Температура

Освітленість

І. Наземно-повітряне середовище існування

Основні середовища існування організмів

Провідну роль серед абіотичних факторів мають освітленість, температура, вологість, газовий склад атмосфери.

Спектр сонячного проміння включає 3 частини:

- ультрафіолетову – промені з довжиною хвиль до 0,40 мкм; згубно діють на організми; у невеликих дозах можуть бути корисними для тварин (сприяють синтезу вітаміну D); майже повністю поглинаються озоновим екраном атмосфери;

- видиму – промені з довжиною хвиль від 0,41 до 0,74 мкм; сприймаються органами зору тварин; зумовлюють проходження фотосинтезу;

- інфрачервону – промені з довжиною хвиль понад 0,75 мкм; є джерелом теплової енергії для живих істот.

Відповідно до потреб в освітленості виділяють:

- серед рослин:

o світлолюбні – ростуть на відкритих освітлених місцях (береза, сосна);

o тіньолюбні – ростуть у затінку (плаун, квасениця);

o тіньовитривалі – ростуть і на освітлених місцях, і у затінку (дуб, бузок);

- серед тварин:

o активні вночі – мають добре розвинений слух (сова, кажан);

o активні вдень – мають добре розвинений колірний зір (горобець, лось);

o живуть в умовах відсутності світла – характеризуються редукцією або відсутністю органів зору (кріт, протей).

Фотоперіодизм – реакція організмів на тривалість світлого і темного періодів доби.

Оптимальні значення температури зовнішнього середовища для більшості організмів знаходяться в межах від +10°С до +30°С. Але в неактивному стані (стані спокою, анабіозу тощо) живі істоти можуть витримувати від –200°С до +100°С.

Стан спокою – стан організму, який характеризується припиненням видимого росту і життєдіяльності (характерний для цист бактерій і найпростіших, яєць і личинок деяких червів, ендоспор бактерій, зигот деяких водоростей, для листопадних дерев і кущів, для бруньок, насіння, видозмінених підземних пагонів рослин тощо).

Анабіоз – стан організму, який характеризується загальмованістю процесів обміну речовин і зниженням вмісту води в клітинах (властивий для холоднокровних тварин).

Відповідно до потреб у певній температурі середовища живі організми поділяють на:

- холодостійкі – оптимальною є низька температура; мають пристосування, що знижують точку замерзання рідин організму (мохи, лишайники, хвойні голонасінні, деякі бактерії, комахи);

- теплолюбні – оптимальною є висока температура (деякі бактерії, ціанобактерії, земноводні, плазуни, тропічні рослини).

Терморегуляція – здатність організму підтримувати стале співвідношення між виробленням або поглинанням тепла та втратами теплової енергії. Розрізняють:

- хімічна терморегуляція – забезпечується збільшенням вироблення тепла при зниженні температури середовища (наприклад, завдяки м’язовим скороченням);

- фізична терморегуляція – забезпечується зміною рівня тепловіддачі при зміні температури середовища (наприклад, зміною діаметру капілярів шкіри, товщини волосяного чи пір’яного покриву, інтенсивності потовиділення чи транспірації).

Залежно від рівня теплопродукції і терморегуляції тварин поділяють на:

- теплокровних (гомойотермних) – у них висока інтенсивність обміну, добре розвинені терморегуляторні механізми, температура тіла стала (птахи, ссавці);

- холоднокровних (пойкілотермних) – у них низька інтенсивність обміну, терморегуляторні механізми розвинені слабо, температура тіла залежить від температури середовища (безхребетні, риби, земноводні, плазуни).

Дата добавления: 2015-06-27