Любов угамовує пристрасті

ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

«Мир мій даю вам».

1. Людина – чудова сполука. В ній взаємно спомагаються надбудовані природи різного життя: почуттєвого, розумового та божественного.

Кожне з цих трьох родів життя складається зо знання та з любови. У почуттєвому житті вироблюється пізнання зовнішніми та внутрішніми спостереженнями. І здатність, названа почуттєвим гоном, горнеться до почуттєвого добра. «Пристрастями» або «збудженнями» звемо рухи тієї здатності в бік почуттєвого добра, або проти супротивного йому лиха. Це – порушення любови або ненависти, пожади чи то відрази, радощів або смутку, надії або розпачу, сміливости, страху або гніву.

2. Самі собою ці зворушення не є ні добрі, ні лихі. Добрі або лихі вони тоді, як добрий або лихий їх предмет.

Хай самосвідома воля показує їм цей предмет. Пристрасті мають служити волі. їхнє завдання є: через почування зміцнити вислови любови волі.

В початках духовного життя, часто чисто духовний вияв волі дуже мало впливає на почуттєві здатності, та лиш із трудом заставляє їх слухати приказу.

Але, якщо приказуючий чинник є пройнятий хвилюючим збудженням, якщо будь яка пристрасть, наприклад, почуттєва любов або ненависть, скріпили душу непереборною міццю, то вона, хоч і полохлива дуже або й підло боягузлива, – буває здатна до найвидатніших подвигів.

3. Ці збудженості, в Божих плянах, це швидкольотні коні – бігуни, що мають затягти душевного воза до святости.

Та ці скакові коні ще не приборкані. Кожний сіпає людину до себе. Потрібно отже погоничеві, тобто волі, напруги та терпеливости, щоб приневолити скакунів до вудила, заставити їх бігти однозгідно, підганяти їх, а ще частіше, домірковувати їх запал.

Це гарна праця. Як воля оволодіє зворушеннями та потрапить досхочу ними керувати, то з усією швидкістю вона мчиться до святости.

Отож треба рішитися зачати працю над приборканням зворушень та братися до кожного зокрема.

4. Наприклад, почуттєва любов може, раз-у-раз, більше як треба потягнути волю до почуттєвого предмета. Така любов шукає деякого сердечного задовілля та деякого любого переживання.

Та, дбайлива про виключність серця для Ісуса Христа воля, швидко напирає на весла та обминає цей підводний камінь.

Ніколи не треба керуватись схильністю чи відразою, але й не треба дивуватись, що нами хвилюють ці мимовільні почування. Такі враження – зовсім природна річ. Доки воля не слухає їх, вони не є перепоною для досконалости.

5. Хай душа не припускає до себе ці небажані порушення. Деякі похибки, різниці у вдачі та поведінці, збуджують огиду до когось. Саме тоді треба з силою протиставитись їй і показатися милим та ввічливим. Дуже опоганює духовну особу сердитий настрій, примхлива мовчанка, незадоволення з нестачі уваги до нас. Такі капризи ледве пробачимо дитині.

Душа, підлегла таким примхам із-за недостатнього виховання в молодості, хай рішуче, навіть по-геройському, завізьметься їх приборкувати.

6. Дальше подумай про свої бажання. Звикни бажати тільки того, щоб любити Господа Бога та сповняти свої обов'язки. Як забажаєш чого іншого, може це бути навіть невинне та чесне, волею спитай Господа Ісуса, що Він думає. Якщо воно не відповідає Вчителевим намірам, то відцурайся цієї забаганки.

7. Перш за все не заплутайся в погоні за засобами освячення.

Душі не потрібно навіть бажати радше убогости як гараздів, упокорення як слави, хреста як насолоди, хіба що Господь Ісус надхне явно до цього, що часто і буває.

Перше всього не домагайся, душо, здоров'я більше як хвороби, радше діяльности як спочинку, самоти більше як кипучої метушливости, та потіхи більше як посушливосте духа.

Все воно – однакове Богові. Ходить про одне: знати, що Господь Бог зготував для душі.

8. Треба теж угамовувати тривогу, неспокій за минувшину та журбу про майбутність, як теж острах за сповнення сучасних обов'язків. Ми – не раби. Ми – рідні діти. Небесному нашому Батькові відома наша слабкість та нестійкість.

Відцураймось себе й повністю довірмось Євангелії, де сам Господь Ісус каже: «Не журіться, отже, завтрашнім днем, бо завтра саме за себе турбуватиметься. Доволі дневі його лиха». «Шукайте перше Царства Божого та його справедливости – а все інше додасться вам».. Є такі, що навмисно плекають у себе неспокій та пересадну тривогу. Серце таких не вільне й любов недосконала, бо «досконала любов проганяє геть страх» каже св. Іван.

9. Хто панує над собою, той помірковано навіть радіє. Мудра людина не вміє пересадно радіти. Вона знає, що ніщо тут, у світі, довго не триває.

Як же Господь Бог освітить твоє життя сонячним променем, вживаючи до цього подій чи осіб, чи безпосередньо, то відкрий широко душу з її здатностями та подякуй Творцеві за все добро.

І ця радість – поміркована. Одна тільки радість здатна безмежно потішити віддану Богові душу: це – свідомість, що Господь Бог проживає в ній і нею, та це – надія вічно любити та нерозривно з'єднатися з Господом Богом у небі.

10. Ще більше ніж пересадну радість, треба поборювати мелянхолію. Смуток – це небезпечне переживання. Часто і не помітиш, звідкіля він взявся. Смуток міцнішає, розгортається, захоплює щораз більше простору. Його народжує деколи сукупність дрібних дошкульних обставин. Впливає теж здоров'я та стан погоди. Смуток виринає з душевної глибини, що стримить в загальному до дружби, відпочинку та ужиття, а знаходить довкруги себе тільки порожняву, холод, працю та біль.

11. Не хочеш скорше або пізніше погрузитись в драговину смутку, поборюй його удари.

Переживання смутку – це пристрасть. Як дозволиш їй буяти в душі, незабаром буряном заросте вся площа.

Як стій приборкай його діяння і помолись Богові. Як же душі остогидла молитва й далі упирається вона в мелянхолії, то треба їй силоміць узятись за молитву. Треба теж довіритись Богові, переконувати себе в душі та вдатись до міркувань, які послабили б сумні настрої.

12. Смуток – безвартісний. Він виводить душу зо строю та внепридатнює до молінь і до праці. Смуток робить її нестерпною для себе та для других.

Ісус Христос бачить нерадо засмучені та насуплені обличчя у Своїй службі. Господь не любить душ, що завжди глядять на понурий бік діл та зачисляють похнюпленість до списку чеснот.

Господь наш Ісус Христос бачить наші слабості, однак Він не ображається, ані не обурюється. Радніше він шукає оправдання для нас та ніжно помагає нам поправитись.

Моя душо, угоди Ісусові Христові та проймися Його миротворним, спочутливим та довготерпеливим духом. Коли б був в якомусь ділі тільки один добрий бік на 99 поганих, то ти зв'яжися із цим боком добрим. Так то діяв завжди добродушний і лагідний св. Франц Сальський. Вияснюй собі все по-доброму, не присікайся до других, не обтяжуй перебільшеними зауваженнями й себе самого. Всі твої провини довір Ісусові Чоловіколюбцеві, покірно прохай Його усе виправити. Отак дозволь Йому бути Відкупителем у тобі. Він буде вдячний тобі за це.

Коли ж маєш клопоти, то не розказуй кожному зустрічному про твоє горе та не жебрай спочуття та потіхи. Іди радніше прямо до Господа Ісуса Христа, розкажи Йому свою печаль, ридай, як хочеш, але усміхнися до Нього крізь сльози.

13. Он як завжди ти будеш у сердечному спокої. Ніколи не хвилюйся та не бентежся до тої міри, щоб твоє збудження вислизнулося із влади волі, або понесло її на манівці.

Так виплекаєш собі зрівноважену вдачу. Ні одна зовнішня подія, жодне внутрішнє збентеження не зможуть поважніше заколотити її. Зрівноваженість вдачі та душевний мир, уможливлять Ісусові Христові швидко та послідовно довершити в тобі Своє діло.

Дата добавления: 2015-06-25