Стягнення на частку в статутному капіталі

Підстави звернення

ТОВ не несе відповідальності за зобов'язаннями учасників. За за­гальним правилом, сформульованим у статтях 57 і 73 Закону України «Про господарські товариства», звернення стягнення на частку учас­ника в товаристві за його власними зобов'язаннями не допускається. Така*норма має на меті зробити товариство незалежним від особистих зобов'язань учасника перед третіми особами.

Відповідно до ст. 149 ЦК України кредитори учасника-боржника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі това­риства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Мета цих вимог - наступне звернення стягнення на виді­лене учаснику майно.

Увага! В одних випадках йдеться про звернення стягнен­ня на частку в статутному капіталі, а в інших - про звер­нення стягнення на виділену товариством частину майна товариства. Це не тотожні явища, оскільки об'єкт право­відносин різний.

При ототожненні цих об'єктів статті 57 і 73 Закону України «Про господарські товариства», які не допускають звернення стягнення на частку учасника в товаристві за його власними зобов'язаннями, втрати­ли б сенс, оскільки б мали більше винятків, ніж правил.

Законодавець фактично встановлює не заборону звертати стягнення на частку в товаристві, а спеціальний механізм такого стягнення. Його специфіка полягає в тому, що об'єктом стягнення є не частка в статут­ному капіталі, а частка в майні товариства, пропорційна розміру частки в статутному капіталі.

У такому вирішенні є своя логіка: в результаті звернення стягнення на частку в майні товариства у товариства не з'являється новий учасник (кредитор учасника-боржника або особа, котра придбає частку з при­людних торгів), а лише зменшується його майнова маса на виділену частку учасника-боржника. У такий спосіб законодавець захищає інших учасників товариства від появи небажаних «гостей»- кредиторів. Во­ни мають право претендувати лише на майнові права учасника-боржника і аж ніяк не впливають на управління.

Такий підхід має й вади. Кредитор змушений звертати стягнення на частину майна товариства, руйнувати його майнову основу, навіть тоді, коли він цього не хоче. Наприклад, якщо кредитор і боржник - учасни­ки одного товариства. Звернути стягнення на саму частку в статутному капіталі він не може - забороняє закон. Не має значення й думка інших учасників товариства. Навіть тоді, коли вони згодні на вступ до товари­ства нового учасника - кредитора, у межах процедури звернення стяг­нення на частку це є неможливим.

Видається, що застосування різних понять є наслідком нечіткого розуміння їх співвідношення. Виділ частки в майні товариства є спеці­альним (і єдиним) способом звернення стягнення на частку в статут­ному капіталі. Тому одне не заперечує інше.

Увага! Загальне правило про недопустимість звернення стягнення на частку учасника за його власними зобов'язаннями не відповідає реальному стану речей. Частка як певний май­новий актив повинна бути джерелом для відшкодування збитків, завданих учасником. У цьому випадку зацікавлені особи мають право звернути стягнення на цю частку шляхом пред'явлення товариству вимоги про її виділ і одержання відшкоду­вання за рахунок вартості виділеного майна.

Закон визначає підстави, коли це можливо:

- при недостатності майна учасника для покриття його боргів (статті 57, 73 Закону України «Про господарські товариства», ст. 149 ЦК України);

- у разі недостатності іншого майна для задоволення вимог кредиторів (ст. 131 ЦК України)

- у разі недостатності у члена кооперативу іншого майна (п. 5 ст. 166

ЦК України).

Таким чином, загальними правовими підставами для звернення стяг­нення на частку є вимога кредитора і недостатність майна.

Право вимагати виділення частки для звернення стягнення мають лише кредитори. Кредитором є особа, яка має майнові вимоги до боржника. Ці вимоги повинні підтверджуватися відповідними документами (рішення суду, виконавчі написи нотаріусів, вимоги, визнані боржником).

Другою підставою є недостатність іншого майна учасника для задо­волення вимог його кредиторів. Постає питання, яким чином кредитор повинен довести таку недостатність? Адже товариство вправі відмови­ти кредитору у виділенні частки учасника-боржника, посилаючись лише на те, що в нього є інше майно, на яке може бути звернуто стягнення. Кредитору треба довести зворотне.

Є думка, що при прийнятті рішення про стягнення з боржника грошо­вої суми суд зазвичай не вирішує питання, за рахунок якого майна борж­ника виконуватиметься судове рішення. Суд не виявляє, чи є у боржника майно, достатнє для виконання рішення суду. Тому вимога про звернення стягнення на частку можлива лише тоді, коли на забезпечення позову буде накладено майно на арешт боржника, проведено його опис, у результаті чого стане зрозуміло, що майна учасника товариства недостатньо для по­гашення боргу і необхідно звернути стягнення на частку боржника, який є учасником товариства. Така ж вимога може бути пред'явлена і після при­йняття судом рішення, якщо в процесі виконавчого провадження буде встановлено факт недостатності майна боржника¹.

Це твердження не безспірне, адже навіть арешт та опис майна не можуть бути допустимим доказом недостатності майна боржника, оскільки його вартість під час опису не визначається. Окрім того, май­новий стан боржника може змінитися під час виконання рішення, а відтак недостатність майна як умова звернення стягнення на частку буде відсутня. Тому факт недостатності майна боржника може бути з'ясовано лише в межах виконавчого провадження.

Можна припустити й іншу ситуацію, коли ТОВ, яке бажає позбавити­ся учасника, виділяє його частку на вимогу кредиторів поза виконавчим

¹ Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол), Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2005. —XI -832 с - Коментар до ст. 131 ЦК. - С. 351.

провадженням. У цьому випадку можуть бути порушені права учасника, який вважає, що має інше майно, на яке може бути звернене стягнення. З метою дотримання прав усіх суб'єктів корпоративних правовідно­син і кредиторів звернення стягнення на частку в статутному капіталі слід проводити виключно в порядку виконавчого провадження.

Дата добавления: 2015-06-04