Завдання для практичних занять

1. Виконати завдання зі збірника тренінгових вправ [40] Розділ 4. Навички виявлення та систематизації передумов виникнення соціальних суперечностей для формулювання правил безконфліктної взаємодії.

2. Провести аналіз конфлікту або конфліктної ситуації 7, 8 за схемою, приведеної у таблиці 2. Картографія конфлікту або конфліктної ситуації

Інформаційні джерела до теми: 1, 2, 3, 4, 6, 8, 13, 14, 16, 23, 24, 27, 31.

ТЕМА 5. Діагностика конфлікту і коригування поведінки
його учасників

Методичні рекомендації до вивчення теми

Логіка своєчасного діагнозу конфлікту.Діагностика припускає ретельний аналіз меж припустимих суперечностей у групі (організації), у яких ця ситуація здатна не перерости в пряме конфліктне протистояння або, навпаки, має тенденцію до такого протистояння. Вона містить у собі також визначення й розходження причин, джерел, приводів для конфліктних дій. Крім того, повинно бути виявлено не тільки об’єктивні, але й суб’єктивні причини конфліктної взаємодії, реальних його суб’єктів та ініціаторів. Діагностика конфлікту включає такий важливий компонент як з’ясування очікувань, прагнень протиборчих сторін. Вона не може бути ефективною без з’ясування того, який тип конфлікту розгортається в організації - міжособистісний, внутрігруповий, рольовий, дисфункціональний, конструктивний, ціннісний тощо.

Технологія діагностики конфлікту. Управлінню конфліктом повинна передувати стадія його діагностики для визначення основних складових конфлікту, його причин. Для проведення діагностики необхідні такікритерії визначення: з’ясування джерел конфлікту, суб’єктивних чи об’єктивних переживань сторін, способів боротьби, суперечності думок, подій, потреб та інтересів; вивчення «біографії» конфлікту, тобто його історії, тла, на якому він прогресував, наростання конфлікту, кризи і поворотні крапки в його розвитку; визначення учасників конфліктної взаємодії: осіб, груп, підрозділів; з’ясування позицій і стосунків між сторонами, їхньої взаємо­залежності, ролей, очікувань; визначення вихідного ставлення до конфлікту - чи хочуть і чи можуть сторони самі вирішити конфлікт, які їхні надії, очікування, настанови, умови, чи конфлікт спровоковано спеціально в інтересах однієї зі сторін, яка постійно підтримує рівень напруженості. Системний підхід до дослідження конфлікту припускає визначення загальної понятійної схеми його опису. Схема включає одинадцять основних категоріальних груп: сутність; класифікацію; структуру; функції; еволюцію; генезис; динаміку; інформацію в конфлікті; попередження; завершення конфлікту, діагностику й дослідження.

Інструментарій технології діагностики конфлікту. Структурний аналіз конфлікту може бути проведений з використанням методики картографії, запропонованої австралійськими вченими Х. Корнеліус і Ш. Фейр. Суть методики полягає у складанні карти конфлікту, на якій ві­дображаються проблема, учасники конфлікту, їхні потреби й побою­вання (рис. 5.4). Карту можна складати індивідуально чи колективно. Такі карти особливо корисні під час: підготовки до ділових перего­ворів; переговорів, що зайшли в тупик; розподілі майна; проблемах у колективі, пов’язаних із міжособистісними та виробничими відноси­нами; майбутніх нововведеннях; сімейних ускладненнях. Переваги методики картографії полягають у тому, що: складання карти дозволяє переборювати зайві емоції; визнаються найбільш важкі ділянки, що вимагають невідкладної уваги; карта сприяє створенню нових напрямів у виборі рішень; під час групового процесу складання карти люди, які вважають, що їх не зрозуміли, мають можливість висловитися, що сприяє створенню атмосфери довіри. Діагностика міжособистісних конфліктів у групі, проведена за допомогою модульної методики, дозволяє зібрати значну кількість інформації. Її обробка може здійснюватися в таких основних напрямах. Більшість методів, застосовуваних для вивчення міжособистісних конфліктів, не може бути застосовано для діагностики міжгрупових конфліктів. Це стосується тестових методик, соціометрії, експерименту. Обмежено використовується метод спостере­ження, більш широко - ретроспективний аналіз. Причина полягає в складності, масштабності й багаторівневому характері перебігу таких конфліктів. На практиці найчастіше застосовуються якісні методи й метод математичного моделювання. До якісних методівналежать: аналіз, синтез, індукція, дедукція, історичний, логічний методи, узагальнення, порівняння та ін.

Позиції та стилі поведінки учасників конфлікту.Конфліктна поведінка складається з протилежно спрямованих дій учасників конфлікту. Цими діями реалізуються приховані від зовнішнього сприйняття процеси розумової, емоційної та вольової сфер опонентів. Чергування взаємних реакцій, спрямованих на реалізацію інтересів кожної сторони й обмеження інтересів опонента, складає видиму соціальну реальність конфлікту. Оскіль­ки дії опонентів значною мірою випливають із попередніх дій іншого, тобто взаємозумовлюються, то в будь-якому конфлікті вони набувають характеру взаємодії. Конфліктна поведінка має свої принципи, стратегію (способи) і тактику (прийоми). Серед основних принципів конфліктного протиборства виділяють: концентрацію й координацію сил; нанесення удару в найбільш уразливе місце супротивника; економію сил і часу та ін. Структура конфлікту - сукупність стійких зв’язків конфлікту, що забезпечують його цілісність, тотожність самому собі, відмінність від інших явищ соціального життя, без яких він не може існувати як динамічно взаємозалежна цілісна система й процес. Важливими психологічними складовими конфліктної ситуації є прагнення сторін, стратегія й тактика їхньої поведінки, а також їхнє сприйняття конфліктної ситуації, тобто ті інформаційні моделі конфлікту, що є в кожної зі сторін і відповідно до яких опоненти організують свою поведінку в конфлікті. Мотиви в конфлікті — це спонукання до вступу в конфлікт, пов’язані із задоволенням потреб опонента, сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають конфліктну активність суб’єкта. У конфлікті часто складно виявити справжні мотиви опонентів, тому що вони в більшості випадків приховують їх, подаючи в позиціях і декларованих цілях мотивування участі в конфлікті, що відрізняється від первинних мотивів. Стратегія поведінки в конфлікті - це орієнтація особи (групи) стосовно конфлікту, установка на певні форми поведінки в ситуації конфлікту. У разі неможливості запобігання конфлікту виникає завдання його регулювання, тобто управління його перебігом із метою найбільш оптимального розв’язання суперечностей. Грамотне управління ходом конфліктних взаємодій передбачає вибір стратегії такої поведінки, яка буде використовуватися для завершення конфлікту. Виділяють три основні стратегії, що використовуються в управлінні конфліктом: стратегія «виграти-програти»; стратегія «виграти-виграти». Тактика (від грец. tasso — «вибудовую війська») — це сукуп­ність прийомів впливу на опонента, засобів реалізації стратегії. Одна й та сама тактика може використовуватися для різних стратегій. Так, погроза чи тиск, розглянуті як деструктивні дії, можуть бути використаними у разі неготовності чи нездатності однієї зі сторін іти далі визначених меж. Виділяють такі види тактик впливу на опонента: тактика захоплення та втримання об’єкта конфлікту; тактика фізичного насильства; тактика психологічного насильства; тактика тиску; тактика демонстративних дій; санкціонування; тактика коаліцій; тактика фіксації своєї позиції; тактика дружелюбності; тактика угод. Кожна конкретна ситуація вимагає використання відповідної стратегії й тактики, що відповідає поставленим цілям і задачам. Вибір оптимальної лінії поведінки учасників конфліктної взаємодії дозволить їм вийти із ситуації з найменшими втратами та з користю один для одного.

Практичне заняття № 5

ТЕМА 5. Діагностика конфлікту і коригування поведінки його учасників

Питання для обговорення

1. Логіка своєчасного діагнозу конфлікту

2. Технологія діагностики конфлікту

3. Інструментарій технології діагностики конфлікту

4. Позиції та стилі поведінки учасників конфлікту

Дата добавления: 2017-01-14