Принципи політичного маніпулювання 2 страница

— здійснення в разі потреби перенесення уваги;

— перевантаження інформаційного потоку зайвими, другорядними фактами та матеріалами для відволікання уваги, блокування сприйняття людиною певної інформації.

Емоції та почуття. Суб'єктивне ставлення людини до себе і світу віддзеркалюється через емоції — психічні явища, що відображають у формі переживань особисту значущість, оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини. Вони, як правило, виявляються на психологічному (внутрішнє переживання), фізіоло­гічному (активація процесів у нервовій, ендокринній та інших системах організму), суспільному (зміна поведін­ки під впливом емоцій) рівнях. Оскільки емоційне оціню­вання ситуації потребує значно менше часу і зусиль, біль­шість людей віддає перевагу саме виявленню емоцій над міркуваннями і логічними висновками.

Найпоширенішими емоційними проявами є: а) афект — сильне короткочасне нервове збудження, яке супроводжується вираженими руховими проявами, втратою вольового контролю над власними діями, бурхли­вим вираженням емоцій. Він цілком захоплює психіку лю­дини, зумовлюючи прямолінійну реакцію на ситуацію. У стані афекту порушується саморегуляція організму, по­слаблюються гальмівні процеси кори великих півкуль го­ловного мозку;

310 Прикладні політичні технології

б) настрій — відносно стійкий і тривалий психічний
стан, який упродовж певного часу емоційно (позитивно,
негативно) забарвлює психічне життя людини, характери­
зує її життєвий тонус, визначає поведінку;

в) стрес — стан психічного напруження, спричинений
несподіваними несприятливими обставинами. У стресово­
му стані поведінка людини дезорганізується, супроводжу­
ється помилками у сприйманні, пам'яті, мисленні, неаде­
кватними емоціями. Людина в такому стані виявляє три­
вогу, високу здатність до опору;

г) фрустрація — психічний стан, який характеризують
дезорганізація свідомості та діяльності, відчуття безнадій­
ності, втрати перспективи. Фрустрація може проявлятися
в агресивності, діяльності за інерцією, депресивних станах
(сум, невпевненість, безсилля, відчай).

Емоції характеризуються певними полярними ознака­ми (радість — горе, любов — ненависть, симпатія — анти­патія), активністю та інтенсивністю.

Почуття — стійке, суб'єктивно-емоційне ставлення людини до предметів і явищ дійсності. Почуття виокрем­люють явища, що мають для людини стабільну мотивацій­ну значущість. Часто вони переростають у пристрасть — сильні, стійкі, тривалі почуття, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх її прагнень, зосередженні їх на одній меті.

Стратегія і тактика маніпулятора:

— підлаштовування політичних подразників (гасел, ідей, лідерів тощо) під потреби електорату з метою фіксації позитивної емоційної оцінки;

— стимулювання за потреби емоційного, а не логічно­го оцінювання політичної ситуації, факту, лідера тощо;

— використання для досягнення своїх цілей ефекту емоційного взаємозараження (передавання емоційного стану на рівні психофізіологічного контакту між людьми);

— створення необхідного емоційного фону (афекту, ейфорії, стресу тощо) для спонукання до необхідних мані­пуляторові дії, вчинку, оцінки.

Уява. її розглядають як процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об'єктів, яких вона ніколи не сприймала. Своєрідними каталізаторами цього процесу є інтереси, потреби, світогляд людини, дефіцит інформації, необхідність прогнозування майбутнього у проблемних ситуаціях. Як форма випереджального відоб­раження дійсності уява може значно виходити за межі реальності, ґрунтуючись при цьому на реальному досвіді,

Політичне маніпулювання 311

закономірних зв'язках між об'єктами, комбінуванні відо­мих елементів у невідомі поєднання, побудові (моделюван­ні) гіпотетичних шляхів розвитку об'єкта.

Уява образно віддзеркалює дійсність, регулює пізна­вальні процеси і стани людини; сприяє формуванню вну­трішнього плану дій. їй притаманні панорамність (вихід за межі невиразного і несвідомого сприйняття); випадання абсолютних величин (незбереження однорідних елементів, неточне відтворення абсолютних розмірів); тяжіння до схематизації образу; абстрагування (створення образу шляхом уявного виокремлення найзагальніших властиво­стей предметів і відношень між ними); схильність до уза­гальнень.

Основними способами формування уяви (нових об­разів) є:

а) аглютинація (лат. aglutinare — склеювання) — син­
тезування образу шляхом поєднання ознак, властивостей
або частин різних об'єктів;

б) аналогія — створення нового образу на основі реаль­
но існуючого об'єкта, в якому проектується принципово
нова модель явища чи факту;

в) акцентування — перебільшення (применшення)
характеристик відомого об'єкта, яке дає змогу уяві змоде-
лювати абсолютно новий образ;

г) типізація — узагальнення характерних ознак та осо­
бливостей, притаманних значній кількості об'єктів та
явищ.

Образи уяви не завжди відповідають дійсності, містять елементи вигадки. Нерідко вони постають як фан­тазія — образи, які зовсім або дуже мало відповідають дійсності; мрія — образ бажаного майбутнього. Фантазія і мрія можуть сильно спонукати до втілення у життя творчих задумів, а також суттєво дезорієнтувати, демора­лізувати суспільство, підштовхнути його до невиправда­них дій.

Стратегія і тактика маніпулятора:

— використання еклектичних прийомів при створенні партійних документів, намагаючись, щоб гасла були чіт­кими і зрозумілими, а перспективи вражали і бентежили Уяву;

— постійне поширення у ЗМІ тези, сформульованої на ситуативно позитивній аналогії (наприклад, «Сталін — це Ленін сьогодні»);

— перебільшення позитивних рис «своїх» політиків, негативних — «чужих»;

312 Прикладні політичні технології

— позиціювання політиків як типових «своїх хлоп­ців» для певного сегменту електорату, на який спрямована маніпулятивна дія, завдяки двом-трьом типовим рисам (зачіска, марка цигарок тощо), решту, як свідчить практи­ка, доопрацює уява виборців;

— фабрикування на основі потреб суспільства яскра­вих мрій і пов'язування їх реалізації з певними політични­ми силами та лідерами;

— штучне створення стану незадоволеності, нав'язу­вання надуманої потреби.

Воля. Вона є психічним процесом свідомої, цілеспря­мованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей.

Складовими вольового акту є: виклик, усвідомлення мети, боротьба мотивів, ухвалення та виконання рішення. Успішність вольового акту залежить від вольових рис людини, глибини усвідомлення завдання, інтересу, її знань, умінь і навичок діяти.

Волю як психічний феномен характеризують:

а) цілеспрямованість — уміння керуватись у своїх
діях не випадковими прагненнями, а стійкими переко­
наннями, принципами, що ґрунтуються на глибокому
усвідомленні людиною своїх завдань і необхідності їх
здійснювати;

б) ініціативність — здатність самостійно ставити перед
собою завдання і без нагадувань та спонукань інших вико­
нувати їх;

в) наполегливість — здатність долати труднощі, що
виникають на шляху до досягнення мети, доводити до
кінця кожну розпочату справу;

г) самостійність — здатність критично ставитись як до
власних вчинків і дій, так і інших людей, не піддаватися
негативним впливам ззовні;

ґ) навіюваність — протилежна до самостійності ознака, яка виявляється в тому, що людина легко піддається впли­ву інших;

д) самовладання — здатність володіти собою, керувати
власною поведінкою та діяльністю.

Вольова дія тісно пов'язана з потребами, але не зумо­влена ними безпосередньо. Воля виникає, якщо людина здатна до аналізу й усвідомлення власних потягів. Вона нерозривно пов'язана з планом дій. За допомогою вольової дії людина може планово реалізувати свою мету і, підпо­рядкувавши свою поведінку свідомому контролю, змінити навколишню дійсність відповідно до свого задуму.

Політичне маніпулювання 313

Стратегія і тактика маніпулятора:

— спрямування у потрібне русло цілеспрямованості, ініціативності та наполегливості («хто нам заважає — той вам допоможе»);

— блокування здатності людини критично ставитись як до власних, так і до вчинків і дій інших людей;

— шляхом застосування певних прийомів і методик домогтися, щоб людина «самостійно» прийняла необхідне рішення;

— створення перманентних штучних криз, провоку­вання надуманих конфліктів, залякування масштабними загрозами виникнення у масовій свідомості безвілля, що проявляється через зниження загальної активності, поси­лення вагань і невпевненості там, де очевидна необхід­ність дій;

— масштабне зомбування через ЗМІ з метою посилення ступеня навіюваності суспільства, оскільки в критичних, проблемних ситуаціях людина схильна до наслідування, дії за шаблонами та стереотипами (так, як усі);

— стимулювання у суспільстві конформістських настроїв, коли людина, навіть маючи власну думку, при­стосовується до готових стандартів поведінки і схильна

. уникати протистоянь, прийняття самостійних рішень.

Темперамент і характер. Темперамент характеризує динамічний аспект психічних реакцій людини — темп, швидкість, ритм, інтенсивність. Він є закономірним спів­відношенням стійких індивідуальних особливостей особи­стості, що характеризують різні сторони динаміки психіч­ної діяльності і поведінки.

Залежно від властивостей темпераменту кожна людина на однакові подразники реагує по-своєму, індивідуально. З огляду на індивідуальні особливості реагування людей на різноманітні обставини виокремлено кілька груп (ти­пів) темпераменту:

а) сангвінічний висока (нервово-психічна активність,
багатство міміки і рухів, емоційність, вразливість, лабіль­
ність);

б) холеричний (високий рівень нервово-психічної
активності та енергії дій, різкість і поривчастість рухів,
сильна імпульсивність і яскравість емоційних пережи­
вань);

в) флегматичний (порівняно низький рівень активності
поведінки, ускладнене її переключення, повільні та спо­
кійні дії, міміка, мовлення, рівні, постійні та глибокі
почуття і настрій);

314 Прикладні політичні технології

г) меланхолічний (низький рівень нервово-психічної активності, стриманість, приглушеність моторики і мовлення, значна емоційна реактивність, глибина і стій­кість почуттів, однак слабка їх зовнішня вираженість).

Характер є індивідуальним поєднанням постійних індивідуально-психічних властивостей людини, що зумо­влюють типовий для неї спосіб поведінки в певних життє­вих умовах та обставинах.

Основою характеру є темперамент, однак цілком від нього не залежить. У формуванні характеру ключову роль відіграє соціальний фактор: характер людини як соціаль­ної істоти зумовлюється її суспільним буттям, поєднанням індивідуального і типового. Індивідуальна своєрідність біографії, умов життя і діяльності кожної людини формує різноманітність індивідуальних рис і виявів характеру. Однакові типові обставини життя людей формують одна­кові риси характеру.

Вирішальну роль у формуванні характеру відіграє виховання. Формуванню рис характеру сприяє створення ситуативних психічних станів: часте виникнення певного психічного стану є передумовою формування відповідної йому риси характеру.

Стратегія і тактика маніпулятора:

— максимальне врахування специфічних ознак темпе­раменту та рис характеру політичного лідера при форму­ванні його іміджу (позитивне — посилити, негативне — приглушити або нейтралізувати);

— використання знання специфічних особливостей темпераменту і характеру політичних опонентів під час дискусій, публічних дебатів, переговорів;

— коригування формування характеру молодих людей шляхом багаторазових повторень у ЗМІ певних образів і дій з метою створення в їх свідомості динамічних стереоти­пів, на основі яких формуються звичні дії, риси характеру.

Національна ментальність. Під нею розуміють стій­кі структури глибинного рівня колективної та індивіду­альної свідомості і підсвідомості, що визначають устрем­ління, нахили, орієнтири людей, у яких виявляються національний характер, загальновизнані цінності, сус­пільна психологія. Ментальність означає дещо спільне, що лежить в основі свідомого і підсвідомого, логічного та емоційного, саме воно і зумовлює особливості мислення, ідеології, віри, почуттів та емоцій тієї чи іншої націо­нальності.

Політичне маніпулювання 315

Формують ментальність географічне середовище, полі­тичні інститути і соціальні структури суспільства, культу­ра, традиції. Вона є активним фактором суспільного розвитку, однак малопомітним, оскільки імпульси, які надсилає ментальність народові, людині, виринають з гли­бин історії, надр підсвідомого.

Українську ментальність характеризують такі особли­вості, які для політичного маніпулятора можуть стати «точками впливу»:

а) двоїстість. У ній поєднуються західне і східне начала,
землеробська і козацька традиційно-побутова культура. Ця
двоїстість проявляється у великій амплітуді чуттєвого
життя: від любові до ненависті, від ейфорії до розпачу, а
також у певній непослідовності дій, схильності до насліду­
вання, недостатній самостійності, раптовому поширенні
панічних настроїв;

б) гіперболізація зовнішніх чинників. Вона зумовлена
багатовіковою бездержавністю, що позначилося на націо­
нальній ментальності як трагедія людини, яка є господа­
рем землі (у розумінні навичок практичного господарю­
вання, органічного злиття з природою тощо), але через дію
зовнішніх сил не може бути вільним господарем. Від цього
походять смиренність, терплячість, відсутність здорових
амбіцій, дистанціювання від особистої відповідальності;

в) відсутність почуття національної єдності. Спричине­
на вона тривалою роз'єднаністю українських земель.
Перебування їх у складі Російської, Австро-Угорської
імперій, Польщі, Румунії, Чехословаччини та інших, дер­
жав відчутно позначилося на культурі, традиціях, побуті
українців. Нині це стоїть на заваді національної та полі­
тичної консолідації;

г) консервативність. Упродовж віків цілеспрямоване
нищення, денаціоналізація української еліти звужували
коло генераторів національних філософських ідей, творців
самобутньої української культури, політичних лідерів і
провідників народу. Це посилювало консервативність
української ментальності як засобу захисту набутих націо­
нальних цінностей від чужих впливів, водночас поглиблю­
вало недовіру до власної еліти, боязнь, що вона може
запродатися знову;

ґ) нашарування радянської ментальності. Тривале пере­бування українського народу під гнітом тоталітаризму залишило свій слід на національному генетичному коді, психології людей, вихованих за радянської доби. Основни-

316 Прикладні політичні технології

ми ознаками радянської ментальності є: пасивність особи — відсутність волі до поліпшення життя власними силами; формальна активність — активність про людське око, напо­каз, для спотворення враження, що людина працює; ком­плекс меншовартості — відчуття власної нездатності, неком­петентності, непрофесіоналізму; невмотивована амбітність і хамство; патерналізм — перекладання на владу вирішен­ня власних проблем; безпорадність — сподівання на допо­могу у вирішенні власних проблем. Стратегія і тактика маніпулятора:

— різке посилення емоційного напруження під час особистого спілкування, політичного мітингу з метою експлуатування двоїстості ментальності;

— постійне нагадування про зовнішній чинник (ефек­тивне одночасне актуалізування полярних факторів, наприклад, Росії — США), щоб спрямувати політичну енергію у потрібне для маніпулятора русло;

— гра на протиставленні Сходу і Заходу України, мусування ідеї розколу країни, втрати незалежності з метою спонукання до компромісу на умовах маніпулятора;

— різнобічне стимулювання процесу поглиблення роз­колу між політичними лідерами і масами, настроїв розча­рування в «еліті» (народом без лідера простіше маніпулю­вати);

— актуалізація консервативності національної мен­тальності для блокування рішучих реформаційних кроків;

— реанімація радянських стереотипів сприйняття і поведінки.

Отже, стратегія і тактика маніпулятора щодо викори­стання зазначених мішеней ґрунтується на знанні емоцій­них, образоутворювальних, пристосовницьких, вольових, характероутворювальних елементів людської психіки, а також на розумінні співвідношення її індивідуальних і ко­лективних проявів.

Штучні мішені. Для досягнення результату маніпуля­тор не лише використовує сформовані особливості люди­ни, колективу, маси, а й створює нові — штучні, зручніші, доступніші або ефективніші мішені. Цього нерідко досяга­ють неманіпулятивними засобами, однак надалі викори­стовують для досягнення маніпулятивних цілей. Ідеться про створення мішеней, ураження яких зумовлює необхід­ний маніпулятору швидкий і якісний ефект. Як правило, ця робота передбачає:

Політичне маніпулювання 317

1) створення спонукачів активності — потреб, інтере­сів, схильностей, ідеалів, маючи на меті спонукати, спро­вокувати, спрямувати;

2) формування регуляторів активності — смислових, цільових або операційних настанов, групових норм, само­оцінок, тобто переконати, налаштувати, навіяти;

3) створення необхідних когнітивних структур — сві­тогляду, переконань, вірувань, знань (навчити, перекона­ти, повідомити, поінформувати);

4) формування необхідного операційного складу діяль­ності — способу мислення, стилю поведінки, звички, умін­ня, навику, кваліфікації (навчити, витренувати, відпра­цювати);

5) приведення до певного психічного стану — дестабілі­зація, втома, нетерплячість, некритичність, зосередже­ність, пригніченість, розгубленість, нерішучість, ейфорія таін.

Вибір, оптимальне поєднання застосовуваних груп чи їх елементів залежать від характеру завдання, налаштова-ності електорату чи певної його частини, масштабності ре­алізації тієї чи іншої проблеми часових і просторових па­раметрів діяльності в межах політичної ситуації.

Об'єкти політичного маніпулювання

Основними об'єктами політичної маніпуляції є всі фак­тори, що визначають, регулюють і змінюють поведінку особи: джерела мотивації активності, поведінки людини — потреби, інтереси, схильності; настанови, групові норми, самооцінки людей — чинники, які регулюють активність; стани, в яких людина може перебувати — апатія, тривога, ейфорія тощо.

Спектр потреб людини поділяють на біологічні (визна­чають поведінку протягом порівняно нетривалого часу, їх задоволення відбувається відносно легко і швидко) та інформаційні (пізнавальні, соціальні, задовольняються значно повільніше, ніж біологічні). Суб'єктивно потреби переживаються у формі емоційно забарвлених бажань, потягів та устремлінь.

Необхідність задоволення потреб є передумовою фор­мування мотиву діяльності — сукупності зовнішніх і вну­трішніх умов, що стимулюють активність суб'єкта і визна­чають її спрямованість.

318 Прикладні політичні технології

Діяльність людини, як правило, зумовлюється сукуп­ністю мотивів, серед яких розрізняють внутрішні і зовніш­ні. Основою внутрішніх мотивів є потреби, емоції, інтере­си людини. Зовнішні мотиви віддзеркалюють реакцію на специфіку та особливості ситуації, в якій опинилася люди­на. Різноманітні поєднання внутрішніх і зовнішніх моти­вів утворюють мотиваційну сферу особи, формують ієрар­хію мотивів, у якій американський психолог А. Маслоу виокремив п'ять рівнів потреб:

1) фізіологічні потреби (їжа, вода, відпочинок, секс та ін.), пов'язані з виживанням, фізіологічною адапта­цією організму;

2) потреба в безпеці (стабільність, порядок, захист тощо), яка стимулює людину уникати болю, хвороб, втра­ти засобів до існування, загроз собі та близьким людям;

3) потреба в любові, прихильності та належності (сім'я,
дружба), що полягає в бажанні людини відчувати себе на­
лежною до певної спільноти, підтримувати дружні, ділові
взаємини з іншими людьми, мати з ними спільні, близькі
погляди на життя;

4) потреба в пошані (визнання, репутація, престиж,
статус, слава), зумовлена бажанням людини бути позитив­
но оціненою з боку оточення, подобатися, користуватися
авторитетом, відчувати схвалення й подяку інших людей;

5) потреба в самореалізації (самоповага, самоактуаліза-
ція, розвиток здібностей), зумовлена бажанням реалізува­
ти власні здібності й таланти, творчий потенціал. Втілю­
ється вона через досягнення цілей, здобуття влади тощо.

Задоволення потреб завжди починається з нижчого рівня (фізіологічні потреби), потім переходить на вищий щабель. Тому нижчі потреби завжди задоволені більше, ніж вищі.

Стан людини регулює її адаптацію до ситуації і зовніш­нього середовища. Він віддзеркалює задоволення (незадово­лення), комфорт (дискомфорт). Основними інтегральними психічними станами є бадьорість, психічне перенасичення, ейфорія, втома, апатія, депресія, відчуження, втрата від­чуття реальності, нудьга, тривога.

Психічний стан —- форма прояву психіки індивіда, інтегроване відображення в ній ситуації (впливу на суб'єкт внутрішніх і зовніш­ніх стимулів) без чіткого усвідомлення її змісту.

Установкою (атитюдом) називають готовність, схиль­ність суб'єкта до сприйняття майбутніх подій і до дій в певному напрямі. Атитюд має складну структуру і охоп-

Політичне маніпулювання 319

_лює схильність сприймати, оцінювати, усвідомлювати та діяти стосовно того чи іншого соціального об'єкта (явища) певним чином. Він виконує функцію соціального присто­сування («Ми діємо відповідно до певних установок, тому до в цьому середовищі нам це вигідно»), когнітивну (спро­дує орієнтацію у світі, дає змогу легко систематизувати, аналізувати й оцінювати події), функцію виражальну (виявляється в думках і поведінці, сприяє самовираженню особи), психологічного захисту (дає змогу особі уникнути внутрішніх конфліктів, підтримати самооцінку).

Отже, об'єкти політичного маніпулювання є своєрідни­ми больовими точками, натискаючи на які, досвідчений маніпулятор досягає бажаного ефекту. Це зумовлено вико­ристанням ним факторів, що суттєво впливають на вини­кнення і перебіг суспільної активності: породжують і сти­мулюють її (потреби, інтереси, схильності); спрямовують (настанови, норми, самооцінки); регулюють її інтенсив­ність (психічні стани).

Механізм політичної маніпуляції

Суть механізму політичної маніпуляції полягає у цілеспрямованій, але прихованій дії маніпуляційних стра­тагем, методів і прийомів, спрямованих на коригування (зміну) потреб, бажань, мотивів, установок, психічних ста­нів людини, які регулюють, регламентують поведінку з метою здобуття або утримання влади.

Стратагеми управління — впливу — маніпулювання. Стратагемою називають стратегічний план, що передба­чає створення для супротивника пастки або використання хитрощів. Стратагемна політика полягає в реалізації заз­далегідь підготовленої стратагеми з використанням засо­бів і методів, запозичених не з норм і звичаїв міжнародно­го права, а з теорії військового мистецтва. Ґрунтується вона на принципі «мета виправдовує засоби».

Основою стратагеми є будь-які хитрощі, прийоми, способи, інтриги, що застосовують з метою досягнення переваги.

За словами В. М'ясникова, використання стратагемно-сті як основи активної, продуманої і прорахованої маніпу-лятивної політичної дії дає змогу передбачити ходи в полі­тичній грі, а інколи не просто передбачити, а й запрогра­мувати їх, беручи за основу особливості ситуації та якості супротивника, що є зразком політичної далекоглядності,

320 Прикладні політичні технології Щ

причому далекоглядності активної.

Найчіткіше маніпулятивну основу стратагем описав майже дві з половиною тисячі років тому китайський пол­ководець і державний діяч Сунь-Цзи у «Трактаті про військове мистецтво». Його поради дотепер використову­ють з певними інтерпретаціями у політичному маніпулю­ванні: якщо ти щось можеш, показуй супротивникові, ніби нічого не можеш; якщо ти користуєшся чимось, пока­зуй, ніби ти цим не користуєшся; хоч ти близько, показуй, ніби ти далеко; хоча ти далеко, показуй, ніби ти близько; заманюй його вигодою; приведи його в розлад і бери його; якщо у нього всього повно, будь напоготові; якщо він силь­ний, ухиляйся від нього; збуди в ньому гнів, приведи його в стан розладу; прийнявши покірливий вигляд, виклич в нього завищену самооцінку; якщо його сили свіжі, втоми його; якщо в його рядах злагода, роз'єднай, постарайся посіяти розбрат; нападай на нього, коли він не готовий; виступай, коли він не чекає.

Останнім часом активізувалася увага до надбань стра-тагемного мислення з метою створення стратегічного ком­плексу (матриці) дій, покликаних забезпечити в конкрет­ній ситуації управлінський результат.

За спостереженнями американських психологів Е. Арон-сона та Е. Пратканіса, тактичні прийоми переконання (мані­пулювання) досягають максимального успіху, якщо їх реа­лізація відбувається з урахуванням таких головних стра­тагем впливу:

1) формування сприятливого упередження — забезпе­чення позитивного інформаційно-емоційного клімату для сприйняття необхідного маніпуляторові повідомлення. Це досягається завдяки вмілому формулюванню питання та створенню під час обговорення ілюзії, що «все всім відо­мо», «всі думають так, як і носій інформації», «обговорен­ня є формальним, оскільки рішення очевидне». Внаслідок цього маніпулятор отримує згоду, навіть не намагаючись переконувати;

2) здобуття довіри до джерела інформації. Використан­ня цієї стратагеми має на меті створення позитивного обра­зу в очах аудиторії. Маніпулятор повинен здаватися сим­патичним, авторитетним, таким, що заслуговує на довіру;

3) зосередження (фіксація) уваги, думок осіб, яким адре­сована інформація, на тому, що потрібно маніпуляторові; ^;

4) контроль за емоціями об'єкта впливу. Суть цієї стра* тагеми полягає в штучному збудженні емоцій людини, про­понуванні певного способу реагування на неї, яке «випад' ково» виявляється бажаною для маніпулятора дією.

Політичне маніпулювання 321

Отже, стратагема є своєрідною матрицею політичної маніпулятивної дії, а стратагемність — специфічним спла­вом стратегії та вміння розставляти приховані від против­ника пастки. Вона поєднує оцінку ситуації та використання специфічних для неї маніпулятивних прийомів. Стратагема не лише визначає набір методів, прийомів маніпулятивної дії, а й указує на можливість, доцільність, особливості (ком­бінація, послідовність) їх застосування.

Дата добавления: 2015-06-04