В кримінальному процесі України 2 страница

Однак суддя, як правило, дивиться у минуле й вирішує, що саме в ньому відбулося неправильно; медіатор, навпаки, спонукає учасників зосередитися на реальному майбутньому. Перевага медіації полягає в тому, що замість рішення ззовні сторони знаходять власне взаємовигідне рішення. Замість боротьби за правоту «Вісник Вищої ради юстиції» № 1 2011 відбувається конструктивна робота над вирішенням конфлікту.

При цьому медіація не обмежується існуючим предметом спору, вона повинна враховувати також і приховані причини виникнення конфліктної ситуації, до переговорного процесу можуть залучатися треті особи, які до цього часу не брали участь у судовому провадженні. Якщо вирішення конфлікту розробляються сторонами самостійно, то це сприймається учасниками більш схвально та збільшує шанси на збереження міцних стосунків у майбутньому

Розділ 2 «Медіація в кримінальному процесі України: сучасний стан та перспективи розвитку»

У підрозділі 3.1 «Становлення медіації в кримінальному процесі України: теоретико-правові аспекти» проаналізовано фактори, що зумовлюють необхідність розширення сфери застосування медіації – одного зі способів виправлення осіб,
які вчинили кримінальні правопорушення, забезпечення захисту інтересів
та відновлення потреб потерпілих, профілактики злочинності, розвантаження
судів.[22]

Досліджуються правові акти Організації Об’єднаних Націй, Ради Європи,
в яких наголошено, що медіація є дієвим та ефективним засобом врегулювання конфліктів, запобігання рецидиву, спрощення порядку розгляду та прийняття рішення щодо окремих категорій кримінальних справ. Окрім того, аналізуються основні кроки із запровадження та застосування медіації у кримінальному процесі, що здійснюються на рівні органів державної влади, громадських організацій.

Україна знаходиться лише на етапі формування вітчизняної моделі відновного правосуддя вже з впевненістю можна констатувати, що необхідність запровадження інституту примирення (медіації) у вітчизняній системі права підтримується широким колом фахівців. [23]

Така підтримка ґрунтується, насамперед, на позитивних результатах практики застосування інституту примирення у багатьох країнах світу, які свідчать про його ефективність. До того ж, це відповідатиме загальній позиції України щодо гармонізації національного законодавства із законодавством Європейського Союзу, адже питанню примирних процедур присвячена низка рекомендацій і рішень Ради Європи, зокрема Рекомендації № R (99) 19 «Про посередництво в кримінальних справах» від 15 вересня 1999 р., яка є одним з основних документів Ради Європи щодо реалізації програм відновного правосуддя та Основоположного рішення Ради Європейського союзу від 15 березня 2001 р. «Про місце жертв злочинів у кримінальному судочинстві» (2001/220/JHA), які наголошують на необхідності розвитку та впровадження програм відновного правосуддя в національні системи права.

Незважаючи на відсутність спеціального законодавства, Україна може похвалитися своїм власним досвідом застосування процедури медіації, який підтверджує високу ефективність застосування цього інституту при вирішенні конфліктів.

Так, починаючи з 2003 року активно проводяться експерименти у судах (зокрема у містах Києві, Харкові, Івано-Франківську, Автономній Республіці Крим та інших). Також на території України діє низка регіональних груп медіації, які об’єдналися в Асоціацію груп медіації України та Український центр порозуміння, який активно займається впровадженням програм примирення потерпілих і правопорушників та просвітницькою діяльністю у цій сфері.

З вересня 2006 року по лютий 2007 року в десяти регіонах України Українським центром порозуміння проводилося проміжне оцінювання впровадження програм відновного правосуддя. Протягом звітного періоду було проведено 41 програму відновного правосуддя, з них: 39- медіації у кримінальних справах, 2 сімейні конференції[24].

Навіть така незначна за обсягом практика застосування відновних процедур засвідчила, що медіація у кримінальному судочинстві має багато переваг порівняно із загальним судовим порядком розв’язання «кримінально-правових конфліктів». Зокрема медіація забезпечує більш ефективне вирішення проблеми відшкодування моральної та/або матеріальної шкоди; надає можливість сторонам впливати на рішення, що приймається у справі, допомагає зняти емоційне напруження.

Крім того, медіація звільняє суддів від навантаження у зв’язку із розглядом справ невеликої тяжкості і надає можливість зосередитися на більш серйозних справах, а також пришвидшує процес розгляду справ у суді.

Чинне українське законодавство має основи для запровадження процедури медіації, насамперед, це інститут примирення у кримінальному законодавстві. Так, статтями 45 та 46 Кримінального кодексу України та статтями 7² та 8 Кримінально-процесуального кодексу України встановлено підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям та у зв’язку з примиренням винного з потерпілим.

Однак широкому застосуванню зазначених норм на практиці перешкоджає відсутність детальної регламентації процедури примирення в законодавчих актах, а також обмежене коло справ, у яких можна застосовувати цю процедуру.

Таким чином, з метою врегулювання процедури медіації (примирення) на законодавчому рівні, наказом Міністра юстиції у травні 2005 року було створено міжвідомчу робочу групу з питань впровадження процедури медіації (примирення) в кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, до якої увійшли представники Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України, та науковці.[25]

Аналізуючи, в процесі роботи над концепцією застосування програм відновного правосуддя (медіації) у кримінальному судочинстві України, досвід інших країн (зокрема Польщі, Словаччини, Румунії, Німеччини, Франції тощо), Рекомендації Ради Європи, а також Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України, члени робочої групи дійшли висновку щодо необхідності внесення змін не лише до зазначених Кодексів, а й у розробці окремого закону про діяльність медіаторів у кримінальних справах.[26]

Протягом 2006 року відповідною робочою групою розроблено проекти законів України «Про медіацію (посередництво) у кримінальних справах» та «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо процедури медіації (посередництва)».

Метою зазначених законопроектів є впровадження процедури медіації, яка полягає у примиренні підозрюваного, обвинуваченого або підсудного і потерпілого за участю посередника (медіатора) і відшкодуванні потерпілому завданої матеріальної та моральної шкоди.

Проектом Закону України «Про медіацію (примирення) у кримінальних справах» визначено основні засади процедури медіації та форми її організації.

Відповідно до положень цього законопроекту процедурою медіації (примирення) у кримінальних справах визначається процедура, спрямована на примирення потерпілого та підозрюваного (обвинуваченого, підсудного) у справах про умисні злочини середньої тяжкості, необережні тяжкі та особливо тяжкі злочини, а також досягнення між ними згоди (прийнятного рішення) щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди за допомогою медіатора (посередника);[27]

Медіатор, який здійснюватиме процедуру медіації, повинен володіти вмінням усунення конфліктів і мати знання, не лише у сфері права, а й у таких сферах, як психологія, соціологія, педагогіка, які є необхідними для її проведення. Також визначаються професійні права та обов’язки медіатора, підстави дисциплінарної відповідальності та види дисциплінарних стягнень, оплата праці, соціальне та пенсійне забезпечення, порядок оподаткування доходів медіаторів.

Одними із основних положень законопроекту є визначення організаційної форми діяльності медіаторів. Організаційною формою здійснення процедури медіації є об’єднання медіаторів, яке є професійною громадською неприбутковою організацією, що можуть утворювати виключно медіатори. У свою чергу об’єднання медіаторів утворюють Спілку медіаторів, метою якої є здійснення захисту професійних прав медіаторів, забезпечення професійного незалежного контролю та створення системи підвищення кваліфікації медіаторів.

Систему органів професійного самоврядування медіаторів в Україні утворюють З’їзд медіаторів України та Рада медіаторів України.[28]

Проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо процедури медіації (посередництва)» спрямований на законодавче закріплення альтернативних способів вирішення конфлікту між правопорушником і потерпілим за допомогою медіатора.

Положеннями цього проекту пропонується розширити можливість звільнення осіб від кримінальної відповідальності у зв’язку із примиренням винного з потерпілим, в тому числі шляхом укладення та виконання договору про примирення у випадках вчинення необережних злочинів середньої тяжкості, а також забезпечити можливість призначення не більше двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, у разі укладення договору про примирення, а також відсутності обставин, які обтяжують покарання.[29]

Крім того, законопроектом визначається коло осіб, які мають право ініціювати процедуру медіації, порядок її призначення, строк процедури та її наслідки.

Після громадського обговорення зазначених проектів законів, а також отримання від заінтересованих органів та наукових установ пропозицій та зауважень постало питання про необхідність комплексного запровадження процедури медіації (примирення), тобто розробки проекту закону, який би регулював проведення процедури медіації (примирення) не тільки у кримінальному, а й у цивільному та господарському судочинстві та проекту закону щодо внесення змін до відповідних процесуальних кодексів.

Про доцільність запровадження процедури медіації (примирення) у цивільному та господарському судочинстві свідчать Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи «Про медіацію в цивільних справах» та «Про сімейну медіацію», а також «Зелена книга» про альтернативне врегулювання спорів у цивільному та комерційному праві Комісії Європейських Співтовариств, Типовий закон ЮНСІТРАЛ Про міжнародну комерційну примирювальну процедуру з настановами щодо її впровадження й застосування (2002) тощо.

У зв’язку з цим, на даний час Міністерством юстиції здійснюється доопрацювання вказаних проектів законів України, яке планується завершити до кінця 2007 року.[30]

Отже, можна прогнозувати, що вже у 2009 році в українському законодавстві буде запроваджено цей дійсно прогресивний інститут, який позитивно впливатиме на учасників кримінального, цивільного та господарського процесів, стане конкретним механізмом забезпечення права сторін на примирення, визначеного чинним законодавством, та сприятиме формуванню позитивного іміджу країни серед світової спільноти.

Адже, заохочення людей до поваги один до одного та до вирішення конфліктів, у разі їх виникнення, на відновних засадах – це два найважливіших шляхи розбудови справедливого та гуманного суспільства.

Останнім часом дедалі частіше можна зустріти практику альтернативного вирішення правових конфліктів без звернення до класичних судових процедур. Однією з таких альтернатив є процедура медіації, що набула широкого застосування у європейських країнах.

Слово «медіація» походить від латинського «mediatio» – посередництво; аналогічне значення мають слова «mediation» (англ.), «médiation» (фр). Кожний в межах свого розуміння може дати свою дефініцію цьому поняттю. В соціальній психології вчені розглядають медіацію як специфічну форму регулювання спірних питань, конфліктів, узгодження інтересів. Х. Бесемер визначив медіацію як технологію вирішення конфлікту за участю нейтральної третьої сторони. Більшість визначають медіацію – як певний підхід до розв’язання конфлікту, у якому нейтральна третя сторона забезпечує структурований процес, для того щоб допомогти конфліктуючим сторонам прийти до взаємно прийнятного вирішення спірних питань.

Я розумію під цим поняттям добровільний та конфіденційний спосіб вирішення конфліктної ситуації, де медіатор у ході структурованої процедури допомагає учасникам конфлікту вступити у прямі перемовини з метою вироблення спільного рішення щодо проблеми.

Таким чином, головними ознаками медіації є: добровільність; конфіденційність, наявність структурованої процедури проведення, часткове втручання третьої сторони (медіатора):

а) допомога у налагодженні спілкування; б) сприяння проходженню справи. Звертаю увагу, що у всіх трактуваннях поняття медіації підкреслюється участь третьої сторони (медіатора), яка здійснює певну допомогу у налагодженні взаєморозуміння, інтереси якої не пов’язані безпосередньо з предметом непорозумінь.

Активна третя сторона контролює процес, сприяє реалістичній оцінці ситуації сторонами, прийняттю адекватного рішення, зменшує емоційне напруження та інше. Медіатор виступає посередником у конфлікті сторін, створює атмосферу конструктивної співпраці та дбає про коректне ставлення сторін одна до одної.

До компетенції медіатора не входить прийняття рішення, він лише допомагає сторонам у вирішенні конфлікту. Медіація можлива саме в комплексних провадженнях, коли сторони сперечаються щодо тривалих стосунків, а предмет спору є лише видимою причиною конфлікту або якщо рішення суду стало б для сторін «не хлібом, а камінням», тобто не допомогло б у розв’язанні конфлікту.

Адже головним для сторін повинно бути бажання вирішити непорозуміння. Франс ван Арем – медіатор, тренер, суддя районного суду м. Зволє Лелістад в Нідерландах у своїх статтях зауважує, що Європейське законодавство, зокрема Європейська Конвенція з прав людини гарантує кожному право доступу до суду

. І це право не може бути змінене передачею справи на медіацію. Крім того, важливо пам’ятати, що медіація не є якоюсь панацеєю. Вона може стати допоміжним засобом лише тоді, коли сторони будуть готові й спроможні взяти участь у медіації. У більшості випадків і надалі врегульовувати конфлікти і виносити рішення будуть суди. [31]

Однак суддя, як правило, дивиться у минуле й вирішує, що саме в ньому відбулося неправильно; медіатор, навпаки, спонукає учасників зосередитися на реальному майбутньому. Перевага медіації полягає в тому, що замість рішення ззовні сторони знаходять власне взаємовигідне рішення. Замість боротьби за правоту відбувається конструктивна робота над вирішенням конфлікту.

При цьому медіація не обмежується існуючим предметом спору, вона повинна враховувати також і приховані причини виникнення конфліктної ситуації, до переговорного процесу можуть залучатися треті особи, які до цього часу не брали участь у судовому провадженні.

Якщо вирішення конфлікту розробляються сторонами самостійно, то це сприймається учасниками більш схвально та збільшує шанси на збереження міцних стосунків у майбутньому.

Історія розвитку медіації Медіація – процес, з одного боку, новий, якщо говорити про його появу в правовій сфері, а з іншого, – старий, якщо мати на увазі його позачасову універсальність. Тому потрібно відрізняти сучасну медіацію від традиційних форм розв’язання суперечок й інших форм врегулювання спорів – таких як, мирові судді, арбітраж або примирювальні камери.

За кордоном медіація виникла як результат усвідомленої суспільством необхідності, а не за ініціативою суддів чи осіб, які бажають заробляти на посередництві. Відсутність спеціального законодавства про медіацію не є перепоною для її розвитку. [32]

Таке законодавство почало з’являтись пізніше, як результат узагальнення реального і, перш за все, свого, а не чужого досвіду. На сьогодні, наприклад, до фінансових судів Німеччини доходить лише 5% конфліктних ситуацій, а у Франції – 2%. У Росії ж, навпаки, – приблизно 3% арбітражних спорів закінчуються мировою угодою і близько 6% інших спорів з цивільно-правових відносин. Не краща ситуація і в Україні.

До революції 1917 року в системі російських комерційних судів достатньо високо цінувались процедури примирення. Арбітрами, як правило, виступали не професійні судді, а купці.

У радянські часи також існували альтернативні способи вирішення конфліктів і стосувались вони різних галузей права. У сімейних справах та процесах про розірвання шлюбу обов’язковою вимогою закону була досудова процедура примирення. Спори між підприємствами перед тим, як потрапити до Державного арбітражу, також повинні були пройти обов’язкові досудові процедури претензійного порядку.

Трудові конфлікти розглядалися спеціальними комісіями з представників трудових колективів та адміністрації підприємств. Більшість побутових суперечок розглядались товариськими судами.

Сучасна медіація пов’язана з рухом, що почався в США в 1970-х роках, в Австрії і у Великобританії в 1980-х, а в 1990-х набув поширення вже в більшості систем цивільного права країн Європи. Цікаво відзначити, хто підтримував цей почин і на якому етапі перебуває медіація сьогодні. У США медіація була ініціативою, просували яку академічні кола, у Сінгапурі – ділові, у Нідерландах – уряд, тим часом як у Словенії суди. Без сумніву, у більшості юрисдикцій Європи явище медіації усе ще перебуває в дитячому віці.

Також важливо відзначити, що поділ «цивільне право – загальне право», заснований на різниці у сприйнятті, набагато більш ілюзорний, ніж реальний. У світлі медіації, проте, особливої уваги заслуговують наступні відмінності між судовими процесами по загальному праву і по цивільному праву: - у країнах загального права судовий розгляд відбувається аж наприкінці спору; - суд присяжних встановлює і оцінює факти; - судовий процес включає стадію представлення документів, що, зокрема, передбачає вимогу до протилежної сторони надати документи і показання свідків до розгляду справи в суді, і заслуховування свідків протилежної сторони до і під час розгляду; - судді вирішують певні питання права під час судового слідства та постановляють ухвали за клопотанням сторін; адвокати отримують погодинну оплату за участь у справі, що вповільнює процес і збільшує судові витрати; - кожна сторона несе власні судові витрати незалежно від результатів вирішення справи; - до стадії судового розгляду доходить лише кілька відсотків справ.

У багатьох країнах світу правові системи спираються на дві системи. Прийнято вважати, що в тих країнах, де за основу взято римське право, включно з ЄС, діють системи «цивільного права».

Про ті країни, система яких спирається на англійське право, зазначають, що вони мають систему «загального права». вартість позову часто виявляється набагато нижчою за операційні витрати. Ось чому медіація швидко поширилася в багатьох країнах загального права, таких як США, Австралія, Канада, Англія і Уельс.

Там медіацію практикують і в приватному секторі, і в різних програмах, що мають зв’язок із судами, внаслідок чого жодна категорія правових спорів не виключена зі сфери потенційного застосування альтернативного вирішення спору і, зокрема, медіації.

Навпаки країни, що належать до системи цивільного права, донедавна виявляли небажання користуватися медіацією на практиці для розв’язання правових спорів. Такі країни загального права, як Німеччина, Австрія, Франція, Данія, Фінляндія, Шотландія, Італія, Польща, Чехія, Словаччина, Македонія, Швейцарія, рухалися важким, звивистим шляхом допоки визнали медіацію як законну й корисну процедуру врегулювання спорів.

Послідовніше й енергійніше до впровадження медіації поставилися тільки в Нідерландах. До речі, зовсім нещодавно процедура медіації отримала законодавчу регламентацію у Росії: з 1 січня 2011 р. набрав чинності Федеральний закон від 27 липня 2010 р. № 193-ФЗ «Про альтернативну процедуру врегулювання спорів за участю посередника (процедуру медіації)».

У підрозділі 3.2 «Застосування медіації в кримінальному процесі України: правові аспекти»

Встановлено, що вітчизняне законодавство передбачає достатньо передумов для можливості проведення медіації між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим чи засудженим, що передбачає їх примирення.

Аналізується поняття «примирення», наведено дві позиції з приводу його визначення: прихильники першої вважають примирення відмовою потерпілого від будь-яких претензій до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (Х. Д. Алікперов, О. О. Дудоров), інші вбачають в примиренні угоду між сторонами кримінального конфлікту, в якій фіксуються результати досягнутих домовленостей (Ю. В. Баулін, С. С. Яценко). [33]

Автор наводить власне визначення поняття «примирення в кримінальному процесі», під яким слід розуміти позитивний результат проведеної медіації, що має відповідні правові наслідки для сторін медіації та для досягнення якого необхідна участь третьої сторони (медіатора).

Також досліджується судова практика звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням на підставі статті 46 КК України, у зв’язку з передачею особи на поруки на підставі статті 47 КК України та із застосуванням звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України.[34]

Проаналізовано Кримінальний процесуальний кодекс України та встановлено, що він містить ряд внутрішніх суперечностей, окремі його положення викладені непропорційно та непослідовно, у результаті чого він потребує доопрацювання та уточнення. Також досліджено зміст угоди про примирення.

Доведено, що примирення фактично може відбутися між потерпілим і підозрюваним, обвинуваченим до постановлення вироку, а після постановлення вироку – між потерпілим та засудженим. За таких обставин примирення може бути підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, пом’якшення покарання, звільнення від покарання, звільнення від відбування покарання з випробуванням, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітніх.

Одним з пріоритетних завдань Ради Європи та Європейського Союзу є допомога державам-членам у справедливому і швидкому відправленні правосуддя та у розробці альтернативних методів розв’язання спорів.

Така допомога в першу чергу полягає у виробленні стандартів, згідно з якими держави члени повинні привести своє законодавство у певну відповідність на підставі взятих правових зобов’язань

Провівши порівняльне дослідження передового досвіду деяких країн світу в царині медіації, Рада Європи підготувала рекомендації щодо наступних кроків, які слід здійснити Україні, та запропонувала свої висновки щодо відповідної нормативно-правової бази.

Результати дослідження мають рекомендаційний характер і ставлять за мету не пропагувати «імпорт» певної моделі медіації, а поширити інформацію про успіхи і невдачі різноманітних починань у цій галузі. Рекомендації та керівні принципи викладені у: - Рекомендації Rec (98) щодо медіації в сімейних справах; - Рекомендації Rec (99) 19 щодо медіації в кримінальних справах; - Рекомендації Rec (2002) 10 щодо медіації в цивільних справах; - Рекомендації Rec (2001) 9 щодо альтернативного судового розгляду спорів між адміністративними органами і сторонами – приватними особами (адміністративні справи); Керівних принципах для кращого виконання наявної Рекомендації щодо медіації в кримінальних справах; - Керівних принципах для кращого виконання наявної Рекомендації щодо альтернатив судовому розгляду спорів між адміністративними органами й сторонами – приватними особами; - Керівних принципах для кращого виконання наявної Рекомендації щодо медіації в сімейних справах і щодо медіації в цивільних справах. [35]

Проте само собою зрозуміло, що без конкретної підтримки з боку чільних суб’єктів, які в Україні формують політику в галузі правосуддя (суди, уряд, парламент, адвокатура), медіації не просто здобути популярність. Однак, незважаючи на відсутність спеціального законодавства, Україна має власний досвід застосування процедури медіації (примирення), який підтверджує високу ефективність застосування цього інституту при вирішенні конфліктів.

У 2003 році благодійна організація «Український центр порозуміння» у співпраці з Верховним Судом України розпочала програму впровадження медіації у кримінальних справах у м. Києві.

В межах цієї програми було успішно налагоджено партнерські стосунки із судовою системою, розроблено механізми співпраці з судами, підготовлено 20 медіаторів та напрацьовано практичний досвід медіації. Враховуючи досвід позитивної оцінки програми, Пленум Верховного Суду України протягом 2004 року доповнив свої постанови відповідними пунктами, які, зокрема, вказали на можливість впровадження в судовій практиці програм примирення між потерпілими і правопорушниками [5]. Так, у Постанові Пленуму Верховного 164 «Вісник Вищої ради юстиції» № 1 (5) 2011 Суду України від 16 квітня 2004 р. № 5 зазначено: «21. Суди повинні активніше залучати громадськість до вирішення питань, які виникають при розгляді справ стосовно неповнолітніх та при виконанні вироків чи інших судових рішень щодо них.

Рекомендувати судам всіляко підтримувати діяльність тих громадських організацій, які ставлять за мету до судового розгляду справи досягнути примирення між неповнолітнім, котрий вчинив злочин, і потерпілим, – надавати таким організаціям відповідну інформацію, інформувати підсудних та їхніх законних представників про наявність у районі (місті) таких організацій, надавати можливість потерпілому і обвинуваченому звертатися до цих організацій для вирішення конфлікту та досягнення примирення.

Досягнення за допомогою таких громадських організацій примирення між потерпілим і обвинуваченим (підсудним), відшкодування потерпілому матеріальної та моральної шкоди можуть бути підставами для закриття справи або враховані як обставини, що пом’якшують покарання».

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 вказано: «Рекомендувати судам якомога ширше використовувати у справах зазначеної категорії інститут примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним (яке може мати місце як на стадії попереднього розгляду справи суддею, так і в судовому засіданні, але до закінчення судового слідства) і підтримувати діяльність тих громадських організацій, які ставлять за мету досягнення такого примирення до судового розгляду справи, повідомляти осіб, що вчинили злочин, про наявність у районі (місті) таких організацій, надавати останнім відповідну інформацію. За клопотанням зацікавлених учасників судочинства (особи, що вчинила злочин, потерпілого, їх представників) суд може оголосити перерву в судовому розгляді справи і надати їм можливість звернутися до зазначених посередників для вирішення конфлікту і досягнення примирення. [36]

Якщо потерпілий не скористався правом на примирення, яке було роз’яснено йому судом, то за наявності достатніх даних про вчинення щодо «Вісник Вищої ради юстиції» № 1 (5) 2011 165 нього злочину суддя виносить одну постанову про порушення кримінальної справи і призначення її до розгляду».

Медіація може застосовуватися не тільки у кримінальних справах, вона можлива і доцільна для врегулювання трудових, сімейних, цивільних, адміністративних, господарських спорів, а також у системі освіти. Поки що в Україні не вистачає кваліфікованих медіаторів, тому наразі єдино прийнятною формою медіації є так звана судова медіація, тобто процедура медіації проводиться у рамках розпочатого в суді провадження по справі суддею чи науковим співробітником цього ж суду, які мають відповідну підготовку медіатора.

Така форма якнайкраще сприятиме утвердженню медіації як альтернативного способу взаємовигідного розв’язання спору до винесення судового рішення. Це засвідчує й досвід інших країн, наприклад Голландії, де із запровадженої судової медіації розвинулася згодом власна культура медіації.

На сьогодні Голландія, країна з 16 мільйонами населення, налічує понад 10 000 кваліфікованих медіаторів з різних напрямів та різних професій. Таким чином, процедура медіації проводиться там не лише у рамках судового розгляду справи, а й у багатьох сферах суспільного життя вже на досудовому етапі.

Більш детально хотілося б зупинитися на питанні про можливість впроваджування медіації в адміністративних судах України без внесення змін до діючого законодавства, оскільки саме медіація в адміністративних судах викликає найбільше суперечок у суспільстві. Фрідріх–Йоахім Мемель, медіатор, тренер, головуючий суддя адміністративного суду м. Гамбурга (Німеччина) у статті «Про можливості впровадження медіації в рамках діючого Кодексу адміністративного судочинства України» зазначає, що, оскільки в Кодексі адміністративного судочинства України (далі – КАС України) чітко не виписано інститут медіації, як частини судової практики, і відсутні будь-які посилання на інші кодекси, які б дозволили таке тлумачення, то залишається, мабуть, лише одна можливість – пропонувати медіацію як частину адміністративної діяльності судів.

Після надходження справи згідно з планом розподілу справ у суді до відповідного судді або судової колегії потрібно насамперед з’ясувати питання, «Вісник Вищої ради юстиції» № 1 (5) 2011 чи вважає суддя або учасники процесу, що справа може бути вирішена шляхом медіації.

Після обговорення, наприклад, у рамках підготовчого провадження на попередньому судовому засіданні (ст. 111 КАС України) доцільності проведення медіації з учасниками процесу та за відповідної згоди з їхнього боку судова колегія або суддя відкладає провадження (ст. 113 КАС України) і передає правовий спір на розгляд судді-медіатору адміністративного суду з метою проведення медіації. Медіатор проводить процедуру медіації (в приміщенні суду) під власну відповідальність. [37]

Дата добавления: 2015-06-25