Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Примітки 1 страница. VI. Боротьба за і против унїї по її проголошенню, в житю і письменстві




Читайте также:
  1. A) +Кратковременное понижение АД под влиянием отрицательных эмоций 1 страница
  2. A) +Кратковременное понижение АД под влиянием отрицательных эмоций 2 страница
  3. A) 100 мм 1 страница
  4. A) 100 мм 2 страница
  5. A) 100 мм 3 страница
  6. A) Кратковременное понижение АД под влиянием отрицательных эмоций 1 страница
  7. A) Кратковременное понижение АД под влиянием отрицательных эмоций 2 страница
  8. A) Кратковременное понижение АД под влиянием отрицательных эмоций 3 страница
  9. A.Меридиан торы. 1 страница
  10. A.Меридиан торы. 2 страница
  11. A.Меридиан торы. 3 страница
  12. A.Меридиан торы. 4 страница

ПРОГОЛОШЕННЄ УНЇЇ Й ЛЇТЕРАТУРНА БОРОТЬБА ЗА І ПРОТИВ НЕЇ: ПЕРЕД УНЇЄЮ, АҐІТАЦІЯ В ВИЛЬНЇ, НЕЯСНА СИТУАЦІЯ У ЛЬВОВІ, КАТЕХИЗИС ЗИЗАНІЯ І ВИКЛИКАНІ НИМ ПИСАННЯ, КАЗАНЬЄ О АНТИХРИСТЂ, СУД НАД ЗИЗАНІЄМ.

VI. Боротьба за і против унїї по її проголошенню, в житю і письменстві

 

 

 

Неясні, непевні поголоски про приготованнє церковної унїї, які мусїли ходити між православними вже в 1592-4 рр., протягом 1595 рр. переходили все більше в форму позитивних, вповнї певних відомостей. В Вильнї бувший львівський дидаскал і проповідник, Стефан Зизаній, перейшовши в тих роках до Вильна, розпочав лїтом 1595 р. кампанїю против митрополита й владиків за їх перехід на унїю. Митрополит запевняв, що про унїю не думає, посилав якогось свого післанця, потім в листах грозив Зизанію й сьвященикам брацьким за такі „бунты противъ насъ пастырей зверхнихъ" клятвою й відданнєм до судів королївських 1). Але супроти недвозначних познак зради владиків Зизаній з товаришами вели далї аґітацію против епископату. Митрополит, сповняючи свою погрозу, покликав виленське духовенство на свій суд і застановив богослуженнє у всїх церквах Вильна (серпень 1595) 2), але се не могло погасити справи. З кінцем липня вийшла у сьвіт звісна окружна грамота кн. Острозького, де сей „началникъ в православію" подавав до загальної відомости зраду владиків — що вони „въ волки претвориша ся и єдиныя, истинныя вЂры св. восточные церкви отвергше ся, сьвятЂйшихъ патрыарховъ, пастырей нашихъ, и учителей вселенскихъ отступили и ко западнымъ приложиша ся, только єще кожею лицемЂрія своєго яко овчыною закрывающе въ собЂ внутренняго волка, не объявляють ся с тымъ, потаємне согласивши ся съ собою, окаянніи, яко христопродавецъ Іюда зъ Жидовами, умыслили всЂхъ благочестивыхъ въ здЂшней области хрестьянъ безъ вЂсти отторгнувши, съ собою въ погибель вринути — яко самыя пагубныя и скрытыя ихъ писанія объявляютъ" 3). Старий князь пятнував сих владиків як безстидних і беззаконних зрадників і злодїїв і закликав всїх православних до безоглядного опору, обіцюючи з свого боку всяку поміч і вірність, старому православію та запевняючи, що при однодушній опозиції православних їм нїхто не може накинути тої унїї против їх волї. Се був поклик до війни з єрархією — їй треба було вимовити всякий послух, не признавати більше за своїх пастирів і всякими способами противити ся задуманій нею унїї. І безперечно, поклик князя знаходив послух і відгомін.

В Вильнї на митрополичу грамоту, що кидала клятву на духовенство, віддаляла його від богослуження і кликала перед митрополичий суд, духовенство брацьке відповіло заявою, що воно не признає Рогозу митрополитом з огляду на самовільний переход на унїю його й владиків і не буде признавати, доки він не оправдаєть ся перед собором з тих закидів 4). Розаґгітована брацькими проповідниками православна людність Вильна виступала також против митрополита 5). Подібну аґітацію мусимо представляти собі й по иньших центрах брацької орґанїзації. У Львові одначе може меньше, нїж можна було думати. Тут заходили сильні переміни в ситуації. Владика Балабан, інїціатор унїї, зачинав зміняти фронт. Уже в червнї писали львівським братчикам їх кореспонденти з Острога, що Балабан рішучо вирік ся всякої солїдарности з унїєю 6). Він заманїфестував ся потім своїм протестом і оповіданнєм про сфальшовані мембрани (1 липня). З другого боку митрополит, дотеперішнїй протектор брацтва в боротьбі з владикою, підозрівав ся в участи в унїятській конспірації. Братчикам приходило ся здержати ся з дальшою кампанїєю против їх осіб, поки ситуація розяснить ся.



Тим часом, немов для заохоти до унїї, львівські католики — спеціяльно маґістрат, заохочуваний, очевидно, до сеї акції зі сторони, роспочали ще з попереднього року гостру кампанїю против православних. Кн. Вишневецький і кн. Ружинський так вичисляли сї кривди, на підставі відомостей від братчиків. Райцї кличуть їх попів перед свій суд і за неставленнє беруть до вязницї братчиків. Наказують попам приносити райцям до дому якісь коляди. Забороняють попам переходити через ринок з св. тайнами до хорих з засьвіченими сьвічками і в ризах. Не позволяють нести мертвих через ринок з процесією по обряду грецької віри. Не дозволяють ходити в сьвята з процесією, з хрестами з міської церкви на передмістя. Дїтям з грецької школи не позволяють „нїяких ремісій", забороняють їм в вербну недїлю іти через ринок з цьвітами, співаючи „осанна в вишнїх". Школярів убогих „мендиків" (прошаків) бьють по улицях, затягають до своєї школи й там збиткують ся. Убогих жебраків наших випихають з домів своїх. Набігають в ночи на нову брацьку церкву, що будувала ся тодї, нищать інструменти, паскудять, навіть на олтар. Не приймають православних до ремесла, забороняють їх визволяти з науки. Русинів, що служать у католиків, примушують ходити до костела, впихають їм мясо в рот під час посту, мордують за те, що вони ходять до своєї церкви. Зведених на католицтво, коли б хотїли вернути ся назад до своєї віри, мучать, мордують і до вязницї дають. Змушують сьвята сьвяткувати по новому калєндарю. В сьвята по старому календарю витягають на роботу господарів і челядь, беруть кари і саджають до вязницї. З катедри костельної й на ратушу перед всїма називають нас поганими й хулять наші сьвятинї церковні; забороняють дзвонити в нашій церкві відповідно до наших порядків, а в сьвята нового калєндаря не позволяють дзвонити скорше нїж вони почнуть, і т. д. 7). В сю сторону — на оборону свою від таких поневірок і кривд мусїли звернути теж свою увагу братчики і тим всїм поясняєть ся, що головною ареною боротьби за і против унїї в сїй хвилї стає Вильно, хоч боротьба ведеть ся тут — з тої й другої сторони — в значній мірі українськими силами.

Поруч боротьби словом, проповідею, активними протестами вона вела ся також на лїтературнім полї. По одній сторонї виступав Зизаній, по другій Потїй. Не маючи першої публїкації Зизанія — його „Катехизиса", виданого в 1595 р. (до нас не дїйшло нї одного примірника), не можемо мати докладного понятя про нього, але нема сумнїву, що він мав характер полємічний, звернений против унїї й спірних точок між грецькою й римською церквою. Антаґонист Зизанія Фелїкс Жебровский, видаючи проти нього свою полємічну брошуру 8), вишукує єреси в катехизисї Зизанія, а заразом докоряє йому за його аґітаційну роботу і накликає до унїї „нарід руський"; очевидно аґітація устна і „Катехизис" Зизанія стояли в тїсній звязи між собою. Виданий в тім же роцї в Вильнї трактат в оборонї унїї: „Унія алъбо выкладъ арътыкуловъ ку зъодночонью Грековъ съ костеломъ Римскимъ належащихъ" 9), очевидно, стояв в тїсній звязи з тою-ж аґітацією. Трактат без сумнїву, написаний був Потїєм, але вийшов анонїмно, в імени владиків-унїятів; він переглядає спірні точки, „на которыя оглядают се люде народу руского, не хотечы зъ Рымляны до єдиноцства й згоды першоє вернути ся", і воює против тих аґітаційних мотивів, якими воювали противники унїї. Так чимало тут дано місця полєміцї з виводами, що папа антихрист. Потїй дуже різко викликав проповідників сього погляду, аби довели, що папське імя відповідає антихристовому імени 10).

Се було дуже необережне викликаннє вовка з лїса, й Зизаній не зістав ся винним відповіди на се візваннє. На другий рік видав він книжку: „Казаньє с-того Кирила патріарьхи ієрусалимьского о антихристЂ и знакахъ єго", на мові руській і польскій (Вильна, 1596) 11). Тут в формі толковань св. Кирила на восьмий член символа — про другий прихід Христа, він давав відповідь на ріжні точки, порушені Потїєм, і спеціально — до тези про папу-антихриста сипнув цїлою горстю ріжні „знаки антихристова наставаня" й ріжні антихристові числа з папського імени, зачерпнені з протестантської полємічної лїтератури 12). При всїй абсурдности своїй ся ідея папи-антихриста була вже настільки спопуляризована гуситською, потім протестантською аґітаційною лїтературою, а через неї і в нашім полємічнім письменстві 13), що робила сильне вражіннє на сучасників й живо трактувала ся в аґітації против унїї, як сьвідчить книжка Потїя. І сей новий трактат Зизанія напсув багато крови католикам і унїатам 14) та здобув собі велику й трівалу популярність, підхоплений московськими старовірами XVII віка.

Саму справу унїї трактовано поки що теоретично — хоч і не дуже академічно. Противники унїї були певні, що ся справа ще до них прийде — що її рішати буде загальний собор, і тодї буде час дати й відправу. Поки що ж їх головно займали зрадники-владики: треба було добити ся, щоб їх скинено з катедр. Се вважали можливим, і тому заходи митрополита против оборонцїв старої віри мало кого інтересували. Собор в Новгородку (сїчень 1596 р.), де митрополит мав судити своїх виленських противників, православні просто іґнорували. На собор сей, крім митрополита, з владиків прибув тільки львівський Балабан, що обробляв митрополита в своїй справі з братчиками і дістав рішеннє справи на свою користь 15), та новопоставлений полоцький Загоровський. Вони перенесли справу виленських противників унїї на доґматичний ґрунт: Стефан Зизаній був обвинувачений в єресях, як автор „Катехизиса", заочно засуджений і виклятий разом з своїми товаришами, священиками виленського брацтва 16). Сею анатемою одначе нїхто не журив ся: митрополиту і всїм владикам-унїатам з православної сторони вже давно виповіджено послух, і під час самого собору на соймиках росписаних перед весняним соймом православні вели аґітацію за домаганнєм, щоб король відібрав хлїби духовні від зрадників-владиків. Як відомо 17), се домаганнє було дїйсно прийнято в посольські накази майже всїх українських і декотрих білоруських соймиків і поставлене на соймі, але не підперте цїлою посольською палатою, не було прийняте королем, і посли тих повітів, а з поміж сенаторів кн. Острозький зложили протести. Заявили, що вони й їх братя шляхта, з огляду на незаконне заведеннє унїї, не будуть тих владиків-відступників і всїх, хто б держав ся унїї, вважати за своїх пастирів і не позволять їм виконувати в своїх маєтностях нїяких функцій.

Не вигравши справи на соймі, православні перенесли свої заходи на собор, що мав бути скликаний в справі унїї. На собор в Берестю, скликаний на день 6 жовтня, відпоручники православної шляхти й міщанських громад привезли інструкції, а їх зміст, по словам соборного унїверсалу, зводив ся до отсих трох точок: 1) Духовні, що вийшли на свою руку, приватно, з-під зверхности патріарха, мають бути покарані відібраннєм від них урядів. 2) Унїя з західньою церквою не може переводити ся на такім частковім, не поданім до загальної відомости синодї, без згоди патріархів і всеї східньої церкви, навпаки — має бути заховане на основі старих привилєїв „набоженство старожитноє" східньої церкви. 3) Старий калєндар має бути задержаний, а нового не приймати 18). Ся третя точка містить ся в другій, і таким чином жадання православної суспільности містили ся в отсих двох точках: унїя не може бути переведена инакше як загальним собором, з участю патріархів і всеї східньої церкви, і все зроблене на свою руку владиками в справі унїї — не важне; владики — самовільники мають бути скинені з урядів за відступленнє від церкви. Собор православних сповнив сї жадання. Сконстатував, що православна людність Польсько-литовської держави хоче далї зіставати ся при патріархах і не признає самовільних вчинків своїх владиків. Владиків покликав на свій суд і коли вони не ставили ся, заочно осудив і позбавив урядів, а сьвітське „коло" постановило вислати до короля депутацію, щоб се рішеннє ,собора на владиках унїатах сповнив 19).

Та тільки біда була в тім, що православного берестейського собору, правосильного з православного канонїчного становища, унїатсько-католицька сторона православним не признала, і на такім становищу стояло й правительство. Справу унїї воно вважало безповоротно порішеною компетентними властями — православними владиками, і що небудь зміняти, чи наново зачинати не признавало права нї православним мирянам, нї кому иньшому. І для якої небудь кари над владиками, чи скинення їх з урядів не бачило нїякої причини, бож владики не виступили з свого „грецького закону", признаючи ся до одности з римською церквою 20). Ситуація з сього боку вияснила ся досить докладно вже під час самого берестейського собору, супроти становища зайнятого унїятською й католицькою єрархією й королївськими відпоручниками що до собору православних. Отже православним треба було довести незаконність унїї, вчиненої владиками й добити ся від короля, щоб їх скинено. Унїятсько-католицькій сторонї треба було довести, що унїяти поступили законно й похвально, а опозиція православних і спеціально — їх собор в Берестю був неправосильним і беззаконним. І коло сих точок розгораєть ся лїтературна й полїтична боротьба зараз по берестейськім соборі.

 

 

1) Акты Зап. Рос. VI ч. 73.

2) Акты З. Р. IV ч. 84, Акты Вилен. Ком. VIII ч. 7.

3) Про грамоту й її дату в т. V с. 593-3.

4) Акты Вилен. ком. VIII ч. 9.

5) Див уривок з листу у Жуковича с. 151.

6) Monum. confrat. I ч. 365 (9/VI).

7) Monum. confrat. I ч. 367.

8) Kąkol który rozsiewa Stephanek Zizania w cerkwach ruskich w Wilnie, 1595, Вильно — передр. в V т. Памятників укр. мови і лїтератури.

9) Передрукований в II т. Памятників полемич. литературы. Про нього статя проф. Студинського Pierwszy występ literacki H. Pocieja.

10) Нехайже тобЂ, дурню, што ихъ слухаешъ, а папежа антихристомъ зовешъ, скажуть геретыкове, если вЂдаютъ, имя тоє антихристово, котороє бы мЂло въ собЂ личбу преречоную! албо єсли антихристово имя єсть папа, нехай покажуть личбу помененую въ томъ имени!" — с. 158.

11) Передруковано в V т. Памяток.

12) Як на головне джерело вказують на книгу Зібранда Любберта De papa romano — див. Студинського Пересторогу. Иньша лїтература в прим.

13) Вище я вказував „Посланиє до Латин" 1582 р, додам ще ИзвЂщеніє о латинскихъ прелестехъ Вишенського.

14) Відповідав на нього тойже Жебровський з книжкою: Plewy Stephanka Zizaniey, heretyka z cerkwi ruskiej wyklętego, Вильно, 1596.

15) Monum. confrat. I ч. 400.

16) Акты Зап. Рос. IV ч. 91. Тому що Катехизис Зизанія до нас не дїйшов зовсїм, не перестає досї суперечка про те, чи дїйсно були в нїм якісь єретичі гадки, чи митрополит тільки пошукав в нїм приводу для виклятя. Перегляд лїтератури й гадок за і против у Харламповича op. c. с. 381. На доказ православности Зизанія вказують на те, що він і пізнїйше мав велику повагу у православних. Православний берестейський собор 1596 р., реабілїтуючи Зизанія, збув справу його єретицтва зовсїм легко і перенїс справу на ґрунт дісціплїни; чи правий чи не правий був Зизаній виступаючи против митрополита (Акты Зап. Рос. IV ч. 104). Думаю, що се не пішло б так, як би на Зизанію справдї лежала репутація неправославности.

17) Див. т. V с. 501-2.

18) Архивъ Югозап. Рос. І с. 523-4, пор. Пам. полем. л. III с. 358-9.

19) Див. в т. V с. 607-617.

20) Див т. V c. 615-6.

 

ПРОГОЛОШЕННЄ УНЇЇ Й ЛЇТЕРАТУРНА БОРОТЬБА ЗА І ПРОТИВ НЕЇ: БЕРЕСТЕЙСЬКИЙ СОБОР І КОНТРОВЕРСІЯ ПРО ЙОГО ПРАВОСИЛЬНІСТЬ, „ОПИСАНЬЄ" СКАРҐИ, ЕКТЕЗІС, АПОКРІЗІС, ЙОГО АРҐУМЕНТАЦІЯ ІСТОРИЧНО-ПОЛЇТИЧНА І ТЕОЛЬОҐІЧНА, НЕПРАВОВІРНІСТЬ. ВИШЕНСЬКИЙ, ЙОГО БІОҐРАФІЯ, ПЕРШІ ПОЛЄМІЧНІ ПИСАННЯ, „ПИСАНІЄ КЬ УТЕКШИМЬ ЕПИСКОПОМЬ", КРИТИКА ЄРАРХІЇ, ЛИСТ ДО ОСТРОЗЬКОГО І ПОРАДА, ЇЇ ЦЕРКОВНИЙ РАДИКАЛЇЗМ І БЕЗРАДНІСТЬ, „ОТВЂТЪ ФЕОДУЛА" І „ЗАЧАПКА".

 

 

Скарґа, оден з духових батьків унїї, сьвідок і участник берестейських переговорів, був, здаєть ся, першим, що поспішив в поміч новодовершеній унїї з лїтературним апаратом, щоб за його помічю перехилити на користь унїятської сторони ті контроверсїї, в які вводили сучасників офіціальні унїверсали обох сторін — православної й унїятської, про соборні подїї. Вже з початком 1597 р. під лютневий сойм 1), появила ся анонїмна книжка його, для лїпшої популяризації пущена відразу, здаєть ся, в двох виданнях — руськім і польськім: „Описаньє и оборона събору руского берестейского “ 2).

 

 

1) Се каже Апокрізіс (Пом. пол. лит. II с. 1011). Сойм зачав ся 10 лютого.

2) Видана в III т. Пам. полем. лит. в обох текстах (польський з пізнїйшого збірного видання писань Скарґи: початкового видання його досї нема).

 

 

Вона дїйсно складала ся з двох частин. Перша давала історію собору — унїятсько-католицького розумієть ся, як єдино законного, супроти котрого собор православний був тільки, „схажка в каменицы берестейской“. Вона подавала мов би офіціальні протоколи — про се мала сьвідчити кінцева нота: „дъяки светого собору за росказаньєм старшихъ“, хоч безперечно, маємо тут лїтературне обробленнє сеї історії, з загостреними против православних шпильками. Показне місце займає тут широка промова вложена в уста королївських послів: намова до православних, аби прилучили ся до владиків-унїятів, з виразними слїдами пізнїйшої лїтературної фабрикації. Друга частина — оборона правосильности собора дуже побіжно зачіпає питаннє його законности, збуваючи се дуже сумнївним арґументом, що він збирав ся за волею папи; доводить за те, що сьвітські люде в справі злуки церков не повинні були мати голосу, і боронячи владиків від закиду, що відступили від патріархів, широко розводить ся над верховністю папи, роздїлом церков, пробами злуки, особливо на фльорентийськім соборі і т. д., в значній мірі повторяючи виводи свого трактату про унїю (О iedności kosciola). Все отсе має довести, що владики поступили спасенно, піддавши ся папі, і доказавши се, Скарґа вже злегка переходить ріжну арґументацію против унїї, яка, видко, ходила по сучас\546\никах і має з сього погляду чималий інтерес. Тут мова й про чудо, що мовляв стало ся під час берестейського собора на осудженнє унїятів (вино на воду перемінило ся), й про клятву, кинену Никифором на владиків-унїятів, і про небезпечність бунтів з боку православних („се списуютъ, и великая ихъ громада, и много людей простыхъ до себе намовляютъ м бунтуютъ“). Опозицію унїї Скарґа представляв головно дїлом ріжновірцїв — протестантів і аріан; се, розумієть ся, була неправда. Головну контроверсію, коло котрої в дїйсности обертала ся справа: чи мали право владики, будучи під зверхністю патріарха, перейти без його волї під власть папи, і чи через се вони не стратили права до своїх урядів і власти та чи не позбули ся всякої власти й авторитету супроти своїх вірних, — Скарґа поминув майже зовсїм. Се значно ослабляло вплив виводів красномовного єзуїта і відкривало слабу сторону в арґументації унїятсько-католицької сторони, в яку не залишали ударяти православні.

На Скаржину історію берестейського собору православні перед усїм відповіли виданнєм актів православного собору в Берестю. Вони вийшли за кілька місяцїв по виходї книжки Скарґи (мабуть лїтом 1597 р.), для безпечности від конфіскати — в Кракові, й для лїпшого розповсюдження в ворожім таборі — по польськи (руського видання досї не знайшло ся, і чи було воно — незнати) 1). Книжка мала титул: Ekthesis abo krotkie zebranie spraw, ktore się działy na partykulamyin, to iest pomiasnym soborze w Brześciu Litewskim 2).

 

 

1) В руськім виданню Апокрізіса (с. 1028) титул Ектезіса цитуеть ся по руськи, і се давало привід давнїйшим біблїоґрафам включати його в число руських (українсько-білоруських) друків. Каратаєв уже відкинув його, але Завитневич (Падинодія с. 148) пробував ще боронити істнованнє руського видання тим, що титул його звучить відмінно від польського. Відміни сї одначе так малї й для руського тексту так природні, що будувати якісь виводи на сїм нїяк не можна.

2) Передрукований бувв Чтеніях московських 1879, I і потім, докладнїйше, в III т. Памятників полем. лїтератури.

 

 

Полишаючи на боцї полєміку, книжка ся умисно як можна обективнїйше й сухійше викладає історію собору, в формі його протоколу, переходячи день за днем, цитуючи документи, називаючи імена присутних, старшину, послів і т. д. Правдоподібно, протокольні записки дїйсно послужили основою сеї історії і дуже мало підпали лїтературному обробленню. Книжка робить завдяки тому дуже документальне вражіннє. Її метою було виказати, на скільки православний собор був правильно орґанїзований з канонїчного боку, як докладно відграничено в нїм було від „кола сьвітського“ „коло духовне“, що \547\ виключно займало ся церковною, канонїчною стороною справ, і як вірно при тім тривало ся воно синодальних форм грецької церкви. Се сухе, протоколярне, документальне представленнє збивало як найлїпше говореннє противників про „схажку“ православних, де буцїм то верховодили сьвітські люде, ріжновірцї, й т. д. Через те при всїм убожестві своєї лїтературної форми публїкація ся свою мету вповнї осягала, і до історії берестейського собора спеціально вертати православні не вважали більше потрібним. Публїкація соборних документів в повнім текстї була обіцяна при кінцї Ектезіса, але не була сповнена — мабуть в ній не відчувано потреби по виданню Ектезіса 1).

Натомість слїдом за Ектезісом пущена була в сьвіт бомба більшого калїбру, поцїлена в самий центр контроверсії, так старанно прикритий ріжними стороннїми розговорами в Скаржиній оборонї. Се був славний Апокрізіс Філялєта, написаний, по словам пізнїйшої унїятської традиції, на замовленнє кн. Острозького, на підставі актів з його архиву, але виданий в Вильнї, може з якихось практичних, а може і з тактичних мотивів 2). Про особу автора й обставини написання його книги не маємо сливе нїяких відомостей крім тих нечислених натяків, які розкидав у нїй сам автор. Його імя — Криштоф Бронський, дає нам також тільки пізня унїятська традиція 3). В польсько-католицьких кругах йому зроблено репутацію ріжновірця, і ми при сучаснім станї наших відомостей не можемо сказати нїчого нї за нї против сього, але в книзї автор скрізь виступає речником православних. Передмова датована 30 жовтня 1597 р., в Вильнї, і се більше меньше вказує на час виходу польського видання. Воно має титул: Αποκρισις abo odpowiedż na xiążki o synodzie brzeskim, imieniem ludzi starożytnej religiey greckiej przez Christophora Philaleta w porywczą dana. Час і місце руського видання не вказані. Вийшло воно в Острогу, досить скоро по польськім виданню, найдальше — на початку 1598 р., з деякими відмінами в тексті, в змісті 4).

 

 

1) Копистинський в своїй Палїнодії (Пам. пол. лит. І с. 327) осібно від Ектезіса цитує ще „Берестейского собору „ДЂи“ зъ части православныхъ“, отже акти православного собору, зведені в збірку й цїлість під титулом „ДЂи“. Чи був то матеріал, з якого користував ся автор Ектезіса, чи та збірка соборних актів, заповіджена ним на будуще, трудно сказати.

2) Напр. з огляду на напружені відносини Острозького до Замойского, може не випадало друкувати в Острозькій друкарнї книгу, присьвячену Замойскому. А може просто польського письма в Острозькій друкарнї не було досить.

3) Див. вище с. 494.

4) Редактором сього руського видання Голубев (Библіогр. замЂч. с. 153) вважає „Клирика Острозького“, з огляду на певну близькість до виданої ним в тім часї полємічної повісти про фльорентийський собор. \548\

 

 

Для охорони від конфіскати книгу присьвячено канцлеру Замойскому „аби той скрипт від огня був забезпечений“, і сю присьвяту повторено також і в українськім виданню.

Трактат сей не тільки своїм змістом, але й великістю бере гору над усею полемічною нашою лїтературою сеї доби. Руське виданнє має 222 картки — польське 334 стор. досить тїсного друку in 4°. Подїлений на чотири части, трактам властиво розпадаєть ся на дві половини. Перші дві части займають ся справою дня — унїєю й звязаними з нею питаннями, друга половина (частина третя й четверта) займають ся питаннями більше загальними, академічними: про папський прімат, про східнїй патріархат і закиди роблені йому католиками.

Історію берестейського собору Філялет лишає на боцї, відсилаючи читача по неї до Ектезіса, і тільки на доповненнє його подає соборний унїверсал православних. Далї, розвиваючи гадки сього унїверсалу, подає преінтересну й високо пікантну для сучасників збірку листів митрополита й Потїя, з яких виходить, що вони до останньої хвилї таїли ся й вирікали ся всякої солїдарности з унїєю, а переведеннє її не вважали можливим инакше, як соборним способом, з участю вірних 1). Королівськими листами, даними в відповідь на петиції владиків, виказує, що при переходї своїм на унїю владики мали на метї зовсїм не духовні, а переважно матеріальні вигоди для себе й церкви 2). Виясняє тезу, що владики своїм переходом, а властиво правительство допускаючи і санкціонуючи такий самовільний перехід нарушує ґарантії релїґії, дані конфедерацією 1573 р. й иньшими актами 3). Спеціально спиняєть ся коло ґарантій в справі календаря, нарушених заведеннєм нового календаря разом з унїєю, і виясняє причини, чому православні не приймають нового календаря 4). Нарештї поясняє, чому нїяк не можна приймати офіціального погляду, що владики, перейшовши на унїю, зістали ся по давньому „при грецькім законї“: виказує, що їх перехід під папську зверхність був звязаним з повним відреченнєм від „грецької віри“, і свою гадку потверджує офіціальними актами унїї. Доводить, що унїя 1596 р. зовсїм не являєть ся відновленнєм унїї фльорентийської, бо відпоручники владиків в Римі прийняли науку римської віри по ухвалам собору трідентського, далеким від всяких уступок східньої церкві 5).

 

 

1) Ч. I розд. 2.

2) Ч. I розд. 6

3) Розд. 3.

4) Розд. 4 і 8.

5) Розд. 7.

 

 

І виводить з того, що владики — унїяти „вже далЂй за духовныє релЂи греческои ведле правды почитаны и называны быти, \549\ а затЂмъ ведле права и зъ добръ на греческую вЂру власне наданыхъ тЂшити ся“ не можуть і права не мають 1).

 

 

1) с. 1182.

 

 

Друга частина присьвячена оборонї православного берестейського собору з становища загальних принціпів соборности. Против тез Скарґи, що тільки епископи мають право до соборів, а люде мирські не мають голосу в справах віри, виясняє він принціпи соборности, ідею демократичної церкви в противність т. ск. аристократичним поглядам Скарґи. Далї, в третїй части виступає він против церковного монархизму, голошеного Скарґою (о монархіи албо єдиновластіи костелномъ папежовъ римскихъ), а в четвертій збиває ріжні закиди патріархарови й східнїй церкві, якими Скарґа й унїяти виправдували відступленнє владиків від патріархату. Тут, при кінцї, він знову вертаєть ся до конкретних питань дня. Дуже дотепно іронїзує він над обіцянками католиків і надїями унїятів, що унїя піднесепрестиж грецького обряду в Польщі, і влучно пророчить, що місць в сенатї унїятські владики таки не побачать. Остерігає, що унїя замість одности й спокою може внести в релїґійні й національні відносини Польщі ще більше ферменту. Вказує на небезпечні симптоми, які дають себе знати вже тепер з нарушеннєм релїґійної свободи, та закликає сенаторів, аби своїми радами відвели короля від небезпечної релїґійної полїтики, зазначеної ним на соймах 1596 і 1597 р.

В сумі був то першорядний полємічний трактат, написаний з великим лїтературним і публїцистичним хистом, великим знаннєм, широким і бистрим поглядом на річи, з незвичайно важним і пікантним документальним апаратом, при тім щедро розмішаний сатиричною сілю, влучними дотепами, але в трактованню противника, як на тодїшнї полємічні звичаї, досить здержливий і навіть гречний: щоб обминути якісь нечемні епітети, Філялєт скрізь називає його „дїєписом берестейського собору“. Хоч звертаючись передовсїм против книги Скарґи, він в дїйсности далеко виходив поза зачеркнені нею рами полєміки, й власне найсильнїйша сторона його трактату лежить не в загально-теольоґічних партиях, а де він трактує унїю 1596 р. з становища горожанина річи-посполитої й члена руської церкви, де він відкриває й коментує дїйсний характер сього факту, пятнує постулованнє владиків і т. и. В части теольоґічній його талановита арґументація ослаблюєть ся ріжними неправославними поглядами, які Філялет підмішав bona fide в свої арґументи й які видавцї не подумали переглянути й виправити. Пізнїйше православним приходило \550\ ся вирікати ся всякої солїдарности з теольоґічними поглядами Філялєта, похваляючи його як історика унїї, але в богословських поглядах чоловіка чужого, єретика 1).

Філялєт оцїнює унїю 1596 р. з становища своєї „шляхецької братиї“, в дусї тих, хто замовляли йому сю оборону, згідно з тактикою, яку вела в тій хвилї православна суспільність — шляхецька передо всїм. Перейнятий ідеями шляхецького демократизму, він з сього погляду полємізує з теоріями виключної власти епископів в справах віри, чи з ідеями папської монархії, що відсужують суспільність, шляхецький загал від сих справ. Переведеннє унїї й поступованнє правительства він аналїзує з становища польської конституції, шляхецького парляментаризму, і його голос і погляди як чоловіка „свого“ і станом і вихованнєм і сьвітоглядом мусїли трапляти до переконання шляхецької публїки. Але поруч нього підносив голос против унїї полєміст не меньшого калїбру, хоч і зовсїм иньшої марки, цїнний нам особливо, як продукт української культури й українського житя, славний Іван Вишенський. Боротьба з латинською прелестю й унїєю становить центр його лїтературної дїяльности, а хоч хронольоґія його писань переважно зістаєть ся непевною й неясною, але й хронольоґічно беручи унїя 1596 р. становить більше меньше центральну позицію в його письменській роботї. В противність Філялєту, Вишенський заступає погляди українського демосу й близького до нього низшого українського клиру; з становища широкого демократизму виступає він против панських забаганок вищої єрархії, що привели її до унїї, а з становища старої питоменної культури — против всякого схиляння в сторону західньої, католицької культури. Се культурне старовірство його ми мали нагоду пізнати близше і вказати, на скільки мало відповідало воно духови часу, хоч в певних кругах — серед низшого духовенства, серед народнїх мас, а власне серед їх вищих, верств і ся сторона його проповіди не лишила ся без успіху 2), не тільки завдяки лїтературному хисту автора, але також і завдяки суголосному ґрунтови, який знаходили його гадки в сих сферах.





Дата добавления: 2015-06-04; Просмотров: 94; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2018) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление ip: 54.92.174.226
Генерация страницы за: 0.011 сек.