Питання лекції. 1. Географія української ССР /Під ред

1. Волинська височинна область
2. Мале Полісся
3. Розтоцько-Опільська горбогірна область
4. Західно-Подільська височинна область
5. Північно-Подільська височинна область
6. Прут-Дністровська височинна область

Література

1. Географія української ССР /Під ред. Н.Д.Пістуна і Є.І.Шиповича.- Київ: Вища школа, 1982.- 303с.

2. Денисик Г.І. Лісополе України.- Вінниця: ПП „Видавництво „Тезис”, 2001.- 284с.

3. Маринич О.М., Шищенко П.Г.- Фізична географія України: Підручник.- К.: Т-во „Знання”, 2003.- 479с.

4. Природа Украинской ССР. Ландшафты и физико-географическое районирование/ Маринич А.М., Пащенко В.М., Шищенко П.Г.- Киев: Наук. Думка, 1985.- 224с.

Зона широколистяних лісів займає західну частину території України, розташовану між Українськими Карпатами, мішанолісовою та лісостеповою зонами і майже збігається з територією Західно-Українського лісостепового краю. Однак належність даної тери­торії до лісостепової зони викликає заперечення, не підтверджуєть­ся даними кліматологічних, геоботанічних і ландшафтних дослі­джень. За основними зональними гідротермічними показниками (ра­діаційний баланс, сума температур більше 10 °С становить 2550 °С, коефіцієнт зволоження — 2,4—2,8, середньорічні суми опадів — 575—700 мм), рослинності (у минулому), ґрунтового покриву ця тери­торія належить до широколистянолісової зони, хоча тут поширені також ландшафти мішанолісового типу. Існування широколистяно-лісових зональних ландшафтів на півночі Волинської і Подільської височин підтверджуються палеогеографічними даними. За микулинського етапу ґрунтоутворення тут домінували буроземно-лісові природні комплекси, які істотно відрізнялися від лісостепів цент­ральних частин Волинської і Подільської височини. Тому вклю­чення Західно-Українського краю до лісостепової зони не є справед­ливим: лучно-степові ландшафти тут мають острівне поширення, що звичайне на суміжних ділянках сусідніх природних зон. У "Фізи­ко-географічному атласі світу" на картах типів природних ланд­шафтів суші земної кулі, схемі фізико-географічного районування Європи чітко розмежовуються зона широколистяних лісостепів та лучних степів і зона широколистяних лісів помірно вологого клімату. Західно-Український край територіально знаходиться в останній з названих природних зон. Основний зональний фон у ній створюєть­ся ландшафтами широколистянолісового типу, що є основою для виокремлення широколистянолісової зони в межах України. Це дає змогу "вирівняти" схему генетичної послідовності зонально-ланд­шафтної структури рівнинної частини України: зона мішаних лісів — зона широколистяних лісів — лісостепова зона та підтвердити природну закономірність переходу від широколистянолісових рівнинних ландшафтів до вертикально-поясної структури лісових і лучно-лісових ландшафтів Українських Карпат.

У широколистянолісовій зоні переважають території з одно­йменними ландшафтами, де збереглися ліси та опілля (Волинське, Розтоцько-Опільське, Західно-Подільське, Прут-Дністровське). Ланд­шафти мішанолісового типу поширені переважно в межах Стрий-сько-Санського межиріччя, Малого Полісся і займають 23,4 % те­риторії цієї зони.

Отже, загальний типологічний фон тут створюють опільські лан­дшафти. У межах України широколистянолісова зона представле­на одним краєм — Західно-Українським. У рельєфі краю виділя­ються Волинська і Подільська височини, південно-східна частина Розточчя, Опілля і Хотинська височина. Східна межа краю фіксується за виходами на поверхню докембрійських гірських порід на лінії Полонне — Стара Синява — Нова Ушиця — долина р. Дністер. Поверхня краю розчленована численними річками, які входять до верхніх частин басейнів Дністра, Південного Бугу, Вісли і Прип'яті до глибини від 50—100 до 150—200 м. Долини лівих приток Дністра мають вигляд каньйонів, які прорізують товщі палеозойських і мезо-кайнозойських відкладів. У рельєфі добре виділяються скелясті, розчленовані вапнякові підняття — Товтри (Медобори), які явля­ють собою залишки розмитих бар'єрних рифів та атолів неогенових морів. Над навколишньою місцевістю Товтри піднімаються на 50— 60 м і мають абсолютну висоту 350—400 м. Усі ці підняття розмі­щені в центральній частині краю і простягаються смугою від Підка-меня до Кам'янця-Подільського з північного заходу на південний схід у вигляді окремих горбів та кряжів. У деяких місцях товтрові кряжі простягаються смугою завширшки 10—12 км. На ділянці Сатанів — Кам'янець-Подільський Товтри складаються з кількох пасом, а головне з них простягається вздовж лівого берега р. Смот-рич від околиць Нігина до Карачківець.

Примітною особливістю природних умов краю є розвинуті тут унікальні поверхневі й підземні карстові утворення. Найбільши­ми і найвідомішими з підземних утворень є печери, розташовані в Тернопільській області на межиріччі Серету та Збруча: Криштале­ва, Озерна, Оптимістична. Млинки, Вертеба, Мокра, Сталактитова та ін. з гіпсоносними відкладами неогену. Карст впливає на поверхне­вий і підземний стік. Унікальні карстові печери мають велику на­укову та практичну цінність. Вони потребують детального вивчен­ня й охорони у зв'язку з розвитком туризму.

Західно-Український край має достатню зволоженість. При се­редній температурі січня -4,5 °С зими м'які, з частими відлигами. Літо помірно тепле, вегетаційний період триває 200—212 днів із су­мами температур близько 2700 °С. Достатня зволоженість сприяє значній природній залісеності краю.

Західно-Український край має густу річкову сітку. Тут зосере­джені ліві притоки верхньої частини басейну Дністра: Щерек, Кри­вуля, Свир, Гнила і Золота Липи, Коропець, Стрипа, Серет, Збруч, Жванчик, Смотрич, Мукша, Студениця, Ушиця та ін., які течуть з півночі на південь. На сході й південному сході тече Південний Буг з його притоками Бужок, Вовк та ін. На північ — північний схід течуть притоки Прип'яті: Случ з Хоморою, Горинь зі Стублою, Стир з Іквою, а також Західний Буг з Полтвою.

У долинах річок створюються мікрокліматичні умови, за яких є можливим вирощування теплолюбних культур.

У ґрунтовому покриві переважають опідзолені чорноземи, сірі лісові ґрунти, які розвинулись під широколистяними лісами. За позитивним балансом вологи та характером природної рослинності геоботаніки значну частину цієї території відносять до Європей­ської широколистяної області.

За особливостями ландшафтної структури Західно-Українськимй край поділяється на фізико-географічні області: Волинське Опілля, Мале Полісся, Розточчя й Опілля, Західно-Подільську, Північно-Подільську, Прут-Дністровську.

Волинська височинна область (Волинське Опілля)

Воно помітно виділяється між прилеглими до нього з півночі мішанолісовими ландшафтами Волинського Полісся, а з півдня — Малого Полісся, яке просторово знаходиться в межах Західно-Україн-ського краю, а типологічно належить до мішанолісових ландшафтів. Своєрідність Волинського Опілля полягає в тому, що ця територія є великим "островом" серед ландшафтів мішаних хвойно-широколи­стяних лісів і одним із найбільших у "ландшафтно-опільському поясі" Східно-Європейської рівнини.

Опілля являє собою рівнинні та горбисті території, що виникли серед широколистяних і хвойно-широколистяних лісів у процесі давнього їх землеробського освоєння. На місці лісів із сірими і тем­но-сірими ґрунтами створювалися поля, опілля, оточені лісами. З подальшим господарським освоєнням лісові площі зменшувалися, виникали великі поля (опілля) серед лісових масивів. І надалі гос­подарське освоєння широколистянолісових ландшафтів призводи­ло до скорочення площі лісів. Головні особливості ландшафтів цієї області зумовлені повсюдним поширенням лесових порід і підвищеністю верхньокрейдових відкладів. Останні є корінною основою ландшафтів разом із пісками, піскуватими глинами і нижньосар-матськими вапняками.

У західній частині Волинської височини є льодовикові відклади, які виповняють зниження на поверхні крейдових порід.

Долинами Західного Бугу, Стирі та Горині Волинська височина розділена на кілька частин, що відрізняються одна від одної абсолютними висотами і характером рельєфу. Клімат є найбільш во­логим серед областей лісостепової зони, чим зумовлено пом'як­шення зимових температур (-4,8...-5 °С) і зниження літніх (17— 18 °С). Річна сума опадів 600—620 мм. Ґрунтовий покрив строка­тий: переважають сірі лісові ґрунти, чорноземи займають вирівня­ні ділянки. Поширені грабові, дубово-грабові, дубові та дубово-со­снові ліси, які займають 9 % території; 75 % земельного фонду становлять сільськогосподарські угіддя, які замінили первинні ланд­шафти.

Просторова ландшафтна структура Волинського опілля ха­рактеризується мозаїчністю, складним поєднанням вододільних, плакорних широколистянолісових, лучно-степових, надзаплавно-тера­сових і заплавних ПТК. Найбільш поширеними є лесові розчленовані височинні місцевості з темно-сірими і сірими лісо­вими ґрунтами, грабовими судібровами. Вони складені легкими пи­луватими і піщанистими лесовими суглинками і являють собою хвилясті, місцями дуже погорбовані рівнини з абсолютними висота­ми 240—250 м (максимальні — 270 м). їх розчленовують балки з пологими схилами, широкими заболоченими днищами. Місцевості на 75 % розорано. Супіщаний склад темно-сірих і сірих лісових ґрунтів сприяє розвиткові ерозійних процесів. Це зумовлює не­обхідність впровадження ґрунтозахисного землеробства.

На півдні Волинського Опілля знаходяться структурно-дену­даційні, дуже розчленовані височини з темно-сірими і сірими лісо­вими ґрунтами, грабовими і буковими дібровами. Ці місцевості ма­ють найбільші абсолютні відмітки в цій ландшафтній області. Та­кими є Повчанські висоти (361 м), Мізоцький кряж (345 м), які кру­тими уступами підносяться над Малим Поліссям. їх утворення по­в'язане з тектонічними дислокаціями, завдяки чому девонські відклади знаходяться на поверхні, крейдові й неогенові породи ви­соко підняті. Таке залягання корінних порід сприяє розвиткові зсув­них процесів, утворенню великих ярів, балок, горбистої поверхні. В історичному минулому на цій території переважали широколистя-нолісові ландшафти. І тепер тут спостерігається найбільша для Волинської височини лісистість — більше 15 %.

Східна частина Волинського Опілля є гіпсометрично нижчою порівняно з рештою території. Тут переважають плоскохвилясті й малорозчленовані лесові рівнини із сірими і світло-сірими лісови­ми ґрунтами, дубово-грабовими і дубово-сосновими лісами. Місце­вості складені супіщаними і пилуватими лесоподібними суглинка­ми, які залягають на піщаних породах. Притоки річок Случ і Горинь мають неглибокі долини. Характерною особливістю східної частини Волинського Опілля є проникнення мішанолісових (полі­ських) ландшафтів. Це плоскі помірно- і слабодреновані рівнини з дерново-підзолистими оглеєними ґрунтами, суборовими лісами. За історичного часу тут домінували дубово-грабові й дубово-соснові ліси, острівне поширення мали лучні степи. Землеробська трансформа­ція ландшафтів тепер сягнула 65 % території. У центральній час­тині Волинського Опілля в минулому розташовувалися достатньо великі, а в північній частині порівняно невеликі за площею ланд­шафтні комплекси лучно-степового типу, серед яких розвивалися і лісові ландшафти. Це означає, що в природних умовах на Волин­ському Опіллі типовий лісостеп не був панівним природним комп­лексом. Тепер це розорані плоскохвилясті денудаційні рівнини з неглибокими й опідзоленими чорноземами. Вони складені легкими лесоподібними суглинками та супісками, що залягають на крейдо­вих і неогенових породах. В орному шарі чорноземів міститься 4— 6 % гумусу. На цих землях вирощують зернові, технічні й кормові культури, вони придатні під плодові сади і ягідники. Значні площі в цій області займають терасові рівнини з чорноземами опідзолени­ми і сірими лісовими ґрунтами. Вони добре виражені в долинах річок Стир, Іква, Горинь. Порівняно з вододільними і плакорними місцевостями вони менше піддаються водно-ерозійним процесам. У долинах річок розвинуті заплави з різнотравно-злаковими лука­ми. У широких заплавах річок Іква, Липа, Стубла та інших сформу­валися низинні торфовища зі злаково-осоковими, осоково-гіпнови-ми й очеретяними угрупованнями. Заплавні болотні комплекси меліоровані й використовуються як сільськогосподарські угіддя і пасовища. Значні меліоративні та природоохоронні заходи на Во­линському Опіллі спрямовані на запобігання ерозійним процесам, що зумовлено значною еродованістю ландшафтів (27 %), поширен­ням середньо- і сильнозмитих ґрунтів. Тому важливу роль відігра­ють агротехнічні заходи із захисту орних земель від змиву і розми­ву, природних кормових угідь від водної і пасовищної ерозії шля­хом висіву трав, нормування випасу, залісення еродованих земель, рекультивації земель.

Значна господарське освоєння Волинського Опілля має поєдну­ватися з бережливим ставленням до природоохоронних об'єктів. Серед них і заказник Вишнева гора, розташований на захід від м. Рівне, біля р. Устя, лівої притоки р. Горинь. Заказник являє со­бою крейдовий горб з відносною висотою 50 м, тут зберігається сте­пова рослинність. До пам'яток садово-паркового мистецтва нале жать Рівненський парк, створений наприкінці XVIII ст., Гощанський і Горіхівський парки, засновані в середині XIX ст. У парках на­лічується від 50 до 75 видів дерев і чагарників, вік яких 200 років і більше.

Дата добавления: 2015-06-25