Тема 1. Труднощі комунікації як соціальна та особиста проблема 3 страница

Опитуваних можна ділити на будь-які категорії (за статтю, за віком, за освітою), але варто поділити саме на ті, між якими буде помітна відмінність у відповідях (принаймні – відсотків 10). Наприклад, відповіді чоловіків і жінок можуть практично не відрізнятись, а це означає, що дослідник помилився, поспішивши обрати найбанальніші ознаки поділу, і що готовність до страйку не залежить від статі. Натомість, це може залежати від байдужості до роботи: або байдужі будуть схильні до страйку, щоби не працювати, або навпаки – будуть байдужими і до закликів страйкарів. Щоправда, теоретичне поняття «байдужості до роботи» треба ще операціоналізувати, щоби зробити його індикатором (вимірюваною одиницею аналізу), - наприклад, зводячи його до кількості висловлених робітником пропозицій та зауважень (якщо це взагалі поширене явище) або до кількості згадок про його участь в обговоренні проблем, що хвилюють колектив. Після чого треба поділити на «байдужих» і «небайдужих», і порахувати, який відсоток відповідей на наші запитання в кожній із цих категорій.

Так чи інакше, якщо правильно розробити гіпотезу, тобто визначити найважливіші індикатори проблемної поведінки (незадоволеність чим є ключовою для виникнення проблеми, зокрема для формування негармонізованих відносин) і найвагоміші чинники, що підштовхують людей до незадоволеності саме цими моментами (скажімо, низька кваліфікація і примітивність інтересів або висока кваліфікація і віра у кар’єрні перспективи), можна зрозуміти, якими є потреби та цінності людей краще за них самих, а відтак і знайти компроміс, що задовольнить і помирить обидві сторони конфлікту. Наприклад, робітники можуть настійливо вимагати підвищення зарплати, на яке керівництво піти не може, і раціонального виходу із цього глухого кута не видно. Проте хороше дослідження може виявити, що найгарячіші прибічники боротьби переважають зовсім не в категорії низькооплачуваних або матеріально бідних, а в групах, що незадоволені сварливістю керівництва і поганою атмосферою на роботі. Значить, потрібні не фінансові реформи, а заміна керівників або вироблення у них «соціальної чутливості»[41].

Саме такі висновки і повинні стати основою для розробки піарниками стратегії гармонізації відносин між суб’єктом та об’єктом своєї діяльності. Запорукою репрезентативності дослідження, тобто того, що відповіді наших опитуваних (вибіркової сукупності) точно відображатимуть розподіл думок і цінностей усього об’єкту дослідження (генеральної сукупності) є правильний розрахунок вибірки – системи відбору тих, кого будуть опитувати. Конкретні види вибірки (імовірнісна, систематична, гніздова і квотна) і, головне, способи їх розрахунку студенти мають вивчити самостійно[42].

5. Основні вимоги до складання соціологічної анкети такі:

а) валідність анкети (відповідність усього комплексу питань меті дослідження, - яка завжди має роз’яснити, як замовнику змінити саме ті дії своїх підлеглих і їх результати, які його не влаштовують);

б) операціоналізація термінів дослідження (відповідно до вивченого принципу позитивізму);

в) односкладовість запитань (без будь-яких умовних і складнопідрядних речень, тобто в запитанні не повинно бути варіантів вибору, - адже правильне запитання має бути таким, щоби на нього можна було відповісти «так» чи «ні»; натомість у запропонованих відповідях варіанти вибору будуть);

г) всеохопність відповідей (потрібно дати всі можливі варіанти вибору, щоби опитуваному легко вдалося знайти підходящий і не довелося задумуватися над питанням, адже у цьому випадку він обов’язково вигадає щось «правильне» і «красиве», а не відповідатиме щиро. Зрештою, щира відповідь – це відповідь миттєва, - по відчуттям, а не по роздумам);

д) нетенденційність запитань (не використовувати навідні запитання, із закладеними оцінками, - скажімо «прогульник» казати не можна, бо це вже осуд, що суперечить принципу безоціночності);

е) неочевидність наміру запитань (опитуваному не повинно бути очевидно, про що хоче дізнатися дослідник, інакше він мимовільно прикрашатиме відповідь, а це суперечить принципу об’єктивності);

є) категоризація опитуваних має проводитися за ознаками, що справді впливають на вибір ними відповідей (тобто ознаками приналежності до груп, між якими є математична відмінність у поведінці; це відповідає принципу об’єктивності: шукати чинники, що визначають поведінку досліджуваних);

ж) категоризація опитуваних на групи із різними системами цінностей (адже відмінність їх відповідей і дій породжується тим, що вони належать до груп із різними цінностями).

Визначення ключових термінів теми №1:

Бар'єри комунікації бувають трьох типів: індивідуальні бар'єри розуміння, бар'єри соціально-культурного розходження і бар'єри відносин. (Т.1, п.1)

Упередження – це соціальні чи групові традиції негативного, переважно, сприйняття, які є логічною помилкою поспішного узагальнення, що нав’язуються кожній особі її оточенням і вбудовуються у її підсвідомість у вигляді неприродних для неї, але фанатично захищуваних вторинних цінностей. Види упереджень: фундаментальна помилка атрибуції, генералізація недоліків, стереотипізація,

односторонність суджень, підтверджувальне упередження, приписування раціональності, драматизація реальності, мислення «пустими абстракціями».

Чинники непорозумінь: (1) інтелектуальна та душевна лінь, (2) самовиправдання «загальною думкою» (у т.ч. груповою ідеологією), (3) принципова нелогічність людського мислення.

«Принцип позалогічності переконування»: необхідність діяти в обхід логікидля досягнення порозуміння, - як для того, щоби не зачіпати звичні самовиправдання людей, так і тому, що логіка їх не переконує, а лише стимулює формально-бездушні взаємовідносини, тоді як завдання піарника – добитись емоційного контакту між суб’єктом та об’єктом.

«Принцип неприкрашальності»: будь-який суб’єкт піару має бодай якийсь сенс для кожного об’єкту, і цей сенс треба виявити, а не вигадати (адже рекламні трюки дають у цій сфері прямо протилежний ефект); навіть невдала подія може бути виграшною для піару, якщо її визнати й запобігти критиці самокритикою.

PR-проблема – це конкретні негармонізовані (конфліктні або конфліктогенні) відносини між центром управління якоюсь суспільною діяльністю (бізнесовою, державною, громадською, - який замовляє PR-діяльність, а значить – вважається її суб’єктом) та масами, у яких ця діяльність центру викликає недовіру та ворожість.

Найголовніше правило піарника – не заперечувати політичних, фінансових, виховальних та будь-яких інших ідейних позицій об’єкта впливу, а натомість: (1) доповнювати їх упередження та базові ідеї щодо принципів своєї діяльності якимись додатковими ідеями; (2)у контрпропаганді, погоджуючись із ідейними позиціями та загальними цілями об’єкта впливу, зосереджуватись на взаємному обговоренні засобів їх досягнення.

Програма вирішення будь-якої PR-проблеми передбачає такі етапи: (1) вивчити упередження і принципи, мотиви та цінності обох сторін негармонізованої взаємодії, використовуючи для цього точні, психологічні та соціологічні методи; (2) добитись від сторін максимальної відкритості; (3) подолати упередження кожної зі сторін щодо іншої, добившись довіри та цікавості до неї як до людей, а не «ярликів», та оптимізму щодо можливості взаєморозуміння; (4) знайти і спростувати логічним шляхом хибні ідеї-постулати кожної сторони щодо принципів своїх дій, яких вони, нібито, мусять дотримуватися; (5) добитись стану розуміння кожною стороною сенсу діяльності іншої та емоційного контакту з нею, і демонструвати для цього свої справжні мотиви, - усвідомити які кожній стороні і мають допомогти піарники; (6) знайти компроміс між мотивами одної сторони та потребами і цінностями другої, що можливе лише у вигляді якоїсь практичної взаємодії сторін, - яку і мають винайти й організувати піарники, добиваючись, зрештою, взаємної ідентифікації сторін.

Соціологія – це точна наука, що вивчає і прогнозує поведінку окремих людей і груп заради того, щоби надати рекомендації про способи управління цією поведінкою у наявних обставинах. (Т.1, п.2)

Предмет соціології – це поведінка конкретних людей у конкретних обставинах.

Принцип позитивізму: вивчати можна лише те, що можливо виміряти й розрахувати математично.

Операціоналізація понять – зведення (редукція) абстрактних понять до конкретних, вимірюваних ознак.

Принцип об’єктивності, який наголошує, що причини поведінки людей ніколи не співпадають із тим, як вони її суб’єктивно пояснюють, а тому ці причини треба вивчати, аналізуючи, як міняється поведінка людей під впливом окремих чинників.

Погляди – це легко нав’язувані і легко змінювані свідомі оцінки загальнозначимих подій чи явищ, які виникають не внаслідок самостійного аналізу інформації, а шляхом вибору найлегшого для себе готового варіанту її осмислення та оцінки, тобто одного із суспільних стереотипів та упереджень, розповсюджуваних масовими комунікаціями (у т.ч. – чутками і розповідями).

Соціальні цінності – це особисті та групові звички до певної оцінки усіх об’єктів навколишнього світу, які соціалізуються, засвоюються непомітно, а в ході здійснення вибору складаються в ієрархію і потім автоматично реалізуються у кожній новій ситуації вибору.

Соціальні норми – це особисті та групові межі поведінки, порушення яких викликає у людини відчуття сорому і які теж формуються несвідомо, під впливом традицій групи, із якою людина себе ідентифікує.

Типи соціальної дії: (1) ціле-раціональна дія описує поведінку, свідомо прораховану щодо цілей, засобів та можливих наслідків (на практиці має найменшу питому вагу в загальному обсязі поведінки людей); (2) ціннісно-раціональна дія описує поведінку, що мотивується власними смаками та переконаннями (несвідомими нормами та цінностями, свідомими принципами, політичними чи релігійними віруваннями тощо); (3) афективна дія описує імпульсивні вчинки, вмотивовані надмірними, засліплюючими й абсолютно нераціональними емоціями; (4) традиційна дія описує поведінку, яка повністю відповідає беззаперечним стандартам пристойності й правильності, прийнятим у даній спільноті, а тому виконується не замислюючись (це найбільш поширений тип поведінки в усіх стабільних, не кризових суспільствах).

Кількісні методи соціологічних досліджень полягають у вимірюванні та розрахунку математичних залежностей (кореляцій), і до них відносяться: метод аналізу документів (в тому числі – контент-аналіз), анкетування, тестування, соціометрія та експеримент. (Т.1, п.3)

Якісні методи соціологічних досліджень (фокус-група та інтерв’ю) орієнтовані не на кількісний підрахунок розподілу думок, а на виявлення їх мотивів, на їх самостійне пояснення й доповнення опитуваними (що дозволяє почути від опитуваних інформацію, яку соціологи не передбачили).

Чим тест відрізняється від анкети? Легкістю обробки, що досягається знаходженням через попередні опитування кореляційних залежностей, тобто закономірностей, що люди, які певним чином відповідають на дані питання, найчастіше відносяться до певних груп (категорій) і мають відповідні особливості поведінки чи характеру, - котрі будуть потім закладені у «ключ» до тесту (тобто покажчику балів, що даються опитуваному за вибір тої чи іншої відповіді, а також пояснень, що означає для діагностики кожна можлива сума набраних тут балів, інакше кажучи, до якого виду із заздалегідь готової класифікації відноситься цей опитуваний).

Програма конкретного соціологічного дослідження (КСД) складається із таких частин: 1) теми дослідження, яка має бути максимально операціоналізованою у своєму формулюванні і яку треба конкретизувати у замовника; 2) характеристики вихідних уявлень про дану тему, яку можна отримати в ході інтерв’ю чи фокус-групах із експертами з боку замовника, а можливо – і об’єкта дослідження; 3) мети дослідження; 4) завдань дослідження; 5) об'єкта дослідження; 6) предмета аналізу; 7) вихідних теоретичних понять дослідження; 8)операціоналізуючих ці теоретичні поняття емпіричних одиниць аналізу (індикаторів); 9) робочої гіпотези та відповідної їй категоризації опитуваних. (Т.1, п.4)

Валідність анкети – це відповідність усього комплексу питань меті дослідження (яка завжди має роз’яснити, як замовнику змінити саме ті дії своїх підлеглих і їх результати, які його не влаштовують). (Т.1, п.5)

Категоризація опитуваних – це поділ їх на групи, що справді впливають на вибір ними відповідей. Для цього спершу необхідно (1)поділити опитуваних на категорії, між якими є математична відмінність у поведінці, а потім знайти (2)поділ на групи, із цінностями яких вони себе ідентифікують.

Дата добавления: 2015-06-30