Елементи психологічного програмування 1 страница

Елементи психологічного маніпулювання

Елементи психологічного тиску

Елементи психологічної атаки

ОБРАЗИ ДІЇ СЛОВА ПОЛОЖЕННЯ

різноманітність швидкість багатослівність рухливість

мінливість активність багатозначність пантоміміка

Психологічна атака може застосовуватися політиками, підприємцями, радіо- і телеведучими під час презентацій, рейдерських операцій, перехресних допитів, жорстоких переговорів тощо.

Психологічна атака лежить в основі ліберократичного

стилю/методу керівництва.

Психологічний тиск — метод представницького, значного; силь­ного, інтенсивного; вказувального, ствердного; стійкого, стабіль­ного впливу на психіку людини з метою змушення її до певних дій, що зумовлюють перехід на нижчі сходинки соціальної ієрархії.

ОБРАЗИ ДІЇ СЛОВА ПОЛОЖЕННЯ

показність сила наказ врівноваженість

значність інтенсивність твердження стабільність

Психологічний тиск застосовують в армії, органах влади і управління; виправних установах; на деяких під­приємствах, фірмах; у деяких сім'ях; під час цькування,

шантажу тощо.

Психологічний тиск лежить в основі автократичного

стилю/методу керівництва.

Психологічне маніпулювання — метод подвійного, композиційно­го; спритного, рішучого; двозначного; збалансованого впливу на психіку людини з метою поставити її у незручне становище, змуси­ти обирати свою поведінку між двома альтернативами (добрим і поганим; добрим і кращим; поганим і ще гіршим; добрим і ней­тральним; поганим і нейтральним), що є вигідним маніпулятору.

Політичне маніпулювання 323

ОБРАЗИ ДІЇ СЛОВА ПОЛОЖЕННЯ

подвійність спритність двозначність рівновага

композиційність рішучість натякування збалансованість

Психологічне маніпулювання застосовується політи­ками, ідеологами, вихователями; шахраями; в процесі переговорів, дискусій, диспутів; у передвиборних кампа­ніях тощо.

Психологічне маніпулювання лежить в основі демо­кратичного стилю/методу керівництва.

Психологічне програмування — метод одноманітного, констант­ного; точного, наполегливого; однозначного, унікального; нерухо­мого, інертного впливу на психіку людини з метою створення алго­ритмів її інтелекту і формування стереотипів поведінки (з подаль­шим включенням потрібних програм через спецкоди доступу).

ОБРАЗИ ДІЇ СЛОВА ПОЛОЖЕННЯ

одноманітність точність однозначність нерухомість

константність наполегливість унікальність інертність

Психологічне програмування застосовується в торго­вій і політичній рекламі; в процесі навчання, інструктажу; при кодуванні (знятті залежності); під час вербування до різних сект тощо.

Психологічне програмування лежить в основі бюро­кратичного стилю/методу керівництва.

Прийоми маніпулювання. До них можна зарахувати спосіб виконання або здійснення певних дій/акцій, метод інтерпретації/подання інформації, манеру поведінки, що має на меті встановлення контролю за думками, вчинками та діяльністю особи/групи/натовпу. За своїм змістом, складовими, їх взаємозв'язком та динамікою прийоми маніпулювання дуже подібні до спортивних прийомів, які визначаються як рух, захоплення, кидок або удар у спор­тивній боротьбі, двобої, тощо.

На думку російського політтехнолога С. Фаєра, в осно­ві тактичних маніпулятивних прийомів лежать один або декілька таких механізмів, що:

— конструюють або вирішують суперечності;

— маскують виконувані дії (супротивник, не чинячи опору, погоджується на гіршу для себе ситуацію/позицію через нерозуміння загальної картини того, що відбу­вається);

324 Прикладні політичні технології

— реалізовують план, у якому від конкурента нічого не залежить (відбувається його «виключення» з подій, ізо­ляція від важелів управління подіями тощо);

— створюють ситуацію, за якої конкурент, який обирає оптимальний, на його думку, шлях, потрапляє в пастку;

— дають змогу використовувати чужі (конкурентів, знаменитостей, населення, держави) ресурси (часу, іміджу, грошей, влади, інформації);

— виявляють приховані, непомічені ресурси або «пожвавлюють» /реанімують втрачені.

У процесі політичного маніпулювання використовують різноманітні прийоми: аудійні, візуальні, комплексні. Домінують серед них текстові та усні форми комунікації, що зумовлено особливостями людського сприймання. Тому в політичному маніпулюванні важливу роль відіграє кодифікування інформації — структуризація інформацій­ного потоку, зміна його статусу, створення інформаційних схем. Усе це формалізує свідомість людей та орієнтує їх на чітко сформульовану мету.

Маніпулювання інформацією має на меті формування і фіксацію у свідомості людини помилкової моделі дійсно­сті. Досягають цього з використанням технологічних при­йомів обробки, інтерпретації та подавання інформації для відповідного її сприйняття, формування бажаних настро­їв, реакцій, стимулювання дії. Таких прийомів є кілька десятків, найефективніші серед яких утворюють своєрідне ядро технологічних елементів системи маніпулятивної дії. їх ефективність визначали на основі комплексного крите­рію, який охоплює: частоту використання в різних маніпу-лятивних технологіях та інформаційно-комунікативних ситуаціях; ступінь дієвості (ефект маніпулятивної дії на людину). На цій підставі виокремлено основні, найунівер-сальніші прийоми інформаційно-психологічної дії («азбу­ка пропаганди»): «приклеювання (навішування) ярли­ків»; «сяючі узагальнення», або «блискуча невизначе­ність»; «перенесення» («трансфер»), «посилання на авторитети»; «свої хлопці», або «гра в простонародність»; «перетасовування», або «підтасовування карт»; «загаль­ний вагон», «загальна платформа», або «фургон з орке­стром».

«Приклеювання (навішування) ярликів» передбачає підбір «ярликів» (образливих епітетів, метафор, назв, імен) з метою дискредитації особи, соціальної групи, організації, ідеї, соціального явища, предмета обговорення. Ці «ярли­ки» провокують у людей негативні емоції, асоціюються в

Політичне маніпулювання 325

них з ганебними, соціально неприйнятними вчинками (поведінкою).

«Сяючі узагальнення», або «блискучу невизначеність», як прийом реалізовують шляхом заміни назви соціального явища, ідеї, організації, соціальної групи, людини загаль­ним родовим ім'ям, яке має позитивне емоційне забар­влення і викликає доброзичливе ставлення. Завдяки цьому відбувається стимулювання позитивної психоемоційної реакції через експлуатацію позитивних відчуттів та емоцій людей стосовно певних понять і слів (наприклад, «свобода», «демократія», «патріотизм», «співдружність», «мир», «щастя», «любов», «успіх», «перемога», «здоров'я» таін.). Це дає змогу приховати реальні наміри, створити позитивну атмосферу для просування вигідних рішень, оцінок і дій.

«Перенесення («трансфер») полягає в непомітному, ненав'язливому для більшості людей поширенні значущо­сті того, що вони цінують, на те, що хоче підтримати й роз­рекламувати ініціатор комунікації. За таким принципом відбувається і негативний «трансфер» (нав'язування, асо-ціювання об'єкта з негативними поняттями, соціально не схвалюваними явищами, подіями, діями, фактами, людь­ми тощо). Здійснюється це з метою підтримання (позитив­ний «трансфер») або дискредитації (негативний «тран­сфер») осіб, ідей, ситуацій, соціальних груп і організацій.

«Посилання на авторитети» передбачає поширення думок і висловлювань осіб, які мають високий авторитет або викликають негативну реакцію серед певної категорії людей, на яких спрямована маніпулятивна дія. Поширю­вані висловлювання зазвичай містять оцінні думки і судження про людей, ідеї, події, програми, організації і виражають їх осуд або схвалення. У такий спосіб стиму­люють формування в об'єкта маніпулятивної дії необхід­ного маніпуляторові (позитивного або негативного) ста­влення.

«Свої хлопці», або «гра в простонародність», означає підкреслену демонстрацію маніпулятором своєї єдності з аудиторією через зосередження її уваги на зачісці, манері говорити, одязі, марці цигарок, поглядах на життя, хобі тощо. Такі дії дають змогу налагодити контакт, увійти в довіру, створити імідж «людини з народу», здатної пред­ставляти народну думку на різних політичних рівнях.

«Перетасовування», або «підтасовування карт», полягає у тенденційному, однобічному підборі, подаванні фактів і суджень (тільки позитивних або тільки негативних)

opg Прикладні політичні технології

за одночасного замовчування протилежних. Тенденційно добираючи та подаючи інформацію, підкреслюють при­вабливість або неприйнятність точки зору, програми, ідеї

тощо.

«Загальний вагон», «загальна платформа», або «фургон з оркестром», передбачає добір і поширення думок, висло­влювань, фраз, які стимулюють одноманітну, стандартну поведінку, створюють враження, ніби так роблять усі («усі нормальні люди розуміють, що...», «жодна розсудлива людина не стане заперечувати, що...»). Так, спекулюючи на схильності людини до наслідування, примушують її підко­рятися вимозі, зайняти певну позицію.

У політичній практиці широко використовують і такі засоби маніпулятивного впливу:

1) замовчування — передавання достовірної, але непов­ної інформації- Маніпулятивний ефект замовчування полягає у свідомому приховуванні, часто замаскованому під погану пам'ять, важливих деталей, фактів, завдяки чому вдається створити в об'єкта маніпулювання спотво­рену картину дійсності;

2) селекція — вибіркове подання, оприлюднення мате­ріалу відповідно до цілей маніпулятора;

3) пересмикування — спосіб подання інформації, за якого матеріал висвітлюють однобоко, тенденційно, при­вертають увагу лише до вигідних суб'єкту інформування фактів. Такими зусиллями намагаються створити образ дій­сності, в якому головним є не реальність, а її інтерпретація;

4) спотворення — перекручування політичних фактів, подій, діяльності організацій, осіб, применшення важли­вого, перебільшення незначного. Для цього застосовують метод імітації об'єктивності — наведення стосовно влас­ної позиції сильних і переконливих аргументів, а стосовно протилежної сторони — найслабших, часто при цьому сві­домо порівнюючи нерівноцінні категорії тощо;

5) перевертання — кон'юнктурна зміна оцінних катего­рій (заміна знака «плюс» на знак «мінус» в оцінюванні фактів, явищ, особистостей; підмінювання цілей: видаван­ня власного інтересу за інтерес іншої людини; приписуван­ня результатів дій одного політика іншому; ситуативне перетворення «героїв» на «ворогів», «ворогів» на «героїв»

тощо);

6) фальсифікація — поширення неправдивої інформа­
ції, яка містить викривлене або неправильне тлумачення
явищ, подій і фактів. Основними її формами є лжесвідчен­
ня, фальшиві заяви і спростування, фабрикування фактів
з намаганням видати їх за дійсні тощо;

Політичне маніпулювання 327

7) дезорієнтація — поширення достовірної або недосто­вірної інформації, що не стосується справи, з метою відво­лікання від суті актуального на певний момент питання. Широко використовують такі види дезорієнтації, як лесто­щі, наклеп;

8) напівправда — змішування відвертої брехні та досто­вірної інформації. Основою цього є однобічне висвітлення фактів, нечітке й розпливчасте формулювання положень, що обговорюються; посилання на невизначені джерела («не пам'ятаю хто сказав», «десь я читав»); спотворення достовірного вислову з використанням власної інтерпрета­ції або оцінки; неточне цитування тощо;

9) підкидання помилкових доказів — непомітне, побіжне («випадкове») піднесення жертві маніпуляції фактів і матеріалів, на підставі яких вона «самостійно» дійде необхідних маніпуляторові висновків (хустинка Дез-демони у руках Отелло — класичний приклад);

10) створення «неіснуючої реальності» — формування в уяві об'єкта маніпулювання фальшивого іміджу політич­ного лідера, партії тощо, який додає їх словам і діям осо­бливої ваги та переконливості. З цією метою добирають дрібні, але виразні деталі (представницька охорона, дороге авто, книги у шафі тощо), які мають засвідчити надійність і солідність, інтелектуальний рівень політика та ін.;

11) маскування — приховування суттєвої інформації за допомогою несуттєвої. Найчастіше для цього використову­ють маскування суттєвої брехні несуттєвою брехнею; маскування суттєвої істини несуттєвою брехнею, маску­вання суттєвої брехні несуттєвою істиною; маскування суттєвої істини несуттєвою істиною;

12) зміщення — відволікання уваги від перебігу полі­тичних баталій шляхом першочергового повідомлення про сенсацію, скандал, катастрофу, містифікацію, таємницю тощо;

13) запізнення — обнародування правдивої, достовір­ної інформації, коли вона вже втратила актуальність;

14) підпорогове подавання інформації — поширення
інформації з урахуванням особливостей її сприйняття, які
не усвідомлюються комунікаторами і формуються на доре-
флексивному рівні (зміна музичної теми у фонограмі в
мить, коли в дикторському тексті подається матеріал, на
який необхідно звернути увагу аудиторії).

У публічних дискусіях, групових обговореннях, полі­тичних ток-шоу, переговорах, виступах на мітингах і Демонстраціях, у засобах масової комунікації, у міжгрупо-

328 Прикладні політичні технології

вих і міжособових конфліктах використовують такі орга­нізаційно-процедурні прийоми маніпулювання:

а) програмування сприйняття і майбутньої реакції —
формування і декларування приманок-кліше, своєрідних
шаблонів очікування («Перед вами виступить незалеж­
ний експерт, відомий політик, легендарна особистість»
тощо);

б) обмеження доступу до інформації — вибіркове, не­
вчасне або неповне ознайомлення учасників обговорення з
необхідною інформаційною базою (документами, умова­
ми, правилами тощо), «втрата», раптове «зникнення»
важливих матеріалів;

в) пристрасне редагування порядку денного — винесен­
ня на початок обговорення другорядних питань для забез­
печення прийняття необхідних рішень, коли залишати­
меться мало часу, учасники втомляться;

г) формування необхідної установки на сприйняття —
надання слова на початку обговорення авторитетним людям,
які поділяють позицію маніпулятора, або особам, яких за­
вчасно підготували до виступу з метою створення необхідної
тональності та спрямованості обговорення питання;

ґ) деформування процедури обговорення — обмеження доступу до трибуни «небажаних» для маніпулятора осіб; недопущення повторного обговорення питань, з яких прийнято «необхідні» рішення, навіть за наявності нової інформації і фактів, які б могли кардинально змінити думку присутніх; спекуляції на формальних правилах процедури обговорення тощо;

д) нагнітання напруженості під час обговорення —
почергове надання слова радикальним, агресивно налаш­
тованим опонентам, які допускають взаємні образи; ство­
рення граничного емоційного напруження під час обгово­
рення з метою зриву прийняття небажаного для маніпуля­
тора рішення;

є) тенденційне «дотримання» регламенту — обмежен­ня виступів, у яких звучать небажана критика, «несанк­ціоновані» думки, негласний дозвіл на перебір регламенту тим, хто озвучує необхідну маніпуляторові позицію;

є) оголошення перерви чи переходу до наступного питання без прийняття остаточного рішення з проблеми, яка щойно обговорювалася;

ж) надання при голосуванні переваги «потрібному» рішенню — винесення на голосування пропозицій не в порядку надходження, а за прийнятністю для маніпулято-

Політичне маніпулювання 329

ра з метою спонукання до голосування тих, хто не має чіт­кої позиції;

з) вільне (пристрасне) редагування запропонованих пропозицій і остаточних висновків — зміна акцентів у бажаному для маніпулятора напрямі при викладанні пози­цій, поглядів опонентів, результатів обговорення.

Отже, механізм політичного маніпулювання включає різноманітні взаємообумовлені стратагеми, методи і прийо­ми, дія яких спрямована на стимулювання участі особи-групи-маси в боротьбі за владу на боці, необхідному маніпу­ляторові. Уміло обрана стратагема дає змогу визначити адекватні ситуації, дії; метод — обрати оптимальний прин­цип і спосіб дії; прийом — визначити форму конкретної дії.

Технологія реалізації мані пул ятивного впливу

Будь-яка технологія в політиці охоплює сукупність методів і систем послідовних дій, спрямованих на дося­гнення бажаного політичного результату. Технологія полі­тичного маніпулювання передбачає впровадження у свідо­мість під виглядом об'єктивної інформації неявного, але бажаного для певних груп змісту; вплив на больові точки суспільної свідомості, збудження страху, тривоги, ненави­сті тощо; реалізацію певних задумів і приховуваних цілей, досягнення яких маніпулятор пов'язує з необхідністю під­тримання громадською думкою своєї позиції.

В основі технології політичного маніпулювання лежать три послідовні фази:

1. «Захоплення». Суть цієї фази полягає в ініціюванні маніпулятором психологічних процесів приєднання, втри­мання, тобто привернення уваги об'єкта до повідомлення, яке йому збирається надіслати маніпулятор, зосереджен­ня уваги на цьому повідомленні, здобуття довіри, усунен­ня психологічного захисту. Починається ця робота із вста­новлення контакту з аудиторією, створення каналу, через який можна доносити необхідну інформацію, і приєднан­ня — контакту, який ґрунтується на позитивному емоцій­ному і мотиваційному ставленні до нього аудиторії, сам себе підтримує, відтворює без спеціальних великих зусиль маніпулятора. Залежно від характеру мотивації, завдяки якій виникає контакт, розрізняють «приєднання по» — контакт, який підтримується об'єктивними ознаками спільності (мовної, етнічної, вікової, професійної тощо) та

330 Прикладні політичні технології

«приєднання до» — контакт, що має у своїй основі спіль­ність цінностей, гасел, дій тощо.

Умовою успішного контакту є демонстрування комуні-катором своєї єдності з аудиторією (застосування принци­пу «приєднання по»). Цьому сприяють звертання типу «колеги», «земляки», що приховано сигналізують «я свій, тому що я такий, як і ви». На етапі налагодження контак­ту маніпулятор, як правило, уникає, послуговуючись туманними словами і метафорами, різкого, відвертого і чіткого викладення власної позиції (ідеали, інтереси тощо), оскільки це може налаштувати аудиторію проти нього, ввімкнути психологічний захист тих, хто сповідує інші погляди, займає іншу позицію. Як свідчить практи­ка, ефективними формами приєднання до аудиторії є гра на емоціях, заторкування й активізація архетипів (колек­тивного несвідомого); поширення необхідної маніпулято­рові інформації як конфіденційної, ретельно прорахована адресність звертання тощо.

Після «захоплення» і «приєднання» важливим етапом у завоюванні аудиторії є «втримання», що досягається зав­дяки балансуванню маніпулятора між інтересами і потре­бами об'єкта маніпулювання, гри на відчуттях тривоги, страху, загрози.

Для ефективного здійснення «захоплення» суб'єкту політичного маніпулювання необхідно подбати про при­вернення уваги через задіювання у людей зорового і слухо­вого аналізаторів; стимулювання в них позитивних емоцій або якогось спрямованого переживання (зняття стану бай­дужості); формування доброзичливих вражень; актуаліза­цію інтересу (політичного, пізнавального, професійного, побутового тощо); використання методів психічного зара­ження, навіювання тощо.

2. «Прийом». На цій фазі основною метою є стимулю­вання мотивації об'єктів політичного маніпулювання. Для цього суб'єкт маніпулятивної діяльності використовує один або певне поєднання психологічних механізмів роз­витку мотивації, серед яких:

а) мотиваційна актуалізація — включення (демонстра­
ція) адекватних, суттєвих, доречних для виклику певного
мотиву подразників. Наприклад, поява на сцені під час
мітингу політичного лідера миттєво мотивує поведінку як
його прихильників, так і противників;

б) мотиваційне перемикання — формування мотива­
ції (інтересу) до об'єкта або діяльності шляхом перене­
сення позитивної мотивації з чогось важливого і прива­
бливого на об'єкт (діяльність), до якого (якої) потрібно

Політичне маніпулювання 33І

сформувати інтерес (мотивацію). Як свідчить політична практика, яскравість лідера часто переноситься на пар­тію, яку він очолює, а авторитет партії може використо­вуватися для надання ваги окремим її представникам в очах народних мас;

в) мотиваційне зумовлення — надання емоційного
(мотиваційного) значення певному предмету, змісту через
установлення його зв'язку з відповідною емоцією (пози­
тивною або негативною). Так, кольори партійних прапорів
на мітингу відповідно налаштовують і на сприйняття слів
промовців;

г) мотиваційне зміщення — перетворення дії, яка рані­
ше була лише засобом задоволення інших потреб, шляхом
пов'язування її з позитивними емоціями і переживання­
ми на самостійну (автономну) потребу або мотив, здатний
спонукати до активності. Наприклад, частина «фальши­
вих демонстрантів», які приходили на мітинги лише за
гроші, опинившись у вирі політичних подій, відчувши,
що від них теж щось може залежати, починають діяти як
борці за ідею.

3. «Фіксація». Змістом її є включення на основі «захо­плення», «втримання», «стимулювання мотивації» меха­нічних моделей поведінки — скорочених, типових схем регуляції поведінки, завдяки яким енергія дії маніпулято­ра швидко, фіксовано і точно перетворюється на енергію дії адресата. Фундаментальною ознакою цих моделей поведін­ки є постійне повторення складових їх дії, ніби «ці моделі були записані на магнітофонні стрічки, що знаходяться всередині людини/тварини» (Р. Чалдіні). При цьому спрацьовує формула «клац — задзижчало». Коли ситуація зобов'язує до залицяння, «грає» відповідна плівка; коли ситуація зобов'язує до материнства, починає «грати» плів­ка материнської поведінки. Клац — і починає програвати­ся відповідний запис; дзижчання — і розгортається певна послідовність дій.

Незручними для маніпулятора об'єктами є самодостатні особистості, які утвердили власне Я в науці, культурі, бізне­сі, спорті на основі реальних досягнень, перемог. У таких людей, як правило, складається об'єктивна і критична сам­ооцінка, основним рушієм їх дії є своєрідна «батарейка самодостатності»: «плюс» (здобутки, визнання, потенціали, намагання), «мінус» (недоліки, вади, недопрацювання), які, взаємодіючи, видають вибухову енергію. Професійні маніпулятори можуть використати і самодостатність, вклю­чивши об'єкт у кризову ситуацію, збільшивши його емоцій-

332 Прикладні політичні технології

не напруження і в найвідповідальніший момент викори­ставши спусковий гачок: «Якщо не ти, то — хто?».

Отже, всі три фази — «захоплення», «прийом», «фік­сація» — стимулюють зміни у поведінці об'єкта маніпулю­вання (людина, група, маса) шляхом поступового тран­сформування існуючої в його свідомості картини світу. Основною метою при цьому є створення умов для зомбу-вання: дії за принципом «клац — задзижчало». Роль спу­скового гачка, тобто чинника, здатного задіяти механізм психічного автоматизму, відіграють стереотипи, міфи, імі­джі, чутки.

Політичний стереотип

У політиці, як і в багатьох інших сферах, реакцію, поведінку людини зумовлюють традиції, звички, канони, тобто певні політичні стереотипи.

Політичний стереотип (грец. stereos — твердий і typos — відбиток, зразок) — спрощене стандартизоване, схематизоване, аксіоматичне й емоційно забарвлене уявлення про суб'єкт політи­ки, соціальне, політичне явище.

За словами американського публіциста В. Ліпмана, стереотипи є впорядкованими, детермінованими культу­рою картинками світу в голові людини, які економлять її зусилля при сприйнятті складних соціальних об'єктів, захищають її цінності, позиції і права.

Для політичної практики неабияку цінність мають уза­гальнення особливостей соціальних стереотипів (політич­ні стереотипи є видом стереотипів соціальних), зроблені американським психологом Г. Тешфелом:

— люди легко характеризують значні групи (соціальні категорії) недиференційованими, грубими й упереджени­ми ознаками;

— можуть змінюватися залежно від соціальних, полі­тичних, економічних змін, однак це відбувається надто повільно;

— набувають чіткого окреслення у період виникнення соціального напруження між групами;

— засвоюються у ранньому віці і використовуються дітьми задовго до виникнення чітких уявлень про групи, яких вони стосуються;

— не становлять великої проблеми, якщо не існує від­критої ворожнечі між групами, однак ними дуже важко управляти в напружених, конфліктних ситуаціях.

Політичне маніпулювання 333

За характером прояву стереотипи поділяють на стерео­типи поведінки (набір стійких, регулярно повторюваних, характерних ознак та особливостей поведінки певної соціокультурної групи, що залежить від її цінніснно-нор-мативної системи) та стереотипи свідомості (віддзерка­люють ідеальні орієнтири й уявлення панівної ціннісно-нормативної системи, є основою для формування стереоти­пів поведінки, створюють моделі поведінки).

Стереотипи є частиною механізму психологічного самозахисту людини, вони дають змогу економити час та енергію; пришвидшити реакцію на зміни у світі; прийня­ти рішення за дефіциту інформації; зберегти емоційні сили; захистити цінності групи, до якої належить люди­на. Це позитивна роль соціальних стереотипів. Водночас вони також негативно впливають на поведінку людини, оскільки зумовлюють спрощене, схематичне сприйняття світу, відмову від критичного сприйняття аналізу подій і явищ; породжують неадекватні емоційні реакції та дії; ускладнюють застосування творчих підходів при вирішен­ні суспільних проблем; стимулюють упереджене ставлен­ня, неприязнь до нововведень; провокують загострення конфліктів (соціальних, національних, вікових, тендер­них тощо).

Основними формами соціальних стереотипів є: стан­дартні одноманітні способи осмислення і підходи до соціально-політичних явищ; стандарти поведінки (кано­ни, норми, ритуали); узагальнений образ людини певної соціальної, етнічної, вікової групи; спрощене поняття, що виконує роль орієнтувального символа.

Отже, модель (матриця) маніпулятивних дій на основі стеореотипізації полягає в обмеженні часу для сприйнят­тя; відволіканні людей від осмислення подій, процесів, явищ; стимулюванні їх емоційного мислення, переванта­женні інформацією, посиленні розумової напруги. Під тиском цих чинників людина змушена думати, реагувати, діяти стереотипно.

Політичний міф

Генетично політичний міф пов'язаний з архетипами, він є результатом суспільної творчості, надбанням колек­тивної свідомості. Завдяки цьому він впливає на форму­вання світобачення і світосприйняття, закарбування у

334 Прикладні політичні технології

пам'яті та свідомості певних психологічних, ідеологічних настанов, які з часом відіграють роль стійких стимулів до дії і жорстких табу, що оберігають прийняту систему цінно­стей і правил, підтримують і санкціонують певні норми поведінки. Поєднуючи в собі діахронічний (грец. dia — пре­фікс, що означає проникнення, завершеність, і chronos — час) аспект — розповідь про минуле, і синхронічний (грец. synchronos — одночасний) — пояснення сьогодення або майбутнього, міф націлює людину на повторення досягну­того, апробованого, засвоєного.

Політичний міф — феномен колективної психіки, основою якого є штучно створене, узагальнене, спрощене, контрастне уявлення про дійсність, що, поєднуючи реальність з вигадками, містикою, фантазіями, неадекватно інтерпретує суспільні процеси.

Важливою функцією політичної міфології є політичне моделювання. Це зумовлено тим, що політичний міф, як правило, є набором готових рецептів, прецедентів, зразків, які можуть слугувати орієнтиром у критичних ситуаціях.

Глибинний зміст міфу полягає в ототожненні речі, людини, дії з лаконічним, максимально спрощеним обра­зом, «картинкою», спонтанно створеною колективною уявою або нав'язаною їй ззовні. Тому він підмінює об'єк­тивне суб'єктивним; внутрішнє, змістове — зовнішнім; суттєве — його подібністю. Підсилена емоцією фантазія є причиною того, що у міфі можуть поєднуватися реальність і вигадка, неіснуючі образи, легенди; фігурувати вигадані причинні зв'язки між реальними об'єктами; ідеалізувати­ся лідери, процеси, факти тощо. Як стверджує Р. Соколо­ва, міф заповнює вакуум реального знання, є посередни­ком між справжнім знанням і нерозпізнаною помилкою.

Міфологія, виникнувши у глибоку давнину, з розвит­ком релігії, науки, ідеології трансформувалася в соціальну міфологію. У ній немає притаманного класичній міфології онтологічного (буттєвого) змісту. Однак зберігся і посилив­ся функціональний сенс, який проявляється у згуртуванні та спрямуванні народних мас. У сучасну добу ці процеси отримали свій вияв у реміфологізації, якій притаманні такі типи відтворення міфу: автоматичне відображення в буденній свідомості; ідеологічне нав'язування певної міфологеми; художня реконструкція міфу в естетичній творчості. Поширення й утвердження соціальної міфології у суспільній свідомості зумовлені несистемністю буденно­го мислення, через що міф сприймається як вища форма системності, доступна буденній свідомості. Він поставляє

Дата добавления: 2015-06-04