Обвинуваченого 7 страница. чому інші запобіжні заходи не забезпечать запобігання спробам, зазначеним у ст

1012..

чому інші запобіжні заходи не забезпечать запобігання спробам, зазначеним у ст. Г77 КПК.

5. Про затримання і взяття під варту неповнолітнього під час досудового провадження батьків чи осіб, які їх замінюють, мають сповіщати органи до-судовср) розслідування або прокурор, а під час судового провадження - суд.

6. У місцях попереднього ув'язнення неповнолітніх утримують окремо від дорослих. У виняткових випадках, з метою запобігання порушенням режиму в камерах, де тримають неповнолітніх, допускається санкції прокурора тримання не більше двох дорослих, які вперше притягаються до кримінальної відпові­дальності за вчинення злочинів, що не є тяжкими та особливо тяжкими (абз. З ч. 2 ст. 8 Закону України від 30 червня 1993 р. «Про попереднє ув'язнення» (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 6 лютого 2003 p.). Неповно­літніх заборонено тримати в одиночних камерах. У разі виникнення загрози їх життю вони переводяться до іншої маломісної або загальної камери (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про попереднє ув'язнення»).

Стаття 493. Передання неповнолітнього підозрюваного чи обвину­ваченого під нагляд

1. До неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених статтею 176 цього Кодексу, може застосовуватися пе­редання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповно­літніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адмі­ністрації цієї установи.

2. Передання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої устано­ви полягає у взятті на себе будь-ким із зазначених осіб або представником адміністрації дитячої установи письмового зобов'язання забезпечити при­буття неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого до слідчого, про­курора, слідчого судді, суду, а також його належну поведінку.

3. Передання під нагляд батьків та інших осіб можливе лише за їхньої на це згоди та згоди неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого. Особа, яка взяла зобов'язання про нагляд, має право відмовитися від по­дальшого виконання цього зобов'язання, заздалегідь про це повідомивши.

4. До передання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого під нагляд суд зобов'язаний зібрати відомості про особу батьків, опікунів або піклувальників, їхні стосунки з неповнолітнім і впевнитися у тому, що вони можуть належно здійснювати нагляд за неповнолітнім.

5. При відібранні зобов'язання про взяття під нагляд батьки, опікуни, піклувальники, адміністрація дитячої установи попереджаються про ха­рактер підозри чи обвинувачення неповнолітнього і про їхню відповідаль­ність у разі порушення взятого на себе зобов'язання. При порушенні цього зобов'язання на батьків, опікунів і піклувальників накладається грошове стягнення від двох до п'яти розмірів мінімальної заробітної плати.

-.1013

6. Питання передання неповнолітнього підозрюваною чи обвинува­ченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації ди­тячої установи розглядається за клопотанням прокурора за правилами обрання запобіжного заходу або за клопотанням сторони захисту під час розгляду питання про обрання запобіжного заходу.

1. Виходячи з конкретних обставин справи і тяжкості злочину та з ура­хуванням особи неповнолітнього, умов його життя і виховання, стосунків із батьками, а також даних про здатність батьків (або одного з них), опікунів, пі­клувальників забезпечити належний контроль за поведінкою неповнолітнього суд може передати неповнолітнього під їхній нагляд, а осіб, які виховуються в дитячих установах, - під нагляд адміністрації цих установ.

Передавання неповнолітнього під нагляд є можливим лише після пере­конання суду у тому, що батьки (або один з них), опікун, піклувальник чи адмі­ністрація дитячої установи зможуть забезпечити належну поведінку неповно­літнього і його з'явлення до слідчого, прокурора, суду.

2. Спеціальними установами, в яких виховуються неповнолітні, є при-ймальники-розподільники для дітей органів внутрішніх справ; школи соціаль­ної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти; центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров'я; спеці­альні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України; притулки для дітей; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціаль­но-реабілітаційні центри (дитячі містечка) (ч. 1 ст. 1 Закону України 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей»).

3. Ініціативу в обранні запобіжних заходів, регламентованих коментова­ною статтею, можуть виявити як батьки (обоє чи один із них), опікуни, піклу­вальники, представники адміністрації дитячої установи, так і захисник, слід­чий, прокурор чи суд. Проте в останньому випадку обов'язковою є згода осіб, яким неповнолітнього можна передати під нагляд.

4. Вирішуючи питання про передавання неповнолітнього під нагляд, суд має роз'яснити особам, яким він передається, про можливість застосування до них грошового стягнення в розмірі від 2 до 5 розмірів мінімальної заробітної плати за порушення зобов'язання.

5. Особи, які здійснюють нагляд, вправі відмовитися від свого зобов'язання. У цьому разі вони повинні забезпечити з'явлення неповнолітнього до слідчого, прокурора чи суду для вирішення питання про зміну обраного запобіжного заходу.

Стаття 494. Виділення в окреме провадження щодо кримінального правопорушення, вчиненого неповнолітнім

1. Якщо неповнолітній підозрюється у вчиненні кримінального пра­вопорушення разом із повнолітнім, повинна бути з'ясована можливість виділення в окреме цього кримінального провадження щодо неповноліт­нього під час досудового розслідування.

її. Питання про виділення в окреме провадження щодо неповнолітнього и (жги розглянуте у кожному випадку, коли кримінальне правопорушення вчинене неповнолітнім і дорослим.

иділення в окреме провадження можливе лише під час досудового прова­дження, оскільки роздільне провадження у суді не сприятиме повноті і всебічності дослідження обставин вчинення правопорушення і ролі у ньому неповнолітнього. Закон передбачає лише обов'язкове з'ясування можливості виділення в окреме провадження щодо неповнолітнього, а не обов'язкове його виділення. Тому коли виділення провадження може негативно позначитися на всебічності і повноті дослідження обставин кримінального правопорушення і характерис­тик підозрюваних осіб, його здійснювати недоцільно.

2. Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 217 КПК, у разі, якщо під час провадження буде встановлено, що неповнолітній, окрім злочину, в якому він підозрюється, вчинив ще й кримінальний проступок, провадження щодо останнього має бути обов'язково виділене.

3. Якщо, виходячи із ситуації провадження, виділення його є неможливим, то слід вжити заходів до виключення негативного впливу дорослого підозрюва­ного (обвинуваченого) на неповнолітнього як під час досудового провадження, так і у суді.

4. Рішення про об'єднання чи виділення досудового розслідування при­ймається прокурором, у межах територіальної юрисдикції якого було вчинено останнє кримінальне правопорушення (ч. 5 ст. 217 КПК). У постанові про ви­ділення досудового розслідування щодо неповнолітнього мають бути наведені підстави прийняття такого рішення.

5. З основного провадження матеріали виділяються у копіях, окрім тих, що стосуються особи неповнолітнього підозрюваного, умов його життя і ви­ховання, документів про вік тощо, котрі виділяються в оригіналах.

Стаття 495. Тимчасове видалення неповнолітнього обвинуваченого із залу судового засідання

1. Суд, вислухавши думку прокурора, захисника і законного представ­ника неповнолітнього обвинуваченого, має право своєю ухвалою видали­ти його із залу судового засідання на час дослідження обставин, що можуть негативно вплинути на нього.

2. Після повернення неповнолітнього обвинуваченого головуючий знайомить його з результатами дослідження обставин, проведеного за його відсутності, і надає йому можливість поставити запитання особам, які були допитані за його відсутності.

1. Ініціативу щодо видалення неповнолітнього обвинуваченого із залу су­дового засідання можуть проявити як суд, так і інші учасники судового розгляду.

Процедура видалення неповнолітнього обвинуваченого із залу судового засідання є аналогічною тій, що передбачена ст. 330 КПК.

2. Обставинами, що можуть негативно вплинути на неповнолітньої», є, зокрема, ті, що можуть викликати його суттєве збентеження, розкриваюсь ін­тимні сторони життя учасників процесу, стосуються протиправної діяльності і характеристик його співучасників тощо.

Рішення про видалення неповнолітнього обвинуваченого із залу судового засідання може бути ухвалене судом як під час відкритого, так і під чай закри­того судового розгляду.

3. Після повернення до зали засідання неповнолітньому обвинуваченому надається можливість ознайомитися з доказами, які були досліджені за його відсутності та дати пояснення щодо них. При цьому суд має враховувати, що неповнолітнього слід ознайомлювати з дослідженими доказами у межах, що не порушують інтересів його виховання.

Стаття 496. Участь у судовому розгляді представників служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей

1. Про час і місце судового розгляду за участю неповнолітнього об­винуваченого суд повідомляє відповідну службу у справах дітей та кримі­нальну міліцію у справах дітей. Суд має право також викликати в судове засідання представників цих установ.

2. Представники служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей мають право заявляти клопотання, ставити запитання непо­внолітньому обвинуваченому, його законному представнику, потерпілому, свідкам, експерту і спеціалісту, висловлювати думку з приводу найбільш доцільних заходів щодо обвинуваченого з метою його перевиховання.

1. Про службу у справах дітей і кримінальну міліцію у справах дітей див. Закон України від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей».

Повідомляючи службу у справах дітей і кримінальну міліцію у справах дітей про час і місце судового розгляду за участі неповнолітнього обвинуваче­ного, суд тим самим інформує їх про їхнє право бути учасником конкретного судового провадження. Якщо представники служби у справах дітей і міліції у справах дітей не з'явилися у судове засідання, суд вправі здійснити проваджен­ня без їхньої участі.

За необхідності у суду є право викликати представників служби і кримі­нальної міліції у справах дітей, зокрема, для допиту їх як свідків.

2. Права представників відповідних служб і міліції, передбачені у ч. 1 цієї статті, роз'яснюють їм у порядку, передбаченому ст. 345 КПК.

Обсяг прав представників служби у справах дітей і міліції у справах дій є однаковим.

Стаття 497. Порядок застосування до неповнолітнього обвинуваче­ного примусових заходів виховного характеру

\. Якщо під час досудового розслідування прокурор дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який обвинувачується у вчинеіні вперше кримінального проступку, злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості без застосування криміналь­ного пшсарання, він складає клопотання про застосування до неповноліт­нього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру і надсилає його до ^уду.

2. Зі підстав, передбачених частиною першою цієї статті, клопотання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру може бути складене і надіслане до суду за умови, що неповнолітній обвинувачений та його законний представник проти цього не заперечують.

3. Під час судового розгляду суд за наявності підстав, передбачених частиною першою цієї статті, може прийняти рішення про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

1. Вирішуючи питання про звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності із застосуванням до них примусових заходів виховного харак­теру, суди мають виходити з вимог ст.ст. 97 і 105 КК, цієї статті КПК, а також ураховувати відповідні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, які містяться в його постанові від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру».

У кожному випадку вирішення судом питання про відповідальність не­повнолітнього за кримінальний проступок, злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості суду доцільно обговорити можливість застосування до нього примусових заходів виховного характеру замість кримі­нального покарання.

За результатами судового розгляду, в якому суд визнав за можливе засто­сування до неповнолітнього примусового заходу виховного характеру, обвину­вальний вирок не постановляється.

2. Провадження про застосування примусових заходів виховного характе­ру щодо неповнолітнього обвинуваченого і справа з обвинувальним актом про притягнення до кримінальної відповідальності особи, разом із якою він вчинив кримінальне правопорушення, можуть бути вирішені в одному судовому засі­данні.

3. Після закінчення судового слідства в об'єднаному кримінальному про­вадженні суд постановляє в нарадчій кімнаті щодо підсудного вирок, а щодо неповнолітнього - ухвалу про застосування (чи незастосування) примусового заходу виховного характеру.

У випадку, якщо матеріали кримінального провадження щодо неповноліт­нього надходять до суду з обвинувальним актом, але під час судового розгляду прокурор у порядку ст. 338 КПК змінює обвинувачення з перекваліфікацією

вчинених дій за іншим законом (за яким неповнолітній через недосяпнення віку, передбаченого ст. 22 КК, не може бути притягнутий до кримінальної від­повідальності) та одночасно відповідно до ч. 5 ст. 499 КПК порушує питання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, а потерпілий (його представник) заперечує проти цього і підтримує в повно­му обсязі раніше пред'явлене обвинувачення, суд повинен продовжити!розгляд справи у загальному порядку і провести судові дебати. У нарадчій кімнаті за умови недоведеності обвинувачення у повному обсязі, але наявності в діях неповнолітнього ознак іншого передбаченого Особливою частиною КК кри­мінального правопорушення, суб'єктом якого він за віком бути не може, суд ухвалює рішення про застосування до неповнолітнього примусового заходу ви­ховного характеру на підставі ч. 2 ст. 97 КК.

4. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності (ч. З ст. 97 КК).

5. Постановляючи вирок щодо неповнолітнього, суд повинен вирішити, чи необхідно призначити неповнолітньому громадського вихователя (п. 11 ч. 1 ст. 368, абз. 6 п. 2 ч. З ст. 374 КПК).

§ 2. Застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності

Стаття 498. Підстави для застосування примусових заходів вихов­ного характеру

1. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну від­повідальність, здійснюється внаслідок вчинення особою, яка після досяг­нення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримі­нальну відповідальність.

1. Метою застосування примусових заходів виховного характеру має бути забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допо­моги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у наявності можливості адаптуватися до реалій суспільного життя, підвищити загальноосвітній і культурний рівень, набути професії та працевлаштуватися.

2. Примусові заходи виховного характеру застосовують:

у разі постановления судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 97 КК;

до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння (ч. 2 ст. 97 КК);

при

ри звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до ч. 1 ст. 105\КК.

Якщо в матеріалах справи, крім зазначених, наявні й інші підстави для звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності (наприклад, пе­редбачені ст.ст. 45-49 КПК), які за правовими наслідками є більш сприятливи­ми для забезпечення його інтересів, мають бути обрані саме ці підстави.

3. KjIIK не передбачає обов'язкового здійснення досудового слідства за кримінальними проступками, вчиненими неповнолітніми. Тому криміналь­не провадження у таких випадках закінчується складанням слідчим клопо­тання про застосування примусових заходів виховного характеру (п. З ч. 2 ст. 301 КПК).

4. Про підготовче провадження щодо неповнолітніх див. гл. 27 КПК.

5. Передбачений ч. 2 ст. 105 КК перелік примусових заходів виховного ха­рактеру є вичерпним. Поряд із застосуванням одного чи кількох із них суд може в передбаченому законом порядку призначити неповнолітньому вихователя з урахуванням позитивних даних про певну особу та її здатності благотворно впливати на поведінку неповнолітнього. Ця особа має підтвердити у судовому засіданні свою згоду бути вихователем.

6. Додатковим виховним чинником при вирішенні судами зазначених пи­тань має бути залучення до цього громадських організацій та осіб, які займа­ються примиренням потерпілих із неповнолітніми, котрі вчинили злочин чи суспільно небезпечне діяння. Результати примирення (у разі досягнення такого і виконання всіх його умов у повному обсязі - відшкодування потерпілому за­вданих злочином майнових збитків та/або усунення заподіяної шкоди, укладен­ня відповідної угоди тощо) дають змогу обрати щодо таких неповнолітніх най­більш ефективний захід виховного характеру, а також мають ураховуватись як істотні обставини при вирішенні питання про звільнення неповнолітнього, який вчинив злочин, від кримінальної відповідальності (закриття справи) у зв'язку із застосуванням зазначених заходів чи примиренням із потерпілим (п. 4 постано­ви Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного харак­теру»).

Стаття 499. Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру

1. Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосу­вання примусових заходів виховного характеру здійснюється згідно з прави­лами, передбаченими цим Кодексом. Таке досудове розслідування здійснюєть­ся слідчим, який спеціально уповноважений керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх.

2. Під час досудового розслідування проводяться необхідні процесу­альні дії для з'ясування обставин вчинення суспільно небезпечного діяння та особи неповнолітнього.

3. Участь захисника у кримінальному провадженні є обов'язковою.

4. За наявності достатніх підстав вважати, що особа, передбачена статтею 498 цього Кодексу, вчинила суспільно небезпечне діяння, Що під­падає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України Передба­чено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, вона може бути поміщена у приймальннк-розподільник для дітей на строк до тридцяти днів на підставі ухвали слідчого судді, суду, постановленої за кло­потанням прокурора згідно з правилами, передбаченими для обрання за­побіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Слідчий суддя, суд зобов'язані відмовити у поміщенні особи у нри-ймальник-розподільник для дітей, якщо прокурор не доведе наявність до­статніх підстав вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п'ять років, наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що особа може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 цього Кодексу, та що жоден із більш м'яких заходів не може запобігти цьому.

Строк тримання особи у приймальнику-розподільнику для дітей може бути продовжено ухвалою слідчого судді, суду ще на строк до трид­цяти днів. Питання скасування чи продовження строку тримання особи у приймальнику-розподільнику для дітей вирішується в порядку, передба­ченому для скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою відповідно.

5. За відсутності підстав для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотан­ня про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного ха­рактеру і надсилає його до суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.

1. Загальні правила досудового розслідування встановлені розділом III КПК.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосуван­ня примусових заходів виховного характеру має здійснюватися слідчим, спе­ціально уповноваженим керівником органу досудового розслідування на здій­снення розслідувань щодо неповнолітніх.

2. У провадженні щодо застосування до неповнолітнього примусових за­ходів виховного характеру запобіжний захід не обирається.

Поміщення до приймальника-розподільника неповнолітнього у віці від 11 років до настання віку кримінальної відповідальності, як і затримання та взяття під варту, є винятковим заходом процесуального примусу.

3. Строки досудового розслідування щодо застосування примусових за­ходів виховного характеру мають перебувати у межах, визначених ст. 219 КПК. Проте слідчий і прокурор повинні враховувати, що відповідно до ст. 40 Кон­венції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН у

1989 р\ і ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 p., будь-яке рішення щодо неповнолітнього має невідкладно прийматися судовим органом. Це ознгває, що досудове розслідування щодо неповнолітнього також має бути закінченр у найкоротший строк з тим, щоб суд міг виконати вимоги Конвенції про праща дитини.

4. Слідчий, прокурор можуть використати результати не пов'язаної без­посередньо із розслідуваним кримінальним правопорушенням (попередньої) діяльності підрозділів кримінальної міліції у справах дітей. Вони вправі: допи­тати співробітників цього підрозділу з метою з'ясування характеристики непо­внолітнього, умов його життя та виховання, обставин, що негативно впливали на виховання; провести у підрозділі кримінальної міліції у справах дітей виїмку необхідних документів, що не містять службової таємниці.

5. Під час досудового розслідування обов'язковим є медичний огляд кож­ного неповнолітнього, що провадиться відповідно до Інструкції про медичне обстеження дітей і підлітків, які направляються до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації для дітей і підлітків, які потребу­ють особливих умов виховання, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства освіти України від 5 травня 1997 р. № 137/131.

6. Якщо неповнолітній не досяг одинадцятирічного віку, то провадження закривається.

7. Перед направленням прокуророві матеріалів провадження із клопотан­ням про застосування примусових заходів виховного характеру неповнолітньо­му, його законному представникові та захисникові має бути надано доступ до матеріалів провадження у порядку, визначеному ст. 290 КПК.

8. Порядок надсилання прокурором до суду клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру визначений ст.ст. 292, 293 КПК.

Стаття 500. Порядок судового розгляду

1. Судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні за участю про­курора, законного представника, захисника та представників служби у справах дітей і кримінальної міліції у справах дітей, якщо вони з'явилися або були викликані в судове засідання, згідно із загальними правилами цього Кодексу.

2. Судовий розгляд завершується постановлениям ухвали про засто­сування примусових заходів виховного характеру або про відмову в їх за­стосуванні.

1 • Кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи повинно бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово (ч. 4 ст. 28 КПК).

У судове засідання слід викликати законного представника неповноліт-

ього, але його неявка не є перешкодою для розгляду справи. У виняткових

іпадках, коли участь такого представника може зашкодити інтересам непо-

літнього, суд повинен своїм рішенням обмежити її відповідною частиною

^

судового засідання або зовсім усунути певну особу від участі у розгляді/справи і допустити замість неї іншого законного представника.

2. Закритий розгляд справ зазначеної категорії допустимий за мйтивова-ною постановою (ухвалою) суду у випадках, передбачених ст. 27 КПК.

3. Про час і місце розгляду справи про застосування до неповнолітнього примусового заходу виховного характеру суд повідомляє службу у справах ді­тей та міліцію у справах дітей. У судовому засіданні представники цих органів, зокрема, висловлюють думку про те, який саме примусовий захід виховного характеру буде в конкретному випадку найбільш ефективним.

4. При розгляді справи суд з'ясовує дані про особу неповнолітнього та повноваження законного представника; роз'яснює їм процесуальні права; при­ймає рішення щодо заяв і клопотань осіб, які беруть участь у розгляді справи; заслуховує пояснення неповнолітнього, його законного представника; переві­ряє докази, що доводять або спростовують вчинення неповнолітнім злочину чи суспільно небезпечного діяння, та інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусового заходу виховного ха­рактеру. Після того як суд закінчить перевірку матеріалів справи, свою думку з цього питання висловлюють прокурор, захисник, законний представник та неповнолітній.

5. Слідчий, прокурор і суддя повинні забезпечити неповнолітньому його право на захист. Невиконання вимог закону про обов'язкову участь захисника неповнолітнього є істотним порушенням цього права і підставою для скасуван­ня судового рішення про застосування примусового заходу виховного харак­теру. У разі, якщо неповнолітній або його законний представник не запросили захисника, суддя під час судового розгляду призначає останнього і забезпечує його участь у справі.

6. Особу, яка поміщена до приймальника-розподільника для неповноліт­ніх, доставляє до суду орган внутрішніх справ. Суд вправі тимчасово, строком до ЗО діб, помістити у приймальник-розподільник і неповнолітнього, який під­лягає направленню до спеціальної навчально-виховної установи, у тому числі і для виконання ухвали суду про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Час перебування у приймальнику-розподільнику (працівники якого і доставляють неповнолітнього до загальноосвітньої школи чи професійного училища соціальної реабілітації) зараховується до визначено­го судом строку тримання в цій установі.

7. У випадку, якщо провадження у суді здійснюється одночасно щодо не­повнолітнього, стосовно якого надійшли і клопотання про застосування до не­повнолітнього примусових заходів виховного характеру і обвинувальний акт про вчинення цим само неповнолітнім тяжкого чи особливо тяжкого злочину, суд вправі з дотриманням положень процесуального закону об'єднати зазначені провадження в одне, але за результатами їх розгляду ухвалити два процесу­альних документи: ухвалу про застосування до неповнолітнього примусових заходів за вчинене ним суспільно небезпечне діяння, що має ознаки злочину,

суб'єктом якого він згідно зі ст. 22 КК не може бути за віком, та вирок із при­значенням цьому неповнолітньому покарання за вчинений тяжкий чи особливо тяжкий їлочин (за умови доведеності обвинувачення та відсутності будь-яких підстав для звільнення цієї особи від кримінальної відповідальності). Поста­новлені таким чином судові рішення не можуть суперечити одне одному, і їх необхідно виконувати окремо.

8. Суд також може об'єднати в одне провадження кілька кримінальних справ щодо одного неповнолітнього: ті, які надійшли від прокурора в порядку, передбаченому ст. 497 КПК, з клопотаннями про застосування примусових за­ходів виховного характеру, та/або справи з обвинувальними актами про вчи­нення злочинів невеликої чи середньої тяжкості та ухвалити або один проце­суальний документ - ухвалу про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності за всі вчинені ним злочини із застосуванням до нього при­мусових заходів виховного характеру (за наявності до того підстав), або ж два процесуальних документи - постанову про застосування таких заходів і вирок (у разі неможливості звільнення неповнолітнього від кримінальної відпові­дальності за злочини, зазначені в обвинувальних актах).

Дата добавления: 2015-06-25