Моніторинг соціальних проектів як технологія комплексного наукового супроводу

Для сучасних суспільних процесів властива така характеристика як висока інтенсивність їх протікання. Швидко змінюється соціальне становище різноманітних соціальних груп, виникають нові соціальні проблеми, видозмінюються старі, змінюється спрямованість соціальних процесів, що протікають у різноманітних сферах соціального життя. У цьому зв'язку соціальна політика, яка проводиться державою, може виявитися такою, що не відповідає тим реаліям, котрі склалися на даний момент у суспільстві. Це призводить до даремних витрат фінансових, організаційних, матеріальних і людських ресурсів. Отже, ефективність здійснення соціальної політики, конкретних заходів, конкретних проектів значно знижуються, що, у свою чергу, формує незадоволеність різноманітних соціальних груп своїм становищем у суспільстві, веде до зростання соціальної напруженості, дестабілізації громадського життя.

Для усунення таких негативних тенденцій необхідно проводити моніторинг соціальної політики як засіб інформаційного забезпечення управління в сфері планування, організації і проведення політики в соціальній сфері на різних рівнях. Моніторинг – це постійний, систематичний збір інформації дослідницькими методами з метою спостереження за ходом розвитку якогось соціального явища або процесу і його прогнозування. Моніторинг можна розглядати, з одного боку, як процес, що поєднує оцінку ситуації, науковий супровід, оцінку ефективності реалізації окремих програм, проектів та їх складових. На кожному етапі таких дій дослідники отримують дані про ситуацію поточного моменту, яка вже змінилася відносно точки відліку. Цей процес має відбуватися циклічно та безперервно. Тому, з іншого боку, моніторинг, можна розглядати як сукупність дій, що дозволяють вносити відповідні корективи в процес розробки, формування та реалізації соціальної політики. Тобто соціальний моніторинг виступає як засіб контролю за діяльністю органів держави, відповідальних за ефективне здійснення соціальної політики, за впровадження окремих соціальних проектів. Метою моніторингу є виявлення проблемних та «вузьких» місць, коригування заходів з урахуванням потреб усіх учасників соціального проекту, як цільових груп, так і виконавців. Моніторинг як стратегія соціального дослідження має давати аргументовані висновки про те, наскільки законодавчі та нормативно-правові акти, рішення та діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування відповідають сучасним пріоритетам соціальної політики; визначати положення документів або факти діяльності, які можуть мати негативні соціальні наслідки, та оцінювати масштаби таких наслідків; аналізувати, наскільки проекти нормативно-правових актів, соціальні проекти та програми відповідають інтересам громадян, і робити висновки щодо необхідності та можливості їх реалізації. Предметно моніторинг спрямований на подолання розбіжностей нормативно-правового та організаційно-управлінського забезпечення соціальної політики з реаліями суспільного життя.

У широкому розумінні завданнями моніторингу соціальної політики на сучасному етапі можна вважати: вивчення сучасного стану соціальних груп, що виділяються на основі демографічних, професійних, вікових, гендерних, територіальних критеріїв; спрямованості і масштабності соціальних процесів, що впливають на соціальні характеристики даних груп; рекомендації щодо розробки стратегії соціальної політики та визначення її відповідності реальній соціальної ситуації в суспільстві, а також організаційним, фінансовим й іншим можливостям держави; вироблення аргументованих висновків щодо того, яким чином нормативно-правові акти, діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування відповідають стратегії соціальної політики в державі; аналіз відповідності проектів, нормативно-правових актів, соціальних проектів та програм законним інтересам громадян, підготовка висновків щодо необхідності та можливості їх реалізації; визначення положень, рішень або фактів діяльності окремих суб'єктів (державних та недержавних організацій), які можуть мати негативні соціальні наслідки, та оцінка масштабів таких наслідків; оцінка реалізації соціальних програм і проектів з метою своєчасної корекції у випадку відхилення від початкового плану або зміни соціальної ситуації; оцінка ефективності результатів окремих соціальних програм; загальна оцінка ефективності проведення соціальної політики; внесення пропозицій щодо вирішення існуючих соціальних проблем та вдосконалення складових соціальної політики.

Усе більш актуальним стає моніторинг окремих соціальних проектів та програм. Моніторинг соціальних проектів/програм автори розглядають як одну з комплексних безперервних технологій наукового забезпечення соціальних проектів/програм, яка має зворотній звязок із суб`єктами і об’єктами проектної/програмної діяльності для її своєчасного коригування.

Ми розглядаємо моніторинг конкретного соціального проекту як процес спостереження за плануванням та виконанням запланованих дій та заходів з метою коригування, оцінки, ефективного використання коштів, досягнення запланованої мети, мінімізації негативних наслідків, визначення можливостей розвитку та/або повторення проекту. До складових моніторингу також традиційно включаються моніторинг нормативно-правового поля, моніторинг соціальної ситуації, моніторинг потреб цільових груп проекту (або користувачів), моніторинг якості пропонованих послуг, моніторинг окремих складових та етапів розвитку проекту. А логіка моніторингу має відповідати логічним крокам реалізації проекту. Особливість моніторингу соціальних проектів полягає в тому, що відбувається не лише дослідження та оцінки, а й постійне коригування їх реалізації. Оцінка соціальних проектів базується на певних загальних та спеціальних принципах. До загальних принципів відносять: принцип незалежності, принцип гласності, принцип авторства, принцип винагороди, принцип невтручання. Спеціальні принципи мають виходити з цілей та завдань того проекту, який необхідно оцінити, а також із специфіки соціальних суб’єктів проекту та сфери застосування проекту в майбутньому. Крім того важливо розуміти, що спеціальні принципи залежать від моделі соціальної політики, концепція якої є сама по собі системою принципів, відповідність яким і має бути зафіксована в оцінці ефективності проекту. Як приклад можна навести добре відомий у світовій практиці принцип субсидіарності. Зміст цього принципу напрацьований у соціальній політиці окремих європейських країн у 70-ті роки минулого століття. Суть його полягає ось у чому: те, що може бути здійснене власними силами малої спільноти, не повинна брати на себе більш велика спільнота. Безумовно, що як спеціальні принципи не можуть використовуватись ті з них, котрі не відповідають принципам соціальної політики держави чи специфіки на рівні регіону, області, району, міста тощо. З іншого боку, спеціальні принципи можуть відображати специфіку регіону, міста, цільової групи, соціального середовища, часу впровадження проекту тощо.

Для соціальних проектів специфічним є те, що діяльність та успіх проекту загалом, а також влив окремих заходів, послуг, передбачених проектом на індивідуальну поведінку клієнтів (учасників) детермінується сукупністю факторів. Саме тому моніторинг проекту доцільно планувати та проводити на різних рівнях: індивідуальному – рівні конкретних учасників програми, користувачів послуг програми, представників цільової групи програми; соціального оточення – рівні діяльності різних організацій, які в тому чи іншому відношенні та взаємозв’язку відповідають за реалізацію проекту чи його окремих складових, а також представників соціального оточення цільової групи проекту; політичному – рівні правового, соціального та політичного клімату, в якому відбувається реалізація проекту.

Виходячи з розглянутих рівнів моніторингу проектів, а також беручи до уваги те, що моніторинг має бути системною та цілісною технологією аналізу реалізації конкретних соціальних програм, можна виокремити складові моніторингу соціальних проектів [59].

Моніторинг законодавчих та нормативних актів передбачає аналіз нормативно-правового забезпечення конкретного соціального проекту, його узгодженості з чинним законодавством України, оцінку необхідних рішень та розпоряджень на рівні областей, районів та окремих населених пунктів.

Моніторинг населення має за мету виявлення найбільш актуальних соціальних потреб представників цільових груп проекту, специфіку цих потреб стосовно окремих регіонів; оцінку ефективності заходів проекту; вивчення думки певних верств населення щодо проекту.

Моніторинг системи, як одна із складових частин моніторингу соціальних проектів, забезпечує інформацією про діяльність організацій, які відповідають за реалізацію проекту чи його окремих складових, вивчає позитивний та негативний вплив інших організацій та соціального оточення на дану соціальну програму. Ця модель вивчає взаємозв’язок та взаємовплив великої кількості факторів, які стосуються програмних змін, а також допомагає скоординувати зусилля на різних рівнях та серед різних відомств.

Моніторинг якості передбачає дослідження рівня задоволеності діяльністю, яка ведеться за проектом, з боку представників цільових груп. Особливо це важливо на локальному (місцевому) рівні.

Моніторинг повинен “супроводжувати” соціальний проект від етапу його планування, підготовки, безпосередньої реалізації і до етапу досягнення кінцевої мети проекту (рис. 4.1). Система моніторингу включає оцінювання ефективності реалізації проекту на його окремих етапах. Метою такого оцінювання є більш детальний, глибокий аналіз специфічних питань, окремих видів діяльності, передбачених проектом тощо.

Етапи реалізації соціального проекту	Завдання моніторингу	Рекомендовані напрями та методи проведення моніторингу
Початок проекту	Ø Проведення ситуаційного аналізу Ø Визначення потреб цільової групи Ø Оцінка потенціалу цільової групи та соціального оточення Ø Оцінка потенціалу та вивчення потреб виконавців проекту	Швидка оцінка ситуації Вторинний аналіз наявної інформації Аналіз нормативно-законодавчої бази Аналіз документальних джерел. Експертні інтерв’ю Фокус-групи з представниками цільової групи Спостереження Опитування
Розробка плану дій в межах проекту	Ø Перевірка логічної моделі Ø Оцінка ресурсів	Якісне дослідження (фокус-групи, гнучкі інтерв’ю)
Етапи реалізації (за логічною схемою проекту)	Ø Оцінка процесу Ø Аналіз перешкод Ø Аналіз якісних та кількісних змін: - на індивідуальному рівні - на рівні соціального оточення - на рівні спільноти - на політичному рівні ØПрогнозування та оцінка можливих наслідків	Спостереження Аналіз документації щодо діяльності за проектом Інтерв’ю та групові дискусії з виконавцями Інтерв’ю та анкетування користувачів проекту Інтерв’ю з представниками соціального оточення Інтерв’ю з представниками органів влади Інтерв’ю із представниками ЗМІ
Стабілізація проекту	Ø Оцінка результатів, досягнень Ø Аналіз впливу, наслідків Ø Оцінка ефективності Ø Оцінка економічної ефективності	Аналіз документації стосовно діяльності за проектом Опитування представників цільової групи Оцінка вартості Використання моделей оцінки ефективності Індивідуальні та групові інтерв’ю
Корекція проекту	Ø Вивчення потенціалу та потреб цільових груп та виконавців Ø Аналіз змін на рівнях: соціального оточення, спільноти, політичному Ø Перевірка логічної моделі проекту Ø Розробка подальших кроків	Швидка оцінка Вторинний аналіз інформації, що отримана на попередніх етапах Індивідуальні та групові інтерв’ю Експертні опитування

Рис. 4.1. Система моніторингу соціальних проектів

Таким чином, система моніторингу як процес комплексного дослідження включає ситуаційний аналіз на початковому етапі проекту, перевірку логічної моделі проекту на етапі розробки дій, оцінку якісних та кількісних змін на кожному з етапів реалізації проекту, оцінку досягнення, результатів, впливу на етапі стабілізації проекту та оцінку ефективності на етапі корекції проекту та на етапі обґрунтування його підтримки на майбутнє.

До найбільш поширених типів досліджень належать такі: а) оцінка ситуації (швидка оцінка); б) дослідження окремих випадків; в) вивчення чинників та механізмів впливу; г) оцінка потреб «отримувачів»; ґ) оцінка потенціалу «надавачів»; д) оцінка ефективності проекту (адекватність дій, оцінка процесу реалізації, оцінка впливу, оцінка наслідків).

Метод швидкої оцінки, або експресоцінки, орієнтований на отримання інформації з тих питань, що є актуальними, швидко, без особливих витрат. Його актуальність полягає не лише в необхідності усвідомлення та грунтовного аналізу, а й зумовлена потребою в розробці дій, методів втручання, коригування соціальної політики та її складових. На сьогодні не існує академічного визначення, що таке “швидка оцінка”. Разом з тим, серед соціальних дослідників існує емпіричне розуміння ознак, переваг та недоліків цього методу. Прикладами ефективного застосування методу швидкої оцінки є вивчення проблем дитячої праці, здійснене Українським інститутом соціальних досліджень за підтримки Міжнародної організації праці в межах Міжнародної програми ліквідації дитячої праці; аналіз ситуації щодо ін’єкційного споживання наркотиків у окремих містах; аналіз соціальних проблем секс-бізнесу; вивчення соціальних потреб дітей, що перебувають у стані бродяжництва; дослідження соціального становища молодих людей, що повернулися з місць позбавлення волі. Особливості підходів методу швидкої оцінки дозволяють поєднати оперативність, ефективність, малі витрати з досить високим рівнем достовірності та об¢єктивності аналізу, що є дуже важливим в умовах, коли необхідна інформація, але є обмеження в ресурсах та встановлено стислі терміни.

Серед методичних проблем найбільш важливими є питання забезпечення об’єктивності та достовірності соціальної (як статистичної, так і соціологічної) інформації. Особливу увагу треба приділити якості наявної статистичної інформації. Треба зауважити, що проблематичною є навіть можливість своєчасного отримання статистичної інформації та її деталізація на рівні окремих груп населення чи по окремих регіонах та населених пунктах. Крім того потрібна ґрунтовна розробка концепції щодо кожного з напрямів дослідження стосовно того, що саме необхідно для дослідження, якими методами, як часто, протягом якого часу, на яких об’єктах.

Якщо говорити про опитування громадської думки або про опитування представників цільової групи проекту, представників соціального оточення, то найважливішим елементом досліджень такого типу є проблема визначення та досяжності певного контингенту населення, яке визначається як вибіркова сукупність. Необхідно встановити обсяг і спосіб відбору одиниць, які й будуть носіями необхідної дослідникам інформації, таким чином, щоб забезпечити репрезентативність вибірки, тобто можливість поширення результатів опитування на всю генеральну сукупність. Проблема полягає не стільки в побудові та розрахунках теоретичної вибіркової сукупності, скільки в практичній реалізації розробленої теоретичної моделі. Якість реалізації вибіркової сукупності, досягнення саме тих представників, які можуть надати реальну інформацію, – це одна з найголовніших складових якості соціологічної інформації, отриманої методом вибіркового опитування. Окрема розмова про такі важливі аспекти проведення моніторингових досліджень, як необхідність використання соціальних індикаторів (показників), які під час проведення аналізу можна порівнювати; необхідність коректного соціологічного аналізу отриманої первинної інформації в контексті суспільного життя. Досить часто складається ситуація, коли соціологічні результати подаються некоректно або супровідна щодо неї інформація не є повною. Існують досить прості критерії щодо вимог, яким чином, тобто якою інформацією необхідно супроводжувати подання результатів соціологічного дослідження. Одне з найважливіших, що має бути професійний виконавець дослідження. Не можна вважати коректним, коли самі виконавці проводять вивчення ефективності та результативності проектів. З одного боку, це важливо для проведення внутрішньої оцінки проекту та самокорекції діяльності. Але таке дослідження не буде достатнім аргументом для тих, хто приймає рішення, та для донорів.

Перший крок моніторингу будь-якого соціального проекту – це взаємозв’язок планування діяльності за проектом та планування моніторингу. Моніторинг є складовою частиною реалізації проекту і здійснюється на всіх його стадіях. Програма моніторингу є комплексним соціологічним дослідженням. Тому, як будь-яка програма, повинна містити: мету, завдання, план, методи моніторингу, терміни реалізації, кількісні та якісні критерії, інструментарій для збору інформації. У процесі моніторингу програми можуть бути виявлені результати, не передбачені на вихідному етапі, але які можуть стати метою подальшого впровадження даного проекту. Завдання будь-якого моніторингу має бути визначене і спрямоване на розробку конкретних рекомендацій щодо удосконалення проекту, уточнення чи розширення його. Необхідно спланувати, на кого мають бути розраховані рекомендації на кожному з етапів моніторингу – на організаторів проекту щодо удосконалення механізму його реалізації; соціальних працівників або волонтерів, які безпосередньо надають послуги; підлітків з метою допомогти їм зорієнтуватися в проекті; донорів або тих, хто приймав рішення, щодо доцільності фінансування проекту, необхідності його розширення чи видозміни.

До інструментарію моніторингу можуть входити широко вживані у соціологічних та соціальних дослідженнях плани інтерв’ю, завдання для спостереження, анкети, сценарії фокус-груп, інструкції щодо збору інформації, інструкції щодо добору користувачів проекту (чи представників цільової групи) для опитування, методичні рекомендації щодо процедури збору інформації тощо. Інструментарій має бути конкретним і зрозумілим; виходити з необхідності знайти відповіді на головні питання, які стосуються досягнення мети проекту; відповідати критеріям, що має полегшити порівняльність результатів; відбивати всі напрями реалізації проекту. Важливим принципом моніторингу соціальних проектів є періодичний аналіз поточної та підсумкової звітності. Для моніторингу доцільно розробити схему аналізу звітності, виходячи з логіки етапів самого проекту.