Розділ 3

Обладнання і предметне наповнення середовища як результат впливу національних культур. Відображення духовних і національних складових культур в монументально-декоративному мистецтві дизайну архітектурного середовища.

Львів - є культурним центром західної України. Недарма його називають осередком духовності. Краса львівських пам`яток сакрального мистецтва захоплює своєю величчю. Тут зосередились три головні центри віруючих України: православних, греко-католиків та вірмен. Саме тому екскурс цієї лекції розпочнемо з греко-католицької митрополії – собору св. Юра, одного з найкращих архітектурних ансамблів України доби пізнього бароко. Окрім самого храму ансамбль створюють дзвіниця (1828 р., арх. Гаєк), Метрополичі Палати (1772-1774рр., арх. К.Фесінегер), Єпископські Палати (1774-18борр.), саду та огорожі з двома брамами, (1770р., скульпт. М. Філевич), (1772 р.).

Хоча монастир тут знаходився ще з княжих часів, нинішній вигляд храм набув у 1761 - 1774 рр. Автором проекту став Бернард Меретин, а після його смерті в 1759 р. собор Св. Юра і прилеглі будови завершував Клеменс Фессінгер. Собор св. Юра є головним Греко - католицьким собором Львова. Резиденція митрополитів Української Греко - католицької церкви довгий час перебувала на його території.

Собор збудований з каменю та цегли, поєднує в собі риси італійського бароко з традиційною для України об'єм­но-просторовою схемою. В плані зображує грецький хрест. У крипті храму захоронені ос­танки галицького князя Ярослава Осмомисла (помер в 1187р.) та видат­них історичних діячів української церкви, що підкреслює важливість цього храму у національному житті українсько-русинської громади Львова.

У дзвіниці є найдавніша па­м'ятка українського ливарництва - дзвін, відлитий 1341р. майстром Яковом Скорою. На площі перед собором у давнину раз на рік перед святом св.Юра відбувався великий ярма­рок, куди звозили свій товар ре­місники зі Львова та околиць. Це відповідало його важливому містобудівному місці.

Далі спустимось у середмістя Львова. Місто побудоване у ХIVст. Королем Речі Посполтої за містобудівним законом Магдебурського права. Найбільш значною пам`яткою тут єнаріжний камінь якого був за­кладений під будівництво у 1360 р.

Саме ця пам`ятка дає нам уявлення, як змінювались художньо-естетичні погляди польської громади з часів формування польської нації. Будівництво храму припало на той час, коли римо-католицькі святині повторювали без усяких змін відомі готичні зразки, на відміну від церков східного обряду, де є більш оригінальні підходи та присутня певна творча переробка готичного стилю.

Собор будувався по­над 100 років. У плані лежить латинський хрест. Першим будівни­чим костелу був майстер Ничко, піс­ля його смерті -П.Штехер. У 1368 р. були закінчені його фундаменти, до 1400 р. - вежа. У 1404 р. М. Гонзаго з Вроцлава перекрив склепіннями вівтарну частину, а через рік відбулося освячення храму. Проте тільки в 1479-1481 pp. І. Гром і А. Рабіш, також із Вроцлава, завершили основне будівництво собору. Згодом, у 1493 р. Г. Блехер добудував хори зі склепіннями. Після пожежі 1527 p., коли обвалилися склепіння хорів і вежа, що стояла над ними, храм реставрували вже в стилі Бароко у ХVIIIст.

Для римо-католицьких храмів дуже характерно прибудовані каплиці, їх в костелі вісім: 1. Милосердного Христа (арх. Садловський, 1628 р.); 2. Ченстоховської Богородиці (С. Строїнським у 1774-1775 рр); 3. Розіп`ятого Христа (Яблоновських) зведена у 1769-1771 рр.; 4. Св. Йосифа, родини Замойських (арх. Ян Бялий, 1592 р.); 5. Св. Казимира, родини Бучацьких з 1875 р. (скульптор Я. Оброцький); 6. Каплиця Пречистих Дарів - є однією з найстаріших в споруді (1495 р); 7.Богородиці (1770-1780-х рр. і розписана С. Строїнським); 8. Камп'янів, значного львівського міщанського роду. У всіх каплицях багато надгробків, епітафій, образів, різьби та інших цінних творів мистецтва.

З північною стіною межує каплиця Кампіанів, побудована 1619 р. коштом львівського бургомістра Кампіана. У 1609-1611 рр. до Латинського собору було прибудовано каплицю сімейства Боїмів - найсвоєріднішу архітектурну пам'ятку Львова, що не має аналогів у європейській культурі.

П'яти ярусна вежа собору разом з хрестом має висоту 70 м. Вона є однією з найважливіших і найхарактерніших архітектурних домінант панорами стародавніх кварталів Львова. П. Полейовський завершив її в 1767 р. Друга вежа, доведена ним до рівня даху, залишилася недобудованою. У 1785 р. майже всі раніше зведені каплиці й склепи було розібрано, збереглися тільки дві - каплиця Боїмів і каплиця Кампіанів, що нині утворюють єдиний ансамбль з основною будівлею.

Під кінець ренесансової доби втрачається почуття міри в пропорціях форм та їхніх композиціях; деталі й прикраси занадто обтяжують і переладовують стіни. До таких будов у Львові належать каплиці Боїмів і Кампіанів початку XVII ст. (пл. Катедральна, 1606-1615рр.)Каплиця є однією з родинних усипаль­ниць кладовища, що оточувало латинсь­кий собор до XVIII ст. Архітектор майстер­но виконаної пізньо-ренесансної каплиці невідомий. Багатство скульптурне - декора­тивного оздоблення екстер'єру та інтер'є­ру свідчать про неа­бияку майстерність скульпторів А.Бемера, Й.Пфістера, Г. Шольца, один з яких, ймовірно, А.Бемер і був автором архітек­тури каплиці. Декор каплиці розповідає про родину львівсь­ких патриціїв угорсь­кого походження Бої­мів, на чиє замовлен­ня було виконано усипальницю. Фрес­кові портрети східної стіни зображують Георгія - голову родини та його дружину, рельєф північної стіни - «Юрій-змієборець» вказує на патрона родини св.Юрія, портрети в інтер'єрі зображують членів родини і є яскравими обра­зами львівських міщан ХVІІст.

Будівля, що своєю архітектурою нагадує невеличку церковцю, вико­нана в традиціях українського дерев'яного зодчества з використанням місцевих будівельних матеріалів - полянського вапняку, білого та сі­рого гіпсу.

(вул. Театральна, 11)

Цікаво порівнювати архітектурне рішення Латинського собору з іншою католицькою святинею. На зміну готичним шпилям на початку XVII ст. у Львові з`являються перші подихи барокко,характерні зрівноваженими, впорядкованими композиціями зі спокійними, логічно продуманими й чистими формами, почерпнутими з античної архітектури, яскравим прикладом барокової архітектури є Костел Єзуїтів 1613 — 1670 рр.

Єзуїти прибули до Львова в 1582 р. і вже в 1610р. розпочали будівниц­тво власної святині, котре тривало до 1630р. В 1613-1614рр. процесом зведення храму керував Себастіян Ламхіус, а італієць Джакопо Бріано прибув до Львова лише в 1618 р., коли стіни костелу були вже зведені приблизно на метр-півтора (три лікті). Італієць опрацював проект храму, трохи видозмінивши інтер'єр. А загалом - все той самий класичний взірець церкви Іль Джезу у Римі, прототип для тисяч сакральних споруд Європи та Америки того часу.

Єзуїти, котрі вважали себе обділеними у ви­діленній їм ділянки під будівництво, хотіли вразити всіх бодай ве­личчю споруди. І збу­дували одну з най­більших культових споруд Львова (його довжина-41м, висо­та-26м, ширина-22,5м).. Вежу спорудили в 1702 р. за проектом Валентина Годного, вона була найвищою домінантою середмістя. Її розібрали в 1830р. Львівський храм традиційно тринавний, зі слабо вираженою зовні апсидою. Бічні нави вужчі за центральну, що є характерним для базиліки. Щоб хоч трохи виграти у просторі, над боковими навами споруджено галереї - емпори. Саме за емпорами впізнавали єзуїтські храми. Інші джерела повідомляють, що для єзуїтів характерними були не емпори, а окремі каплички по бокам від головної нави, переділені поперечними стінами.

Поряд із костелом триповерховий буди­нок колишньої єзуїтської колегії. З 1683 школа отри­мала статус академії і стала другим після Києво-Могилянської академії вищим нав­чальним закладом України.

Площа Ринок

Площу розміром 142 х 129 м утворюють 44 будинки і ратуша в центрі. Від початкової готичної забудови, яка загинула під час пожежі 1527 р., збереглися підвали і фрагменти стін з готичними деталями. ». То­му нову ратушу побудували масивну і мону­ментальну. Вона має 156 кімнат і 9 залів.

Дбайливо відновлюючи цілі мури, нові будинки після руйнівної пожежі горожани будують тільки з каменю та цегли і називають їх кам’яницями. Ратуша Львова, що знаходиться у центрі площі, являє собою чотирикутник в сти­лі класицизм. Нинішня споруда не має нічого спільного зі своєю попередницею з XVI ст. Мандрівний купець Мартин Ґруневеґ, що прожив у Львові 20 років з 1582 р. так описує її: «Посередині ринку гарна велика ратуша, покрита жовтою та зеленою черепицею. А на високо піднятому наріжному камені вміщено кам'яного лева з короною із королівським гербом. При ратуші з заходу стоїть висока вежа, знизу чотирикутна, а зверху восьмикутна. Звідти вранці, опівдні й уве­чері грають на трубі

На вежу, 65 м висотою, тепер під час свята міста можуть піднятися всі бажаючі і огля­нути гарні панорами сучасного Львова.

По кутах ратуші - чотири фонтани з постатями грецьких богів та богинь: (1793р., скульптор Гартман Вітвер).

Найпривабливішим є східний бік площі між вулицями Ставро­пігійською і Руською (№2 - №10). Тут виділяються будови в стилі ренесанс: №2 - будинок італійця Бандінеллі, в якому містилася заснована ним перша львівська пошта; №4 - так звана (1577 р.), що одержала таку назву від потемнілого з часом кам'яного діаманто­вого русту фасаду; №6 - палац грецького купця Корнякта, з три­ярусною аркадою внутрішнього подвір'я. Будинок № 10, палац Любомирських, який завершує цей бік площі - класичний зразок ба­роко.

Південний бік площі міститься між вулицями Сербською і Галицькою (№ 11- №22). Крайні будинки побудовані у XIX ст.. інші утворені із нашарування різних століть і стилів. Винятком є будинок № 14 -, витриманий у стилі пізнього ренесансу.

На західному боці площі між пл. Катедральною і вул. Шевською будинки №23 та №28 побудовані в стилі ренесанс, №24,25,26 збе­регли елементи XIV - XVIII ст., №32 споруджений в стилі модерн.

Північний бік площі між вулицями Краківською і Друкарською (№33 - №45) має найбільше змін. Як свідчать архівні джерела, в 1765р. всі будови цієї частини площі були зруйновані. Фасади пер­вісних будівель змінені, де-не-де збереглося середньовічне плану­вання, уціліли поодинокі фрагменти готичних і ренесансних елементів.

З південно-східного кута площі Ринок починається вулиця Руська, навколо якої в середньовіччі сформувався український квартал середмістя. Вулиця Руська під цією назвою згадується вже в XV ст. В ті часи тут було 14 житлових будинків і дерев'яна церква. На місці цієї церкви, знищеної пожежею 1527 р., збудовано ансамбль, витриманими і строгими формами чистого ренесансу належать доми Гепнера 1570 р., що складається з церкви Успенія Богородиці, каплиці - унікальний у світовій архітектурі зразок поєднання засад ренесансу з місцевими традиціями будівництва тризрубних дерев'яних храмів.

Успенська церква

(1591-1629 рр,арх. П.Римлянин, В.Капінос,А.Прихильний)

Цей ансамбль-найвище досягнення українського ренесансу.

Церква збудована з великих білокам'яних блоків. Площини стін збагачені тоскансь­кими пілястрами та різьбленим в камені доричним фризом.

Успенська церква в плані тринавна базиліка, видовжена вздовж вул. Руської, з півкруглою апсидою, що виступає в бік вул. Підвальної. Храм увінчують три бані з ліхтарями; центральна баня спочиває на підпружних арках, підтримуваних чотирма тосканськими колонами. У такій планувально-об'ємній структурі прослідковується злиття західної ренесансної та української будівельних традицій. Перша проявилася у базилікальному плані й архітектурному декорі, друга - в традиційних купольних завершеннях. Зовні стіни відповідно до внутрішнього планування розчленовані тосканськими пілястрами на симетричні площини, у яких прорізані віконні отвори з архівольтами. Фасад завершено розвиненим антаблементом, компонентом якого є дорійський фриз з метопами, тригліфами та розетами. У полях метопів розміщено рельєфні, різьблені в камені композиції на біблійні та євангельські теми.

В інтер’єрі храму, що складається з трьох просторових об’ємів – бабинця, головної нави та вівтарної частини, основну естетичну роль відіграє матеріал - білий тесаний камінь при лаконічній архітектурній пластиці колон, арок, пілястрів. Центральний купол, основою якого служить доричний фриз, оздоблений кесонами з розетками. В його парусах вміщено різьблені в камені герби жертводавців, які давали кошти на будівництво храму. Стіни, як і зовні, розчленовані пілястрами, а архітектурне рішення інтер’єру збагачують два марші сходів, що ведуть на бокові галереї при північній та південній стінах. Світло в церкву потрапляє через високі вікна, оздоблені вітражами львівського художника першої третини XX ст. Петра Холодного. На стінах залишились зразки станкового живопису XVII ст.

У церкві збереглися пам'ятки мистецтва XVII-XVIII ст. З двадцяти ікон, змонтованих у диптих, три належать пензлеві Ф. Сеньковича (1630-1638 рр.), ("В'їзд в Єрусалим", "Сходження до пекла" і "Воскресіння Лазаря"), чотирнадцять - М. Петрахновича (192О-193О рр..), решта походять з другої половини XVIII ст. Сам іконостас знаходиться в с. Грибовичі біля Львова, куди його продано в 1767.

(1578-1591РР-, арх. А.Підлісний)

Невід`ємною частиною ансамблю є Трисвятительська каплиця, яка спершу будувалася, як церква. Тільки після появи Успенської церкви перетворю­ється на каплицю. Прямокутна в плані, без опорних стовпів, увінчана трьома куполами, які опираються на складну систему арок і парусів.

У архітектурі каплиці переплелися традиції народної та ренесансної архтітектури. Каплиця була побудована архітектором Петром Красовським у 578—1591 роках. Будівля притикає однією стороною до північної стіни Успенської церкви, довгою стороною — до вежі Корнякта. Після пожежі в 1671 році була знов відбудована. У 1846—1847 роках каплицю реставрували, тоді ж вона була сполучена з церквою проходом. Нині вхід в Успенську церкву з вулиці закритий, можна увійти тільки через каплицю Трьох Святителів.

Будівля каплиці — невелика, прямокутна в плані, без колон та стовпів, завершується трьома банями на тісно поставлених гранчастих барабанах, які увінчуються ренесансними ліхтариками. Пілястри ділять фасад на три частини, в центрі знаходиться кам'яний різьблений портал, один з кращих зразків архітектурної пластики XVI—XVII століть. У інтер'єрі гладкі білі стіни контрастують з ліпленням XVII століття на мальовничому тлі, що імітує мозаїку, яка покриває внутрішню поверхню куполів.

Вежа Корнякта

Доповнює і завершує ансамбль, символізує триєдність одна з найцінніших пам’яток ренесансу не тільки України, а й цілої Східної Європи — вежа Корнякта, побудована архітектором Петром Барбоною в 1572 — 78 рр. у характері вежі Madonna dell’Orto у Венеції, але в іонійському ордері.

Палата Корнякта на Ринку (1580), подібно до більшості будов Львова — з рустикою, у формах невеликих палаців Тоскани та Верхньої Італії.

Вежа споруджена на кошти львівського купця К. Корнякта (названа іменем сво­го фундатора). На йо­го замовлення відли­то також величезний (діаметром до 2 м) дзвін «Кирило». Вежа служила дзвіницею і відігравала роль спо­стережного пункту.

Дзвіниця - квадратна в плані, чотириярус­на споруда з різно­високими ярусами, висотою 65 м. Ця ре­несансна вежа одразу стала основною домі­нантою в силуеті то­гочасного Львова і за­лишається архітек­турним символом міста і донині, її зо­браження було на гербі Ставропігійсь­кого братства - гро­мадської організації православних львів­ських міщан і реміс­ників, що існувало при Успенській церк­ві починаючи з сере­дини XVI ст. Основна діяльність братства - розвиток освіти і культури укра­їнського населення міста. Поряд з ансамб­лем братство спору­дило кілька кам'я­ниць, у яких містили­ся бібліотека, братсь­ка школа вищого рів­ня, друкарня, архів.

Фірмою Левинського у Львові з 1880 по 1910 рік споруджено по­над п'ятдесят будинків. Творив І.Левинський у стилі українського модерну в архітектурі. У свої проекти вносив елементи традицій національного будівництва Гуцульщини, Бойківщини і Наддніпрянщини.

Будинок колишньої страхової фірми «Дністер» споруджений у 1905 р. архітекторами Іваном Левинським і Тадеушем Обмінським, які вдало поєднали архітектурні форми модерну з мотивами українського народного орнаменту. Ця будівля постала на місці трьох старих кам’яниць XVII ст.

Будівля зводилась в оточенні серед­ньовічної забудови. Левинський успішно розв'язав складну проб­лему коректного співіснуванння поряд архітектури різних стилів і епох. Щедро декорований керамікою, з гострими дахами, що на­гадують бойківські церкви та вигадливим кованим металом в ін­тер'єрах, цей дім по праву належить до класики українського будів­ництва початку XX ст.

Золота роза

Стиль «ренесанс» (що витворюється в Італії в XV ст. й поширюється в цілій Європі замість гостролучного стилю готики спочатку як «відродження» класичності) В цей період постають будови в переходовому стилі від готики до ренесансу, як замкова церква в Острозі 1521 р., єврейські синагоги в Сатанові 1532 р. і Львові кінця XVI ст. так звана «Золота Роза»

Муровану міську синагогу спорудив у 1592-1596 роках італійський архітектор Павло Щасливий Римлянин (він же – Паоло Домінічі Романус) в історичній частині Львова на вулиці, що в середньовіччя називали Жидівською (нині Староєврейська). Фундатором синагоги був багатий львівський купець, банкір і королівський фінансист Ісаак Нахманович (Ісаак бен Нахман). Це була друга міська синагога, на будівництво якої влада довго не надавала дозволу. Народна назва (або “Турей Загав”) пов’язана з донькою Ісаака бен Нахмана, котра, згідно з легендою, допомогла єврейській громаді отримати дозвіл на спорудження храму, погодившись стати дружиною короля. Після одержання його дівчина викинулася з вікна.

Це була друга міська синагога в Львові, на будівництво якої влада довго не давала дозвіл. Врешті-решт, римо-католицький архієпископ, даючи дозвіл на її будівництво, наказав, «щоб невірні жиди не будували синагоги видною і цінною, але звичайну, середньої міри» (Згідно усталених правил синагога не мала права бути вищою за інші будівлі в місті.)., завдяки чому й утворився високий репрезентативний зал, перекритий системою готичних хрещатих склепінь.

Архітектурна стилістика будівлі перехідна від готики до ренесансу. Синагога була центром суспільного життя середньовічного єврейського кварталу, її вважали однією з найкрасивіших у Центрально-Східній Європі. У 1920-1930-х її досліджували різні фахівці, вони виконали архітектурні обміри та фотофіксацію.

Пам’ятку зруйнували вибухівкою німецько-фашистські окупанти в серпні 1941 року.

Королівський арсенал

(Підвальна, 13)

У Львові в другій половині XVI ст. проведено значні роботи над відновленням міських фортифікацій, в ході яких збудовано Порохову вежу (1554 — 1556). У 1555 — 56 рр. біля східної сторони міської стіни з’явився Міський арсенал, відбудований після пожежі у 1574 — 75 р. 1639 р. на північ від нього уже в барокових формах споруджено Королівський арсенал (проект військового інженера П. Гродзіцького). На місці старого, так званого Малого арсеналу (1575 р.). Новий арсенал дістав назву Королівського, оскільки 2/3 вартості будівництва сплатив король Владислав IV Ваза. Арсенал використовувався, як склад міської зброї і виконував свої безпосередні функції до 1768 р. При арсеналі також діяли ливарня, у котрих відливали зброю та дзвони, а також різні майстерні. З 1927 р. приміщення використовують під державний архів. Після 1939 р. тут містяться фонди Центрального державного історичного архіву України та дирекція Державного архіву Львівської області.

Королівський арсенал - одна з небагатьох оборонних споруд, що залишились від міських середньовічних фортифікацій. Фрагменти зовнішнього муру бачимо на площі перед арсеналом. Будинок арсеналу прилягав до внутріш­ньої оборонної стіни.. В архітектурі побудови органічно поєднуються захисні споруди і світськість елементівстилю бароко. Головний фасад арсеналу вирішений у легких витончених формах бароко з відкритою лоджією і завершенням фігурним фронтоном.

Домініканський собор

(пл. Музейна, XVIII ст., арх. Ян де Вітте)

Це одна з найвеличніших барокових спо­руд міста. В 1749 році за проектом інженера і архітектора де Вітте був закладений фундамент собору. Б удівництвом керував М. Урбаник, з 1764 року — К. Мурадович, а закінчував фасад С. Фессінгер. До 1764 року будівництво було, в основному, завершене, але після пожеж 1766 і 1778 років роботи відновилися. В 1865 році за проектом архітектора Юліана Захарієвича до костьолу прибудували чотириярусну дзвіницю. В 1895 році був перебудований ліхтар на куполі, в 1905—1914 роках відреставрований інтер'єр.

Собор побудований в стилі пізнього бароко за західноєвропейским зразком. Кам'яний, в плані він зображає витягнутий хрест з овальною центральною частиною і двома дзвіницями по боках. Звеличує церкву величезний еліптичний купол. Масивні здвоєні колони підтримують галереї і ложі, прикрашені дерев'яними статуями роботи львівських скульпторів другої половни 18 століття. Над галереями — колони барабана, що підтримують купол.

Інтер'єр собору при­крашають 18 барокових дерев'яних різь­блених фіґур святих домініканського ор­дену. Гіпсові надгробки XVI ст. в ін­тер'єрі збереглися з первісного Готичного храму, а мармуровий надгробок роботи датського скульптора Б.Торвальдсена спо­руджений в 1816 р. До складу ансамблю входять монастир (ХУІ-ХУП ст.) та дзвіниця (18б5р.). Нині в костьолі є музей історії релігії.

Ансамбль Вірменської церкви

(вулВірменська, 7).

У період ХІV-ХV ст. візантійсько-українська культура попередньої доби виявляється у формах планів і просторовому об’ємі тоді, як готика спричиняється до невеликих конструктивних змін і деталей. Прикладом таких будов служать вірменська кафедра у Львові (1363).

Вірмени з'явилися у Львові в ХІІІст. Під забудову їм було виділено одну з найкращих ді­лянок середмістя, де утворилася вулиця Вірменська, осередок компактного прожи­вання львів'ян вірме­нської національнос­ті. Тут сформувався ансамбль споруд, у який входять Вірмен­ський собор (1363 р., арх. Дорінг), вежа-дзвіниця (1571 р.), де­коративна колона з фіґурою св. Христофора (1726), будинок колишнього вірмен­ського банку (ХІІст), палац вірменських архієпископів (XVII-ХVІІІст.), монастир вірменських бенедиктинок (XVII ст.).

Композиційне та конструктивне ріше­ння собору - це поєд­нання прийомів вір­менського та місце­вого зодчества. Збу­дований він з білого тесаного каменю.

В інтер'єрі збережені унікальні фрески XIV - поч. XV ст. вико­нані в стилі давньо­українського живо­пису; єдині в Україні, притаманні тільки вірменській культурі різьблені в камені та алебастрі зображен­ня стилізованих жер­товних хрестів "хачкарів» з ХІУ-ХУ ст., та різьблений надгро­бок патріарха всієї Вірменії Стефана V, що помер у Львові в 1551р. На поч. XVII ст. у Львові діяла одна з найдавніших вір­менських друкарень.

Нинішні кам'янички вулиці Вірменської зберегли окремі еле­менти середньовіччя: білокам'яні віконні обрамлення, порта­ли, різьблені розети.

(вул. Краківська, 21).

Храм розміщений на місці одного з найдавніших кварталів Львова. Історія Преображенського храму починається ще у XVII столітті і є пов'язана з приїздом до Львова монахів тринітаріїв. Середмістя тоді було оточене мурами. У криптах церкви збереглись стіни пивниць двох кам´яниць, які також зайняв у 1686 році монаший орден. Їх з великими труднощами набули монахи тринітарії.

Це типово українська церква, збудована в1874 року. Проект храму, розробленийСильвестром Гавришкевичем на вцілілих мурах монастиря тринітаріїв. Будівництво тривало двадцять років (1878-1898), ще кілька років велись роботи над оздобленням Преображенської церкви, яка була освячена 29 квітня 1906 року.

З введенням головного купола на високому світловому барабані прийшлось відмовитись від верхнього світла у наві, оскільки воно б створювало конкуренцію світлові, яке було під куполом. Щоб ще більше підкреслити та зосередити увагу на просторі під куполом було замуровано перехід з нав у трансепт в обох ярусах. Наприкінці 1901 року було ухвалено встановлення тут бічних вівтарів. Таким чином у храмі є три вівтарі - головний (центральний) та два бічних. Передбачалося повністю залишити опорядження стін коринфською аркадою.

Інтер'єр церкви прикрашають твори відомих українських художників кінця ХІХ поч. XX ст. Т. Устияновича, Т. Копистинського, О. Кульчицької. М. Осінчука. архітектурний декор Леонардо Марконі, Тадей Попель, Фердинанд Маєрський, Теофіл Копистинський, Корнило Устиянович, Андрій Коверко.

Цікавим є фриз в інтер'єрі, на якому зображені гер­би основних міст Га­личини.

Храми займають особливе місце серед пам’яток архітектури Львова. У кожного з них є власна історія і власна пам’ять. Проте їх можна об'єднати за певними характеристиками як от, скажімо, приналежність до певної епохи чи певного архітектурного стилю.

Львів - це перлина архітектури, це місто, в традиціях і архітектурі якого гармонійно об'єдналася старовина та сучасність. Тут змішалися готика і бароко, ренесанс і Романський стиль, рококо та ампір, сучасна еклектика і конструктивізм. Великий вплив на культуру й архітектуру Львова мали Австро-Угорська імперія і Польща. Магнати і меценати XVI-XVII століть запрошували талановитих­­= майстрів з усієї Європи, які створили унікальну перлину архітектури.

2.4. Висновки до розділу

З давніх-давен людство прагнуло осягнути закони гармонії побудови Всесвіту. Краса усього нерукотворного завжди була одним з важливих аргументів присутності генія Всевишнього у створенні людей, тварин, рослин, світу. Найбільш активним

періодом визначення законів та ознак краси була епоха Відродження. Саме в цей історичний період вчення про порціонування та гармонізація творів архітектури, а також містобудівництва і дизайну, досягає рівня науково - обгрунтованих трактатів. Проте вочевидь ті чи інші ознаки проявів краси були відомі зодчим і вони робили їх основою свого творчого методу.

Пропорціонування — це використовування пропорцій для організації елементів форми в цілісну структуру, тобто застосування певного проектного методу кількісного узгодження частин і цілого.

Для побудови гармонійних співвідношень використовують два методи: числовий (аналітичний) і геометричний (метод побудов). Різниця полягала в тому, що в одному випадку закономірність відносин форми могла бути задана і виражена в раціональних цілих або дробових числах, а в іншому — в ірраціональних.

Саме проблему узгодження метричних заходів з пропорційною системою, в основі якої лежали б розміри людини, вивчав Ле Корбюзье. Свою лінійку пропорцій він назвав модулором. За його словами "Модулор" — засіб вимірювання, основою якого є зріст людини і математика».

Отже, перевагою цих взаємозв'язаних золотих рядів є те, що їх числові величини узгоджуються зі всіма основними параметрами людини і отже їх застосування в проектуванні спрощує взаємозв'язок будівельних габаритів з розмірами людини). На базі модулора Ле Корбюзьє спроектував житловий будинок в Марселі, завод біля Сен-Дью та інші споруди.

Світовий досвід вказує на те, що архітектори завжди намагаються досягнути рівноваги поміж практичними вимогами, соціальним значенням та містобудівними аспектами проектування архітектурного твору. Приклади: храм Саграда Фамілія у Флоренції, чи ратуші у історичних європейських містах.

Вимоги до формування внутрішнього чи зовнішнього простору у житлових та громадських будівлях не є постійними, а змінюються еволюційно з плином історії. І ця зміна в першу чергу залежала від соціального змісту архітектурного твору.

типи простору:простір, скомпонований вздовж осі, що розвивається у глибину (Львівський оперний театр);

- простір, побудований фронтально – розвинутий лінійно вздовж усього фронту повздовжнього фасаду, характерною рисою якого є широке розкриття назовні (Львівський головний залізничний вокзал);

- простір, що розвивається концентрично навкруги центрального ядра, як його підвид – простір, що розвивається по вертикалі (головний корпус «Львівської політехніки»);

- простір з вільною побудовою (Львівський Палац мистецтв);

- Складний простір (Академмістечко «Львівської політехніки»)

У практиці проектування і будівництво важливу роль для досягнення виразності будівель відводять вертикальним і горизонтальним розчленовуванням поверхонь, а також елементам і деталям, розробці архітектурних форм, прийомів архітектурної композиції. Це добре проглядається в архітектурі Львова. Тут зосередились три головні центри віруючих України: православних, греко-католиків та вірмен.

Храми займають особливе місце серед пам’яток архітектури Львова. У кожного з них є власна історія і власна пам’ять. Проте їх можна об'єднати за певними характеристиками як от, скажімо, приналежність до певної епохи чи певного архітектурного стилю.

Львів - це перлина архітектури, це місто, в традиціях і архітектурі якого гармонійно об'єдналася старовина та сучасність. Тут змішалися готика і бароко, ренесанс і Романський стиль, рококо та ампір, сучасна еклектика і конструктивізм. Великий вплив на культуру й архітектуру Львова мали Австро-Угорська імперія і Польща. Магнати і меценати XVI-XVII століть запрошували талановитих­­= майстрів з усієї Європи, які створили унікальну перлину архітектури.

Дата добавления: 2015-06-29