Обвинувачений визнає себе винним частково

У цій ситуації показання обвинуваченого містять свідчення, що супере­чать матеріалам справи. У таких випадках рекомендується:

- почати допит із відволікаючої бесіди на тему, не пов'язану з розслідува­ним злочином;

- вислухати показання обвинуваченого до кінця, не перебиваючи його, та ретельно їх зафіксувати;

- шляхом аналізу показань виявити суперечності та роз'яснити їх суть об­винуваченому;

- поступово пред'являти обвинуваченому окремі докази та інші матеріа­ли, що викривають його неправдиві свідчення.

Пред'явлення обвинуваченому доказів та даних, отриманих шляхом здійс­нення оперативно-розшукової діяльності, є ефективним тактичним прийомом для викриття обвинуваченого у неправдивих показаннях. Необхідно зазначи­ти, що для викриття неправдивих показань обвинуваченого можуть бути ви­користані тільки перевірені, достовірні факти. Тактичні прийоми пред'явлення доказів під час допиту можуть бути: згадування про докази; перелік доказів; надання можливості допитуваному оглянути окремі докази; демонстрація дока­зів, яка може здійснюватися шляхом: а) пред'явлення доказів у порядку зро­стання їх важливості у справі; б) пред'явлення сукупності доказів; в) пред'яв­лення найбільш важливого (головного) доказу. Необхідно однак мати на увазі, що пред'явлення доказів з великими проміжками часу та без певної логічної послідовності, як правило, позитивного результату не дає. Наявні матеріали необхідно використати таким чином, щоб у обвинуваченого склалася думка про повну обізнаність слідчого щодо обставин розслідуваного злочину.

З метою отримання від обвинуваченого правдивих свідчень, слідчому до­цільно роз'яснити обвинуваченому зміст розділ IX ст. 45 КК України стосовно положення, що щире розкаяння та сприяння розкриттю злочину є обставина­ми, що пом'якшують кримінальну відповідальність.

3. Обвинувачений не визнає себе винним / дає неправдиві показання При підготовці до допиту необхідно ретельно вивчити особливості особи обвинуваченого, матеріали кримінальної справи, матеріали архівних кримі­нальних справ, якщо обвинувачений був раніше судимим, умови його життя, його схильності та інтереси. Під час проведення допиту обвинуваченого мож­на застосувати такі тактичні прийоми:

- поставити контрольні запитання щодо фактів, точно встановлених у справі;

- максимально деталізувати показання. Обвинувачений, який дає неправ­диві показання, як правило викладає обставини події в загальних рисах, схе­матично. Неспроможність обвинуваченого деталізувати свої показання викри­ває їх неправдивість. Якщо обвинувачений стверджує, що він має алібі, його необхідно також ретельно та детально допитати з цього питання для по­дальшої об'єктивної перевірки алібі;

- запропонувати обвинуваченому повторно викласти показання про подію в цілому або окремих її обставинах;

- оголосити показання інших обвинувачених, потерпілих, свідків. Доцільно ого­лошувати тільки ту частину показань, яка не викликає сумніву в їх достовірності;

- пред'явити обвинуваченому докази та інші матеріали справи, що свід­чать про його перебування і вчинення певних дій на місці злочину, або спрос­товують його алібі.

Процесуальний порядок допиту підозрюваного визначається ст. ст. 107, 134-136, 145, 146 КПК України. Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводиться негайно, у разі неможливості негайного допиту - не пізніше 24 годин після затримання.

Предметом допиту підозрюваного є обставини, на підставі яких особа бу­ла затримана, або до неї було обрано запобіжний захід до пред'явлення об­винувачення.

Готуючись до проведення допиту підозрюваного, необхідно: визначити предмет допиту; сформулювати запитання та визначити порядок їх послідов­ності; визначити, які докази та матеріали можуть бути використаними під час допиту для викриття підозрюваного; визначити послідовність проведення до­питів за наявності кількох підозрюваних.

Допит підозрюваного проводиться з використанням тактичних прийомів, які застосовуються під час допиту обвинуваченого. Тактика допиту залежить від моменту проведення допиту та обсягу інформації, якою володіє слідчий.

53.Особливості тактики допиту неповнолітніх

Підготовка і проведення допиту неповнолітніх зумовлені віковими особливостями допитуваної особи. Знання цих особливостей має ве­лике значення для обрання прийомів встановлення психологічного контакту, вибору режиму проведення допиту, здійснення впливу на неповнолітнього, оцінки його свідчень.

Неповнолітні — це особи, які не досягли 18років. У психологіч­ній літературі запропоновано шість вікових груп неповнолітніх:

1) дитячій вік (до 1 року);

2) раннє дитинство (від 1 до 3 років);

3) дошкільний вік (від 3 до 7 років);

4) молодший шкільний вік (від 7 до 11-12 років);

5) підлітковий вік (від 11 до 14-15 років);

6) старший шкільний вік (від 14 до 18 років).

Вікові особливості — це сукупність взаємопов’язаних типових для певного віку процесів, станів і властивостей, що виявляються у пове­дінці та вказують на загальну спрямованість розвитку особи. При розгляді психологічних особливостей неповнолітніх деяких вікових груп слід враховувати не тільки хронологічний вік, а й загальні якості культури і товариства, до якого вони належать, соціально-економічний стан, стать, індивідуально-типологічні якості.

Вік, починаючи з якого неповнолітній може виступати на допиті як свідок або потерпілий, у кримінально-процесуальному законодав­стві не визначено. У п. 3 ст. 69 КПК лише зазначено, що не можуть бути допитані як свідки особи, які згідно з висновком судово- психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають до­казове значення, і давати показання про них. Характерні для неповно­літніх особливості психіки не є психічними чи фізичними вадами, але вони, без сумніву, впливають на процес формування і давання показань. Практиці розслідування злочинів відомо чимало прикладів, коли діти віком 3-5 років повідомляли на допиті дані, які сприяли встановленню об’єктивної істини у справі. Разом з тим дітей реко­мендується допитувати тільки у крайніх випадках, бо допит може негативно вплинути на їх психіку.

Для дітей дошкільної вікової групи характерна кмітливість, їх сприй­няттю притаманна деталізація. При відтворенні події, що спостеріга­лася, діти можуть свідчити про факти, яких не помітили дорослі. У цьому віці діти не мають достатньої здатності до послідовного логічного мислення і можуть давати лише нескладні відповіді на зрозумілі їм запитання.

Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку характерними є наявність підвищеного навіювання та схильність до фантазування. Ці психологічні особливості необхідно враховувати у процесі допиту і при оцінці показань неповнолітнього.

Підлітковий вік — це перехідний етап від дитинства до дорослості. Принципово нова відмінна риса цього віку — «почуття дорослості». Підліткам притаманні імпульсивність, швидка зміна настрою, негати­візм. Ці якості можуть бути причиною відмови від спілкування зі слідчим і повідомлення необхідної інформації.

Старший шкільний вік — завершальний етап переходу до дорос­лості. У цей період визначаються життєві ідеали, обирається профе­сійна спрямованість, встановлюються мета і сенс життя. Для старшо­го шкільного віку характерна схильність до референтної (авторитетної) групи чи референта (найбільш авторитетної особи).

Якщо свідком є неповнолітній, який не досяг 14 років, допит має проводитися у присутності педагога. Присутність педагога при до­питі свідків віком від 14 до 16 років не є обов’язковою. Це питання у кожному випадку вирішує слідчий. У разі необхідності при допиті неповнолітнього свідка можуть бути присутніми лікар, батьки чи інші законні його представники (ст. 168 КПК). Згідно зі ст. 438 КПК при допиті неповнолітнього обвинуваченого присутність педагога або лікаря, батьків чи інших законних представників винесена на розсуд слідчого чи прокурора або може бути здійснена за клопотанням за­хисника.

Важливим питанням підготовки до допиту неповнолітнього є об­рання місця і обстановки допиту (вдома, у школі, кабінеті слідчого тощо), що має сприяти встановленню психологічного контакту і одер­жанню необхідної інформації. Треба заздалегідь підготувати запитан­ня, які необхідно з’ясувати у неповнолітнього. Вони мають бути про­стими, доступними для розуміння допитуваного. Виконання такого завдання забезпечується складанням плану допиту.

У процесі допиту неповнолітнього слідчому необхідно встановити з ним психологічний контакт. Для цього рекомендується провести бесіди на загальні теми (спорт, навчання, ігри, нові фільми, книжки та ін.), продемонструвати знання його потреб та інтересів. При допиті неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого слідчий має три­матися спокійно, доброзичливо, але й достатньо твердо. Така манера поведінки сприяє встановленню потрібного контакту з підлітком, на­лаштовує його на відверту розмову.

Неповнолітньому допитуваному слід допомогти у формуванні правдивих показань. Слідчий не повинен ставити запитання, що мають елементи навіювання (навідні запитання). Дуже обережно слід засто­совувати оголошення показань інших осіб. Постановка навідних за­питань нерідко є причиною виникнення добросовісних помилок у показаннях. Неправдиві ж показання неповнолітнього можуть бути наслідком помилкового розуміння «геройства», «товариськості».

Специфічними тактичними прийомами, що можуть застосовувати­ся при допитах неповнолітніх, є: роз’яснення важливості повідомлен­ня правдивих показань; демонстрація поінформованості про обстави­ни життя допитуваного, його потреби, інтереси; роз’яснення сутності та значення пред’явлених і оголошених матеріалів; роз’яснення не­правильно зайнятої позиції.

54. Поняття, завдання, види і об’єкти пред’явлення для впізнання.

Пред'явлення для впізнання ( ст.. 228-230) - слідча дія, що полягає у пред'явленні особі будь-якого об'єкта з метою його ототожнення або встановлення групової належності з об'єктом, який раніше спостерігався цією особою у зв'язку з обставинами, що мають значення для розслідуваної справи.

Іншими словами, потреба у проведенні цієї слідчої дії виникає тоді, коли необхідно встановити, чи є людина або певний об'єкт тими, яких свого часу бачила особа з огляду на факти, що мають зв'язок із розслідуваним злочином і щодо яких вона давала попередні показання.

Наприклад, потерпілий, даючи показання про злочин і нападника, повідомляє, що запам'ятав злочинця, називає його зовнішні ознаки і властивості та заявляє про можливість упізнати цю особу.

Отже, метою розглядуваної слідчої дії є встановлення, чи був упізнаваний об'єкт тим, кого, впізнаючи, особа раніше спостерігала у зв'язку з розслідуваною подією.

Безпосередніми завданнями пред'явлення для впізнання може бути встановлення:

1) чи цю людину раніше, за обставин, які є важливими для слідства, бачив свідок (потерпілий, підозрюваний, обвинувачений);

2) чи належать особі, яка впізнає, пред'явлені їй об'єкти (речі, предмети, знаряддя злочину) або чи бачила вона їх раніше за певних умов;

3) кому належить труп людини, особу якої не встановлено.

За суттю ця слідча дія є одним із видів криміналістичної ідентифікації - ідентифікації за ідеальним відображенням, тобто за уявним образом. У цьому випадку об'єкт, який впізнається, є ідентифікованим об'єктом, а уявний образ цього об'єкту, ідо зберігся у пам'яті людини,- ідентифікувальним.

Об'єктами, що пред'являються для впізнання, можуть бути будь-які об'єкти матеріального світу, що становлять інтерес для слідчого та допускають їх пред'явлення для впізнання суб'єкта з дотриманням процесуальних вимог.

Такими об'єктами можуть бути:

A. Особи: свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені, підсудні.

Б. Трупи людей, тварин.

B. Предмети.

Г. Документи.

Д. Ділянки місцевості.

Е. Приміщення.

Процес впізнавання має дві стадії:

1. Формування образу - стадія сприйняття та пізнання образу предмета чи особи.

2. Впізнавання - відтворення в натурі групи об'єктів, оживлення в пам'яті раніше сприйнятого об'єкта і вирішення питання про тотожність чи нетотожність (відмінність).

Процес формування показань упізнаючої особи, своєю чергою, складається з таких етапів:

• сприйняття об'єкта за допомогою органів чуття,

• запам'ятовування і збереження (забування) в пам'яті сприйнятої інформації,

• відтворення уявного образу в пам'яті та передача інформації про нього,

• впізнання (ототожнення чи навпаки) об'єкта.

Сприйняття - психічний процес виникнення у свідомості людини більш або менш цілісної картини (відношення) предметів, ситуацій і подій за безпосереднього впливу фізичних подразників на рецепторні поверхні органів чуття.

Чинники, які впливають на цілісність сприйняття об'єктів:

А) Об'єктивні:

- відстань від спостерігача до об'єкта,

- тривалість сприйняття,

- дія побічних подразників,

- наявність чи відсутність перепон,

- освітленість,

- погодні умови,

- обмежені можливості органів чуття людини. Б) Суб'єктивні:

- індивідуальні властивості та якості особи (спостережливість, уважність, здатність відтворити і описати сприйняте),

- стан людини на момент сприйняття або до нього,

- вік людини.

Запам'ятовування - процес, скерований на збереження в пам'яті сприйнятого.

Види пам'яті (у психології):

• моторна (на рухи),

• емоційна (на емоції),

• словесно-логічна або мнемонічна (запам'ятовування й відтворення прочитаного чи почутого у словесній формі),

• образна чи, по-іншому, предметна (здатність зберігати зорові, слухові та інші уявлення, отримані за безпосереднього сприйняття об'єкта).

Відтворення - один із процесів пам'яті, що здійснюється у формі згадування або впізнавання.

Згадування - відтворення, яке відбувається без повторного сприйняття (споглядання) об'єкта.

Впізнавання - відтворення за повторного сприйняття (споглядання, спостереження об'єкта).

Доречно зазначити, що на формування показань щодо уявного образу про раніше сприйнятий об'єкт також впливають певні чинники:

А) Об'єктивні:

• загальний рівень розвитку людини,

• здатність викласти свої думки, вади сприйняття, пам'яті.

Б) Суб'єктивні:

• психоемоційний стан допитуваного на момент сприйняття інформації,

• темперамент особи, яка відтворює інформацію про раніше сприйняту подію.

Отже, психологічну основу впізнавання, як головного елемента слідчої дії пред'явлення для впізнання, складають:

A) можливість адекватного відображення органами чуття

людини об'єктивної реальності;

Б) можливість запам'ятовування та збереження в пам'яті сприйнятого образу (ознак і властивостей об'єктів);

B) можливість адекватного відтворення сприйнятого, тобто уявного образу (сліду пам'яті), що ґрунтується на уявному аналізі, синтезі та порівнянні ознак об'єкта.

Є випадки, коли не рекомендовано проводити пред'явлення для впізнання:

• в особи, яка мала би впізнавати, наявні фізичні чи психічні вади, що перешкоджають проведенню конкретного виду пред'явлення для впізнання;

• у впізнаваного об'єкта бракує властивостей, які дозволили б його впізнати;

• впізнаюча особа брала участь у процесуальних діях, під час яких уже сприймала відповідний об'єкт;

• впізнаючи, особа вже до порушення кримінальної справи або в ході розслідування у справі, так чи інакше, випадково або під час оперативпо-розшукових заходів упізнала об'єкт;

• впізнаюча, особа добре знає об'єкт пред'явлення для впізнання, чітко називає ознаки, які не викликають сумніву в індивідуальності цього об'єкта;

• є відомості про об'єкт, які очевидно встановлюють його тотожність (номер на годинник і відповідний номер у паспорті на цей годинник) та ін.

Класифікація пред'явлення для впізнання на види здійснюється за багатьма критеріями:

> Залежно від суб'єкта впізнавання - пред 'явлення для впізнання:

а) свідком;

б) підозрюваним;

в) обвинуваченим;

г) потерпілим;

д) підсудним.

За формою проведення впізнавання:

а) пред'явлення об'єкта в натурі (безпосереднє впізнавання);

б) у режимі відеоконференції при трансляції з іншого приміщення (дистанційне досудове розслідування) (ст. 232 КПК);

в) пред'явлення об'єкта, зображеного чи іншим способом зафіксованого на фотографії, кіно-, відеострічці чи аудіокасеті (опосередковане впізнавання).

> За кількістю проведення дослідних дій щодо одного й того ж об'єкта впізнання:

а) первинне (тобто основне),

б) повторне. Допускається лише у випадках:

• коли спершу проводили пред'явлення для впізнання об'єкта за фотографіями тощо (тобто не в натурі);

• коли впізнавач після безрезультатного проведення слідчої дії заявляє, що насправді впізнав об'єкт, але з тих чи інших причин злякався сказати про це;

• коли на момент проведення пред'явлення для впізнання у суб'єкта впізнавання був тимчасовий дефект зору (слуху) або умови, за яких проводилася слідча дія, не дозволили йому належно розглянути (почути тощо) пред'явлені об'єкти.

> За кількістю осіб, які одночасно впізнають об'єкт:

а) одностороннє впізнавання;

б) зустрічне впізнавання (про цей різновид ще йтиме мова згодом).

> Залежмо від рецепторів органів чуття, якими, власне, здійснюється впізнавання:

а) на слух, тобто за голосом;

б) з використанням інших органів чуття: на дотик, на нюх, на смак (дегустування);

- в інший спосіб.

> За видом психічного процесу впізнавання об'єкта:

а) симутивне (або ще називають «синтезоване», коли висновок про тотожність чи нетотожність роблять із сприйняття об'єкта в цілому, тобто має місце загальне сприйняття без зауважень на окреме);

б) сукцесивие («аналітичне» - висновок роблять із аналізу окремих ознак об'єкта, а вже потім - загальний висновок про сам об'єкт).

> І за найбільш розповсюдженим критерієм проведення впізнавання можна поділяти за характером об'єкта впізнавання:

а) людей;

б) предметів, речей, документів;

в) трупа людини або частин розчленованого трупа;

г) тварин чи їхніх трупів;

д) ділянок місцевості та приміщень.

Можливо, в літературі ви знайдете ще й інші класифікації (поділ за іншими класифікаційними рубриками), але й названого, як вилається, достатньо, щоб зауважити на багатогранність розглядуваної слідчої дії.

55. Підготовка і тактичні правила пред’явлення для впізнання живих осіб, трупів, предметів та інших об’єктів.

Забезпечення повноти й достовірності отриманої проведенням пред'явлення для впізнання інформації досягається належним підготуванням цієї слідчої дії.

До підготовчих заходів (системи процесуальних, тактичних та організаційно-допоміжних дій) відносять:

• попередній допит особи (осіб), яка буде впізнавати;

• аналіз наявної слідчої ситуації та внесення тактичного рішення щодо потреби в проведенні пред'явлення для впізнання та визначення його завдань;

• підбір і підготування об'єктів для пред'явлення для впізнання;

• підбір учасників слідчої дії - понятих, осіб, разом з якими буде пред'являтися впізнаваний об'єкт (надалі називатимемо їх статистами), а також групи забезпечення: працівників міліції (у разі потреби), спеціалістів тощо;

• вибір місця, часу, визначення й забезпечення інших умов проведення пред'явлення для впізнання;

• вибір і підготування необхідного комплексу технічних засобів (зв'язку, транспорту, фіксації ходу та результатів слідчої дії та ін.);

• у разі потреби провести консультації з відповідними спеціалістами без запрошення або із запрошенням їх до участі у слідчій дії, обумовивши умови прибуття на місце її проведення;

• у разі потреби передбачити забезпечення охорони підозрюваного (обвинуваченого), який перебуває під вартою, або щодо якого передбачаються її застосування негайно після завершення слідчої дії та інші заходи.

Розгляньмо детальніше деякі з названих підготовчих заходів.

Відповідно до ч.1 ст.. 228 КПК, перед тим, як пред'явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з'ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред'явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.

Залежно від об'єктів, що підлягають впізнанню, попередній допит особи має певні особливості, сутність яких обумовлена характером з'ясовуваних питань. Так, допит, що передує пред'явленню для впізнання живих осіб, спрямований на з'ясування такої групи питань:

• обставин, за яких впізнавач бачив особу у зв'язку зі злочином (тривалість візуального контакту, віддаленість і перешкоди, кількість спостережень об'єкта);

• загальних і окремих (характерних) ознак, рис, особливих прикмет зовнішності особи (з детальним описом анатомічних, функціональних та супутніх ознак і властивостей - максимально наближено до методики словесного портрета);

• психологічного та фізіологічного стану впізнавача на момент спостереження (збудженість, афект, зір, слух, особливості пам'яті, стосунки із впізнаваним тощо);

• часу, що минув од моменту сприйняття об'єкта;

• можливості допитуваної особи впізнати об'єкт з урахуванням обстановки слідчої дії;

• наявність інших осіб, які спостерігали об'єкт.

Під час допиту, що передує пред'явленню трупа, необхідно детально встановити у допитуваних осіб (передовсім осіб, у яких зникли родичі, близькі чи знайомі):

• прізвище, ім'я, по батькові зниклої особи;

• вік, фах, зовнішні ознаки;

• коли особу бачили востаннє і за яких обставин;

• як вона була вдягнена, які речі були при ній;

• особливі прикмети (наявність татуювань, рубців, шрамів, коронок, пломб, протезів тощо);

Під час допиту, що передує пред'явленню для впізнання предметів, необхідно встановити:

- обставини, за яких цей об'єкт спостерігався (аналогічно зазначеному вище);

- ознаки та особливості об'єкта, що відрізняють його від інших;

- наявність інших осіб, які можуть підтвердити належність речей впізнавачеві.

Згідно з ст..229 КПК, перед тим, як пред'явити для впізнання річ, слідчий, прокурор або захисник спочатку запитує в особи, яка впізнає, чи може вона впізнати цю річ, опитує про ознаки цієї речі і обставини, за яких вона цю річ бачила, про що складається протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати ознаки, за якими впізнає річ, проте може впізнати її за сукупністю ознак, особа, яка проводить процесуальну дію, зазначає це у протоколі. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, річ, яка повинна бути пред'явлена для впізнання, та надавати інші відомості про її прикмети.

Якщо інших однорідних речей не існує, особі, яка впізнає, пропонується пояснити, за якими ознаками вона впізнала річ, яка їй пред'являється в одному екземплярі.

Якщо пред'явленню для впізнання підлягає тварина, тоді, крім загальних ознак (масть, порода, колір, угодованість тощо) з'ясовуються також особливі прикмети.

> Підготування об'єктів для впізнання полягає в тому, що для проведення слідчої дії підшукуються такі об'єкти, які не мають суттєвих відмінностей від впізнаваного об'єкта.

Відповідно до вимог статей 228-229 КПК, особи та речі повинні пред'являтися до впізнання у кількості не менше трьох. У разі потреби (щоб ускладнити, а отже, ще більше впевнитись у позитивному результаті впізнання) ця кількість може бути збільшена, тобто, кількість статистів або неосновних об'єктів може бути збільшено.

Якщо для впізнання пред'являються люди, то підбирають (окрім впізнаваної особи) не менше двох осіб, які повинні бути однієї статі з особою, що буде пред'являтися, схожі за віком, національно-етнічними ознаками, мати схожий одяг, однакову статуру, носити схожу зачіску.

Під час підбору предметів і речей необхідно, щоб вони були одного найменування, виду, марки, моделі, кольору і стану. Але завжди цей підбір залежить, насамперед, від характеру ознак, які були зазначені в ході допиту впізнавачем. Коли той зазначив тільки родові ознаки, а отже, можна припустити, що впізнанням можна буде встановити лише родову належність об'єкта, підбираються об'єкти, схожі за родовими ознаками, однак вирізняються за видовими ознаками (наприклад, мисливські рушниці різних моделей, дамські сумочки, що збігаються за кольором і розміром, але різняться фасоном).

Якщо допитом указано ознаки, які дозволяють індивідуалізувати предмет, підбирають об'єкти одного виду, але з різними окремими ознаками (мисливські рушниці однієї системи, дамські сумочки одного зразка).

З метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання може проводитися в умовах, коли особа, яку пред'являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає, тобто поза її візуальним та аудіоспостереженням. Про умови проведення такого впізнання та його результати зазначається в протоколі. Про результати впізнання повідомляється особа, яка пред'являлася для впізнання.

> Підготування учасників слідчої дії полягає в запрошенні понятих, яких повинно бути не менше двох, а в необхідних випадках можуть залучатися також спеціалісти (лікар, педагог, перекладач, спеціаліст-криміналіст та ін.).

У слідчій дії може брати участь і захисник, якщо його допущено до справи. Правила підбору:

- як понятих не запрошують осіб, які залежать від впізнаваного, впізнавача чи працівників слідства;

- особи, серед яких пред'являється впізнавана людина, не повинні бути такі, що певним чином пов'язані з розслідуваною подією, або якщо впізнавач раніше їх бачив або знає їх;

- статисти не повинні різко різнитися між собою і впізнаваним, вони добираються за схожими ознаками. До уваги беруть національність, вік, зріст, будову тіла. Одяг також повинен бути схожим (за родом, кольором тощо).

> Правильне та оптимальне визначення слідчим часу, місця та інших умов проведення пред'явлення для впізнання має важливе значення для отримання достовірних результатів цієї слідчої дії.

Стосовно часу проведення діє загальне правило - наскільки раніше буде проведено впізнання, настільки більшою є можливість отримати достовірну інформацію. Це пов'язано з властивістю пам'яті людини поступово забувати сприйняту подію. На вибір часу може також впливати і суб'єктивний чинник - небажання особи брати участь у впізнанні.

Місцем проведення цієї слідчої дії є кабінет слідчого або інше службове приміщення. У випадках, коли на якість впізнавання можуть чинити вплив специфічні умови, що існують на місці початкового сприйняття об'єкта, проводити цю слідчу дію необхідно на цьому місти.

Дата добавления: 2015-06-04