Обвинуваченого 2 страница. скасувати судове рішення і постановити ухвалу про призначення но­вого розгляду в суді касаційної інстанції

скасувати судове рішення і постановити ухвалу про призначення но­вого розгляду в суді касаційної інстанції, якщо в зв'язку із нововиявленими обставинами буде встановлено, що першим допустив помилку внаслідок незнання про існування цієї обставини суд касаційної інстанції;

скасувати судове рішення повністю чи частково і ухвалити новий об­винувальний або виправдувальний вирок;

скасувати судове рішення і постановити ухвалу про застосування при­мусових заходів медичного чи виховного характеру;

залишити вирок, постанову, ухвалу без зміни, а заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення.

6. При перегляді вироків за нововиявленими обставинами, що були вине­сені на підставі угод про визнання вини чи про примирення, суд має керуватись положеннями глави 35 КПК. Суд відповідної інстанції має право за результа­тами перегляду вироків за нововиявленими обставинами, що були винесені на підставі угод про визнання вини чи про примирення повернути справу до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку, якщо угода була укладена під час судового провадження, та до органу досудо­вого розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному по­рядку, якщо угода була укладена під час досудового розслідування.

7. Нарада суддів проводиться з дотриманням вимог ст.ст. 367 і 371 КПК. Після виходу з нарадчої кімнати суд оголошує судове рішення або його резолю­тивну частину з вказівкою дня і часу оголошення повного тексту рішення. Текст судового рішення підписує головуючий суддя. Зміст рішення повинен відпові­дати тим само вимогам, що і будь-яке рішення суду відповідної інстанції.

8. Якщо при перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами буде встановлено, що нововиявлені обставини не підтвердились або не справи­ли істотного впливу на законність та обгрунтованість судового рішення, що пе­реглядалося, а також якщо сплинули строки перегляду судових рішень за ново-виявленими обставинами, передбачені ст. 463 КПК, та не подавалося клопотань

про поновлення цих строків, які б були задоволені, суд має постановити ухвалу про залишення поданої заяви без задоволення.

9. Справа направляється на новий розгляд зі стадії підготовчого прова­дження, якщо нововиявлені обставини свідчать про неправильність судового рішення, що було винесене судом під час підготовчого слухання справи, зокре­ма, про закриття провадження та визнання доказів недопустимими.

10. Поява нововиявлених обставин призводить до нової оцінки наявних у справі доказів, тобто до нового рішення по справі. Саме тому суддя не зв'язаний думкою, що склалась у суду під час попереднього розгляду справи.

11. Судове рішення за наслідками кримінального провадження за ново-виявленими обставинами може бути оскаржене в порядку, передбаченому КПК для оскарження судових рішень суду відповідної інстанції. Закон не встанов­лює будь-яких винятків із загального порядку досудового розслідування чи су­дового розгляду справи після скасування по справі судового рішення у зв'язку із встановленням нововиявлених обставин, а також особливостей щодо поряд­ку оскарження винесених під час нового розгляду справи судового рішення.

12. З набранням законної сили новим судовим рішенням втрачають закон­ну силу судові рішення інших судів у цьому кримінальному провадженні. При цьому треба враховувати положення ст. 532 КПК, відповідно до якої:

вирок або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не передбачено КПК, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скар­ги, встановленого КПК, якщо таку скаргу не було подано. Якщо строк апеля­ційного оскарження буде поновлено, то вважається, що вирок чи ухвала суду не набрала законної сили. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції;

судові рішення суду апеляційної, касаційної інстанцій, Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.

Розділ VI. Особливі порядки кримінального провадження

Глава 35. Кримінальне провадження на підставі угод

1. Глава 35 Розділу VI «Особливі порядки кримінального провадження» нового Кримінального процесуального кодексу України (КПК) вводить ще одну новелу в кримінальний процес України, а саме: кримінальне провадження на підставі угод. При цьому виділяються два види угод - про визнання винуватості та про примирення. Внесення такої консенсуальної процедури провадження по кримінальних справах до нового Кодексу не є несподіванкою. Передусім такі зміни пов'язані з більшим спрямуванням Кодексу на розвиток процесу в на­прямі його гуманізації, забезпечення змагальності та рівності сторін, а також втілення у кримінальний процес ідей відновного правосуддя через інститут примирення сторін.

2. Також введення інституту угод відображає напрям розвитку криміналь­ного процесу України щодо його подальшого скорочення і спрощення. Новий КПК суттєво доповнює та змінює інститути спрощеного та скороченого про­вадження, раніше відомі українському кримінальному процесу та закріплені в КПК України 1960 р. Зокрема, це стосується таких положень щодо скорочення і спрощення провадження у кримінальних справах, як протокольної форми до-судової підготовки матеріалів, положень про примирення потерпілого із осо­бою, що вчинила злочин (підсудним), що, як наслідок, призводять до відмови в порушенні кримінальної справи або її закриття суддею (ч. 1 ст. 27, ст. 251, ч. З ст. 282 КПК 1960 р), положень про примирення обвинуваченого з потерпілим (ст. 8 КПК 1960 p.), а також можливості для суду не проводити судове слідство, обмежившись лише допитом підсудного, який повністю визнав себе винним у пред'явленому йому обвинуваченні (ст.ст. 299, 301^і КПК 1960 p.).

3. Практичне введення інституту угод до кримінального процесу Украї­ни співпадає за своїми завданнями з конституційними засадами здійснення правосуддя, передбаченими ст. 129 Конституції України (зокрема, законністю, забезпеченням доведеності винуватості та змагальності сторін), та завдання­ми кримінального правосуддя відповідно до положень нового КПК. Зокрема, ст. 2 нового Кодексу передбачає такі завдання, як захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень (маючи на увазі також і превентив­ну мету), забезпечення повного, швидкого та неупередженого розслідування і судового розгляду (зокрема, йдеться і про скорочення та спрощення процедур розгляду кримінальних справ), а також забезпечення пропорційності та обгрун­тованості процесуальних дій щодо учасників процесу, застосування належної правової процедури (шляхом дотримання принципів верховенства права, закон­ності та доступу до правосуддя). Отже, на відміну від КПК 1960 p., завдання кримінального судочинства містять нові завдання, що повніше відповідають

конституційним положенням здійснення правосуддя, реаліям сучасності та роз­витку суспільних та правових відносин в Україні.

4. Слід зазначити, що сам по собі інститут скороченого та спрощеного розгляду кримінальних справ не новий для європейського правового просто­ру. Угоди є також характерними для кримінального процесу держав загального права (Англіїта США). Найчастіше вони укладаються сторонами на ранніх ста­діях процесу, наприклад, на стадії попереднього слухання кримінальної справи під час попереднього представлення доказів сторонами та їх попереднього оці­нювання з точки зору їх достатньості для винесення рішення про віддання об­винуваченого до суду. її аналоги існують також і в системах континентального права (Німеччина, Франція, Італія, Іспанія, Бельгія, Голландія, Швеція тощо). Сутність угод полягає в тому, що обвинувач та обвинувачений досягають пев­ної домовленості стосовно пред'явлення офіційного обвинувачення щодо кон­кретного кримінально караного діяння в обмін на певні «знижки» у застосов­ному кримінальному покаранні. Сутність такої домовленості між прокурором та обвинуваченим полягає у досягненні врегулювання правових відносин, що склалися у справі, не доводячи її до повного судового розгляду. Такі процедури існують і ефективно використовуються передусім з метою забезпечення про­цесуальної економії та економії ресурсів системи кримінального правосуддя у більшості країн Європи. Зокрема, принципи застосування таких процедур, як угода про примирення та угода про визнання винуватості висвітлені в Реко­мендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(87)18 щодо спрощення кримі­нального правосуддя від 17 вересня 1987 р (надалі - Рекомендація). Такі про­цедури загалом застосовуються щодо кримінальних правопорушень невеликої тяжкості і їх основною метою знову ж таки є заохочення ширшого застосування процедур розгляду кримінальних справ, які вимагають менше фінансово-еко­номічних витрат та зменшення навантаження на суди та правоохоронні органи, тобто основна мета застосування таких спрощених та скорочених процедур -це вивільнення ресурсів системи кримінального правосуддя для зосередження на розгляді більш складних, нагальних, важливих для суспільства, резонансних з публічної точки зору та з погляду мети здійснення правосуддя злочинів та правопорушень.

5. Таким чином, йдеться про застосування спрощених та скорочених про­цедур, зокрема, у вигляді угод щодо злочинів невеликої тяжкості, проступків, справ про адміністративні правопорушення, які не мають ознак великої суспіль­ної небезпеки або не є тяжкими та не заподіяли великої шкоди потерпілим або загалом існуючим суспільним відносинам. Рекомендація Комітету Міністрів є найбільш актуальною для вивчення та запозичення в Україні, особливо з точки зору практичного застосування нових положень КПК стосовно угоди про прими­рення сторін та угоди про визнання винуватості. Застосування угод є нагальним і у зв'язку зі зростанням кількості кримінальних справ, які щороку розгляда­ються українськими судами, а також рішень Європейського суду з прав людини стосовно порушення розумних строків провадження у кримінальних справах.

Стаття 468. Угоди в кримінальному провадженні 1. У кримінальному провадженні можуть бути укладені такі види угод:

1) угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обви­нуваченим;

2) угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про ви­знання винуватості.

1. Стаття 468 КПК виділяє наступні два види угод, що можуть бути укладені у кримінальному провадженні: угоду про примирення та угоду про визнання винуватості. Ці два види угод відрізняються за своєю сутністю, а також за змістом правових наслідків, встановлення, зміни чи припинення вза­ємних прав та обов'язків учасників таких угод, тобто як для сторони обвину­вачення чи потерпілого, так і для підозрюваного або обвинуваченого. Обидві угоди мають на меті, з одного боку, процесуальне спрощення розгляду справ, зменшення навантаження на систему здійснення правосуддя у кримінальних справах, зокрема на суд, а з іншого - пом'якшення покарання обвинуваче­ного, визнання можливості каяття та виправлення особи, її ресоціалізацію. На основі теоретичних розробок вчених США та Сполученого Королівства розрізняються такі види угод про визнання винуватості: «явні угоди» і «пре-зюмовані угоди», «письмові» та «усні», «угоди про домовленість щодо за­явления клопотання стосовно визнання обвинувачення», «домовленість про призначення міри покарання» тощо. Угоди щодо обсягу обвинувачення мо­жуть стосуватися: а) зменшення обсягу обвинувачення до обвинувачення у вчиненні одного злочину, б) вчиненні більш загального злочину, що охоплює склад іншого злочину; в) зняття додаткових обвинувачень або обіцянка не продовжувати обвинувачення стосовно інших, менш тяжких злочинів та відшкодування шкоди, заподіяної злочином. Угоди стосовно міри покаран­ня можуть передбачати: а) рекомендацію прокурора щодо запропонованого виду покарання (штраф, умовне засудження тощо); б) рекомендацію проку­рора стосовно зменшення суворості застосованого покарання (суми штрафу, тривалості позбавлення волі). Угоди про визнання винуватості можуть також розрізнятися за стадіями укладення: а) досудова угода (рання угода) про ви­знання винуватості і б) угода, що укладається в суді, вже під час судового розгляду.

2. Рекомендація № R(87)18 Комітету Міністрів Ради Європи стосовно спрощення кримінального правосуддя, зокрема, розглядає угоди як принципи та способи процесуальної економії, що мають такі загальні засади та риси:

- можливість дискреційного обвинувачення, тобто відмови чи односто­роннього припинення кримінального переслідування, що поєднується з вине­сенням попередження або за умови вчинення підозрюваним певних дій;

- необхідність застосування спрощених процедур стосовно кримінальних правопорушень невеликої тяжкості та адміністративних проступків, що при-

зводить до застосування матеріальних санкцій, певного обмеження чи позбав­лення прав і не передбачає позбавлення волі;

- можливість вирішення справ на основі так званого «позасудового урегу­лювання» (зокрема, шляхом мирових угод або угод щодо примирення без учас­ті суду, укладених за участі відповідних спеціально створених органів кримі­нальної юстиції) як альтернатива можливому обвинуваченню по кримінальних справах та повному судовому розгляду цих справ;

- обов'язок застосування спрощених процедур у «простих» справах. Зокрема, це стосується справ, де порушника визначено, чітко відомі фак­ти справи та санкції, що застосовуватимуться. Справу може бути вирішено шляхом письмової процедури без проведення повного судового розгляду та з винесенням рішення, що матиме силу вироку або постанови про накла­дення певної санкції (прикладом теж може слугувати «карний наказ» або угоди, як-от transactie, що набули поширення в країнах Бенілюксу). Осо­ба, до якої застосовуватиметься спрощена процедура, погоджується на неї добровільно, розуміє її правові наслідки (за наявності правової допомоги), які повинні стосуватися виключно матеріальних санкцій або позбавлення певних прав;

- зобов'язання спрощення звичайних судових процедур шляхом розсліду­вання до судового розгляду кримінальної справи або після судового розгляду, що включає у себе практику розгляду справ через процедуру клопотання про визнання винуватості, спрощення процедур у ході судового слухання справ (об'єднання кримінальних справ, слухання за відсутності обвинуваченого тощо), спрощення ведення судового засідання, посилення спеціалізації судових органів тощо.

Щодо угоди про примирення, то Рекомендація передусім виділяє проце­дури, спрямовані на виконання завдань «відновлювального правосуддя», тоб­то медіацію чи посередницькі дії, обумовлені обов'язком виплати компенсації державі або установам, що виконують громадські чи благодійницькі функції, повернення матеріальних цінностей або відмови від певних привілеїв, отрима­них внаслідок злочину, виплати компенсації потерпілому як умову мирової уго­ди чи виплату компенсації як передумову її укладення. При цьому укладення такої угоди згідно з Рекомендацією має відбуватися в ході конфіденційної не-публічної процедури за умови добровільної участі правопорушника. У випадку досягнення угоди про примирення сторін відмова правоохоронного органу від кримінального переслідування є остаточною за наявності згоди підозрюваного, що бере участь у цій процедурі.

Стосовно угоди про визнання винуватості Рекомендація виділяє її наступ­ні елементи: а) особа визнає свою вину публічно під час судового слухання (також за наявності правової допомоги), б) визнання винуватості повинно бути добровільним та з розумінням наслідків такого клопотання, в) перед тим, як перейти до винесення вироку або вирішення питання щодо санкцій суддя по­винен мати можливість вислухати сторони стосовно фактів та питань права, які

.. 965

повинні мати зв'язок між собою (отже, обвинувачення повинно засновуватися на фактах справи).

3. Практика Європейського Суду з прав людини стосовно угод та, зо­крема, стосовно угоди про визнання винуватості. Практика укладання угод в кримінальному провадженні неодноразово була предметом розгляду у Євро­пейському суді з прав людини, який зазначав, що саме по собі існування таких спрощених процедур не суперечить Конвенції з прав людини та практиці Єв­ропейського суду з прав людини. Зокрема, в одному з останніх рішень Суду у справі «Ніколов проти Болгарії» Європейський суд зазначив, що застосування спрощеної процедури на підставі угоди про визнання винуватості та загалом спрощення процедур на підставі Рекомендації № R(87) 18, безперечно, має пе­реваги для обвинуваченого та правосуддя загалом, оскільки скорочує трива­лість кримінального провадження, швидко визначаючи винуватість особи та міру її відповідальності, крім того, спрощує вирішення питань цивільної відпо­відальності та відшкодування шкоди, заподіяної злочином. В іншому рішенні Європейського суду з прав людини «Бабар Ахмад та Інші проти Сполученого Королівства» Суд дійшов висновку про те, що інститут угод, зокрема «угоди про визнання винуватості», є спільною рисою кримінального правосуддя не лише США та Сполученого Королівства, а й належить до спільного надбан­ня Європейських систем кримінального правосуддя, загальною рисою яких є надання «знижки покарання» в обмін на визнання винуватості до початку су­дового провадження у кримінальній справі або за суттєве співробітництво з правоохоронними органами чи прокурором, за умови відповідності такої угоди гарантіям справедливого судового розгляду, закріпленим п. 1 ст. 6 Конвенції. Зокрема, основними вимогами до такої угоди є забезпечення її добровільності, а також розуміння особою правових наслідків угоди (за умови забезпечення її права на захист), відповідність угоди фактичним обставинам справи, а також нейтральність, певною мірою пасивність суду та його невтручання в процес досягнення і укладення угоди між сторонами, з його більш вагомою роллю в частині перевірки умов угоди - її законності, добровільності, дійсності заявле­ного клопотання тощо.

Суд також неодноразово зазначав, що застосування угод не повинно су­перечити загальним принципам справедливого правосуддя. Угоди за умови дотримання положень справедливого розгляду кримінальних справ мають зна­чні переваги, які полягають в оптимізації кримінального судочинства, раціо­нальному і економному використанні бюджетних видатків, що асигнуються на здійснення правосуддя, скороченні часу розгляду кримінальних справ, а отже, і строку тримання обвинуваченого під вартою (або навіть відмови від тримання під вартою та застосуванні санкцій, не пов'язаних із триманням під вартою), зменшенні навантаження на суддівський корпус, забезпеченні прав потерпілого тощо. Таким чином, за умови суворого дотримання прав сторін та загальних за­сад здійснення правосуддя у кримінальних справах угоди можуть досить вдало та доцільно застосовуватися в кримінальному процесі України. До речі, пози-

тивним прикладом сприйняття угод та їх апробації на прикладі процедури угод про визнання винуватості є широке застосування цього інституту міжнародно­го кримінального процесу в Міжнародному кримінальному суді щодо Югос­лавії, де застосування такої процедури розглядається в основному в контексті каяття особи.

4. Угоди - це інститут кримінального процесу, спрямований на спрощен­ня та скорочення процедури розгляду кримінальних справ, зменшення строків перебування осіб під вартою, заощадження коштів та часу, що витрачаються на розгляд кримінальної справи, позасудове вирішення конфліктних ситуацій, зменшення навантаження на суд та суддю. Угода властива сучасному кримі­нальному процесу як держав загальної, так і континентальної правової тра­диції, вона дедалі частіше розглядається як прийнятна форма сучасного про­вадження в кримінальних справах, де обвинувачений або підсудний визнають свою вину або погоджуються з пред'явленими обвинуваченнями. Загалом уго­ду в кримінальному провадженні можна визначити як письмову згоду сторін кримінального провадження щодо вирішення кримінальної справи на взаємо­вигідних умовах, наприклад, визнання обвинуваченим своєї винуватості в об­мін на м'якшу міру покарання, ніж та, що визначена законом за злочин, у вчи­ненні якого його обвинувачено. Виходячи з зазначеної характеристики «угод» як юридичних домовленостей між обвинуваченим та обвинувачем, вбачається певна подібність угоди про визнання винуватості та угоди про примирення і класичної цивільно-правової угоди. У класичному розумінні угода (правочин) - це домовленість між сторонами, спрямована на встановлення, зміну або при­пинення цивільних прав та обов'язків. Зокрема, подібність угоди про визна­ння винуватості цивільно-правовій угоді передусім пов'язують із все більшим вторгненням приватного права у традиційно публічний кримінальний процес.

5. Угоду про примирення, відповідно до положень КПК України, можна визначити як угоду, що укладається за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого, самостійно між потерпілим і підозрюваним чи обвинува­ченим, захисником і представником або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження (крім слідчого, прокурора або судді), та стосується взаємовигідного сторонам та спрощеного провадження щодо кримі­нальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у криміналь­ному провадженні у формі приватного обвинувачення (ч. 1 та 3 ст. 469 КПК). Цікаво, що КПК не наділяє ролі в угоді про примирення прокурору або слід­чому, однак зобов'язує їх роз'яснити наслідки укладення угоди стороні (ч. 7 ст. 469 КПК).

6. Угоду про визнання винуватості можна визначити як юридичну домов­леність сторін обвинувачення (виключно прокурора та, безумовно, без учас­ті потерпілого) та захисту (обвинуваченого або підсудного) щодо вирішення кримінальної справи на взаємовигідних умовах - визнання обвинуваченим своєї винуватості в обмін на узгоджену міру покарання, що визначена зако­ном щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості,

. 967

тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам (ч. 4 ст. 469 КПК). На відміну від угоди про примирення, угода про визнання винуватості не може укладатися у справах, в яких бере участь по­терпілий (ч. 4 ст. 469 КПК). Домовленість між обвинувачем та обвинуваченим стосовно внесення на розгляд та затвердження судом клопотання про визнання винуватості може стосуватися аспектів кваліфікації діяння, вчиненого обвину­ваченим, важливих для кваліфікації фактичних обставин справи, аспектів за­стосовного покарання, а також компенсації заподіяної шкоди.

7. Угоди про примирення та про визнання винуватості можна розділити на наступні угоди:

- за етапами провадження у справі, на яких вони укладаються: досудова («рання») угода - угода, за якою реалізується принцип процесуальної економії та яка повинна мати більш сприятливі наслідки для обвинуваченого, та угода, що укладається вже під час судового розгляду - на стадії, коли з більшою ві­рогідністю відомі можливі наслідки кримінального провадження та за умови укладення якої надаються незначні переваги обвинуваченому;

- за метою угоди: угода «про визнання обвинувачення», «угода про визнання міри покарання», «про відмову від обвинувачення» та «угода про зменшення обсягу обвинувачення» тощо;

- за обсягом обвинувачення: угода про звуження обсягу обвинувачення до одного злочину або злочину, що охоплений складом іншого злочину; угода про зняття інших обвинувачень;

-угода щодо реалізації принципів відновного правосуддя: відновлення по­рушеного права або публічно-правових відносин, угод про вчинення певних дій, спрямованих на відновлення порушеного права, публічне або особисте ви­бачення, відшкодування шкоди, повернення майна чи його відновлення, ком­пенсація моральних та інших збитків тощо;

- за мірою покарання: угода за рекомендацією прокурора щодо певного виду покарання (штраф, умовне покарання тощо); угода за рекомендацією про­курора щодо пом'якшення покарання (розміру штрафу, тривалості застосовно­го покарання тощо).

Стаття 469. Ініціювання та укладення угоди

1. Угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпі­лого, підозрюваного або обвинуваченого. Домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження (крім слідчого, прокурора або судді).

2. Угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.

3. Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвину­ваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступ-

ків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному прова­дженні у формі приватного обвинувачення.

4. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному проваджен­ні, в якому бере участь потерпілий, не допускається.

5. Укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про під­озру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

6. У разі недосягнення згоди щодо укладення угоди факт її ініціюван­ня і твердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розгля­датися як відмова від обвинувачення або як визнання своєї винуватості.

7. Слідчий, прокурор зобов'язані проінформувати підозрюваного та потерпілого про їхнє право на примирення, роз'яснити механізм його реа­лізації та не чинити перешкод в укладенні угоди про примирення.

8. У разі, якщо кримінальне провадження здійснюється щодо кількох осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні одного або кількох кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма підозрюваними чи обвинуваченими, угода може бути укладена з одним (кількома) з підозрюваних чи обвинувачених. Кримінальне про­вадження щодо особи (осіб), з якими досягнуто згоди, підлягає виділенню в окреме провадження.

У разі, якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від одного кримінального правопорушення, угода може бути укладена та затверджена лише з усіма потерпілими.

У разі, якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька по­терпілих від різних кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма потерпілими, угода може бути укладена з одним (кількома) з потерпілих. Кримінальне провадження щодо особи (осіб), яка досягла згоди, підлягає виділенню в окреме провадження.

Ста т т я 470. Обставини, що враховуються прокурором при укладен­ні угоди про визнання винуватості

1. Прокурор при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості зобов'язаний враховувати такі обставини:

1) ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб;

2) характер і тяжкість обвинувачення (підозри);

3) наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудово-го розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кри­мінальних правопорушень;

4) наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припи­ненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.

1. Статті 469 та 470 КПК об'єднані темою ініціювання, процедури та умов

укладення угод.

2. Учасниками угоди про примирення можуть бути потерпілий, підозрюваний або обвинувачений, захисник і представник або інші особи, по­годжені сторонами кримінального провадження. Процесуальна роль суду в уго­ді про примирення обмежена лише стадією затвердження або відхилення уго­ди про примирення, укладеної сторонами. Положення КПК унеможливлюють участь потерпілого в укладенні угоди про визнання винуватості. Положення ч. 4 ст. 469 КПК прямо забороняють укладення угод про визнання винуватості в кримінальному провадженні за участі потерпілого. Водночас, учасниками уго­ди про визнання винуватості можуть бути підозрюваний або обвинувачений, його захисник та сторона обвинувачення. Крім того, практика Європейського суду з прав людини, яка визнається КПК 2012 р. джерелом тлумачення кри-мінального-процесуального законодавства України (ч. 5 ст. 9 КПК), обмежує участь судді та прокурора, зокрема, в ініціюванні угоди про визнання вину­ватості. Положення КПК не передбачають участі прокурора в угоді про при­мирення, але покладають обов'язок на слідчого та прокурора поінформувати підозрюваного та потерпілого про їхнє право на примирення, роз'яснити меха­нізм його реалізації та не чинити перешкод в укладенні угоди про примирення (ч. 7 ст. 469 КПК). Ініціатива укладення угод ні в якому разі не може вихо­дити від судді, а участь прокурора, на відміну від участі обвинуваченого (ч. 2 ст. 469 КПК), обмежена обставинами, визначеними ст. 470 КПК.

3. Слід зазначити, що участь та роль прокурора в укладенні угоди про ви­знання винуватості, що рівнозначно застосовується і до процедури ініціювання угоди про визнання винуватості, обмежена положеннями п.п. 1-2 ч. 1 ст. 470 КПК наступними персоніфікованими критеріями, заснованими на поведінці підозрюваного чи обвинуваченого та конкретних обставинах справи, які має врахувати прокурор щодо особи:

Дата добавления: 2015-06-25