Обвинуваченого 4 страница. ди внаслідок визнання винуватості «на користь третіх осіб», нереалістичних обіцянок щодо покарання, відшкодування шкоди чи застосовних санкцій або взагалі

ди внаслідок визнання винуватості «на користь третіх осіб», нереалістичних обіцянок щодо покарання, відшкодування шкоди чи застосовних санкцій або взагалі незастосування покарання з боку прокурора чи адвоката, не засноване на фактичних або юридичних обставинах справи тощо, тобто виключає можли­вість встановлення законності та обгрунтованості такої угоди); ґ) дії будь-яких інших обставин, крім тих, що передбачені в угоді (прикладом може слугувати відсутність справжньої винуватості особи та визнання винуватості або намір укладення угоди з метою запобігання невизначеності судового розгляду та по­карання в результаті такого розгляду).

7. Важливість з'ясування дійсного бажання обвинуваченого вступити у переговорний процес з обвинувачем щодо визнання своєї винуватості, тобто пересвідчитися у добровільності зізнання у вчиненні злочину є головним елементом аналізу відповідності будь-якої угоди вимогам закону. Відсутність дійсної добровільності вступу у переговори про визнання винуватості або «справжньої добровільності» визнання винуватості може призвести до відмови суду прийняти зізнання особи у вчиненні злочину, що, в свою чергу, матиме наслідком скасування судом усіх попередніх домовленостей щодо справи між сторонами. Зокрема, суд має пересвідчитися, наскільки обвинувачений зробив усвідомлений вибір, укладаючи угоду. Суд може перевірити, чи не був такий вибір зумовлений виключно бажанням завершити справу швидко, без участі суду присяжних та не привертаючи уваги громадськості та засобів масової інформації, чи бажанням бути обвинуваченим у вчиненні менш тяжких злочинів, заручившись підтримкою прокурора щодо отримання менш суворого покарання або взагалі звільнення від покарання за окремими епізодами справи, Європейський суд з прав людини частково розглядав проблему через призму часткової відмови від права на справедливий суд у справі «Девеер проти Бельгії». У цій справі заявник мав можливість визнати свою вину у злочині (несплата податків), який він насправді не вчиняв, та сплатити штраф, що становив суму приблизно в 300 разів меншу, ніж та сума, що могла б бути застосованою, якби його було визнано винуватим у результаті судового розгляду справи. Питання непропорційності вибору між можливими результатами внаслідок судового розгляду та у випадку укладення угоди про визнання винуватості і було предметом розгляду Європейського суду, який визнав, що повна відмова від цього права неможлива, а отже, держава та її судові органи зобов'язані забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних справ шляхом спрощеного та скороченого розгляду.

8. Проблема справжньої добровільності заявленого клопотання про визнання винуватості може також виникати під час провадження у справах, пов'язаних із розслідуванням злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями, у складних справах, в яких злочини вчинялися групами осіб. У них справах другорядні учасники кримінальних угруповувань можуть брати на себе вину за вчинені злочини. Це також стосується і справ, де особа заздалегідь

-. 981

та за попередньою домовленістю виконувала функцію того, хто буде нфсти відповідальність за вчинені групою злочинні діяння. У таких випадках прокурор може запропонувати учаснику злочинного угруповання дати свідчення проти інших осіб взамін на зміну або скасування обвинувачення, висунутого у справі. За цих обставин обвинувачений може бути фактично невинуватим у тому злочині, в якому його обвинувачено, проте з урахуванням зазначених негативних наслідків, до яких може призвести повний судовий розгляд, він може зробити вибір на користь клопотання про визнання винуватості. Суд зобов'язаний відхиляти такі клопотання про визнання винуватості, оскільки вони не грунтуються на фактах справи. Проблема дійсності клопотання про визнання вини особливо стосується справ, що можуть розглядаються судом присяжних, які з погляду практики країн, де існує цей вид судового провадження, є найбільш непередбачуваними щодо результату кримінального провадження. У таких справах особа, що мала б постати перед судом присяжних, за порадою та тиском з боку адвоката або за наявності «відвертої» ініціативи прокурора, обирає клопотання про визнання винуватості як спосіб ухилення від повного судового розгляду судом присяжних. Слід зазначити, що обвинувачений може також вступити у переговори щодо укладення угоди у випадках каяття у вчиненому, що є позитивним з точки зору завдань кримінального судочинства, або навіть суто прагматично бажаючи отримати відповідні «поблажки» від прокурора під час висунення обвинувачення, наприклад, у вчиненні менш тяжкого злочину, що також може розцінюватися як потенційна можливість виправлення особи в подальшому. Такі випадки повинні чітко фіксуватися судом під час розгляду угоди про визнання винуватості та за наявності підстав вважати, що угода не була дійсно добровільною, суд має відхиляти таку угоду та направляти справу на розгляд в загальному порядку провадження або на подальше розслідування в загальному порядку.

9. Слід підкреслити, що обов'язком суду у випадку будь-яких, навіть мі­німальних, сумнівів стосовно добровільності угоди, є витребовування доку­ментів, зокрема, скарг підозрюваного чи обвинуваченого стосовно зазначених обставин. Витребовування додаткових матеріалів дасть можливість суду пере­свідчитися в добровільності угоди. При цьому за наявності скарг на застосуван­ня незаконних методів ведення слідства обов'язком суду буде витребовування відповідних медичних документів, оглядів, експертних висновків, процесуаль­них документів, прийнятих на підставі скарг тощо. Суд також може провести додаткову перевірку на підставі сумнівів у добровільності угоди, опитавши у судовому засіданні осіб, які можуть надати додаткові відомості щодо обставин укладення угоди та ступеня добровільної участі особи в угоді (співробітників правоохоронних органів, родичів обвинуваченого або підсудного, співкамерни-ків, лікаря тощо). Одним із важливих елементів спростування сумнівів стосов­но недобровільності угоди є те, що при заявленні клопотань щодо угод та обго­воренні умов угод обвинуваченому або підсудному належно забезпечено його право на захист, що при цьому адвокат переконався б у добровільності угоди та

її дійсності, а також роз'яснив юридичні наслідки угоди обвинуваченому. Знову ж таки, за загальним принципом кримінального судочинства будь-які сумніви стосовно вини особи, навіть за наявності клопотання про її визнання, повинні тлумачитися судом на користь особи, а отже, на користь відмови у затвердженні клопотання про визнання вини (частини 2 та 4 ст. 17 КПК).

10. Підставами відмови в затвердженні угоди є як формальні підстави, так і підстави матеріального характеру. Зокрема, такими підставами є невідповід­ність вимогам ст.ст. 471 та 472 КПК стосовно змісту угод (неузгодження осно­вних обов'язкових елементів угоди про примирення або про визнання винува­тості), або укладення угоди за ініціативою сторін або осіб, які не можуть бути ініціаторами угоди відповідно до ч. 1 та 2 ст. 469 КПК. Наприклад, ініціатором угод не може бути суддя, слідчий, прокурор. Матеріальними підставами від­мови слід вважати відсутність добровільної угоди, її невідповідність вимогам матеріального кримінального закону та наявності інших чинників, передбаче­них ч. 7 ст. 474 КПК.

11. За наявності однієї з цих підстав, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК, або за наявності кількох підстав у їх сукупності суд зобов'язаний відмовити у за­твердженні угоди, повідомивши сторонам, що відповідно до ч. 8 ст. 474 КПК вони не мають права на повторне звернення з угодою в одному кримінальному провадженні. Суд також оголошує сторонам та учасникам процесу про продо­вження досудового розслідування або судового провадження у загальному по­рядку. Додатковою підставою для перевірки угоди про визнання вини у випадку її ініціювання прокурором може бути наявність обставин, зазначених у ст. 470 КПК, які прокурор повинен урахувати при ініціюванні угоди про визнання ви­нуватості. Щодо перевірки угоди про примирення, то обставинами перевірки можуть бути такі, за яких прокурор або слідчий не роз'яснили стороні захисту її права на примирення та механізм їх реалізації (ч. 7 ст. 469 КПК).

12. Угода як скорочена та спрощена форма розгляду кримінальних справ не передбачає наявності всього процесу слухання справи в суді. Відповідно до цієї процедури неповного судового розгляду з'ясовується питання добровіль­ності та справжності волевиявлення особи стосовно укладення угоди та заяв­ления клопотання про визнання винуватості чи примирення сторін. У зв'язку з цим під час слухання справи не застосовуються всі процесуальні гарантії, пе­редбачені для повного судового розгляду. Угода не є обов'язковою для суду. Суд вправі не затвердити угоду, якщо має обгрунтовані сумніви щодо відповідності угоди фактичним обставинам справи або сумніви стосовно справедливості запропонованої в угоді міри покарання чи юридичній кваліфікації діяння. Якщо суддя дійде висновку, що обвинувачення, з яким погоджується обвинувачений, є обгрунтованим, що підтверджується відповідними доказами, зібраними у кримінальному провадженні законним шляхом, і відповідає фактичним обставинам справи та юридичній кваліфікації діяння, він виносить обвинувальний вирок і призначає підсудному покарання, передбачене угодою аоо таку міру покарання, яка згідно з Кримінальним кодексом України

-. 983

відповідає обставинам цієї справи. Обвинувальний вирок на підставі у^оди повинен відповідати положенням ст.ст. 373 та 374 КПК, з урахуванням ^имог ч. З ст. 475 КПК щодо вироку на підставі угод. Після проголошення в/іроку суддя роз'яснює сторонам їхнє право на його оскарження, порядок і йтроки оскарження та порядок набрання вироком законної сили. Клопотання про укладення угоди у разі його неприйняття судом не може вважатися доказом по справі та бути підставою для притягнення особи до будь-якого виду юридичної відповідальності.

Стаття 475. Вирок на підставі угоди

1. Якщо суд переконається, шо угода може бути затверджена, він ухва­лює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

2. Вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків з урахуванням особливостей, передбачених части­ною третьою цієї статті.

3. Мотивувальна частина вироку на підставі угоди мас містити: фор­мулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопору­шення, у вчиненні якого обвинувачувалася особа; відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та визначена міра покарання; мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам цього Кодексу та закону і ухваленні вироку, та положення закону, якими він ке­рувався.

У резолютивній частині вироку на підставі угоди повинно міститися рішення про затвердження угоди із зазначенням її реквізитів, рішення про винуватість особи із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, рішення про призначення узгодженої сторонами міри покарання за кожним з обвинувачень та остаточна міра покарання, а також інші відомості, передбачені статтею 374 цього Кодексу.

4. Вирок на підставі угоди може бути оскаржений у порядку, передба­ченому цим Кодексом, з підстав, передбачених статтею 394 цього Кодексу.

1. Винесення вироку на підставі угод регулюється положеннями ст. 475 КПК. Відповідно до ч. 1 ст. 475 КПК суд може затвердити угоду, яка відповідає вимогам ст. 474 КПК, та ухвалити вирок, при цьому затвердивши узгоджену сторонами міру покарання, що відповідає вимогам кримінального закону. Ви­рок на підставі угоди має відповідати формальним вимогам обвинувального вироку, однак:

- мотивувальна частина вироку на підставі угоди має містити: формулю­вання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні яко­го обвинувачувалася особа; відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та

984.

визначену міру покарання; мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам КПК та закону і ухваленні вироку, та поло-женнДзакону, якими він керувався;

езолютивна частина вироку на підставі угоди повинна містити рішення про заівердження угоди із зазначенням її реквізитів, рішення про винуватість особи is зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, рішення про призначення узгодженої сторонами міри пока­рання за кожним з обвинувачень та остаточну міру покарання, а також інші відомості, передбачені ст. 374 КПК.

2. Мотивувальна частина вироку на підставі угоди має містити формулю­вання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про криміналь­ну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувалася особа та стосовно якої сторони домовились. Мотиву­вальна частина також повинна містити відомості про укладену угоду, її рекві­зити або містити повний зміст самої угоди, що повинен відображати елементи, передбачені в ст.ст. 471 та 472 КПК. Суд, розглядаючи угоду, повинен навести мотиви, з яких він виходив при вирішенні питання про відповідність угоди ви­могам КПК та закону і ухваленні вироку, та положення закону, якими він керу­вався. Зокрема, суд, посилаючись на положення ст. 474 КПК, повинен навести обгрунтування того, що угода є добровільною, відповідає фактичним матеріа­лам справи та вимогам закону.

3. Щодо резолютивної частини вироку на підставі угоди, то вона повинна містити рішення про затвердження угоди із зазначенням її реквізитів та викладенням короткого змісту домовленості між сторонами, висновок суду про винуватість особи із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, а також рішення про призначення узгодже­ної сторонами міри покарання за кожним з обвинувачень та остаточну міру покарання, яка призначається підсудному. Суд також повинен дотриматись загальних вимог щодо вироку та стосовно інших відомостей, передбачених ст. 374 КПК.

4. Оскарження вироку на підставі угоди про примирення може бути здій­снено у порядку та з підстав, наведених у ст. 394 КПК, яка передбачає можли­вість такого оскарження потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим, захис­ником, законним представником. Підставами такого оскарження можуть бути призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди, або ухвалення вироку без згоди на призначення покарання. Окремою підста­вою оскарження може бути невиконання судом вимог стосовно добровільності та дійсності укладеної угоди, а також нероз'яснення наслідків укладення угоди. Оскарження вироку потерпілим, його представником, законним представником здійснюється виключно з підстав призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди, або ухвалення вироку без згоди на призначення покарання чи нероз'яснення наслідків укладення угоди. Прокурор може оскар­жувати вирок виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному

провадження у випадку, якщо угода не могла бути укладена (наприклад, стосов­но тяжкого злочину, тобто за наявності підстав, передбачених ч. З ст. 469 КПК).

5. Згідно з ч. 4 ст. 394 КПК вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватостй може бути оскаржений обвинуваченим, його захисником, законним представником. Ви­ключними підставами для такого оскарження можуть бути: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди або ухвалення вироку без згоди на призначення покарання, а також невиконання судом вимог стосовно судо­вого провадження на підставі угоди, в тому числі роз'яснення наслідків укладення угоди. Прокурор може оскаржити такий вирок лише у випадку призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди, або затвердження су­дом угоди у провадженні, в якому угода не може бути укладена (відповідно до ч. 4 ст. 469 КПК у провадженні за участі потерпілого угода не може бути укладена).

6. Відповідно до ст. 407 КПК суд апеляційної інстанції за наявності на те законних підстав має право скасувати вирок і направити кримінальне про­вадження до суду першої інстанції для проведення судового провадження у за­гальному порядку, якщо угода була укладена під час судового провадження, або до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була укладена під час досудового розслідуван­ня. Підставами для такого скасування є призначення судом першої інстанції по­карання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди або ухвалення вироку без згоди на призначення покарання, а також невиконання судом вимог стосовно судового провадження на підставі угоди (відсутність перевірки судом дійсності та добровільності угоди про визнання винуватості), в тому числі нероз'яснення судом наслідків укладення угоди. Крім того, підставою для скасування вироку на підставі угоди є затвердження судом угоди у провадженні, в якому угода не може бути укладена (ч. 4 ст. 469 КПК). Окремими елементами судового пере­гляду угоди можуть бути роль прокурора та слідчого в досягненні угоди про примирення або про визнання винуватості (ч. 7 ст. 469 та ст. 470 КПК).

7. Перевірка виконання судом першої інстанції вимог стосовно судово­го провадження на підставі угоди, відповідно до ст. 407 КПК, має включати дотримання законності, обгрунтованості та справедливості винесеного на основі клопотання про визнання винуватості вироку у справі. Підставами для скасування або зміни вироку в апеляційному порядку мають також бути, крім підстав, розглянутих у п. 5 коментаря до ст. 475 КПК, можуть бути прямо передбачені в ст. 407 КПК: невідповідність висновків суду викладеним у вироку фактичним обставинам кримінальної справи, встановленим судом першої інстанції, а також порушення судом першої інстанції кримінального процесуального закону або неправильне застосування кримінального закону.

Стаття 476. Наслідки невиконання угоди

1. У разі невиконання угоди про примирення або про визнання ви­нуватості потерпілий чи прокурор відповідно мають право звернутися до

986.

су.іу,\який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким іатверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення.

2. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, роз­глядається в судовому засіданні за участю сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження. Відсутність інших учасників судо­вого провадження не є перешкодою для судового розгляду.

3. Суд своєю ухвалою скасовує вирок, яким затверджена угода, якщо особа, яка звернулася з відповідним клопотанням, доведе, що засуджений не виконав умови угоди. Наслідком скасування вироку є призначення су­дового розгляду в загальному порядку або направлення матеріалів прова­дження для завершення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була ініційована на стадії досудового розслідування.

4. Ухвала про скасування вироку, яким була затверджена угода, або про відмову у скасуванні вироку може бути оскаржена в апеляційному порядку.

5. Умисне невиконання угоди є підстазою для притягнення особи до відповідальності, встановленої законом.

1. Наслідками невиконання умов угод відповідно до ч. 4 ст. 476 КПК може бути скасування вироку та направлення справи на новий розгляд судом у загаль­ному порядку. Власне, умисне невиконання умов угоди про примирення або про визнання винуватості є підставою для притягнення особи до відповідаль­ності, встановленої законом (ч. 5 ст. 476 КПК). Особами, що можуть звернутися до суду з клопотанням про скасування вироку, є прокурор та потерпілий. Як ви­ключний засіб забезпечення виконання вимог угоди таке клопотання повинно бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального право­порушення (ч. 1 ст. 476 КПК).

2. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, розгля­дається в судовому засіданні за участі сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження, відсутність інших учасників судового прова­дження не є перешкодою для судового розгляду (ч. 2 ст. 476 КПК). Результатом такого оскарження є встановлення того, чи дотрималася особа вимог угоди і у випадку недотримання - як наслідок - суд може скасувати вирок на підставі угоди та призначити новий судовий розгляд у загальному порядку. Іншим ва­ріантом рішення суду є направлення матеріалів провадження для завершення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була ініційована на стадії досудового розслідування (ч. З ст. 476 КПК). За результатами розгляду клопотання про скасування вироку суд виносить ухвалу, яка може бути оскар­жена тільки в апеляційному порядку (ч. 4 ст. 476 КПК). Кодекс не передбачає можливості касаційного оскарження таких ухвал.

. 987

Глава 36. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення

Стаття 477. Поняття кримінального провадження у формі приват­ного обвинувачення

І. Кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на під­ставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбаче­них:

1) частиною першою статті 122 (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження без обтяжуючих обставин), статтею 125 (умисне легке тілесне ушкодження), частиною першою статті 126 (умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій без обтяжуючих обставин), час­тиною першою статті 129 (погроза вбивством без обтяжуючих обставин), статтею 132 (розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невилі­ковної інфекційної хвороби), частиною першою статті 133 (зараження вене­ричною хворобою без обтяжуючих обставин), частиною першою статті 135 (залишення в небезпеці без обтяжуючих обставин), частиною першою стат­ті 136 (ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, без обтяжуючих обставин), частиною першою статті 139 (ненадання допомоги хворому медичним працівником без обтяжуючих обставин), час­тиною першою статті 142 (незаконне проведення дослідів над людиною без обтяжуючих обставин), статтею 145 (незаконне розголошення лікарської таємниці), частиною першою статті 152 (зґвалтування без обтяжуючих об­ставин), статтею 154 (примушування до вступу в статевий зв'язок), части­ною першою статті 161 (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань без обтя­жуючих обставин), частиною першою статті 162 (порушення недоторкан­ності житла без обтяжуючих обставин), частиною першою статті 163 (по­рушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, без обтяжуючих обставин), частиною першою статті 164 (ухилення від сплати аліментів на утримання дітей без обтяжуючих обставин), частиною пер­шою статті 165 (ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків без обтяжуючих обставин), частиною першою статті 168 (розголо­шення таємниці усиновлення (удочеріння) без обтяжуючих обставин), час­тиною першою статті 176 (порушення авторського права і суміжних прав без обтяжуючих обставин), частиною першою статті 177 (порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтеграль­ної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію), статтею 180 (перешкоджання здійсненню релігійного обряду), статтею 182 (порушення недоторканності приватного життя), частиною першою статті 194 (умис-

988.

не знищення або пошкодження майна без обтяжуючих обставин), статтею 195 (ноі роза знищення майна), статтею 197 (порушення обов'язків щодо охорони майна), статтею 203' (незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва), час­тиною першою статті 206 (протидія законній господарській діяльності без обтяжуючих обставин), статтею 219 (доведення до банкрутства - щодо дій, якими завдано шкоду кредиторам), статтею 229 (незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого за­значення походження товару), статтею 231 (незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю), статтею 232 (розголошення комерційної або банківської таємниці), статтею 232' (незаконне використання ііісаііюр­ської інформації - щодо дій, якими заподіяно шкоду правам, свободам та інтересам окремих громадян або інтересам юридичних осіб), статтею 232² (приховування інформації про діяльність емітента), частиною першою статті 355 (примушування до виконання чи невиконання цивільно-право­вих зобов'язань без обтяжуючих обставин), статтею 356 (самоправство -щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян або інтересам власника), частиною першою статті 361 (несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку, без обтяжуючих обставин), частиною першою статті 362 (несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних ма­шинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має пра­во доступу до неї, без обтяжуючих обставин), статтею 364' (зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми), статтею 365' (перевищення повноважень службовою особою юридичної особи приватного права не­залежно від організаційно-правової форми), статтею 365² (зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги) Кримінального кодексу України;

2) частиною другою статті 122 (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження за обтяжуючих обставин), частиною другою статті 126 (побої і мордування за обтяжуючих обставин, за виключенням випадків, якщо такі дії вчинені групою осіб), статтею 128 (необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження), частиною першою статті 130 (свідоме по­ставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту лю­дини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини), частиною першою статті 146 (незаконне позбавлення волі або викрадення людини без обтяжуючих обставин), частина друга стат­ті 152 (зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-155 Кримінального

- 989

кодексу України), частиною першою статті 153 (насильницьке задоволен­ня статевої пристрасті неприродним способом), частиною першою статті 286 (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації тран­спорту особами, які керують транспортними засобами, беї обтяжуючих обставин), частиною першою статті 296 (хуліганство беї обтяжуючих об­ставин), частиною другою статті 361 (несанкціоноване втручання в робо­ту електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку, за обтяжуючих об­ставин), частиною другою статті 362 (несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на но­сіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї) Кри­мінального кодексу України - якщо вони вчинені чоловіком (дружиною) потерпілого;

3) статтею 185 (крадіжка, крім крадіжки, вчиненої організованою групою), статтею 186 (грабіж, крім грабежу, вчиненого організованою групою), статтею 189 (вимагання, крім вимагання, вчиненого організова­ною групою, а також поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи), статтею 190 (шахрайство, крім шахрайства, вчинено­го організованою групою), статтею 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, крім вчиненого організованою групою, або шкода від якого завдана державним інтересам), статтею 192 (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою), частинами першою або другою статті 289 (незакон­не заволодіння транспортним засобом без особливо обтяжуючих обставин), статтею 357 (викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службо­вим становищем або їх пошкодження) Кримінального кодексу України -якщо вони вчинені чоловіком (дружиною) потерпілого, іншим близьким родичем чи членом сім'ї потерпілого, або якщо вони вчинені особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого.

1. Відповідно до ст. 25 КПК прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосеред­нього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх перед­бачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушен­ня та особи, яка його вчинила. Ці положення становлять зміст публічності як засади кримінального провадження.

2. За загальними правилами наявність чи відсутність заяви потерпілого та його позиція не мають принципового значення для здійснення криміналь­ного провадження, адже відповідні відомості можуть бути внесені до Єдиного

Дата добавления: 2015-06-25