Розділ XI 1 страница

Розділ X

Розділ IX

ВИМОГИ ДО ДОГОВОРІВ

Стаття 55. Вимоги до договорів

Між корпоративним інвестиційним фондом і компанією з
управління активами та між корпоративним інвестиційним фондом і
зберігачем, а в пайовому інвестиційному фонді - між компанією з
управління активами і зберігачем укладаються відповідні договори,
істотними умовами яких є:

повна назва та місцезнаходження (юридична адреса) сторін;

предмет договору;

права і обов'язки сторін;

застереження щодо конфіденційності;

порядок надання звітності та інформації з дотриманням вимог
цього Закону;

відповідальність сторін за невиконання або неналежне
виконання умов договору та порушення конфіденційності;

строк дії договору;

розмір винагороди;

порядок зміни умов договору;

умови дострокового припинення договору.

Крім зазначених істотних умов, договори повинні містити умови
договору про відкриття рахунку у цінних паперах згідно з вимогами
законодавства про Національну депозитарну систему України.

Договір може містити за згодою сторін й інші умови, які не
суперечать законодавству.

У договорі із зберігачем повинні бути зазначені особи,
визначені зберігачем відповідальними за виконання договору.

Договір не може обмежувати обов'язків зберігача, встановлених
цим Законом та законодавством про Національну депозитарну систему
України.

У договорі з компанією з управління активами також
зазначається зобов'язання компанії з управління активами щодо
інвестування активів ІСІ з метою отримання максимального
інвестиційного доходу при мінімально можливих ризиках відповідно
до інвестиційної декларації.

ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ У СФЕРІ
СПІЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

Стаття 56. Державний контроль у сфері спільного інвестування

Державний контроль у сфері спільного інвестування
здійснюється Комісією та іншими державними органами в межах їх
повноважень з метою дотримання законодавства та захисту прав
інвесторів.

Стаття 57. Державний контроль за дотриманням
антимонопольного законодавства

Державний контроль за дотриманням антимонопольного
законодавства ІСІ, компаніями з управління активами, зберігачами
та реєстраторами власників іменних цінних паперів ІСІ здійснює
Антимонопольний комітет України.

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. З введенням у дію цього Закону створення інститутів
спільного інвестування (інвестиційних фондів та інвестиційних
компаній) відповідно до Указу Президента України від 19 лютого
1994 року N 55/94 (55/94) "Про інвестиційні фонди та
інвестиційні компанії" забороняється.

3. Закриті інвестиційні фонди та закриті взаємні фонди
інвестиційних компаній, які були створені у встановленому
законодавством порядку до набрання чинності цим Законом,
здійснюють свою діяльність відповідно до Положення про
інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом
Президента України від 19 лютого 1994 року N 55/94 "Про
інвестиційні фонди та інвестиційні компанії", протягом строку, на
який вони були створені.

У разі закінчення строку діяльності таких інвестиційних
фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній вони повинні
ліквідуватися або прийняти рішення про реорганізацію в пайовий або
корпоративний інвестиційний фонд шляхом приведення своїх
установчих документів та діяльності у відповідність з вимогами
цього Закону.

4. Відкриті інвестиційні фонди та відкриті взаємні фонди
інвестиційних компаній, які були створені у встановленому
законодавством порядку до набрання чинності цим Законом,
зобов'язані ліквідуватися або привести свою діяльність у
відповідність з вимогами цього Закону протягом двох років з дня
набрання чинності цим Законом.

5. Реорганізація інвестиційних фондів та інвестиційних
компаній провадиться без зупинення їх діяльності.

6. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк після
набрання чинності цим Законом:

разом з Державною комісією з цінних паперів та фондового
ринку підготувати та подати до Верховної Ради України пропозиції
про внесення змін до законодавчих актів, що випливають з цього
Закону, в тому числі проект Закону України про внесення змін до
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", з метою
усунення подвійного оподаткування коштів спільного інвестування та
доходів від інвестиційних операцій ІСІ;

привести у відповідність з цим Законом свої
нормативно-правові акти;

забезпечити розроблення та прийняття міністерствами та іншими
центральними органами виконавчої влади України нормативно-правових
актів відповідно до цього Закону;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими
центральними органами виконавчої влади України їх
нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

7. Національному банку України привести у відповідність з цим
Законом свої нормативно-правові акти щодо особливостей
діяльності ІСІ.

8. Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку у
шестимісячний строк:

затвердити нормативно-правові акти, передбачені цим Законом;

затвердити порядок реорганізації інвестиційних фондів та
інвестиційних компаній, створених до набрання чинності цим
Законом.

9. Частину першу статті 4 Закону України "Про державне
регулювання ринку цінних паперів в Україні" (448/96-ВР)
(Відомості Верховної Ради України, 1996 р., N 51, ст. 292;
1998 р., N 10, ст. 36; 1999 р., N 38, ст. 339) після абзацу
п'ятого доповнити новим абзацом такого змісту:

"діяльність з управління активами - діяльність, що
здійснюється за винагороду компанією з управління активами на
підставі відповідного договору про управління активами, які
належать інвесторам на праві власності".

У зв'язку з цим абзаци шостий та сьомий вважати відповідно
абзацами сьомим та восьмим.

29.

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

Новели українського законодавства щодо управління об'єктами державної власності

Трансформаційні процеси у сфері управління державною власністю, що відбувалися в Україні після здобуття нею незалежності, проходили в умовах кризи та без належної уваги щодо проблем ефективності управління державною власністю, фактично звівши роль держави тільки до приватизаційних процесів.

Проте після проведення широкомасштабної приватизації, внаслідок якої частка суб'єктів господарювання державного сектору економіки суттєво скоротилася, звільнивши державу від невластивих їй функцій в економічній сфері, знову заговорили про збільшення ролі держави в управлінні економікою, а питання ефективного управління об'єктами державної власності стало надзвичайно актуальним.

Значним кроком у врегулюванні зазначених відносин стало прийняття Верховною Радою України 21 вересня 2006 року Закону України "Про управління об'єктами державної власності", який відповідно до Конституції України встановив правові основи управління об'єктами державної власності.

Зазначений законодавчий акт визначив об'єкти управління державної власності, коло суб'єктів, які здійснюють управління такими суб'єктами, їх повноваження, об'єднавши у собі положення щодо управління об'єктами державної власності, які існували до його прийняття у різних нормативно-правових актах, та закріпив нові положення.

Стаття 4 вказаного Закону до суб'єктів управління об'єктами державної власності відносить Кабінет Міністрів України як найвищий орган, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади (уповноважені органи управління); органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (господарські структури); юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави; Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Разом з тим із прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення управління об'єктами державної власності" від 13 березня 2012 року № 4498-VI (далі - Закон № 4498-VI) у відносинах управління об'єктами державної власності відбулися зміни, що спрямовані на оптимізацію системи управління об'єктами державної власності та розподілу функцій між суб'єктами управління.

Так, вказаним законодавчим актом внесено зміни, зокрема, до Закону України "Про управління об'єктами державної власності", розширивши коло суб'єктів управління об'єктами державної власності та визначивши повноваження у відповідній сфері центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Крім того, зазначеними змінами закріплено статус Державної керуючої холдингової компанії, як уповноваженого органу управління щодо об'єктів управління державної власності, що передані до її статутного капіталу та статутного капіталу її корпоративних підприємств.

- Слід зазначити, що передумовою для законодавчого закріплення повноважень зазначених органів стала оптимізація системи центральних органів виконавчої влади, що здійснена відповідно до Указу Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади".

Так, згідно із вищевказаним Указом Президента України утворено Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном, а Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 451 затверджено Положення про нього, відповідно до якого Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Агентство держмайна України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами держави (пункт 1 Положення).

Основним завданням Агентства держмайна України є реалізація державної політики у сфері управління об'єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами держави (пункт 3 Положення).

Варто відзначити, що ідея створення спеціально уповноваженого органу, що має на меті здійснення повноважень з управління корпоративними правами держави, для України не є новою.

Так, метою забезпечення ефективного управління корпоративними правами, що належать державі, Указами Президента України від 7 липня 1998 року № 752 "Про Національне агентство України з управління державними корпоративними правами" та від 2 вересня 1998 року № 969 "Про Положення про Національне агентство України з управління державними корпоративними правами" утворено Національне агентство України з управління державними корпоративними правами і визначено його правовий статус та компетенцію.

Проте згодом, Указом Президента від 15 грудня 1999 року № 1573 "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" Національне агентство з управління державними корпоративними правами було ліквідовано, а його функції було покладено на Фонд державного майна.

Що стосується місця та правового статусу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності (Агентство держмайна України) в системі управління об'єктами державної власності сьогодні, то як вже зазначалось, змінами, внесеними Законом № 4498-VI, законодавець закріпив за вказаним органом статус суб'єкта управління та визначив його повноваження.

Зокрема, відповідно до статті 5-1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави, що належать до сфери його управління; здійснює контроль та проводить аналіз результатів діяльності державних підприємств (у тому числі ефективності використання державного майна), господарських товариств, у статутному капіталі яких є державна частка, що належать до сфери його управління, та розробляє механізми підвищення ефективності їх роботи; погоджує відчуження, передачу в оренду (користування), заставу (іпотеку), списання майна державних підприємств, що належать до сфери його управління, передачу в оренду, заставу цілісних майнових комплексів державних підприємств, що належать до сфери його управління; погоджує укладення підприємствами, установами, організаціями, що належать до сфери його управління, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави яких він здійснює, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, зміни до них та контролює виконання умов цих договорів; бере участь у реалізації спільних проектів щодо фінансування міжнародними організаціями структурних перетворень в економіці держави, передприватизаційної підготовки, реструктуризації та корпоратизації підприємств тощо.

Крім того, на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності покладено завдання щодо узагальнення практики застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, у тому числі з питань методологічного забезпечення управління корпоративними правами, розроблення пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та внесення їх на розгляд центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку (пункт 20 частини першої статті 5-1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності").

- Ще одним важливим суб'єктом управління в системі управління об'єктами державної власності відповідно до Закону України "Про управління об'єктами державної власності" є центральний орган, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України діє відповідно до Положення, затвердженого Указом Президента України від 31 травня 2011 року № 634, яке до основних завдань Мінекономрозвитку відносить, зокрема, формування державної політики у сфері управління об'єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами держави.

Змінами, що внесені Законом № 4498-VI, центральному органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку (Мінекономрозвитку), відведена особлива роль та покладено обов'язок щодо формування державної політики, визначення загальних принципів та пріоритетних напрямів розвитку у сфері управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави; узагальнення практики застосування законодавства з питань управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави, та подання відповідних висновків і пропозицій на розгляд Кабінету Міністрів України; розроблення та внесення в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України проектів законів України та актів Кабінету Міністрів України з питань управління об'єктами державної власності (стаття 5-2 Закону України "Про управління об'єктами державної власності").

Крім того, Закон України "Про управління об'єктами державної власності" закріплює низку важливих функцій центрального органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Так, відповідно до статті 5-2 вказаного Закону центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, відповідно до покладених на нього завдань у сфері управління об'єктами державної власності, зокрема, визначає критерії ефективності управління корпоративними правами держави; забезпечує координацію діяльності щодо підвищення професійного рівня посадових осіб уповноважених органів управління, які виконують функції з управління корпоративними правами держави; здійснює контроль за виконанням суб'єктами управління функцій з управління об'єктами державної власності шляхом проведення єдиного моніторингу ефективності управління об'єктами державної власності; формує за пропозицією уповноважених органів управління пропозиції щодо критеріїв віднесення підприємств до тих, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, та пропозиції щодо переліку таких підприємств; формує за пропозицією суб'єктів управління переліки об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, та державних підприємств, що підлягають корпоратизації, тощо.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, як новий суб'єкт управління, окрім здійснення вищезгаданих повноважень, також виконує функції органу управління стосовно об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління (частина друга статті 5-2 Закону України "Про управління об'єктами державної власності").

- Окремої уваги потребує запроваджений Законом № 4498-VI новий для України підхід у сфері управління корпоративними правами, що належать державі в статутних капіталах господарських товариств. Зазначений підхід базується на міжнародному досвіді у цій сфері та полягає у запровадженні механізму утворення та функціонування Державної керуючої холдингової компанії.

Так, змінами, внесеними Законом № 4498-VI до Закону України "Про управління об'єктами державної власності", Державній керуючій холдинговій компанії надано статус уповноваженого органу управління щодо об'єктів управління державної власності, що передані до її статутного капіталу та статутного капіталу її корпоративних підприємств (частина друга статті 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності").

Тобто, Державна керуюча холдингова компанія наділена всіма правами уповноваженого органу управління, визначеними Законом України "Про управління об'єктами державної власності" та іншими законами, за винятком повноважень, передбачених пунктами 12, 14 - 20, 22, 33 - 34 частини першої статті 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про холдингові компанії в Україні" Державна керуюча холдингова компанія - це державна холдингова компанія, корпоративним підприємством якої може бути інша державна холдингова компанія чи господарське товариство, холдинговий корпоративний пакет акцій (часток, паїв) якого належить державі.

Засновником та єдиним акціонером Державної керуючої холдингової компанії є держава в особі Кабінету Міністрів України, статутний капітал якої формується за рахунок належних державі акцій державних холдингових компаній, часток (паїв) держави у статутних капіталах господарських товариств, а також додаткових вкладів у формі майна, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забезпечення її діяльності (стаття 7-1 Закону України "Про холдингові компанії в Україні").

При цьому відповідно до частини другої цієї ж статті пакети акцій (часток, паїв) або інше майно, передане до статутного капіталу Державної керуючої холдингової компанії, перебувають у державній власності і закріплюються за нею на праві господарського відання.

Кабінет Міністрів України, здійснюючи повноваження щодо реалізації прав держави як власника, зокрема, затверджує статут Державної керуючої холдингової компанії та вносить до нього зміни; приймає рішення про збільшення або зменшення статутного капіталу Державної керуючої холдингової компанії; погоджує рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію корпоративних підприємств Державної керуючої холдингової компанії; затверджує річний фінансовий план Державної керуючої холдингової компанії, вносить у нього зміни та доповнення тощо.

Разом з тим, незважаючи на законодавче закріплення статусу та повноважень Державної керуючої холдингової компанії, на сьогодні питання ефективного здійснення нею своїх функцій залишається актуальним, оскільки досі така холдингова компанія в Україні не створена.

У цьому контексті Україні може стати у нагоді досвід створення, функціонування та розвитку акціонерного товариства "Фонд національного добробуту "Самрук - Казина", що діє в Республіці Казахстан з 2008 року. Вказане товариство є національним управляючим холдингом, основною метою діяльності якого є управління пакетами акцій національних інститутів розвитку, національних компаній та інших юридичних осіб.

Підсумовуючи викладене, слід відзначити, що систематизація та взаємоузгодження повноважень суб'єктів управління об'єктами державної власності є одним з основних компонентів на шляху покращення нормативно-правового забезпечення у цій сфері. Проте вищевказані законодавчі зміни швидше покликані створити належне підґрунтя для подальшого удосконалення системи управління державною власністю, як одного з головних стратегічних напрямів державної політики.

31. § 3. Командитне товариство
Командитне товариство можна кваліфікувати як товариство змішаного типу, в якому разом з одним або більше учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном (повні товариші), є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників або командитистів).
Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше повних товаришів, вони несуть солідарну відповідальність щодо боргів товариства.
Правовий статус командитного товариства визначається нормами статей 67-74 Закону України "Про господарські товариства" (тобто законодавством про повні товариства) з урахуванням особливостей, передбачених у спеціальних статтях (статті 78- 83) Закону України "Про господарські товариства", безпосередньо присвячених командитним товариствам.
Зокрема, установчий договір про Командитне товариство, крім відомостей, які містить установчий договір про повне товариство, має відображати участь вкладників у такому товаристві, а саме: стосовно вкладників вказується тільки сукупний розмір їхніх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.
Оскільки правовий статус повних товариств було розглянуто в попередньому параграфі, тут доцільно зупинитися на особливостях участі вкладників у командитному товаристві.
Вкладник може вступати до командитного товариства шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів. Вкладники командитного товариства мають право:
- діяти від імені командитного товариства тільки у разі наявності доручення і згідно з ним;
- вимагати першочергового повернення вкладу (ніж учасникам з повною відповідальністю) у разі ліквідації товариства;
- вимагати подання їм річних звітів і балансів, а також забезпечення можливості перевірки правильності їх складення.
Вкладники командитного товариства повинні вносити вклади й додаткові внески у розмірі, способами й порядком, передбаченими установчим договором, проте сукупний розмір їхніх часток має не перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного в установчому договорі. На момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не менш як 25 відсотків свого внеску.
Таким чином, вкладники беруть участь у діяльності командитного товариства лише своїми вкладами, розмір яких визначає суму отримуваного ними прибутку. Будь-якої участі в управлінні товариством вони не беруть.
Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю (повними товаришами). Якщо в товаристві є тільки один такий учасник, управління справами він здійснює самостійно.
Вкладники не мають права перешкоджати діям повних товаришів з управління справами товариства.
Незважаючи на те, що, за загальним правилом, відповідальність вкладника обмежується вкладом у майні товариства, в окремих випадках, передбачених законодавством (ст. 82 Закону України "Про господарські товариства"), він також несе повну відповідальність. Приміром, якщо вкладник здійснює угоду від імені і в інтересах товариства без відповідних повноважень, то у разі схвалення його дій командитним товариством він разом з повними товаришами відповідає за угодою перед кредиторами усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення. Якщо ж він не дістане схвалення, вкладник відповідатиме перед третьою особою самостійно усім своїм майном. Крім загальних підстав припинення діяльності господарських товариств (ст. 19 Закону України "Про господарські товариства"), командитне товариство припиняється також у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю. При вибутті з товариства всіх вкладників повні товариші мають право замість ліквідації командитного товариства перетворити його на повне товариство. 35. Підзаконний нормативний акт комерційної організації
Підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи, організації і підзаконний нормативний акт комерційної організації — локальні нормативні акти (нормативний наказ, інструкція адміністрації, статут, положення, правила внутрішнього розпорядку та ін.), що діють лише в межах даного підприємства, установи, організації, комерційної організації.
До локальних нормативних актів належать також санкціоновані державою акти сходів та інших форм народовладдя.
Основне призначення локальних нормативних актів — конкретизувати розпорядження закону стосовно умов діяльності відповідного колективу, не виходячи за рамки закону і не обмежуючи ініціативу виконавців, які діють у межах закону. їх ще називають корпоративними нормативними актами.
Корпоративний нормативний акт — це акт-документ органу управління комерційної та некомерційної корпорації — підприємства, установи, організації, який містить корпоративні норми, спрямовані на саморегулювання відносин, що складаються в ній, шляхом конкретизації розпоряджень нормативно-правових актів, виданих законодавцем, а також вищими правотворчи-ми органами, з якими він знаходиться у відносинах службової підлеглості.
Кожна установа, підприємство або організація мають свій статут, положення або інший фундаторський документ, правила внутрішнього розпорядку для працівників даної організації в Управлінні її діяльністю, правила обліку господарської та фінансової діяльності, правила взаємовідносин із клієнтами та ін. Це й є корпоративний нормативний акт, який видається органами Управління підприємства, компетентними у вирішенні,тих чи інших питань виробничого і соціального життя колективу, тобто питань локальних — лише в межах корпорації. У ньому тією чи іншою мірою має виражатися інтерес (воля) колективу. Звідси виникає владність, офіційність, обов'язковість корпоративного нормативного акта.
Корпоративний нормативний акт має такі ознаки:
1) має правотворчий характер, тому що в ньому корпоративні норми встановлюються, змінюються і припиняються;
2) видається органом (посадовою особою) управління корпорації лише в межах своєї компетенції;
3) видається з дотриманням передбаченого законом порядку, якщо такий встановлено (наприклад, разом або за узгодженням із профспілковим комітетом);
4) відповідає Конституції України, законодавству, а також нормативним актам, які мають вищу юридичну чинність;
5) має форму письмового акта-документа (рішення загальних зборів, ради директорів, наказ керівника і т. ін.) із певними реквізитами (найменування акта, дата ухвалення, номер, підписи посадових осіб та ін.).
Крім нормативних актів, на підприємстві видаються й інші корпоративні акти, які не мають нормативного характеру (наприклад, наказ керівника видати цінний подарунок робітникові або наказ про звільнення його за прогул).
Корпоративні нормативні акти різняться за суб'єктами:
• акти колективів підприємств, акціонерів у вигляді актів корпоративних референдумів, актів загальних зборів;
• акти виконавчих органів корпорацій — акти рад директорів, правлінь, рад підприємств та ін.;
• акти керівників корпорацій, ухвалених у порядку єдиноначальності.
Корпоративні нормативні акти різняться за галузевою ознакою:
— фінансові корпоративні акти — акти, що регулюють фінансову діяльність корпорації;
— адміністративні корпоративні акти — акти, що регулюють
сферу управління;
— трудові корпоративні акти — акти, що регулюють сферу
застосування праці;
— цивільно-правові нормативні акти — акти, що регулюють
майнову сферу в межах корпорації, та ін.
Слід зазначити, що серед корпоративних нормативних актів є багато актів процедурного характеру, тобто актів, що регулюють порядок застосування матеріальної правової норми (наприклад, Положення про порядок накладення дисциплінарного стягнення, Положення про порядок нарахування заробітної плати Положення про порядок розподілу прибутку, Положення про порядок укладення договорів тощо).
За наявності типових актів локальні акти розробляються стосовно них, а за їх відсутності — самостійно. 37.

Правовідносини, які регулює корпоративне право, за своєю правовою природою є складними, різноплановими. В юридичній літературі з приводу питання про поняття корпоративного права та корпоративних прав зустрічаються різні точки зору - цивілістика радянських часів такими дослідженнями не займалася, однак сьогодні проблеми корпоративного права дедалі більше привертають увагу юристів-практиків та науковців. Родоначальницею сучасного корпоративного права є Великобританія, правові інститути якої лягли в основу сучасного законодавства про корпоративне право в більшості країн світу. Прообразом сучасних юридичних осіб стали так звані компанії. Пізніше їх стали називати корпораціями. Британські корпорації виникли у зв'язку з бурхливим розвитком торгівлі та відсутністю належного банківського кредитування. В основу створення та класифікації компаній корпоративного типу був покладений критерій партнерства та наявності складеного капіталу. На сьогодні британське корпоративне право містить досить широкий спектр правових інститутів. Це норми, які регулюють відносини створення, діяльності компаній, класифікацію компаній, правосуб'єктність, порядок реорганізації, законодавство про цінні папери компанії, неплатоспроможність та банкрутство компаній. За аналогією з національним правом корпоративне право Великобританії - це право юридичних осіб. Стрижнем усіх корпоративних прав є правовий зв'язок, який виникає між засновниками та створеним суб'єктом. Специфіка корпоративного права виявляється, зокрема, в тому, що воно, у свою чергу, складається з низки прав, яке кожне окремо можна назвати корпоративним правом. Це право на одержання дивідендів, право на управління, право на отримання частини прибутку тощо. Отже, корпоративне право як право об'єктивне можна розглядати як систему юридичних норм, що регулюють групу суспільних відносин, яка виникає у зв'язку із створенням і функціонуванням юридичних осіб у результаті реалізації суб'єктами цивільних правовідносин права бути їх засновниками (учасниками). Корпоративне право в суб'єктивному розумінні треба розуміти як право особи, поєднуючи зусилля та капітал, бути учасником корпорації (юридичної особи). Всі інші суб'єктивні права учасника, що випливають із його членства в тій чи іншій організації, є похідними і розкриваються через поняття змісту корпоративного права. Зміст корпоративного права визначено у ст. 167 ГК України: "корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами". У п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" аналогічні положення визначають корпоративні права як "право власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі)...". Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Однак слід зазначити, що законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/ або їх здійснення. Згідно з ч. 3 ст. 167 ГК України "під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав". Однак детальної характеристики корпоративних прав у ГК України не надано, гл. 18 ГК України дає лише визначення корпоративних прав та корпоративних правовідносин, а також зазначає особливості здійснення, оцінки, реєстрації корпоративних прав держави та порядок управління ними. Суб'єктами корпоративних відносин є фізичні та юридичні особи тією мірою, якою вони (можуть бути) мають право бути засновниками (учасниками) організацій. Предметом регулювання є група суспільних відносин, яка виникає у зв'язку з реалізацією суб'єктивного цивільного права на створення юридичної особи. До елементів будь-якого цивільного правовідношен-ня належить і юридичний факт, на підставі якого воно виникає. Моментом виникнення корпоративного правовідношення є особливий юридичний факт - реєстрація юридичної особи. На підставі вищенаведеного можна дійти висновку, що ключовим у виникненні корпоративних відносин є момент інкорпорації юридичної особи. Однак при цьому треба мати на увазі, що мова йде про правовий зв'язок, який виникає між засновниками (учасниками юридичної особи) та самою юридичною особою як похідним суб'єктом. Не варто ототожнювати поняття корпоративного права із системою норм, що регулюють процес виникнення та діяльність юридичних осіб як самостійного суб'єкта права, оскільки в такому випадку ми приходимо до підміни інституту юридичних осіб інститутом корпоративного права. Критерій інкорпорації для виникнення корпоративних відносин є безумовним, оскільки в протилежному випадку мова може йти тільки про спільну діяльність у будь-якій сфері, а такі відносини лежать поза межами регулювання корпоративного права і регулюються іншим цивільно-правовим інститутом.

Відповідно до п. 8 ст. 2 ЗУ "Про акціонерні товариства" корпоративні права -сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Дата добавления: 2015-07-13