План вивчення теми. 1. Склад витрат корпорації

1. Склад витрат корпорації.

2. Виручка (дохід) організації.

3. Цінова політика корпорації та її вплив на виручку від реалізації продукції.

4. Планування прибутку

Методичні рекомендації до самостійної роботи

1. Склад витрат корпорації

В процесі господарської діяльності підприємства виникає комплекс грошових та інших витрат, які можуть бути виражені у грошовій формі.

Витрати можуть бути явними (вираженими у кількісних показниках) і неявними (такі як витрати праці власника підприємства, які кількісно не визначені). Явні витрати підприємства є бухгалтерськими, неявні – економічними.

Виходячи з економічного складу й призначення, витрати об’єднуються у декілька груп:

1) на відтворення основного і оборотного капіталу. Такі витрати пов’язані зі створення, реконструкцією, розширенням основного і оборотного капіталів, вони здійснюються за рахунок власних коштів підприємства і прибутку;

2) на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг). Ці витрати пов’язані з використанням, основного, оборотного капіталу і трудових ресурсів на відповідні цілі. Вони відшкодовуються з виручки від реалізації продукції, робіт, послуг;

3) на соціально-культурні програми. Вони включають в себе витрати на підвищення кваліфікації робітників, підготовку кадрів, битові послуги робітникам – відшкодовуються за рахунок власних коштів підприємства і прибутку.

Всі витрати підприємства розподіляються за елементами витрат, що входять до собівартості, на:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизаційні відрахування;

- інші витрати.

Вибір форми обліку витрат здійснюється підприємством самостійно.

За джерелами покриття витрати підрозділяються на:

- за рахунок власних і залучених джерел;

- за рахунок бюджетних коштів;

- за рахунок кредитних (позичених) ресурсів.

Витрати, що за економічним змістом та призначенням відносяться на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг), є собівартістю. Відповідно у планових розрахунках використовуються показники таких видів собівартості продукції:

- цехової, яка складається з витрат за центрами відповідальності;

- виробничої, яка включає сукупність усіх витрат, пов’язаних з виготовленням продукції (робіт, послуг);

- торговельної, яка поєднує всі витрати на збут продукції (робіт, послуг);

- повної, що включає витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

Крім того, всі витрати підрозділяються на:

- умовно-постійні (що не залежать від обсягів виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг) і умовно-змінні (що залежать від даних обсягів);

- поточні і капітальні;

- основні і допоміжні (накладні);

- нормовані і ненормовані.

Витрати у бухгалтерському обліку визнаються у тому звітному періоді, в якому вони мали місце.

Витратами за звичайними видами діяльності визнають витрати, пов’язані з виготовленням та продажем продукції, придбанням та продажем товарів. Такими витратами також є витрати, здійснення яких пов’язано з виконанням робіт, наданням послуг. Витрати за звичайними видами діяльності формуються з:

- витрат, пов’язаних з придбанням сировини, матеріалів, товарів та інших матеріально-виробничих запасів;

- витрат, що виникають безпосередньо в процесі переробки (доробки) матеріально-виробничих запасів для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та їх продажу;

- витрат, що виникають в процесі продажу (перепродажу) товарів (витрати на утримання та експлуатацію основних засобів та інших необоротних активів, по утриманню їх в належному стані);

- комерційних витрат;

- управлінських витрат.

Перелік витрат встановлюється організацією самостійно.

Операційними витратами є:

- витрати, пов’язані з наданням за плат у тимчасове користування (тимчасове володіння і користування) активів організації;

- витрати, пов’язані з наданням за плату прав, що виникають з патентів на винаходи, промислові зразки, та інших видів інтелектуальної власності;

- витрати, пов’язані з участю у статутних капіталах інших організацій;

- витрати, пов’язані з продажем, вибуттям та іншим списанням основних засобів та інших активів, відмінних від грошових коштів (крім іноземної валюти), товарів, продукції;

- відсотки, що сплачуються організацією за надання їх кредитів, позик;

- витрати, пов’язані з оплатою послуг, що надаються кредитними організаціями;

- інші операційні витрати.

Інші позареалізаційні витрати. До інших позареалізаційних витрат належать:

- штрафи, пені, неустойки за порушення договорів;

- відшкодування збитків; збитки минулих років;

- списання заборгованості; курсові різниці;

- уцінка і інші витрати;

- активи, отримані безкоштовно;

- надходження у відшкодування збитків, завданих організації;

- прибуток минулих років, виявлена у звітному році;

- курсові різниці;

- інші позареалізаційні витрати.

Інші надзвичайні витрати. Надзвичайними витратами вважають втрати, що виникають як наслідок надзвичайних обставин господарської діяльності (стихійного лиха, пожежі, аварії, націоналізації і т.і.).

При плануванні витрат у фінансових розрахунках застосовується така формула:

В_З = В_ПП + В_П – В_КП, (3.1)

де В_З – загальні витрати на виробництво і реалізацію продукції;

В_ПП – витрати на виробництво і збут продукції на початок розрахункового періоду;

В_П – витрати на виробництво і збут продукції;

В_КП – витрати на виробництво і збут продукції на кінець розрахункового періоду.

При розрахунку витрат по нарахуванню (відвантаженню) до складу витрат на початок і кінець планового періоду входять витрати у готовій продукції на складі і у відвантажених товарах, строк сплати яких не настав. При розрахунку витрат (при касовому методі) по оплаті до складу залишків на початок року додатково включаються:

- витрати в товарах на відповідному зберіганні;

- витрати у відвантажених товарах, строк сплати яких вийшов.

Витрати у залишках на початок планового року обов’язково перераховуються у планові умови з урахуванням рівня інфляції, зміни цін на сировину, рівень заробітної плати і т.і. Сукупність витрат підприємства являє собою:

- зменшення економічних вигід в результаті вибуття активів та (або) виникнення зобов’язань, що призводять до зменшення капіталу організації;

- склад витрат на виробництво й реалізацію продукції (робіт, послуг), що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), що враховуються при оподаткуванні прибутку;

- обґрунтування й документальне підтверджені витрати, здійснювані підприємством відповідно до чинного податкового законодавства.

Вказана сукупність витрат у бухгалтерському обліку відображається у повному обсязі і для цілей оподаткування корегується у відповідності зі встановленими законодавчими лімітами, нормами і нормативами, а також іншими обмеженнями.

2. Виручка (дохід) організації

Виручкою (доходом) організації (підприємства) визнається збільшення економічних вигод в результаті надходження активів і погашення зобов’язань, що призводять до збільшення капіталу цієї організації (підприємства), за виключенням вкладів учасників (власників майна).

Виручка складається з таких груп доходів:

- доходи від звичайних видів діяльності;

- інші операційні доходи;

- інші позареалізаційні доходи;

- інші надзвичайні доходи.

Доходами організації не визнаються надходження від юридичних і фізичних осіб у вигляді:

- сум податку на додану вартість, акцизів, податку на прибуток; експортних мит та інших аналогічних обов’язкових платежів;

- сум за договорами комісії/агентськими та іншими договорами на користь комітента, принципала і т.і.;

- сум, що надійшли в порядку попередньої оплати продукції, товарів, робіт, послуг;

- авансів у рахунок оплати продукції, товарів, робіт, послуг;

- задатків;

- заставних сум, якщо договором передбачено передачу заставного майна заставоутримувачу;

- сум в погашення кредиту, позики, наданої позичальнику.

Доходи від звичайних видів діяльності. Доходами від звичайних видів діяльності є виручка від продажу продукції і товарів, надходження, пов’язані з виконанням робіт, наданням послуг (далі – виручка).

Інші операційні доходи. Іншими операційними доходами є:

- надходження, пов’язані з наданням за плату у тимчасове користування (тимчасове володіння і використання) активів організації;

- находження, пов’язані з наданням за плату прав, що виникають з патентів на винаходи, промислові зразки і інших видів інтелектуальної власності;

- надходження, пов’язані з участю у статутних капіталах інших організацій (включаючи проценти і інші доходи за цінними паперами);

- прибуток, одержаний організацією в результаті сумісної діяльності;

- надходження від продажу основних засобів та інших активів, відмінних від грошових коштів (крім іноземної валюти), продукції, товарів;

- проценти, одержані за надання у користування грошових коштів організації, а також проценти за користуванням банком грошових коштів, що знаходяться на рахунку організації в цьому банку.

Інші надзвичайні доходи. Надзвичайними доходами вважають надходження, що виникають внаслідок надзвичайних обставин господарської діяльності (стихійного лиха, пожежі, аварії, націоналізації і т.і.): страхове відшкодування, вартість матеріальних цінностей, що залишилися від списання активів, які не підлягають відновленню.

Позареалізаційні доходи. Позареалізаційними визнають такі доходи:

- від долевої участі в інших організаціях;

- від операцій купівлі-продажу національної валюти;

- у вигляді штрафів, пень та (або) інших санкцій за порушення договірних зобов’язань, а також суми відшкодування збитків або втрат;

- від здавання майна в оренду;

- інші доходи.

В системі управління фінансами корпорації вирішують питання не лише визначення бухгалтерської та оподатковуваної виручки (доходу), але й питання взаємного пов’язання показників витрат і доходу, їх формування і використання. Важливою задачею є визначення залежності виручки й прибутку у відповідності зі стратегічними напрямками розвитку організації. Величину виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) у фінансових планових розрахунках визначають за формулою:

ВР = ВР_ПП + ВР_П – ВР_КП, (3.2)

де ВР_ПП – виручка від реалізації продукції в плановому періоді в ринкових (планових) цінах;

ВР_П – виручка у залишках продукції на кінець планового періоду в ринкових (планових) цінах;

ВР_КП – виручка у залишках продукції на кінець планового періоду у ринкових (планових) цінах.

Основними факторами, що впливають на величину виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), на які можна впливати в процесі управління, є: величина витрат і обсяг виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг). Ці два фактори поєднують у собі плив всіх останніх менш важливих факторів і є факторами першого порядку. Всі останні фактори не залежать від організації управління ними і їхній вплив на величину виручки незначний. Величина впливу цих факторів залежить від організаційної структури організації (підприємства).

Сукупність виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) і інших доходів організації являє собою сукупний доход, що оподатковується податком на прибуток у відповідності з вимогами податкового законодавства.

В процесі планування величини виручки всі витрати розподіляються на поточні і капітальні, тобто відбувається розподіл витрат на собівартість продукції, робіт і послуг і на прибуток підприємства. В процесі планування розподілу (використання) виручки такий розподіл підтверджується. Використання грошових коштів на капітальні витрати у процесі планування узгоджують з власниками підприємства.

Перш за все виручка зменшується на величину непрямих податків: ПДВ, акцизів, мита і т.і., і таким чином формується величина валової виручки. Далі відраховується повна собівартість реалізованої продукції, робіт і послуг, і формується валовий прибуток (доход).

Для цілей оподаткування одержана величина валового прибутку (доходу) за всіма видами діяльності корегується (зменшується або збільшується) відповідно до законодавчо встановлених норм, нормативів і лімітів і зменшується на величину використовуваних організацією пільг з податку на прибуток. З оподатковуваного прибутку (доходу) відраховується сума податку на прибуток за законодавчо встановленими ставками.

Одержана величина прибутку (за відрахуванням сплачених штрафів, пень, неустойок, податків і відрахувань, здійснюваних за рахунок фінансових результатів) являє собою чистий (нерозподілений) прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства і розподіляються за вказівкою власника. Розподіл чистого прибутку не регламентується законодавчо.

3. Цінова політика корпорації та її вплив на виручку від реалізації продукції

Цінова політика є одним з ключових методів управління виручкою від реалізації, який забезпечує найбільш важливі пріоритети виробничого й науково-технічного розвитку підприємства (корпорації).

Цінова політика являє собою дієвий інструмент укріплення позицій підприємства на товарному ринку. Встановлюваний в процесі розробки цінової політики рівень цін на продукцію (роботи, послуги) має безпосередній вплив на величину виручки від реалізації і прибутку.

Процес безпосередньої розробки цінової політики включає такі етапи:

1) вибір ключових цілей формування цінової політики;

2) оцінка рівня цін на продукцію;

3) оцінка потенціалу й особливостей товарного ринку;

4) диференціація цінової політики в розрізі видів продукції і витрат виробництва;

5) вибір моделі побудови цін на окремі види продукції;

6) розробка конкретного рівня цін на товари (послуги);

7) формування методики своєчасного корегування цін.

При визначенні цін на продукцію підприємству доцільно враховувати такі фактори:

- рівень споживчого попиту на цю продукцію;

- еластичність попиту, що склався на ринку на дану продукцію;

- можливу реакцію ринку на зміну виробництва конкретних товарів;

- заходи державного регулювання цін (наприклад, на продукцію монополістів).

Для встановлення цін на продукцію використовують такі методи:

1) розрахунку цін виходячи із собівартості і прибутку (у процентному співвідношенні до собівартості і на вкладений капітал);

2) орієнтація на споживчий попит на продукцію, що виготовляється підприємством (за більшого попиту вища ціна і навпаки. В результаті, при фіксованій собівартості продукція продається по різних цінах, що залежать від місця і часу продажу;

3) застосування середньогалузевих цін;

4) орієнтації на ціни продукції, що випускається підприємствами-конкурентами (цінового лідера).

Політику ціноутворення розробляють у відповідності з обраною маркетинговою стратегією, яка може передбачати:

- вихід на новий ринок товарів;

- розширення ринку продукції, що випускається підприємством;

- сегментацію ринку продукції по групах приоритетних покупців;

- розробку принципово нових видів продукції або модифікацію вже існуючої для освоєння нових ринків.

Типові цінові стратегії розділяють на три типи:

1) встановлення ціни трохи вищої, ніж у конкурентів (преміальне ціноутворення);

2) встановлення цін приблизно на рівні конкурентів (нейтральне ціноутворення);

3) встановлення цін трохи вищих за ціни конкурентів (стратегія цінового прориву).

Преміальне ціноутворення може бути обране у тому випадку, якщо присутній сегмент ринку, на якому покупці готові платити за особливі якості товару трохи більшу ціну, ніж основна маса потенційних споживачів. Стратегія преміального ціноутворення може застосовуватися і в тому випадку, якщо продукція має певні характеристики, які мають приоритетне значення для покупців в даному сегменті ринку. Лише за дотримання цієї умови підприємство зможе одержати прийнятний прибуток за рахунок продажу своєї продукції в даному сегменті ринку за ціною, що включає „преміальний надлишок” у порівнянні з середньо ринковим рівнем ціни за найбільш повне задоволення потреб даної групи споживачів.

Нейтральна стратегія ціноутворення виражає не лише відмову від використання цін для розширення освоєного сегменту ринку, але й дозволяє ціні знижувати цей сегмент. Отже при виборі такої стратегії роль ціни як інструмента маркетингової політики зводиться до мінімуму. Таке рішення може бути виправданим в тому випадку, якщо:

- дослідження товарного ринку підтверджує, що підприємство може досягти своїх комерційних цілей а допомогою інших маркетингових інструментів окрім ціни;

- фінансовий аналіз використання інших інструментів маркетингу свідчить, що проведення цих заходів потребуватиме менших витрат, ніж використання заходів, пов’язаних із застосуванням цін в рамках нової стратегії ціноутворення.

Нейтральне ціноутворення може застосовуватися у тих випадках, якщо:

1) покупці вельми чутливі до рівня цін на товар виробника, що перешкоджає преміальному ціноутворенню;

2) підприємства-конкуренти жорстко реагують на будь-яку спробу зміни цін на даному сегменті товарного ринку;

3) кожному продавцю на ринку необхідно підтримувати певні співвідношення цін в рамках цінового ряду на різні моделі (модифікації) однієї і тієї ж продукції виробника (або їхньої групи).

Стратегія цінового прориву спрямована на одержання максимального прибутку за рахунок збільшення обсягу продажу на освоєному сегменті товарного ринку. При цьому цін продукції. Що встановлюється в рамках даної стратегії, не обов’язково має бути низькою за величиною. Вона є невеликою тільки по відношенню до споживчих якостей товару, її необхідності для покупців і цін аналогічних конкуруючих видів товарів. Реалізація подібної цінової стратегії може бути успішною лише в тому випадку, коли підтвердиться, що потенційні конкуренти з певних причин не зможуть (або не захочуть) відповісти аналогічним зниженням цін.

В процесі реалізації готової продукції рівень цін визначає можливий обсяг продажу, і відповідно, виробництва. Так, при збільшенні обсягу продажу знижується доля умовно-постійних витрат, що припадають на одиницю продукції. Тому витратний метод ціноутворення при ринковій організації збуту продукції супроводжується серйозними фінансовими втратами підприємства. Такі втрати пов’язані з тим, що собівартість виробу відповідає лише певному обсягу його випуску і продажу. Відповідно фінансові розрахунки підприємства, засновані на витратному методі ціноутворення, можуть виявитися неправильними.

Більш правильний підхід полягає в тому, щоб спочатку спрогнозувати рівень ціни нового виробу, яку можна одержати на ринку, а потім встановити обсяг його випуску й можливі ринки збуту. В такому порядку доцільно оцінювати і враховувати витрати при обґрунтованій ціновій політиці підприємства. При аналізі витрат для обґрунтування цінової політики слід точно розрахувати не лише величину витрат на випуск продукції, але і їх можливі коливання при зміні обсягу продажу. При цьому рекомендують враховувати граничні витрати. Управління цінами в рамках активної політики ціноутворення дозволяє досягти такого рівня витрат на виробництво і збут продукції при якому підприємство одержить бажаний фінансовий результат.

Для вибору цінової стратегії застосовуються такі заходи:

- оцінка витрат на виробництво і збут продукції;

- уточнення фінансових цілей підприємства;

- вибір потенційних покупців;

- визначення маркетингової стратегії;

- встановлення можливих конкурентів;

- фінансовий аналіз діяльності підприємства;

- сегментний аналіз ринку;

- аналіз конкуренції на конкретних сегментах ринку;

- оцінка державного регулювання у сфері ціноутворення.

Дата добавления: 2015-07-13