В кримінальному процесі України 3 страница

Організаційну підтримку в оформленні матеріалів справи надає йому канцелярія суду. Якщо медіація успішна, то відбувається укладання остаточної угоди між її учасниками, що створює передумову для закриття позовного провадження у справі.

Як саме це здійснюється, залежить від правового врегулювання статусу медіатора. У разі, якщо учасники процесу або медіатор вважають, що медіація не дала результату, тобто є невдалою, матеріали повертаються до відповідної судової колегії, яка й продовжує позовне провадження по справі.

Практикуючий суддя-медіатор Фрідріх–Йоахім Мемель вважає, що впровадження судової медіації у адміністративних судах України, як частини їхньої адміністративної діяльності, не вступає у протиріччя з нормами КАС України: а) поряд з закінченням позовного провадження, наприклад, шляхом винесення рішення суду, КАС України також передбачає й іншу можливість закриття провадження у справі, а саме на підставі відмови від адміністративного позову, визнання позовних вимог або примирення сторін.

Виписаний у ст. 11 КАС України принцип диспозитивності знаходить своє відображення на всіх стадіях адміністративного провадження: у межах підготовчого провадження ст. 110 КАС України, в статті 112 КАС України (відмова від позову, визнання позову) та ст. 113 КАС України (примирення), в судовому розгляді (ст. 122 КАС України і далі: ст. 136 частина перша – відмова від позову та визнання позовних вимог, та ст. 136 частина друга – примирення), «Вісник Вищої ради юстиції» № 1 (5) 2011 167 в апеляційному (ст. 193–194 КАС України) та касаційному провадженнях (ст. 218–219 КАС України); б) з огляду на принцип диспозитивності, закріплений у ст. 11 КАС України, та його прояви на різних стадіях адміністративного провадження норма ст. 122 КАС України про пришвидшення судового розгляду також не є перешкодою на шляху впровадження процедури медіації. Відповідно до ст. 122 КАС України адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не пізніше двох місяців з дня відкриття провадження у справі.

Як правило вже на стадії підготовчого провадження можна встановити, чи доцільно проводити медіацію у справі. Якщо правовий спір зі згоди учасників процесу передається на медіацію, конфлікту з нормою ст. 122 КАС України не виникає. Можливість взаємної домовленості сторін про зупинення провадження забезпечується ст. 11 КАС України, згідно з якою кожна особа, котра звернулася за судовим захистом, має право розпоряджатися своїми вимогами на власний розсуд. Як бачимо, норми КАС України не створюють перепон тимчасовому зупиненню провадження за взаємною згодою учасників процесу.[38]

Якщо тлумачити ст. 122 КАС України, орієнтуючись на її правову мету та завдання, двомісячне обмеження строку судового розгляду насамперед має на меті вберегти учасників процесу від затягування судового провадження, а також забезпечити в їхніх власних інтересах якомога швидше надання правового захисту.

Якщо в інтересах досягнення взаємовигідного врегулювання спору сторони погоджуються зупинити провадження з метою проведення процедури медіації, вони користуються своїми диспозитивними правами, наданими ст. 11 КАС України, не вступаючи при цьому у конфлікт з нормами ст. 122 КАС України про розумні строки розгляду адміністративної справи.

Про те, що таке тлумачення на користь медіації відповідає інтенціям законодавця, свідчить подібність процедури закриття провадження у справі шляхом укладання мирової угоди в суді.

Відповідно до ст. 113 КАС України суд у підготовчій стадії розгляду за клопотанням сторін зупиняє провадження у «Вісник Вищої ради юстиції» № 1 (5) 2011 справі на час, необхідний їм для примирення. А згідно зі ст. 136 КАС України сторонам за їхнім клопотанням надається час для примирення; в) проте й норми ст. 112 КАС України щодо відмови від позову або його визнання та ст.113 КАС України щодо примирення, згідно з якими відмова від позову, його визнання чи умови примирення сторін не повинні суперечити закону або порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси, не перешкоджають проведенню процедури – судової медіації у рамках адміністративного провадження.

Логічно, ця норма разом з відповідними діючими положеннями для підготовчої стадії й судового розгляду (ст. 136 КАС України), апеляційного (ст. 193 КАС України) й касаційного провадження (ст. 219 КАС України) ніяк не означає, що суд у разі закриття провадження у справі внаслідок успішної медіації на підставі або відмови від позову, або його визнання, або шляхом укладання за взаємною згодою сторін мирової угоди повинен ще раз проводити повну правову перевірку позову.

Адже визнання позову, відмова та примирення є тими формами завершення правового спору, які, з одного боку, пришвидшують провадження у справі, а з другого – сприяють процесуальній економії та розвантаженню судів.

Протилежне ж розуміння норм статей 112, 113, 136, 193 і 219 КАС України, а саме, що суд нібито повинен ще раз проводити повну правову перевірку позову, унеможливило б реалізацію таких завдань. Відповідно до принципів судочинства, закріплених у ст. 8 і 9 КАС України суд при вирішенні справ повинен керуватися принципом верховенства права (ст. 8) та принципом законності (ст. 9). Згідно зі ст. 9 КАС України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд виступає представником публічного інтересу, а саме того, що державні дії зв’язані правом і законом. До того ж, адміністративні органи, як правило, надають свою згоду на медіацію у тих випадках, коли, на їхню думку, її проведення у даній справі недоцільне, оскільки може призвести до преюдиційності.

Це, зважаючи на велику кількість подібних справ, у публічному праві на відміну від цивільного права, де основним принципом є приватна автономія, вочевидь, може траплятися досить часто.

Суддя теж може враховувати подібні потенційно можливі розмірковування відносно викладених принципів судочинства і таким чином взагалі не пропонувати медіації у справі, що знаходиться в провадженні. І хоча на практиці такі труднощі трапляються вкрай рідко, все ж таки не слід закривати очі на це протиріччя принципів і норм. [39]

Адже насамперед у молодій незалежній державі, Кодекс адміністративного судочинства якої був прийнятий лише в липні 2005 року, саме органи судової гілки влади, покликаної охороняти засади правової держави та здійснювати контроль за законністю державних дій, повинні розглядати такі питання особливо уважно й обережно.

Досвід проведення процедури медіації в різних адміністративних судах в цілому та в адміністративному суді м. Гамбурга зокрема показує, що на підставі рішення, напрацьованого в рамках медіації й зорієнтованого на інтереси сторін, та через розширення власного предмета судового спору конфлікту з принципами підпорядкованості адміністративних органів закону та верховенства права не виникає; у разі застосування запропонованого у цій статті шляху проведення медіації не виникає також і питання щодо виконання угоди, досягнутої сторонами у ході процедури медіації.

Адже угода про результати медіації протоколюється належним суддею чи то судовою колегією, що розглядали цю справу, як мирова угода, укладена сторонами у суді, тому і її виконання регулюється відповідними нормами КАС України; діяльність судді як медіатора не суперечить також і нормам ст. 5 Закону України про статус суддів.

Згідно з цією статтею суддя не може поєднувати свою роботу з будь-якою іншою оплачуваною діяльністю, за винятком наукової, викладацької та творчої. У випадку судової медіації не виникає жодних проблем щодо дотримання цієї вимоги закону, адже суддя виконує обов’язки медіатора у свій службовий час без додаткової оплати.

При потребі врівноважити навантаження для судді, що працює медіатором, можна шляхом відповідних змін у розподілі справ; питання щодо судових зборів та витрат за процедуру медіації у разі її успішного завершення вирішується залежно від обраної форми судового закриття провадження по справі (відмова від позову, визнання позову або примирення сторін) та відповідних норм права щодо сплати судових зборів.

Сторони мають право самостійно вирішити це питання і зафіксувати його одним із пунктів угоди про результати медіації, яка потім протоколюється належним суддею як мирова угода; якщо сторони не дійшли згоди щодо розподілу судових витрат, то кожна зі сторін у справі несе половину судових витрат (ст. 96 КАС України).

На глибоке переконання Фрідріха-Йоахіма Мемеля слід обов’язково скористатися шансом, який надає Кодекс адміністративного судочинства України для впровадження медіації як частини адміністративної діяльності суду, не вносячи при цьому змін до існуючого законодавства.

Перш ніж форсувати створення правового регулювання інституту медіації та визначення процедури її проведення, не маючи достатнього практичного досвіду і насамперед його оцінки, можна спробувати отримати необхідні знання з практичного застосування медіації у рамках, скажімо, невеликого пробного проекту.

Згодом, коли з’явиться достатня кількість кваліфікованих медіаторів для більшості адміністративних судів і буде можливість подальшої підготовки кадрів, є шанс провести дійсно потужний серйозний модельний проект по запровадженню медіації.

Після обробки отриманих даних та оцінки результатів проекту можна вже вносити зміни до діючого КАС України, спираючись на солідну практичну базу. Зокрема, можна буде визначитися у напрямі становлення медіації: чи розглядатиметься вона в майбутньому як частина адміністративної діяльності суду, чи як частина судочинства і проводитиметься суддею, який отримав на це доручення, та чи потрібно конкретизувати існуючі норми права, враховуючи особливості процедури медіації. [40]

Наразі в Україні відбувається впровадження медіації в межах програми Ради Європи «Прозорість та ефективність судової системи». Чотири пілотні суди – Білоцерківський міськрайонний суд Київської області, Вінницький окружний адміністративний суд, Донецький апеляційний адміністративний суд, Івано-Франківський міський суд, – яким випала честь продемонструвати застосування медіації на практиці, показали досить непогані результати. Так, підсумовуючи їхню роботу, можна навести наступні цифри: за період з 5 липня 2010 року по 15 листопада 2010 року 83 справи були передані на медіацію, у 50 справах медіація відбулася, у 36 справах медіація закінчилась успішно, і у 33 справах укладена медіаційна угода.

Найяскравішим прикладом став Вінницький окружний адміністративний суд, де за досить невеликий проміжок часу (з 5 липня 2010 р. по 15 листопада 2010 р.) на медіацію було передано 28 справ, у 26 справах було проведено медіацію, з них 18 справ закінчились успішно.

Учасниками процесу медіації у цих справах стали такі суб’єкти владних повноважень, як податкова адміністрація, управління внутрішніх справ, державні адміністрації та інші.

Крім того, слід зазначити, що в Інституті підвищення кваліфікації Академії адвокатури України планується презентація Школи медіатора, розроблено програму спецкурсу з медіації для студентів старших курсів відділення спеціальної адвокатської підготовки, магістрів та слухачів Інституту підвищення кваліфікації.

Підсумовуючи викладене вище, можна сказати, що будь-яка країна світу, яка шукає шляхів задоволення попиту, що зростає, суспільства на ефективну і неупереджену систему правосуддя, має створити повноцінний комплекс різноманітних процедур врегулювання спорів. У зв’язку з цим рух із запровадження медіації останнім часом здобув велику прихильність в Європі.

Молода держава Україна торує свою дорогу розвитку демократії та побудови громадянського суспільства. Маленьким кроком, але значимим і таким, що повністю відповідає ментальності українського народу, на цьому шляху буде впровадження інституту альтернативного судовому вирішенню спорів, – медіації.

Сьогодні першою ластівкою такого розвитку став «Вісник Вищої ради юстиції» № 1 2011 законопроект № 7481 «Про медіацію», внесений до Верховної Ради України народним депутатом України Тищенком О.І положення якого будуть сприяти розвитку громадянського суспільства і формуванню культури цивілізованого вирішення спорів

У підрозділі 3.3 «Законодавчі перспективи розвитку медіації в кримінальному процесі України»

Зазначено, що медіація потребує законодавчого закріплення на рівні спеціального закону, оскільки має свій особливий предмет правового регулювання та суб’єктів, специфічну процедуру, правові наслідки, а також визначення місця в системі офіційного кримінального судочинства.

Розроблено проект Закону України «Про медіацію в кримінальному процесі України».

У законопроекті визначено основні принципи, відповідно до яких здійснюється медіація, розроблено процедуру її проведення, запропоновано встановити правовий статус медіатора (вимоги до особи медіатора, його права
та обов’язки), врегульовано аспекти правової відповідальності, соціального та пенсійного забезпечення медіатора, організації діяльності медіаторів тощо.
У прикінцевих положеннях проекту містяться зміни та доповнення до чинного Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України.

Запропоновано авторське визначення поняття «медіаційна таємниця», під якою слід розуміти будь-які відомості, що стали відомі медіатору при здійсненні ним своїх професійних обов’язків.Позиція щодо необхідності запровадження медіації в кримінальному процесі України підкріплюється результатами анкетування.[41]

У багатьох країнах світу вже протягом 25 років розвивається новий підхід реагування на злочин – застосування програм відновного правосуддя. Цей підхід базується на принципах усунення завданої потерпілому емоційної, матеріальної та фізичної шкоди, та прийнятті правопорушником відповідальності за скоєне. Одним із найбільш відомих інструментів відновного правосуддя є програма примирення потерпілих та правопорушників у кримінальних справах, а саме застосування медіації.

У кримінальному судочинстві медіацією між потерпілим та правопорушником є процедура, завдяки якій потерпілий та обвинувачений (підсудний) за обопільною згодою та за допомогою третьої сторони як посередника – медіатора – можуть досягти згоди щодо відшкодування завданої шкоди та примиритися.

Аналіз юридичної літератури свідчить, що дослідження питань медіації присвячені праці таких вітчизняних науковців: Ю. В. Бауліна, І. А. Войтюк, В. В. Землянської, В. Т. Маляренка, О. В. Перепаді, М. І. Хавронюка та ін. Дослідження цих авторів мають велике наукове і практичне значення. Водночас в цих роботах перспективи розвитку зазначеного інституту та пропозиції до вдосконалення чинного законодавства викладені недостатньо.

В чинному українському законодавстві існує достатньо передумов для врахування примирення між сторонами, а відтак і впровадження інституту медіації. Це, зокрема статті: 46, 66, 75, 82, 97, 103-105, 107 Кримінального кодексу, статті 8 та 27 Кримінально-процесуального кодексу.

В той же час, перспектива законодавчого закріплення інституту медіації залежить від подолання деяких проблем організаційного плану. Зокрема, правова регламентація інституту медіації важко піддається розумному усвідомленню без розробки програми, створення центрів медіації, що здійснюють підготовку медіаторів тощо.

Суттєвим здобутком в даному напрямку є розроблені робочою групою при Міністерстві юстиції України, до якої увійшли також представники МВС України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України та науковці, протягом 2006 року проекти Законів «Про медіацію (посередництво) у кримінальних справах» та «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексів України щодо процедур медіації (посередництва)», який спрямований на регламентацію положень першого Закону в кримінальному та кримінально-процесуально законодавстві.

Перш ніж почати аналіз цих законопроектів необхідно зрозуміти для себе, що для ефективного застосування медіації мають існувати певні вказівки, які б визначали умови передачі справ на медіацію, а також висвітлювати підходи до вирішення питань, які можуть виникнути після закінчення процесу медіації. Саме на цьому наголошує п. 5 Рекомендації № R (99) 19.

Дослідивши положення зазначених документів, можна зробити висновок, що вони, в багатьох питаннях ґрунтовно регулюючи досліджуване питання, потребують уточнення, а в деяких аспектах – іншого підходу до регулювання.

Законопроект «Про медіацію (посередництво) у кримінальних справах» встановлює основні засади та порядок здійснення процедури медіації у кримінальних справах. Він складається з 4-х глав (Загальні положення, Процедура медіації, Правовий статус медіатора, Організація діяльності медіаторів) та Прикінцевих положень.

В ньому зазначається, що термін «правопорушник» вживається в значенні підозрюваного, обвинуваченого або підсудного. Цим положенням наголошується, що процедура медіації може бути проведена до видалення суду до нарадчої кімнати для постановлення вироку (курсив автора).

Аналогічне положення містить і проект Закону «Про внесення змін…», яким пропонується доповнити КПК главою 12¹ “Медіація у кримінальному процесі”, положення якої передбачають, що процедура медіації може бути ініційована потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим або підсудним, а також особою або органом, в провадженні якого перебуває справа, за згодою потерпілого та підозрюваного, обвинуваченого або підсудного.

В той же час, проектом Закону «Про внесення змін…» передбачається внесення доповнень до ряду статей КК України, зокрема ст.ст. 75, 81, 82, відповідно до яких при звільненні особи від відбування покарання з випробуванням, умовно-достроковому звільненні від відбування покарання або заміні невідбутої частини покарання більш м’яким має враховуватися укладення договору про примирення та його виконання.

Таким чином, є невідповідність між одним законопроектом, де передбачається, що процедура медіації може бути проведена до видалення суду до нарадчої кімнати для постановлення вироку, та іншим, де закріплюється можливість проведення медіації і після постановлення вироку під час відбування покарання.

Саме тому, необхідно внести зміни в ці законопроекти та передбачити можливість проведення процедури медіації для певної категорії справ та на певній стадії кримінального процесу, зокрема, до проголошення вироку.

Крім того, законопроект «Про медіацію» передбачає, що потерпілим може бути і юридичну особа. Проте, як переважна більшість науковців в галузі кримінального права та процесу так і чинне законодавство потерпілим називають лише фізичних осіб.

Передбачається, що процедура медіації здійснюється на основі принципів добровільності, конфіденційності, неупередженості та рівності сторін.

Стаття 4 встановлює, що сторони можуть відмовитись від медіації на будь-якому етапі її проведення. Варто доповнити це положення та передбачити, що неприпустимо розцінювати факт участі в медіації як доказ вини в подальшому судовому розгляді.

Визначається також порядок здійснення процедури та її тривалість, права сторін під час її проведення, форма закріплення результатів медіації.

Передбачена тривалість проведення медіації, а саме 1 місяць, на мою думку є достатньою для належної організації та проведення даної процедури. Крім того, за виняткових обставин, за мотивованим клопотанням медіатора та сторін цей строк може бути продовжений до двох місяців.

В положеннях про форму та зміст договору про примирення варто було б закріпити норму про характер даного договору, а саме вимоги щодо добровільності його укладення та розумності. Вимоги щодо розумних умов договору передбачають наявність співмірного зв’язку між характером злочину та тими обов’язками, що покладаються на особу, що його вчинила.

Третя глава проекту Закону України «Про медіацію…» присвячена правовому статусу медіатора, а саме вимогам до його особи, професійним правам та обов’язкам, а також відповідальності.

Так, ч. 1 ст. 17 передбачається, що медіатором може бути особа – громадянин України, іноземець чи особа без громадянства, яка досягла 25-річного віку, має повну вищу освіту, досвід роботи не менше 2-х років в сфері психології, соціології, педагогіки або права. Крім того, медіатором не може бути особа, визнана в судовому порядку недієздатною, або яка була засуджена за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину незалежно від зняття чи погашення судимості або за будь-який інший злочин, якщо судимість не знято чи не погашено в установленому порядку.[42]

На мою думку, необхідно передбачити, що медіатором може бути лише громадянин України. Це зумовлено тим, що їх діяльність можна розглядати як певний прояв державної служби. Він повинен бути обізнаний в положеннях чинного законодавства, його діяльність фінансуватиметься з державного чи місцевого бюджетів, з них же здійснюватиметься його соціальне забезпечення..

По-друге, медіатор, крім досвіду роботи в сфері психології, соціології, педагогіки або права, повинен пройти додаткову професійну підготовку щодо проведення процедури примирення при вирішенні конфліктів. В цій ситуації логічно виникає запитання: навчання повинно проходити у ВНЗ із наданням відповідних дипломів державного зразка чи воно обмежується системою лекцій, семінарів та тренінгів.

Навчання медіаторів може здійснювати держава через мережу ВНЗ, громадські організації. Проте, в будь-якому разі, сертифікація медіаторів та внесення їх до відповідних реєстрів має залишатися прерогативою держави.

На даний час вітчизняна практики підготовки медіаторів знаходиться в зародковому стані. Існує лише декілька програм підготовки фахівці на рівні громадських організацій.

Отже, підсумовуючи все вище зазначене, вважаю, що медіатором може бути особа – громадянин України, що досягла 25-річного віку, має повну вищу освіту, досвід роботи не менше 2-х років в сфері психології, соціології, педагогіки або права, пройшла спеціальне навчання, тримала відповідну акредитацію та внесена до реєстру медіаторів.

Крім того, медіатором не може бути особа, визнана в судовому порядку недієздатною, або яка має судимість, якщо вона не знята або не погашена в установленому законом порядку.

Викликає заперечення положення про оплату праці медіатора. Законопроектом передбачається, що оплата праці медіатора здійснюється у формі гонорару, який є єдиною допустимою формою отримання медіатором винагороди, за винятком випадків оплати праці медіатора за рахунок об’єднання медіаторів.

На мою думку, діяльність об’єднання медіаторів має фінансуватися за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, благодійних внесків тощо. В будь-якому разі сторони кримінального конфлікту, якщо вони бажають прийняти участь в процедурі медіації не повинні оплачувати послуги медіатора.

На підтвердження цієї тези варто звернутися до зарубіжного досвіду. Так, у Польщі оплата праці медіаторів здійснюється з державного бюджету. В Чехії Служба медіації – державна організація, що перебуває під юрисдикцією Мін’юсту Чехії.

В Австрії Департамент позасудового розв’язання конфліктів працює спільно з Асоціацією апробації і соціальної роботи (приватна організація), яка субсидується Міністерством юстиції Австрії.

Також законопроектом визначаються підстави дисциплінарної відповідальності та види дисциплінарних стягнень, соціальне та пенсійне забезпечення, порядок оподаткування доходів.

Окремою главою регулюється організація діяльності медіаторів. Організаційною формою здійснення процедури медіації є об’єднання медіаторів, що утворюється виключно самими медіаторами. Воно є професійною громадською неприбутковою організацією та діє на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності.

Положеннями цього законопроекту не передбачено, що об’єднання медіаторів є єдиною організаційною формою здійснення медіації, а тому можна стверджувати, що послуги медіатора може надавати особа, що внесена до реєстру медіаторів, проте не входить до жодного об’єднання.

Також передбачено, що з метою забезпечення єдиного державного обліку медіаторів та запобігання недобросовісній діяльності осіб, що не відповідають вимогам закону створюється реєстр медіаторів – єдина державна інформаційна система, яка містить відомості про медіаторів і формується на підставі списків медіаторів.

У свою чергу об’єднання медіаторів утворюють Спілку медіаторів, метою якої є здійснення захисту професійних прав медіаторів, забезпечення професійного незалежного контролю та створення системи підвищення кваліфікації медіаторів.

Систему органів професійного самоврядування медіаторів в Україні утворюють З’їзд медіаторів України та Рада медіаторів України.

На даний час існує проблема, що полягає у відсутності в Україні належної

кількості, як компетентних та незалежних медіаторів, так відповідних громадських організацій. Законодавчим шляхом це питання не вирішити, а тому необхідно все частіше звертатися до громадськості.

Проект Закону України «Про внесення змін…» передбачає внесення ряду поправок до норм чинного законодавства, які регламентуватимуть проведення медіації в кримінальному процесі, а також передбачатимуть врахування результатів даної процедури.

Необхідно зазначити, що впровадження інституту медіації в кримінальному процесі України потребує комплексного вирішення питань, що виникають. Наприклад, законопроектом «Про медіаці» передбачена відповідальність медіатора, в тому числі адміністративна та кримінальна, хоча чинне законодавство такої відповідальності не передбачає, а у відповідному проекті («Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо процедури медіації (посередництва)») про це нічого не зазначається. І таких прикладів можна навести безліч.

Досліджуючи дане питання, необхідно також з’ясувати як відповідні положення регулюються в Проекті Кримінально-процесуального кодексу України. На його прийнятті Парламентська Асамблея Ради Європи закликає органи влади України в своїй Резолюції від 5 жовтня 2005 року № 10676 (2005) про виконання обов'язків та зобов'язань Україною.

Авторами останньої редакції Проекту від 13.12.2007 р. № 1233 є Народні депутати України: І. В. Вернидубов, Ю. А. Кармазін, С. В. Ківалов, В. Р. Мойсик.

В п. 10 ст. 20 передбачається, що обвинувачений, підсудний, потерпілий, особа, яка здійснює дізнання, слідчий, прокурор, суд вправі ініціювати процедуру примирення (медіації), про що інформувати посередника (медіатора).В ст. 178, яка регулює порядок закриття провадження в кримінальній справі та звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим передбачено, що прокурор вправі за наявності підстав, зазначених у статті 46 Кримінального кодексу України, винести мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про закриття провадження в кримінальній справі та звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

За наявності підстав, зазначених у статті 46 Кримінального кодексу України, у справі, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття провадження в кримінальній справі та звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

Аналізуючи намагання України впроваджувати програми відновного правосуддя, в черговий раз переконуємося, що дуже часто на перший план виходить розробка необхідної нормативно-правової бази.

Проте, всім чудово зрозуміло, що перш ніж щось закріплювати в законі, треба добре уявляти собі, як воно працює. Є достатньо прикладів, коли прийняті закони не проходили перевірки практикою і залишалися лише на папері.

На даному етапі видається можливим, і навіть необхідним, проведення розробки нормативних документів, які регламентуватимуть проведення медіації та врахування її наслідків з одночасною оцінкою й аналізом реалізації експериментальних моделей її впровадження на базі декількох модельних судів, прокуратури й відділень міліції. При цьому такі експериментальні моделі повинні впроваджуватися з ініціативи чи за суттєвої підтримки державних органів. І лише після отримання позитивних результатів від проведеного експерименту можна говорити про впровадження на законодавчому рівні відповідних програм.

Вкрай важливо поширити інформацію про програми відновного правосуддя серед громадськості.

На даний час проведені громадські обговорення цих двох законопроектів, а тому варто сподіватися, що оновлені редакції більш змістовно регулюватимуть процедуру медіації, а головне – чітко закріплять наслідки її проведення.

Важливим питанням, що не врегульовано на рівні відповідних законопроектів і необхідним чином не обговорено – це співвідношення медіації та системи кримінального судочинства.[43]

Рекомендацією № R (99) 19 прямо передбачено, що медіація, як складова відновного правосуддя, може виступати не тільки в якості альтернативи кримінальному судочинству, але й в якості додатку до нього.

Для розуміння цієї тези необхідно порівняти поняття «альтернативи кримінальному судочинству» та «відновне правосуддя».

Так, з однієї сторони, поняття альтернатив ширше і не завжди пов’язане з ідеями відновного правосуддя. Прикладом цього є застосування в Бельгії та Нідерландах інституту трансакції, фіскального штрафу (fiscal fine) в Шотландії, англійського інституту «попередження» (caution) чи французького «штрафу за згодою» (composition pénale). З іншої сторони, відновне правосуддя перевищує за об’ємом альтернативи кримінальному судочинству у випадку, коли воно виступає додатком до існуючої системи судочинства системи. І в такому випадку необхідно знаходити ту сферу застосування альтернатив кримінальному судочинству, які пов’язані з ідеями відновного правосуддя.

Дата добавления: 2015-06-25