Завдання для практичних занять. 1. Виконати завдання зі збірника тренінгових вправ [40] Розділ 5

1. Виконати завдання зі збірника тренінгових вправ [40] Розділ 5. Навички досягнення емоційного балансу в процесі розв'язання соціальних суперечностей.

2. Провести аналіз конфлікту або конфліктної ситуації 9, 10 за схемою, приведеної у таблиці 2. Картографія конфлікту або конфліктної ситуації

Інформаційні джерела до теми: 1, 2, 3, 4, 6, 8, 13, 14, 16, 23, 24, 27, 31.

ТЕМА 6. Прогнозування розвитку конфліктів

Методичні рекомендації до вивчення теми

Особливості прогнозування конфліктів. Прогнозування конфліктів - це обґрунтоване припущення щодо можливості їх виникнення й розвитку. Воно ґрунтується на дослідженнях конфліктів і на практичній діяльності з діагностики соціальних суперечностей, які назрівають. Прогнозування ґрунтується на аналізі структурних компонентів конфлікту, до яких належать: проблема (наявність, складність, можливість розв’язання); конфліктна ситуація, тобто стан можливого конфлікту, стосунки між сторонами, напрями розвитку (збільшення чи змен­шення кількості суперечностей); сигнали, частота їх виникнення та ймовірність стимулювання ними виникнення конфлікту; інциденти (частота, регулярність, характеристика прояву реакції учасників); склад потенційних учасників, їхні особистісні особливості, готовність до конфліктних дій, ціннісні орієнтації та мотиви поведінки. У прогнозуванні виробничих конфліктів виділяють два блоки дій: аналітичний і прогностичний. До аналітичного блоку належать такі операції: виявлення соціально-психологічних характеристик можливих суб’єктів кон­флікту; аналіз історії й теперішнього стану взаємин між ними; ви­явлення можливих або вже наявних компонентів суперечностей між суб’єктами; важливість цих компонентів для всіх членів колективу; визначення умов, за яких дисгармонія у взаємодіях здат­на привести до виникнення конфліктної ситуації; уточнення соціально-психологічних характеристик усіх співробітників, що можуть узяти участь у конфлікті, і аналіз їхніх можливих стосунків із імовірними учасниками конфлікту. На основі проведеного аналізу здійснюються операції прогностичного блоку. До них належать: визначення можливих стратегій поведінки безпосередніх учасників конфлікту; виявлення можливої інтенсивності конфліктної взаємодії; уточнення стратегії поведінки інших сторін, що зможуть узяти участь у конфлікті чи ухилитися від нього; визначення можливих шляхів розв’я­зання конфлікту, його гостроти, тривалості та передбачуваних наслідків.

Основні періоди й етапи розвитку конфлікту. Початок конфлікту визначається першими актами протидії сторін. Уважається, що конфлікт почався за умови одночасної наявності трьох умов: перший учасник свідомо й активно діє на шкоду іншому учаснику (дії — фізичні рухи, передача інформації); другий учасник (опонент) усвідомлює, що зазначені дії спрямовано проти його інтересів; опонент починає відповідні дії проти першого учасника. Спроби сторін розв’язати об’єктивну проблемну ситуацію неконфліктними способами. Виникнення передконфліктної ситуації. Відкритий період називають конфліктною взаємодією чи влас­не конфліктом. Інцидент — це перше зіткнення сторін, проба сил, спроба за допомогою сили вирішити проблему на свою користь. Ескалація полягає в різкій інтенсифікації боротьби опонен­тів. Збалансована протидія. Завершення конфлікту полягає в переході від конфліктної протидії до пошуку вирішення проблеми і припинення конфлікту за будь-яких умов. Латентний (післяконфліктний) період включає два етапи: част­кову нормалізацію стосунків опонентів і повну нормалізацію їхніх стосунків. Часткова нормалізація стосунків відбувається в умовах, коли не зникли негативні емоції, що виявлялися в конфлікті. Повна нормалізація відносин настає в момент усвідомлення сторонами важливості подальшої конструктивної взаємодії. Цьому сприяє подолання негативних установок, продуктивна участь у спільній діяльності, досягнення довіри. У конфлікті можна виділити період, який характеризується диференціацією сторін Конфлікт розвивається за висхідною лінією, розбіжності між сторонами підсилюються. Конфронтація продовжується доти, доки подальша ескалація не втрачає зміст. Із цього моменту починається процес інтеграції. Учасники починають прагнути до угоди, прийнятної для обох сторін.

Ескалація конфлікту. Під ескалацією конфлікту (від лат. sса1а — «сходи») розуміється розвиток конфлікту, який прогресує в часі, загост­рення протиборства, за якого наступні руйнівні впливи опонентів один на одного інтенсивніші, ніж попередні. Ескалація кон­флікту представляє ту його частину, що починається з інциденту й закінчується послабленням боротьби, переходом до завершення конфлікту. Ескалація конфлікту характеризується такими ознаками: 1. Звуження когнітивної сфери в поведінці й діяльності. 2. Витіснення адекватного сприйняття іншого образом ворога. 3. Зростання емоційної напруги. 4. Перехід від аргументів до претензій і особистих випадів. 5. Зростання ієрархічного рангу інтересів, що порушуються й захищаються, та їх поляризація. 6. Застосування насильства. 7. Втрата первісного предмета розбіжностей полягає в тому, що протиборство, яке почалося через спірний об’єкт, переростає в більш глобальне зіткнення, у процесі якого первісний предмет конфлікту вже не грає основної ролі. 8.Розширення кордонів конфлікту. 9. Збільшення кількості учасників.

Реверсія конфлікту. Реверсія - це повернення конфлікту на попередню стадію розвитку. Розвиток конфліктних відносин може відбуватися й у зворотному напрямі. Так, після розв’язання непорозумінь у латентній фазі відновлюється нормальне спілкування. Перехід із демонстративної в латентну фазу характеризується готовністю до співробітництва після коригування учасниками конфлікту своїх позицій. Під час реверсії відносин з агресивної в демонстративну фазу руйнується образ ворога, нейтралізується бажання заподіювати зло один одному. Припинення битви і прихід до перемир’я є ознакою повернення конфлікту з батальної в агресивну фазу. Зниженню масштабів конфронтації та здійсненню реверсії конфліктних відносин багато в чому сприяє орієнтація на поліпшення комунікацій між учасниками конфлікту. Розрив спілкування між ними призводить до тривалого збереження негативних установок унаслідок неможливості спільного пошуку рішень і обмеження надходження позитивної інформації про опонента. Створення ефективної комунікації підвищує ймовірність якнайшвид­шого завершення конфліктних стосунків чи хоча б їх реверсії в попе­редню фазу, тобто сприяє зниженню ступеня напруженості в колективі. У тому випадку, якщо конфлікт розглядається як загальна проблема, а сторони налаштовані на її розв’язання, відбувається координація зусиль учасників конфліктної взаємодії, що забезпечує можливість урегулювання чи поліпшення стосунків між ними.

Форми, результати й критеріїзавершення конфліктів.Завершення конфлікту - це закінчення конфлікту з будь-яких причин. Основні форми завершення конфлікту: розв’язання, уре­гулювання, згасання, усунення, переростання в інший конфлікт. Розв’язання конфлікту - це спільна діяльність його учасників, спрямована на припинення протидії й на вирішення проблеми, що призвела до зіткнення. Урегулювання конфлікту відрізняється від розв’язання тим, що в усуненні суперечностей між опонентами бере участь третя сторона. Її участь можлива як за згодою протиборчих сторін, так і без їхньої згоди. Згасання конфлікту — це тимчасове припинення протидії за збереження основних ознак конфлікту: суперечностей і напружених відносин. Під усуненням конфлікту розуміють такий вплив на нього, у результаті якого ліквідуються структурні елементи конфлікту. Незважаючи на неконструктивність усунення, існують ситуації, що вимагають швидких і рішучих впливів на конфлікт (загроза насильства, загибелі людей, дефіцит часу чи матеріальних можливостей). Усунення конфлікту можливе такими способами: вилученням із конфлікту одного з опонентів (перехід до іншого відділу, філії; звільнення з роботи); виключенням взаємодії опонентів на тривалий час (відправлення у відрядження одного чи обох тощо); усуненням об’єкта конфлікту (мати забирає в дітей, що сваряться, іграшку, через яку виникла сварка); усуненням дефіциту об’єкта конфлікту (у третьої сторони є можливість забезпечити кожну із сторін-конфліктерів об’єктом, до володіння яким вона прагнула).

Динаміка конфлікту з урахуванням деформації взаємин його учасників. Будь-який конфлікт — це процес, що розгортається в часі. Під динамікою розвитку конфлікту розуміється раптова чи поступова зміна відносин між учасниками, що залежить від специфіки їхніх стосунків, характерних рис учасників і важливість переслідуваних ними цілей із врахуванням факторів, які впливають на них. Необхідною умовою виникнення й розвитку конфлікту є безпосереднє спілкування його учасників. Виділяють такі аспекти нормального спілкування: комунікативний (вітання й налагодження взаєморозуміння); прагматичний (взаємне уточнення інтересів); легітимний (намічається загальний план дій, приймаються рішення); активний (фаза реалізації планів). Завершення конфлікту в демонстративній фазі являє собою повний розрив стосунків після багатьох сварок і спроб переконати один одного. Люди можуть змінити місце роботи чи місце проживання, а під час зустрічі найчастіше роблять вигляд, що не впізнають один одного. Повний розрив стосунків характерний також для закінчення конфлікту в агресивній фазі. При цьому, якщо агресивні плани більше не виношуються, можна говорити про реальний фінал конфлікту. Виношування агресивних планів свідчить про те, що це ще не завершення конфлікту, а тільки перемир’я. Закінчення конфлікту в батальній фазі, коли виношуються плани помсти та знищення супротивника, практично не може допомогти відновленню нормальних стосунків чи хоча б появі почуття байдужості до супротивника. Найчастіше реальне завершення конфлікту не відбувається, а просто відбувається пере­мир’я. Навіть у випадку повного розриву стосунків, зміни місця проживання чи роботи довгий час зберігається бажання реваншу й почуття помсти.

Умови й фактори продуктивного завершення конфліктів.Виділяють історичні, правові, організаційні, психологічні умови завершення конфліктів. До умов продуктивного розв’язання конфліктів належать: припинення конфліктної взаємодії; пошук загальних чи близьких за змістом точок дотику опонентів; зниження інтенсивності негативних емоцій; зменшення кількості негативних емоцій протилежної сторони; забезпечення об’єктивного обговорення проблеми конфлікту; облік статусу учасників конфлікту; вибір оптимальної стратегії розв’язання конфлікту. Припинення конфліктної взаємодії - перша й очевидна умова початку розв’язання будь-якого конфлікту. Успішність завершення конфліктів залежить від того, наскільки сторони-конфліктери враховують фактори, які мають вплив на цей процес. До цих факторів належать: час; третя сторона; своєчасність; рівновага сил; єдність цінносте; досвід (приклади); стосунки.

Дії керівника в процесі розвитку конфлікту. Для керівника вкрай важливо, щоб соціально-пси­хологічний клімат у колективі добре впливав на якість спільної діяльності людей. Умовою ефективної діяльності керівника є його соціально-психологічна компетентність. Діяльність керівника як посередника включає аналіз ситуації та врегулювання конфлікту. Аналіз конфліктної ситуації полягає в одержанні інформації про конфлікт, збиранні даних про нього; аналізі отриманої інформації, перевірці її вірогідності, оцінюванні конфліктної ситуації. Процес урегулювання вклю­чає вибір способу врегулювання конфлікту та типу медіаторства, реалізацію обраного способу, уточнення інформації та прийнятих рішень, зняття післяконфліктної напруги у стосунках опонентів, аналіз досвіду врегулювання конфлікту. Керівник одержує інформацію про конфлікт із різних каналів. Збирання даних про конфлікт відбувається у процесі всієї аналітичної роботи. Важливо відмовитися від свідомо негативного сприймання конфлікту взагалі та кожного з опонентів зокрема. Необхідно бути об’єктивним, щоб не спотворити сприйняття й розуміння одер­жуваної інформації. Під час аналізу конфліктної ситуації керівникові потрібно усвідомити суть проблеми, у чому полягають суперечності між опонентами, що є об’єктом конфлікту. Необхідно постійно перевіряти вірогідність одержуваної інформації, уточнювати й доповнювати її, використовуючи особисті спостереження та зустрічі з різними людьми. Паралельно з аналізом конфліктної ситуації керівник проводить її оцінювання. Керівникові доцільно використовувати роль арбітра в урегулюванні конфліктів по вертикалі, особливо якщо опонентів розділяють декілька сходинок ієрархічної піраміди. Реалізація обраного способу включає окремі бесіди з опонентами, підготовку до спільного обговорення проблеми, спільну роботу з опонентами та фіксацію закінчення конфлікту. Післяконфліктний період характеризується переживаннями учас­ників, осмисленням ними своєї поведінки.

Практичне заняття № 6

Тема 6. Прогнозування розвитку конфліктів

Питання для обговорення

1. Особливості прогнозування конфліктів

2. Основні періоди й етапи розвитку конфлікту

3. Ескалація конфлікту

4. Реверсія конфлікту

5. Форми, результати й критерії завершення конфліктів

6. Динаміка конфлікту з урахуванням деформації
взаємин його учасників

7. Умови й фактори продуктивного завершення конфліктів

8. Дії керівника в процесі розвитку конфлікту

Дата добавления: 2017-01-14