінімізувати важливі для іміджевої
моделі негативні ознаки, максимізувати позитивні;

б) іміджева модель, накладена на первинний матеріал
(уявлення політичного лідера про себе; потреби і мотиви,
що впливають на політичну поведінку; найважливіші полі­
тичні переконання; стиль ухвалення політичних рішень;
стиль міжособових відносин; стійкість до стресу тощо);

в) неминучі спотворення іміджу під час його поширен­
ня у ЗМІ;

г) вплив конкурентів, які намагаються створити нега­
тивний імідж політика, структури, події;

340 Прикладні політичні технології

ґ) випробовування іміджу повсякденною реальністю (підтвердження, спростування в реальних умовах);

д) результат активної самостійної роботи аудиторії, суб'єкта сприйняття, які реконструюють, вибудовують, сприймають і закарбовують у свідомості остаточний цілі­сний імідж.

Стабільність політичного іміджу зумовлюють:

— сумісність морально-вольових якостей і якостей, які йому необхідно використовувати для створення і під­тримання певного іміджу; здатність його до сприйняття запропонованих іміджмейкером мови, вчинків, манери триматися тощо;

— адекватність ініціатив, покликаних працювати на імідж політика, з потребами народу, вимогами та викли­ками часу;

— уміння поширити і зафіксувати у суспільній свідо­мості свою роль у вирішенні соціально важливих питань;

— послідовність і виваженість у дотриманні обраної полі­тичної лінії, намагання виконати передвиборні обіцянки;

— професійне застосування форм і методів, поширен­ня іміджу через ЗМІ (дотримання принципів своєчасності, послідовності, неодноразовості тощо);

— уміння політика вести публічну дискусію, аргумен­товано обстоювати власну позицію;

— ініціювання (інспірування) різноманітних форм, методів і прийомів демонстрації підтримки політичного лідера населенням і зацікавленими політичними гру­пами;

— тактична гнучкість, стратегічна послідовність полі­тика у відносинах із політичними опонентами.

Отже, уявлення про політика формується не внаслі­док безпосередніх контактів, а на основі символічних уявлень, що виникають завдяки суспільним комуніка­ціям. Цим зумовлене сприйняття політика як певного символу, відповідні реакції на його поведінку. Тому полі­тичний імідж відіграє позитивну роль, оскільки робить поведінку політика передбачуванішою (необхідно відпо­відати власному іміджу); стимулює наближення його до електорату, змушує враховувати настрої населення, під­тримувати з ним постійний зв'язок. Однак, будучи вірту­альним, штучним утворенням, сформованим на соціаль­ному стереотипі, він часто блокує у людей логіку здорового глузду; стимулює некритичність у сприйнятті інформації; робить особу піддатливішою до політичного маніпулю­вання.

Політичне маніпулювання 341

Політичні чутки

Дефіцит поінформованості, невизначеність ситуації, тривога і страх є сприятливим фоном для поширення полі­тичних чуток.

Політична чутка — специфічна форма недостовірної або частково достовірної інформації про певні політичні подііі, явища, осіб.

Чуткам притаманні деформованість, узагальненість, актуальність змісту інформації; простота, доступність, емоційність, неофіційність форми її подавання; циркуля­ція, самопоширення в усній формі через канали міжособи-стісної комунікації.

Глибинна суть чутки полягає в подаванні, інтерпрета­ції народом, для народу актуальної інформації, яка у кон­кретних умовах є дефіцитною, сенсаційною, неоднознач­ною, незрозумілою, загрозливою або обнадійливою.

За походженням чутки поділяють на:

а) спонтанні (не створені спеціально, не мають певної
мети, є продуктом ситуації та її інтерпретації);

б) сфабриковані (створені спеціально, з певною метою
на основі формування штучного інтересу).

За ступенем достовірності інформації чутки бувають:

а) абсолютно недостовірні;

б) недостовірні з елементами правдоподібності;

в) правдоподібні;

г) достовірні з елементами неправдоподібності.
За рівнем циркуляції розрізняють:

а) локальні (поширені у відносно невеликій соціальній
групі, серед населення села, містечка, у колективі підпри­
ємства, навчального закладу тощо);

б) регіональні (у межах географічного регіону);

в) національні (у межах країни);

г) міжнаціональні (на міждержавному рівні).
За емоційною характеристикою виокремлюють:

а) чутки-бажання, які відображають надії, очікування,
прагнення людей, серед яких вони циркулюють. Такі
чутки частіше є спробою видати бажане за дійсне. Вони
можуть підтримувати тонус соціального існування, а
також деморалізувати, створювати завищені очікування;

б) страхітливі чутки, які провокують негативні настрої
і стани, стимулюють посилення відчуття страху. Виника­
ють у періоди соціального напруження, гострого конфлік­
ту (стихійне лихо, війна, революційна ситуація, держав­
ний переворот), їх сюжети варіюються від песимістичних

342 Прикладні політичні технології

до відверто панічних. Основні функції страхітливих чуток полягають у залякуванні населення з метою схиляння до певної поведінки; активізації, мобілізації на протидію викликам і загрозам;

в) агресивні чутки, що стимулюють негативні настрої, формують агресивний стан, спрямовують агресивну дію у потрібному для маніпулятора напрямі. Основна їх мета — провокування агресивної поведінки.

За ступенем впливу на психіку розрізняють чутки, що активізують громадську думку певних груп людей, але не зумовлюють чітко виражених форм асоціальної поведін­ки; чутки, що зумовлюють антигромадську поведінку пев­них соціальних груп, руйнують соціальні зв'язки й органі­заційно-управлінські відносини між людьми, спричиню­ють масові безлади, паніку тощо.

Політичним чуткам притаманний порівняно високий ступінь узагальненості, адже вони повинні вийти за межі окремого випадку. Саме це є відмінною ознакою чуток від пліток або їх напівофіційних варіантів — доносів, дезін­формації. Чутки завжди мають чіткий часовий вимір, прив'язані до певного середовища і саме цим відрізняють­ся від байок або повір'їв. Значною мірою вони пов'язані зі свіжою новиною на відміну від легенд, анекдотів тощо. Чутки є свідомо неофіційними, а тому не мають нічого спільного з офіційною інформацією.

Активне циркулювання чуток породжують:

1) відсутність достатньої інформації з питань, які сто­суються інтересів людей;

2) розбіжності між інформацією з офіційних джерел і каналів масової комунікації;

3) кризова, проблемна, конфліктна ситуація, що сти­мулює невизначеність;

4) тривале затягування з ухваленням рішень, що тра­пляється у зв'язку з важливістю питання;

5) цілеспрямований викид інформації;

6) спроби відволікання уваги громадськості на обгово­рення другорядних питань;

7) необхідність ретрансляції правдивої інформації через чутки внаслідок неможливості її оприлюднення офі­ційними каналами;

8) протидія інформаційному повідомленню або іншій чутці (контрчутки);

9) природна схильність людини до обговорення акту­альних питань, поінформованість про які не дає змоги зро­бити чіткі висновки;

Політичне маніпулювання 343

10) бажання самоутвердитися, здобути авторитет де­монстрацією своєї поінформованості;

11) свідоме або несвідоме прагнення до встановлення емоційного балансу. Чутка може на певний час оптимізу-вати емоційний баланс у групі (зменшити чи збільшити емоційне напруження до оптимального рівня);

12) відчуття солідарності, яке виражається в прагнен­ні допомогти колегам, друзям, знайомим, попередити їх і дати змогу підготуватися до неприємної події;

13) спроби нагадати суспільству про окремих осіб, явища, події, процеси;

14) намагання людини вгамувати тривогу або страх у складній ситуації шляхом колективного обговорення, висунення власних гіпотез, пояснень, які в іншому середо­вищі стають чутками;

15) некритичність сприйняття інформації, що ґрунту­ється на безпосередньому, адресному, усному передаванні інформації; факторі «це ж знайомі казали...»; підсвідомо­му поділі на «нас» (тих, хто обговорює) і «їх» (тих, хто є об'єктом обговорення);

16) стереотипність мислення;

17) бажання сторін, які протидіють, спрямувати сус­пільну думку та енергію у потрібне русло, сформувати певну емоційну атмосферу в суспільстві;

18) необхідність зондування суспільної думки завдяки чуткам з метою підготовки до прийняття непопулярних рішень;

19) дія механізму психічного зараження, бажання ідентифікуватися з групою («Всі кажуть...»);

20) намагання людини компенсувати відсутність знач­них подій у власному житті пристрасним, емоційним обгово­ренням життя інших осіб, глобальних проблем суспільства.

У процесі транслювання і циркулювання чутки зазна­ють суттєвих змін. Основними із них є затирання, звужу­вання змісту (зникнення несуттєвих, другорядних дета­лей, посилення функціональності змісту завдяки його скороченню); загострення емоційних компонентів (обро­стання внаслідок колективної творчості новими, суттєви­ми, з огляду на стереотипи та установки аудиторії, деталя­ми; адаптування до особливостей аудиторії (підлаштову-вання під стереотипи й установки аудиторії деталей сюжету без виражених ознак затирання або загострення), внаслідок чого суттєво змінюється психологічний зміст інформації.

344 Прикладні політичні технології

На швидкість поширення, тривалість існування чутки суттєво впливають:

а) час і ситуація, в якій вона починає поширюватися.
Досить активно поширюються чутки, коли людина схиль­
на їх сприймати (цей чинник особливо враховують фахівці
телебачення), за дефіциту інформації з актуальних
питань, у кризовій ситуації, у нестабільних, тривожних,
невизначених умовах;

б) особа ретранслятора. Авторитет людини (вік, статус
тощо), ступінь довіри до неї стимулюють некритичне
сприйняття почутої від неї інформації. Чоловіки схильні
обговорювати, поширювати чутки, які стосуються політи­
ки, жінки — інформацію, пов'язану з економічними (зро­
стання цін тощо) і сімейними проблемами; молодь найча­
стіше обговорює і поширює чутки про кумирів і «зірок»;

в) характер змісту і форми подавання чутки. Щоб пере­
даватися із уст в уста (самопоширюватися), чутка повинна
бути актуальною за темою, емоційно забарвленою, макси­
мально подібною на правду, простою і зрозумілою за змі­
стом, оптимальною за формою подавання. За спостережен­
ням Р. Гаріфуліна, найефективнішим щодо поширення
чуток є прийом «чутки про чутку»: маніпулятор, який
запускає чутку, говорить: «Ви чули, ходять чутки про те,
що...». Це дає змогу поширювати чутку, уникнувши зви­
нувачення за такі дії;

г) динаміка циркулювання чутки. Упродовж двох тиж­
нів, як стверджують фахівці, чутка втрачає актуальність
або витісняється. Тому політичні маніпулятори роблять
усе можливе, щоб протягом першого тижня від появи
чутки її підхопили ЗМІ, створили умови для поширення
нової (модифікованої) чутки;

ґ) середовище поширення чутки. Найшвидше поширю­ються чутки в соціально однорідному середовищі, якому притаманні однакові інтереси, стереотипні оцінки. З огля­ду на це при плануванні чергової чутки з'ясовують особли­вості аудиторії, якій вона адресуватиметься. Багато за­лежить і від місця поширення чутки. Найчастіше для цього обирають базар, стадіон, чергу за чимось, транспорт тощо. Для поширення чуток використовують соціологічні опитування, телефонне опитування, акцентування певних фактів і висновків під час інтерв'ю, ток-шоу, теледебатів тощо (за таких умов спрацьовує механізм домислення та інтерпретації змісту чутки). За даними досліджень, у місті середніх розмірів чутка поширюється за три-чотири дні,

Політичне маніпулювання 345

якщо достеменно враховані потоки переміщення цільової аудиторії. Через ЗМІ чутки поширюються значно швидше. Отже, використання такої потужної, небезпечної мані-пулятивної зброї, як чутка, вимагає високої професійності, обережності, обґрунтованого передбачення можливих ефектів від її поширення, оскільки за невмілих дій маніпу­лятор може отримати протилежний від очікуваного резуль­тат: популяризувати об'єкт, на який спрямована негативна чутка; дискредитувати суб'єкта, на користь якого було поширено чутки, виставити його головним винуватцем таких чуток, джерелом дезінформації; прискорити непе-редбачуваний і небажаний розвиток подій тощо.

Форми і методи боротьби з чутками

Для нейтралізації будь-яких чуток, мінімізації шкоди від них слід зменшити їх актуальність (значущість) для аудиторії або усунути невизначеність їх змісту. Основними методами боротьби з чутками є профілактика і протидія.

Профілактика чуток передбачає використання пев­них дій з метою їх випередження, уникнення ситуації, в якій вони породжуються і поширюються. Основними засо­бами при цьому є:

— уникнення конфліктних ситуацій, ескалації настро­їв у суспільстві, страху, тривоги, невизначеності. Для цього доводиться вдаватися до політичних компромісів;

— своєчасне, систематичне, достовірне, авторитетне інформування суспільства з актуальних питань;

— налагодження стійкого зворотного зв'язку між дже­релом інформації та аудиторією, коригування на цій під­ставі офіційної політики;

— підтримка ефективного керівництва на всіх рівнях;

— адекватне і своєчасне реагування на потреби та запити людей;

— створення такого емоційного середовища, яке б унеможливлювало поширення чуток, навіть якщо їх про­вокують навмисно.

Протидія чуткам пов'язана зі здійсненням заходів, спрямованих на гальмування поширюваності, впливово­сті, живучості чуток, зменшення довіри до них. У цій справі ефективними можуть бути такі засоби і прийоми:

— оперативне оприлюднення офіційної точки зору, яка
суперечить суті та змісту чутки; заповнення інформаційного
вакууму переконливою інформацією з достовірних джерел;

346 Прикладні політичні технології

— підтвердженням чутки є реагування на правдиву, але певною мірою таємну інформацію, що стала відома громадськості (розставлення необхідних акцентів в офі­ційному повідомленні підвищує рівень довіри у суспіль­стві, дає змогу контролювати перебіг подій, блокує поро­дження чуток з маніпулятивною метою);

— своєчасна реакція на проблемну ситуацію, нейтралі­зація чинників, приводів, підстав, які звільняють простір для чуток;

— пошук і дискредитація реального (ймовірного) авто­ра чутки, поширення компрометуючих матеріалів про нього;

— інформування про появу анонімного ворога (образ ворога — одна з умов політичного маніпулювання), який має на меті поширенням чуток завдати шкоди громаді;

— спростування чутки є публічним розкриттям при­чин, суті, змісту і можливих наслідків чутки. Оскільки стереотипи руйнуються надзвичайно важко, потрібно, щоб чутку спростовувала знана, авторитетна особа, а сама чутка була надуманою та абсурдною. Під час спростуван­ня чутки не варто перебільшувати проблему, яка спричи­нила маніпулювання. При цьому слід включати чутку в негативний контекст (спаплюжити, спростувати, засуди­ти і замінити чимось іншим). У жодному разі чутку не слід повторювати дослівно;

— розмивання суті і змісту чутки шляхом її іронічної інтерпретації, тобто іронічного тлумачення її як надума­ної, відірваної від реалій тощо;

— доведення до абсурду змісту чутки через перекону­вання аудиторії в її нереальності, безглуздості;

— ігнорування неправдоподібних чуток. Воно полягає у тому, що перед їх спростовуванням потрібно з'ясувати, яка частина населення ознайомлена з ними, щоб не поши­рювати інформації, якої ніхто не знає; навіть потужна, роз­рекламована об'єктивна інформація неспроможна зменши­ти вплив на суспільство популярної чутки; якщо час для спростування чутки втрачено, краще не реагувати і не ство­рювати для неї додаткового інформаційного приводу;

— публічне викриття поширювачів і замовників чуток. Основними умовами успішності його реалізації є чітко вста­новлена і підтверджена персональна відповідальність за поширення дезінформуючих даних; аргументоване роз­криття суті, змісту, мети та можливих наслідків дії чуток; авторитетність особи, яка спростовуватиме чутку;

— поширення контрчутки, тобто інформації, за змі­стом протилежної сюжету чутки. Контрчутку слід викори-

Політичне маніпулювання 347

стовувати надзвичайно обережно, оскільки чутка створює психічну інерцію, внаслідок чого всі наступні повідомлен­ня сприймаються в контексті попередніх.

Чутки — це дієва, потужна зброя політичного маніпу­лятора, здатна завдяки своїй специфіці суттєво вплинути на громадську думку, підкорегувати усталені оцінки та установки.

Отже, технологія політичного маніпулювання має три послідовні фази: 1) захоплення (встановлення контакту з аудиторією; завоювання довіри; втримання уваги; викори­стання таких методів маніпулятивної дії, як психічне зараження і навіювання); 2) приймання (стимулювання мотивації шляхом мотиваційного зміщення, переведення, замовлення або актуалізації); 3) фіксування (за діяння на основі процесів захоплення, втримання, стимулювання мотивації комплексу психічних автоматизмів). Роль спу­скових гачків механізмів психічного автоматизму викону­ють, як правило, стереотипи, міфи, іміджі, чутки (цей ланцюжок можна продовжити як в один бік — додавши перед стереотипами архетипи, так і в інший — поставивши після чуток політичні анекдоти, що свідчить про потуж­ний арсенал, напрацьований роками політичними маніпу­ляторами).

Захист від політичного маніпулювання

Будь-який суб'єкт соціуму (особа, група, суспіль­ство) повинні бути захищені від політичного маніпулю­вання, володіти методами і прийомами самозахисту від нього, що є однією з важливих умов вільного волевия­влення.

Захист від маніпулювання — система дій, спрямованих на усу­нення, мінімізацію негативних переживань (відчуття тривоги, не­впевненості, вини, дискомфорту тощо) та інших впливів, які можуть травмувати особистість.

Він може здійснюватися на рівні цілісності Я; під­тримки позитивного Я-образу у міжособистісній взаємо­дії; цілісності групи у відповідь на внутрішню загрозу розпаду; захисту групи від факторів міжгрупової взаємо­дії, що загрожують її цілісності. На всіх рівнях суб'єктом захисту є особистість, що робить провідною стратегію захисної поведінки індивіда як члена групи у ставленні до представників інших груп. Залежно від характеру

Дата добавления: 2015-06-04