Статтею. 5 страница. Необхідність запровадження кримінальних проступків в Україні обумовлена низкою чинників: а) потребою гуманізації кримінального права шляхом перетворення

Необхідність запровадження кримінальних проступків в Україні обумовлена низкою чинників: а) потребою гуманізації кримінального права шляхом перетворення окремих нетяжких злочинів на кримінальні проступки; б) гарантуванням судового захисту прав особи у справах про кримінальне обвинувачення (щодо конфіскації майна, виправних робіт, короткострокового арешту тощо) вимогами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Жоден інший державний орган, окрім суду, не вправі приймати рішення про застосування до особи зазначених покарань; в) реалізацією вимог Конституції України про можливість конфіскації майна лише на підставі рішення суду; г) реалізацією положень Концепції удосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів щодо існування в майбутньому лише цивільних, адміністративних і кримінальних судів. Лише кримінальні суди мають бути наділені правом застосовувати такі покарання, як конфіскація майна, арешт;

г) позбавленням адміністративних судів невластивих для них повноважень (розгляд адміністративних позовів Антимонопольного комітету, податкових органів, митних органів стосовно накладення штрафів і застосування конфіскації майна тощо) та надання кримінальним судам цих повноважень щодо накладення стягнень у вигляді конфіскації майна; д) запровадженням кримінальної відповідальності юридичних осіб, що є прямою вимогою численних актів міжнародного права, в тому числі Конвенцій Ради Європи та актів Європейського Союзу. Юридичні особи повинні нести кримінальну відповідальність за кримінальні проступки.

3. Досудове провадження стосовно злочинів провадиться у формі досу­дового слідства, а кримінальних проступків - дізнання. Дізнання та досудове слідство в чинному Кодексі об'єднані в одну стадію - досудове розслідування. Створена у цей спосіб процедура досудового провадження означає чітке визначення кримінальної процесуальної спрямованості дізнання та досудового слідства, встановлення єдиних стандартів судового захисту прав особи під час їх здійснення, пов'язаність всіх органів та їхньої відомчої статистики єдиною метою охорони суспільства від кримінально-караних посягань.

Дізнання як форма досудового розслідування кримінальних проступків здійснюється слідчими органів внутрішніх справ (ч. 1 ст. 216 КПК), слідчими бюро розслідувань (ч. 4 цієї ж статті). Під час виконання доручень слідчого, прокурора повноваження слідчого органу досудового розслідування кримінальних проступків можуть здійснювати співробітники інших підрозділів органів внутрішніх справ (ч. З ст. 38), а саме: співробітники оперативного підрозділу (ч. 2 ст. 41).

Фактично, йдеться про ліквідацію стадії дізнання в колишньому традиційному її контексті. Адже досудове розслідування кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами досудового розслідування КПК з урахуванням положень цієї глави. За суттю ці положення відрізняються від порядку розслідування злочинів лише строками, які також можуть бути продовжені у загальному порядку (п. 4 ч. 2 ст. 301 КПК), неможливістю обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, застави або тримання під вартою (ст. 299 КПК) та забороною проведення негласних слідчих (розшукових) дій (ст. 300 КПК).

Стаття 299. Запобіжні заходи під час досудового розслідування кримінальних проступків

1. Під час досудового розслідування кримінальних проступків не до­пускається застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави або тримання під вартою.

1. З метою і підстав, передбачених ст. 177 КПК, слідчим суддею за кло­потанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора до підозрюваного у вчиненні кримінального проступку можливе застосування

запобіжного заходу лише у вигляді особистого зобов'язання або особистої по­руки. Що ж до застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави або тримання під вартою, то вони не допускаються.

2. Особисте зобов'язання полягає у покладенні слідчим суддею, на підозрю­ваного виконувати зобов'язання передбачені ст. 194 КПК, обов'язки: прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом; не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом; пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності; докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну тощо.

3. Особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони по­ручаються за виконання підозрюваним у вчиненні кримінального проступку по­кладених на нього обов'язків відповідно до ст. 194 КПК, і зобов'язуються у разі потреби доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу. У випадку невиконання поручителем взятих на себе зобов'язань на нього може бути накладене грошове стягнення в розмірі, визначеному ч. 5 ст. 180 КПК.

Стаття 300. Слідчі (розшукові) дії під час досудового розслідування кримінальних проступків

1. Для досудового розслідування кримінальних проступків дозволя­ється виконувати всі слідчі (розшукові) дії, передбачені цим Кодексом, окрім негласних слідчих (розшукових) дій.

1. Слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збиран­ня) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінально­му провадженні. їх поняття, види, підстави та вимоги до виконання наведено у главі 20 КПК. Вичерпну систему слідчих (розшукових) дій утворюють: до­пит (ст.ст. 224-226, 232 КПК); пред'явлення для впізнання (ст.ст. 228-230, 232 КПК); обшук (ст.ст. 233, 234-236 КПК); огляд (ст.ст. 237-239 КПК); слідчий експеримент (ст. 240 КПК); освідування особи (ст. 241 КПК); проведення екс­пертизи (ст.ст. 242-245 КПК).

Всі слідчі (розшукові) дії в повному обсязі, за наявності підстав та з дотриманням вимог, визначених у наведених статтях зазначеної глави, можуть бути виконані й під час досудового розслідування кримінальних проступків.

2. Негласні слідчі (розшукові) дії- це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню,

за винятком випадків, передбачених ст. 253, ч. 2 ст. 254, (ст. 257) КПК. Для досудового розслідування кримінальних проступків негласні слідчі (розшукові) дії не проводяться.

Стаття 301. Особливості закінчення досудового розслідування кримінальних проступків

1. Закінчення досудового розслідування кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодек­сом, з урахуванням особливостей, передбачених цією статтею.

2. Слідчий зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше двадця­ти п'яти днів після повідомлення особі про підозру, подати на затверджен­ня прокурору один із зазначених процесуальних документів:

1) проект рішення про закриття кримінального провадження;

2) проект клопотання про звільнення особи від кримінальної відпо­відальності;

3) обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових за­ходів медичного або виховного характеру;

4) клопотання про продовження строку досудового розслідування з підстав, передбачених цим Кодексом.

У разі необхідності прокурор має право самостійно оформити процесуальні документи, передбачені частиною другою цієї статті.

3. Прокурор зобов'язаний до спливу тридцятиденного терміну після повідомлення особі про підозру здійснити одну із зазначених дій:

1) прийняти рішення про закриття кримінального провадження;

2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримі­нальної відповідальності;

3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про засто­сування примусових заходів медичного або виховного характеру;

4) подати клопотання про продовження строку досудового розсліду­вання з підстав, передбачених цим Кодексом.

4. Відкриття матеріалів досудового розслідування іншій стороні здій­снюється слідчим у порядку, передбаченому цим Кодексом.

1. Стаття із посиланням на загальні правила закінчення досудового роз­слідування (глава 24) детально регламентує завершальний етап досудового роз­слідування кримінальних проступків, в межах якого завершується проведення процесуальних дій, підбиваються підсумки виконаної роботи, аналізуються зібрані докази, відбувається відкриття матеріалів і прийняття на цьому етапі кримінального провадження підсумкового рішення.

2. Строк досудового розслідування не може перевищувати одного міся­ця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку (п. 1 ч. 1 ст. 219 КПК). Якщо внаслідок складності провадження неможли­во закінчити досудове розслідування кримінального проступку у зазначений

строк, він може бути продовжений у межах строку, встановленого п. 1 ч. 2 тієї ж статті районним (міським) або іншим прирівняним до нього прокурором у порядку, передбаченому параграфом 4 глави 24 КПК. При цьому загальний строк досудового розслідування не може перевищувати двох місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку. Рішення прокурора про продовження строку досудового розслідування або про відмову у такому продовженні приймається у формі постанови.

3. У межах цього строку, але не пізніше двадцяти п'яти днів після повідо­млення особі про підозру, слідчий зобов'язаний подати на затвердження про­курору один із зазначених процесуальних документів: 1) проект рішення про закриття кримінального провадження (див. коментар до ст. 284 КПК); 2) про­ект клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (див. коментар до ст.ст. 286, 287 КПК); 3) обвинувальний акт, клопотання про за­стосування примусових заходів медичного або виховного характеру (ст.ст. 291, 292 КПК); 4) клопотання про продовження строку досудового розслідування з підстав, передбачених цим Кодексом (ст. 294 КПК).

4. У разі необхідності прокурор має право самостійно оформити зазначені процесуальні документи. Ця необхідність може виникнути у випадку, якщо документи складені слідчим недбало, містять недоліки структурного, стилістичного або граматичного характеру, виклад висновків здійснено юридично неграмотно, відсутній аналіз доказів, резолютивні частини документів суперечать їх описовим частинам тощо. Саме тому законодавець і застосував термін «оформити», а не просто «скласти». Адже оформити -це надати чому-небудь належного вигляду; довести що-небудь до потрібної форми; зробити щось досконалішим за формою, зовнішнім виглядом; обробити щось згідно з певними вимогами для надання йому закінченого вигляду. Хоча в загальній нормі зазначено, що уповноважений прокурор вправі самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання (п. 13 ч. 2 ст. 36 КПК). Крім цього, треба мати на увазі, що прокурор - не байдужий наглядач за розслідуванням кримінальних проступків. Завдяки своїм владно розпорядчим повноваженням він бере у ньому активну участь.

Він може не погодитись із рішеннями, які приймає слідчий, і використовуючи законні повноваження, втрутитися, аби спрямувати хід слідства у правильне русло, скасувати незаконні та необгрунтовані постанови слідчого або усунути його від розслідування взагалі, передаючи справу іншому слідчому. Активна діяльність прокурора, спроможного оперативно втручатись у процес розслідування кримінальних проступків, не лише допомагає ефективному його проведенню, а й у багатьох випадках є своєрідною запорукою недопущення грубих порушень норм матеріального та процесуального права під час їх розслідування та дотримання прав учасників кримінального провадження.

5. Перевіривши матеріали досудового розслідування та їх узгодженість із запропонованим слідчим процесуальним рішенням, прокурор, керуючись нор­мами глави 24 КПК, зобов'язаний до спливу тридцятиденного терміну після

повідомлення особі про підозру здійснити одну із дій, зазначених у ч. З комен­тованої статті.

6. Відкриття матеріалів досудового розслідування іншій стороні здійснюєть­ся слідчим у порядку, передбаченому ст. 290 КПК. Ці матеріали відкриваються підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, сто­совно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи вихов­ного характеру. І Іідозрюваному можуть бути відкриті для ознайомлення не всі ма­теріали, а лише ті, які, на думку слідчого, будуть оголошуватись у суді. Крім цього, про відкриття слідчим і стороною захисту матеріалів повідомляються цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач, його представник, після чого ці особи мають право ознайомитися з ними в тій частині, яка стосується цивільного позову, за правилами, викладеними в цій статті.

Стаття 302. Клопотання прокурора про розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні

1. Встановивши під час досудового розслідування, що підозрюваний беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий не заперечує проти такого розгляду, проку­рор має право надіслати до суду обвинувальний акт, в якому зазначає кло­потання про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

2. Слідчий, прокурор зобов'язаний роз'яснити підозрюваному, потер­пілому зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також те, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощено­му порядку вони будуть позбавлені права оскаржувати вирок в апеляцій­ному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини. Крім того, слідчий, прокурор зобов'язаний впевнитися у добровільності згоди підозрюваного та потерпілого на розгляд обвинувального акта у спроще­ному провадженні.

3. До обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спроще­ному провадженні повинні бути додані:

1) письмова заява підозрюваного, складена в присутності захисника, поло беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням пра­ва апеляційного оскарження згідно з частиною другою цієї статті та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;

2) письмова заява потерпілого щодо згоди із встановленими досудо­вим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апе­ляційного оскарження згідно з частиною другою цієї статті та згоди з роз­глядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;

3) матеріали досудового розслідування, у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання підозрюваним своєї винуватості.

1. Вважаючи недоцільним досліджувати докази в судовому засіданні, оскільки встановлені розслідуванням фактичні обставини справи визнають­ся ключовими учасниками провадження, такі основи демократичного право­суддя, як гласність (ст. 27 КПК), змагальність (ст. 22 КПК), диспозитивність (ст. 26 КПК), всебічність, повнота та неупередженість дослідження обставин кримінального провадження (ч. 1 ст. 94 КПК) не порушуються. Відмова цих учасників від дослідження в судовому засіданні фактичних обставин справи свідчить про те, що серед них немає спору щодо зазначених обставин, розслі­дування проведено всебічно, повно й об'єктивно і його результати не оспорю­ються. Саме тому, якщо буде встановлено, що під час досудового розслідуван­ня кримінального проступку підозрюваний беззаперечно визнав свою вину, не заперечує встановлені слідчим обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий погоджується на цей розгляд, тоді про­курор має право подати до суду обвинувальний акт із клопотанням про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

2. Слідчий, провадячи розслідування, лише роз'яснює підозрюваному його право на спрощене провадження. Право ж на його ініціювання належить лише підсудному та його захиснику, оскільки тільки це, по-перше, сприяє по­дальшій реалізації вже зазначених принципів змагального процесу, а по-друге, слугує додатковою гарантією забезпечення та захисту прав і законних інтересів підозрюваного. У цьому контексті є неприпустимим недотримання в прийнят­ті відповідного рішення будь-якої з обов'язкових умов застосування положень коментованої статті.

Аналогічно діє прокурор, який, отримавши від слідчого в порядку, ви­значеному п. З ч. 2 ст. 301 КПК, обвинувальний акт, вбачає перспективу його розгляду у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому

засіданні.

3. Зважаючи на інтелектуальні, психологічні та інші особливості підозрю­ваного, потерпілого чи інших учасників кримінального провадження, слідчий, прокурор особливо виважено повинні підходити до з'ясування правильності розуміння ними змісту фактичних обставин, які ніким не оспорюються, та від­сутності сумнівів у добровільності та істинності їх позицій. Спочатку слідчий, прокурор зобов'язані протокольно роз'яснити підозрюваному, потерпілому зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також те, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку вони бу­дуть позбавлені права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недо­слідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досу­довим розслідуванням обставини. Надалі шляхом опитування підозрюваного,

потерпілого необхідно отримати відповіді: чи не оспорюють вони ці конкретні обставини та зібрані на їх підтвердження докази; чи згодні вони із заявленим клопотанням; чи правильно вони розуміють зміст цих фактичних обставин; чи відсутній на цих осіб під час їх волевиявлення будь-який тиск, погрози, чи не застосовувалось стосовно них насильство; чи не помиляються вони у ви­словленні своєї позиції та чи усвідомлюють характер цього клопотання і на­слідки його задоволення у вигляді неможливості згодом оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку? І лише переконавшись у тому, що повністю виконано зазначені вимоги, прокурор може прийняти відповідне рішення про застосування положень ч. 1 ст. 299 КПК.

4. До обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні повинні бути додані, крім погоджувальних щодо цього письмових заяв підозрюваного і потерпілого, також матеріали досудового розслідування, у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання підозрюваним своєї винуватості, до яких належать, передусім, протокол його допиту, зміст якого засвідчує це визнання, а також документи, що підтверджують добровіль­не відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди (повернен­ня викраденого майна або передача потерпілому рівноцінного майна, грошову компенсацію вартості викраденого, знищеного чи пошкодженого майна, від­новлення особисто або за свій рахунок властивостей пошкодженого майна, оплату лікування потерпілого, вибачення у публічній формі) тощо.

Глава 26.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування

§ 1. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування

Стаття 303. Рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження

1. На досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора:

1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відо­мостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з ви­могами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуаль­них дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, -заявником, потерпілим, його представником чи законним представником підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна;

2) рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розсліду­вання - потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником;

3) рішення слідчого про закриття кримінального провадження - за­явником, потерпілим, його представником чи законним представником;

4) рішення прокурора про закриття кримінального провадження - за­явником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником;

5) рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим -особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою;

6) рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосу­ванні заходів безпеки - особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом;

7) рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій - особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником;

8) рішення слідчого, прокурора про зміну порядку досудового роз­слідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу - підозрюваним, його захисником чи закон­ним представником, потерпілим, його представником чи законним представником.

2. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокуро­ра не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути пред­метом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.

3. Під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені рі­шення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, передбачені пунктами 5 та 6 частини першої цієї статті.

1. Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого судді, прокурора, керівника слідчого органу, слідчого є однією із най­важливіших гарантій захисту громадянами своїх прав та свобод від їх пору­шення як з боку органів, що здійснюють розслідування та судовий контроль у кримінальному провадженні, так і з боку інших осіб, що беруть участь у ньому. Стаття 24 КПК також гарантує кожному право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в поряд­ку, передбаченому КПК. У порівнянні з іншими процедурами судовий порядок розгляду скарг забезпечує більшу об'єктивність, більш широкі можливості зацікавлених осіб у відстоюванні своїх інтересів, більшу авторитетність та обов'язковість прийнятого за результатами розгляду скарги рішення.

2. Новелою КПК є чітке визначення кола рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, що можуть бути оскаржені під час провадження досудового розслідування, а також надання вичерпного переліку осіб, що мають право оскаржити те чи інше рішення, дію чи бездіяльність слідчого або прокурора. На наш погляд, обмеження права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, що зачіпають права та законні інтереси громадян, лише на тій підставі, що ці особи не визнані в належному порядку учасниками провадження або не віднесені коментованою статтею КПК до осіб, котрі мають право оскаржувати те чи інше рішення, дію чи бездіяльність слідчого або прокурора, не відповідає основним положенням Конституції України. Адже єдиним критерієм, що дозволяє визначити, які дії чи бездіяльність органу дізнання, слідчого, прокурора, які рішення цих органів та осіб можуть бути оскаржені до суду та хто саме має право на таке оскарження, є обмеженням конституційних прав і свобод громадян, а також перепоною для доступу до правосуддя. В необхідних випадках тут можна керуватись нормами Конституції України, які є нормами прямої дії.

3. Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше одного дня після подання заяви, повідомлення про кримінальне пра­вопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела об­ставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових роз­слідувань та розпочати розслідування (див. коментар до ст. 214 КПК). Тож, невиконання вимог цієї норми, а саме: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення

до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення можуть бути оскаржені до слідчого судді. Фактично, в цьому випадку йдеться про недотримання такої засади кримінального провадження, як публічність, що передбачає обов'язок прокурора, слідчого в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за винятком випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила (див. коментар до ст. 25 КПК). Бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, може бути оскаржена заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.

4. Неповернення тимчасово вилученого майна може бути оскарже­но до слідчого судді його володільцем (про порядок повернення тимчасово вилученого майна див. коментар до ст. 169 КПК).

5. Пункт 1 ч. 1 ст. 303 КПК передбачає також можливість оскаржувати бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником. У зазначеному випадку можна говорити про необмежене коло дій, які мають вчинити слідчий або прокурор при здійсненні кримінального провадження. При цьому оскарженню підлягає як нездійснення процесуальних дій, які прокурор або слідчий зобов'язані вчинити відповідно до положень КПК, так і порушення строків, що визначені КПК для здійснення окремих процесуальних дій.

6. У випадках, передбачених ст. 280 КПК, слідчий, прокурор має право прийняти рішення про зупинення досудового розслідування. Така постанова може бути оскаржена потерпілим, його представником або законним представником, підозрюваним та його захисником чи законним представником.

7. Подати скаргу до суду на постанову слідчого про закриття кримінальної справи можуть заявник та потерпілий, чи його представник і законний пред­ставник. При цьому, якщо оскаржується постанова прокурора про закриття кримінальної справи, то таку постанову можуть оскаржувати заявник, потер­пілий чи його представник або законний представник, підозрюваний чи його захисник або законний представник.

8. Згідно з ч. 5 ст. 55 КПК за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано

моральну, фізичну або майнову шкоду, а також юридична особа, якій кримі­нальним правопорушенням не завдано майнову шкоду, слідчий або прокурор виносить мотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою.

9. До рішень, дій чи бездіяльності слідчого чи прокурора, що можуть бути оскаржені на стадії досудового розслідування до слідчого судді відносяться і рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки. Постанови про застосування заходів безпеки чи про відмову в їх за­стосуванні можуть бути оскаржені особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом (див. коментар до ст.ст. 42, 43, 44. 46, 56, 58, 59, 61-64, 66, 68, 69, 71 КПК).

10. Підозрюваний, його захисник та законний представник, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представ­ник та законний представник, цивільний відповідач та його представник мають право подати клопотання слідчому, прокурору про проведення слідчих (розшу-кових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій. Рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржено особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представни­ком чи захисником.

Дата добавления: 2015-06-25