Загальна характеристика та поняття права на наукове відкриття 2 страница

Необхідно відзначити, що встановлення пріоритету можливе лише після того, як сутність відкриття буде оприлюднена будь-яким вищезазначеним способом, адже існування відкриття в «столі» у автора, або в його уяві не надає йому можливості для отримання пріоритету.

Відомі також інші способи встановлення пріоритету, наприклад, за датою захисту дисертації, за датою затвердження науково-дослідного звіту тощо [24, с. 58].

Новизну відкриття можуть порочити будь-які відомості, що стали надбанням людства, які виражені в об’єктивній формі і доступні відтворенню. При цьому коло осіб, яким воно стало відоме не має значення: навіть вузьке коло осіб, серед яких воно було оприлюднене, порочить новизну відкриття.

Ми поділяємо думку В. В. Потоцького про те, що до основних джерел інформації, які можуть бути протиставлені науковому положенню, яке заявляється в якості відкриття, можна віднести:

– твори авторського права (монографії, статті, реферати, дисертації т. ін.);

– матеріали конференцій, симпозіумів, з’їздів, інші виступи перед невизначеною кількістю учасників (радіо – телебачення, т. ін.);

– депоновані матеріали, раніше подані заявки на відкриття т. ін. [24, с. 59].

Отже, пріоритет наукового відкриття закріплюється за автором відкриття, який його створив і першим оприлюднив, довів його до відома наукової громадськості та обґрунтував експериментально або теоретично.

У разі, якщо заявці на відкриття протиставляється матеріал, що належить тому ж самому авторові, то новизна відкриття не опорочується, а навпаки, цей матеріал може бути використаний для встановлення більш ранньої дати пріоритету [20, с. 55].

Таким чином, встановлення пріоритету, перш за все, має на меті охорону прав і інтересів авторів, сприяє визначенню особистого творчого внеску кожного з авторів у створене відкриття, виступає підтвердженням існування пріоритету відкриття при визначенні дійсних авторів відкриття навіть у разі встановлення міжнародної правової охорони відкриттів.

2. Вірогідність наукового відкриття означає, що відкриття має бути доведеним на основі наведених доказів вірогідності, тобто даних (теоретичних або експериментальних), що підтверджують правильність наукового положення, яке заявляється в якості наукового відкриття [25, с. 22].

Тобто автор відкриття повинен здійснити не просто констатацію або опис наукового положення, яке заявляється в якості наукового відкриття, а спираючись на досягнення світової науки, виявити, встановити і довести його. У такий спосіб, щоб наукове відкриття могло бути застосовано у подальших напрямах розвитку науки, промисловості і техніки без додаткових перевірок. Автором відкриття мають бути представлені теоретичні або експериментальні докази (або ті та інші) вірогідності відкриття. Для визнання відкриття, яке передбачається, автор має пояснити, яким чином ним були встановлені об’єкти наукового відкриття.

Докази вірогідності мають переконати фахівця відповідної галузі науки у спільності відкритих закономірності, властивості або явища матеріального світу, в тому, що вони дійсно встановлені [20, с. 71].

Теоретичне обґрунтування відкриття, встановленого експериментально, має дати його наукове пояснення, а саме показати, що встановлений фундаментальний науковий факт є об’єктивно існуючим природним явищем (властивістю, або закономірністю). Теоретичне обґрунтування має узагальнити всю суму наявних знань про предмет, який досліджується, тобто повинно мати обґрунтований характер. Це завдання є не менш складним, ніж постановка наукового експерименту, і часто потребує додаткових наукових досліджень.

Так, наприклад, відкриття № 50 «Давидовське розщеплення», відкриття № 200 «Явище утворення сильно деформованих важких атомних ядер у квазістаціонарному стані» [22, с. 186, 26, с. 37], були встановлені саме на основі проведених теоретичних досліджень, якими був обґрунтований певний причинно-наслідковий зв’язок.

Дослідні і теоретичні методи досліджень нерозривно пов’язані між собою, що зумовило необхідність наведення в заявці на відкриття теоретичного обґрунтування наукового положення, яке було встановлене експериментально. Ці методи представляють собою два якісно різних, але взаємно доповнюючих підходи до вивчення одного і того ж самого об’єкта. Теоретична побудова для того, щоб правильно відобразити об’єктивну дійсність, має спиратись на дослідні дані, а науковий експеримент може бути здійснений лише за наявності вихідних теоретичних висновків, які дозволяють найбільш раціонально визначити шляхи експериментального дослідження. Без попереднього теоретичного обґрунтування, як правило, постановку експерименту здійснити неможливо. Теоретичне обґрунтування є особливо важливим для однозначної інтерпретації експериментальних даних. При цьому неможливе пояснення експериментально виявлених об’єктів відкриття без науково обґрунтованих теоретичних уявлень про їх внутрішню сутність, або процесу, які досліджуються.

Наприклад, у відкритті № 9 «Властивість органічної речовини вугілля утворювати з газами метастабільні однофазні системи по типу твердих розчинів» [27, с. 5] існує теоретичне і експериментальне обґрунтування відкриття, які так органічно взаємопов’язані, що вірогідність відкриття не може бути доведена за відсутності одного з них.

Для відкриття, встановленого в результаті експериментальних досліджень, сутність експерименту полягає в тому, що він виконує функцію об’єктивного аналізатора дійсності. Сутність відкриття № 4 «Явище аномального ослаблення рентгенівського випромінювання ультрадисперсними середовищами» [27, с. 4] полягає в експериментальному виявленні стрибкоподібної зміни інтенсивності рентгенівського випромінювання при проходженні через ультрадисперсні середовища.

Важливе значення для повноти доказів вірогідності наукового положення представляє розкриття його генезису або наслідків, зв’язку з науковою картиною світу, тобто розкриття причинно-наслідкового зв’язку.

Причинно-наслідковий зв’язок притаманний всім явищам (властивостям, закономірностям). Так, наприклад, будь-яке явище має свою причину і само здатне ставати причиною іншого явища. Ця обставина – визначаюча ознака причинно-наслідкових зв’язків. Явище, яке за певних умов породжує інше, зветься причиною. Явище, яке породжується причиною, є наслідком. Органічний зв’язок причини і наслідку має складний механізм взаємодії [25, с. 25]. Правильне вирішення проблеми взаємовідносин між причиною, наслідком і умовами багато в чому залежить від глибини аналізу, з якого виходить вчений.

При створенні відкриття вчений-автор відкриття має довести його вірогідність усіма можливими і доступними йому методами.

Безперечним є той факт, що незалежно від будь-якого напряму науки, при встановленні відкриття може бути використана різна доказово-дослідницька база. Такі широковідомі в науці логічні методи як, наприклад, індукція дедукція, аналіз, синтез, метод моделювання тощо, використовуються при теоретичних дослідженнях і дозволяють сформулювати нове знання або наукове передбачення. А, наприклад, метод експериментування є найбільш ефективним при перевірці правильності (справедливості) знання.

Вірогідність передбачає можливість перевірки відкриття і є невід’ємною частиною експериментального та теоретичного доказу. Крім того, вірогідність передбачає відповідність відкриття критерію науковості, тобто заснованості пізнання на системі знань про закономірності в розвитку матеріального світу. Без підтвердження вірогідності відкриття не може бути визнано таким.

3. Визначення поняття наукового відкриття завжди було дискусійним.

Так, Женевським договором «Про міжнародну реєстрацію наукових відкриттів» закріплюється таке визначення наукового відкриття, яке полягає у встановленні явищ, властивостей або законів матеріального світу, раніше не встановлених і доступних перевірці.

Якщо звернутись до радянської практики державної реєстрації наукових відкриттів, у нормативних документах, які закріплювали правовий статус наукових відкриттів, а саме, у Положенні, в редакції 1959 р., поняття наукового відкриття визначалось таким чином: «відкриттям визнається встановлення невідомих раніше, об’єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу». У наступному за ним Положенні, в редакції 1973 р. і ухвалених на його основі документах, які уточнювали і вдосконалювали викладені в ньому норми щодо сутності державної реєстрації наукових відкриттів і охорони прав їх авторів, було дано уточнене визначення поняття «відкриття». Визначення, наведене у Положенні 1959 р., було доповнено ознакою – «що вносять докорінні зміни у рівень пізнання» (п. 10) [15], і мало такий вигляд: «відкриттям визнається встановлення невідомих раніше, об’єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання».

Проектом «Положення про наукові відкриття», підготовленим за дорученням Уряду Російської Федерації (БС-П41-50174 від 27.12.92 р.), зокрема в його п. 1 відкриттям визнавалось «встановлення і доказування невідомих раніше, об’єктивно існуючих закономірностей (законів), властивостей або явищ матеріального світу, які не витікають як наслідок із існуючих знань і які вносять докорінні зміни у рівень пізнання» [28].

На сучасному етапі Міжнародною Асоціацією авторів наукових відкриттів сформульовано таке визначення поняття «відкриття»: «відкриттям у галузі природничих наук визнається встановлення явищ, властивостей, законів (закономірностей) або об’єктів матеріального світу, раніше не встановлених і доступних перевірці». При такому формулюванні поняття «відкриття» одним з основних завдань державної правової охорони наукових відкриттів має бути сприяння виявленню саме вищезазначених об’єктів передбачуваного відкриття [29, с. 3].

Як відзначалось вище, поняття наукового відкриття у Цивільному кодексі України має такий вигляд: «наукове відкриття – це встановлення невідомих раніше, але об’єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання».

Аналіз усіх вищенаведених дефініцій показує, що їх перша частина є однаковою і основною для всіх, а саме «встановлення невідомих раніше, але об’єктивно існуючих закономірностей, властивостей або явищ матеріального світу». Що стосується іншої частини, а саме – «фундаментальних змін» або «докорінних змін у рівні наукового пізнання» – ці визначення здебільшого сформовані різними точками зору вчених і експертних інституцій, покликаних надати науковому відкриттю певної вагомості і значущості.

Так, визнання фундаментальності можна отримати на основі уявлень про ознаки фундаментальності деяких загальнонаукових категорій. Наприклад, на думку В. В. Потоцького рівень фундаментальності відкриттів визначається ступенем їх концептуальної універсальності, речовинно-енергетичною і просторово-часовою спільністю. Під концептуальною універсальністю визнається спільність понять, термінів і констант, які входять у формулювання наукового положення. Речовинно-енергетична спільність – це розповсюдженість наукового положення на об’єкти неживої природи. Ознака просторово-часової спільності передбачає застосовність наукового положення до відповідних об’єктів і процесів незалежно від простору і часу [25, с. 30].

Критеріями фундаментальності результатів наукових досліджень визнаються такі: забезпечення розвитку нових наукових напрямів; заміна або кардинальне розширення наукових уявлень у певній галузі знань; забезпечення розвитку нових поколінь техніки, способів і засобів лікування, способів і засобів сільськогосподарського виробництва, забезпечення створення нових високих технологій; забезпечення появи нових галузей виробництва і нових виробів праці; забезпечення якісно нового рівня надійності, екологічної безпеки, економічної ефективності різноманітних галузей виробництва; забезпечення створення якісно нових методів для вирішення проблем прогнозування явищ в надрах та на поверхні Землі і довкіллі, які мають катастрофічні екологічні наслідки, тощо [25, с.30].

Докорінні зміни у рівні пізнання визнаються такими, якщо представляють собою істотний внесок у наукове пізнання світу. Підставами, які підтверджують внесення відкриттям докорінних змін у рівень пізнання можуть бути такі положення:

– відкриття принциповим чином змінює раніше відомі теоретичні уявлення;

– відкриття пояснює такі наукові факти і експериментальні дані, які не знаходили наукового пояснення з позицій існуючих раніше теоретичних уявлень;

– відкриття є основою для нових напрямів у розвитку науки і техніки і створення на їх основі принципово нових технічних рішень [30, с. 21, 31, с. 15].

З іншого погляду докорінні зміни у науковому пізнанні можуть підтверджуватись тим, що відкриття є основою для нових напрямів у розвитку науки і техніки, а також той факт, що відкриття принципово змінює попередні теоретичні положення, які мають бути переглянуті у світлі нових знань [32, с. 595].

Але, наведені вимоги, на наш погляд, повинні мати відображення у відповідних нормативних документах, які б закріплювали необхідні критерії оцінки наукового відкриття.

Враховуючи розглянуті вище варіанти визначень наукового відкриття ми дійшли до висновку, що найбільш придатним і таким, що відповідає всім вимогам, може бути визначення наукового відкриття у такій редакції:

- науковим відкриттям визнається встановлення невідомих раніше закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, які вносять фундаментальні зміни у рівень пізнання і доступні перевірці.

Саме таке визначення наукового відкриття не дозволить девальвувати його значущість і наукову цінність як результат справжніх фундаментальних досліджень. Очевидно, сьогодні здійснення державної реєстрації наукових відкриттів і визнання майбутніх наукових досягнень в якості наукових відкриттів має будуватись на такому визначенні наукового відкриття, на якому наголошує Цивільний кодекс України, але критерії визначення докорінних змін і фундаментальності мають бути вдосконалені і ретельно розроблені.

Напрацювання певного досвіду і статистики у визначенні і оцінці наукових відкриттів допоможе визначитись з питанням найбільш придатної термінології щодо визначення наукового відкриття і уникнути в подальшому певної неузгодженості щодо цього питання.

Отже, ми розглянули основні риси і правові ознаки наукового відкриття, які дозволяють розглядати його у якості об’єкта цивільних правовідносин. Але визначення наукового відкриття було б неповним без розкриття сутності об’єктів, які його характеризують. Зміст поняття відкриття розкривається через три його особливості (об’єкти): явище, властивість, закономірність.

1. Явище матеріального світуяк об’єкт відкриття – це невідома раніше, об’єктивно існуюча форма прояву сутності об’єкту матеріального світу, який вносить докорінні зміни у рівень наукового пізнання [33, с. 389].

Особливістю явища і сутності є їх органічна взаємопов’язаність, вони об’єктивні, тобто існують незалежно від волі і свідомості людини. Сутність розкривається в явищах. Однак єдність сутності і явища не означає їх збігу, сутність завжди прихована, так би мовити, у глибині явища. В результаті розкриття сутності стає можливим наукове пояснення самого явища.

Одна і та сама сутність може мати безліч різних проявів, як і будь-яке достатньо складне явище може бути формою вираження декількох сутностей, які відносяться до різних структурних рівнів матерії. Так, об’єкт-явище, який представляє собою різноманітну форму прояву сутності матеріального світу, може представляти собою новий процес, який відбувається в результаті будь-яких взаємодій [34, с. 24-25, 22, с. 9].

Таким чином, основною відмінністю цих двох категорій є наявність органічної єдності між ними. Встановлення будь-якого невідомого раніше, об’єктивно існуючого явища без розкриття його сутності є звичайним науковим фактом, який, як правило, не може бути основою наукового відкриття.

Не існує такої сутності, яка б не виявлялася ззовні, як і, відповідно, не може бути явища, яке б не містило в собі ніякої інформації про сутність. Перехід від зовнішньої констатації явища до його наукового пояснення стає можливим тільки в результаті розкриття сутності, розкриття його причинності і обумовленості. Це можливо на основі створення теорії, яка може служити теоретичним доказом вірогідності відкритого явища [25, с. 15].

Добре відомий той факт, що у глибокому розумінні природою є все суттєве, увесь світ у різноманітності його форм. Природа виступає як об’єктивна реальність, що існує поза і незалежно від нашої свідомості. Люди впливають на природу під час пізнання її об’єктивних закономірностей за допомогою створених ними пристроїв з метою використання її речовини і енергії. Тобто природне середовище доповнюється штучною природою, створеною людьми.

Таким чином, матеріальний світ, що розуміється як фізичний, реальний, може бути умовно поділений на матеріальний світ природи і матеріальний світ штучної природи, який безпосередньо створюється людиною. Безумовно, матеріальний світ штучної природи, світ, який створюється людьми, ґрунтується на законах природи. Якщо буде встановлено у штучному матеріальному світі невідоме раніше явище, то необхідно відзначити, що воно властиве і матеріальному світу природи і є об’єктивно існуючим і невідомим раніше.

Явище матеріального світу зазвичай розкривається при встановленні його причинності, обумовленості, наслідку, а пізніше, як правило, під час теоретичного і експериментального дослідження явища, що спостерігається. Ці положення мають знаходити відображення у доказах відкриття, що заявляється, а також у формулі відкриття. «Ефект» на мові вчених – це явище. Тільки в фізиці нараховується приблизно сотні ефектів, яким присвоєні ім’я вчених, що їх відкрили: «ефект Фарадея», «ефект Столетова», «ефект Вавілова-Черенкова», «ефект Пелт’є», «ефект Хола», «ефект Кабанова» і багато інших. Явищ в природі величезна кількість, і не можливо спрогнозувати, скільки їх буде відкрито у майбутньому [35, с. 17].

Найчастіше відкриття явищ відбувається у такі способи, як експериментальний і прогнозований. За допомогою експерименту вчені отримують відповідь на питання: «А що буде, якщо?…». «Що відбудеться зі світлом, якщо його пропустити через мутний розчин? Або з магнітними властивостями тіла, якщо його швидко обертати?»

Інший спосіб відкриття явищ – їх прогнозування на основі існуючих теорій. Якщо теорія прогнозує той чи інший ефект, а після цього експериментатор його виявляє, це означає, що теорія правильна і відкриття достатньо вірогідне. Частіше всього явища (ефекти) виявляються на перетині різних природних наук.

2. Властивість матеріального світуяк об’єкт відкриття – це невідома раніше, об’єктивно існуюча якісна сторона об’єкта матеріального світу, яка вносить докорінні зміни у рівень наукового пізнання [25, с. 15].

Відзначаючою рисою кожного об’єкту є наявність у нього багатьох властивостей, таких як хімічні, фізичні, біологічні т. ін. При цьому властивості можуть бути загальними і специфічними, зовнішніми і внутрішніми, необхідними та випадковими т. ін. Кожна із перелічених властивостей являє собою визначену характеристику об’єкта. Властивості представляють собою результат побудови внутрішніх і зовнішніх зв’язків або взаємодії між об’єктами. Так, результатом побудови внутрішніх зв’язків, тобто взаємодією між молекулами і атомами об’єкта будуть такі властивості об’єкта, як пружність, електропровідність, щільність та інші; а такі властивості як енергія, маса, форма зумовлені зовнішніми зв’язками, тобто взаємодією об’єкта з іншими об’єктами.

Будь-який матеріальний об’єкт характеризується наявністю відносно неподілених елементів, які його утворюють і сталого зв’язку між ними. Так, незважаючи на участь атома у різних, у тому числі довготривалих процесах і як наслідок, зміну деяких його властивостей, він зберігає власну індивідуальність, яка визначається його внутрішньою побудовою. Із тотожних часток-елементів можуть бути створені різні об’єкти, які будуть відрізнятися за способом зв’язку цих елементів. Структура даного об’єкта визначається способом зв’язку елементів у цьому об’єкті. Розбіжності у способі побудови одної і тієї самої структури отримують своє вираження у фізичних, хімічних та інших властивостях об’єкта. Так, зв'язок об’єкта з іншими об’єктами відображає його зовнішню структуру. Спосіб зв’язку елементів, сукупність внутрішніх процесів, які складають основу об’єкта характеризуються його внутрішньою структурою. Так, перетворення води у будь-яку форму буде зовнішньою структурою, а спосіб зв’язку її молекул, відповідно, її внутрішньою структурою.

Існування об’єкта як якісно визначеного створює порядок розташування його елементів, їх внутрішню організацію. Сукупність істотних властивостей об’єкта складає його якісну визначеність, яка відрізняє його в цілому від інших об’єктів.

Об’єкти-властивості класифікуються за трьома групами: постійно актуальні властивості, які проявляються в кожний момент існування предмету незалежного від його взаємодії і відносин; непостійно актуальні властивості, які властиві предмету і проявляються не завжди, а тільки в точно визначених взаємодіях або відносинах; потенційно можливі властивості, в принципі не властиві предмету, а ті, що проявляються (виникають) в процесі конкретних взаємодій в результаті змін структури предмету. Інерційна маса, швидкість світла, здатність хвиль інтерферувати – якості речовини, фотонів, хвиль при «роботі» в певних умовах. Властивості – проміжний ступінь пізнання світу: немає хвильових явищ, тому не може бути сформульовано інтерференцію. Але якщо є (відома) інтерференція, то існують і умови для виявлення закономірностей хвиль різноманітної природи [34, с. 26]

Які властивості проявляє даний об’єкт залежить від того, з якими об’єктами він вступає у взаємодію, тому встановлення існування раніше невідомої властивості – необхідний, але недостатній елемент змісту відкриття. Обов’язково має бути показано, чим викликана виявлена властивість, що вона за собою тягне і при яких взаємодіях проявляється [35, с. 18]. Таким чином, виявити невідому раніше властивість об’єкту – означає встановити якісну визначеність об’єкту стосовно інших об’єктів, з якими він вступає у взаємодію.

3. Закономірність матеріального світу як об’єкт відкриття – це невідомий раніше, об’єктивно існуючий істотний сталий зв’язок між явищами або властивостями матеріального світу, який вносить докорінні зміни в рівень наукового пізнання [25, с. 17].

Доходимо до висновку, що згідно з наведеним визначенням закономірність – це перш за все зв’язок між явищами і властивостями матеріального світу, який має відповідати вимогам істотності, сталості і об’єктивного існування.

Необхідно окремо зупинитися щодо визначення поняття «зв’язок», на основі якого дається визначення закономірності. Зв’язок – це поняття, яке базується на факті, що одне явище існує у визначеній залежності, підпорядкованості від іншого явища, і ця залежність виступає або однобічною, або взаємною.

Оскільки зв'язок представляє собою складносистемну структуру, він передбачає наявність деякої сукупності об’єктів (явищ або властивостей) і визначеного каналу, що виконує функції матеріально-речового реалізатора зв’язку, наприклад електромагнітного або гравітаційного поля.

Будь-якому зв’язку притаманні також певні відносини, тобто визначене просторово-часове розташування між об’єктами, які пов’язуються – саме тому слід розрізняти поняття «зв’язок» і «відносини».

За своєю сутністю зв’язок передбачає визначену енергетичну взаємодію або вплив на відносини, які не мають такої енергетичної характеристики, і що, по суті, є принциповою різницею між зв’язками і відносинами. Також, у функції зв’язку входить забезпечення цілісності природної системи елементів і компонентів. У свою чергу, відносини не характеризують цілісності і єдності системи і можуть виступати в якості співвідношення між елементами і компонентами як всередині даної системи, так і їх співвідношення між елементами і компонентами абсолютно різних систем.

Зв’язки неможливо сконструювати і представити людською свідомістю, оскільки вони існують об’єктивно, вони не відбудовуються, а тільки відображаються нею. Відносини, навпаки, можуть бути створені штучно і бути логічними конструкціями. Так, наприклад, до природних зв’язків належить гравітаційний зв'язок, який є об’єктивним, у той час як графічні, схематичні або інші знакові зв’язки самі по собі не існують об’єктивно, а є ідеальним відображенням об’єктивно існуючих матеріально-речових зв’язків і відносин у природному середовищі.

Не кожний зв’язок є закономірністю, яка може стати науковим відкриттям, оскільки такий зв’язок як закономірність або закон, який відповідає критеріям наукового відкриття, має бути істотним і сталим.

Ми поділяємо думку В. В. Потоцького, про те, що у складносистемній структурі (зв’язку) можуть існувати різні види зв’язків, які мають визначену пізнавальну цінність, зокрема істотні і неістотні зв’язки. У наукових фундаментальних дослідженнях, наприклад в експерименті, вчений намагається ізолювати процес від впливу неістотних чинників, тобто штучно створити умови для проведення експерименту у «чистому вигляді». Визначення істотності цих чинників тісно взаємопов’язано з встановленням істотного зв’язку між явищами (властивостями), які досліджуються [25, с. 19].

Доволі розповсюдженим явищем при проведенні наукових досліджень є побічні чинники які, у свою чергу, можуть істотно впливати на їх проведення – це, зокрема, можуть бути будь-які збої в апаратурі, за допомогою якої проводиться експеримент, тощо. Дія цих чинників може вплинути на отримані висновки, але вони ніяким чином не пов’язані з сутністю процесу, що досліджується. Таким чином, для отримання достовірного результату спостереження вчений має ізолювати об’єкт дослідження від усіх неістотних чинників, які здатні впливати і змінювати результати спостережень. Як приклад, до таких чинників можна віднести коливання вологості повітря, коливання ґрунту від впливу сторонніх джерел, тощо. При цьому робиться припущення, що всі інші неізольовані чинники, такі як наприклад, космічні випромінювання або рух Землі, за своєю природою не можуть вплинути на проходження процесу, який досліджується. Отже, встановлення істотного зв’язку стає можливим в результаті проведення таких всебічних досліджень.

Також ознакою наукового відкриття є можливість максимального узагальнення інформації, що міститься в результатах досліджень за умови збереження сталості і повторюваності в межах граничних умов. Тобто, має місце випадковість, випадкова сукупність подій, а не закономірна, стала, у разі, якщо отриману інформацію не вдається максимально узагальнити і певною мірою відтворити. Можливість такого узагальнення показує, що у цих зв’язках присутня необхідність.

По аналогії із типологією законів закономірності як об’єкти відкриттів можна згрупувати за характером встановленого зв’язку на просторово-часові, субстратні, атрибутивні, структурні, функціональні, генетичні та їх комбінації. Так, відкриття № 270 з пріоритетом від 29 листопада 1958 р. «Закономірність просторово-часової зміни морфології мінеральних індивідів в процесах природного кристалоутворення» виражає просторово-часовий зв’язок; відкриття № 144 з пріоритетом від 2 липня 1948 р. «Закономірність втрати і відновлення регенераційної здатності кінцівок у хребтин» – генетико-функціональний, тощо. [36, с. 163]. Відкриття закономірності тих чи інших явищ або властивостей об’єкту природи не обмежується простою констатацією цього зв’язку, воно встановлює її причинно-наслідковий характер, а залежність між явищами і властивостями виражається, як правило, визначеною математичною або функціональною залежністю.

Отже, за допомогою загальнофілософських понять і категорій визначені відповідні дефініції і риси, властиві науковому відкриттю, його правові ознаки й об’єкти. Дослідженню суб’єктів права на наукове відкриття присвячений наступний підрозділ дослідження.

Дата добавления: 2015-06-25