Обвинуваченого 6 страница. 1.Кримінальне провадження, особливості якого регламентовані коменто­ваною главою, стосується підозрюваних і обвинувачених

1. Кримінальне провадження, особливості якого регламентовані коменто­ваною главою, стосується підозрюваних і обвинувачених, які на момент про­вадження досягай віку кримінальної відповідальності (16 чи 14 років), але не досягли повноліття (18 років).

Оцінюючи дії неповнолітніх, суди мають зважати на ту обставину, що у цілому неповнолітні за рівнем інтелектуального і вольового розвитку відста­ють від дорослих. Життєвий досвід у них ще є недостатнім, а якщо є упущення у вихованні, то вони можуть неправильно оцінювати конкретну ситуацію та вибирати лінію поведінки, помилятись у трактуванні змісту таких понять, як сміливість, дорослість, взірець для наслідування.

Згідно зі ст. 22 КК кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Лише за вчинення окремих злочи­нів кримінальній відповідальності підлягають особи у віці до 14 років (перелік таких злочинів визначений ч. 2 ст. 22 КК).

Загальні особливості кримінального процесу визначаються положеннями ч. 4 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, згідно з

якою «стосовно неповнолітніх процес повинен бути таким, щоб враховувались їх вік і бажаність сприяння їхньому перевихованню».

2. На підставі вікових соціально-психологічних характеристик неповно­літніх Генеральна Асамблея ООН розробила Мінімальні стандартні прави­ла Організації Об'єднаних Націй щодо відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх, більше відомі як «Пекінські правила» (1985 p.). Ці Правила передбачають:

наявність в осіб, які здійснюють кримінальний процес у справах неповно­літніх, відповідної кваліфікації;

побудову судового розгляду таким чином, щоб він забезпечував інтереси неповнолітніх;

забезпечення конфіденційності, щоб уникнути завдання шкоди неповно­літнім через непотрібну гласність або через шкоду їхній репутації тощо; створення спеціалізованих судів у справах неповнолітніх.

3. Під час кримінального провадження щодо неповнолітніх слідчим, про­курорам, судам потрібно керуватись як загальними положеннями КПК, так і спеціальними нормами, що містяться у цій главі. Зокрема, щодо підвищення рівня захищеності прав неповнолітніх у кримінальному провадженні.

Правила кримінального провадження щодо неповнолітніх встановлені не лише нормами цієї глави, а й ч. 2 ст. 10, п. 1 ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ст. 44, ч. 4 ст. 135, ч. З ст. 140, ч. 2 ст. 213, ст. 226, ст. 227, п. 11 ч. 1 ст. 368 та іншими.

4. Підслідність кримінальних проваджень щодо неповнолітніх визнача­ється згідно зі ст. 216 КПК.

5. Спрощення процедури кримінального провадження щодо неповноліт­ніх не допускається, за винятком спрощень, передбачених главою 25 КПК.

6. Якщо кримінальне правопорушення вчинене особою, яка досягла віку 11 років, але не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність (16 чи 14 років), то провадження здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 глави 38 КПК.

Особа вважається такою, що досягла певного віку (11, 14, 16, 18 років), з початку доби, що йде за днем народження.

7. Під час досудового і судового кримінального провадження щодо непо­внолітніх останнім має бути реально забезпечено їхнє право на захист, оскільки порушення такого права є істотним порушенням кримінального процесуаль­ного закону (п. З ч. 1 ст. 409 КПК), а тому призводить до скасування вироку. У зв'язку з цим під час підготовчого провадження щодо особи, яка обвинувачу­ється у вчиненні злочину у віці до 18 років, суддя повинен з'ясувати, чи не було порушено її право на захист, а також вжити передбачених законом заходів до його забезпечення під час судового провадження.

Слід пам'ятати, що участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлен­ня факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа

- 1003

є повнолітньою (п. 1 ч. 2 ст. 52 КПК). При цьому не має значення, чи досяг підозрюваний (обвинувачений) на момент провадження віку 18 років.

Здійснення захисту неповнолітнього і дорослого співучасників злочину одним і тим самим захисником не допускається.

У разі, якщо право на захист було порушено при вчиненні окремих про­цесуальних дій, суд не вправі використовувати відповідні протоколи як джерела доказів на обгрунтування висновків про винуватість неповнолітнього у вчинен­ні кримінального правопорушення.

8. Такі особливості судового розгляду, як участь законного представни­ка обвинуваченого чи представників служби у справах дітей, порядок виклику обвинуваченого, віддання його під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, адміністрації дитячої установи, виділення в окреме провадження щодо кримі­нального правопорушення, вчиненого неповнолітнім, до осіб, які на час кримі­нального провадження досягли повноліття, не застосовуються. Проте апеляцій­ні чи касаційні скарги законного представника неповнолітнього засудженого, якому на час перевірки справи в суді апеляційної чи касаційної інстанції випо­внилося 18 років, підлягають розгляду на загальних підставах.

9. Суди при призначенні покарання неповнолітнім повинні дотримуватися принципів законності, справедливості, обгрунтованості та індивідуалізації по­карання, маючи на увазі, що метою покарання такого засудженого є його ви­правлення, виховання та соціальна реабілітація.

Неповнолітній вік особи, яка вчинила злочин (кримінальне правопору­шення), згідно з п. З ч. 1 ст. 66 КК є обставиною, що пом'якшує покарання. Вона обов'язково має враховуватись при призначенні покарання - незалежно від того, чи досяг обвинувачений на час розгляду справи повноліття. Залежно від конкретних обставин кримінального провадження суди повинні враховува­ти як такі, що пом'якшують покарання, й інші обставини, перелічені у ч. 1 цієї статті, а також обставини, хоча й не зазначені у законі, але які знижують ступінь суспільної небезпеки злочину чи особи (наприклад, втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність іншою особою, примирення з потерпілим тощо).

При призначенні неповнолітньому покарання, крім передбачених у ст.ст. 65-67 КК обставин, суди відповідно до ч. 1 ст. 103 КК мають ураховувати також умо­ви його життя та виховання, вплив на нього дорослих, рівень розвитку й інші осо­бливості його особи. Висновки суду про наявність чи відсутність обставин, які пом'якшують покарання неповнолітнього, мають бути вмотивовані у вироку.

10.При вирішенні питань про відшкодування збитків, заподіяних злочин­ними діями неповнолітніх, вчиненими до 1 січня 2004 p., суди повинні керу­ватися відповідними положеннями Цивільного кодексу УРСР, а після 1 січня 2004 р. - чинного ЦК України.

При цьому треба мати на увазі, що згідно зі ст.ст. 446 і 447 ЦК УРСР за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг п'ятнадцятирічного віку, від­повідають його батьки (усиновителі) чи опікуни, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їхньої вини. Неповнолітній віком від 15 до 18 років відповідає за

заподіяну ним шкоду на загальних підставах. Лише в разі, якщо у нього немає на праві власності майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподі­яної ним шкоди, вона повністю або у відповідній частині відшкодовується його батьками (усиновителями) чи піклувальниками.

Відповідно до ст. 1179 ЦК України неповнолітній у віці від 14 до 18 років відповідає за завдану ним шкоду на загальних підставах, лише в разі відсутності у нього майна, достатнього для відшкодування завданої шкоди, остання відшко­довується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі його батьками (уси-новлювачами), піклувальником чи закладом, який за законом здійснює функції піклувальника, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їхньої вини. У таких випадках зазначені особи можуть визнаватися цивільними відповідачами.

Шкода, завдана спільними діями кількох неповнолітніх осіб, відшкодову­ється ними у частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішен­ням суду (ст. 1182 ЦК).

На правовідносини, які виникають у зв'язку із заподіянням моральної шкоди злочинними діями неповнолітніх, поширюються загальні правила ци­вільного законодавства України.

У разі повного відшкодування неповнолітнім завданої шкоди і примирен­ня з потерпілим суди мають обговорювати питання про звільнення неповноліт­нього від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК або враховувати цю обставину як таку, що пом'якшує покарання.

11. Пленум Верховного Суду України у п. 21 своєї постанови від 16 квіт­ня 2004 р. № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» рекомендує судам активніше залучати гро­мадськість до вирішення питань, які виникають при розгляді справ стосовно неповнолітніх та при виконанні вироків чи інших судових рішень щодо них. Пленум Верховного Суду України рекомендує судам всіляко підтримувати ді­яльність тих громадських організацій, які ставлять за мету до судового розгля­ду справи досягнути примирення між неповнолітнім, котрий вчинив злочин, і потерпілим - надавати таким організаціям відповідну інформацію, інформу­вати обвинувачених та їхніх законних представників про наявність у районі (місті) таких організацій, надавати можливість потерпілому і обвинуваченому звертатися до цих організацій для вирішення конфлікту та досягнення прими­рення. Досягнення за допомогою таких громадських організацій примирення між потерпілим і обвинуваченим, відшкодування потерпілому матеріальної та моральної шкоди можуть бути підставами для звільнення від кримінальної від­повідальності або враховані як обставини, що пом'якшують покарання.

Стаття 485. Обставини, що підлягають встановленню у криміналь­ному провадженні щодо неповнолітніх

1. Під час досудового розслідування та судового розгляду криміналь­них правопорушень, вчинених неповнолітніми, крім обставин, передбаче­них статтею 91 цього Кодексу, також з'ясовуються:

-1005

1) повні і всебічні відомості про особу неповнолітнього: його вік (чис­ло, місяць, рік народження), стан здоров'я та рівень розвитку, інші соці­ально-психологічні риси особи, які необхідно враховувати при індивідуалі­зації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з психічною хворобою, повинно бути також з'ясовано, чи міг він повністю усвідомлю­вати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними;

2) ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння;

3) умови життя та виховання неповнолітнього;

4) наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримі­нального правопорушення.

1. Коментована стаття доповнює положення ст. 91 КПК, встановлюючи додаткові обставини, що підлягають обов'язковому встановленню під час кри­мінального провадження щодо неповнолітніх. Невстановлення зазначених об­ставин свідчить про істотну неповноту кримінального провадження.

Обставини, перелік яких надано в коментованій статті, підлягають обов'язковому дослідженню у судовому розгляді, у тому числі і у випадках, пе­редбачених ч. З ст. 349 КПК, якою регламентована можливість визнання судом недоцільності певних доказів.

З метою з'ясування зазначених обставин належить допитувати як свідків законних представників неповнолітніх, представників служби та міліції у спра­вах дітей, представників підприємств, установ чи організацій, в яких навчався або працював неповнолітній, та інших організацій.

Обставини, передбачені коментованою статтею, з'ясовуються й за умови, що на час досудового чи судового провадження особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у неповнолітньому віці, досягла повноліття.

2. Вік неповнолітнього встановлюється за документами, в яких зазначена дата його народження, - за паспортом чи свідоцтвом про народження. У разі їх відсутності відповідні дані можна отримати із книги реєстрації актів цивільно­го стану, довідок органів внутрішніх справ за місцем реєстрації громадян, жур­налів обліку новонароджених тощо. У разі відсутності можливості встановити вік неповнолітнього за документами призначається судово-медична експертиза (п. 4 ч. 2 ст. 242 КПК). При цьому днем народження вважається останній день року, зазначеного у висновку експерта. Якщо у цьому висновку визначено мак­симальний і мінімальний вік, то днем народження слід вважати останній день року народження, що відповідає мінімальному віку.

3. Для з'ясування стану здоров'я неповнолітнього мають бути допитані як свід­ки його батьки або особи, які їх замінюють (опікун, піклувальник), про те, чи не хво­рів неповнолітній тяжкими хворобами, чи немає у нього психічних або фізичних вад, які його здібності щодо логічного мислення, чи не відстає він у розвитку від одноліт­ків. Якщо неповнолітній перебував на обліку у зв'язку з психоневрологічним захво­рюванням або перебував у лікарні, слід витребувати відповідні медичні документи.

У випадках, коли одержані дані свідчать про розумову відсталість непо­внолітнього, не пов'язану з психічним розладом, необхідно з'ясовувати рівень його розумової відсталості в порівнянні з рівнем розвитку осіб такого ж віку. Підліток з розумовим відставанням має менший запас знань і уявлень. Потріб­но також з'ясувати, рівню розвитку якого віку відповідає фактичний розвиток неповнолітнього.

4. У кожному випадку здійснення кримінального провадження щодо не­повнолітнього необхідно перевіряти версію про підбурювання або співучасть дорослого.

Мають бути вжиті заходи до встановлення можливих фактів придбання батьками та іншими особами майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, катування чи розбещення неповнолітнього, втягнення його у пияцтво, вживан­ня наркотиків тощо.

Стаття 486. Комплексна психолого-психіатрична і психологічна екс­пертиза неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого

1. У разі необхідності для вирішення питання про наявність у непо­внолітнього підозрюваного чи обвинуваченого психічного захворювання чи затримки психічного розвитку та його здатності повністю або частково усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними в конкретній ситуації призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза.

2. Для з'ясування рівня розвитку, інших соціально-психологічних рис особи неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, які необхідно враховувати при призначенні покарання і обранні заходу виховного харак­теру, може бути призначена психологічна експертиза.

1. Висновки психологічної і психолого-психіатричної експертиз мають важ­ливе значення для вирішення питання про притягнення неповнолітнього до кри­мінальної відповідальності і обранні примусового заходу виховного характеру, оскільки вік неповнолітнього, встановлений за його документами і достатній для притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності чи застосування примусових заходів виховного характеру, може бути більшим за вік, визначений психологічною чи психолого-психіатричною експертизою. Тоді до уваги береть­ся вік, встановлений експертами. І якщо він буде меншим за вік, з якого можливе застосування кримінальної відповідальності чи примусових заходів виховного характеру, то ці заходи кримінального впливу не застосовуються.

У разі, якщо вік неповнолітнього, встановлений психологічною чи пси­холого-психіатричною експертизою, є не достатнім для притягнення до кри­мінальної відповідальності, але відповідає віку, з якого можливе застосування примусових заходів виховного характеру, то мають бути застосовані саме ці заходи.

2. За наявності даних, що свідчать про розумову відсталість непо­внолітнього, має бути призначена судова психолого-психіатрична або

, 1007

педагогічно-психолого-психіатрична експертиза для вирішення питання про наявність чи відсутність у неповнолітнього відставання у психічному розвитку, про ступінь такого відставання, встановлення стану його загального розвитку з метою з'ясувати питання про те, чи міг неповнолітній повністю усвідомлюва­ти значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними. Відповідна експертиза призначається за участі спеціалістів у галузі дитячої та юнацької психології (психолога, педагога) і психіатрії.

3. Порушення вимог ч. 1 коментованої статті, тобто проведення не комп­лексної психолого-прихіатричної експертизи, а роздільне провадження психо­логічної і психіатричної експертизи не здатне забезпечити об'єктивність вста­новлення даних про психічне захворювання чи затримку психічного розвитку неповнолітнього та про його здатність повністю або частково усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, оскільки у будь-якому разі однією експер­тизою не будуть враховані висновки іншої, на чому наголошувалось Верховним Судом України.

Стаття 487. З'ясування умов життя та виховання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого

1. При дослідженні умов життя та виховання неповнолітнього під­озрюваного чи обвинуваченого належить з'ясувати:

1) склад сім'ї неповнолітнього, обстановку в ній, взаємини між дорос­лими членами сім'ї та дорослими і дітьми, ставлення батьків до виховання неповнолітнього, форми контролю за його поведінкою, морально-побутові умови сім'ї;

2) обстановку в школі чи іншому навчальному закладі або на ви­робництві, де навчається або працює неповнолітній, його ставлення до навчання чи роботи, взаємини з вихователями, учителями, однолітками, характер і ефективність виховних заходів, які раніше застосовувалися до

нього;

3) зв'язки і поведінку неповнолітнього поза домом, навчальним за­кладом та роботою.

1. Оскільки більшу частину часу неповнолітній живе і виховується вдо­ма і у закладах освіти, під час провадження у справі слід з'ясувати: по-перше, у яких матеріальних, побутових умовах живе і виховується неповнолітній; як ставляться до виконання своїх обов'язків з виховання неповнолітнього його батьки; чи не ведуть батьки антисоціальний спосіб життя; в яких стосунках перебуває неповнолітній зі своїми батьками; якою є психологічна обстановка в сім'ї; чи не застосовується в сім'ї насильство щодо неповнолітнього тощо; по-друге, в якому закладі освіти навчається неповнолітній; чому саме в цьому закладі він навчається; яким чином характеризується класний керівник непо­внолітнього; чи створені у закладі освіти умови для навчання, виховання та творчого розвитку особистості учнів тощо.

2. До матеріалів провадження щодо неповнолітніх доцільно долучити ха­рактеристики зі школи, іншого навчального закладу, з місця проживання, робо­ти, а також довідки з міліції у справах дітей і служби у справах дітей про те, чи перебував неповнолітній на обліку, коли і за які правопорушення його взяли на облік, коли служба у справах дітей його справу розглядала, чи притягувався він до адміністративної відповідальності тощо.

3. Під час кримінального провадження слід з'ясувати умови життя і вихо­вання неповнолітнього, тобто встановити факти щодо сімейно-побутових умов, його контактів з іншими людьми. Це допомагає виявити безпосередні причини, які спонукали неповнолітнього до вчинення злочину, і дійти висновку, чи зло­чин є випадковим, чи він зумовлений причинами, які необхідно усунути. На­пружені стосунки між батьками негативно впливають на його виховання та по­ведінку. Судова практика свідчить, що у сім'ї, в якій неповнолітній був свідком пияцтва, злослів'я, бійок між батьками, він засвоює такі ж принципи поведінки і надалі сам починає так ставитися до інших. Дані про такі факти повинні бути враховані судом під час призначення неповнолітньому покарання або обрання до нього примусових заходів виховного характеру.

Стаття 488. Участь законного представника неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого

1. Батьки або інші законні представники неповнолітнього беруть участь у кримінальному провадженні за участю неповнолітнього підозрю­ваного чи обвинуваченого.

2. Законні представники викликаються в судове засідання. їхнє не­прибуття не зупиняє судового провадження, крім випадків, коли суд визнає необхідною їх участь. Вони перебувають у залі судового засідання протягом усього судового провадження, а в разі необхідності можуть бути допитані як свідки.

3. У виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваче­ного, суд за його клопотанням, клопотанням прокурора чи за власною іні­ціативою своєю ухвалою має право обмежити участь законного представ­ника у виконанні окремих процесуальних чи судових дій або усунути його від участі у кримінальному провадженні і залучити замість нього іншого законного представника.

1. Про обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини див. ст. 150 Сімейного кодексу України.

2. Суди зобов'язані повідомляти про час і місце розгляду справи законних представників неповнолітнього обвинуваченого, службу та міліцію у справах дітей, підприємство, установу чи організацію, в яких він навчався або працю­вав. Невиконання цих вимог закону є порушенням права на захист неповно­літнього обвинуваченого і може бути підставою для скасування вироку. У разі

,1009

потреби суд вправі про час і місце розгляду справи неповнолітнього обвинува­ченого повідомити й інші організації.

3. Якщо в обвинуваченого немає батьків, опікунів і піклувальників, суд повинен викликати як законного представника неповнолітнього представника органу опіки і піклування. Ці особи можуть залучатись як законні представни­ки неповнолітнього й у випадках, коли участь у справі батьків неповнолітнього може завдати шкоди його інтересам.

Стаття 489. Порядок виклику неповнолітнього підозрюваного чи

1. Неповнолітній підозрюваний чи обвинувачений повідомляється або викликається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом через його батьків або інших законних представників. Інший порядок допуска­ється лише в разі, якщо це зумовлюється обставинами, встановленими під час кримінального провадження.

1. За загальним правилом слідчий, прокурор чи суд повідомляють неповно­літнього або викликають його через його батьків або інших законних представників. Повістка або інше (телефоном, факсом, електронною поштою, CMC та ММС) по­відомлення про виклик неповнолітнього має бути спрямоване на ім'я саме цих осіб.

2. Інший порядок, про який йдеться у ч. 2 коментованої статті, стосується тих випадків, коли під час кримінального провадження буде встановлено, що батьки не забезпечать з'явлення неповнолітнього за викликом через прагнення зашкодити об'єктивному, повному і всебічному дослідженню обставин кримі­нального правопорушення або вони є співучасниками такого правопорушення. У такому разі допускається викликати неповнолітнього, спрямовуючи повістку чи інше повідомлення безпосередньо йому, через посильного тощо.

Стаття 490. Допит неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого 1. Допит неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого здійсню­ється згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом, у присутності за­хисника.

1. Коментована стаття гарантує обов'язкову присутність захисника під час допиту неповнолітнього підозрюваного у досудовому провадженні.

2. Стиль записів показань у протоколі допиту має бути простим, зрозумі­лим для неповнолітнього. Викладення показань має враховувати особливості його мови.

З метою уникнення повторних і додаткових допитів неповнолітнього до­цільним є застосування під час допиту відео- або аудіозапису.

Допитуючи неповнолітнього підозрюваного, слід керуватися нормами тривалості допиту малолітньої або неповнолітньої особи, встановленими ч. 2 ст. 226 КПК: без перерви - до однієї години, а в цілому - до двох годин на день.

С т а т т я 491. Участь законного представника, педагога, психолога або лікаря в допиті неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого

1. Якщо неповнолітній не досяг шістнадцятирічного віку або якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, на його допиті за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду або за клопотанням захисника за­безпечується участь законного представника, педагога чи психолога, а у разі необхідності - лікаря.

2. До початку допиту законному представнику, педагогу, психологу або лікарю роз'яснюється їхнє право ставити запитання неповнолітньо­му підозрюваному чи обвинуваченому. Слідчий, прокурор вправі відвести поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути занесено до протоколу.

1. Про загальні положення щодо участі педагога, психолога, законного представника, лікаря в слідчих (розшукових) діях за участі малолітньої або не­повнолітньої особи див. коментар до ст. 227 КПК.

2. Участь педагога, психолога, законного представника, лікаря під час допиту неповнолітнього підозрюваного не є обов'язковою. Ініціювати їхню участь у допиті вправі слідчий, прокурор або захисник. Про їх залучення до допиту вправі клопотати неповнолітній підозрюваний або його законний пред­ставник. Вирішуючи питання про участь цих осіб у допиті, треба заздалегідь з'ясувати, чи не перешкоджатиме це наданню неповнолітнім повних і правди­вих показань.

Участь педагога, психолога може бути необхідною у разі, якщо потрібни­ми є спеціальні знання у галузі педагогіки чи психології.

3. Факт наявності у неповнолітнього підозрюваного розумової відсталості має бути констатований у висновку психологічної або психолого-психіатричної експертизи. Однак коли необхідність допиту неповнолітнього підозрюваного, щодо якого у матеріалах кримінального провадження є дані про його розумову відсталість, але відповідна експертиза ще не призначена, а призначена ще не за­вершена, то допит має бути проведений у присутності педагога або психолога.

Стаття 492. Застосування до неповнолітнього підозрюваного, обви­нуваченого запобіжного заходу

1. За наявності підстав, передбачених цим Кодексом, до неповноліт­нього з урахуванням його вікових та психологічних особливостей, роду за­нять може бути застосовано один із запобіжних заходів, передбачених цим Кодексом.

2. Затримання та тримання під вартою можуть застосовуватися до не­повнолітнього лише у разі, якщо він підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, за умови, що застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить запобігання ризикам, зазначе­ним у статті 177 цього Кодексу.

3. Про затримання і взяття під варту неповнолітнього негайно спові­щаються його батьки чи особи, які їх замінюють.

1. Щодо неповнолітнього підозрюваного може бути застосовано один із запобіжних заходів, передбачених гл. 18 КПК. Про застосування щодо нього запобіжного заходу у виді нагляду див. ст. 493 КПК.

2. Обираючи щодо неповнолітнього запобіжний захід, суд, окрім загальних підстав, повинен також ураховувати його вікові та психологічні особливості.

Відповідно до ст. 37 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 р. і ратифікованої Верховною Радою Укра­їни 27 лютого 1991 p., міститься положення про те, що «арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюється згідно з законом та використовується лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу».

Згідно з п. 13.2 «Пекінських правил» утримання під вартою до суду за можливістю має замінюватись іншими альтернативними заходами. Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України від 26 квітня 2001 р. «Про охорону дитинства» за­тримання та арешт неповнолітніх застосовується як винятковий захід і тільки у випадках та порядку, встановлених законом. Про затримання дитини відповідні органи негайно повідомляють батьків чи осіб, які їх замінюють, а також органи прокуратури. Забороняється утримання дитини в одному приміщенні з дорос­лими затриманими, арештованими чи засудженими особами.

Підстави затримання неповнолітнього є такими ж самими, як і для дорослих.

3. Під час підготовчого провадження справи про кримінальне правопо­рушення, вчинене неповнолітнім, суддя повинен з'ясувати, чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу. Особливо виважено слід підходити до обрання неповнолітньому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. При цьому необхідно враховувати, що такий запобіжний захід може за­стосовуватися лише у виняткових випадках, коли це зумовлено тяжкістю злочи­ну (тяжкий або особливо тяжкий злочин), у вчиненні якого підозрюється непо­внолітній. Приймаючи рішення з цього питання, суд має дослідити обставини, які враховуються при обранні запобіжного заходу, - стан здоров'я неповноліт­нього, його сімейний і матеріальний стан, стосунки з батьками, дієвість існую­чого контролю за його поведінкою, вид діяльності, місце проживання, дані про попередні судимості, соціальні зв'язки, схильності, спосіб життя, поведінку під час провадження у цьому або іншому кримінальному провадженні, наявність чинників, обставин чи визнання ним моральних цінностей, які дозволяють про­гнозувати його поведінку. Зазначені обставини можуть з'ясовуватися шляхом опитування батьків, опікунів, піклувальників, представників адміністрації за місцем роботи чи навчання неповнолітнього тощо.

4. У мотивувальній частині рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту слідчий суддя чи суд повинен зазначити, чому конкрет­ний випадок взяття під варту неповнолітнього розглядається як винятковий і

Дата добавления: 2015-06-25