Якщо GAP позитивний, то в умовах скорочення процентних ставок прибуток

Кумулятивний GAP розраховується як

Якщо GAP позитивний, то в умовах зростання процентних ставок прибуток

Найдіть вірну ознаку оцінки ризику диверсифікованого портфелю активів

Якщо GAP негативний, то в умовах зростання процентних ставок прибуток

GAP— це різниця між величинами

Імовірність неповернення позичальником отриманого кре­ диту та процентів за користування позикою в результаті фінансо­ вих ускладнень називається

Яке вираження не є вірним

A) кожна стаття активів і пасивів має окремий ризик

Б) ризик портфелю активів і пасивів дорівнює сумі ризиків окремих складових

B) ризик портфелю активів і пасивів може бути менше суми ризиків
окремих складових

Г) обрахування ризику портфелю активів і пасивів грунтується на розгляді окремих активів і пасивів як складової частини їх сукупності

А) кредитним ризиком

Б) процентним ризиком

Г) ринковим ризиком

Д) ризиком незбалансованої ліквідності

А) вартості валютних статей активу і пасиву Б) чутливих активів і чутливих зобов'язань

В) забалансовых активів і зобов'язань Д) активів і пасивів фіксованої вартості

А) не зміниться

Б)зросте

В)скоротиться

Г) неможливо прогнозувати

A) загальний ризик дорівнює сумі ризиків

Б) загальний ризик дорівнює добутку ризиків

B) загальний ризик менше ризику окремих інструментів
Г) загальний ризик більше ризику окремих інструментів

А) не зміниться

Б)зросте

В)скоротиться

Г) неможливо прогнозувати

A) алгебраїчна сума GAP в кожному періоді Б) алгебраїчна сума GAP в кожній валюті

B) різниця між працюючими і непрацюючими активами Г) добуток GAP в кожному періоді та коефіцієнту ризику

А) не зміниться

Б)зросте

В)скоротиться

Г) неможливо прогнозувати

18. Індекс процентного ризику дорівнює:

A) відношенню кумулятивного GAP та працюючих активів Б) добутку кумулятивного GAP та працюючих активів

B) сумі ризиків окремих GAP

Г) добутку ризиків окремих GAP

24*'

ТЕМА 14

АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ БАНКУ

14.1. Аналіз ділової активності.

14.2. Аналіз фінансової стійкості.

14.3. Рейтингові оцінки діяльності банку.

14.3.1. Сутність, призначення, підходи до визначення бан­ківських рейтингів.

14.3.2. Методика рейтинговоїоцінки НБУ.

14.3.3. Методика рейтингової оцінки В. С. Кромонова.

14.3.4. Методика рейтингової оцінки О. Б. Ширінської.

14.4. Прикладний аспект рейтингування банків в Україні.

14.1. Аналіз ділової активності

Аналіз ділової активності банківського сектору здійс­нюється за допомогою таких показників:

• рівень дохідних активів (відношення дохідних активів до всіх активів);

• загальна кредитна активність (відношення наданих кредитів до загальних активів);

• загальна інвестиційна активність (відношення всіх інвести­цій до всіх активів);

• частка інвестицій у дохідних активах (відношення інвести­цій до дохідних активів);

• рівень залучення коштів (відношення залучених коштів до загальних пасивів);

• частка міжбанківських кредитів у залучених коштах (відно­шення міжбанківських кредитів до залучених коштів);

• коефіцієнт використання залучених коштів (відношення на­даних кредитів до залучених коштів);

• додатковий коефіцієнт використання залучених коштів (від­ношення активів до залучених коштів).

14.2. Аналіз фінансової стійкості

У банківській практиці застосовують три методики аналізу фінансової стійкості і надійності банку:

• експрес-метод на основі структурно-коефіцієнтного аналізу;

• експрес-метод на основі коефіцієнтного аналізу;

• рейтингову систему.

Контроль за фінансовою стійкістю необхідно здійснювати за допомогою моніторингу. Моніторинг фінансової стійкості — це порівняння на підставі економічної інформації минулих і тепері­шніх показників.

Специфіка банківської діяльності унеможливлює підготовку висновку про фінансову стійкість, надійність та ступінь ризику в діяльності банку лише за одним показником. Відповідна оцінка має бути комплексною. З огляду на це необхідно:

• підібрати певну кількість показників, які підлягають оцінці і всебічно характеризують діяльність банку;

• визначитись із числовими параметрами оптимальних зна­чень, що реально відображають межі допустимого ризику;

• вибрати методику підрахунку балів або складення рейтингу, за допомогою якої можна визначити місце банківської установи в розподілі за ступенем ризику в її діяльності;

• уміло поєднати експертний та бухгалтерський підходи до складання рейтингу.

В економічній літературі, присвяченій аналізу банківської дія­льності, наводиться надзвичайно багато різноманітних показни­ків, тому для аналітика дуже важливо сформувати оптимальний їх набір.

Для встановлення числових параметрів оптимальних значень показників слід враховувати:

• критерії, прийняті у світовій практиці;

• відповідність регулятивним вимогам наглядового органу;

• відповідність тенденціям розвитку вітчизняної банківської системи;

• взаємозв'язок між показниками.

14.3. Рейтингові оцінки діяльності банку

14.3.1. Сутність, призначення, підходи до визначення банківських рейтингів

Рейтинговий бізнес розвивається завдяки трьом послі­довним стадіям: перша— збір інформації, її відповідна обробка та зберігання, тобто створення баз даних для підтримки історії позичальника (у тому числі з використанням послуг кредитного бюро); друга— статистична обробка даних і аналіз діяльності економічних суб'єктів; третя — безпосереднє присвоєння креди-

24*

тного рейтингу. При цьому розвиток послуг рейтингування має здійснюватися на добровільних засадах, із можливістю допуску до користування таким фінансовим сервісом усіх охочих.

Під банківським рейтингом слід розуміти узагальнюючу оцін­ку діяльності банку, на основі якої можна визначити положення певного банку відносно інших банківських установ. Спостере­ження за рейтинговою позицією конкретного банку та її аналіз сприяють виробці обґрунтованих рішень стосовно подальших відносин клієнтів із банківською установою.

Для того, щоб банківський рейтинг дійсно задовольняв інфо­рмаційні потреби споживачів, він повинен відповідати таким ви­могам: інформація про діяльність банку, на базі якої визначається його рейтинг, повинна бути об'єктивною; методика визначення рейтингової оцінки повинна бути науково обґрунтованою; рей-тингова інформація повинна бути доступною широкому колу споживачів; визначення банківського рейтингу за певною мето­дикою повинно бути періодичним (щомісячним, щотижневим, щоденним).

Рейтингова оцінка може визначатися:

• за номерною системою рейтингу, яка полягає в побудові сполучень значень показників фінансового стану банку та при­своєнні кожному із цих сполучень певного місця в рейтингу. Но­мерна система зорієнтована на слабко деталізовану методику з незначним діапазоном факторів впливу на фінансовий стан банку та з обмеженою шкалою критеріальних значень;

• за бальною системою, яка дає змогу оцінювати фінансовий стан банку в балах, присвоєних йому за кожним оціночним пока­зником. Зведена бальна оцінка банку дає можливість визначати приналежність останнього до тієї або іншої групи банків;

• за індексним методом. Він використовується відносно рідко. А суть полягає у розрахунку індексу кожного з оціночних показ­ників фінансового стану. Після складання індексів за окремими показниками переходять (попередньо зваживши індивідуальні індекси на їх частки в сукупності) до обчислення індексів комбі­нованих.

Головний критерій, за яким оцінюються банки, — якісні пока­зники їх діяльності. Серед них — капітальна база, ефективність розміщення активів, прибутковість і ліквідність. Враховується також стан менеджменту, тобто раціональність методів керівниц­тва. Управління банком оцінюється насамперед за успішністю ді­яльності у кожному з напрямів, які оцінюються. Рейтинг орієнту­ється не на статистичне значення, а на показники, проранжовані з

урахуванням ризику, що дає змогу проводити більш ретельний аналіз. При цьому аналізуються як балансові, так і позабалансові дані.

Зробимо спробу надати критичну оцінку існуючим рейтинго-вим методикам в контексті можливості їх використання незалеж­ними рейтинговими агентствами.

1. Методика CAMELS (рис. 14.1). Сутність її полягає в ураху­ванні при визначенні рейтингу: достатності капіталу; якості ак­тивів; якості управління; прибутку; ліквідності; чутливості фі­нансового стану банку до багатьох факторів. Саме за цією системою Національним банком України визначаються рейтинги українських банків.

Рис. 14. 1. Інформаційна модель здійснення рейтингової оцінки за системою CAMELS

2. Методика визначення рейтингу банку, в якій на основі ба­лансу обчислюється ряд коефіцієнтів (надійність, ліквідність то­що), що з певною для кожного коефіцієнта вагою інтегруються в один синтетичний коефіцієнт, на основі якого визначається рей-тингова позиція певного банку (методика В. С. Кротонова, О. Б. Ширінської).

3. Публічна система комплексної оцінки діяльності банківсь­ких установ (рис. 14.2), яку розроблено з метою підвищення рів­ня аналітичності й об'єктивності публічної інформації про діяль­ність вітчизняних грошово-кредитних установ.

У системі ПУСКО використано 14 показників та ряд парамет­рів для оцінки рівня менеджменту. Головний критерій підбору

показників — можливість розрахунку на основі синтетичних ра­хунків «Квартального балансу» або на основі узагальнюючих по­казників «Квартального звіту про прибутки та збитки». Щодо бі­льшості показників (9 із 14) висувалася вимога наявності теоре­тично обгрунтованого оптимального (найкращого) або мінімаль­но можливого (задовільного) критеріального значення (інтерва­лу) показника.

							ПУСКО
	Достатність капіталу
Квартальний балансовий звіт	J
	Ліквідність
	Якість активів
	Прибутковість
Звіт про прибутки і збитки		-	Квартальні баланси інших банків даної групи
		мене	-ІЖ	лс	нт

Анкети вищих менеджерів

Рис. 14.2. Інформаційна модель публічної комплексної оцінки банків

4. Методика визначення рейтингу банків на основі оцінки ри­зиків за допомогою алгоритму МАІ полягає у послідовному ви­конанні кількох аналітичних і розрахункових кроків:

— побудова дерева ієрархій;

— розробка шкали відносної важливості вибраних класів ри­зиків — елементів кожного рівня дерева ієрархій; побудова мат­риць якісних попарних порівнянь елементів на кожному рівні іє­рархії;

— визначення множини локальних пріоритетів, які характери­зуватимуть відносний вплив кожного з елементів певної групи на елемент вищого рівня ієрархії;

— перевірка адекватності отриманих оцінок і ступеня узго­дженості експертних суджень та уточнення висновків експертів (у разі необхідності);

— синтез сукупних оцінок для кожного типу ризиків та інтег­рованих показників ризику банків-представників;

— визначення рейтингу банків.

5. Бальна методика (рис. 14.3), яка враховує такі блоки: оцінка балансу та іншої фінансової звітності банку; оцінка дотримання економічних нормативів; оцінка інтегральної позиції банку щодо ризику; оцінка якості клієнтської бази банку; оцінка розгалуже­ності мережі.

Загальний рейтинг банку

Рейтинг банку за коефі­цієнтами

Рейтинг банку за виконанням економічних нормативів

Рейтинг банку за розвитком мережі

Рейтинг банку за ризиками

Рейтинг банку за розвитком клієнтської бази

Рис. 14.3. Схема побудови рейтингу банку бальним методом

Загальний рейтинг банку включає оцінку за наведеними вище аспектами.

Отже, узагальнення існуючих методик рейтингової оцінки ба­нків дозволяє класифікувати їх наступним чином:

1. Номерні, які передбачають обчислення сукупності показни­ків оцінки фінансового стану і подальшого ранжування банків (засновані на методі коефіцієнтів).

2. Бальні, які дають змогу отримати інтегральну оцінку фінан­сового стану банків (засновані на методі експертних оцінок).

3. Регресійні, які передбачають розрахунок факторних показ­ників по кожному банку і середніх за сукупністю (засновані на методі кореляційно-регресійного аналізу).

4. Індексні, які дозволяють розрахувати поточний індекс на­дійності (засновані на визначенні оцінних показників фінансово­го стану банку, вагових коефіцієнтів до кожного з показників^- та евристичному методі нормуванні).

Методики відрізняються врахуванням цілей користувачів, складністю розрахунків, гнучкістю, можливостями використання в прогнозуванні діяльності банківської установи.

Переваги і вади методик наведено в табл. 14.1.

Таблиця 14.1

Дата добавления: 2015-07-02