Тема 3. Власність та її форми

Відтворення

Тема 2. Суспільне виробництво, його фактори та результати.

Валовий внутрішній продукт(ВВП) – сукупна вартість кінцевої продукції і послуг, створених у процесі виробництва у державі.

Валовий доход – загальний доход підприємства від усіх видів господарської діяльності до сплати з нього податків, що входять у ціну продукції.

Валовий національний продукт (ВНП) – сукупна вартість кінцевої продукції і послуг, що створені у країні та поза її межами.

Валовий прибуток – це прибуток, одержаний від конкретних видів діяльності до вирахування з нього податку на прибуток.

Валовий продукт – загальний обсяг виробництва продукції підприємства (країни) у грошовому виразі.

Валовий суспільний продукт – вартість благ і послуг, створених у сфері матеріального виробництва протягом певного часу, визначених як сума валової продукції галузей всіх сфер.

Валові витрати – всі види витрат підприємства як платника податків у грошовій, матеріальній та нематеріальній формах, що здійснюються у порядку відшкодування (компенсації) вартості продукції.

Вартість виробництва – вартість, яка формується на основі виробничих відносин у процесі безпосереднього виробництва і виступає як втілена у продукті абстрактна праця.

Виробництво – це процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини.

Виробнича кооперація – це форма тривалих і стійких зв’язків між господарськими незалежними підприємствами, що зайняті спільним виготовленням продукції на основі спеціалізації виробництва.

Виробнича функція – вираз, який характеризує обсяги виробництва від кількості і якості використаних ресурсів.

Виробничі відносини – це відносини між людьми в процесі виробництва.

Витрати виробництва – виражені в грошовому вигляді операційні затрати матеріальних, фінансових, трудових і нематеріальних ресурсів на виробництво продукції, їх планують і враховують як собівартість продукції.

Гранична корисність – це корисність останньої частини блага, яку має у своєму розпорядженні споживач.

Економічні інтереси – це усвідомлення потреби існуваннярізних суб’єктів господарювання.

Ефективність виробництва – співвідношення між результатами і витратами, здійсненими для досягнення певних результатів.

Засоби виробництва – сукупність засобів і предметів праці, які використовуються людьми в процесі виробництва матеріальних благ. Є речовим чинником виробництва.

Земля – специфічний господарський ресурс, цінність якого постійно зростає. Головний засіб виробництва у сільському господарстві, матеріальна передумова процесу праці, один із його важливих факторів.

Капітал – це вартість, яка приносить додаткову вартість шляхом присвоєння власником засобів виробництва частини неоплаченої праці найманої робочої сили. Це вартість (гроші, земля, засоби виробництва), яка, будучи вкладеною у виробництво спроможна створювати певний доход.

Корисність – це сукупна корисність усіх благ, що споживаються.

Обмін – це об’єктивний наслідок суспільного поділу праці, фаза, яка пов’язує виробництво та зумовлений ним розподіл і споживання.

Організація виробництва – це забезпечення створення процесу виробництва. Застосування комплексу засобів, що забезпечують єдність функціонування усіх його чинників.

Показники економічної ефективності:

1)матеріалоємність виробництва – питома вага матеріальних витрат у загальних витратах виробництва.

2)продуктивність праці – визначається кількістю продуктів, виготовлених за одиницю часу або часом, витраченим на виробництво одниці продукції.

3)рентабельність - характеризує рівень віддачі витрат і ступінь використання засобів у процесі виробництва і реалізації продукції. Обчислюється як відношення прибутку до витрат виробництва.

4)фондовіддача – обсяг виробництва продукції на одиницю вартості (основних виробничих фондів). Обчислюється як відношення показника результатів виробництва за певний період до середньої вартості основних виробничих фондів за той же період.

5)фондоємність – вартість основних виробничих фондів, що припадає на одиницю обсягу виробництва продукції. Фондоємність це величина обернена до показника фондовіддачі, свідчить з яким обсягом основних фондів пов’язане виробництво одиниці національного доходу або іншого оберненого показника, що характеризує розмір виробництва. Показник фондоємності є відношенням вартості всіх виробничих фондів до вартості виробленого продукту. Він виражає потребу в основних і оборотних фондах.

6)фондоозброєність – економічний показник, що характеризує рівень технічної оснащеності праці, величину основних виробничих фондів, які використовує один працівник. Фондоозброєність визначається відношенням середньорічної повної балансової вартості основних виробничих фондів (у порівняльних цінах) до середньорічної чисельності працівників.

Потреби – це внутрішньо спонукаючі мотиви діяльності людини. Це категорія, що відбиває ставлення людей до умов їхньої життєдіяльності. Їх класифікують на економічні та соціальні. Економічні пов’язані з необхідністю розвитку виробництва, його технологічного рівня. Соціальні потреби стосуються розвитку духовної сфери – освіти, науки, культури, мистецтва.

Потреби в самовираженні – потреби в реалізації своїх потенціальних можливостей і в підвищенні самооцінки особистості.

Процес виробництва – це процес створення матеріальних і нематеріальних благ.

Розподіл – ланка зв’язку між виробництвом та споживанням, стадія руху продукту від виробника до споживача.

Споживання – завершальна ланка, стадія руху продукту – стадія реалізації споживчої вартості, в якій відбувається задоволення потреб, як людини так і виробництва.

Спосіб виробництва – це спосіб добування матеріальних благ (засобів виробництва і предметів споживання), необхідних для життя і розвитку суспільства. Складається із продуктивних сил і виробничих відносин.

Стимул – це осмислення шляхів реалізації економічних інтересів і задоволення відповідних потреб.

Сукупний працівник – сукупність працівників, які беруть участь у виробництві матеріальних благ і послуг. Це по суті комбінований робочий персонал, необхідний для створення певної споживчої вартості. Сукупний працівник є важливим елементом продуктивних сил суспільства, який характеризує відношення людини до сил природи.

Сукупний суспільний продукт – сукупність створених матеріальних благ за відповідний період часу. Визначається як сума валової продукції галузей матеріального виробництва: промисловості, сільського лісового господарства, будівництва, вантажного транспорту, зв’язку, торгівлі і громадського харчування, матеріально-технічного забезпечення, заготівлі сільськогосподарських продуктів, а також інших галузей матеріального виробництва.

Технологічний процес – сукупність операцій, послідовність дій, спрямованих на виготовлення певного виробу. На нього впливають техніка, робоча сила, предмети праці.

Вид власності – характеризується конкретним способом привласнення майна (благ), його володіння, користування та розпорядження.

Власність – це багатопланова економічна категорія, яка виражає сукупність суспільних відносин (економічних, соціальних, правових, психологічних, національних та ін.), що мають пряме й опосередковане відношення до привласнення предметів природи у процесі праці, та привласнення матеріальних і духовних благ через соціально-економічну форму суспільного способу виробництва. Найважливішими підсистемами власності є економічна та юридична власність.

Власність економічна – система виробничих відносин між людьми (класами, соціальними верствами, групами, окремими індивідами) щодо привласнення різноманітних об’єктів власності (засобів виробництва, предметів споживання, послуг, робочої сили, патентів та ін.).

Власність суспільних організацій – це власність груп людей, об’єднаних у будь-які суспільні організації, політичні партії, професійні союзи.

Власність юридична – загальна умова виробництва, вияв волі певного класу і правове оформлення цієї волі в юридичних актах і нормах, у праві власності.

Денаціоналізація – передача у приватну власність державної власності, яка створена самою державою чи раніше була націоналізована.

Державна власність – це майно органів влади й управління, оборонні об’єкти, підприємства, це комунальна власність і власність державних підприємств. Основні розпорядчі і управлінські функції над об’єктами власності належать загальнодержавним інститутам. Це великі підприємства, енергосистеми, системи зв’язку, трубопроводи, автомобільні, залізничні майстерні, структури Національного Банку, воєнне виробництво, національні заповідники.

Колективна власність – це cукупність економічних відносин, які складаються з приводу привласнення колективних умов і результатів виробництва.

Корпоративна форма власності – включає в себе такі переваги як виробнича гнучкість, здатність акумулювати капітальні ресурси і кошти будь-якої приналежності.

Пайова власність – об’єднана приватна власність, де право контролю об’єкта належить групі. Ці суб’єкти називаються співвласниками або пайовиками, кожному з них належить окрема доля власності.

Приватна власність – характеризується тим, що основні чинники виробництва і вироблений продукт належать приватним особам. Приватна власність може бути трудовою і нетрудовою.

Приватизація – перетворення державної форми власності на інші форми і види через продаж, передання або поєднання їх. Форми приватизації державного майна: продаж об’єктів на аукціоні; на фондовій біржі; викуп зданого в оренду майна; безоплатна передача окремих підприємств; ліквідація підприємства на біржах або аукціонах.

Роздержавлення - перетворення державних підприємств на такі, що засновані на інших формах власності, перехід від державно-директивного управління виробництвом до його регулювання переважно на основі ринкових механізмів.

Форма власності – стійка система економічних відносин і господарських зв’язків, що обумовілює сутність та механізм поєднання особи із засобами виробництва. В Україні є три форми власності: приватна, державна і колективна.

Дата добавления: 2017-01-14