Розтоцько-Опільська горбогірна область

До цієї ландшафтної області належать пасмо лісистого Розточчя з абсолютними відмітками 360—390 м, що стрімкими схилами опус­каються до Малого Полісся, а також горбогірне Опілля. Розточчя є горбистим північно-західним пасмом Подільської височини. У рельєфі виділяють горбисті пасма й окремі горби, витягнуті з північного заходу на південний схід, у яких західні та північно-західні схили круті, а східні та південно-східні пологі. Сучасний рельєф Розточчя успадкував верхньокрейдову поверхню, а його південно-західні схили зазнали впливів флексур і скидів на межі з Передкарпатським прогином. На Опіллі пасма витягнуті з північного заходу на південний схід. Різка невідповідність сучасних русел річок широким заплавам свідчить про значну інтенсивність ерозійних процесів у минулому. В рельєфі області виділяють Львівське пасмо з відмітками більше 400 м. Це пасмо простягається від м. Львова до с. Водники. Воно має стрімкий східний схил і пологий західний. У рельєфі виділяється Гологірське пасмо з висотами 450 м, яке про­стягається від с. Романів на північний схід до м. Золочева. Пасмо має асиметричну будову. Своїм стрімким і високим північним схи­лом воно звернене до Пасмового Побужжя. Південно-східним про­довженням Львівського пасма є Бобрсько-Монастирське пасмо з максимальними відмітками більше 400 м. З горбистого пасма Роз­точчя стікають води в басейни річок Буг, Дністер, Сан. Область Роз­точчя й Опілля характеризується фізико-географічними особливос­тями, які свідчать про її належність до широколистянолісової зони. Тут за площею переважають широколистянолісові ПТК з буково-дубовими асоціаціями на сірих лісових ґрунтах, поширені також хвойно-широколистяні ліси на дерново-підзолистих ґрунтах. Сучасна лісистість території досить значна. Тут утворилися характерні для лісової зони осоково-сфагнові болота. Кліматичні умови також ха­рактерні для лісових ландшафтів. Так річна середня сума опадів становить 700 мм, а коефіцієнт зволоження — 2,6—2,8. Літо по­мірно тепле, зима м'яка, середня температура січня — -5 °С.

У центральній і південній частинах області острівне поширення мають лісостепові ландшафти на лесових рівнинах. Це свідчить про перехідність цих територій від широколистянолісової до лісостепо­вої зони, а також про деяку невідповідність структури ландшафтів кліматичним умовам. На загальному лісовому зональному фоні досить чітко виявляються відмінності на рівні типів і видів ланд­шафтів, що зумовлено неоднорідністю геолого-геоморфологічної бу­дови. У структурі ландшафтів виявляється вплив крейдових мергелів з їх нерівною поверхнею і неогенових пісків, що їх перекрива­ють, пісковиків, що утворюють скелясті урвища вздовж північного краю Розточчя й Опілля, вапняків з лінзами гіпсів, які сприяють розвиткові карстових процесів і утворенню численних карстових лійок в окремих районах. Антропогенові відклади представлені лесовими породами на межиріччях, схилах, терасах. На західних схи­лах Розточчя поширені водно-льодовикові піски і супіски. Біля підніж горбогірних пасом утворився крейдово-мергельний елювій. Відмітною особливістю ландшафтної структури є наявність річко­вих долин з їх широкими заболоченими днищами і стрімкими залісненими схилами. Помітна велика густота горизонтального розчле­нування поверхні (1,5 км/км²), розвиток яруг, багатоводність дністров­ських приток з невеликими за площею водозборами, різноманітність мікрокліматичних умов. Отже, ландшафтна структура Розточчя й Опілля характеризується різноманітністю, поєднанням контрастних

ПТК, що утворилися на єдиній тектонічній основі. У північно-західній частині області представлені поліські ландшаф­ти. Це зандрово-алювіальні рівнини з борами і суборами на дерно­во-слабопідзолистих ґрунтах. Вони є малодренованими, заболочени­ми, дерново-підзолисті ґрунти мають ознаки оглеєння. Серед горби­стих ландшафтів утворилися лучно-болотні комплекси, які транс­формовано в процесі осушувально-зрошувальних меліорацій. На меліорованих землях ефективним є застосування органічних і міне­ральних добрив, сівозміни з посівами люпину, конюшини, багатолітніх трав та ін.

Великі площі займають місцевості розчленованих хвилястих лесових височин із сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами. Ці ґрунти використовують в основному як орні землі. Вони поширені у Львівському Опіллі, на Сансько-Дністровській горбистій височині. Поверхні складені товщею лесових порід потужністю декілька метрів, під якими залягають тортонські вапняки і гіпси, які піддаються карстуванню. Тому для морфологічної структури опільських ланд­шафтів характерні лійки, западини, невеликі озера карстового по­ходження. Урочища увалів мають плосковершинні хвилясті поверхні, досить круті схили зі змитими ґрунтами. На рівнинах розвинені сірі лісові ґрунти — глеюваті й глейові, на височинах — поверхнево-оглеєні, що пов'язано з атмосферним перезволоженням.

Вздовж північної межі області знаходяться структурно-дену­даційні глибокорозчленовані височини Розточчя і Гологори — горбогір'я з висотами 400 м і більше, з малопотужним лесовим покри­вом, значною залісеністю території (до 35 %), переважанням сірих і темно-сірих лісових ґрунтів. Залісеність Розточчя ще більша (56 %). Тут переважають буково-дубові, буково-дубово-соснові, дубово-соснові ліси. Ландшафтні особливості Розточчя зумовлені впливом талих вод льодовика, який залишив сліди в прохідних долинах, що розді­ляють височину на окремі масиви.

Гологори вкриті переважно буково-дубовими, дубово-грабовими лісами; значно поширені лучні комплекси з характерним для цих місцевостей поєднанням реліктових степових і гірських трав'янис­тих представників. Як і Розточчя, Гологори широкими зниження­ми поділені на декілька масивів. Горбогірські ландшафти утворю­ють приміську зону м. Львова і мають важливе рекреаційне і при­родоохоронне значення. Основна частина міста знаходиться у Львівській улоговині, яка розділяє височини Розточчя і Вінників-ський ліс. Розточчя простягається в північно-західному напрямку від м. Львова у вигляді горбистого асиметричного пасма з хвойно-широколистяними лісами на дерново-підзолистих і світло-сірих лісо­вих ґрунтах. Висота окремих горбів сягає 380—390 м, а глибина вертикального розчленування в межах височини — 40—50 м. Вінни-ківський ліс простягається на південний схід від міста. Це глибоко розчленована височина з широколистяними лісами на сірих лісо­вих ґрунтах. По Розточчю і Вінниківському лісу проходить голов­ний Європейський вододіл. Крутим ерозійно-тектонічним уступом Вінниківський ліс піднімається на 150—200 м над Пасмовим Побужжям, де плосковершинні безлісі пасма з темно-сірими і сіри­ми лісовими ґрунтами чергуються з міжпасмовими долинами ши­риною 1—3 км, з лучно-болотними комплексами і торфовищами. Південна частина міста упирається в Львівське плато з абсолютни­ми відмітками 300—360 м. Це слабохвиляста височина з чорнозе­мами опідзоленими, майже повністю розорана, з фрагментами дубо­вих і дубово-букових лісів, які входять у лісопарковий пояс міста. Характерні глибоковрізані долини з улоговиноподібними розши­реннями, які використовуються для відпочинку. На південний схід від м. Львова розташована Любенська плоскохвиляста рівнина (ро­зорана) із сірими лісовими ґрунтами під широколистяними лісами, з давніми долинами льодовикових вод, лучно-болотними улоговина­ми, заболоченими заплавами.

У центральній і східній частинах області великі площі займають ерозійно-денудаційні височини із сірими і темно-сірими лісовими ґрун­тами, грабовими і буковими дібровами. Для них типові горбисті опільські місцевості, на яких виділяються плосковершинні горби, що простягаються на 10—12 км, з пологими і крутими схилами. Вони складені крейдовими мергелями і пісковиками, перекритими неогено­вими пісками, пісковиками, вапняками. Поверхня самих горбів покри­та малопотужними карбонатними суглинками, на яких сформувалися світло-сірі лісові ґрунти, що використовуються як сільськогосподарські угіддя. Спорадично поширені тут грабові діброви з буком, ясенем, яво­ром, дубом звичайним і скельним та ін. У нижніх частинах схилів, розчленованих ярами, грабових дібровах переважає бук.

У Придністровській частині області великі площі займають те­расові рівнини з темно-сірими лісовими ґрунтами, чорноземами опід­золеними (найкращі сільськогосподарські угіддя). Долини приток р. Дністер у пониззях утворюють широкі заплави з природними луками, сінокосами, пасовищами. У річкових заплавах переважа­ють різнотравно-злакові луки, місцями заболочені, з торфовищами. Для заплав характерні озероподібні розширення, інколи підгачені. Характерна особливість придністровських опільських ландшафтів — каньйоноподібні долини річок Золота Липа, Нараївка, Коропець, Стрипа, Гнила Липа та ін. На крутих урвистих схилах відслоню-ються стійкі до вивітрювання девонські пісковики, юрські вапняки, виходять на поверхню крейдові й неогенові породи.

Ландшафти Розточчя й Опілля в різній мірі змінено господар­ською діяльністю. Тут переважають землеробські культурні ланд­шафти (агроландшафти).

В області Розточчя й Опілля розробляються родовища самород­ної сірки (Роздільське, Подорожнянське, Язівське та ін.), що потре­бує рекультивації земель, проведення заходів з охорони довкілля. У перспективі буде посилюватись урбаністичний вплив на ландшаф­ти у зв'язку з розвитком промисловості, зростанням середніх і ма­лих міст. Це потребує збереження існуючих і організації нових при­родоохоронних об'єктів.

На території області в Брюховицькому і Завадівському лісниц­твах утворено заказники. Далеко за її межами відомі ботанічний сад Львівського університету і Стрийський ландшафтний парк.

Дата добавления: 2015-06-25