Методика аналізу ефективності використання трудовихресурсів на підприємстві

РОЗДІЛ 2

Розрахунок приросту продуктивності праці шляхом збільшення ефективного фонду робочого часу.

1.Визначимо число днів непрацездатності на 1 чоловіка за попередній і звітній рік відповідно за формулою:

П_Ні = Д_і/Ч_і, дн (1.2)

де, П_Ні – число днів непрацездатності на 1 чоловіка за попередній і звітній рік відповідно;

Ч_і - середньосписочне число працівників за попередній і звітній рік відповідно;

Д_і - число днів непрацездатності за попудній і звітній рік відповідно.

2.Визначаємо втрати робочого часу на кожного працівника у зв’язку з травматизмом за попередній і звітній рік відповідно за формулою:

Б_і = Д_і / Н _Рі* 100 %, % (1.3)

де,Н _{Рі -} - номінальний річний фонд робочого асу на одного працівника за попередній і звітній рік відповідно (приймаємо 254 дні).

3.Визначимо умовну економію чисельності працюючих за формулою:

Е_Ч = Б₁ – Б₂/100-Б₂* Ч₁, чол. (1.4)

де, Б₁ і Б₂ - втрати робочого часу на кожного працівника у зв’язку з травматизмом за попередній і звітній рік відповідно;

Ч₁ – середньосписочне число працівників за попередній рік (до впровадження заходів з охорони праці).

4.Визначимо розрахункову середньосписочну чисельність працюючих Ч_ср,яка визначається в залежності від об’єму виробництва за плановий період і відповідних даних базисного періоду (попереднього року):

Ч_ср = Ч₁ * (Т₂/Т₁), чол. (1.5)

де, Т₁ і Т₂ – об’єм товарної продукції в попередньому та звітному роках відповідно,грн.

5.Визначимо приріст продуктивності праці шляхом збільшення ефективного фонду робочого часу (в результаті умовної економії чисельності працюючих)

∆П_р = (Е_Ч/ Ч_СР – Е_Ч)*100%,% (1.6)

Проведемо розрахунок приросту продуктивності парці шляхом ефективного фонду робочого часу в Прикарпатському УБР.

1. П_Ні = 0/1350 = 0 осіб;

2. Б_і = 15/ 150*100 = 10%;

3. Е_Ч = 350 – 280/*1350= 17 осіб;

4. Ч_ср = 1350 * (450/380) = 51 осіб;

5. ∆П_р = (17 /350 – 17) *100 = 1,27 %

Отже, приріст продуктивності праці шляхом збільшення ефективного фонду робочого часу, в результаті умовної економії чисельності працівників, склав 1,27 %

2.1 Економічний зміст та склад трудових ресурсів.

Трудові ресурси — це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати [9].

З цього визначення виходить, що трудові ресурси включають в себе як реальних працівників, що вже зайняті в економіці країни, так і потенційних, котрі не зайняті, але можуть працювати.

Отже, трудові ресурси – це частина населення працездатного віку, яка за своїми фізичними і інтелектуальними даними може і має намір проводити трудову діяльність [10].До працездатного населення належать особи працездатного віку, а також особи молодші і старші від працездатного віку, які займаються трудовою діяльністю (підлітки і пенсіонери).

Розрізняють трудові ресурси реальні і потенційні. Реальні трудові ресурси – це працівники, зайняті у суспільному виробництві (які уже працюють), потенційні – ті особи, які можуть бути залучені до конкретної праці в економіці країни (навчаються з відривом від виробництва, зайняті в домашньому і підсобному господарстві, безробітні, які на даний момент не мають роботи, але бажають її отримати). Отже, трудові ресурси— це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності [17].

Для характеристики трудових ресурсів підприємства використовуються терміни персонал, кадри, трудовий колектив. Більш узагальнюючим є термін«персонал». Поняття «кадри» часто використовується для означення частинивисококваліфікованих досвідчених працівників. Кадри підприємства — це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають практичний досвід і навики роботи. Крім постійних працівників, в роботі підприємства можуть брати участь на основі контракту інші працездатні особи. Термін «трудовий колектив» має більше соціально-політичний зміст. Таким чином, для характеристики працівників підприємства перевагу слід віддати терміну «персонал».

Персонал підприємства — це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності. Це є найбільш мобільна частина продуктивних сил, склад і структура яких постійно змінюється відповідно до зміни техніки, технології, управління і організації виробництва [18].

Усіх працівників підприємства можна класифікувати за різними ознаками. Зокрема, найчастіше їх класифікують за такими ознаками:[18]

1. В залежності від відношення до процесу виробництва:

— промислово-виробничий персонал (ПВП) — відносяться працівники основних, допоміжних і обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони, тобто це люди, які зайняті у виробництві та його безпосередньому обслуговуванні;

— непромисловий персонал (ННП) — працівники, які не зв'язані безпосередньо з процесом виробництва (житлово-комунальне господарство, дитячі садки, амбулаторії, навчальні заклади та ін.)

2. Згідно з характером функцій, що виконують ПВП поділяється на такі групи: керівники, професіонали, фахівці, робітник та технічні службовці.

Керівники — це люди, що займають керівні посади, приймають рішення і несуть за них відповідальність (директори, начальники, завідувачі, керуючі, головні спеціалісти, а також заступники перелічених керівників).

Професіонали — це працівники, професійні завдання яких полягають в збільшенні наявного обсягу знань: розробки нових науково-прикладних теорій, нових проектів, технологій, програмних продуктів. До таких працівників належать провідні спеціалісти інженерних, фінансових, економічних, комерційних й інших підрозділів підприємств (як правило, що мають наукові ступені й звання або значний досвід роботи).

Фахівці — це працівники, зайняті інженерно-технічними, економічними, бухгалтерськими й іншими роботами, пов’язаними з використанням відомих теорій, методів, методик, нормативів, пакетів програм.

Робітники — персонал, безпосередньо зайнятий у трудовій сфері для створення матеріальних цінностей. Розрізняють основних (ті, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції) і допоміжних (які виконують функції обслуговування виробництва).

Технічні службовці — це працівники, що здійснюють підготовку й оформлення документації, облік і контроль, господарське обслуговування й діловодство (тобто виконують чисто технічну роботу), зокрема — діловоди, обліковці, агенти, касири, контролери, діловоди, креслярі, секретарі).

3. За професіями та спеціальностями.

Професія — вид трудової діяльності, для здійснення якої робітник повинен володіти певним комплексом спеціальних знань і практичних навичок.

Спеціальність — це вид трудової діяльності в межах професії, яка має специфічні властивості і вимагає від робітників додаткових спеціальних знань.

4. За розподілом за кваліфікаційним рівнем (базується на можливості робітників виконувати роботу певного рівня складності).

Кваліфікація — сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності.

За рівнем кваліфікації робітники виконують різні за складністю роботи і мають неоднакову професійну підготовку і поділяються на 4 групи:

1) висококваліфіковані — робітники, які виконують особливо складні та відповідальні роботи і мають великий практичний досвід роботи;

2) кваліфіковані — робітники, які виконують складні роботи і мають значний досвід роботи;

3) малокваліфіковані — робітники, які виконують нескладні роботи і мають певний досвід роботи;

4) некваліфіковані — робітники, які виконують допоміжні та обслуговуючі роботи і не потребують спеціальної підготовки.

Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників (характеристик).

Залежно від освіти і практичного досвіду професіоналів поділяють на чотири групи[18,c. 189].

- професіонали найвищої кваліфікації(працівники, які мають наукові ступені і звання);

- професіонали вищої кваліфікації(якімають базову або повну вищу спеціальну освіту і значний досвід практичної роботи);

- молодші професіонали(працівники, які закінчили вищі навчальні заклади першого рівня акредитації та мають досвід практичної роботи);

- професіонали-практики(працівники, які займають відповідні посади спеціалістів, але не мають спеціальної освіти).

Важливе значення для ефективного управління трудовими ресурсами має вивчення його структури. Під структурою трудових ресурсів розуміємо питому вагу відповідної групи працівників у загальній чисельності персоналу підприємства. Найважливішими класифікаційними ознаками є категорії, групи робітників (основні, допоміжні), кваліфікація, вік, стать, ступінь механізації праці, стаж роботи, професії, спеціальності і т. ін.

Структура трудових ресурсів підприємства є його якісною характеристикою. Найважливішими показниками її є співвідношення між категоріями працюючих, між основними і допоміжними робітниками, частка висококваліфікованих і кваліфікованих робітників у загальній чисельності працівників, а також співвідношення між робітниками, зайнятими механізованою, автоматизованою і немеханізованою працею, в тому числі важкою фізичною і шкідливою працею.

Дата добавления: 2015-07-13