Призначення першої долікарської допомоги потерпілому. Загальні принципи її надання»

ТЕМА № 5.

(1година 30 хвилин)

Для студентів відділення

сестринська справа

Запоріжжя – 2013

Лекцію підготував: Мягкова Олеся Iгорiвна - викладач

Схвалено на засідання циклової комісії природничо-наукової підготовки Протокол №1 від 30.08.2013 року.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ: 1. Поняття перша долікарська допомога та принципи її надання. 2. Медичне сортування та евакуація потерпілих. 3. Перша допомога при зупинці дихання та серцевої діяльності. 4. Перша допомога при кровотечах та ушкодженнях м’яких тканин. 5. Перша допомого при вивихах, розтягуваннях і розривах зв’язок, та при переломах кісток. Література: 1. Безпека життєдіяльності. за ред. Є. П. Желібо, Заверуха Н. М., Львів: Новий Світ., 2002 Література для поглибленого вивчення: 1. Безопасность жизнедеятельности: Учебник под ред. проф. Э.А. Арустамова. и К, 2000.

Мета лекції:

Дидактична: Вивчення дисципліни є надання знань, умінь, здатностей (компетенцій) для здійснення ефективної професійної діяльності шляхом (об’єктах господарської, економічної та науково-освітньої діяльності), формування у студентів відповідальності за особисту та колективну безпеку і усвідомлення необхідності обов’язкового виконання в повному обсязі всіх заходів гарантування безпеки праці на робочих місцях. Виховна: Завдання вивчення дисципліни полягає у набутті студентами знань, умінь і здатностей (компетенцій) ефективно вирішувати завдання професійної діяльності з обов’язковим урахуванням вимог безпеки та гарантуванням збереження життя, здоров’я та працездатності працівників у різних сферах професійної діяльності. ВСТУП 1. Поняття перша долікарська допомога та принципи її надання. За даними ВООЗ, близько 30% осіб, які загинули внаслідок нещасних випадків та НС, могли б бути врятовані, якби їм своєчасно і правильно надали першу долікарську допомогу, здійснили заходи щодо оживлення або своєчасно забезпечили доставку до медичного закладу. Перша долікарська допомога - це комплекс простих термінових дій, спрямованих на збереження здоров’я і життя потерпілого. При наданні першої долікарської допомоги треба керуватися такими принципами: правильність, доцільність, швидкість, продуманість, рішучість, спокій. Дотримуючись, як правило, наступної послідовності: -усунути вплив на організм факторів, що загрожують здоров’ю та життю потерпілого (звільнити від дії електричного струму, винести із зараженої атмосфери чи з приміщення, що горить, погасити палаючий одяг, дістати із води); -оцінити стан потерпілого, визначити характер і тяжкість травми, що становить найбільшу загрозу для життя потерпілого, і послідовність заходів щодо його спасіння; -виконати необхідні дії щодо спасіння потерпілого в порядку терміновості (забезпечити прохідність дихальних шляхів, провести штучне дихання, зовнішній масаж серця, зупинити кровотечу, іммобілізувати місце перелому, накласти пов’язку тощо); -викликати швидку медичну допомогу чи лікаря або вжити заходів для транспортування потерпілого в найближчу медичну установу; -підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного працівника, пам’ятаючи, що зробити висновок про смерть потерпілого має право лише лікар. Виконуючи перелічені вище дії, необхідно бути уважним і обережним, щоб не заподіяти шкоду собі і не завдати додаткової травми потерпілому. Особливо це стосується тих випадків, коли потерпілого необхідно звільнити з під дії електричного струму, з під завалу, винести з палаючого приміщення, при рятуванні утопленика. Якщо допомогу надають кілька осіб, деякі з зазначених вище дій можна виконувати паралельно. Людина, яка надає першу допомогу, повинна вміти: - оцінити стан потерпілого і визначити, якої допомоги насамперед той потребує; - забезпечити вільну прохідність верхніх дихальних шляхів; -виконати штучне дихання «із рота в рот» або «із рота в ніс» та зовнішній масаж серця і оцінити їх ефективність; -зупинити кровотечу накладанням джгута, стисної пов’язки або пальцевим притискуванням судин; - накласти пов’язку при пошкодженні (пораненні, опіку, відмороженні, ушибі); -іммобілізувати пошкоджену частину тіла при переломі кісток, важкому забої, термічному ураженні; - надати допомогу при тепловому і сонячному ударах, утопленні, отруєнні, блюванні, втраті свідомості; -використати підручні засоби при перенесенні, навантаженні і транспортуванні потерпілого; - визначити необхідність вивезення потерпілого машиною швидкої допомоги чи попутним транспортом; -користуватися аптечкою швидкої допомоги. Аптечка швидкої допомоги з набором медикаментів і засобів, обов’язково повинна бути на всіх транспортних засобах, а також на підприємствах, в організаціях та установах чи їх підрозділах, особливо тих, де проводяться небезпечні або шкідливі роботи. Такий набір медикаментів і засобів для надання долікарської допомоги бажано також мати вдома.

Медикаменти і засоби для надання першої долікарської допомоги.

Медикаменти та медичні засоби	Призначення	Кількість, шт.
Індивідуальні перев’язочні асептичні пакети	Для накладання пов’язок
Бинти
Вата		5 пачок по 50 г
Ватно-марлевий бинт	Для бинтування при переломах
Джгут	Для зупинки кровотечі
Шина	Дія укріплення кінцівок при переломах	3-4
Гумовий пузир для льоду	Для охолодження пошкодженого місця при забоях, вивихах, переломах
Склянка	Для прийому ліків, промивання очей, шлунка і приготування розчинів
Чайна ложка	Для приготування розчинів
Йодна настойка (5%)	Для змазування тканин навколо ран, свіжих подряпин на шкірі тощо	1флакон (25мл)
Нашатирний спирт	Для використання при непритомному стані	1флакон (30мл)
Борна кислота	3метою приготування розчинів для промивання очей і шкіри, полоскання рота при опіках лугами, для прикладок на очі при опіку електричною дугою	1 пакет (25 г)
Сода питна	3метою приготування розчинів для промивання очей і шкіри, полоскання рота при опіках кислотою	1 пакет (25 г)
Розчин перекису водню (3%)	Для зупинки кровотечі з носа	1 флакон (50 мл)
Настойка валеріани	Для заспокоєння нервової системи	1 флакон (30мл)
Нітрогліцерин	Для прийому при сильних болях в ділянці серця і за грудиною	1 тюбик

Висновок до першого питання: Людина, яка надає першу допомогу, повинна знати основні ознаки порушення життєво важливих функцій організму людини, загальні принципи надання першої долікарської допомоги і її прийоми стосовно характеру отриманих потерпілим пошкоджень. 2.Медичне сортування та евакуація потерпілих. Основи медичного сортування вперше розробив і втілив у життя видатний вчений і хірург Микола Іванович Пирогов. Медична сортування або сортування поранених і хворих, - це розподіл їх на групи відповідно до потреби в наданні однакових лікувальних, профілактичних та евакуаційних заходів в залежності від умов обстановки, що створилася в період його розгортання і роботи. Сортування починають проводити в приймально-сортувальному і продовжують практично у всіх інших функціональних відділеннях. Розрізняють 2 види медичного сортування: 1) внутрішньопунктове; 2) евакуаційно-транспортне. Внутрішньопунктове сортування проводиться в осередку НС з метою розподілу потерпілих на однорідні групи залежно від характеру ушкодження, ступеня тяжкості для прийняття адекватного рішення щодо надання медичної допомоги. Евакуаційно-транспортне сортування проводиться з метою розподілу постраждалих на однорідні групи за черговістю евакуації, видом транспорту (автомобільний, залізничний та ін), положенням тіла у транспорті (сидячи, лежачи), видом евакуації (до профільної чи іншої лікарні) з урахуванням локалізації, характеру і тяжкості ушкодження. Ці питання вирішуються на основі діагнозу і прогнозу. При медичном сортуванні виділяють чотири основні групи поранених і хворих: 1.Мають зараженість ОР і БЗ, а також РР вище допустимого рівня, і вимагають спеціальної обробки. 2.Які потребують ізоляції (інфекційні хворі та підозрілі на інфекційні захворювання). 3.Знаходяться в стані психомоторного збудження і потребують ізоляції (у псіхоізоляіторі). 4.Потребують медичної допомоги з урахуванням терміновості та місця її надання. У приймально-сортувальному відділенні виділяють наступні групи поранених і хворих: 1.Які потребують медичної допомоги і в перев'язочній в першу і другу чергу. 2.Підлягати евакуації відразу ж на наступний мед. пункт з визначенням: в першу або другу чергу, в положенні сидячи або лежачи, санітарним або вантажним транспортом, з супроводжуючим чи без нього. 3.Які після надання допомоги в приймально-сортувальному відділенні підлягають поверненню в свої підрозділи чи залишаються лікування до 3-7 діб. 4.Постраждалі, які мають несумісні з життям поразки.

Етап медичної евакуації – це сили і засоби медичної служби екстреної медичної допомоги, що розгорнуті для приймання потерпілих і хворих, надання їм медичної допомоги, лікування і підготовки до подальшої евакуації.При катастрофах у мирний час першим етапом медичної евакуації, який призначений для надання долікарської і першої медичної допомоги, є лікувальні заклади, що збереглися. Перша медична допомога в осередку здійснюється зазвичай у вигляді само- та взаємодопомоги, а також рятувальниками, лікарсько-фельдшерськими бригадами. Перша медична та перша лікарська допомога належить до категорії догоспітального виду медичної допомоги, тому будь-які медичні формування не розгортаються. Догоспітальний етап спрямований на збереження життя потерпілого і транспортування його до лікувального закладу. На першому етапі медичної евакуації застосовується така медична документація: 1. Первинна медична картка ураженого (хворого) у НС.Вона має відривні сигнальні смуги. Цим досягається наступність у сортуванні між етапами евакуації. 2.Сортувальні марки. Вони слугують вказівкою, куди і в яку чергу направляють потерпілих. Цифри на марці (1,2) свідчать про черговість надання медичної допомоги або евакуації. Марки виготовляються зі щільного матеріалу і прикріплюються до одягу або носилок, на яких переносять потерпілих 3.Історія хвороби заповнюється в лікувальному закладі. Є основним документом лікування. 4.Евакуаційний паспорт заповнюється на першому етапі медичної евакуації. Як і сортувальні марки є допоміжною документацією. У лікувальному закладі розгортається приймально-сортувальне відділення. Під час сортування використовують «вибірковий метод», тобто швидкий огляд усіх потерпілих, щоб за життєвими показниками (шок, асфіксія, кровотеча) надати допомогу. Після цього здійснюють сортування конвеєрним варіантом, при якому потерпілих попередньо оглядають медичні сестри, а після них лікар проводить цілеспрямований огляд. Висновок до другого питання: Особливого значення набуває медичне сортування при масовому прийнятті уражених, значна частина яких перебуває у важкому стані. За таких умов медичного закладу та його особовому складу доведеться часто працювати з постійним перевантаженням. 3. Перша допомога при зупинці дихання та серцевої діяльності. Внаслідок різного виду травм, сильного болю, втрати крові, нестачі кисню в організмі, при замерзанні та перегріві тощо можливе ураження центру свідомості мозку. Враження мозку призводить до різного роду станів організму, починаючи від шоку, памороків, непритомності і закінчуючи зупинкою серця і смертю, а ознаки такого ураження проявляються широким спектром симптомів. Також багато різного роду причин призводять до припинення надходження в легені повітря - асфіксії, в результаті чого дихання припиняється, людина непритомніє, може зупинитись серце і настати смерть.

Клінічна смерть - це такий стан організму, за якого відсутні видимі ознаки життя (серцева діяльність та дихання), згасають функції центральної нервової системи, але зберігаються обмінні про­цеси у тканинах. Клінічна смерть є першим етапом припинення життєдіяльності організму, його загибелі. Другим етапом є біологічна, або істинна смерть, - незворотне припинення фізіологічних процесів у клітинах і тканинах. Тому, хто надає долікарську допомогу, необхідно знати ознаки життя і смерті і вміти розрізняти ці два стани організму. У разі смерті у людини відсутнє серцебиття, пульс не визначається, відсутнє дихання, зіниці широкі і не реагують на світло, відсутнє відчуття болю. Навпаки, наявність цих ознак свідчить про те, що людина жива. Серцебиття визначається рукою або на слух в лівій частині грудної клітки, нижче соска, а також за пульсом на шиї, де проходить найбільша - сонна артерія, або ж на внутрішній частині перед­пліччя. Реакція зіниць перевіряється раптовим освітленням очей або їх затемненням рукою. При освітленні зіниці повинні звужуватися, а при затемненні - розширюватися. Якщо людина жива, при доторканні до рогівки її ока, наприклад, кінчиком носової хустинки, - повіки здригаються, вона реагує на інші сильні больові подразнення, наприклад, уколи. В перші 5-7 хв. клінічної смерті незворотні явища в тканинах ще відсутні. Після цього терміну першими починають відмирати клітини головного мозку, і клінічна смерть переходить у біологічну. Ознаками біологічної смерті є: - помутніння ро­гівки ока та її висихання, - деформація зіниці при стисканні, - трупне задубіння, - трупні синюшні плями. У період клінічної смерті, поки ще не сталося тяжких уражень мозку, серця та легень, організм можна оживити (реанімувати). До оживлення входить проведення двох основних процедур - відновлення дихання (штучне дихання) та зовнішній масаж серця. Найефективнішим способом штучного дихання є дихання «із легень у легені», яке проводиться «із рота в рот» або «із рота в ніс» Потерпілого кладуть на спину на тверду рівну поверхню, відкинувши голову різко назад, для чого під плечі необхідно покласти валик або будь-який згорток. Для запобігання переохолодженню організму потерпілого під його спину доцільно також покласти підстилку (ковдру, пальто). Особа, що надає допомогу, пальцями затискає по­терпілому ніс, робить глибокий вдих, притискає свої губи до губ потерпілого, швидко робить різкий видих йому в рот і відкидається назад. Під час вдування повітря в легені потерпілого спостерігається розширення його грудної клітки. Коли рятувальник відкидається назад, грудна клітка потерпілого спадає, відбувається видих. Вдування повторюють з частотою 8-12 раз на хвилину. З гігієнічною метою рекомендується рот потерпілого прикрити шматком чистої тонкої тканини (носовик, поділ сорочки, бинт, косинка тощо). Можна вдувати повітря в ніс потерпілого, затискаючи йому при цьому рот. Якщо пошкоджено обличчя і проводити штучне дихання «із легень у легені» неможливо, треба застосувати метод стиснення і розширення грудної клітки шляхом складання і притискання рук потерпілого до грудної клітки з їх наступним розведенням у боки. Штучне дихання необхідно проводити наполегливо і тривало (інколи кілька годин) до появи у потерпілого самостійного стійкого дихання. Зовнішній масаж серця здійснюється негайно після його зупинки. Потерпілого кладуть на спину на тверду поверхню. Особа, що надає допомогу, стає на коліна зліва від потерпілого, кладе обидві долоні (одна поверх другої) на нижню третину грудної клітки зліва і починає робити масаж - ритмічне стискання серця між грудиною та хребтом з частотою 60 разів на хвилину. Сила поштовху має бути такою, щоб грудина зміщувалась вглибину на 4- 5 см. Після кожного поштовху руки на мить віднімають від грудної клітки, а потім знову натискають. При правильному масажі серця під час натискання на грудину відчуватиметься легкий поштовх сонної артерії і звуження протягом кількох секунд зіниці, рожевіє шкіра обличчя і губи, з'являються самостійні вдихи. Якщо виконується оживлення потерпілого, тобто виведення його зі стану клінічної смерті, масаж серця і штучне дихання необхідно проводити удвох одно­часно. Коли допомогу надає одна особа, їй для цього необхідно після двох-трьох вдихів робити 12-15 стискань грудної клітки. Навіть коли відбулося відновлення самостійного дихання і серцебиття, не слід забувати про можливість повторної зупинки серця або дихання. Щоб їх не пропустити, треба стежити за зіницями, кольором шкіри і диханням, регулярно перевіряти частоту і ритмічність пульсу. Не слід лякатись, коли у потерпілого з'являється блювота. Це свідчить, що відбулось оживлення організму. Висновок до третього питання: При оживленні потерпілого ні в якому разі не слід втрачати пильності. Навіть коли відбулося відновлення самостійного дихання і серцебиття, не слід забувати про можливість повторної зупинки серця або дихання. 4. Перша допомога при кровотечах та ушкодженнях м’яких тканин. Причини кровотечі — пошкодження цілості кровоносних судин вна­слідок механічного або патологічного порушення. Кровотечі бувають: - зовнішні, коли видно місце, звідки тече кров, - внутрішні, коли кров виливається у внутрішні порожнини чи тканини. Залежно від виду пошкоджених кровоносних судин кровотечі бувають артеріальні, венозні капілярні. Ознаки. Артеріальна кровотеча характеризується яскраво-червоним коль­ором крові, кров б’є сильним струменем, поштовхами. Венозна кров має темно-червоне забарвлення, витікає з рани безперервно і повільно. При капілярній кровотечі кров виділяється краплями або сочиться з усієї поверхні рани. Допомога. Кровотечу необхідно якнайшвидше зупинити. Капілярна кровотеча добре зупиняється стисною пов’язкою, перед чим шкіру навколо рани обробляють розчином йоду, спирту, горілки, одеколону. Якщо з рани виступає сторонній предмет, його треба локалізувати і закріпити, для цього необхідно зробити у пов’язці отвір, інакше цей предмет може ще глибше проникнути всередину і викликати ускладнення. Венозну кровотечу теж зупинити не дуже важко. Іноді досить підняти кінцівку, максимально зігнути її в суглобі, обробити шкіру навколо рани, на­класти стисну пов’язку і забинтувати. Для тимчасової зупинки артеріальної кровотечі здійснюють притис­кування артерії до кістки вище від місця поранення. Притискування здійснюють, як правило, в тих місцях, де артерія знаходиться неглибоко, декількома пальцями однієї чи обох рук, а іноді навіть кулаком. Скроневу артерію притискають попереду мочки вуха до виличної кістки. При кровотечі з головної шийної (сонної) артерії рану, по можливості, стискають пальцем, після чого набивають великою кількістю марлі, тобто роблять тампонування. Для тимчасової зупинки кровотечі при пораненні передпліччя використо­вують різке згинання руки в ліктьовому суглобі, а у випадках пошкодження судин на нозі нижче коліна — різке згинання ноги у колінному суглобі, підклавши в ліктьову чи підколінну ямку пакунок чи згорток з марлі, вати тощо. Найнадійнішим методом тимчасової зупинки артеріальної кровотечі з по­ранених кінцівок (рук чи ніг) є накладення гумового джгута (трубки). Кінцівку в місці накладання джгута обгортають марлею, рушником чи іншою ткани­ною, підіймають, джгут розтягують і роблять ним 2—3 оберти навколо кінцівки. Кінці джгута скріплюють за допомогою ланцюжка з крючком, а в разі їх відсутності - зв’язують. Якщо джгут накладено правильно, пульс нижче місця накладання зникав. Тривалість використання джгута обмежується двома годинами, а взимку - однією годиною, у противному разі кінцівка мертвіє. Якщо протягом цього часу немає можливості забезпечити додаткову допомогу, то через 1,5-2,0 години джгут на кілька хвилин відпускають (до почервоніння шкіри), кровотечу при цьому зменшують іншими методами (наприклад, тампоном), а потім знову затягують джгут, трохи відступивши від попереднього місця його накладання. У разі відсутності джгута накладають закрутку з пояса, рушника, хустки або іншого матеріалу, який не туго зав’язують навколо кінцівки. В петлю вставля­ють палицю і закручують. Для того щоб не пошкодити шкіру, під закрутку необхідно підкласти бинт чи іншу тканину. Після накладання джгута чи закрутки потерпілого потрібно якомога швидше доставити в медичний заклад. Часто кровотечі виникають через пошкодження м’яких тканин внаслідок удару і є однією з ознак цього виду травми. Іншими ознаками удару м’яких тканин є болі в місці удару, розлита припухлість (крововилив), обмежена рухомість ушкодженої частини тіла.

1.Перша допомога у випадку пошкодження м’яких тканин за умови відсутності в цьому місці перелому чи вивиху - холод на місце удару (рушник, змочений холодною водою, пузир з льодом чи снігом) та туга пов’язка на місце крововиливу і спокій ушкодженій частині тіла.

2.Удари легенів супроводжуються відхаркуванням яскраво-червоною спіненою кров’ю. При цьому дихання утруднене. Допомога. Хворого кладуть у напівлежаче положення, під спину підклада­ють валик, на груди кладуть холодний компрес. Потерпілому забороняється говорити і рухатись, необхідна госпіталізація.

1.Удар живота з пошкодженням органів черевної порожнини супрово­джуються значними болями, блюванням. У разі пошкодження печінки чи нирок з’являється внутрішня кровотеча. Кровотеча з травного тракту ха­рактеризується блюванням темно-червоною кров’ю, що зсілася. Допомога. Положення потерпілому забезпечується те саме, що й при кро­вотечі з легень, але ноги згинаються в колінах. Потерпілого слід негайно відправити до лікарні.

1.Удар голови. В разі пошкодження м’яких тканин голови, спостері­гаються припухлість, крововиливи (гематома) та болі в місці удару. Слід пам’ятати, що сильні удари здатні викликати і закриті пошкодження го­ловного мозку. Поранення м’яких тканин на голові супроводжується силь­ними і тривалими кровотечами. Допомога. Холод на місце удару, а в разі сильної кровотечі слід накласти бинт навколо голови.

1.Стискання м’яких тканин може стати причиною розвитку загаль­ного тяжкого стану потерпілого. Такі ушкодження трапляються в разі обвалів породи, снігових завалів, руйнування будівель.

Ознаки. Кінцівка, яку звільнили від стискування, бліда, холодніша за здо­рову кінцівку. Пульс в нижній частині кінцівки не відчувається. Спочатку, після вивільнення з-під дії предметів, які тиснуть, загальний стан потерпілого задо­вільний, але через 6-8 годин настає різке погіршення загального стану, підви­щується температура тіла, наступає розлад дихання та серцевої діяльності, спра­га, блювання. Кінцівки холодні, набрякають, синього кольору, на шкірі з’являються крововиливи, пухирі. Кінцівка втрачає чутливість. Допомога в таких випадках повинна бути надана на місці. Кінцівку після звільнення потерпілого туго бинтують від пальців до верху і накладають транспортні шини. По можливості необхідно тримати її в холоді. Потерпілому давати в необмеженій кількості воду з додаванням питної соди. Негайно, до появи загального тяжкого стану, доставити потерпілого до медичного закладу.

Висновок до четвертого питання: Знання способів та правил зупинки кровотеч, дозволяє терміново прийнять рішення, надати негайну допомогу і зберегти не одне життя. 5. Перша допомого при вивихах, розтягуваннях і розривах зв’язок, та при переломах кісток. Вивих - це стійке зміщення суглобних кінців костей за межі їх нормальної рухомості, інколи з розривом суглобної сумки і зв’язок і виходом однієї з кісток з сумки.

Вивихиможливі внаслідок: -різких, надмірних рухів у суглобі, у випадках падіння з висоти на витягнуту кінцівку, -в результаті сильно­го удару в ділянку суглоба. Часто вивихи супроводжуються переломами.

Ознаки: - біль в ділянці ушкодженого суглоба; - втрата звичайної рухли­вості в суглобі, - вимушене положення кінцівки, - зміна форми кінцівки в ділянці суглоба.

Допомога. Потерпілого необхідно якнайшвидше доставити до медичного закладу, де йому вправлять суглоб. На час транспортування потерпілого до медичного закладу на ушкоджений суглоб потрібно накласти транспортну шину чи пов’язку, що надійно фіксує кінцівку. Для зменшення болю можна дати потерпілому таблетку анальгіну чи іншого обезболювального засобу. Ні в якому разі не слід вправляти вивих самостійно.

Розтягуваннята розривання зв’язок найчастіше буває в ділянці гомілко - ступного суглоба.

Ознаки. Різкий, гострий біль у суглобі в місці закріплення ушкодженої зв’яз­ки; рухливість в цьому місці обмежена і супроводжується значними болями; припухлість в ділянці суглоба (крововилив в порожнину суглоба).

Допомога. Холод на місце ушкодження і припухлості, стискуюча пов’язка, повний спокій суглобу (в разі необхідності - накладання транспортної шини на кінцівку).

Перелом - це порушення цілісності кістки. Розрізняють закриті переломи, коли не відбувається пошкодження шкіри, та відкриті, коли зламана кістка виходить назовні.

Ознаки: - біль постійний чи такий, що виникає в разі навантаження на ушко­джену кінцівку або при обмацуванні місця перелому; - неможливість рухів в ушкодженій ділянці, - зміна форми частини тіла (кінцівки) в ділянці пере­лому, крововиливи; - ненормальна рухомість кістки в місці перелому.

Загальний стан потерпілого залежить від характеру перелому і може бути досить важким (особливо в разі переломів кісток черепа, таза, стегна тощо), часто підвищується температура тіла.

Слід пам’ятати, що деякі з перелічених ознак іноді можуть бути відсутні. Тому, коли є підозра на перелом, пошкодження слід розцінювати як перелом і надавати потерпілому відповідну допомогу.

Допомога полягає в забезпеченні повного спокою пошкодженої частини тіла (кінцівки) та усуненні рухомості уламків кісток у місці перелому. Для цього потрібно іммобілізувати пошкоджену частину тіла, тобто зробити її нерухо­мою. Це досягається накладанням утримуючої пов’язки або ще краще - транс­портної шини. Стандартні готові шини бувають металеві (дротяні чи з сітки) та дерев’яні. Для транспортної іммобілізації найкраще користуватися гото­вими стандартними шинами, в разі їх відсутності шини виготовляють самі. їх можна зробити з будь-яких матеріалів або предметів, які можна знайти на місці нещасного випадку - палиці, дошки, дранки, кори дерева, очерету тощо. Го­ловна вимога - достатня довжина та міцність шини.

Шини найкраще накладати на оголене тіло, але якщо зняття одягу завдає біль чи створює інші проблеми, можна накласти шину поверх одягу. У випадку накла­дання на оголену частину тіла, шину потрібно обгорнути ватою чи тканиною, особливо там, де вона прилягає до виступів кісток. Шина повинна щільно при­лягати до пошкодженої частини тіла.

Основне правило іммобілізації більшості переломів - накладена шина по­винна одночасно охоплювати не менше ніж два суглоби - вище та нижче від місця перелому. У разі відкритого перелому місце навколо рани зма­зують йодом, на рану накладають стерильну пов’язку і потім накладають шину. Тільки після накладання транспортної шини потерпілого з переломом кісток можна перевозити в медичний заклад.

Переломи ключиці виникають від удару, а також від падіння вперед чи на витягнуту руку.

Ознаки: ключиця стає мовби коротшою, біль у місці перелому, плече і вся рука приспущені донизу, рухи руки обмежені.

Допомога. В пахвову ямку кладуть великий жмут щільно скрученої вати, руку згинають у лікті під прямим кутом і щільно прибинтовують до тулуба, перед­пліччя підвішують на косинці до шиї. Переломи ребер виникають в результаті ударів чи в разі здавлювання грудної клітки. Одночасно можливе пошкодження внутрішніх органів.

Ознаки: різко виражений біль у місці перелому, що посилюється під час вдихання повітря, кашлю, рухах грудної клітки. Коли одночасно пошкод­жена плевра та легені, під шкірою скупчується повітря (підшкірна емфізе­ма). В таких випадках під час прощупування під шкірою відчувається по­тріскування бульбашок повітря. Інколи спостерігається відхаркування крові. Допомога. Накласти тугу пов’язку навколо нижньої частини грудної клітки з метою обмеження її рухливості під час дихання. Для зменшення болю мож­на дати потерпілому обезболювальну таблетку. Перевозити потерпілого необ­хідно сидячи. Переломи хребта надзвичайно небезпечні, особливо в тих випад­ках, коли пошкоджується спинний мозок. Такі переломи можливі в результаті падіння з висоти чи притискання важким предметом. Ознаки: - різкий біль в ділянці виступаючих позаду відростків, - неможли­вість рухів в ділянці хребта. Коли внаслідок перелому пошкоджено спинний мозок, то - спостерігається параліч кінцівок, - втрата чутливості тіла нижче місця перелому, - розлад функцій тазових органів (затримка сечі та калу).

Допомога. Потерпілого необхідно дуже обережно піднімати та переносити. Не допускати згинання хребта, тому що в цьому випадку можна пошкодити спинний мозок. Найважливіше - забезпечити нерухомість хребта. Для цього потерпілого кладуть на ноші з жорсткою поверхнею в положенні на животі; під плечі та голову підкладають валик. Для того щоб покласти потерпілого на ноші, спершу потрібно обережно повернути його вниз животом, а потім двоє троє людей одночасно піднімають його і кладуть на ноші, не допускаючи при цьому згинання хребта. Можна перед тим, як піднімати потерпілого, підклас ти під нього дошку.

При переломі шийної частини хребта голову у потерпілого, який лежить долі, фіксують ватною пов’язкою у вигляді нашийника або вели­кої підкови довкола голови, а потім кладуть його на ноші. Переломи кісток тазу виникають від сильного стискання тазу, наприклад, між стіною та транспортним засобом, що рухається, а також під час падіння з висоти. Переломи нерідко супроводжуються пошкодженням тазових органів (сечового міхура, прямої кишки та інших).

Ознаки. Потерпілий не може стояти, ходити, а лежачи — не може підняти витягнуту ногу; в місці перелому з’являється припухлість, сильні болі, крововиливи в пахову ділянку та порожнину. Як правило, потерпілий лежить в позі «жабки», на спині з розведеними напівзігнутими ногами. Такі переломи здатні викликати дуже тяжкий загальний стан (шок).

Допомога. Покласти потерпілого на жорсткі ноші обличчям догори, його ногам надати положення «жабки», для чого під коліна підкласти товсті валики. Широким рушником чи простирадлом стягнути таз та верхні частини і терміново доставити потерпілого в медичний заклад.

Перелом кісток черепа, як правило, супроводжується пошкоджен­ням м’яких тканин голови та головного мозку.

Допомога. Потерпілого з будь-якою травмою черепа, яка супроводжується загальним розладом, необхідно обережно доставити в медичний заклад. Не­притомність потерпілого не є перешкодою для транспортування. Висновок до п’ятого питання: Неправильно виконана іммобілізація може заподіяти шкоду внаслідок додаткового травмування. Так, недостатня іммобілізація може обтяжити травму та погіршити перебіг. Загальний висновок: Своєчасно на­дана та правильно проведена перша долікарська допомога не лише рятує життя потерпілому, а й забезпечує подальше успішне лікування, запобігає розвиткові важких ускладнень, а після завершення лікування зменшує втрату працездатності або ступінь каліцтва.

Дата добавления: 2015-07-13