Суб’єкт права інтелектуальної власності на наукове відкриття 2 страница

Автор має право перешкоджати будь-якому посяганню на наукове відкриття, здатне завдати шкоди його честі чи репутації.

Оскільки автор наукового відкриття має право надати науковому відкриттю своє ім’я або спеціальну назву, він може вимагати, щоб у цьому випадку його ім’я не перекручувалось і не спотворювалось, а також не зазнавало будь-яких змін [53, с. 63, 54, с. 362]. Порушення цього права автора відкриття приводить до негативних наслідків, які полягають в тому, що у інших осіб може скластися неправильне враження щодо створеного наукового відкриття що, у свою чергу, може негативно відбитися на репутації його автора. Репутація – загальне враження, яке склалося про якості, переваги або недоліки когось або щось. Поняття честі – це складна філософська категорія, яка уособлює поняття моральної свідомості. Воно включає у себе моменти усвідомлення індивідом власного суспільного значення і визнання його з боку оточуючих. Існуючи як форма прояву відношення індивіда до самого себе і суспільства до індивіда, честь регулює відповідним чином поведінку особи і відношення до нього з боку оточуючих [55, с. 542].

Протягом процедури юридичного оформлення наукових відкриттів у автора наукового відкриття з’являються немайнові права, які пов’язані з цим етапом.

В нерозривному зв’язку з правом на авторство існує таке особисте немайнове право автора наукового відкриття, як право на пріоритет відкриття. Це право також є виключним, особистим і невідчужуваним [52, с. 253]. Закріплення пріоритету за автором відкриття є важливим моментом, оскільки у цьому випадку закріплюється не тільки право відповідного автора (співавторів) на наукове відкриття, але і також державний пріоритет на створене наукове відкриття. Питання пріоритету більш детально було висвітлено у попередніх підрозділах дослідження.

Звичайно, до цієї категорії прав автора відкриття слід віднести і право автора на подання заявки на створене наукове відкриття до відповідної установи. Автору відкриття як особі, що створила (встановила) відкриття, належить право на досягнутий ним творчий результат. Тільки він має право вирішувати подальшу долю власної наукової розробки і доцільність її оприлюднення. Він може подати заявку на створене ним наукове відкриття, щоб врешті-решт отримати належну правову охорону, і навпаки, може і не робити цього, керуючись власними міркуваннями. Під час проведення експертизи заявник (автор) наділяється комплексом немайнових прав, які стосуються її здійснення. Нижче наводиться перелік таких прав.

1) Заявник (автор) має право брати участь у розгляді питань, пов’язаних з проведенням експертизи заявки на наукове відкриття. Протягом здійснення експертизи можуть виникати питання, пов’язані із сутністю наукових положень, наведених у матеріалах заявки; питання, пов’язані з кращим розумінням сутності заявленого наукового положення, саме тому заявника можуть залучити до роз’яснень з цього приводу.

2) Заявник може за власною ініціативою або на запит установ, які здійснюють експертизу, доповнювати, уточнювати або виправляти матеріали заявки без зміни сутності наукового положення, яке заявляється в якості наукового відкриття. Законодавець передбачає також право заявника на оформлення самостійної заявки, якщо додаткові матеріали, надані заявником, змінюють суть заявленого наукового відкриття.

3) Заявник має право на продовження строків, пов’язаних з процедурою здійснення експертизи і реєстрації відкриттів. Так, у разі наявності обґрунтованого прохання заявника про подовження строку надання відповіді на запит експертної установи строк проведення експертизи може бути подовжено. Заявник має право на припинення експертизи за його проханням. В цьому випадку матеріали заявки йому не повертаються.

4) Також заявник (автор) має право на оскарження рішення щодо висновку експертизи. У випадку, якщо заявник не згоден з висновком попередньої експертизи, він протягом двох місяців від дати одержання цього рішення має право оскаржити його в Департаменті. Рішення Департаменту, яке виноситься щодо заявки протягом двох місяців, у цьому випадку є остаточним.

5) Автор наукового відкриття отримує диплом на створене наукове відкриття, який є правовстановлюючим документом і засвідчує право автора на створене наукове відкриття, тобто є своєрідним підтвердженням авторського і державного пріоритету.

Після отримання диплому, у автора відкриття виникає низка певних немайнових переваг, які пов’язані з цим правовстановлюючим фактом.

Автор має право на отримання матеріальної винагороди за створене наукове відкриття що, по суті, є єдиним важливим майновим правом автора відкриття. Матеріальна винагорода, яку отримує автор відкриття має заохочувальний характер і стимулююче значення. Розмір такої винагороди встановлюється Кабінетом Міністрів України і має виплачуватись автору (співавторам) наукових відкриттів за рахунок Державного бюджету України при видачі автору (співавторам) диплому на наукове відкриття.

Проектом Закону України «Про охорону прав на наукові відкриття» передбачено таку низку переваг для авторів наукових відкриттів. Так, автору за створене ним наукове відкриття, яке забезпечує значний науковий внесок, як виняток може бути присуджено Вищою атестаційною комісією України науковий ступінь доктора або кандидата наук без захисту дисертації за поданням спеціалізованих вчених рад [56, с. 288]. Юридична особа, з вказівкою на автора (співавторів) наукового відкриття в якій воно було створено, має право на одержання відповідного свідоцтва на наукове відкриття. Про створення наукового відкриття доцільно зробити запис у трудовій книжці автора (співавторів).

Отже, у автора (співавторів) наукового відкриття, у період від визнання наукового відкриття таким і до отримання диплому на нього, виникає низка відповідних немайнових прав. Для належного поділу цих прав на групи було здійснено періодизацію процесу, протягом якого вони виникають, на три етапи. Отже, умовно ці права можна поділити на такі, що, по-перше, виникають у зв’язку з вираженням наукового відкриття в об’єктивній формі, наприклад такі, як право авторства, надання спеціальної назви або свого власного імені науковому відкриттю тощо, т. ін.; по-друге, немайнові права, які виникають у зв’язку з юридичним оформленням наукових відкриттів, зокрема такі, як право на подання заявки на відкриття, внесення змін і доповнень до неї, продовження строку її розгляду т. ін.; та, по-третє, немайнові права (переваги), які виникають у автора відкриття у зв’язку з отриманням диплому на наукове відкриття, наприклад, юридична особа має право на одержання відповідного свідоцтва на наукове відкриття, тощо.

Ці права мають здебільшого моральний характер і мають викликати належну суспільну оцінку з боку наукової громадськості і суспільства. Вони є своєрідним критерієм оцінки творчого внеску автора у світову науку. Що стосується права автора відкриття на винагороду, мабуть було б доцільно доповнити Цивільний кодекс України відповідною нормою, яка б передбачала майнове право на цей об’єкт.

1.4. Інститут права на наукове відкриття у системі права інтелектуальної власності України

Існують різні класифікації щодо виділення інститутів інтелектуальної власності в цивільному праві України. Традиційно інтелектуальну власність розділяють на промислову власність і авторське право [57, с. 9]. На думку інших авторів головними інститутами інтелектуальної власності слід вважати інститут авторського права і суміжних прав, інститут патентного права, інститут права на комерційні найменування, торгівельні марки та інші засоби індивідуалізації юридичної особи, продукції, робіт і послуг [52, с. 7].

Однак усе різноманіття результатів творчої діяльності не вичерпується творами науки, літератури, мистецтва, а також винаходами, корисними моделями і промисловими зразками. Крім вищезазначених об’єктів, які створюються завдяки творчій, інтелектуальній діяльності людей і є цінністю для суспільства, існують й інші об’єкти, які також потребують суспільного визнання і правової охорони. На сучасному етапі інновацій їх існування і необхідність правового регулювання пов’язаних з ними суспільних відносин визнається більшістю розвинених держав. Україна, як держава, що рухається шляхом інноваційного розвитку, у цьому відношенні не є винятком. Крім таких об’єктів, які охороняються авторським і патентним правом, а також інститутом засобів індивідуалізації учасників цивільного обігу, товарів і послуг, українське законодавство з інтелектуальній власності виділяє такі об’єкти інтелектуальної власності, як наукові відкриття, топографії інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин і породи тварин, а також комерційну таємницю [8, с. 397-399]. Ці об’єкти входять в інститут охорони так званих «нетрадиційних» об’єктів інтелектуальної власності. Правової основи для віднесення цих об’єктів до нетрадиційних немає. Введення цього терміна носить умовний характер і відображає певну недостатність правового матеріалу, необхідного для визнання цих об’єктів у якості самостійних і традиційних об’єктів інтелектуальної власності в цивільному праві України. Їх правовий режим відрізняється від режиму традиційних об’єктів, що охороняються авторським і патентним правом. Особливі права творців таких результатів часто зводяться до визнання їх особистих немайнових прав на створені об’єкти, а також до матеріального стимулювання їхньої діяльності, оскільки нерідко вони не набувають виключного права на їх використання. Проте, віднесення їх прав до інтелектуальної власності має під собою достатні підстави. Ті права, що визнаються чинним законодавством за творцями наукових відкриттів, раціоналізаторських пропозицій, а також інших об’єктів, мають абсолютний і винятковий характер, тобто характер, властивий інтелектуальній власності [48, с. 33].

На сучасному етапі розвитку цивільного законодавства постало питання визнання і охорони наукового відкриття – найбільш цінного в силу властивих йому особливостей об’єкта інтелектуальної власності. Оскільки законодавець окремо визначив право на наукове відкриття, слід визначитись чим саме відрізняється інститут права на наукове відкриття від інших інститутів у системі права інтелектуальної власності України.

Питання місця інституту права на наукове відкриття в системі права інтелектуальної власності було і є дискусійним. Його дослідженню в дорадянські і радянські часи були присвячені роботи таких відомих учених як І. Я. Хейфець, Б. С. Мартинова, М. І. Рейхель, Е. А. Кожиної, В. І. Серебровського, А. М. Павлова й інших. Л. І. Поволоцький, який один з перших порушив питання про існування наукового відкриття як окремого об’єкта інтелектуальної творчості, запропонував суспільні відносини в сфері охорони відкриттів регулювати самостійно, як особливий вид «обліку і реєстрації», однак у його проекті наукове відкриття ще не мало вираження самостійного об’єкта права [58, с. 11-14].

В. І. Серебровський вважав, що право на відкриття є самостійним інститутом цивільного права, яке посідає особливе місце в системі інститутів цивільного права, що регулюють відносини, пов’язані з творчою діяльністю [17, с. 45-47]. Є. А. Кожина визнавала право на наукове відкриття самостійним інститутом цивільного права, яке потребує належного визнання і відповідної правової охорони [20, с. 105].

На сучасному етапі чимало вчених і практиків наголошують на визнанні інституту права на наукове відкриття і його належній правовій охороні. Так, на думку Г. О. Андрощука, який підкреслює необхідність змін існуючого законодавства про відкриття, інститут правової охорони наукових відкриттів має виконувати насамперед, регулятивні функції, стимулювати фундаментальні дослідження і забезпечувати оцінку ефективності отриманих результатів шляхом відповідної експертизи і охорону особистих майнових і немайнових прав авторів [59, с. 17, 60, с. 15-20].

Ю. Л. Бошицький наголошує на належному визнанні і подальшому розвитку питання охорони наукових відкриттів [53, с. 61-64]. О. А. Підопригорою були розроблені засади і основні поняття наукового відкриття, визначена його особливість і специфіка як об’єкта інтелектуальної власності [61, с. 3-14, 62, с. 3-7, 63, с. 3-7]. Т. Шевелєва і Р. Денисова відзначають нагальну необхідність виділення і визнання інституту права на наукове відкриття [64, с. 3-7, 65, с. 29-30]. А. М. Павлов, на підставі комплексного історичного аналізу, відзначає необхідність і доцільність створення інституту наукових відкриттів, який дозволив би реєструвати наукові відкриття на державному рівні [66, с. 62]. Я. Ващук акцентує увагу на розмежуванні наукового відкриття від винаходу і підкреслює унікальність існування наукового відкриття – об’єкта інтелектуальної власності з наданням йому відповідної правової охорони [67]. О. Тріфонов пропонує звернутись до радянського досвіду щодо реєстрації і охорони відкриттів [68].

Незважаючи на висловлені точки зору, досить тривалий час регулювання суспільних відносин щодо наукових відкриттів вчені-правники намагалися віднести до авторського права [17, с. 14]. На їх думку, авторське право регулює не тільки відносини, пов’язані з творами літератури і мистецтва, але і науки і, відповідно, розповсюджується на створені наукові відкриття.

Але авторське право охороняє форму, а не зміст творів. Так, в ч. 3 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» зазначено, що правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, методи, теорії, принципи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони описані, проілюстровані у творі [69, с. 456].

Ми поділяємо думку В. І. Серебровського про те, що наукове відкриття до подання заявки у відповідну установу може розглядатись в якості об’єкта авторського права [17]. І дійсно, якщо відкриття відповідає ознакам, встановленим законом для творів науки, має вираження в об’єктивній формі і доступне для сприйняття третіми особами, воно представляє собою такий об’єкт, який входить у сферу дії авторського права. Це стосується тих випадків, коли вчений-автор відкриття надає своєму науковому дослідженню певної об’єктивної форми – монографії, наукової статті, виступу на науковій конференції тощо. Тобто, з метою забезпечення цілісності власних наукових рішень і розробок та збереження їх у первісному, авторському вигляді, автори відкриттів закріплюють їх у відповідних авторських публікаціях, що дозволяє зберегти авторський пріоритет і первісний вигляд результатів наукових досліджень. Але для того, щоб наукове положення, яке одержало своє вираження в авторському творі, стало об’єктом права на відкриття, необхідно, щоб чинності набули саме норми права на відкриття, саме волевиявлення автора, який може подати заявку на наукове відкриття у відповідну державну установу.

Після подачі заявки на наукове відкриття в установу охорона вже надається змісту заявленого наукового положення, на яке встановлюється авторство і чинності вже набувають норми, які пов’язані зі здійсненням державної реєстрації наукових відкриттів. Ці норми мають специфіку, яка властива лише інституту права на наукове відкриття і спрямовані на забезпечення інформації світовій спільноті про наукові досягнення на рівні наукових відкриттів [70, с. 45-48].

Оскільки право на наукове відкриття є особливим з точки зору специфіки цього об’єкту, право авторства на зміст створеного наукового відкриття закріплюється за особою, яка перша виклала його сутність. Саме за цією особою закріплюється пріоритет на створене наукове відкриття. Тобто цінність наукового відкриття криється у змісті відповідних наукових результатів фундаментальних досліджень, змісті вирішення сутності відповідної наукової проблеми.

У свій час у наукових працях вітчизняних вчених також висловлювалися думки щодо охорони наукових відкриттів нормами патентного права. Вважалось, що відносини, пов’язані зі створеними науковими відкриттями підпадають під дію норм патентного права [71, с. 297].

Дійсно, охорона змісту нових технологічних (технічних) рішень практичних завдань відноситься до сфери дії патентного права. І на визначені співвідношення між відкриттями і винаходами вказували І. Я. Хейфець, Б. С. Мартинов, В. І. Серебровський, Ю. В. Ходаков, Є. А. Кожина, Є. Н. Єфімов, М. Н. Єрмаков, І. А. Аптекар, І. І. Брагинський, А. М. Мишляєва та інші.

Поява відкриттів cвідчить про зрілість даної галузі науки: високого розвитку її пізнавального апарата – нових методів, матеріально-технічної бази, підготовленості кадрів, про значну матеріальну підтримку здійснюваних досліджень.

Ю. В. Ходаков, вивчаючи генезис експериментальних відкриттів, показав, що у встановленні відкриттів і створенні винаходів важливу роль мають випадковість і необхідність. За його словами: «...Винахід, прогрес техніки підготовляються черговим відкриттям в галузі науки, тому вони менше залежать від випадковості. У встановленні відкриття випадковість відіграє велику роль. Однак наука звужує поле випадковості і при виникненні потреби практики у вирішенні наукової чи технічної проблеми, як необхідності, робить відкриття наслідком внутрішньої логіки свого розвитку» [72, с. 96].

В. А. Рясенцев, узагальнюючи практику правового регулювання наукової творчості і аналізуючи шляхи його удосконалення, відзначав, що: «...історія науки та історія техніки свідчать на те, що відкриття часто були передумовою для виникнення винаходів. Але й винаходи були важливою ланкою в науковому пізнанні і нерідко спрямовували думку вченого на встановлення тих чи інших невідомих закономірностей, призводячи до створення відкриттів» [73, с. 10-14].

Співзвучною є думка Є. Н. Єфімова, щодо винахідництва як вищої форми творчої діяльності, спрямованої на практичну реалізацію пізнаних об’єктивно існуючих закономірностей, явищ і властивостей матеріального світу, тобто відкриттів, у конкретні упредметнені речі і процеси. Тобто, коли винаходи з’являються задовго до відкриття законів природи, що лежать у їх основі, вони стимулюють пошуки відповідних закономірностей, властивостей, явищ, а їх відкриття веде до вдосконалення раніше створених винаходів [74, с. 48].

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» не можуть одержати правової охорони відкриття, наукові теорії і математичні методи [69, с. 456].

Об’єднуючим чинником у патентному праві і праві на відкриття є те, що диплом на відкриття, так само як і патент на винахід, видається після перевірки державними установами їхньої сутності, а не на підставі наявності факту створення відкриття або винаходу. Але необхідно відзначити, що відкриття і винахід це різні об’єкти за своєю природою. Винахід – це технологічне (технічне) вирішення задачі, яке, по суті, спрямовано на досягнення безпосередньо практичних цілей. У той час як відкриття – це наукове положення, яке відноситься до фундаментальної науки і спрямовано на процес пізнання тих чи інших закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, що існують у природі незалежно від нього.

Крім того, законодавцем передбачений різний порядок визнання цих об’єктів, оскільки по-різному побудована процедура експертизи і реєстрації наукових відкриттів і винаходів, а матеріальне стимулювання авторів винаходів і наукових відкриттів ґрунтується на різних принципах. Винахідникам винагорода виплачується за практичне застосування пропозицій, а авторам відкриттів – за факт встановлення наукового відкриття, тобто закономірності, властивості і явища матеріального світу, які вносять докорінні зміни (фундаментальність) в рівень наукового пізнання і визнаються науковими відкриттями. Принципи, які властиві інституту патентного права, зокрема ідея визнання виключного права на використання запатентованого об’єкта, необхідність доведення сутності рішення до відома третіх осіб як умова надання охорони, проходження державної реєстрації об’єкта промислової власності з подальшим наданням правовстановлюючого документу, а також видача патенту на використання цього об’єкту патентовласнику, не дозволяють використовувати його без істотної зміни для охорони наукового відкриття як об’єкта, на який неможливо встановити монополію. Тому, незважаючи на певну схожість, як здається на перший погляд, наукового відкриття як об’єкту інтелектуальної власності з винаходом, воно не має достатньої підстави для охорони його нормами патентного права.

Але, якщо йдеться про зв’язок між науковими відкриттями і винаходами, то необхідно відзначити той факт, що саме наукові відкриття є базою для виникнення нових патентноздатних рішень, які згодом втілюються у винаходи. Наукові відкриття надають могутній поштовх створенню на їх основі багатьох неординарних винаходів на технічні і технологічні рішення, що, у свою чергу, створює передумови для прискореного науково-технологічного розвитку держави.

Так, за словами Я Ващука, «…саме реалізація наукового відкриття необмеженою кількістю технічних рішень дозволяє адекватно винагородити автора за його величезну працю. Думаю, що при грамотному підході до даного питання можна запатентувати певну (а не необмежену) кількість принципових технічних рішень у ключових галузях (або в найбільш актуальній галузі) на базі даного відкриття, які дозволять захистити права автора й забезпечити йому винагороду» [75].

Саме на базі деяких існуючих наукових відкриттів були зроблені відповідні винаходи. Аналіз цього питання показує, що відкриття, які стосуються, скажімо, явищ матеріального світу особливо часто дають імпульс великій кількості винаходів. Наприклад, на відкриття № 4 «Явище аномального ослаблення рентгенівського випромінювання ультрадисперсними середовищами» видано 28 авторських свідоцтв – 12 відкритих і 16 закритих [44, с. 22]. На базі відкриття № 57 «Явище аномальної зміни інтенсивності потоку квантів проникаючого випромінювання моно – і багатоелементними середовищами» отримані 4 патенти [44, с. 57]; на відкриття № 140 «Явище збудження інтенсивного вторинного рентгенівського випромінювання у шарі рентгенолюмінофору» – отримано 2 патенти [44, с. 120]. Що стосується відкриття № 208 «Закономірність розповсюдження рентгенівського випромінювання у полімері з металевими включеннями», то на його базі отримано 19 патентів [46, с. 3]. На основі відкриття № 241 «Закономірність патогенезу пізніх місцевих променевих пошкоджень м’яких тканин організму людини» отримані 2 патенти [76, с. 41].

Відкриття, предметом яких є властивості тих чи інших об’єктів реальності, рідше стимулюють велику кількість винаходів. Однак, така можливість не виключається. Завдяки відкриттю № 355 «Загальнобіологічна властивість тканин відповідати на дозоване розтягання зростанням і регенерацією («ефект Ілізарова») виникло більш 30 новацій, створено систему лікування ортопедно-травматичних захворювань, що не має аналогів у світі [77, с. 41].

І, навпаки, траплялись випадки, коли винахід як нове технічне або технологічне рішення, що стосується невідомих сторін матеріальних об’єктів, дозволяє виявити їх істотні ознаки, тобто може стати джерелом наукового відкриття. Наприклад, винахід «Спосіб хірургічного лікування ушкоджень і захворювань великих суглобів» (авт. свід. СРСР № 247455) став підставою встановлення пріоритету відкриття № 208 «Явище повної регенерації хрящової тканини ушкоджених суглобів людини і тварин» [78, с. 43] за датою подання заявки на винахід.

Між змістом права на наукове відкриття, а також змістом права на винахід або змістом права на об’єкти авторського права теж існує певна відмінність. Стосовно наукового відкриття можна визначити лише його правовий режим (порядок оформлення, здійснення експертизи, реєстрації і визнання наукового відкриття) і немайнові права, які виникають у автора наукового відкриття. З огляду на специфіку відкриття як об’єкта інтелектуальної власності, необхідно відзначити, що саме сутність наукового відкриття, яка є встановленням закономірності, властивості або явища матеріального світу, а не конкретним технічним рішенням, виключає можливість закріплення виключного права на цей об’єкт за будь-якою особою.

Як справедливо зазначено Є.А. Кожиною, специфіка цивільно-правового методу, який застосовується при регулюванні відносин, пов’язаних з науковими відкриттями як об’єктом цивільних правовідносин полягає саме в тому, що диплом на відкриття не породжує виключного права на використання наукового досягнення, а видача диплому спрямована суто на інформування суспільства про зареєстроване наукове відкриття, закріплення державного і авторського пріоритету, і стимулювання авторів відкриттів щодо одержання наукових результатів, які визнаються відкриттями у встановленому законом порядку [20, с. 79].

Встановлення закономірності, властивості або явища матеріального світу природи означає, що вони стали частиною знань людства, і значним і важливим кроком уперед і досягненням світової науки, а тому не можна проконтролювати або заборонити його використання. Тому можна зробити висновок, що наукове відкриття – це загальне надбання людства з моменту його створення і доведення його до відома світової спільноти. Враховуючи цей факт воно, по суті, може бути вільно використаним третіми особами в подальших наукових розробках.

Огляд правових джерел двох минулих століть свідчить про спроби обґрунтування запровадження правової охорони відкриттів. При розробці наукових проектів правової охорони наукових відкриттів численні вчені-правники намагалися встановити так зване право «наукової власності» і запровадити право автора відкриття щодо отримання ним частини прибутку від використання відкриття. Однак обставини, які склалися у той період в суспільстві, не дозволили знайти доцільного обґрунтування введення правової охорони наукових відкриттів через те що, по-перше, наукове відкриття вважалося надбанням всього людства і на нього неможливо було установити виключного права і, відповідно, отримати прибуток від його використання, а по-друге, «капіталістичне» право того часу не забезпечувало ефективного нормативного регулювання подібних відносин, його норми не могли забезпечити надійну правову охорону наукових відкриттів [34, с. 11].

З огляду на той факт, що наукове відкриття вважається надбанням усього людства і на нього неможливо встановити монополію, як, наприклад, на винаходи, то відповідно і норми, якими регулюються суспільні відносини в сфері наукових відкриттів, повинні бути детально визначені і регламентовані.

Встановлення охорони відкриттів доцільно в умовах інноваційно-правових відносин, які спрямовані, у першу чергу, на всебічну підтримку об’єктів інтелектуальної власності, з наданням необхідної інформації про створені наукові відкриття світовій спільноті, а також охороною суб’єктивних прав автора відкриття. Тільки за умови ефективної правової охорони наукових відкриттів як об’єкта інтелектуальної власності може бути забезпечене доцільне і повне використання наукового і технічного потенціалу результатів фундаментальних досліджень [79, с. 12].

Отже, аналіз вищезазначеного свідчить про багатоскладовість шляху визнання наукового відкриття. Спільні риси, які простежуються в інституті авторського права та інституті права на наукове відкриття полягають у появі авторських публікацій, наукових статей або відповідних монографій стосовно наукового відкриття. Водночас, важко переоцінити роль норм інституту патентного права, особливо після виникнення на базі вже зареєстрованого наукового відкриття нових патентноздатних рішень у вигляді винаходів. Саме до них вже повною мірою буде застосовуватись процедура оформлення і отримання охоронних документів на їх подальше використання. Але, власне, процедура наукової експертизи, реєстрації і визнання наукового відкриття на державному рівні забезпечується саме застосуванням відповідних норм інституту права на наукове відкриття. І норми жодного іншого інституту права не можуть забезпечити належне виконання завдань, які постають перед цим інститутом, оскільки саме норми права на наукове відкриття забезпечують найефективніше досягнення поставлених перед цим інститутом цілей, досягнення яких стане запорукою його успішного функціонування.

Регулювання відносин, пов’язаних зі створенням і юридичним оформленням наукових відкриттів має бути розроблене і визначене спеціальним законодавством, на основі якого мають бути ухвалені і впроваджені відповідні заходи для належного їх визнання.

Таким чином, інститут права на наукове відкриття це система норм, які регулюють особисті немайнові відносини, що виникають у зв’язку із встановленням, науковою експертизою, реєстрацією і визнанням наукових відкриттів. Інститут права на наукове відкриття виконує функції, які не можуть бути віднесені до інших правових інститутів, у тому числі до авторського і до патентного права.

Дата добавления: 2015-06-25