Романтизм у Німеччині

Романтизм у Німеччині пройшов 3 етапи розвитку: 1 етап - ранній (ієнський) - з 1795 до 1805 рр. У цей період була розроблена естетична теорія німецького романтизму і створені твори Ф. Шлегеля і Новаліса. Засновниками школи сієнського романтизму були брати Шлегелі - Фрідріх і Август Вільгельм. їх будинок на межі 18-19 ст. став осередком молодих невизнаних талантів. До кола єзуїтських романтиків входили: поет і прозаїк Новаліс, драматург Людвіг Тік, філософ Фіхте.Німецькі романтики наділяли свого героя творчим талантом: поет, музикант, художник силою своєї фантазії перетворював світ, який лише віддалено нагадував реальність. Міф, казка, легенда, переказ складали ґрунт мистецтва сієнських романтиків. Вони ідеалізували далеке минуле (Середньовіччя), яке намагалися співставити із сучасним суспільним розвитком.естетична система сієнських романтиків характеризувалася намаганням відійти від показу реальної конкретно-історичної дійсності і зверненням до внутрішнього світу людини.

Саме ієнські романтики першими зробили вагомий внесок у розробку теорії роману і зі своїх суб'єктивно-романтичних позицій передбачили його бурхливий розквіт у літературі XIX ст.

2 етап - гейдельбергський - з 1806 до 1815 рр. Центром романтичного руху в цей період став університет у м. Гейдельберг, де навчались, а потім викладали К.Брентано і Л.А.Арнім, які відіграли провідну роль у романтичному русі на другому його етапі. Гейдельбергські романтики присвятили себе вивченню і збиранню німецького фольклору. У їхній творчості посилювалося відчуття трагічності буття, що мало історичний вплив і втілювалось у фантастиці, ворожій особистості.В гурток гейдельбергських романтиків входили відомі збирачі німецьких казок брати Грімм. На різних етапах творчості до них був близький Е.Т.А.Гофман. 3 етап - пізній романтизм - з 1815 до 1848 р. Центр романтичного руху перейшов до столиці Прусії - Берліна. З Берліном пов'язаний самий плідний період у творчості Е.Т.А.Гофмана, тут же вийшла перша поетична книжка Г.Гейне. Однак у подальшому через широке розповсюдження романтизму по всій Німеччині і за її межами Берлін втрачає свою провідну роль у романтичному русі, оскільки виникає ряд локальних шкіл, а головне - проявляються такі яскраві індивідуальності, як Бюхнер і Гейне, які стають лідерами в літературному процесі всієї країни. РоманНовалиса сповнений ліричних пісень, по пісні кожного героя, жінка зі Сходу співає свою пісню, є пісня у співака в атлантичної казці, є дві пісні у рудокопа,Клингзор співає хвалу провину. УНовалиса співаючий не артист, проспівана їм пісня – це сам, він співає і перетворюється на пісню, пісня його лірична душа, після пісні немає особливої потреби у присутності. Загальна стихія життя, - «музика», як її іменували романтики, - крізь пісні, ніби крізь вікна, вона заглядає уроман.[6] Требаписательствовать, коли б ти був композитором, - в одному з фрагментівНовалиса. ПоетКлингзор наставляє свого учняОфтердингена: хаос у кожному поетичному творі повинен просвічувати крізь покрови правильності і близько. У вашому романіНовалиса ми спостерігаємо, як у часів, то тут, то там просвічує хаос.

Дюруа Жорж(Милый друг)

Дюруа Жорж (Милый друг) — выходец из нормандских крестьян, так и не получив диплома бакалавра, два года служил унтер-офицером в захолустных крепостях на юге Алжира. Он приезжает в Париж, служит мелким чиновником и мечтает о карьере. Встречает на улице своего сослуживца по гусарскому полку Шарля Форестье, который устраивает его работать в газете «Французская жизнь» и впервые приводит его в «Фоли-Бержер», где сразу обнаруживается его мужское обаяние. Не в силах написать своей первой статьи, Д. пользуется помощью Мадлены Форестье. Благодаря репортерской деятельности Д. проникает за кулисы театра и политики, в кулуары палаты депутатов и передние государственных деятелей, но при этом не способен дописать фельетон, начатый для него Мадленой. Он соблазняет Клотильду де Марель, дочь которой Лоринна называет Д. «Милым другом». Специально для свиданий с ним Клотильда снимает квартиру, а во время безденежья тайком подсовывает деньги. Чтобы улучшить свое служебное положение, Д. советуется, предварительно признавшись в любви, с Мадленой Форестье, которая советует ему обратиться к супруге главного редактора г-же Вальтер. Д. получает место заведующего отделом хроники. Уличенный во лжи сотрудником газеты «Перо» Луи Лангремоном, он вынужден вызвать его на дуэль, при подготовке к которой выясняется, что бывший унтер-офицер Д. плохо стреляет. После дуэли Д. выдвигается в разряд присяжных фельетонистов «Французской жизни». После смерти Форестье Д. женится на Мадлене, которая заставляет его превратить фамилию Д. в дворянскую «Дю Руа де Кантель», а впоследствии получить баронский титул. Он искренне увлечен своей женой, но ему все время мешают воспоминания о Форестье, место которого он занял и в постели, и на службе, получив предназначавшийся ему орден Почетного легиона. Узнав от Мадлены, что в него влюблена г-жа Вальтер, он соблазняет ее, привлеченный трудностями победы. Жорж заставляет свою жену разделить с ним пополам наследство ее бывшего любовника графа де Водрека. Он решает развестись с нею, чтобы жениться на дочери г-на Вальтера Сюзанне, которая в него влюблена. Он застает врасплох жену с министром иностранных дел Ларош-Матье, который будет вынужден уйти в отставку. Д. организует увоз Сюзанны и добивается согласия на свадьбу. Жорж становится главным редактором газеты и венчается в церкви с Сюзанной, думая о скором свидании с г-жой де Марель и мечтая допрыгнуть до дверей Бурбонского дворца.

Дата добавления: 2015-06-26