Запитання. Завдання 3 страница

Паниотто В. И., Максименко В. С. Количественные методы в со­циологических исследованиях. — К., 1982.

Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження: Курс лекцій / Міжнародний фонд «Відродження». — К„ 1996.

Рабочая книга социолога / Редкол.: Г. В. Осипов (отв. ред.). — Изд. 2-е, перераб. и доп. — М., 1983.

Рукавишников В. О., Паниотто В. И., Чурилов Н. Н. Опросы насе­ления: метод, опыт. — М., 1984.

Скуратівський В. А., Шевченко М. Ф. Соціальні системи та соці­ологічні методи дослідження: Навч. посіб. / Українська академія держ. управління при Президентові України. — К., 1998.

Социологические методы изучения образа жизни: Сб. ст. / Отв. ред. И. Т. Левыкин, Э. П. Андреев / АН СССР; Ин-т социол. исслед., Сов. социол. ассоц. — М., 1985.

Стукало С. М. Довідник інтерв'юера / Соціологічна служба в Ук­раїні С0ЦІС; GALLUP International. — К., 1996.

Сучасна політична ситуація в оцінці громадської думки (за мате­ріалами соціологічних досліджень) / 0. Валевський (упоряд.) / Адміні­страція Президента України; Управління внутрішньої політики. — К., 1997.

Українське суспільство 1992—2002 (соціологічний моніторинг) / Н. В. Паніна (ред.) / HAH України; Інститут соціології. — К., 2003.

Українське суспільство: соціологічний моніторинг 1994—2003 / Н. В. Паніна (ред.) / HAH України; Інститут соціології. — К., 2003.

3.2. Прикладний політичний аналіз

Реальна політика завжди є простором конкуренції ідей, програм, дій політичних сил. У цьому суперництві перемагають ті, хто краще знає політичне середовище, сильні і слабкі сторони, плани, особливості політичної по­ведінки конкурентів, здатний ефективно використати свої переваги на політичному полі, не дати змоги опонентам

Прикладний політичний аналіз 391

скористатися недоліками. Такі знання є важливим конку­рентним ресурсом у політиці. Прикладний політичний аналіз — одне із найважливіших джерел оволодіння ними.

Сутнісні характеристики прикладного політичного аналізу

Політичний аналіз полягає у продукуванні цілісного, об'єктивного знання про політичні події, процеси, діяль­ність, суб'єктів політики, загрози, спричинені зусиллями конкурентів, політичними обставинами, світовими геопо-літичними та іншими процесами. Здійснюється він на тео­ретико-фундаментальному, прикладному та ціннісному

рівнях.

Теоретико-фундаментальний політичний аналіз спря­мований на пізнання природи, сутності, механізмів полі­тики. Основною його аналітичною одиницею є концепт (лат. conceptus — думка, поняття) — узагальнене форму­лювання про природу, зміст, складові політичної про­блеми, а результатом — універсальні концептуальні вис­новки. Займаються ним політологічні центри, наукові установи, не обмежені прагматичними ситуативними ін­тересами замовників.

Прикладний політичний аналіз завжди заглиблений в окреслену замовником проблему, унікальні політичні по­дії, підпорядкований досягненню конкретних цілей. Як правило, він зосереджується на проблемних ситуаціях і процесах, планах, цілях і діях суб'єктів політики, впливі внутрішніх і зовнішніх чинників на політичну ситуацію і політичну діяльність. Головним інструментом аналізу є ін­дуктивне узагальнення — формулювання узагальнених висновків на основі інформації про одиничне.

Прикладний політичний аналіз (грец. analysis — розкладання, розчленування) — сукупність методологічних підходів, методик дослідження конкретних політичних подій, ситуацій, вироблення рекомендацій учасникам політичного процесу (клієнтам) щодо прийняття і реалізації політичних рішень.

Ціннісний політичний аналіз відбувається на рівні ба­зових цінностей і умов здійснення політики.

У прикладному політичному аналізі (аналіз політики) головне — потреби клієнта, без клієнта він нічого не вар­тий, бо нікому не потрібен. Наслідком його ігнорування є неефективна політика. Прикладний політичний аналіз з'ясовує, оцінює конкретну, здебільшого проблемну полі-

392 Прикладні політичні дослідження

тичну ситуацію, чинники, що її обумовлюють, конструює моделі її вирішення відповідно до її особливостей і потреб замовника. В роботі аналітика домінує експертний стиль мислення, а підготовлений документ має рекомендацій­ний характер. Ця проблематика належить до сфери фахо­вих інтересів незалежних, державних або підпорядкова­них певним політичним силам аналітичних структур.

Прикладному політичному аналізу притаманні праг­матизм, обумовленість конкретною політичною ситуа­цією, цілями, потребами та інтересами, спрямованість на пізнання і вирішення конкретних політичних проблем. Він пов'язаний з ідентифікацією, діагностуванням полі­тичної ситуації, дослідженням розстановки, стратегій, ін­тересів, поведінки суб'єктів політики (політичних грав­ців, або акторів); узагальненням факторів (економічних, соціальних, психологічних), які обумовлюють суть полі­тичної проблеми, прогнозуванням розвитку, моделюван­ням розвитку подій і виробленням рекомендацій щодо прийняття і реалізації політичних рішень.

Прикладний політичний аналіз іноді необґрунтовано ототожнюють із прикладними політичними дослідження­ми, хоч вони є різними пізнавальними процедурами. Полі­тичні дослідження починаються за відсутності інформації про політичні події, процеси та їх учасників і полягають у зборі та обробленні політичних даних. А політичний ана­ліз неможливий без політичної інформації. Результати прикладних політичних досліджень є вхідною інформа­цією для прикладного політичного аналізу, який повинен завершитися характеристикою проблеми, виробленням рекомендацій (проектів рішень) щодо її подолання. Іноді потреби аналітика ініціюють дослідження певних політич­них питань, процесів тощо.

Відміності між прикладними політичними досліджен­нями і прикладним політичним аналізом полягають не лише у їх місці у системі пізнавальних процедур, а й у ви­користовуваному пізнавальному інструментарії. Основни­ми інструментами прикладних політичних досліджень є опитування, спостереження, контент-аналіз, а прикладно­го політичного аналізу — порівняння даних, моделювання ситуацій, оцінювання проект-моделей, формулювання висновків, рекомендацій.

Предметом прикладного політичного аналізу можуть бути будь-які політичні процеси, події, проблеми, які по­стають перед суб'єктами політики, результатами — інте­лектуальний продукт (рекомендація, порада, прогноз,

Прикладний політичний аналіз 393

проект програми тощо), який стосується реалізації політи­ки у близькій чи віддаленій перспективі. У цьому сенсі го­ловне для аналітика — побачити, діагностувати проблему, об'єктивно проінформувати про неї клієнта, запропонува­ти варіанти рішень, оскільки не побачені або приховані аналітиком проблеми з часом обов'язково використають на свою користь його опоненти.

Компонентами прикладного політичного аналізу є: ідентифікація, діагностування, формулювання проблеми; збір, опис, дослідження політичних фактів; аналіз і прог­нозування розвитку політичних процесів, ситуацій; виро­блення рекомендацій для ухвалення політичних рішень.

Завдання прикладного політичного аналізу пов'язані з дослідженням природи політичної проблеми, результатів політичного курсу в минулому і в актуальному для політи­ка (політичної сили) часі, пошуком способів вирішення проблеми. Позиція аналітика завжди зорієнтована на полі­тичну практику, а безпосередні результати його старань ви­конують перетворювальну функцію, на підставі чого при­кладний політичний аналіз кваліфікують як мистецтво со­ціального інжинірингу (обґрунтування соціальних змін) і як певну кон'юнктурну практику, змістом якої є пошук для клієнта оптимального рішення. Аналітик не висуває нових доктрин, не обґрунтовує нових теорій, а використо­вує теоретичні надбання, власний досвід, навіть інтуїцію для пізнання політичних подій, явищ, процесів, вироблен­ня практичних рекомендацій щодо поведінки в конкретній і передбачуваній політичній ситуації. У цій справі важливі не лише ідеї, теоретичні знання, досвід, навички, інтуїція, а й масштаб думки, здатність бачити проблемну ситуацію у різних вимірах, незаангажовано використовувати для її пізнання найефективніші підходи, методи, інструменти.

У політичній практиці прикладний політичний аналіз здійснюється постійно, оскільки весь час змінюються по­літичне середовище, до все нових дій вдаються суб'єкти політики. Залежно від зорієнтованості на проблему вио­кремлюють:

— прикладний політичний аналіз як основу підготовки політичних планів, вироблення і прийняття політичних рішень. Зміст його полягає в обґрунтуванні перспектив розвитку політичних явищ і процесів, чинників, що на них впливають;

— прикладний політичний аналіз як засіб контролю за реалізацією стратегії, тактики, планів у політиці. Ак-

394 Прикладні політичні дослідження

туальний після завершення політичних кампаній, акцій тощо.

У прикладному політичному аналізі особливу роль ві­діграє фактор часу, тому недостатньо досконалий аналі­тичний матеріал, поданий до прийняття рішення, значно цінніший, ніж найдосконаліший, поданий після прийнят­тя його.

За часовим виміром розрізняють:

— стратегічний прикладний політичний аналіз (перед­бачення розвитку політичних процесів, подій і явищ, ці­лей і змісту діяльності суб'єктів політики на основі вив­чення політичного середовища, можливих його змін). Для цього потрібні масштабна інформація, стратегічне мислен­ня, здатність до екстраполювання (поширення висновків, отриманих унаслідок спостереження над однією частиною явища, на іншу);

— оперативний прикладний політичний аналіз, який полягає в повсякденному вивченні політики і політичних акторів, вмотивованому коригуванні дій задля досягнення їх цілей, реалізації планів.

Для постійного відстеження змін у політичному се­редовищі використовують політичний моніторинг — си­стему спостережень за політичними процесами, діяльні­стю суб'єктів політики.

Інтерпретації, оцінки, пропозиції аналітика не мають імперативного статусу, оскільки замовник (клієнт), зва­жаючи на свої знання, досвід, оцінки інших експертів, по­літичні реалії (домовленості, зобов'язання тощо), які з різ­них причин не могли бути охоплені аналітиком, нерідко привносить і своє бачення політичних подій і свого місця в них, що впливає на його рішення і подальші дії. Тому не варто приписувати політичному аналізу ухвалення полі­тичного рішення, а також авторство політичного рішення, оскільки ця проблематика остаточно розв'язується суб'єк­том політики.

Аналітик інтерпретує політичну ситуацію не тільки в її об'єктивних вимірах, а й через призму інтересів замовни­ка, тому в одній і тій самій проблемі йому доводиться бачи­ти різні аспекти, виконуючи, наприклад, замовлення пар­тії, що перебуває при владі, й опозиційної партії. Це озна­чає, що зосереджений на певному об'єкті погляд аналітика завжди залежатиме від ситуації, в якій перебуває замов­ник, його політичних цілей та інтересів. У таких ситуа­ціях неабияке значення мають інтелектуальна, етична стійкість аналітика, який, виконуючи свої зобов'язання

Прикладний політичний аналіз 395

перед клієнтом, не повинен порушувати норм фахової ети­ки, іти всупереч логіці подій і фактів, підганяючи свої вис­новки лише під кон'юнктурні інтереси.

Будь-яка суспільно-політична ситуація є складним сплетінням соціально-економічних, політичних, духов­них, морально-психологічних чинників у їх актуальному та історичному бутті, для пізнання яких використовують методологію, інструментарій, надбання різних наук, що надає політичному аналізу міждисциплінарного характе­ру. Від аналітика це вимагає поєднання різноманітних під­ходів і технік, методологічно вивіреного, коректного трак­тування отриманих результатів.

Методологічні підходи

і методи прикладного політичного аналізу

Ефективність прикладного політичного аналізу зале­жить від правильності ідентифікування політичної про­блеми, формулювання його мети, вибору методів дослі­дження, використання при цьому достовірних фактів.

У пізнанні політичної реальності політичний аналіз ґрунтується на основних філософських принципах (прин­цип взаємозв'язку політичних явищ, принцип розвитку — історизму — політичних явищ), законах діалектики (закон переходу кількісних змін у якісні, закон єдності і боротьби протилежностей, закон заперечення заперечення). Викори­стовує він загальні методи наукового пізнання: методи ем­піричного (спостереження, вимірювання, порівняння, екс­перимент); методи теоретичного (абстрагування, аналіз і синтез, індукція, дедукція, аналогія, сходження від аб­страктного до конкретного і від конкретного до абстрактно­го, гіпотетико-дедуктивний, системний та ін.) рівнів дослі­дження.

Методологія політичного аналізу поєднує елементи по­літичної науки, соціології, філософії, економіки, соціаль­ної психології, психолінгвістики, теорії комунікацій, та ін. Політичний аналіз абсолютно позбавлений методо­логічної заангажованості, а тому використовує всі доступ­ні методи задля досягнення необхідного результату.

Умотивований вибір методів, доцільне поєднання мето­дик дослідження є важливою передумовою отримання до­стовірної інформації, об'єктивності аналітичних виснов­ків, вивіреності прогностичних моделей, ефективності ре-

396 Прикладні політичні дослідження

комендацій. Залежить це не лише від мети, завдань, об'єк­та аналізу, а й від світогляду, компетентності, досвіду ана­літика, використовуваних ним методологічних підходів. Найпродуктивнішими серед них вважають інституційний, біхевіористський, структурно-функціональний, систем­ний, синергетичний, історичний, статистичний, теорію ра­ціонального вибору, дискурсний, позиційний, діяльніс-ний, міждисциплінарний.

Інституційний підхід у політичному аналізі. Інститу­ціоналізм в аналізі політичного життя зосереджується на пізнанні закономірностей, особливостей форм функціону­вання політичних інститутів і їх впливу на політичні про­цеси, події. Предметом уваги його представників є консти­туційні документи, реалізація їх положень на практиці, структурні елементи політичних явищ, процесів.

Головне за інституційного підходу — розчленування політичної системи на інститути, аналіз особливостей кожного з них і форм їх взаємодії. У процесі аналізу інсти-туціоналісти здебільшого використовують історико-ком-паративістський метод (вивчення минулого для пояснення сьогодення), формально-легальний (дослідження публіч­ного права, документів, змісту і результатів діяльності урядових оранізацій) та описово-індуктивний (опис подій, діяльності політичних інститутів, індивідуальних полі­тичних гравців). Перевагами інституційного підходу є конкретність досліджуваних політичних інститутів. Ос­новні недоліки — обмеженість предмета аналізу; недостат­ня увага дослідника до політичної поведінки і її неполітич-них (соціально-психологічних, морально-етичних, етніч­них, релігійних та ін.) основ; надмірна зосередженість на вивченні політичних інститутів за недостатньої уваги до неформальних аспектів їх функціонування, ролі їх керів­ників, лідерів, політичних угруповань у їх структурі, опи­совість.

Напрямами сучасного інституціоналізму є конститу­ційні дослідження (аналіз діяльності конституційних ін­ститутів), аналіз державного управління (дослідження структури, функцій, ефективності діяльності державних структур управління) і неоінституціоналізм (дослідження чинників, що визначають політичне буття, результати діяльності політичних інститутів у політичному процесі).

Біхевіористський підхід у політичному аналізі. Біхевіо­ризм ґрунтується на дослідженні поведінки на індивідуаль­ному і соціальному (групи, спільноти) рівнях у різних полі­тичних ситуаціях (масові акції, голосування) та політичної

Прикладний політичний аналіз 397

діяльності лідерів, груп інтересів тощо. Його представників цікавлять причини, передусім психологічні, політичної по­ведінки, переживання людей у різних політичних ситуа­ціях. Найчастіше біхевіористи послуговуються методами спостереження, анкетних опитувань, інтерв'ю, лаборатор­них експериментів, емпіричної перевірки висновків. Однак за такого підходу часто ігноруються історико-культурні, інституційні та інші чинники.

Структурно-функціональний підхід у політичному аналізі. Політична наука запозичила його у соціології. Суть його полягає у виокремленні конкретної політичної структури, яка цікавить дослідника, вивченні її загальних параметрів і функцій, що виконують її елементи. Завдяки використанню структурно-функціонального аналізу вда­ється подолати основну ваду біхевіористського підходу, яка полягає в недостатньому баченні політики як систем­ної цілісності.

Системний підхід у політичному аналізі. Будь-яке по­літичне явище є системою, тобто сукупністю взаємопов'я­заних елементів, що функціонують як цілісність. Елемен­ти кожної системи перебувають в особливих зв'язках, а сама вона має різноманітні зв'язки з іншими системами (середовищем). Тому однією з найважливіших процедур за системного підходу є ідентифікація та опис структурних елементів політичного феномену як системи (учасників політичного процесу, їхніх цілей, можливостей, співвідно­шення сил тощо) і їх зв'язків, чинників, які забезпечують стійкість чи дестабілізують її (руйнують зв'язки).

Кожна система є частиною (підсистемою) іншої систе­ми, а її компоненти теж становлять системи. Властивості будь-якої з них не є сумою властивостей їх елементів. Це оз­начає, що політична система суспільства особливо складна система з великою кількістю різноманітних підсистем.

Синергетичний підхід у політичному аналізі. Будь-яке політичне явище як система долає у своєму зародженні й становленні певний шлях, тобто самоорганізовується, має особливі джерела розвитку, є відкритим для зовнішніх впливів. Розвиток політичного явища як системи може від­буватися за багатьма варіантами, особливо якщо воно пере­буває у точці біфуркації (лат. bifurcus — роздвоєння) — роз­галуження, напрям якого може змінитися під впливом флуктуації (лат. fluctuatio — коливання) — незначних від­хилень величини від середнього значення.

Проблематичність цього підходу пов'язана з поглядом на системи і процеси в політиці як на залежні від випадко-

398 Прикладні політичні дослідження

вих чинників феномени, що здебільшого не підтверджу­ється політичною практикою, яка загалом підпорядкову­ється певним закономірностям, причинно-наслідковим зв'язкам.

Історичний підхід у політичному аналізі. Кожне полі­тичне явище, крім його актуальних на певний час особли­востей, пов'язане з минулим, елементи якого наявні в ньо­му; в його структурі зріють і зародки майбутнього політич­ного явища. Цим обумовлений аналіз особливостей політичного явища у взаємозв'язках його минулого, суча­сного і майбутнього, що спонукає до використання при цьому і потенціалу політичного прогнозування.

Статистичний підхід у політичному аналізі. Будь-яке політичне явище можна побачити у статистичному вимірі, тобто з використанням кількісних даних. Такий аналіз різноманітних проявів цього явища дає змогу побачити до­сить чітку його картину. При цьому аналітика мало ціка­вить якісна інформація, оскільки він послуговується пере­важно математичними засобами.

Найвикористовуванішими методами за статистичного підходу є кореляційний аналіз (вимірювання й аналіз зв'язків між двома змінними: як впливають зміни значень однієї змінної на зміни значень іншої; ця залежність ха­рактерна для всіх змінних чи лише для їх певної кілько­сті), множинний аналіз (регресійна модель: дві або більше незалежних змінних сукупно впливають на залежну; бага-тофакторний аналіз: виявлення прихованих факторів, здатних впливати на змінні; аналіз часових рядів: вимірю­вання змінних через певні інтервали часу).

Теорія раціонального вибору у політичному аналізі. Методологічна криза, що спіткала у 60—70-ті роки XX ст. біхевіоризм і структурно-функціональний підхід, спону­кала до пошуку нової методологічної основи пізнання по­літичних процесів, результатом чого було оновлення кла­сичних методологічних підходів, створення системи тео­рій «середнього рівня», а також технократичних теорій і використання їх як методологічної основи в політичному аналізі.

Політичний аналіз запозичив теорію раціонального вибору в економіці, де вчені аналізували економічну пове­дінку людини, беручи за основу індивідуальний характер її установок і цінностей. Методологічними засадами теорії ра­ціонального вибору є індивідуалізм (політика і суспільство, соціальні і політичні структури вторинні стосовно індиві­дів, які своєю діяльністю створюють політичні інститути і

Прикладний політичний аналіз 399

політичні відносини); егоїзм індивіда (індивід завжди праг­нутиме максимізувати свою вигоду, а якщо він буде демон­струвати альтруїстичну поведінку, це свідчитиме, що вона для нього вигідна); раціональність індивіда (індивід визна­чає свою діяльність, орієнтуючись на максимальну вигоду, співвідносячи витрати й очікувані результати: максималі-зуючи результати і мінімізуючи витрати). Однак вибір у по­літиці не завжди відповідає критеріям раціональності.

Дискурсний підхід у політичному аналізі. Його заснов­никами вважають російських формалістів, розквіт діяль­ності яких припадає на 20-ті роки XX ст. Дискурс (лат. dis-cursus — мовлення, міркування) — фрагмент дійсності, тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище, мо­вленнєвий потік, що має різні форми вияву (усну, писем­ну, паралінгвальну, тобто невербальну), відбувається у ме­жах конкретного каналу спілкування, регулюється стра­тегіями і тактиками учасників. У політичному аналізі фігурують поняття:

а) дискурс-рамка — загальний дискурс, своєрідна по-
роджувальна система в межах певної ідеології;

б) конкретний дискурс — наділений певним сюжетом
дискурс-твір, наприклад дискурс президентських вибо­
рів, дискурс щодо масового обговорення проекту консти­
туції тощо.

Стосовно політичного дискурсу використовують семіо­тичний аналіз (вивчення дискурсу-рамки), знання ритори­ки і літературознавства (аналіз конкретного дискурсу-тво-ру). Одним із найрозвиненіших напрямів є контекстний аналіз політичного дискурсу.

Із дискурсним пов'язаний постмодерністський підхід у політичному аналізі, прихильники якого заперечують мо­жливість існування єдиного для всіх учасників політичного процесу образу реальності, вважаючи навколишній світ про­дуктом індивідуальних уявлень і вірувань людей. Тому зміст шукають у мовленні (тексті), яке є механізмом створення і транслювання індивідуальних уявлень, у т. ч. й політичних.

Позиційний підхід у політичному аналізі. Сповідуючи цей підхід, аналітик зосереджується на пізнанні реальних можливостей (ресурсів) впливу учасників політичного процесу на його зміст і перебіг, ухвалення і реалізацію по­літичних рішень, розв'язання конкретних проблем. Дже­релом інформації при цьому є правові акти, програмні до­кументи партій, біографії політичних лідерів та ін.

Діяльнісний підхід у політичному аналізі. Основна увага аналітика за такого підходу спрямовується на вив-

400 Прикладні політичні дослідження

чення результатів, ефективності діяльності політичних гравців, особливостей їх взаємодій у конкретних політич­них ситуаціях. Пізнавальним матеріалом при цьому є до­кументи, статистичні звіти, які стосуються діяльності об'єкта аналізу, безпосередні спостереження аналітиків.

Міждисциплінарний підхід у політичному аналізі. Як правило, політичні процеси, явища акумулюють у собі еко­номічні, соціальні, психологічні, духовні, культурні, демо­графічні, географічні, екологічні, історичні та інші чинни­ки, дослідження яких потребує використовуваного відповід­ними науками спеціального пізнавального інструментарію і логіки його використання. Це дає змогу побачити їх у різних вимірах і виробити адекватні засоби впливу на них.

Немало цінної інформації аналітик почерпне, викори­стовуючи нормативний підхід (аналіз політичних явищ крізь призму правових, моральних, етичних норм), емпі­ричний (вироблення міркувань на основі широкої емпірич­ної інформації) та ін.

У межах певних методологічних підходів застосовують конкретні методи політичного аналізу — інструменти, засо­би оброблення актуальної політичної інформації. Вибір їх залежить від характеру політичної події, процесу, явища, цілей і завдань аналітика, ресурсів, якими він володіє (час, фінанси, інформація), особливостей аналітичного продукту, на який розраховує замовник. При цьому головним є не ме­тод, а результат (продукт) політичного аналізу. Часто аналі­тики використовують інструменти і методи суміжних дис­циплін: аналіз здобутків і витрат, витрат і ефективності — запозичено з економіки; експертні методи (синектика, ме­тод «Дельфі» та ін.) — із психології; інтерв'ю, контент-ана-ліз, анкетне опитування — із соціології; івент-аналіз (англ. event — подія) — з політології. Сукупність методів політич­ного аналізу поділяють на загальні і часткові, хоч ця клас­ифікація не цілком відображає їх багатоманітність.

Загальні методи політичного аналізу зумовлюють його спрямованість, ракурс і методологічне забезпечення. До них відносять івент-аналіз і ситуаційний аналіз.

Івент-аналіз як метод політичного аналізу. При ви­користанні його політичний процес уявляють як послідов­ність певних подій, якими можуть бути виступи політич­них лідерів, масові акції, прийняття політичних актів, які впливають на зміст і розвиток політичної ситуації і відоб­ражають інтереси певних політичних сил. Це дає змогу відстежити, оцінити в потоці політичних подій певні об'єктивні тенденції, закономірності, побачити перспек­тиви їх розвитку. Все це, як правило, передбачає:

Прикладний політичний аналіз 401

— виявлення учасників конкретного політичного про­цесу і неполітичних суб'єктів, які впливають на нього;

— оцінювання рівня політичного впливу та інших ре­сурсів учасників подій і сил, які їх підтримують;

— встановлення стратегічних цілей і тактичних зав­дань учасників політичного процесу;

— з'ясування ймовірних стратегічних союзів і тактич­них коаліцій;

— формулювання альтернативних дій та оцінювання ймовірності їх успіху;

— формування стратегії на основі оптимальних варіан­тів дій з урахуванням прогнозу розвитку ситуації, а також необхідних для їх реалізації засобів і ресурсів.

Загалом івент-аналіз передбачає опис політичної ситуа­ції в такій послідовності: політична ситуація — події — се­редовище — учасники (ресурси, інтереси, зв'язки) — обме­ження в діяльності — цілі і завдання (критерії успіху, не­вдачі) — альтернативні рішення — сценарії і прогнози — стратегія діяльності.

Ситуаційний політичний аналіз. Суть його полягає в постійному моніторингу політичної ситуації, динаміці ос­новних її параметрів, прогнозуванні перспектив їх розвит­ку і чинників, які його обумовлюють, виробленні стратегій впливу на неї наявних і прогнозованих умов.

Часткові методи політичного аналізу взяті зі статисти­ки, соціології, економіки та інших дисциплін. їх викори­стовують у різних комбінаціях на певних етапах аналітич­ної роботи, що залежить від характеру проблеми, ресурсів дослідника, термінів виконання замовлення тощо. До часткових методів зараховують метод експертної оцінки, порівняльного аналізу, контент-аналіз, методи аналізу іє­рархій, наукового моделювання, аналізу вигід і витрат у політичному аналізі, фактор-аналіз, ігрові методи, альтер­нативні, групові експертні оцінки.

Метод порівняльного аналізу. Особливості його поля­гають у з'ясуванні закономірностей, притаманних різним політичним ситуаціям і типам політичної поведінки за різ­них політичних і соціальних умов. Етапами його є вия­влення у них однакових і відмінних ознак, взаємозв'язків між ними; формулювання гіпотез щодо їх розвитку. У та­кий спосіб порівнюють різні політичні системи, інститути, типи політичної поведінки, політичних лідерів, електо­ральні групи та ін.

Контент-аналіз. Як кількісний метод аналізу він сформувався у 20-ті роки XX ст. в лоні соціології і психоло­гії, в Україні його почали використовувати в 60-ті роки

402 Прикладні політичні дослідження

XX ст. Полягає він у цілеспрямованому вивченні з викори­станням комп'ютерних технологій носіїв інформації (книг, кінофільмів, гасел, виступів у ЗМІ) щодо наявності (повто­рюваності) у них певних мотивів, настанов, аргументацій, на підставі чого роблять висновки про актуальність, мас­штаби певного політичного явища, ставлення до нього ін­дивідів, спільнот тощо. Кількісний аспект контент-аналізу полягає у підрахунку частоти вживання певних слів. Од­нак не всі документи піддаються йому. Іноді неможливо за­дати чіткі правила для фіксування певних елементів змі­сту, надати їм статистичної значущості, формалізованості.

Метод аналізу ієрархій. Використання його дає змо­гу, декомпонувавши проблему, побачити її складові авто­номно і в різноманітних зв'язках (ієрархії). Досить ефек­тивним він є під час політичних переговорів, оскільки дає змогу учасникам побачити проблему та її складові, позиції сторін, оцінити пропоновані стратегії крізь призму різно­манітних інтересів, виробити взаємоприйнятне рішення.

Методи наукового моделювання. Взявши їх за осно­ву, аналітик імітує структуру, процес функціонування і розвитку політичної системи (створює її модель), що дає йому змогу побачити всю сукупність її елементів і зв'яз­ків, спрогнозувати їх параметри за різних умов, а нерідко і поекспериментувати з нею. Моделювання може бути здійснене й у формі гри.

Дата добавления: 2015-06-04