Статтею. 1 страница

Поширенню речовин, небезпечних для життя багатьох людей;

Контрольована та оперативна закупка;

Контрольована поставка;

3) спеціальний слідчий експеримент;

4) імітування обстановки злочину.

2. Контроль за вчиненням злочину не проводиться, якщо внаслідок таких дій неможливо повністю запобігти:

1) посяганню на життя або заподіянню особі (особам) тяжких тілесних

ушкоджень;

3) втечі осіб, які вчинили тяжкі чи особливо тяжкі злочини;

4) екологічній або техногенній катастрофі.

3. Під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цьо­го злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчини­ти злочин, який вона би не вчинила, як би слідчий цьому не сприяв, або з цією самою метою впливати на її поведінку насильством, погрозами, шан­тажем. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.

4. Про результати контролю за вчиненням злочину складається про­токол, до якого додаються речі і документи, отримані під час проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії. Якщо контроль за вчиненням зло­чину закінчується відкритим фіксуванням, про це складається протокол у присутності такої особи.

5. Порядок і тактика проведення контрольованої поставки, контрольованої та оперативної закупки, спеціального слідчого експери­менту, імітування обстановки злочину визначається законодавством.

6. Контроль за вчиненням злочину щодо незаконного переміщення через територію України транзитом, ввезення до України або вивезення за межі України речей, вилучених з вільного обігу, або інших речей чи доку­ментів може бути проведений у порядку, передбаченому законодавством, за домовленістю з відповідними органами іноземних держав або на підставі міжнародних договорів України.

7. Прокурор у своєму рішенні про проведення контролю за вчиненням зло­чину, крім відомостей, передбачених статтею 251 цього Кодексу, зобов'язаний:

1) викласти обставини, які свідчать про відсутність під час негласної слідчої (розшукової) дії провокування особи на вчинення злочину;

2) зазначити про застосування спеціальних імітаційних засобів.

8. Якщо при проведенні контролю за вчиненням злочину виникає необхідність тимчасового обмеження конституційних прав особи, воно має

здійснюватися в межах, які допускаються Конституцією України, на під­ставі рішення слідчого судді згідно з вимогами цього Кодексу.

1. Коментована стаття містить загальні положення проведення однієї з найбільш складних за своєю підготовкою та здійсненням, різнопланової за формами свого проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контролю за вчиненням злочину. Контроль за вчиненням злочину полягає у перевірці за рішенням прокурора відомостей про готування вчинення або про вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину в формі контрольованої поставки, контрольованої або оперативної закупки, спеціального слідчого експерименту, імітування обстановки злочину, порядок та тактика проведення яких визнача­ється законодавством та міжнародними договорами України. Контроль за вчи­ненням злочину може бути як внутрішнім (проводиться на території України), так і транзитним (проводиться на території України та інших держав, за до­мовленістю між правоохоронними органами, на підставі чинних міжнародних договорів України).

3. У випадках, коли за результатами оцінки відомостей про підготовку вчи­нення або вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину прокурор встановлює, що неможливо повністю запобігти посяганню на життя або заподіянню особі (особам) тяжких тілесних ушкоджень, поширенню речовин, небезпечних для життя багатьох людей, втечі осіб, які вчинили тяжкі чи особливо тяжкі злочини, екологічній або техногенній катастрофі, він повинен відмовитися від проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії та організувати і провести заходи, спря­мовані на недопущення настання суспільно небезпечних наслідків дій злочинців.

4. Забороняється під час контролю за вчиненням злочину провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона б не вчинила, як би слідчий, посадова особа оперативного підрозділу або особа, яка бере участь у негласній слідчій (розшуковій) дії, цьому не сприяла, або з цією самою метою впливати на її поведінку насильством, погрозами, шантажем. Посадові особи правоохоронних органів та інші особи, які вчинили такі дії, залежно від фак­тичного змісту цих дій та їх наслідків підлягають притягненню до відповідаль­ності за чинним законодавством України. Здобуті в такий спосіб речі і докумен­ти не можуть бути використані у кримінальному провадженні.

5. Рішення прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину оформлюється постановою, в якій, крім відомостей, передбачених ст. 251 КПК, та доручення його проведення слідчому й уповноваженому оперативному під­розділу слід: 1) викласти обставини, які свідчать про відсутність під час неглас­ної слідчої (розшукової) дії провокування особи на вчинення злочину; 2) зазна­чити про застосування спеціальних імітаційних засобів.

У випадках, коли при проведенні контролю за вчиненням злочину ви­никає необхідність тимчасового обмеження конституційних прав особи (на­приклад, права на недоторканість житла, особисте і сімейне життя), він має

здійснюватися в межах, які допускаються Конституцією України, на підставі рішення слідчого судді за поданням прокурора згідно з вимогами ст.ст. 246-249 КПК. В ухвалі слідчого судді також повинно бути доручення проведення контролю за вчиненням злочину слідчому та уповноваженому оперативному підрозділу та викладені обставини, які свідчать про відсутність під час неглас­ної слідчої (розшукової) дії провокування особи на вчинення злочину та зазна­чено про застосування спеціальних імітаційних засобів.

6. Про результати контролю за вчиненням злочину складається протокол відповідно до вимог ст.ст. 104, 106, 252 КПК, до якого додаються речі і до­кументи, отримані під час проведення цієї негласної слідчої (розшукової*) дії. Якщо контроль за вчиненням злочину закінчується відкритим фіксуванням, про це складається протокол у присутності такої особи. Протокол про проведення негласної слідчої (розшукової") дії з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення цієї дії передається прокурору. Прокурор вживає заходів щодо збереження отриманих під час проведення негласних слід­чих (розшукових) дій речей і документів, які планує використовувати у кримі­нальному провадженні (ст. 252 КПК).

Стаття 272. Виконання спеціального завдання з розкриття злочин­ної діяльності організованої групи чи злочинної організації

1. Під час досудового розслідування тяжких або особливо тяжких зло­чинів можуть бути отримані відомості, речі і документи, які мають значен­ня для досудового розслідування, особою, яка відповідно до закону виконує спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній ор­ганізації, або є учасником зазначеної групи чи організації, який на конфі­денційній основі співпрацює з органами досудового розслідування.

2. Виконання зазначеними особами такого спеціального завдання, як негласна слідча (розшукова) дія, здійснюється на підставі постанови слідчо­го, погодженої з керівником органу досудового розслідування, або постано­ви прокурора із збереженням у таємниці достовірних відомостей про особу.

3. У постанові, крім відомостей, передбачених статтею 251 цього Ко­дексу, зазначається:

1) обгрунтування меж спеціального завдання;

2) використання спеціальних несправжніх (імітаційних) засобів.

4. Виконання спеціального завдання не може перевищувати шість мі­сяців, а в разі необхідності строк його виконання продовжується слідчим за погодженням з керівником органу досудового розслідування або проку­рором на строк, який не перевищує строку досудового розслідування.

1. Положення ст. 272 КПК містять нормативно-правову регламентацію по­рядку прийняття рішення про проведення негласної слідчої (розшукової) дії -виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організова­ної групи чи злочинної організації.

596 —.

Статті 13, 14 Закону України «Про організаційно-правові основи бороть­би з організованою злочинністю» та п.п. 8, 13 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» визначають, що при здійсненні боротьби з організованою злочинністю спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ, Служби безпеки України мають право, якщо інших заходів для розкриття організованої злочинності та притягнення винних до кримінальної відповідальності недостатньо, використовувати штат­них і нештатних негласних співробітників, які вводяться під легендою прикрит­тя в організовані злочинні угруповання, або учасника організованого злочинно­го угруповання, які на конфіденційній основі співпрацює з уповноваженими на боротьбу з організованою злочинністю органами, із збереженням в таємниці достовірних даних щодо їх особистості. Чинне законодавство забороняє залу­чати до виконання розшукових (негласних) слідчих дій медичних працівників, священнослужителів, адвокатів, якщо особа, стосовно якої вони повинні здій­снювати зазначені дії, є їх пацієнтом чи клієнтом. Порядок і тактика проведення виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організо­ваної групи чи злочинної організації визначається чинними законами України та відомчими нормативно-правовими актами правоохоронних органів України.

3. Питання щодо кримінальної відповідальності за протиправні дії осіб, які виконують спеціальне завдання з розкриття злочинної діяльності органі­зованої групи чи злочинної організації, вирішується відповідно до положень ст. 43 КК України та відповідних норм Особливої частини КК України.

4. Слідчий, що розслідує тяжкий чи особливо тяжкий злочин, або прокурор, отримавши фактичні дані, що злочин вчинений членами організованого злочин­ного угруповання, або є достовірні дані, що має місце підготовка вчинення но­вого злочину членами організованого злочинного угруповання, щодо діяльності якого вже проводиться розслідування, визначає, з урахуванням наявного часу, можливостей введення під легендою прикриття в конкретну організовану групу чи злочинну організацію штатного або нештатного негласного співробітника, або наявності члена організованого злочинного утворення, який на конфіден­ційних засадах співробітничає з вповноваженими оперативними підрозділами, визначає можливість доручення конкретній особі виконати спеціальне завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Виконання такого спеціального завдання, як негласна слідча (розшукова) дія, здійснюється на підставі постанови слідчого, погодженої з керівником ор­гану досудового розслідування, або постанови прокурора зі збереженням у та­ємниці достовірних відомостей про особу. У такій постанові, крім відомостей, передбачених ст. 251 КПК, зазначається обгрунтування меж спеціального за­вдання та які спеціальні несправжні (імітаційних) засоби будуть використову­ватися. Винесенню постанови про виконання спеціального завдання особами, які не є працівниками правоохоронного органу, має передувати укладення уго­ди про конфіденційне співробітництво між такою особою і правоохоронним ор­ганом та відповідне нерозголошення даних. У цій угоді мають бути перелічені

-597

права й обов'язки цієї особи і, зокрема, роз'яснення того, в якому випадку і за вчинення яких діянь ця особа підлягає кримінальній відповідальності.

5. Виконання спеціального завдання не може перевищувати шість міся­ців, а в разі необхідності строк його виконання продовжується слідчим за по­годженням з керівником органу досудового розслідування або прокурором на строк, який не перевищує строку досудового розслідування.

Стаття 273. Засоби, що використовуються під час проведення не­гласних слідчих (розшукових) дій

1. За рішенням керівника органу досудового розслідування, проку­рора під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть бути використані заздалегідь ідентифіковані (помічені) або несправжні (іміта­ційні) засоби. З цією метою допускається виготовлення та використання спеціально виготовлених речей і документів, створення та використання спеціально утворених підприємств, установ, організацій. Використання заздалегідь ідентифікованих або несправжніх (імітаційних) засобів з ін­шою метою забороняється.

2. Виготовлення, утворення несправжніх (імітаційних) засобів для проведення конкретних негласних слідчих дій оформлюється відповідним протоколом.

3. У разі необхідності розкриття до завершення досудового розсліду­вання справжніх відомостей щодо спеціально утворених суб'єктів господа­рювання або щодо особи, яка діє без розкриття достовірних відомостей про неї, про це повідомляється орган, співробітником якого є особа, яка таким способом здійснює негласні слідчі (розшукові) дії, та керівник органу досу­дового розслідування, прокурор, який прийняв рішення про використання таких засобів під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Рі­шення про розкриття справжніх відомостей про зазначену особу, обставини виготовлення речей чи документів або спеціального утворення підприєм­ства, установи, організації приймається керівником органу досудового роз­слідування, прокурором. У разі необхідності щодо особи, відомості про яку підлягають розкриттю, вживаються заходи забезпечення безпеки, передба­чені законом.

4. Несправжні (імітаційні) засоби, застосовані під час проведення не­гласної слідчої (розшукової) дії, використовуються у процесі доказування у вигляді первинних засобів чи знарядь вчинення злочину, крім випадків, якщо суд встановить порушення вимог цього Кодексу під час проведення відповідної негласної слідчої (розшукової) дії.

1. Засобами, що використовуються під час проведення негласних слід­чих (розшукових) дій, виходячи зі змісту ст. 273 КПК, є: реальні матеріальні об'єкти, що мають індивідуальні ідентифікаційні ознаки (наприклад, серія та номер грошової купюри певного номіналу) або спеціально помічені (тобто на

них нанесені певні позначки у зв'язку із проведенням негласної слідчої (роз­шукової) дії); несправжні (імітаційні) засоби - речі і документи, які спеціально виготовлені для проведення негласної слідчої (розшукової) дії, що повністю або частково мають ознаки матеріальних об'єктів, які ними заміщуються, або спеціально утворені підприємства, установи, організації для забезпечення про­ведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Частина 1 ст. 273 КПК містить пряму заборону використання заздалегідь помічених матеріальних об'єктів або несправжніх (імітаційних) засобів з ін­шою метою, ніж для проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

2. Факт виготовлення, утворення несправжніх (імітаційних) засобів або помітки матеріальних об'єктів для проведення конкретних негласних слідчих дій оформлюється відповідним протоколом, який складається із дотриманням вимог ст.ст. 104, 106, 252 КПК. Факт передавання особі імітаційних речей, до­кументів тощо або помічених матеріальних об'єктів для використання їх під час проведення конкретної негласної слідчої дії оформлюється в окремому про­токолі або в протоколі цієї негласної слідчої (розшукової) дії.

3. У разі необхідності розкриття до завершення досудового розслідування справжніх відомостей щодо спеціально утворених суб'єктів господарювання або щодо особи, яка діє без розкриття достовірних відомостей про неї, про це письмово повідомляється орган, співробітником якого є особа, яка таким спо­собом здійснює негласні слідчі (розшукові) дії, та керівник органу досудового розслідування, прокурор, який прийняв рішення про використання таких за­собів під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Рішення про розкриття справжніх відомостей про зазначену особу, обставини виготовлення речей чи документів або спеціального утворення підприємства, установи, орга­нізації приймається керівником органу досудового розслідування, прокурором та оформлюється відповідною постановою. У разі необхідності щодо особи, відомості про яку підлягають розкриттю, вживаються заходи гарантування без­пеки, передбачені законом.

4. Частина 4 ст. 273 КПК надає несправжнім (імітаційнім) засобам, засто­сованим під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії, у процесі дока­зування статус первинних засобів чи знарядь вчинення злочину, крім випадків, якщо суд встановить порушення вимог КПК під час проведення відповідної негласної слідчої (розшукової) дії.

5. Збереження засобів, що використовувалися під час проведення неглас­них слідчих (розшукових) дій, забезпечується прокурором та здійснюється в порядку, передбаченому ст. 100 КПК та визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 274. Негласне отримання зразків, необхідних для порівняль­ного дослідження

1. Негласне отримання зразків для порівняльного дослідження може бути здійснене лише у випадку, якщо їх отримання відповідно до статті 245

цього Кодексу неможливе без завдання значної шкоди для кримінальної о провадження.

2. Негласне отримання зразків здійснюється на підставі ухвали слід­чого судді, постановленої за клопотанням прокурора, або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, у порядку, передбаченому стаття­ми 246, 248, 249 цього Кодексу.

3. У клопотанні слідчого, прокурора про надання дозволу на негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження, та в ухвалі слідчого судді додатково зазначаються відомості про конкретні зразки, які планується отримати.

4. Повторне отримання зразків здійснюється відкрито згідно з прави­лами цього Кодексу, якщо втрачається необхідність зберігати таємницю щодо факту дослідження попередніх зразків, отриманих негласно.

1. Частина 1 ст. 274 КПК передбачає, що проведення негласного отри­мання зразків для порівняльного дослідження здійснюється, якщо отриман­ня зразків для експертизи в порядку ст. 245 КПК є неможливим через загрозу завдання значної шкоди для кримінального провадження, тобто коли отри­мання зразків для експертизи в порядку ст. 245 КПК спричинить розкриття тих, що проводяться або будуть проводитися негласних слідчих (розшуко-вих) дій, та поставить під загрозу життя, здоров'я учасників кримінального провадження тощо.

2. Виходячи зі змісту ст. 274 КПК, негласне отримання зразків, необхід­них для порівняльного дослідження, можливо проводити тільки за рішенням слідчого судді. Відповідно до вимог ст.ст. 246, 248, 248, 274 КПК слідчий у разі виникнення необхідності з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, шляхом проведення порівняльного дослі­дження складає клопотання про дозвіл на проведення негласного отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження до апеляційного суду, в межахтериторіальноїюрисдикціїякого знаходиться орган досудового слідства (ст. 247 КПК), узгоджує його з прокурором та отримує ухвалу слідчого судді про негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного досліджен­ня, або про відмову в наданні дозволу на його проведення. Таке клопотання повинно бути укладене відповідно до вимог ч. 2 ст. 248 КПК. У клопотанні слідчого, прокурора про надання дозволу на негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження, та в ухвалі слідчого судді до­датково зазначаються відомості про конкретні зразки, які планується отри­мати. Також до клопотання додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання.

3. За результатами проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії слід­чий або особа уповноваженого оперативного підрозділу органів внутрішніх справ, якій було доручено негласне отримання зразків, необхідних для порів-

няльного дослідження на підставі ст. 41, ч. 6 ст. 246 КПК, складає протокол відповідно до вимог ст.ст. 104, 106, 252 КПК. Протокол про проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення цієї дії передається прокурору. Прокурор вживає заходів щодо збереження отриманих під час проведення негласних слід­чих (розшукових) дій речей і документів, які планує використовувати у кримі­нальному провадженні (ст. 252 КПК).

4. Негласне отримання зразків для порівняльного дослідження може здій­снюватися в рамках проведення обстеження публічно недоступних місць, жит­ла чи іншого володіння особи (див. коментар до ст. 267 КПК). В цьому випадку відомості про конкретні зразки для порівняльного дослідження та способи й засоби їх отримання вказуються у протоколі обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи.

Стаття 275. Використання конфіденційного співробітництва

1. Під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право використовувати інформацію, отриману внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення негласних слідчих (розшукових) дій у випадках, передбачених цим Кодек­сом.

2. Забороняється залучати до конфіденційного співробітництва під час проведення негласних слідчих дій адвокатів, нотаріусів, медичних пра­цівників, священнослужителів, журналістів, якщо таке співробітництво буде пов'язане з розкриттям конфіденційної інформації професійного ха­рактеру.

1. Коментована стаття містить унормування загальних умов використання конфіденційного співробітництва під час проведення негласних слідчих (роз­шукових) дій. Порядок та тактика встановлення конфіденційного співробітни­цтва визначаються законодавством України в сфері оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності.

2. Стаття 275 КПК встановлює право слідчого використовувати ін­формацію, отриману від негласних штатних та позаштатних працівників оперативного підрозділу, під час проведення негласних слідчих (розшу­кових) дій або залучати таких осіб до проведення негласних слідчих (роз­шукових) дій. Порядок і тактика такого залучення визначається законодав­ством України.

3. Слідчий не може встановлювати конфіденційне співробітництво з особами, оскільки він не наділений таким правом чинним законодавством України.

4. Частина 2 ст. 275 КПК дублює положення ч. 4 ст. 11 Закону Украї­ни «Про оперативно-розшукову діяльність» та відповідного законодавства, що регламентує діяльність адвокатів, нотаріусів, медичних працівників,

священнослужителів, журналістів щодо заборони їх залучення до конфіден­ційного співробітництва під час проведення негласних слідчих дій, якщо таке співробітництво буде пов'язане з розкриттям конфіденційної інформації про­фесійного характеру.

Наслідком недотримання такої заборони під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій є визнання отриманої в їх результаті фактичних да­них недопустимими в доказуванні (ст. 87 КПК).

Глава 22. Повідомлення про підозру

Стаття 276. Випадки повідомлення про підозру

1. Повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, пе­редбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках:

1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопору­шення чи безпосередньо після його вчинення;

2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів;

3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримі­нального правопорушення.

Особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визна­чаються главою 37 цього Кодексу.

2. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа (особа, якій законом на­дано право здійснювати затримання) зобов'язані невідкладно повідомити підозрюваному про його права, передбачені статтею 42 цього Кодексу.

3. Після повідомлення про права слідчий, прокурор або інша уповно­важена службова особа на прохання підозрюваного зобов'язані детально роз'яснити кожне із зазначених прав.

Норми глави 22 КПК регулюють підстави та порядок повідомлення особи про підозру. Цей правовий акт є новелою українського кримінального проце­суального законодавства, який значно посилює захисну функцію судочинства, відчутно сприяє проведенню швидкого й неупередженого досудового роз­слідування. Значне його достоїнство полягає також у тому, що він практично унеможливлює участь у процесі осіб з невизначеним статусом, які фактично є підозрюваними, а слідчі працюють з ними як із свідками, що з точки зору захис­ту прав людини вбачається неприпустимим, оскільки свідок для захисту своїх інтересів не має дуже вагомих прав у порівнянні з наданими законом офіційно визнаному підозрюваному.

Слід особливо підкреслити, що підозрюваний є центральною процесу­альною фігурою протягом усього досудового розслідування, все кримінальне провадження у виконанні поставлених перед ним завдань пов'язане з особою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, обов'язково вирішуючи його долю в один із передбачених законом спосіб, а тому всі його дії, відносини з ним і його права в сенсі захисту від підозри повинні бути чітко визначені й зрозумілі всім учасникам кримінального судочинства. Однією з першорядних і визна­чальних процесуальних дій є повідомлення про підозру.

У всіх випадках повідомлення про підозру здійснюється лише після по­чатку досудового розслідування, тобто з моменту внесення прокурором або слідчим відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного

реєстру досудових розслідувань (ч. 1 і 2 ст. 214 КПК). Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається (ч. З ст. 214 КПК).

1. Одним з випадків вручення особі письмового повідомлення про підозру є її затримання на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосе­редньо після його вчинення.

Загальний припис ч. 1 ст. 207 КПК забороняє затримувати будь-кого без ухвали слідчого судді, суду. Проте винятком з цього правила є саме цей випа­док, адже випадковість і нагальність затримання не дозволяють вдаватися до попереднього одержання ухвали слідчого судді, суду. Уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі, якщо (а) цю особу затримали під час вчинення зло­чину або замаху на його вчинення, або якщо (б) безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин (ч. 1 ст. 208 КПК).

Крім того, право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-кого має кожен, хто не є уповноваженою особою, якій законом надано право здійсню­вати затримання, при (а) замаху на вчинення кримінального правопорушення, або (б) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні (ч. 2 ст. 207 КПК). Водночас такого роду затримання може розцінюватись як фактичне, і той, хто затримав особу, зобов'язаний негайно доставити її до упо­вноваженої службової особи або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (ч. З ст. 207 КПК). І лише з моменту, коли осо­ба змушена буде залишатися поряд з уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою, вона буде мати юридичний статус затриманої особи, і саме з цього моменту починається відлік строку її затримання.

За таких обставин і за наявності достатніх підстав протягом 24 годин з моменту затримання слідчий, прокурор зобов'язані вручити затриманій особі письмове повідомлення про підозру.

Другим з передбачених ст. 176 КПК випадків повідомлення про підозру є обрання до особи на підставі ухвали слідчого судді, суду одного із запобіж­них заходів, передбачених в ч. 1 ст. 176 КПК: особистого зобов'язання, осо­бистої поруки, застави, домашнього арешту, тримання під вартою, а також (ч. 2 ст. 176 КПК) тимчасового запобіжного заходу у вигляді затримання особи.

Цілком зрозуміло, що у разі затримання або взяття під варту повідомлення про підозру повинно бути вручено особі, щодо якої обрано один із цих запобіж­них заходів, не пізніше 24 годин з моменту її затримання чи арешту. В інших ви­падках обрання запобіжних заходів повідомлення про підозру за логікою речей

повинно бути вручено без зволікань, оскільки в іншому разі особа не набуде процесуального статусу підозрюваного і не зможе достатньою мірою і вчасно реалізовувати своє право на захист.

Нарешті, третім випадком повідомлення про підозру є наявність достат­ніх доказів, зібраних від початку розслідування, для підозри особи у вчинен­ні кримінального правопорушення. В цьому разі здійснюється найпростіша схема, яка не потребує ніяких оціночних суджень: починається розслідування, збираються докази, деяка система доказів утворює підставу для підозри певної особи, слідчий або прокурор здійснюють повідомлення про підозру, на підставі ухвали слідчого судді, суду обирається один із передбачених законом запобіж­них заходів.

Дата добавления: 2015-06-25