Націонал-соціалізм

Фашизм

Фашизм в Італії виник як нова філософія, не відома іншим народам. З 1922 р. інте­грація італійського суспільства відбувалася

на основі ідеї відродження колишньої могутності Римської імперії. Фашизм (від fascio - пучок, в'язка) претендував на забезпечення колективної ідентичності на соціокультурній і етнічній основі. Специфіка італійського фашизму полягала в його залежності від позиції впливових у державі політичних сил - короля і його ото­чення, сильної аристократії, армії та католицької церкви. Фак­тично він не був породженням і результатом творчості італійських ідеологів. Його економічна програма була запозичена у немарксистського німецького соціалізму, агресивність також імпортована з Німеччини. Ведення урядової політики було запо­зиченням ленінського стилю диктатури. Корпоративізм як універсальний шлях спасіння суспільства був британського по­ходження. Доморощеним інгредієнтом італійського фашизму була театральність і зовнішня видовищна атрибутика режиму.

За походженням основні ідеї нацизму - не німецькі і не «арійські». Міф про вищість арійської раси створив французький соціо­лог Ж.-А. Гобіно в праці «Про нерівність людських рас». Економічну філософію нацистів виражало гасло «загальна користь вища за приватну», а це й філософія північно-американського «Нового курсу», і радянської економічної політики.

Специфічно німецькою складовою нацизму було прагнення до завоювання життєвого простору; нацисти не могли змиритись з перспективою перебування в порівняно невеликому і перенаселе­ному просторі, в якому продуктивність праці завжди буде ниж­чою, ніж у краще забезпечених природними ресурсами країнах. Нацисти прагнули до більш «справедливого» розподілу природ­них ресурсів землі і вважали себе революціонерами, які борють­ся за невідчужувані природні права представників арійської раси проти корисливих інтересів чужих реакційних народів.

Нацисти опанували радянські методи управління: одно­партійну систему і панування партії-держави в політичному житті, ключову роль політичної поліції в насильницькій інтеграції суспільства, концентраційні табори, адміністративне переслідування інакомислячих, організацію споріднених за духом партій у зарубіжжі, пропагандистську технологію, використання диплома­тичних служб для підготовки тоталітарної революції тощо.

Нацистський план перетворення суспільства був всеохопним і більш згубним, аніж марксистський. Нацизм поставив за мету усунути свободу не лише у сфері виробництва матеріальних благ, але й у «виробництві» самої людини. План поліпшення людської природи одержав назву «євгеніка». Головна ідея цієї людинонена­висницької ідеї полягала в тому, щоб надати індивідам, наділеним необмеженою владою, повний контроль над процесом відтворення людини і знищення неповноцінних. В єврейському населенні на­цисти вбачали свого суперника з «богообраності» і, окрім фізичного винищення євреїв в концтаборах, відродили середньовічні гетто. Крім цього, вони здійснювали практику евтаназп - планомірного і цілеспрямованого знищення неповноцінних осіб різної національної належності. Нацисти, на відміну від сталіністів, експлуатували національні гасла, але й ті, й інші діяли за форму­лою Муссоліні: «все в державі, нічого проти держави, нічого поза державою». Політика «соціальної гігієни» у нацистів практично нічим не відрізнялось від більшовицької технології «очищення» споруджуваної комуністичної будівлі від інакомислячих елементів. Головні відмінності основних різновидів тоталітаризму чітко виражені в їх політичних цілях: побудова комунізму, відродження римської імперії, утвердження світового панування арійської раси.

Вони виявлялися також і в соціальних преференціях: робітничий клас, нащадки римлян, германська нація.

Розходження між ними пояснювались цільовими настанова­ми: у комуністичних системах агресивність спрямована перш за все всередину, проти власних громадян (пошуки «класового воро­га»), у націонал-соціалізмі і класичному фашизмі - назовні, про­ти інших народів.

Дата добавления: 2015-06-29