Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Примітки




Читайте также:
  1. Примітки
  2. Примітки
  3. Примітки
  4. Примітки
  5. Примітки
  6. Примітки
  7. Примітки
  8. Примітки
  9. Примітки
  10. Примітки
  11. Примітки
  12. Примітки

ЛЬВІВСЬКЕ БРАЦТВО І БРАЦЬКИЙ РУХ: РОЗПОВСЮДНЕННЄ БРАЦЬКОЇ ОРҐАНЇЗАЦІЇ, ПЛЯНИ ВСЕНАЦІОНАЛЬНОЇ БРАЦЬКОЇ ОРҐАНЇЗАЦІЇ, БРАЦЬКИЙ РУХ В ГАЛИЧИНЇ — НАШІ ЗВІСТКИ В ХРОНОЛЬОҐІЧНІМ ПОРЯДКУ: БРАЦТВО РОГАТИНСЬКЕ, ЛЬВІВСЬЕ БОГОЯВЛЕНСЬКЕ, ГОРОДЕЦЬКЕ, БЕРЕСТЕЙСЬКЕ, ПЕРЕМИШЛЬСЬКЕ, КОМАРНЯНСЬКЕ, САТАНІВСЬКЕ, ИНЬШІ, МЕТА БРАЦЬКИХ ОРҐАНЇЗАЦІЙ, ПЕРЕШКОДИ, КРИВДИ ВІД ВЛАДИКИ ЛЬВІВСЬКОГО, РОЗГРОМ БЕРЕСТЕЙСЬКОГО БРАЦТВА, ВПЛИВ УНЇЇ НА КОНСЕРВАТИЗМ БРАЦЬКОЇ ДЇЯЛЬНОСТИ.

 

 

Незвичайні моральні успіхи, осягнені відразу у патріархів львівським брацтвом, поспішила ся використати й зміцнити новими санкціями братської орґанїзації иньша міщанська громада, яка поруч львівської відограла дуже важну ролю в розвою сеї орґанїзації — виленська. Я вже вказував давнїйше, що спеціальні обставини, в яких вона стояла — її заможність і сили та близька стичність з иньшими національними й культурними елєментами вже з першої половини XVI в. вплинули на розвій культурних і релїґійно-національних інтересів серед неї. Засноване в 1584 р. митрополитом Онисифором нове брацтво при монастирі св. Трійцї, стає центром, що скупляє коло себе сьвідомійші й дїяльнїйші елєменти міщанської громади, роздїлені перед тим між численними брацтвами-цехами, й їх культурно-національну роботу. Монастир св. Трійцї був переданий митрополитом в завіданнє міщанам, щоб зробити з нього культурне огнище — удержувати в нїм учене духовенство, заснувати в нїм школу й дати їй приміщеннє. Близше завідувати тим мало брацтво, засноване по інїціативі чи за благословенством митрополита, в дусї тих нових культурно-просьвітних завдань 1). Завдяки своїй позиції як брацтво столичне, а также тим культурним силам, якими розпоряджало воно, виленське брацтво зараз же видвигнуло ся на перший плян, поруч брацтва львівського, і разом з ним ним вело перед в братській орґанїзації. Між ними ведеть ся постійний обмін і культурними засобами і орґанїзацїйними ідеями. Коли львівське брацтво дістало уставу від патр. Йоакима, вона без сумнїву була використана зараз виленським брацтвом 2); нетерпеливо чекає воно санкції львівського брацтва від патріарха царгородського й просить зараз прислати її копію 3). Початкова устава виленського брацтва по всякій правдоподібности була наново зредаґована під вливом львівського „порядку”, санкціонованого патр. Йоакимом 4). Лїтом 1587р. виленські братчики предложили її знову — мабуть в тій зміненій редакції, митр. Онисифору на затвердженнє й просили позволення надрукувати. Митрополит затвердив і благословив друкувати. В 1588 р. „порядокъ или чинъ” виленського брацтва був видрукований, і братчики старали ся його можливо розповсюднювати — так до Львова вислали вони 30 примірників його 5). Для ширення ідей братської орґанїзації й її розповсюднення був се факт не малого значіння. Тим більше, що слїдом сей виленський „порядок” дістав санкцію патріарха Єремії, коли він переїздив через Вильно до Москви (в червнї 1588 р.), а рік пізнїйше потвердив сю патріаршу грамоту й цїлу братську орґанїзацію виленську король Жиґимонт. Таким чином в особі львівського й виленського брацтва — органїзованих в однім дусї, хоч в деяких точках орґанїзації й відмінно, реформована братська орґанїзація на самих перших кроках своїх була санкціонована найбільш авторитетними сферами, які тільки можна було собі подумати — патріархами, королем, синодами місцевої єрархії. Був се факт немалої ваги, який не зістав ся без впливу на успіхи сеї нової орґанїзації.



Реформа братської орґанїзації — розширеннє дїяльности братської й перенесеннє її на ґрунт релїґійно-культурний і національний, принціпи широкої участи й інїціативи громадянства в справах церковної орґанїзації, дісціплїни, взагалї релїґійного й культурного житя, самі по собі були випливом часу й його потреб. Відповідаючи сим потребам, сї принціпи й форми братської орґанїзації, в яку вложені були вони, мали всякі шанси широкого розповсюднення вже самі по собі. Санкція ж патріархів і особлива опіка, якою окружили вони нову братську орґанїзацію, мусїла ще більше причинити ся до сього. І львівські братчики дуже тактовно відсунули свою інїціативу в сїй реформі на заднїй плян. Тим часом як владика Ґедеон (в часах, коли був з брацтвом у згодї) інїціативу просьвітних інституцій братських радо признавав собі (може й не зовсїм безпідставно) 6), братчики знов всю інїціативу, всю заслугу братської реформи, нових завдань братської дїяльности складали на патріархів, представляючи їх дїлом ідею нової братської орґанїзації, її участи в церковнім і релїґійнім житю й т. и. 7).

Ся незвичайна прихильність і ласка, яку патріархи показували львівському, також і виленському брацтву, і та висока вага, яку привязували вони до нової братської орґанїзації, вже самі робили до певної міри обовязковим для сучасників православних України й Білоруси йти слїдами львівського брацтва. Але патр. Йоаким таки сьвідомо хотїв се зробити справдї обовязковим і в своїй грамотї львівському брацтву висловляє ту гадку, що всї брацтва, які мають устави давнїйшого типа, хочби затверджені або й засновані владиками, мають змінити свою орґанїзацію, яко „не совершенну”, на нову, в дусї реформи львівської, й признати над собою старшинство й провід реформованого львівського брацтва 8). Такий погляд, може підданий патріарху самими братчиками (принаймнї — до певної міри), держить ся й пізнїйше в братських кругах. На берестейськім соборі 1594 р., де засїдали відпоручники ріжних брацтв і предложили владикам цїлий ряд дезідерат до затвердження, прийнято таке рішеннє: „братства церковныє отъ святЂйшихъ патріарховъ поданыє и отъ отца митрополита и отъ насъ всихъ епископовъ ухваленыє'', зістають ся на далї в силї й опіцї єрархії, „а што ся дотычетъ иншихъ братствъ церковныхъ, противныхъ тымъ братствамъ помЂненымъ, звлаща єсли бы ся отъ которого епископа начало и тым ся славило, — о тыхъ вЂдоти не хочемъ и ихъ забороняємъ и касуємъ” 9). Тут розуміли ся брацтва конкуренційнї, якіб владики схотїли закладати, в тїсній залежности від себе, против автономних брацтв по типу львівського й виленського, санкціонованому патріархами. Такі конкуренційні брацтва хотїв творити Балабан, і против нього головно звернена ся ухвала: митрополит ішов за патріаршою полїтикою протекції реформованим брацтвом. Але ухвала має й принціпіальнїйше значіннє та характеризує тенденцію реформованих брацтв; уважати новий тип брацької орґанїзації обовязковим для всїх.

Особливо ширила ся нова брацька орґанїзація в близшім сусїдстві львівського брацтва — в Галичинї, на Побужу, на Поділю. Владика Ґедеон заїхавши весною 1588 р. до маленького місточка Гологір під Львовом, застав там брацтво, орґанїзоване на взір львівського і під його проводом 10). Про се довідуємо ся припадково, з того конфлїкту, що вийшов з сим брацтвом у владики, і безперечно, що такий же припадковий характер мають всї иньші звістки, які маємо про брацтва й брацький рух в Галичинї й загалом в західнїй Українї в 1580-1590 рр. Сї звістки служать тільки симптомом широкого розповсюднення брацької орґанїзації в новім, реформованім дусї, але зовсїм не вичерпують того руху: дають понятє про розповсюдненнє брацтв, але не знайомлять з фактичним станом брацької орґанїзації в тих часах. І я наведу сї звістки тільки як ілюстрацію сього руху.

В 1589 р. патр. Єремія благословляє й потверджує брацтво Рогатинї, при церкві рождества Богородицї, на взір брацтв львівського й виленського. Спеціально згадує патріарх про право братчиків виберати собі сьвященика до тої церкви і постановляти за згодою владики, а як би сьвященик вів себе невідповідно — відставляти його (не питаючи ся владики) й брати иньшого 11). Міркуючи з того, що брати Рогатинцї стояли на чолї братського руху ві Львові, орґанїзацію брацтва в Рогатинї, в дусї львівського і під його покровом, треба класти зараз на часи по реформі львівського брацтва. Тодїж мабуть положено й початки школи. Про неї зачуваємо в 1591 р., з нагоди суперечок брацтва з маґістратом за братські справи і особливо за дяка. Маґістрат невдоволений був, що дяка для церковної відправи й шкільної науки дало брацтво зі Львова, поминаючи громаду; львівському дяку Федору закидали, що він хорий і сьпіває не по тутешньому, а по литовському 12), і хотїли його скинути, або принаймнї поруч нього мати свого дяка. Рогатинське брацтво супроти того просило „своїх старших” — братчиків львівських, щоб вони прислали їм иньшого дяка, який би міг добре справувати церковний порядок, і в двох з Федором учили в школї — „ачей бы нЂчто и по грецку учити могли” (очевидно, мова йшла про заведеннє двох відділів в школї — русько-словянського й грецького). Львівське брацтво се прошеннє сповнило, й школу потім вело два дяки. Але міщане, підохочувані владикою, що з свого боку завзято ворогував на рогатинське брацтво, не переставали робити всякі пакости брацтву й школї, нападали на школу, били й розганяли дяків і учеників, а вкінцї Балабан, спровадивши від короля комісію, представив брацтво незаконним (бо засновано його без відомости короля і владики), „дяковъ ихъ безчестне, властью римского послушенъства изъгнати повелЂлъ и шъколную науку спустошилъ” 13).

На початку 1591 р., з нагоди приїзду до Львова митрополита, заявили бажаннє зреформувати своє брацтво на взір успенського братчики з львівського предміського брацтва богоявленського, і митрополит дав на се благословенну грамоту 14). Признав їм право поставляти собі сьвященика — владика мав благословити сьвященика, якого вони собі виберуть „кромЂ всякои вымовы и противности”. Поручав займати ся дїлами милосердя, мів иньшим „нищим в школЂ посполитой братской в мЂстЂ божественнаго писанія учащимся милостыню по силЂ своєй давати”, але про заложеннє своєї школи нема мови, бо ще в 1589 р. патр. Єремія признав монополь школї брацтва міського успенського, а сьвященикам иньших церков позволив учити тільки одного-двох хлопцїв для обслуги (в церкві), але не більше, аби не було конкуренції й школи брацькій школї 15). Натомість митрополит не пожалував ґарантій брацтву від яких небудь постороннїх некористних впливів і конкуренцій: „А ктобы себЂ шукалъ иного противного безчиннаго братъства въ уничиженіє сему благословенному братъству, да не имЂютъ таковіи ни єдиноя власти во всемъ строєніи церковнаго братства сего, но точію братство ciє во всемъ власть и чинъ да имЂютъ всегда”. І кого-б брацтво відлучило від церкви за противленнє брацтву, такого владика не може розрішити, й митрополича клятва паде також на нього.

В тімже роцї, мабуть в звязку з тимже приїздом митрополита, міщане м. Городка, „хтиторы храма св. благовЂщенія”, завязали у себе брацтво „ведлуг братъства лвовского”, за благословеннєм митрополита й згодою свого перемиського владики, обіцюючи ся ,,быти вЂрными строителми вшелякихъ добръ и порядковъ церковныхъ, такъ тыжъ и о школу ку наученю чадомъ своимъ, и о болници нищихъ промышляти, и вшисткими маєтностями церковными вЂрно строити” 16).

В тім же роцї формально орґанїзоване (чи зреформоване) брацтво в Берестю. На новий шлях культурно-релїґійних заходів берестейське міщанство вступило, очевидно, зараз по слїдам братчиків львівських і виленських. В 1593 р. берестейські міщане, „ктиторы и дозорцы” катедральної церкви, звернули ся до свого владики, просячи, аби позволив їм заложити школу, і владика, по нарадї з капитулою, позволив їм побудувати при катедральній церкві „школу свою рускую грецкіє науки” і держати при нїй для науки дяка одного чи кількох, скільки їм буде потрібно, але з тим, щоб заснованнє сеї школи не відберало від місцевих сьвященників права учити дїтей при своїх церквах по давньому 17). Діставши сей дозвіл, міщане зараз же збудували дім під школу і користаючи з протекції, яку мали в особі Потїя, тодї берестейського каштеляна, випросили собі всею громадою від короля потвердженнє на сю школу і звільненнє її від усяких податків і тягарів 18). В осени тогож року звернули ся вони до владики з прошеннєм позволити їм заложити брацтво — „пріати чинъ виленскаго и лвовскаго благословеннаго братства”. Владика прихильно стрів се питаннє, знов таки скріплене „моленієм” пана каштеляна й иньших панів — обивателїв Берестейського повіту. Благословив на заснованнє брацтва, відступивши йому „придЂлъ” (каплицю) Бориса і Глїба в катедральній церкві і до нього певні ґрунти. Поручив і позволив їм справувати ся на взір виленського й львівського брацтва, вибирати сьвящеників, тримати учителїв „по чину школъ”, шпиталь для убогих і „болницу” для хорих 19), опікувати ся сиротами й убогими зпоміж „братиї своєї”. В питаннях неясних наказав звертати ся до собору владиків. Братчикам, непослушним брацтву й брацьким уставам, затрозив клятвою, а всякі конкуренційні брацтва заборонив: „аще бы кто себЂ искалъ иного, безчиннаго братства во уничиженіє сему благословенному братству, таковыє да не имЂютъ ни єдиноє власти въ всемъ строєніи церковного братства”. Рік пізнїйше ся фундація потверджена була королївською грамотою, де між иньшим братчикам позволено мати „школу греческого, латинского, польського и руского языка и людей учоныхъ въ тыхъ школахъ вольно ховати духовного и свЂтского стану” 20). Хоч як взірець берестейського брацтва на першім місцї подаєть ся при тім брацтво виленське як столичне (Берестє належало до в. кн. Литовського, а не до Корони), але орґанїзувало ся воно безпосередно на взір львівського — фундаційні грамоти його і практика послужили взірцем для тутешнього брацтва 21), а школа була орґанїзована на взір львівської школи львівськими-ж силами. Так відомо, що зимою 1581/2 р. львівські братчики, коли Балабан притис сильно львівське брацтво, вислали одного з своїх дидаскалів Лаврентия Зизанія в берестейську школу, а були там також якісь „спудеї” львівські, як помічні учительські сили 22).

В такім же більшім стилю, мабуть, було орґанїзоване брацтво в Перемишлї, тільки докладнїйшої дати його орґанїзації не маємо, і в 1592 р., як бачимо з кореспонденції Перемишлян з львівськими братчиками, ся справа була ще в руху. В першій лїнїї духовенство й сьвітських людей — міщан і православну шляхту займала й тут справа школи. Владика перемиський писав до львівських братчиків, просячи для орґанїзації школи прислати „дидаскала для научения писменного дЂтям”, а як можно — то й двох, „бо зде сия наша страна и повЂть зело оскудЂла в научении, а се зде од благородныхъ становь желаютъ сицевого учителя и хощуть подаяти дЂти свои к наученню писменнаго” 23). Владика мав при тім на примітї декого з львівських учеників (якогось Олександра і Семена Гуньку) — мабуть Перемишлян з роду 24), і просив їх прислати. Братчики львівські відповіли з усяким співчутєм 25), але зараз післати того Олександра, що його Перемишляне просили, не хотїли, бо був то час сильного розгрому львівської школи: „спудеи разыдошас, овіи во град Виленский, овіи же во Великіи Берести, иніи де инде, но скоро посланієм нашимъ призовут ся, послани будутъ ко твоєму благочестию''.

Перемишляне тим часом нетерпеливили ся, очевидно бажаючи з осени відчинити свою школу, і в серпнї перемиські міщане, в неприсутности владики, що поїхав до Люблина на трибунал, „со безбожнымъ настоятелемъ града сего Римлянином”, вже самі удали ся знову до львівських братчиків. Вислали до них своїх послів і лист, писаний з поручення братиї одним міщанином же, дуже нескладно, але з дуже великими прошеннями, аби їм прислано учителїв, яких вони собі просили, чи яких инакших, аби були. Заразом висловляли бажаннє мати „чинъ брацътва совершеннЂйшей святЂйшаго” 26). Львовяне сим разом волю їх вчинили, післали їм того Олександра, „дидаскала правовЂрна и честна и благопотребна, і вся належащая с ним да устроит ся во вас все по ряду братства и школнаго ученія чин совершеннЂ и богоугоднЂ”.

Олександр зараз по приїздї взяв ся до орґанїзації школи, і вже з кінцем серпня владика з вдоволеннєм писав до львівських братчиків, що він „благочесно живущи, начинаєт чинъ творити школнаго учения и насыщаєтъ восЂхъ брашномъ душевънымъ”. Тільки сам оден Олександр не міг вести всю роботу в школї, і тому владика просив прислати ще до помочи йому „якового младенца” 27). Разом із тим, очевидно йшла орґанїзація брацтва — воно, безперечно, було сформоване в тім часї, хоч ми й не маємо нїяких близших подробиць про нього.

З меньших брацтв маємо прошеннє міщан з Сатанова на Поділю до брацтва львівського, щоб удїлило їм „порядки брацкии”, бо вони ухвалили завести у себе „порядок брацки церкве святои” 28). З 1592 р. маємо фундаційну грамоту перемиського владики для брацтва в Комарнї 29). На синодї 1593 р. згадують ся між иньшим відпоручники брацтв: галицького, красноставського, більського (на Підляшу) й „багатьох иньших” 30). Більські братчики під час самого сього собору дістали від свого владики Потїя благословенну грамоту, де владика позволяв їм орґанїзувати ся до чину брацтва львівського й виленського, взяти в своє завіданнє більську соборну церкву Богоявлення, заложити при нїй школу, вибирати собі сьвященників, дидаскалів або учителїв шкільних для своїх дїтей „и пришелцевъ убогихъ по чину школъ приймати, болницу, шпиталь убогихъ ради своихъ строити”. Непослушних брацтву владика обіцяв відлучати від церкви, і забороняв всякі иньші „безчинні'' брацтва поруч сього — законного 31).

На тім же синодї видав митрополит грамоту на заложеннє брацтва в Люблинї, на взір львівського, виленського й берестейського брацтва 32). Фундація ся в значній мірі повторяє звісну вже нам фундаційну грамоту берестейсьтого брацтва, що послужила її взірцем.

Повторяю, сї відомости далеко не повні, а інтересні нам як симптоми брацького руху 1580-90-х рр. Вони показують, як в тодїшнїм розбудженню серед української суспільности інтересів до справ релїґійно- і культурно-національних, живо використовувала ся сею суспільністю та можність участи в церковнім життю, в культурнім і релїґійнім руху, яку давала реформована братська орґанїзація. Люде, живійше настроєні для сих культурно-релїґійних і національних інтересів, хотїли довести до того, щоб орґанїзувати на основі сеї орґанїзації всї свобідні сили української й білоруської суспільности. Заразом хотїли надати сїй орґанїзації як найбільшу моральну силу, власть і екзекутиву. Для того добивали ся монопольного характеру сеї орґанїзації: поруч неї не могли істнувати орґанїзації иньші, які б могли ослабляти силу нової братської орґанїзації, відтягати від неї людей, робити їй опозицію. Таку ж мету мали ріжні остереження що до сили брацьких відлучень від церкви, щоб їх не міг скасувати нї владика, нї митрополит.

Право вибору й віддалювання священників і право контролї над поводженнєм духовенства мало сїй орґанїзації дати спромогу до піднесення моральности, дісціплїни й осьвіти серед духовенства. Школа і проповідь в брацьких церквах мала послужили до моралїзації й культурного подигнення всього громадянства. Школа мала стояти в тїснїй звязи з церквою і як з одного боку — служити цїлям національним, підтримуючи „руську” культурну традицию, так з другого боку, в дусї того часу, мала різко виражений церковно-релїґійний характер. Особи самих дидаскадів, що заразом сповняли обовязки дяків, проповідників, або несли иньші церковнї обовязки, служили тїсним сполучником школи й церкви. Цїла орґанїзація братська мала бути перейнята духом християнської побожности й любови. Шпиталї для убогих і лїчницї для хорих, опіка над убогими й знемощілими братчиками й „нищими” учениками мали служити школою сеї дїяльної любови й милосердя. Брацькі служби церковні, громадські похорони й церемонїї — школою побожности й покори. Виховані й загартовані в сїй школї християнства, брацтва мали здобувати й реформувати, подвигати з занепаду українську суспільність, український нарід. Брацька церква й брацька школа могли служити знарядами того подвигнення.

Се була, так сказати, проґрама мінїмальна, яку ставили собі й поможности сповняли всї брацтва, малі й великі. Брацтва сильнїйші, по більших центрах мали своїм завданнєм культурну роботу вищої марки, більш інтензивну, культурно-наукову. Вони піклували ся про приготованнє людей з більшою осьвітою, науковим підкладом і для того старали ся поставити свої школи на рівні з католицькими колєґіями. Дбали про те, щоб збирати у себе кружки людей учених, як на свій час і обставини, богословів і лїтератів, розвивати лїтературну роботу й ширити книжність і науку за помочию друкарень. Тїсно повязані між собою всі сї просьвітно-культурні орґани (школа, церква, друкарня, кружок учених) творили культурні огнища, малі академії, в стилю острозької, яку оглянули ми вище. В сїм часї на Українї таку ширшу проґраму ставило собі брацтво львівське. Сягало по неї брацтво берестейське, поки конфлїкт з давнїйшим протектором Потієм не підрізав його крил, з переходом Потїя на унїю. На Білоруси розвивало таку ширшу культурну роботу брацтво виленське, почасти могилївське.

Розумієть ся, лекше було начеркнути сю проґраму, нїж виповнити її в дїйсности. Лекше було положити основою брацької орґанїзації принціпи християнської любови й покори в брацьких „порядках”, нїж перевести їх в житє. Брацтва навіть більші, як львівське, фактично лежали звичайно на плечах кількох одиниць, і коли були ті одиницї енерґічні, здібні, ідеально настроєні, брацтво розвивало успішну культурну й національну роботу, инакше — занепадало, ставало ареною амбіцій, еґоістичних рахунків 33). Щож казати про брацтва иньші? „Союз любови” зіставав ся дуже часто на папері, і люде не ставали ангелами через те, що вступали в брацтво, оперте на таких гарних уставах. Особливо се треба сказати про часи пізнїйші, коли проминув той перший період одушевлення, те напруженнє ідеальних струн людської душі, викликане релїґійно-національним рухом кінця XVI в.

Львівське брацтво паралїзоване було в своїх просьвітних плянах браком матеріальних засобів і переслїдуваннями, які терпіло від владики. Він не спиняв ся перед вчинками грубими, дикими, роздражнений опозицією брацтва 34), і часами доводив брацтво до крайньої біди. „Владика давнїм звичаєм і тепер противить ся нам, писали напр. братчики до патріарха на початку 1592 р. — розпустив клевети між всякими верствами, так що не можемо вести, як треба, анї церковної будови, анї школи; через се відправили ми дидаскала (Транквілїона) до Вильна, Лаврентия (Зизанія) до Берестя, иньші по иньших містах розійшли ся, тільки Стефан (Зизаній) тут пробуває; священики котрі побожнїйші розійшли ся в ріжні сторони з нашого города через нагінки від владики, за те двожонцї і скрізь і в нашім містї правлять лїтурґію, нехтуючи справедливу твою святительську постанову” 35). „Попів, котрі ученїйші, повиганяв нам з міста”, пишуть братчики в своїм меморіалї з тогож року 36). В таких обставинах успішну культурну работу, розумієть ся було трудно розвивати.

Берестейську школу розгромив Потїй зараз по її заснованню, коли її дидаскали не пішли в лад його унїятським плянам. В листї до Острозького з марта 1595 р. старий гіпокрит скаржив ся на тих „превротників”, що „більше ганяють за користями”: „што ся стало у Берестю же ся школа разорила черезъ самыхъ же професоровъ школныхъ, которыє за лакомствомъ удавшы ся, до Вильни на сытъшыє пироги отбегли, а тутъ ку большой ганьбе и жалю убогого християнства на уруганьє противъниковъ нашихъ все покинули безъ жадноє слушноє причины” 37). Слїдом, по проголошенню унїї, взяв ся Потїй і до самого брацтва — „найбарзЂй у Берестью ПотЂй помучилъ, такъ же мусили отъ домовъ своихъ прочъ разбЂгнути ся”, як пише автор Перестороги 38). На школу брацьку випросив він собі від короля привилей: в нїм, відбираючи від брацтва, король передавав школу у власть владики 39). Брацтво було розбите.

Виленське держало ся сильнїйше, завдяки помочи місцевих православних маґнатів і останків дісїдентів: „виленскоє брацтво въ купЂ зостало, маючи пры собЂ геретиковъ, которыхъ имъ Господь Богъ заступцами далъ, и в томъ гоненьи чимъ большъ гоними и преслЂдованы били, тымъ большъ моцъ божія надъ ними оказовала ся, а брацтво множило ся, школа росла, людей зъ ней ученыхъ много и казнодЂевъ мудрыхъ выходитъ”, завважає автор Перестороги 40). Лїпші обставини, в яких воно стояло, значнїйші матеріальні засоби, більша безпечність, яку могло противставити нагінкам єзуїтів, унїатській єрархії і міського маґістрату, були причиною, що в 1590-х рр. до Вильни зберають культурні, наукові, полємічні сили з білоруських і українських земель — зі Львова, Берестя, як то ми вже бачили, і в першій стадії боротьби православних з унїєю, в епоху її проголошення, виленське брацтво, в релїґійній полєміцї спеціально, займає перше місце між усїма брацтвами, тим часом як львівське задержує славу найбільшої й найлїпшої школи та — широких зносин з православними сферами заграничними: Волощиною, Грецією, Московщиною, і безпосереднїх відносин до патріархату.

Проголошеннє унїї серед перших кроків дїяльности реформованої брацької орґанїзації взагалї мало велике значіннє для неї. З одного боку воно стягнуло на брацтва репресії, нагінки з боку властей, єрархії, католицької суспільности, з другого боку — надало брацтвам значіннє головних орґанів релїґійно-національної боротьби, притягнуло всї активнїйші елєменти суспільности, дала новий імпульс розповсюдженню й розвою брацької орґанїзації. Тяжше зміркувати значіннє сього факту не в інтензивности, а в характері самого братського руху. Сильно виражена церковність і консервативний напрям характеризують брацтва від разу, як і цїлий культурно-національний тодїшнїй рух українсько-білоруський. Але орґанїзовані незалежно від єрархії, забезпечені від її впливів і поставлені навіть в певній опозиції до неї, вони в нормальних обставинах може б і увільнили ся з часом від такого узко-клєрикального і консервативного характеру. Поява ж унїї як релїґійної „новини” змусила православних, а в тім і брацтва, в боротьбі против унїятів укріпляти ся як раз на позиції консервативній, старій православній традиції. Завданнєм моменту стала оборона православної віри, традиції, єрархії, і всї сили суспільности, в тім і брацьких орґанїзацій, були скуплені коло сеї цїли. Потреба концентрації сил приводить до тїсного союзу брацтв з православною єрархією, піддає брацтва їх впливам і проводу її. Все се обмежує свобідну інїціативу суспільности супроти питань власної церковної орґанїзації, а не розвиває її.

Взагалї обставинами моменту вся енерґія й сила брацьких орґанїзацій була зведена до узких меж релїґійної полєміки, оборони прав і традицій православної віри, і в тяжкій боротьбі, яку прийшло ся перебути за неї, вичерпали ся сили й енерґія брацьких орґанїзацій. З сього періоду гострої боротьби в спокійнїйшї часи, коли позиція православної віри й руської народности була оборонена й можна було зайняти ся роботою більше орґанїзаційною, реформаційною, — брацтва переходять уже пережитими, вижитими і активної ролї майже не грають. Таким чином, хоч як цїнні були сьвіжі елєменти внесені брацьким рухом в культурно-релїґійне житє, хоч як велика заслуга їх в безперечнім піднесенню рівеня культурного і осьвітного, національної сьвідомости, хоч як вартна була енерґія, розвинена в суспільности брацькою орґанїзацією, — вона збігом обставин була зведена до консервативної, оборонної роботи, за межі якої властиво майже не встигла вирвати ся.

 

 

1) Та початкова устава брацтва до нас не дійшла. Проф. Ґолубев, знайшовши в однім пізнїйшім збірнику копію „зъ виленских артикуловъ брацтва св. Духа”, проголосив їх за початкову уставу брацтва, видруковану в р. 1588 (П. Могила, дод. ч. 36), а й проф. Харлампович, хоч не вважає сього пізнїйшого текста за вірну копію друкованої устави, одначе користає з нього для характеристики початкової Онисифорової устави (Школы с. 315). Се одначе можна робити тільки гіпотетично. При живім обмінї гадок, постанов, устав між головнїйшими брацтвами, при змаганню приладити братську орґанїзацію можливо лїпше до потреб часу, особливо в тїм першім, творчім періодї братського житя, їх „порядки” мусїли зміняти ся, і обопільні впливи брацтв львівського й виленського мали тут особливе значіннє.

2) „Вашего братства порадок и постановене предо всею братиєю братства нашего любовию прочетше, радости исполнихом ся”, писали виленські братчики львівським (май 1587) — Monum. confrat. I ч. 92.

3) Ibid.

4) Сконстатувати сього не можемо, за браком початкової, Онисифорової устави. Через те зістаєть ся невиясненим й иньше питаннє — чи львівське брацтво, в своїй реформі, завершеній Йоакимовою грамотою з сїчня 1586 р., користало з ідей, положених в основу орґанїзації виленського брацтва з р. 1584.

5) Monum. confratern. І ч. 100.

6) Див. його окружник — Monum. confraternitatis ч. 89.

7) Див. лист братчиків до царгородського патріарха з мая 1586 р. (Моnum.. confr. І ч. 88). Пop. промову в Пересторозї (с. 222-3), де речник львівського брацтва представляє весь братсьский рух, все нове культурне житє дїлом патріархів.

8) Див. вище с. 515.

9) Акты Зап. Рос. IV с. 68, пор. Архивъ уніат. митрополитовъ I с. 76 (ч. 168) — інструкція на собор білоруських панів, виленських братчиків (пор. Харламповича Школы с. 283-4, прим.).

10) w bratskym porządku, który maią od patriarchow greczkych nadany przess miesczany lwowskie — Monum. confr. I ч. 89.

11) Diplom. statutaria ч. 11 i 15.

12) „А напЂла не по нашему — по литовскый”.

13) Monum. confr. І ч. 148, 180, 283, Архивъ Ю. 3. Р. І. X ч. 51.

14) Monum. confrat. I ч. 174.

15) Diplom. statutaria ч. 16.

16) Monum. confr. І ч. 197 (запись братчиків).

17) „Детей двоє албо троє и наиболъшъ учити въ дому своимъ ку пожитку своєму и потребе церкве божоєй парахвыєй своєй” — Археограф; сборникъ XI ч. 6.

18) „Акты Зап. Рос. IV ч. 28 — просять „бурмистры, райцы, лавники и нЂкоторыє мЂщане мЂста нашого Берестейского закону греческого, также цехмистры братству розныхъ ремеслъ, народу руского, парафіяне и дозорцы церквей божьихъ, въ томъ мЂстЂ будучихъ”.

19) „Священиковъ благоугодныхъ, честныхъ, православныхъ, некорчемныхъ отколже-колвекъ се имъ потрафитъ, могли себЂ избирать; учителей же школьныхъ чадомъ своимъ и пришелцомъ убогимъ по чину школъ приймати; болницу, шпыталь убогихъ своихъ строити” — Пам. полем. лит. I с. 66.

20) Акты Юж. и Зап. Рос. I ч. с. 206.

21) „Панъ Адамъ ПотЂй... чинъ братства львовскаго в Берестью заложилъ”, писали львівські братчики патріарху — Акты Зап. Рос. IV с. 44.

22) Monum. confrat. I ч. 216 і 234.

23) Monum. confrat. І ч. 233. Судячи з того, що владика тут „вторыцею” вже просить прислати дидаскала Олександра, лист сей (з 1 липня 1592 р.) мабуть не був першим у сїй справі.

24) Пор. ч. 241, де йде мова про „отрока Павла” — „прежде бывший въ насъ, тамо обрЂтаєт ся у любви вашея”.

25) Monum. confr. І ч. 234.

26) Monum. confrat. ч. 241.

27) Monum. confr. І ч. 243.

28) Monum. confr. І ч. 150 (без року, видавець від себе, без пояснень кладе р. 1590).

29) Видану в додатку до книги Добрянского Исторіи епископовъ еп. Перемыской с. 84.

30) Акты Зап. Рос. IV с. 67.

31) Акты Зап. Рос. IV ч. 29.

32) Архивъ Югозап. Рос. I т. III ч. 51, і в иньшій ранїйшій копії — в Записках Наук. тов. ім. Шевченка т. XXXVIII.

33) Див. критику Фед. Срібного на працю Криловского про львівське брацтво в Записках т. LXXV, с. 177, де звичайне ідеалїзованнє брацького житя піддаєть ся сильним обмеженням. Автор обіцяє вияснити дїйсні відносини в осібній студії.

34) Див. брацьку записку в Monum. confr. I ч. 265, де брацтво вичисляє всї ті насильства, пакости й неправности, які мало від Балабана: насилав своїх слуг на брацтво й брацьку церкву, забирав до своєї вязницї брацьких священиків — „Михайла, попа нашого, казав всадити до тяжкої вязницї — до ями, і з тої ями слуги владичні витягнули його напів мертвого, так що водою відливали, а владика всадив до тої ями Івана Друкарового сина (сина Івана Федорова) і в нїй на смерть уморив”; „Семена попа богоявленського привязавши до стовпа, осоромив перед народом у св. Юрия, на зібранню, і з міста вигнав”; „побожного і ученого в св. письмі друкаря нашого Мину чернця з монастиря нашого св. Онуфрія... виволїк за шию через слуг своїх, казав оковати в кайдани і вивізши до Галича, тримав його два місяцї в вязницї на Крилосї галицькім в кайданах і ланцюгах”. Івана Красовського, одного з старших братчиків, Балабан кинув ся бити перед лицем самого патріарха, а хоч патріарх, щоб охоронити його своїм маєстатом, казав Красовському взяти його, патріарха, за шату й говорити сьміливо далї, то владика казав слугам відтягнути Красовського від патріарха і з побоями викинути з покою, і т. д.

35) Monum. confr. I ч. 216.

36) Monum. confr. ч. 265.

37) Пам. полем. лит. III с. 603-6.

38) 1. с. с. 25.

39) Акты Зап. Рос. IV ч. 122.

40) І. с.

 

 





Дата добавления: 2015-06-04; Просмотров: 105; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2018) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление ip: 54.90.185.120
Генерация страницы за: 0.011 сек.