З навчальної «Безпека життєдіяльності». 2 страница

До складу сил і засобів ЄДСЗНС входять відповідні сили і засоби функціональних і територіальних підсистем, а також недержавні (добровільні) рятувальні формування, які залучаються для виконання відповідних робіт. До формувань належать: мобільні госпіталі, медичні загони, бригади постійної готовності, санітарно-епідеміологічні загони, спеціалізовані протиепідемічні бригади, санітарні пости та санітарні дружини.

Мобільні госпіталі створюються на базі лікувальних закладів ДСМК і призначаються для надання першої лікарської та кваліфікованої медичної допомоги потерпілому населенню у разі НС.

Медичні загони формуються з лікарсько-сестринських бригад лікувальних закладів одного міста для надання невідкладної першої лікарської допомоги потерпілим на догоспітальному етапі. Бригади постійної готовності можуть бути першої і другої черги.

Бригади постійної готовності першої черги - це формування, що призначені для надання екстреної медичної допомоги потерпілим у догоспітальний період та їх госпіталізації в лікувальні заклади. Бригади постійної готовності першої черги можуть бути позаштатними чи штатними входити до складу територіального та державного рівнів. У разі НС і появи уражених поза межами зони обслуговування вони направляються в осередок для надання медичної допомоги та евакуації потерпілих у лікувальні заклади. Це зазначається у посадових інструкціях для особового складу бригади. Для роботи таких бригад створюється необхідний недоторканний запас медика­ментів та медичного майна і забезпечується рівень підготовки особового складу бригади за вимогами рівня підготовки працівників ДСМК. Спеціалізовані бригади постійної готовності ДСМК другої черги призначені для підсилення лікувальних закладів другого етапу медичної евакуації висококваліфікованими фахівцями. Спеціалізовані бригади, як пра­вило, формуються вузькопрофільними: хірургічні, терапевтичні, гематологічні, реанімаційні, токсикотерапевтичні, психоневрологічні, педіатричні, акушерсько-гінекологічні тощо. Штатні спеціалізовані бригади постійної готовності ДСМК другої черги, як правило, в повсякденних умовах працюють на базі стаціонару, отримують необхідний рівень підготовки, а в разі назрілої необхідності працюють згідно з «Планами медико-санітарного забезпечення насе­лення в екстремальних ситуаціях». Санітарно-епідеміологічні загони формуються на основі санітарно-епідеміологічних закладів і складаються із спеціалізованих бригад (епідеміологічних, гігієнічних та радіологічних). Вони виконують функції пересувних частин СЕС для проведення санітарно - гігієнічних та протиепідемічних заходів. Спеціалізовані протиепідемічні бригади створю­ються на основі науково-дослідних установ санітарно - епідеміологічного профілю і використовуються для проведення протиепідемічних заходів у районах НС, насамперед у разі виникнення осередків особливо небезпечних інфекцій. Санітарні дружини та санітарні пости створюються на підприємствах, у господарствах та населених пунктах для надання першої медичної допомоги потерпілим у разі НС переважно на об'єктах свого фор­мування. На підприємствах санітарні дружини створюються у кожній зміні. На великих підприємствах, у навчальних закладах можуть створюватись загони санітарних дружин. Медичні працівники ДСМК, які працюють у зоні катастрофи, для запобігання травмам повинні знати, основні заходи з техніки безпеки під час проведення рятувальних заходів. Медичні працівники ДСМК, що працюють в осередках катастроф, повинні бути забезпечені спеціальним одягом та взуттям, який захищає від механічних ушкоджень і деякою мірою від дії тепла та хімічних речовин. Невеликі небезпечні зони (траншеї, ями) обгороджують суцільними щитами заввишки не менше як 1 м, на яких розміщено червоні ліхтарі, або дротом з обов’язковим установленням необхідних шляхових знаків та попереджень.

Висновок до другого питання: Головне завдання сил і засобів ЄДСЗНС надавати потерпілим в екстремальних ситуаціях безплатну екстрену медичну допомогу на догоспітальному і госпітальному етапах та

організувати і проводити комплекс санітарно-гігієнічних, протиепідемічних заходів у районах, де трапилися НС.

3. Організація життєзабезпечення населення в умовах НС. Організація життєзабезпечення населення в умовах НС – це комплекс заходів, спрямованих на створення і підтримання нормальних умов життя, здоров'я і працездатності людей. Включає: - управління діяльністю робітників та службовців, усього населення при загрозі та виникненні НС; - захист населення та територій від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха; - забезпечення населення питною водою, продовольчими товарами і предметами першої необхідності; - захист продовольства, харчової сировини, фуражу, водних джерел від радіаційного, хімічного та біологічного зараження (забруднення); - житлове забезпечення і працевлаштування; - комунально-побутове обслуговування; - медичне обслуговування; - навчання населення способам захисту і діям в умовах НС; - розроблення і своєчасне введення режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження; - санітарну обробку, знезараження території, споруд, транспортних засобів, обладнання, сировини, матеріалів і готової продукції;

- підготовку сил і засобів і ведення рятувальних та інших невідкладних робіт; - забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, правила поведінки; - заходи, спрямовані на запобігання або послаблення несприятливих для людей екологічних наслідків НС, а також інші заходи. Усі ці заходи організовують державна виконавча влада, органи управління цивільної оборони. Керівники підприємств, установ та організацій є безпосередніми виконавцями цих заходів. Сповіщення населення здійснюється всіма доступними способами: через телебачення, радіомережу, спеціальними сигналами (гудки, сирени). Передбачається спеціальна схема повідомлення посадових осіб та осіб, задіяних у системі цивільної оборони. Евакуація – це організоване виведення чи вивезення населення з небезпечних зон. Безпосередньо евакуацією займається штаб цивільної оборони, усі організаційні питання вирішують евакуаційні комісії. Евакуація розпочинається після прийняття рішення начальником цивільної оборони, надзвичайною комісією або органами влади. Евакуація працюючого населення здійснюється за виробничим принципом, а населення, яке не пов’язане з виробництвом, - за територіальним принципом через ЖЕУ, ЖЕК тощо. Діти вакуються разом з батьками, але можливе їх вивезення зі школами, дитсадками. Використовуються всі види транспорту. Автотранспорт– для вивезення на короткі відстані. У деяких випадках – пішки колонами по шляхах, не зайнятих перевезеннями. Евакуація населення здійснюється через збірні евакуаційні пункти, які розташовують поблизу місць посадки на транспорт або на вихідних пунктах пішого руху, у школах, клубах тощо. Отримавши повідомлення про початок евакуації, необхідно взяти документи, гроші, речі першої потреби та продукти і у визначений час прибути на збірний евакуаційний пункт, де населення реєструють, групують та ведуть до пункту посадки. У місцях розселення звільнюються приміщення для розміщення евакуаційних громадян, готуються колективні засоби захисту.

Надзвичайно велике значення має забезпечення продуктами харчування, надання побутових послуг і медичної допомоги. Висновок до третього питання: Сутність життєзабезпечення населення в умовах НС - це усунення безпосередньої загрози життю та здоров’ю людей, відновлення життєзабезпечення населення, запобігання або значне зменшення матеріальних збитків. 4. Використання засобів індивідуального захисту. Засоби індивідуального захисту поділяють на: - засоби захисту органів дихання; - засоби захисту шкіри; - медичні засоби індивідуального захисту. Індивідуальні засоби захисту органів дихання в зоні безпосереднього викиду НХР (небезпечних хімічних речовин): ізолювальні протигази, спеціальні дихальні апарати (для газорятувальних команд); для особового складу формувань цивільної оборони, робітників і службовців – фільтрувальні промислові протигази з відповідними для НХР типами фільтраційних коробок спеціальних кольорів. Для населення – фільтрувальні протигази, різні респіратори, протипилові тканинні маски і ватно-марлеві пов'язки. Засоби захисту шкіри призначені для захисту відкритих ділянок шкіри, одягу, спорядження та взуття від попадання на них краплиннорідких СДОР, радіоактивних речовин, збудників інфекційних захворювань. Їх поділяють на табельні і підручні. Табельні можуть бути фільтрувальними (повітропроникні) та ізолювальними (повітронепроникні). Треба мати на увазі, що перебування в ізолювальному захисному одязі внаслідок порушення теплообміну обмежене в часі, особливо в жарку пору року (табл.).

Температура зовнішнього повітря, *С	Час перебування в ізолювальних засобах захисту шкіри
без вологого екранувального комбінезону	з вологим екранувальним комбінезоном
30 та вище	15-20 хв	1 – 1,5 год
25-29	до 30 хв	1,5 – 2 год
20-24	до 45 хв	2 – 2,5 год і більше
15-19	до 2 год	Понад 3 год
нижче за 15	до 3 год	Понад 4 – 5 год

Медичні засоби індивідуального захисту призначені для профілактики та надання медичної допомоги населенню, потерпілому в НС мирного та воєнного часу. Радіопротектори – речовини, які послабляють реакцію організму на опромінення. Найпоширенішим є цистамін. Таблетки цистаміну приймають за 30-40 хв до початку опромінення. Препарат Б-190 – адреноміметик 0,45 г за 15-20 хвилин до опромінення, тривалість дії – 1год. Потім можна приймати повторно. Найефективнішим засобом захисту щитоподібної залози від радіоактивних ізотопів йоду є приймання всередину препаратів стабільного йоду (йодна профілактика). Максимальний захисний ефект може бути досягнутий у разі приймання всередину заздалегідь або одночасно з надходженням радіоактивного йоду. Одноразове приймання препарату забезпечує захисний ефект протягом 24 год. Також ефективними препаратами є комплексони, адсорбенти, що перешкоджають усмоктуванню радіоактивних речовин у кров та сприяють їх швидкому виведенню з організму. Із засобів, що запобігають первинній загальній реакції опромінення або зменшують її дію на організм – етапіразин, аерон, церукал. Антидоти – речовини, які запобігають дії СДОР та ціанідів з групи ФОС, до яких належать будаксим, атропін. Антидотами ціанідів є амілнітрат, пропіл нітрит; антидотом люїзиту – унітіол. Ці антидоти можна використовувати як засоби профілактики та надання медичної допомоги. Протибактеріальні засоби поділяють на засоби специфічної і неспецифічної профілактики. До засобів специфічної профілактики належать вакцини, сироватки, анатоксини, бактеріофаги. До засобів неспецифічної профілактики – антибіотики, сульфаніламіди, інтерферони. До табельних медичних засобів індивідуального захисту належать: аптечка індивідуальна (АІ-2), індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8) та перев’язувальний пакет індивідуальний (ППІ). АІ-2 містить комплекс препаратів, що запобігають впливу на людину іонізаційного випромінювання, СДОР, протибактеріальні засоби, ліки для профілактики шоку та ранової інфекції. Індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8) призначений для часткової санітарної обробки та дегазації відкритих ділянок шкіри та одягу, що прилягає до них, у разі потрапляння на них СДОР у краплиннорідкому та туманоподібному стані, а також бактеріальних засобів. Пакет містить флакон з універсальним дегазатором отруйних речовин, до нього додаються 4 ватно-марлеві тампони. У зв’язку зі швидким всмоктуванням ФОС і деяких інших отруйних речовин та СДОР необхідно максимально скоротити час початку оброблення (бажано не пізніше 5 хвилин). Пакет перев’язувальний індивідуальний (ППІ) – для перев’язування ран, опіків, а також для спинення деяких видів кровотечі. Він являє собою стерильний бинт з двома ватно-марлевими подушечками (одна фіксована на кінці бинта, інша – пересувна), які вміщені в герметичну упаковку.

Висновок до четвертого питання: Основне призначення засобів індивідуального захисту, - рятування людей під час НС, і залежить від, обстановки, що склалася, пори року, погодних умов та інших факторів.

5. Здійснення карантинних та інших санітарно-протиепідемічних заходів. Медичний захист передбачає своєчасне надання допомоги потерпілим і лікування їх, забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій. Для цього проводять такі заходи: 1. Планують і використовують сили й засоби органів охорони здоров'я незалежно від відомчої належності їх. 2. Розгортають у надзвичайних умовах потрібну кількість лікувальних закладів. 3. Своєчасно застосовують профілактичні медичні препарати. 4. Здійснюють контроль за харчовими продуктами, питною водою і джерелами водопостачання. 5. Завчасно створюють і підготовляють спеціальні формування. 6. Накопичують медичні засоби захисту, медичне та спеціальне майно і техніку. 7. Контролюють стан довкілля, санітарно-гігієнічну та епідеміологічну ситуацію. 8. Готують медичний персонал і проводять загальне медико-санітарне навчання населення.

Біологічний захист – це захист від біологічних засобів ураження, який включає своєчасне виявлення чинників біологічного зараження залежно від їх виду і ступеня ураження, проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів. Біологічний захист передбачає: - своєчасне використання колективних та індивідуальних засобів захисту; - запровадження режимів карантину та обсервації; - необхідне знезаражування людей, тварин тощо; - своєчасну локалізацію зони біологічного ураження; - проведення екстреної та специфічної профілактики; - дотримання протиепідемічного режиму підприємствами, установами та організаціями та населенням. Карантин – це система державних заходів, які включають режимні, адміністративно-господарські, протиепідемічні, санітарні і лікувально-профілактичні заходи, направлені на локалізацію і ліквідацію осередків бактеріального ураження. Карантин вводиться наказом начальника цивільної оборони країни (області) після отримання попередніх результатів бактеріологічних досліджень із встановленням збудника інфекції

(Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру» № 1809-ІІІ від 08.06.2000, де визначаються завдання всім службам, які задіяні на ліквідації осередку особливо небезпечної інфекції). Введення карантину супроводжується одночасним введенням режиму обсервації на всіх адміністративних територіях приблизно в радіусі 10 км. Карантин (обсервація) відміняється наказом начальника цивільної оборони України (області) не раніше ніж пройде термін інкубаційного періоду цього захворювання з моменту ізоляції останнього хворого і проведення заключної дезінфекції в осередку ураження. Начальником карантину призначають представника адміністрації, заступником – епідеміолога від санітарно-епідеміологічної служби. Комендантську службу очолює представник служби охорони громадського порядку. Також призначають по одному представнику від служб цивільної оборони, які задіяні в ліквідації осередку ОНІ. При запровадженні карантину передбачається: - озброєна охорона всієї зони карантину; - суворий контроль за в'їздом та виїздом населення і вивозом майна із зони карантину; -заборона проїзду через осередок ураження автомобільного транспорту; - створення обсерваторів та проведення заходів з обсервації осіб, що знаходились в осередку і вибувають за межі карантину; - обмеження спілкування між окремими групами населення; - встановлення протиепідемічного режиму для населення, роботи міського транспорту, роботи торговельної мережі і підприємств громадського харчування, об'єктів народного господарства залежно від епідемічної обстановки, що склалась, але який забезпечує їх безперервну роботу; - забезпечення населення продуктами харчування і промисловими товарами першої необхідності з урахуванням правил протиепідемічного режиму; - встановлення суворого протиепідемічного режиму роботи медичних закладів; -проведення заходів із знезаражування об'єктів зовнішнього середовища, промислової продукції та санітарної обробки населення; - переведення всіх об’єктів харчової промисловості на спеціальний технологічний режим роботи, який гарантує нешкідливість продукції, яку випускає об’єкт; - проведення екстреної неспецифічної та специфічної профілактики; - раннє виявлення інфекційних хворих, їх ізоляція та госпіталізація; - контроль за суворим виконанням населенням, підприємствами, міністерствами та відомствами встановлених правил карантину; - проведення санітарно-просвітницької роботи. Обсервація передбачає ізоляцію осіб, які від'їжджають за межі карантинної зони, та медичне спостереження за ними на термін максимального інкубаційного періоду певної хвороби. В обсерватор розміщують тільки здорових людей. Заповнення обсерватора про­водиться одночасно. Розташовуються обсервовані особи, якщо можливо, невеликими групами. Вживаються заходи щодо виключення спілкування між ними. У разі виявлення хворого його переводять до стаціонару, а осіб, які контактували з ним, — до ізолятора. Термін обсервації у разі недостатнього роз'єднання осіб, які обсервуються, відновлюється з моменту переводу хворого та проведення заключної дезінфекції. Особи, які пройшли обсервацію, отримують довідки встановленого зразка та вивозяться за межі осередка за умов, які виключають контакт із місцевим населенням. Повторне заповнення обсерватора можливе тіль­ки після ретельного прибирання та заключної дезінфекції. Медичний та обслуговуючий персонал обсерватора знаходиться під постійним медичним спостереженням. Обсерватор, як і інфекційні лікарні, забезпе­чується цілодобовою охороною. При проведенні обсервації передбачаються: -обмеження виїзду, в'їзду і транспортного проїзду всіх видів транспорту через зону обсервації; - проведення знезаражування об’єктів зовнішнього середовища; - активне виявлення хворих, їх ізоляція, госпіталізація; - проведення санітарної обробки ураженого населення; - проведення екстреної профілактики серед осіб, які були в контакті з хворими; - посилення медичного контролю за проведенням санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів; - посилення ветеринарно-бактеріологічного контролю за ураженими сільськогосподарськими тваринами і продукцією тваринництва; - встановлення протиепідемічного режиму роботи медичних закладів. Комендантська служба організовується для забезпечення ізоляції карантинної зони, щоб виключити винесення інфекції за її межі і зменшити передачу інфекції в осередку. Озброєна варта забезпечується службою охорони громадського порядку разом з військовими підрозділами шляхом встановлення постів охорони по периметру осередку і цілодобового патрулювання. Для контролю за здійсненням протиепідемічного режиму при в'їзді та виїзді населення, вивезенні вантажів розгортаються спеціальні формування – контрольно-пропускні пункти (КПП), до складу яких входять санітарно-контрольні пункти (СКП). Із зони карантину дозволяється вивозити різні вантажі за наявності документів про їх знезараження. Виїзд, вихід людей із зони карантину дозволяється особам за наявності в них документа про проходження обсервації. Ввіз вантажів у зону карантину (до передавально-перевантажувального пункту) здійснюється особами, які супроводжують вантажі, при суворому виконанні встановлених правил карантину. У зону карантину безперешкодно допускаються формування цивільної оборони та окремі фахівці, направлені для проведення заходів з ліквідації осередків ураження, а також особи, які постійно проживають на території зони карантину, але виїхали з неї до встановлення карантину. Санітарно-контрольний пункт призначається від санітарно-епідеміологічної служби і на нього покладається: -перевірка посвідчень про проходження обсервації в осіб, які вибувають із зони карантину; -перевірка документів про проведення вакцинації (за необхідності в осіб, які прибувають у зону карантину); -в окремих випадках видача засобів термінової неспецифічної профілактики особам, які прибувають у зону карантину; -медичний нагляд за особами, які супроводжують вантаж, транспортними бригадами, особовим складом КПП; -виявлення інфекційних хворих серед осіб, які вибувають із зони карантину і які прибувають до неї, та їх ізоляція. Висновок до п’ятого питання: Режимно-обмежувальні заходи – це система державних заходів, яка включає режимні, адміністративно-господарські, протиепідемічні, санітарні та лікувально-профілактичні заходи, котрі спрямовані на локалізацію та ліквідацію епідемічних осередків. 6. Дезактивація, дегазація та дезінфекція. Дезактивація — видалення (змивання, змітання) радіоактивних речовин із заражених ділянок місцевості, споруд, техніки, різних предметів. Залежно від обстановки може проводитися частково або в повному обсязі. При частковій дезактивації знезаражуються тільки деякі ділянки місцевості, основні деталі обладнання, одяг, взуття, засоби індивідуального захисту, тобто все, із чим безпосередньо стикаються люди. Звичайний і захисний одяг і взуття обмітають, витрушують, вибивають і чистять, протирають клоччям, змоченим водою або дезактивувальними розчинами, миють щітками під сильним струменем води. До дезактивувальних речовин належать усі пральні порошки і пасти (ОП-7, ОП-10), що застосовуються у вигляді водних розчинів. Якщо їх немає, можна користуватися господарським милом. Дегазація — руйнування (нейтралізація) або видалення отруйних речовин (ОР) з різних предметів, техніки, споруд і місцевості. Дегазація, як часткова, так і повна, здійснюється трьома способами: хімічним, фізико-хімічним, механічним. Основні способи дегазації одягу та взуття: -хімічний спосіб полягає у дії на ОР дегазувальної речовини, внаслідок чого утворюються нетоксичні сполуки (вимочування у воді, кип'ятіння, прання); -механічний спосіб — це видалення ОР, що знаходиться на поверхні (провітрювання); -фізико-хімічний спосіб – ОР видаляють із заражених об’єктів, розчиняючи, випарюючи або поглинаючи їх – (обробка пароповітряно-аміачною сумішшю). Дезінфекція — знищення хвороботворних мікроорганізмів і руйнування токсинів на місцевості, спорудах, техніці, різних предметах. Проводиться двома способами — хімічним і фізичним. Для дезінфекції території, різних об'єктів, предметів домашнього вжитку використовують хлорне вапно, моно-хлораміни, дихлораміни, їдкий натр у розчинах від 0,2 до 10 %. Приміщення, меблі і речі обробляють 3 — 5 процентним розчином фенолу (карболовою кислотою). 1 — 10 процентним водним розчином формаліну або його парами дезінфікують приміщення, одяг, м'які речі; розчином лізолу — взуття, гумові і шкіряні вироби; розчином гашеного вапна — будинки, склади, транспорт, туалети, дороги, подвір'я та інші території. Одяг і взуття кладуть у камери, куди подаються гаряче повітря, пароповітряна і пароформалінова суміші. Для дезінфекції використовуються фізичні та хімічні способи. До фізичних способів належить механічне усунення збудника (миття, чищення щіткою, витрушування, фільтрація), спалювання, кип’ятіння, обробка в пароповітряній камері. Спалюванню підлягають речі, що не мають цінності. Кип’ятіння широко використовується для дезінфекції медичних інструментів та посуду. Речовини за допомогою яких здійснюють хімічну дезінфекцію. 1. Хлорвмісні засоби (хлорне вапно, хлорамін, гіпохлорид натрію, дезол). 2. Йод, бром та їх сполуки (наприклад, дибромантин, йодором). 3. Похідні фенолу (мильне) – фенолова суміш. 4. Альдегіди (формальдегід). 5. Окисники (перекис водню, дехоксон). 6. Луги. 7. Спирти. Висновок до шостого питання: Ці заходи в осередках катастроф спрямовані на запобігання виникненню та ліквідацію умов, які сприяють поширенню збудників інфекції, а також на нейтралізацію виявлених та можливих чинників хімічної та радіаційної небезпеки.

Загальний висновок: Основні принципи організації невідкладних санітарно – гігієнічних та протиепідемічних заходів при НС базуються на загальних принципах охорони здоров’я – наданні медичної допомоги населенню в районах стихійних лих та техногенних катастроф, запобіганні виникненню та поширенню інфекційних захворювань.

Дата добавления: 2015-07-13