Деозапис. 7 страница

6. Слідчий суддя за результатами розгляду клопотання має право сво­єю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експер­ту або експертам, якщо особа, що звернулася з клопотанням, доведе, що:

1) для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження, необхідне залучення експерта, проте сторона обвинувачення не залучила його або на вирішення залученого стороною обвинувачення експер­та були поставлені запитання, що не дозволяють дати повний та належний висновок з питань, для з'ясування яких необхідне проведення експертизи, або існують достатні підстави вважати, що залучений стороною обвинувачення експерт внаслідок відсутності у нього необхідних знань, упередженості чи з інших причин надасть або надав неповний чи неправильний висновок;

2) вона не може залучити експерта самостійно через відсутність коштів чи з інших об'єктивних причин.

7. До ухвали слідчого судді про доручення проведення експертизи включаються запитання, поставлені перед експертом особою, яка зверну­лася з відповідним клопотанням. Слідчий суддя маг право не включити до ухвали запитання, поставлені особою, що звернулася з відповідним клопо­танням, якщо відповіді на них не стосуються кримінального провадження або не мають значення для судового розгляду, обгрунтувавши таке рішен­ня в ухвалі.

8. При задоволенні клопотання про залучення експерта слідчий суд­дя у разі необхідності маг право за клопотанням особи, що звернулася з клопотанням про залучення експерта, вирішити питання про отримання зразків для експертизи відповідно положень статті 245 цього Кодексу.

9. Висновок експерта, залученого слідчим суддею, надається особі, за клопотанням якої він був залучений.

1. У коментованій статті визначені умови й порядок вирішення заявлено­го клопотання не лише про залучення для проведення експертизи конкретного спеціаліста як експерта, а й фактично заявленого клопотання про призначення судової експертизи як взагалі, так і з залученням конкретного експерта чи при­значення експертизи в конкретній експертній установі. Під час досудового роз­слідування рішення про призначення експертизи приймає слідчий, прокурор, який здійснює провадження. Таке рішення приймається за власною ініціативою процесуальної особи або з ініціативи сторони захисту, що може бути висловле­на в її клопотанні. За допомогою клопотання особа, яка його заявила, доводить до відома слідчого, прокурора свою думку про необхідність проведення кон­кретного виду експертизи, про перелік питань, які необхідно вирішити експер­тизою тощо. Слідчий (прокурор) зобов'язаний задовольнити таке клопотання, якщо обставини, які підлягають з'ясуванню, мають значення для криміналь­ного провадження. Отримавши від сторони захисту клопотання про призна­чення експертизи чи призначення конкретного експерта або вибір конкретної експертної установи, яким має бути призначено експертизу, слідчий, прокурор може погодитись із таким клопотанням або своєю вмотивованою постановою відмовити у його задоволенні. Відмова слідчого, прокурора у задоволенні кло­потання не позбавляє сторону захисту права звернутися з цього ж приводу до слідчого судді з клопотанням про залучення експерта під час досудового роз­слідування.

2. У поданому на ім'я слідчого судді клопотанні повинно бути зазначено:

1) короткий, але пов'язаний із сутністю заявленого клопотання виклад обста­вин кримінального правопорушення, у зв'язку з яким подається клопотання;

2) правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність і у вчинен­ні якого висунуто підозру особі; 3) виклад обставин, якими обґрунтовуються доводи клопотання і які розкривають потребу застосування спеціальних знань саме в порядку призначення й проведення експертизи; 4) експерт, якого необ-

хідно залучити, або експертна установа, якій необхідно доручити проведення експертизи і чому цю експертизу не можна призначити іншим спеціалістам; 5) вид експертного дослідження, що необхідно провести, та перелік запитань, які необхідно поставити перед експертом. До клопотання стороною захисту та­кож додаються: 1) копії матеріалів, якими обґрунтовуються доводи клопотання, а в разі наявності таких матеріалів у розпорядженні слідчого, прокурора або в інших осіб і ненадання їх стороні захисту за її клопотанням, з вказівкою на те, де знаходяться потрібні для вирішення клопотання матеріали; 2) копії до­кументів, які підтверджують неможливість самостійного залучення експерта стороною захисту (наприклад, копія відмови спеціаліста, до якого зверталася сторона захисту, у проведенні експертизи).

3. Частиною 3 коментованої статті передбачається, що клопотання пови­нен розглядати слідчий суддя місцевого суду, в межах територіальної юрис­дикції якого здійснюється досудове розслідування, також встановлено строк розгляду клопотання - не пізніше п'яти днів із дня його надходження до суду. Днем надходження клопотання вважається дата реєстрації клопотання у вста­новленому порядку в канцелярії суду.

4. Слідчий суддя, аналізуючи позицію сторони захисту про залучення екс­перта, бере до уваги питання, якого експерта у клопотанні пропонується залу­чити або якій експертній установі необхідно доручити проведення експертизи. Сьогодні судово-експертну діяльність здійснюють значна кількість експертів (інформація, що наведена в Реєстрі атестованих судових експертів, постійно змінюється - у декого з експертів закінчується строк дії свідоцтва, хтось щойно пройшов підтвердження кваліфікації), третина з яких здійснюють експертну ді­яльність самостійно, на приватних засадах, ще третина - працюють з держав­ними експертними установами за цивільно-правовими угодами, інші працю­ють в штаті експертних установ. Отже, сторона захисту може клопотати перед слідчим суддею про залучення експертної установи або приватного експерта до проведення експертизи. Особа, яка заявила клопотання, у випадках необхіднос­ті дослідження об'єктів, що мають специфіку, обґрунтовує свою позицію щодо доцільності залучення фахівця в цій галузі.

5. У разі клопотання сторони захисту про необхідність залучення до про­ведення експертизи конкретного фахівця, який не працює в експертній уста­нові, слідчий суддя має переконатися, що такий фахівець є атестованим судо­вим експертом і внесений до Реєстру атестованих судових експертів. Сторона захисту, подаючи клопотання про призначення судової експертизи, надає свої пропозиції щодо кандидатури експерта, інформацію з даних Реєстру вона може отримати на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Сторона захисту у клопотанні про залучення експерта повинна зазначи­ти вид експертного дослідження, яке необхідно провести. Основними видами експертизи є: криміналістична (почеркознавча; авторознавча; технічна екс­пертиза документів; фототехнічна; портретна; трасологічна (крім досліджень слідів пошкодження одягу, пов'язаних з одночасним спричиненням тілесних

пошкоджень, які проводяться в бюро судово-медичної експертизи); балістична; вибухотехнічна; відеозвукозапису; матеріалів, речовин та виробів з них (лако­фарбових матеріалів і покрить, полімерних матеріалів, пластмас, волокнистих матеріалів, нафтопродуктів і пально-мастильних матеріалів, скла, кераміки, наркотичних, сильнодіючих і отруйних речовин, спиртомістких сумішей, мета­лів і сплавів); ґрунтознавча; біологічна; екологічна із дослідження пестицидів; інженерно-технічна (автотехнічна, транспортно-залізнична, стану доріг та до­рожніх умов, гірничотехнічна, пожежно-технічна, будівельно-технічна, в галу­зі охорони праці та безпеки життєдіяльності, електротехнічна, комп'ютерно-технічна, телекомунікаційних систем та засобів), економічна, товарознавча, автотоварознавча, оціночна (зокрема, оцінка цілісних майнових комплексів, паїв, цінних паперів, будівельних об'єктів та споруд, машин, обладнання, тран­спортних засобів, літальних апаратів, судноплавних засобів); експертиза охоро­ни прав на об'єкти інтелектуальної власності; психологічна; мистецтвознавча. Перелік запитань, які необхідно поставити перед експертом, сторона захисту пропонує, виходячи з предмета дослідження.

6. Всі клопотання сторони захисту про залучення експерта мають бути розглянуті в найкоротший строк, але не пізніше п'яти днів із дня надходження до суду. Такою вимогою законодавець підкреслює, що це важлива процесуальна гарантія, надана підозрюваному, його захиснику, представнику для здійснення їхніх законних прав. Особа, яка подала клопотання, повідомляється про місце та час його розгляду, проте її неприбуття не перешкоджає розгляду клопотання, крім випадків, коли її участь визнана слідчим суддею обов'язковою.

Клопотання сторони захисту щодо залучення експерта підлягає розгляду і вирішенню лише за умови додержання вимог ч. 2 ст. 244 КПК. Перед тим, як перейти до прийняття рішення щодо клопотання, слідчий суддя повинен пе­ресвідчитися, чи всі необхідні вимоги ч. 2 цієї статті додержані. У випадках, якщо клопотання подано без додержання вимог ч. 2 цієї статті, слідчий суддя повертає його особі, яка його подала із вказівкою на причини повернення, про що постановляє ухвалу.

7. Розглядаючи клопотання, слідчий суддя має право заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення клопотання. Саме на особу, що звернулася з клопотанням про проведення екс­пертизи, покладається обов'язок доведення, що питання, які мають істотне значення для кримінального провадження, можуть бути вирішені експертом. Відповідно до ч. 2 ст. 332 КПК слідчий суддя має право своєю ухвалою доручи­ти проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам, якщо особа, що звернулася з клопотанням, доведе, що: 1) для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження, необхідне залучення експерта, проте сторона обвинувачення не залучила його або на вирішення за­лученого стороною обвинувачення експерта були поставлені запитання, що не дозволяють дати повний та належний висновок з питань, для з'ясування яких необхідне проведення експертизи, або існують достатні підстави вважати, що

залучений стороною обвинувачення експерт внаслідок відсутності у нього не­обхідних знань, упередженості чи з інших причин надасть або надав неповний чи неправильний висновок; 2) вона не може залучити експерта самостійно че­рез відсутність коштів чи з інших об'єктивних причин.

8. До ухвали слідчого судді про доручення проведення експертизи вклю­чаються запитання, поставлені перед експертом особою, яка звернулася з від­повідним клопотанням. Відповідно до ч. З ст. 332 КПК слідчий суддя має право не включити до ухвали запитання, поставлені особою, що звернулася з відпо­відним клопотанням, якщо відповіді на них не стосуються кримінального про­вадження або не мають значення для судового розгляду. Проте таке рішення потребує відповідного обгрунтування в ухвалі.

9. При задоволенні клопотання про залучення експерта слідчий суддя у разі необхідності має право за клопотанням особи, що звернулася з клопотан­ням про залучення експерта, вирішити питання про отримання зразків для екс­пертизи відповідно до положень ст. 245 КПК.

10. Висновок експерта, залученого слідчим суддею, надається через цього суддю особі, за клопотанням якої він був залучений.

Стаття 245. Отримання зразків для експертизи

1. У разі необхідності отримання зразків для проведення експертизи вони відбираються стороною кримінального провадження, яка звернулася за проведенням експертизи або за клопотанням якої експертиза призна­чена слідчим суддею. У випадку, якщо проведення експертизи доручено судом, відібрання зразків для її проведення здійснюється судом або за його дорученням залученим спеціалістом.

2. Порядок відібрання зразків з речей і документів встановлюється згідно з положеннями про тимчасовий доступ до речей і документів (статті 160—166 цього Кодексу).

3. Відбирання біологічних зразків у особи здійснюється за правила­ми, передбаченими статтею 241 цього Кодексу. У разі відмови особи добро­вільно надати біологічні зразки слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, що розглядається в порядку, передбачено­му статтями 160-166 цього Кодексу, має право дозволити слідчому, проку­рору (або зобов'язати їх, якщо клопотання було подано стороною захисту) здійснити відбирання біологічних зразків примусово.

1. Отримання зразків для експертизи - це самостійна процесуальна дія, що проводиться стороною кримінального провадження, яка звернулася за проведенням експертизи, слідчим суддею у випадках, якщо експертиза при­значена за клопотанням сторони провадження або судом з метою забезпечен­ня проведення експертизи та встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Звертатися за проведенням експертизи під час досудового розслідування мають право слідчий, прокурор, а стороні захисту

надається право звертатися до них з клопотанням про залучення експерта та залучати експерта безпосередньо за угодою. Зразки, отримані для експертизи, не є доказами у кримінальній справі, проте несуть в собі інформацію, що має доказове значення. Така інформація стає доступною і може бути застосована в доведенні по кримінальному провадженню лише в результаті проведення екс­пертизи. Саме тому зразки для порівняльного дослідження мають особливий процесуальний статус, являють собою матеріал для отримання нового або пере­вірки вже наявного доказу.

2. Коментована стаття не містить поняття та вичерпного переліку зраз­ків, які одержуються для порівняльного дослідження. В слідчій та судово-екс­пертній практиці вважається загальноприйнятим, що зразки - це об'єкти, які відображають властивості або особливості людини, тварини, трупа, предмета, матеріалу або речовини, а також інші зразки, необхідні стороні кримінального провадження або суду для призначення судової експертизи, а експерту - для проведення досліджень і наданні висновку. Зразки, отримані для проведення експертизи, самі по собі не встановлюють обставин, що входять до предмета доказування, вони потрібні для порівняльного дослідження під час проведен­ня експертизи. Такі зразки повинні мати репрезентативність (достатність у їх кількості і якості) та бути порівнюваними (створювати можливість порівнян­ня). Отримання зразків для експертизи повинно здійснюватися з дотриманням таких вимог: забезпечення прав і свобод людини; одержання зразків належною особою у передбаченому порядку; забезпечення безсумнівності походження зразків від конкретного об'єкта, їх достовірності; правильне документування ходу і результатів слідчої дії.

3. Юридичною підставою для отримання зразків є постанова слідчого, прокурора (ч. З ст. 110 КПК), що здійснює досудове розслідування, або ухвала слідчого судді, суду (ст. 164 КПК), а науковою - неможливість вирішення по­ставлених експерту питань без спеціально підібраного порівняльного матеріа­лу. Рішення щодо отримання зразків, необхідних для експертизи, повинно при­йматися стороною кримінального провадження, яка звернулася за проведенням експертизи або за клопотанням якої експертиза призначена слідчим суддею, з урахуванням конституційних гарантій прав і свобод людини. Саме тому при отриманні зразків для експертизи не повинні використовуватися методи, небез­печні для життя й здоров'я людини або ті, що принижують її честь і гідність, а способи відбору зразків, реалізація яких вимагає проведення проникнення до житла чи іншого володіння особи, до приміщень тощо передбачає проведен­ня таких дій у порядку, що встановлений для проведення відповідних слідчих (розшукових) дій.

4. Для отримання зразків для експертизи необхідно винести вмотивовану постанову (ч. 5 ст. 110 КПК), в якій коротко описують обставини кримінального провадження, що зумовлюють необхідність одержання зразків, конкретні види зразків і перелік осіб, у яких вони будуть вилучатися з обов'язковим зазначен­ням процесуального становища останніх. За законом сторона кримінального

провадження має право отримати у підозрюваного або обвинуваченого зразки, необхідні для порівняльного дослідження. У потерпілого або свідка припуска­ється отримання зразків лише за необхідності перевірки, чи не залишені цими особами сліди в певному місці або на речових доказах, а після отримання зраз­ків скласти протокол (ст. 104 КПК), в якому обов'язково повинні бути зазначені такі відомості: який саме зразок вилучено (його точну назву, характеристику та кількість); у кого він отриманий (у підозрюваного, обвинуваченого, свідка чи потерпілого); в який матеріал або ємність він упакований (поміщений) і яким чином посвідчена його ідентичність; де він буде зберігатися; зауваження, які надійшли від учасників при проведенні цієї слідчої дії.

5. При підготовці до отримання зразків особа, яка призначає експертизу, повинна вирішити питання про участь у названій дії спеціаліста певного про­філю знань і запросити його для участі в слідчій (розшуковій) дії. На етапі ви­лучення або відібрання зразків може бути використана допомога спеціаліста у створенні обставин та умов отримання зразків, застосуванні інструментів і при­ладів, визначенні якості та достатньої кількості отриманих зразків, роз'ясненні правил і способів їх вилучення або одержання, пакування і зберігання до часу передачі експерту тощо. При складанні протоколу спеціаліст допоможе слідчо­му правильно описати назву зразків, їх якість, особливості упаковки та інші об­ставини, які повинні бути у ньому відображені. Крім загальних процесуальних і тактичних правил при отриманні окремих зразків, важливо додержуватися й специфічних правил, які випливають з їх особливостей, а також існуючих технічних, санітарних та інших нормативів. Допомога спеціаліста має важливе значення не тільки при відборі зразків, а й при оцінці їх достатності та при­датності для дослідження. Спеціаліст, який знає технологічні умови і вимоги Держстандарту, може визначити та вказати на відповідність отриманих зразків пред'явленим вимогам. У разі їх невідповідності він з'ясовує причину, повідо­мляє про це особу, яка призначила експертизу, і надає необхідну допомогу в повторному або додатковому їх відборі відповідно до існуючих правил та ін­струкцій.

6. Порядок відбирання зразків з речей і документів встановлюється згід­но з положеннями про тимчасовий доступ до речей і документів (ст.ст. 160— 166 КПК). За своїм походженням порівняльні зразки можуть бути вільними (умовно вільними) та експериментальними. Вільні зразки для експертизи спе­ціально не створюються, вони взагалі можуть не мати безпосереднього відно­шення до кримінального провадження. Залежно від обставин кримінального провадження, характеру досліджуваних об'єктів і завдань, поставлених на ви­рішення експерту, вільними зразками можуть бути, наприклад, тексти докумен­тів або підписи, виконані підозрюваним до початку кримінального проваджен­ня та не у зв'язку з ним; відбитки печаток і штампів; подібні з досліджуваними об'єктами шматки паперу, тканин тощо.

Умовно вільними є зразки, що отримані після початку кримінально­го провадження і в його межах, але не у зв'язку з призначенням експертизи

(наприклад, зразки почерку чи підпису особи у протоколі, на вилучених під час обшуку документах тощо).

Трапляються випадки, коли необхідне проведення експертизи за такими об'єктами, вільні зразки яких неможливо знайти (наприклад, відбитки босих ніг, зліпки зубів тощо). Якщо неможливо отримати вільні зразки у достатній кількості або з певними властивостями, останні можуть бути доповнені або за­мінені експериментальними. На відміну від вільних, експериментальні зразки спеціально відбираються для проведення експертизи. Вони, як правило, отри­муються в результаті проведення слідчої дії. Особливість цих зразків полягає у тому, що їх отримують у спеціально підготовлених умовах і можуть відбирати необмежену кількість разів, щоб усунути елементи штучності, вплив випадко­вих причин.

7. При отриманні зразків і підготовці матеріалів на експертизу сторони кримінального провадження повинні керуватися правилами, викладеними в ін­струкціях про призначення та проведення окремих видів судових експертиз. При цьому повинні бути створені такі умови, які забезпечували б отримання необхідної їх кількості та якості, а також гарантували б безсумнівність їх по­ходження. Всі досліджувані об'єкти й зразки мають бути відповідно упаковані, опечатані і засвідчені пояснювальним написом та підписом особи, яка одержу­вала зразки. Упаковка добирається з урахуванням особливостей об'єктів дослі­дження і повинна захищати їх від пошкоджень та привнесення будь-яких змін під час транспортування й зберігання.

8. Під час отримання зразків для експертизи від живих осіб може мати місце певне обмеження особистої недоторканості або це створюватиме загрозу їхньому здоров'ю. Як зразки можуть бути отримані фрагменти волосся з різ­них частин тіла, частки епідермісу, кров, сперма, потожирова речовина, слина, експериментальні відбитки зубів тощо. Отримання біологічних зразків (напри­клад, проб крові, слини, сперми, сечі та інших біологічних виділень) здійсню­ється за участі спеціаліста або особи, котрій доручається проведення судової експертизи. Отримання зразків, що пов'язане з оголенням особи, здійснюється особами тієї ж статі, за винятком їх проведення лікарем і за згодою особи, в якої одержують біологічні зразки (ч. 2 ст. 241 КПК). Є види зразків, відбір яких ви­магає не лише обов'язкової участі спеціаліста, а й вибору місця їх відбору. Так, зразки крові та інші виділення людського організму повинні відбиратися лише в умовах медичного закладу при дотриманні санітарних норм, що виключали б можливі шкідливі наслідки для здоров'я особи, в якої вони відбираються. При такому відібранні слідчий повинен керуватися відповідними відомчими інструкціями і методичними рекомендаціями.

9. Коментованою статтею передбачено механізм примусового відбирання біологічних зразків у порядку, встановленому ст.ст. 160-166 КПК.

Глава 21. Негласні слідчі (розшукові) дії

§ 1. Загальні положення про негласні слідчі (розшукові) дії

Стаття 246. Підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій

1. Негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголо­шенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

2. Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відо­мості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені статтями 260, 261, 262, 263, 264 (в частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді), 267, 269, 270, 271, 272, 274 цього Кодексу, проводяться виключно у кримі­нальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

3. Рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій при­ймає слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - слід­чий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, пого­дженого з прокурором. Слідчий зобов'язаний повідомити прокурора про прийняття рішення щодо проведення певних негласних слідчих (розшу­кових) дій та отримані результати. Прокурор має право заборонити про­ведення або припинити подальше проведення негласних слідчих (розшу­кових) дій.

4. Виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину.

5. У рішенні про проведення негласної слідчої (розшукової) дії зазна­чається строк її проведення. Строк проведення негласної слідчої (розшуко­вої) дії може бути продовжений:

прокурором, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рішенням, - до вісімнадцяти місяців;

керівником органу досудового розслідування, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його або слідчого рішенням, - до шести місяців;

начальником головного, самостійного управління Міністерства вну­трішніх справ України, Центрального управління Служби безпеки Укра­їни, головного управління, управління Міністерства внутрішніх справ України, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового за­конодавства, органу державного бюро розслідувань в Автономній Респу­бліці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, регіонального органу Служби безпеки України в межах компетенції, якщо негласна слідча (роз­шукова) дія проводиться за рішенням слідчого, - до дванадцяти місяців;

Міністром внутрішніх справ України, Головою Служби безпеки Укра­їни, головою органу, що здійснює контроль за додержанням податкового

-. 553

законодавства, головою державного бюро розслідувань, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за рішенням слідчого, - до вісімнад­цяти місяців;

слідчим суддею, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рішенням у порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

6. Проводити негласні слідчі (розшукові) дії має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням - уповно­важені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодав­ства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Держав­ної прикордонної служби України, органів Державної митної служби Укра­їни. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи.

1. Негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених КПК. Негласність означає неочевидність, скритність слідчих (розшукових) дій, що проводяться, від осіб, які в них не беруть участь, зокрема, від співробітників слідчих та оперативних підрозділів, але насамперед від об'єктів, щодо яких вони проводяться. Така форма прове­дення слідчих (розшукових) дій дозволяє попередити можливу протидію роз­слідуванню злочину, гарантувати безпеку учасників кримінального проваджен­ня, зібрати відомості про злочин та особу, яка його вчинила.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України у главі 21 містить вичерп­ний перелік негласних слідчих (розшукових) дій:

втручання в приватне спілкування (аудіо-, відеоконтроль особи, накладен­ня арешту на кореспонденцію, огляд і виїмка кореспонденції, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, зняття інформації з електронних інформаційних систем);

обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння осо­би;

установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу;

спостереження за особою, місцем або річчю;

аудіо-, відеоконтроль місця;

контроль за вчиненням злочину;

виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності органі­зованої групи чи злочинної організації;

негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження.

Інші нормативно-правові акти (постанови Кабінету Міністрів України, на­кази Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ Украї­ни, Служби безпеки України, органу, що здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, Державної пенітенціарної служби, Державної прикордонної служби, Державної митної

554,-

служби) можуть містити тільки положення щодо порядку та тактики проведен­ня вказаних у главі 21 КПК негласних слідчих (розшукових) дій.

Положення глави 21 КПК є керівними для проведення оперативно-розшу-кових заходів, передбачених ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».

3. Підставами для проведення конкретної негласної слідчої (розшукової) дії є наявність відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, які потребу­ють перевірки, для їх підтвердження або спростування, за умови, що в інший спосіб, ніж шляхом проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії, це зро­бити не можна.

4. Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені ст.ст. 260, 261, 262, 263, 264 (в частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді), 267, 269, 270, 271, 272, 274 КПК, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

5. Рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає на підставах та в порядку, передбачених главою 21 КПК:

слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, по­годженого з прокурором, про дозвіл на проведення втручання в приватне спіл­кування (ст.ст. 260-264 КПК), обстеження публічно недоступних місць, жит­ла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК), установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК), спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК), аудіо-, відеоконтролю місця (ст. 270 КПК), контролю за вчиненням злочину (у випадках, передбачених ч. 8 ст. 271 КПК), негласного отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК);

прокурор щодо контролю за вчиненням злочину (ст. 271 КПК);

прокурор або слідчий у виняткових невідкладних випадках, пов'язаних із урятуванням життя людей та запобіганням вчиненню тяжкого або особли­во тяжкого злочину, передбаченого розділами І, II, VI, VII (ст.ст. 201 та 209), IX, XIII, XIV, XV, XVII Особливої частини КК України (ч. 1 ст. 250 КПК), щодо проведення установлення місцезнаходження радіоелектронного засо­бу (ст. 268 КПК), спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК України), виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 272 КПК). Щодо проведення останньої негласної слідчої (розшукової) дії слідчий своє рішення узгоджує з керівником органу досудового розслідування. При прийнятті рішення про про­ведення негласної слідчої (розшукової) дії у перелічених у ч. 1 ст. 250 КПК ви­падках прокурор зобов'язаний невідкладно після початку такої негласної слід­чої (розшукової) дії звернутися з клопотанням до слідчого судді про надання дозволу на її проведення. Якщо слідчий приймає рішення про проведення кон­кретної негласної слідчої (розшукової) дії, він зобов'язаний повідомити про­курора про прийняття такого рішення та про отримані результати. Прокурор має право заборонити проведення, припинити подальше проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Дата добавления: 2015-06-25