Політика обов’язкових резервних вимог

Одним із інструментів грошово-кредитного регулювання, що активно застосовується центральним банком, є резервні вимоги щодо зобов'язань комерційних банків. Цей інструмент відзна­чається простотою у застосуванні, що разом із безпосереднім впливом на рівень ліквідності комерційних банків робить його вельми привабливим.

Обов'язкові резерви (геяиігесі гезегуез) є часткою (нормою у процентах) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка згідно з чинним законодавством або встановленими нормативними актами має зберігатись у формі касової готівки комерційних банків та їхніх депозитів у центральному банку.

Резервні вимоги відносять до непрямих монетарних інстру­ментів, хоча їх ступінь впливу на стан і розвиток ринку зазвичай розглядається як слабкий і незначний, а такі непрямі монетарні інструменти, як, наприклад, операції на відкритому ринку, аукціони рефінансування, валютні свопи, вважаються такими, що мають значний ступінь впливу.

Змінюючи норму обов'язкового резерву, центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов'язкових резервів, комерційні банки отримують можливість збільшити ліквідність своїх активів і вдатися через додаткове кредитування до емісії нових грошей. Коли норма резерву підвищується, ці можливості звужуються.

Як інструмент грошової політики мінімальні резерви виконують дві функції:

служать поточному регулюванню ліквідності на грошовому рику(будучи елементом жорсткого регулювання); стримують емісію кредитних грошей комерційних банків.

Мінімальні резервні вимоги як інструмент монетарного регулю­вання виникли як забезпечення депозитів комерційних банків. Вони створюють умови для поточного регулювання банківської ліквідності, будучи інструментом "жорсткого регулювання".

Наявність банківських резервів відповідає й інтересам бан­ківської системи, оскільки вони виступають умовою нормального функціонування платіжно-розрахункового механізму банківської системи. До того ж банківські резерви виконують функцію страхування ненадійних позик: знижуючи ризикованість бан­ківських вкладень та мінімізуючи втрати від банкрутств банків, вони є гарантією стабільності банківської системи у цілому.

Метою застосування резервних вимог є:

· обмеження темпів зростання грошової маси;

· илучення надлишкових коштів із грошової сфери;

· формування жорсткого зв'язку між грошовою базою і грошовою масою; регулювання попиту на банківські ресурси.

Нині найпоширенішою формою встановлення резервних вимог є визначення норми резервування як процента від зобов'язань. При цьому вимоги можуть встановлюватися до загальної суми пасивів або до окремих їх частин, що на практиці зустрічається найчастіше. Загальновизнані пасиви для встановлення резервних вимог -строкові депозити і депозити до запитання.

НБУ здійснює контроль за дотриманням комерційними банками нормативу обов'язкового резервування, порівнюючи суму, що визначена на підставі встановленого нормативу, з фактичною середньоарифметичною сумою залишків коштів на кореспон­дентському рахунку банку. За недотримання комерційним банком нормативу резервування до комерційного банку можуть застосо­вуватися такі заходи впливу: за один випадок - письмове застереження щодо необхідності безумовного дотримання нормативу обов'язкового резервування; за другий випадок - штраф у розмірі не більше одного процента від суми зареєстрованого статутного фонду.

В Україні політика мінімальних резервних вимог застосо­вується Національним банком з 1992 р.

Починаючи з 2001 р. Національний банк, враховуючи ситуацію у грошово-кредитній сфері, значно лібералізував механізм форму­вання комерційними банками обов'язкових резервних вимог, а саме: норма мінімальних резервів застосовується диференційовано, залежно від характеру і строку вкладу; збільшився звітний період резервування з 15-ти днів до одного місяця; заходи впливу за порушення комерційними банками нормативу резервування стали більш поміркованими.

Дата добавления: 2015-06-26