Політичнийімідж як чинник позиціювання суб'єкта політики 281

виборців, яку здійснюють за місцем їх проживання. Полі­тики та їх команди навідуються до виборців додому, по­яснюють основні положення програми (передвиборної платформи), ведуть відвертий, невимушений діалог. Така практика зближує кандидата з виборцями, вселяє довіру до нього, допомагає запам'ятати його образ. Крім того, вона не потребує спеціальних технічних засобів.

Людина легше запам'ятовує співбесідника, отримавши якийсь сувенір, що актуально й при формуванні іміджу політика. Як сувенір використовують елементи його імі-джевого стилю: поліетиленові пакети, авторучки, нотат-ники, запальнички та ін. Нерідко при цьому вручають ♦корисні (агітаційні, презентаційні, сигнально-інформа­тивні) листівки». Додаткова («корисна» для виборця) ін­формація, яка може бути безпосередньо не пов'язана з ви­борами, у презентаційній листівці повинна займати до 25% обсягу, агітаційній — до 50%, а в сигнально-інформа­тивній — понад 50%.

У процесі формування іміджу політика не обходиться без використання політичної реклами. При цьому зосе­реджуються на персоналізації політичних питань, мораль­них, ділових якостях політика, дбаючи про послідовність реклами (систематичне розгортання певних поглядів і об­разів), а нерідко й на маніпулюванні слабкими сторонами іміджу конкурентів. Однак у цій справі слід уникати пря­мих випадів на адресу конкурентів, оскільки громадсь­кість негативно реагує на це. Важливе значення мають лексика (опорні слова, словосполучення), візуальні симво­ли, в т. ч. колір, стиль рекламних повідомлень.

За даними досліджень, 7% успіху політика залежить від того, що він говорить, 55% — від враження, яке він справляє. Слова, манери, тональність виступу, образний ряд, емоційне забарвлення, орфоепія, одяг — усі ці компо­ненти визначають імідж політика.

Іміджеві навантаження мають його політична програ­ма та політичні гасла, які повинні бути чіткими, конкрет­ними, зрозумілими, не лише декларувати політичний курс, а й формулювати механізми його реалізації. За своїм формулюванням положення програми мають легко підда­ватися пропаганді, працювати на створення необхідного образу їх автора. Незрозумілі, обтяжені спеціальною тер­мінологією програмні документи, гасла залишають людей байдужими до них.

Актуалізація іміджу здійснюється в активному — діа­логовому режимі (спонукає аудиторію до відповідних дій

282 Прикладні політичні технології

стосовно політика) і пасивному — монологовому (пасивне сприйняття виборцями ідей політика).

Діалоговий режим дає змогу політикові постійно взає­модіяти зі своїм електоратом, мати зворотний зв'язок, опе­ративно й адекватно відгукуватися на щонайменші зміни його настрою. Для забезпечення цього режиму налагоджу­ють роботу контактних телефонів, організовують зустрічі з політиком, його участь у масових заходах. Діалоговий режим здебільшого використовують кандидати популіст­ського типу, які дбають про імідж народних заступників. Певну ефективність забезпечує й використання таких по­пулістських прийомів: «обіцяй, може, повірять»; «пропо­нуй прості рішення складних проблем»; «не забирай у лю­дей надії, перспективи жити краще»; «якщо хочеш урази­ти супротивника, бий з розмаху»; «співчуваючи супернику, прославляєш себе»; «шокуй публіку гранич­ною відвертістю»; «часто повторюй "я один з вас" (важке життя, маленька квартира, невисока зарплата)».

Можливості застосування монологового режиму актуа­лізації іміджу (виборцям відводиться роль пасивного с прийняття проголошуваних ідей) вужчі, бо не кожен кан­дидат може претендувати на імідж «мудреця», чиї слова сприймають без критичного аналізу. Використовують його переважно в інтелектуалізованому середовищі політики, які претендують на роль духовного, інтелектуального ліде­ра нації або вже мають таке визнання.

Особливості формування іміджу політичної партії

Формування і використання привабливого іміджу по­літичної партії є одним із найважливіших чинників її по­літичного успіху, умовою здобуття симпатій електорату. Досягнення цієї мети потребує значних політичних, орга­нізаційних, ідеологічних, психологічних зусиль, спира­ється на певні теоретичні постулати, правила і технології. Момент істини в цій роботі настає на фініші виборчої кам­панії, коли партія здобуває електоральну перемогу у бо­ротьбі зі своїми конкурентами або зазнає невдачі. Ситуа­тивними симптомами ефективності її іміджу є визнання, підтримання населенням партійних програм, позицій, ак­цій, про що можна дізнатися з результатів соціологічних досліджень та багатьма іншими способами.

За багатьма ознаками виборчі кампанії є війною імі­джів, у якій перемагає політична сила, імідж якої є най-

Політичний імідж як чинник позиціювання суб'єкта політики 283

привабливішим для виборців, відповідає особливостям по­літичної дійсності, політичної свідомості та політичної культури громадян. Тому першочерговим завданням кож­ної партії є формування її індивідуального іміджу, який по­винен продемонструвати виборцям її специфіку та перева­ги, чинники, на підставі яких саме їй слід віддати симпатії.

Імідж політичної партії, як і політичного лідера, фор­мується в масовій свідомості і має характер емоційно за­барвленого стереотипу. Його створення відбувається зде­більшого стихійно, під впливом спеціалізованих дій (за­стосування технологій політичної психології, політології, рекламування, політичного маркетингу, соціології, кому­нікативної практики). Вдало сформований імідж віддзер­калює очікування певних соціальних груп, для чого по­трібне їх точне осягнення суб'єктом політичної діяльності та втілення у гаслах, закликах, діях. За своєю суттю імідж політичної партії є стійким її образом у свідомості цільо­вих груп (клієнтів, інвесторів, ЗМІ). Для української дій­сності характерне домінування іміджу лідера в іміджі по­літичної партії (транзитування персонального іміджу в імідж організації, що виявляється в наданні партії чи бло­ку найменування їх лідера).

Засобом формування іміджу є одиниця комунікації, повідомлення (цикл, серія, сукупність повідомлень), яке спеціально створюється і транслюється задля впливу на ці­льові групи, досягнення необхідного ефекту в громадській думці, тобто з метою створення позитивного сприйняття організації. Як свідчить практика, громадяни частіше від­дають перевагу партії, що демонструє внутрішню єдність і стійкість, а постійні внутріпартійні конфлікти, розколи створюють негативний образ партії та її лідерів.

Для створення політично ефективного іміджу партії важливо знати і враховувати його структуру. Структурний підхід передбачає уявлення про імідж як про сукупність певних зовнішніх параметрів та ознак, з якими асоціюєть­ся діяльність суб'єкта. Відповідно до нього структуру імі­джу політичної партії утворюють:

а) назва;

б) символіка, гасло (слоган), логотип, постійний кому-
нікант («обличчя» партії), герой, гімн, легенда;

в) програмні положення, основні ідеологеми, соціаль­
но-політичні орієнтири;

г) ставлення партії до актуальних суспільних проблем;
ґ) пропоновані способи розв'язання проблем виборців;

д) образ, авторитет лідера (лідерів).

284 Прикладні політичні технології

Ці компоненти іміджу є своєрідними засобами, канала­ми передавання громадськості інформації про політичну партію, основні форми її презентації. Своєю сукупністю вони утворюють складний символ партії, інформують ці­льові групи і громадську думку про її політичну позицію, претензії на соціальну роль, а також про цінності та норми життєдіяльності, які вона пропонує і гарантує. Іміджеві повідомлення дають змогу ідентифікувати, виокремити партію у політичному середовищі, простежити зв'язок між нею і результатами її діяльності.

За іншим підходом (Л. Федоренко), імідж політичної партії формується за допомогою таких взаємопов'язаних і взаємообумовлених структурних компонентів:

— імідж діяльності партії (відповідність змісту діяль­ності цінностям і нормам суб'єктів соціального оточення, причетність її до соціально схвалюваної, суспільно корис­ної діяльності, відповідність суб'єктивним критеріям її ус­пішності тощо);

— імідж продукту діяльності (відповідність результа­тів політичної діяльності об'єктивним потребам людей, їх цінностям і морально-етичним нормам, соціальним стату­сам, моді тощо);

— імідж суб'єктів діяльності (відповідність їх образів, особистісних стилів поведінки, діяльності соціальним очі­куванням, стереотипам та установкам організації).

Між цими структурними компонентами існують не­однозначні, часто змінювані співвідношення: домінування одних може відволікати увагу від інших або заперечувати їх зміст, цінність; уявлення про один структурний компо­нент іміджу зумовлює загальне враження про партію.

Для функціонального підходу до політичного іміджу характерно зосередження уваги на психологічних функ­ціях окремих компонентів іміджу як соціально-психоло­гічного явища. На думку представників цього підходу, об­раз політичної партії складається із образу-знання, образу-значення, образу-прогнозу, образу бажаного майбутнього. Сукупний імідж партії охоплює її зовнішній імідж (існує у значущому для організації зовнішньому середовищі) і вну­трішній (образ партії, який має значення для всіх членів партії). Внутрішній імідж зміцнює корпоративний дух, виробляє почуття причетності до спільної справи, «партій­ний патріотизм». Формуючись у внутріорганізаційних ко­мунікаціях, сукупний імідж партії втілюється у візуаль­них, вербальних знаках і символах, що транслюються ко-мунікантам у зовнішньому середовищі.

Політичний імідж як чинник позиціювання суб'єкта політики 285

Особливо активно використовують елементи іміджу, що експлуатують людське прагнення до соціальної само-ідентифікації, вселяють відчуття належності до певної со­ціальної групи, стимулюючи цим відповідний електораль­ний вибір як підтвердження власного соціального статусу.

Імідж політичної партії завжди є продуктом її діяльно­сті та складається з певних чинників. Від їх дії залежить ефективність іміджу. Тому важливо не пускати на само-плив створення іміджу, адже він може сформуватися сти­хійно і не завжди відповідати меті політичної партії. Робо­та щодо формування іміджу політичної партії повинна бути пов'язана з розширеним і багатовимірним описом її портрета з огляду на те, яким він повинен бути побачений і сприйнятий.

Для створення іміджу політичної партії необхідно до­тримуватися таких вимог:

1) затребуваність іміджу. Ідеться про відповідність
його суспільним запитам, очікуванням і вимогам великих
груп виборців. Ця настанова є ключовою, оскільки відоб­
ражає взаємозв'язок між політичною партією і суспіль­
ством. Підлаштування іміджу під соціальні очікування
здійснюється на підставі соціально-психологічних дослі­
джень і соціологічних опитувань, спрямованих на визна­
чення домінуючих в суспільстві цінностей, проблем, стра­
хів, потреб тощо.

Через затребуваність іміджу реалізують такі найважли­віші функції політичної партії, як агрегація (об'єднання ча­стин у більші структури) й артикуляція інтересів суспіль­ства (чітка заява про політичні, економічні, соціальні інтереси, діяльність держави, партій, інших політичних структур), адже, виражаючи суспільні інтереси за допомо­гою політичної комунікації і політичної діяльності, партія сприяє формуванню свого ефективного іміджу.

Суспільні очікування, запити й вимоги є основою фор­мування іміджу політичної партії, але їх використання по­винно співвідноситися зі становищем партії в партійній системі суспільства;

2) реалістичність іміджу. Імідж політичної партії пови­нен відповідати дійсності, не бути продуктом фантазій. Пе­редусім він має відображати характер партії як політичної організації, націленої на здобуття влади за результатами демократичних виборів, міцно пов'язуватися з реаліями політичної системи та життям країни;

3) яскравість і простота іміджу. Ефективний імідж по­літичної партії повинен бути яскравим, таким, що за-

286 Прикладні політичні технології

пам'ятовується, відмінним від інших, викликати позитив­ні емоції, складатися з відносно простих за структурою ха­рактеристик. Також він має бути відкритим і зрозумілим виборцям та іншим учасникам політичного процесу. Тому при формуванні не слід перевантажувати образ політичної партії надмірною кількістю характеристик. Крім того, імідж партії повинен породжувати обмежений і водночас достатній набір асоціацій, що відображають основне її призначення в суспільстві, державі, політиці, створювати відчуття її доступності для виборця і не сприйматися як закрите політичне угруповання або клієнтела (група осіб, які залежать від патрона). З цією метою політичні партії використовують короткі і ємні с догани, які викликають у виборців абсолютно чіткі асоціації і відчуття. Однак про­стота зовсім не зобов'язує до спрощеності, примітивізму, спричинюючи неоднозначне їх тлумачення.

Сформований рекламою імідж політичної партії часто має лише поверховий зв'язок з її сутністю і завданнями. На­приклад, одним із найважливіших атрибутів партії є її мета, яку часто подають як красиву ілюзію, спрямовану на реалі­зацію принципу соціальної ідентифікації громадян (напри­клад, «людина — родина — добробут — Україна»). Латентна сутність цієї мети зазвичай концентрується у здобутті влади. Тому позитивні аспекти іміджу політичної партії часто ґрун­туються на її другорядних ознаках. Своєю варіативністю він надає громадянам широкі можливості для символічної іден­тифікації політичної організації, визнання її цінності.

Реалії політичної практики свідчать, що абстрактними роздумами про загальне благо вже неможливо здобути електоральні симпатії, бо виборці прагнуть дізнатися, які переваги для них обіцяє прихід до влади конкретної пар­тії. Тому звернення партій до всього народу не мають ефек­тивності, потрібно орієнтуватися на конкретні групи ви­борців та їх інтереси.

Політична партія повинна чітко показати виборцям, як її ідеї змінять життя на краще, взаємозв'язок між ідея­ми і практикою, а також інтересами і прагненнями вибор­ців. У демократичних країнах напрацьовано багату прак­тику створення іміджу партії. Часто вона ґрунтується на протиставленні правлячих партій та опозиційних, коли одні аргументують, реалізують, захищають певний полі­тичний курс, а інші — критикують його і пропонують аль­тернативний курс.

Кожна партія намагається вселити виборцям відчуття їх особистої причетності до важливих звершень, визна-

Політичний імідж як чинник позиціювання суб'єкта політики 287

чальних подій. Правляча партія завжди акцентує увагу на своїх досягненнях, обіцяє їх вищий рівень у разі її переоб­рання, а також переконує виборців, що партія-конкурент, яка прагне влади, не спроможна змінити життя на краще. Опозиційна політична сила завжди намагається створити негативний образ провладної партії показати невикориста­ні нею можливості та нереалізовані шанси, звинуватити її в усіх негараздах.

Стратегія конструювання іміджу партії часто ґрун­тується на протесті (проти підвищення податків, посла­блення обороноздатності, порушення прав людини тощо) або декларуванні привабливої мети («За зміни», «Зробимо країну могутньою», «Подолаємо кризу»). Як правило, стратегії будуються на збалансуванні турботи про необхідні суспільству зміни і наявних для цього компетенцій (знан­ня, можливості) партії. Найяскравіше і концентровано імі­джеві характеристики виражаються в гаслах («Життя кра­ще з консерваторами» тощо). Посилення позитивних імі-джевих характеристик партії пов'язане з акцентуванням негативних характеристик партій-конкурентів. Зазвичай політичні партії використовують у виборчих кампаніях по­зитивну (60%) і негативну (40%) інформацію.

Імідж політичної партії залежить від змісту, стилю діяльності її лідера, керівного складу, регіональних струк­тур. Впливає на нього і поведінка партійців, що свідчить про певну його персоніфікованість. Партія, яка дбає про свій імідж, повинна бути демократичною, сприйнятливою до новацій, лояльною до різних точок зору і водночас орга­нізаційно монолітною. Суттєвою передумовою іміджу є згуртованість: партія, що роздирається фракційною бо­ротьбою, не може розраховувати на привабливий серед на­селення імідж. Створенню і розвитку іміджу партії сприяє активність її членів щодо роз'яснення програмних устано­вок, стратегії і тактики. Це сприяє розширенню її політич­ного поля, формує нові можливості щодо здобуття симпа­тій електорату (рис. 2.1).

Обираючи певні технології створення іміджу політич­ної партії, важливо мати на увазі, що у ЗМІ циркулює ве­личезна кількість політичної інформації, до якої багато людей виявляє байдужість, недовіру. Тому при формуван­ні в індивідуальній свідомості політичних уподобань, пе­реваг важливу роль відіграє доступність інформації, що спрощує її сприйняття. У розвинутих демократіях з метою обмеження випадковостей у виборчих кампаніях викори­стовують політичний маркетинг, можливості якого за-

безпечують ефективне створення і поширення іміджу по­літичних організації та її представників. Стратегічна концепція політичного іміджу включає створення перед­виборної програми, розробку ідеології, стилю політичної поведінки, привабливих для виборців гасел, покликаних мобілізувати їх енергію на користь політичної партії та її лідерів. Ефективний політичний імідж повинен відпові­дати вимогам політичного ринку і соціальним очікуван­ням груп виборців, на які розраховує організація, всту­паючи у виборчу боротьбу. З огляду на це розробляють програму комунікацій, яка має підкреслити переваги ор­ганізації та її представників і недоліки опонентів. Отри­мані за допомогою маркетингового аналізу знання полі­тичного ринку дають змогу вибудувати поведінку в кон­кретній ситуації залежно від поведінки політичних конкурентів, настроїв на політичному ринку, можливо­стей впливу на них.

У політичній практиці важливо враховувати такі ос­новні принципи формування іміджу партії:

— джерелом перемоги є цілеспрямована робота над створенням, оновленням і пропагандою іміджу;

— імідж партії формують задовго до початку виборчої кампанії, він не може радикально змінюватися перед кож­ними виборами. Постійною має бути його основа, яку по­ступово доповнюють новими елементами залежно від ви­мог часу;

Політичний імідж як чинник позиціювання суб'єкта політики 289

— іміджеві характеристики повинні відображати елек­торальні очікування і проблеми, з якими виборці мають справу в повсякденному житті. Важливі проблеми і шляхи їх подолання необхідно викладати доступною мовою;

— при формуванні іміджу партії слід визначити сту­дінь важливості проблем для виборців, рівень довіри до партії, її здатності розв'язувати актуальні для суспільства і цільових електоральних груп проблеми;

— партія повинна заволодіти увагою виборців, постій­но утримувати її, для чого необхідні регулярні виступи її представників у ЗМІ (відповідно до графіка комунікатив­ної активності);

— здійснення опитувань громадської думки та опри­люднення їх результатів, що підтверджували б дотриман­ня обраного шляху, недалекоглядність партії-суперника;

— цілеспрямоване здійснення програмних заяв з ін­терпретацією важливих подій політичного, економічного, культурного життя; надання інформації про плани пере­творень і конкретні щодо цього справи;

— зосередження уваги виборців на симпатії до партії визнаних у суспільстві авторитетів, простих людей;

— забезпечення цілісності, узгодженості іміджу партії;

— стабільність безпосередніх зв'язків з виборцями, од­ним із способів цього може бути адресне розсилання інфор­мації про партію із стислим викладом у 4—5 пунктах її ос­новних ідей;

— зосередження на лідері і його соціально-політично­му образі у формуванні іміджу партії. Та навіть найприва-бливіші елементи політичного портрета лідера не допомо­жуть, якщо в суспільстві склався негативний імідж партії;

— популярна партія, навіть очолювана непопулярним лідером, має шанси на успіх, а шанси непопулярної партії, очолюваної впливовим лідером, мізерні;

— імідж партії створюється постійно завдяки її участі у здійсненні значущих для суспільства, цільової аудиторії заходах, які формують позитивне її сприйняття;

— при формуванні іміджу партії передусім слід зосе­реджувати увагу на перевагах її політики, а не окремих осіб, які належать до неї: лідери змінюються, партія зали­шається;

— імідж партії є стійкішим, ніж імідж лідера, однак малопродуктивно створювати імідж лідера шляхом постій­ного акцентування уваги на перевагах політики партії;

— імідж партії повинен спиратися на оригінальні, про­мовисті справи і слова, однак неприпустимо використову­вати нереалістичні обіцянки;

290 Прикладні політичні технології

— важливим елементом іміджу є ефективно популяри­зовані символи партій;

— партійні з'їзди, мітинги, конференції необхідно ор­ганізовувати і проводити як яскраві рекламні акції.

При створенні у суспільній свідомості належного авто­ритету партії недостатньо обмежитися демонстрацією по телебаченню соціальної реклами. Необхідні різноманітні комплексні заходи. Обережно слід використовувати при цьому конкурси краси, помпезні шоу, презентації із не­значного приводу. Неефективними можуть бути і недо­статньо продумані та вмотивовані благодійні акції.

Розробку оптимальної програми, раціональний добір заходів щодо створення іміджу партії повинні здійснити фахівці на основі вивчення електоральних очікувань.

Технологія формування іміджу політичної партії та її лідера передбачає такі ключові операції:

1. Формулювання проблеми, яка полягає в конструю­ванні ефективного іміджу партії, політиків. На практиці це означає висвітлення комунікативними та іншими агіта­ційно-пропагандистськими засобами питань, спроможних викликати довіру, симпатію, співчуття, створити і тира­жувати соціально-політичні портрети, які відповідали б цим вимогам. Зміст іміджу комбінується з інформаційно-смислових блоків, при створенні і доборі яких орієнтують­ся на людські переваги і картини політичної ситуації (кон'юнктуру).

Домінантними компонентами при конструюванні імі­джу є:

— розуміння організацією, політиками соціально-еко­номічних завдань суспільства, зосередженість на пробле­мах, що хвилюють людей. Сигнали про увагу до цих пи­тань стосуються розумової сфери виборця;

— готовність брати на себе відповідальність за соціаль­но значущі, складні рішення, що зосереджує увагу на полі­тичній волі партії, її лідерів;

— ціннісно-етичний ореол, який об'єднує елементи і завершує образ. Він пов'язаний з глибинними пластами свідомості і підсвідомості, тому повинен відображати яко­сті, що високо цінуються в конкретній культурі. Ця домі­нанта може виявитися вирішальною і для політиків, ос­кільки із зміною іміджу їм необхідно змінитися і самим, змінити манери, звички, способи публічної поведінки.

Значні політичні дивіденди приносить харизматична зовнішність політика, наділена особливою привабливістю,

Політичний імідж як чинник позиціювання суб'єкта політики 291

таємничістю, здатністю впливати на ірраціональні пласти свідомості.

2. Дослідницький етап. Формування іміджу політич­
них організацій і політичних лідерів неможливе без ви­
конання таких дослідницьких робіт, як порівняння їх
програмних документів з документами, установками, га­
слами інших політичних організацій і їх лідерів, іденти­
фікація програшних положень, стилю викладу. Ключові
положення програмних документів політичних організа­
цій, лідерів — товар на політичному ринку ідей. Вони по­
винні бути доступними, виражати інтереси соціальних
груп, на які розраховує політична сила в боротьбі за голо­
си виборців.

Не менш важливі й такі дослідницькі завдання, як ви­вчення ступеня популярності організації, рівня її підтрим­ки населенням (соціологічні опитування, експертні оцінки та ін.), аналіз критичних зауважень і побажань, оператив­не віддзеркалення їх у гаслах і тактиці поведінки. Завжди актуальним є вивчення стану політичного ринку, політич­ної та соціально-економічної кон'юнктури, електоральних уподобань, очікувань різних груп населення, без чого не­можливе своєчасне коригування заходів, форм і методів роботи. Імідж не можна розглядати як назавжди даний, у нього залежно від ситуації потрібно вносити нові аспекти, що неможливо без постійного відстеження динаміки полі­тичного життя.

3. Розробка плану. Імідж політичної партії значною мі­
рою є об'єктом і результатом зусиль фахівців, що передба­
чає заплановане, свідоме використання чинників впливу
на цей процес, ефективну систему зворотних зв'язків,
адаптованість заходів до ситуації, зменшення негативного
або небажаного для партії впливу некерованих чинників
(стихійних, спричинених опонентами).

План іміджевої кампанії повинен відображати ієрар­хію соціально-економічних, політичних проблем і завдань з погляду на їх пріоритетність тощо. У ньому передбача­ють технології пропагандистсько-агітаційного вживання у свідомість населення гасел, соціально-економічних і полі­тичних пріоритетів. План має містити також прогноз віро­гідної поведінки електорату (його груп), політичних кон­курентів і можливі варіанти зміни іміджу та тактики його подавання. Важливою складовою плану є заходи щодо по­літичного маркетингу (вивчення складу виборців, їх реак­ції на імідж партії тощо), без чого неможливе правильне формування іміджу, оперативне внесення до нього змін. У

292 Прикладні політичні технології

плані передбачають і заходи з вивчення іміджу політич­них конкурентів, маючи на меті нейтралізацію переваг, вигідне для себе зосередження уваги на недоліках.

4. Створення групи іміджмейкерів. її чисельність зумовлюють завдання, пов'язані з формуванням, викори­станням іміджу, вивченням його привабливості. Тради­ційно до складу таких груп залучають економіста, спеціа­ліста з політичних проблем, соціолога, психолога, органі­затора масово-політичної роботи, фахівця з політичного маркетингу, консультантів з питань ораторської майстер­ності, політичної реклами, правознавця, спічрайтера (го­тує тексти виступів, консультує з цього питання). Як пра­вило, така група налічує 10—12 осіб.

5. Розробка і реалізація заходів з паблік рілейшнз (від­носини з громадськістю). Вони покликані забезпечити по­стійний контакт із представниками громадськості, ЗМІ на основі використання цілеспрямовано створюваних інфор­маційних потоків. Завдяки цьому відбуваються формуван­ня передбачуваного образу політичної організації та її лі­дерів, нейтралізація чуток або спотвореної політичними супротивниками інформації. Цій меті підпорядковується підготовка, випуск і розповсюдження друкованої продук­ції (листівок, плакатів, буклетів, календарів, публіци­стичної літератури), кінороликів і відеокліпів, відео-фільмів, мультиплікаційних проектів. Вони мають бути ефектно оформлені, оригінальні, емоційно наснажені, ла­конічні.

Для створення іміджу партії необхідне єдине стильове вирішення агітаційних матеріалів, адже запам'ятатися потенційним виборцям, не загубитися серед передвиборної інформації можна тільки завдяки єдності елементів, за­кладених в атрибутиці команди кандидата. Найважливіши­ми елементами стилю є: символ партії (виборчого об'єднан­ня, команди кандидата); назва партії (виборчого об'єд­нання, команди кандидата); партійні значки (офіційний, сувенірний); партійні прапори, вимпели, настільні пра­порці; логотипи агітаційних газет, журналів, буклетів; бланки, конверти, теки з символікою партії (виборчого об'єднання, команди кандидата); візитні картки активі­стів; заставки рекламно-агітаційних роликів; графічний модуль для реклами в пресі; агітаційні плакати і листівки; календарі з агітаційною символікою; поліетиленові паке­ти із символікою; сувеніри з партійною символікою (авто­ручки, записники тощо). Усі види агітаційної продукції має об'єднувати гасло виборчої кампанії.

Дата добавления: 2015-06-04