Факторингові

Термін «факторинг» походить від англійського «посе­редник, агент». В основі факторингових операцій лежить купівля банком розрахункових документів постачальника на відвантаже­ну продукцію і передання постачальником банку права вимоги боргу платника зобов'язань за продукцію.

Головною метою факторингових операцій є:

• забезпечення постачальникові своєчасну оплату відвантаже­них товарів;

• управління платіжною дисципліною позичальника;

• підвищення ефективності розрахунків між клієнтами;

• ліквідація виникнення дебіторської заборгованості у позича­льника.

Факторинг відносять до нетрадиційних для вітчизняної прак­тики операцій, їх частка в загальній сумі активів банку незначна, що спричинено відсутністю економічних умов для їх розвитку. Основними факторами розвитку факторингових операцій є зрос­тання обсягів виробництва, зміцнення загальної платоспромож­ності контрагентів ринкових відносин, зниження темпів інфляції, удосконалення ресурсної бази.

Слід зауважити, що факторингові операції не здійснюються:

• за борговими зобов'язаннями приватних осіб;

• за вимогами, що виставляються бюджетним організаціям;

• за зобов'язаннями підприємств та організацій, що визнані неплатоспроможними;

• за зобов'язаннями філій та структурних підрозділів підпри­ємств та організацій.

Головною метою аналізу факторингових операцій є визначен­ня невикористаних резервів з підвищення рівня їх ефективності.

Крім того, в процесі аналізу факторингових операцій необхід­но визначити:

• рівень купівлі дебіторської заборгованості;

• значимість факторингу в діяльності банку;

• дохідність і прибутковість факторингових операцій;

• доцільність проведення факторингових операцій.

Аналіз факторингових операцій починається з визначення їх місця та значення в загальному обсязі активних операцій банку. Для оцінки загальної тенденції розвитку цих операцій аналіз про­водиться за тривалий проміжок часу.

Значення факторингових операцій у діяльності комерційного банку визначається за допомогою таких показників:

• індекс-фактор

(8.33)

де ВФ — вкладення банку у факторингові операції: А — активи банку, всього.

• розмір факторингових операцій на 1 грн капіталу;

• розмір факторингових операцій на 1 грн статутного капі­талу;

• рівень купівлі дебіторської заборгованості (РК_ДЗ)

(8.34)

де СП_П — сума, що перерахована фактор-банком постачальникам за торговельно-комерційними операціями;

ДЗперв — первісна вартість дебіторської заборгованості (суми, первісно пред'явлені платниками).

Аналіз динаміки здійснюється за допомогою стандартних по­казників.

Аналіз руху факторингових кредитів починається з визначен­ня співвідношення дебетових та кредитових оборотів за рахунка­ми факторингових кредитів, тобто визначається коефіцієнт спів­відношення наданих та повернутих факторингових кредитів.

Далі розраховуються такі коефіцієнти:

• надання факторингових кредитів (к_{над.фактор})

• повернення факторингових кредитів

Наступний етап аналізу — структурний аналіз, який прово­диться за такими ознаками:

• галузева структура суб'єктів факторингових операцій — аналіз проводиться з метою диверсифікації ризику, бо зосере­дження цих операцій серед клієнтів однієї галузі підвищує ризик неплатежів;

• географічні зони — аналіз дає змогу визначити, наскільки банк використовує різноманітні ринки для розширення діяльності та приваблення клієнтів;

• терміни — аналіз дозволяє визначити динаміку факторинго­вих операцій у часі;

• якість — аналіз передбачає детальний розгляд кожного фак­торингового договору, строків, сум, можливих ризиків тощо.

Важливим етапом аналізу факторингових операцій є оціню­вання їх ризикованості. При цьому з'ясовується достатність ство­рених банківських резервів, а також оцінюються методи управ­ління активними операціями. Для цього класифікують активи банку з погляду ступеня ризику. Під кредитним ризиком розумі­ють ризик невиконання позичальником умов кредитного догово­ру, тобто неповернення основної суми боргу та відсотків за ним у встановлені договором терміни (для факторингових кредитів та­кож несплата комісійних).

При класифікації кредитних операцій за ступенями ризику і віднесенні їх до груп, за якими розраховується резерв за факторин­гом, наданими зобов'язаннями (аваль), виконаними гарантіями та поруками, враховується строк погашення заборгованості, а саме:

1) «стандартна» — заборгованість, за якою строк погашення чи повернення, передбачений договірними умовами (за вексе-

лем), ще не настав, або зобов'язання (у т.ч. аваль), строк вико­нання за якими ще не настав (коефіцієнт ризику — 1 %);

2) «сумнівна» — заборгованість за факторинговими операція­ми (за основним боргом чи черговим платежем) та за виконаними (сплаченими) банком гарантіями і поруками (у т.ч. авалем) ста­новить до 90 днів з дня виконання зобов'язання (платежу), пе­редбаченого договірними умовами (векселем) (коефіцієнт ризи­ку — 50 %);

3) «безнадійна» — заборгованість за факторинговими операці­ями (основним боргом чи черговим платежем) та за гарантіями і поруками (у т.ч. авалем), виконаними (сплаченими) банком, за якими клієнт не виконав своїх зобов'язань із строком більше ніж 90 днів після настання строку платежу, передбаченого договір­ними умовами (векселем) (коефіцієнт ризику — 100 %).

Для оцінювання якості портфеля факторингових кредитів з позиції ризику використовують такі коефіцієнти:

• коефіцієнт якості (к_я)

(8.37)

де ФК- — сума факторингових кредитів і'-ої групи за ступенем

ризику, ,

крі — коефіцієнт ризику за і'-ої групою.

• питома вага безнадійних кредитів (ПВ_б)

(8.38)

• питома вага сумнівних кредитів (ПВ_С)

(8.39)

Зростання наведених вище коефіцієнтів свідчить про підви­щення ризикованості факторингових операцій.

Розраховуючи суму доходу від факторингових операцій, слід пам'ятати, що він складається з суми комісійних зборів за прове­дення банком цієї операції і суми процентів за наданий кредит фактор-банком. Розмір процента за кредит визначається на рівні ринкової ставки за короткостроковими позиками зі збільшенням

її на кілька пунктів. Розмір комісійного винагородження встанов­люється з урахуванням набору послуг, що надаються. їх розмір встановлюється у % від суми куплених розрахункових документів. Розрахунок рівня дохідності факторингових операцій можна здійснити за допомогою такої формули (Дфактор)

(8.40)

де ДФ — дохід від проведення факторингових операцій;

СП_П — сума, що перерахована фактор-банком постачальникам за торговельно-комерційними операціями.

Вигідність (доцільність) факторингових операцій для комер­ційного банку визначається зіставленням питомої ваги прибутку від факторингових операцій у загальній сумі банківського прибу­тку з питомою вагою факторингових операцій у загальній сумі активів банку.

Наведена методика дає змогу зробити порівняльний аналіз ефективності факторингових операцій з іншими видами банків­ських операцій і з урахуванням їх ризикованості надати перевагу тим чи іншим.

Дата добавления: 2015-07-02